Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка

У третьому підрозділі “Петербург в житті Федора Вовка” висвітлюється останній період життя вченого, який насичений багатогранною науковою та громадською діяльністю. Створивши свою наукову, на основах нової західноєвропейської методики, школу, Ф.Вовк робить своєрідний переворот в етнологічних науках. Особливо значний внесок вченого в українську науку (етнографію, антропологію, археологію), де він вважається одним із основоположників. Як суспільно-політичний діяч Ф.Вовк проявив себе в петербурзькій Громаді, як один із засновників Політичного клубу, організатор першої української енциклопедії, один із ініціаторів створення української Академії Наук. Дисертант висвітлює його видавничу, педагогічну, організаційну діяльність та дає загальну характеристику наукового доробку петербурзького періоду.

У третьому розділі “Теоретична, методична і практична наукова спадщина Федора Вовка в сучасному науковому висвітленні” оцінюються вагомі наукові досягнення Ф. Вовка в етнографії, антропології та археології. Тільки комплексний підхід до вивчення спадщини вченого може з'ясувати його наукові здобутки. На сучасному етапі етнографія, антропологія та археологія є цілком самостійними науками, але важливо вирізнити внесок вченого в кожну із них в період їх становлення і розвитку, коли вони вважались триєдиними науками. Автор праці в цьому розділі застосовує проблемний виклад, який має свої переваги при аналізі спадщини вченого. Розділ складається з 3-х підрозіділів і 9-ти параграфів.

Підрозділ “Антропологічні дослідження” поділяється на два параграфи.

В першому параграфі “Загальна антропологія” підкреслюється, що універсалізм наукових досліджень був характерним для багатьох європейських вчених того часу. Врахуймо, що ці науки (і не тільки вони) за переконанням Ф. Вовка та вчених його школи входили до розряду антропологічних наук. В багатьох країнах світу до цього часу етнологія, передісторія, етнографія вважаються антропологічними науками. Ф.Вовк використав здобутки західноєвропейської науки, наукову методику, теоретичні засади та застосував їх в Росії та на національному грунті. Антропологію на Україні, за стандартами європейської науки, можна починати від досліджень Ф.Вовка. Дисертант з'ясовує джерела наукового світогляду Ф.Вовка, його розуміння антропологічних наук в розряд яких він включає етнологію (вчення про народи, їх етнічний склад, походження, матеріальний побут, психологію) та етнографію (вчення про форми побуту і їх розвиток). 15 років він працював над дисертацією, наукова вартість якої була настільки вагомою, що Ф. Вовк став видатним західноєвропейським вченим поруч з знаменитими Г. та А. Мортільє, Л. Манувріє, П. Топінаром, Е. Амі та іншими. Своїми дослідженнями Ф. Вовк показав зміну скелету стопи в еволюційному розвитку (від лазання по дереву до ходіння на ногах) людини розумної “homo sapiens”. Другим внеском у світову антропологічну науку був, встановлений вченим і прийнятий як міжнародний стандарт, індекс вимірів стопи.

У другому параграфі “Українська антропологія” обгрунтовується теза про те, що Ф. Вовк був одним із основоположників української антропології, якою він цікавився з перших днів перебування в Парижі, про це свідчить його стаття “Антропологія України”, яку він написав до чеського наукового словника Отто. (1889), впродовж кількох років вчений читав курс слов'янської антропології у Вищій школі суспільних наук при Сорбонні, де приділяв значну увагу східним слов'янам. В 1906р. в “Українському віснику” вчений опублікував велику статтю “Украинцы в антропологическом отношении”. Маючи за плечами великий досвід і світове визнання, вчений створив український етнографічний центр у Львові, де провів в 1903-1906 роках комплексні експедиції. Вже з 1907р. Ф.Вовк спрямовує свою діяльність на антропологічне обслідування українців в межах Російської імперії. В 1916 році в Петербурзі Ф.Вовк опублікував працю “Антропологічні особливості українського народу”, що підсумовувала величезну багаторічну роботу вченого в галузі антропології. Вперше на основі більше як п'яти тисяч вимірів і всебічних досліджень українців від Карпат до Кубані, що були проведені ним і цілою школою його учнів і послідовників, Ф. Вовк подав характеристику фізичних рис українського народу. В цій праці Ф. Вовк прийшов до висновків, що “українці є досить одноманітне плем'я, темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками” Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. К. - 1995, - С.36.. За Ф. Вовком українці найбільше зберегли древні риси фізичного типу слов'ян, себто: брахіцефалію, високорослість, темну пігментацію волосся та очей. Вчений прийшов до висновку, що український народ за найголовнішими антропологічними ознаками здебільшого однорідний, виняток становлять тільки окраїни, внаслідок домішування елементів суміжних етнічних груп, які при тому мали місце вже в новітні часи. Антропологічний тип українців вчений відносить до адріатичної або динарської раси. В цьому він мав попередників (Е. Амі, Й. Денікер), послідовників (учні вченого, які називали цей тип “альпо-ядранським”) та опонентів (Д. Анучін, В. Дяченко). Ще в 1896р. Д. Анучін дав дуже близьку до Вовкової характеристику українців (брахікефалія - круглоголовість; голова, ніс і лоб не великі, темне волосся і очі, смугла шкіра) але не згоджувався з Ф. Вовком в його висновках, особливо, щодо однорідності українців. В. Дяченко в 50-і 60-і роки ХХст. виділив 5 регіональних морфологічних областей, але він “свідомо чи несвідомо, - пише антрополог С. Сегеда, - по суті підтвердив тезу свого попередника (Ф. Вовка) про відносну антропологічну однорідність українського народу” Сегеда С. Пам'яті вченого // Народознавчі зошити 1997. - №4. - С.268.. Проведені С. Сегедою розрахунки показали, що виділена В.Дяченком центрально-українська антропологічна область охоплює понад 80% сільської людності України Його ж. Антропологічна спадщина Ф.Вовка у світлі сучасних наукових даних. Передмова до кн.: Ф.Вовк. Антропологічні особливості українського народу. - К.1994. - С.60., а на всі інші області припадає тільки по 5-7% сільського населення, яке є показником антропологічних рис кожного народу. Отже несправедливою була різка критика В. Дяченком поглядів Ф. Вовка. Та й сам автор в кінці життя визнав свої помилки. Праці Ф. Вовка визначили місце і роль українців серед народів світу. Дисертант з'ясовує ці проблеми в сучасному науковому висвітленні і висловлює побажання необхідності комплексних антропологічних досліджень теперішнього українського населення з застосуванням нових технологій. На засадах строгої науковості, потужного арсеналу методології і методики різних європейських шкіл і течій та великого джерельного матеріалу, вже зібраного Ф. Вовком в різних місцевостях України і за її межами., вчений планував у Києві створити науковий антропологічний центр, який був заснований в 1921 уже учнями його школи.

У другому підрозділі “Етнографічні студії Федора Вовка” - обгрунтовується авторське бачення проблеми заложення Ф. Вовком основ загальноукраїнської національної етнологічної науки. Вчений взяв на себе важку місію продовження діяльності в цьому напрямку своїх учителів М. Костомарова, В. Антоновича, П. Чубинського, які розпочали цю справу в Києві і частково в Петербурзі в межах Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (1873-1876): проведення фронтальних експедицій, публікація семитомного (в 10 книгах) збірника “Трудов статистического-этнографической экспедиции…” (1872-1878), організація ІІІ Археологічного з'їзду, де вперше перед міжнародною науковою аудиторією постала, серед інших наук, і українська етнографія; проведення однодневного перепису населення Києва (1874), укладання першого словника української мови, збірників пісень та дум, написання підручників тощо. В ту пору молодий вчений активно включається в процес започаткування основ етнографічної науки на Україні. Він - автор “Программы Юго-Западного отдела Императорского Русского географического общества для собирания сведений по этнографии” (крім розд. V, VI, VIII) (1873, 1875), праці “Отличительные черты южно-русской народной орнаментики” (Труды ІІІ Археологического съезда. - К, - 1878), член “Комітету дванадцяти” (“каторжників”), які “тягнули” редакторську роботу в громадівському друкованому органі “Киевский телеграф”, автор дослідження про ярмарки, народну медицину, укладач словника української мови та збірників пісень і дум, тощо.

В зв'язку з тим, що наукова діяльність раннього (київського) періоду життя Ф. Вовка уже висвітлювалась в попередніх розділах, (зокрема формування наукового світогляду) акцентується увага на зрілих періодах життя - паризькому та петербурзькому, зокрема його міжнародних наукових зв'язках, участі в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові, де він створив перший загальноукраїнський етнологічний центр, заснуванню українських етнографічних музейних колекцій в Петербурзі, його фольклористичних дослідженнях та на теоретичних та методологічних засадах вченого. Дається оцінка студіям Ф. Вовка матеріальної і духовної культури українців, зокрема приділена значна увага його дослідженням шлюбних ритуалів та підсумковій праці “Етнографічні особливості українського народу”, зазначено внесок вченого в розвиток російської і слов'янської етнографії.

У параграфі “Міжнародні наукові зв'язки”. Підкреслюється, що Ф.Вовк намагався охопити загальнослов'янський, європейський і навіть світовий етнографічний масив: робив спостереження, порівнював, аналізував і приходив до відповідних висновків. У цьому широкому контексті розглядався ним і величезний український матеріал, якому вчений приділяє найбільше уваги, у чому йому допомагали міжнародні наукові зв'язки. Прослідковується три періоди в його міжнародній діяльності: перший (1871-1887) з центрами Київ-Львів-Відень-Женева-Бухарест. Ці зв'язки скоріше підготовлювали грунт для встановлення майбутніх наукових зв'язків і Міжнародний археологічний з'їзд в Києві 1874р., знайомство з музеями багатьох міст Європи, публікація праць в різних країнах; другий - паризький період (1887-1905) - характеризується широким встановленням міжнародних наукових зв'язків. Як член Антропологічного товариства, редактор “L'Anthropologie” і кореспондент багатьох наукових і науково-популярних журналів “Revue des Traditions populaires” (“Народні традиції”), “Revue internationale de Sociologie” (“Міжнародна соціологія”),як один із організаторів Міжнародної паризької виставки 1900, лектор Міжнародного університету при ній, викладач Вищої російської школи суспільних наук, член наукових товариств, учасник багатьох наукових конференцій, автор і рецензент десятків праць іноземних вчених - Ф. Вовк мав безпосередні контакти з більшістю наукових центрів Європи і світу. Найціннішим, на нашу думку, був зворотній вплив Ф. Вовка на міжнародну наукову аудиторію через її знайомство з досягненнями вітчизняної науки в галузях етнографії, палеоетнології, та ін. наук. Завдяки Ф. Вовку Європа дізнавалась про наші наукові відкриття та досягнення. Третій період міжнародних зв'язків з центром в Петербурзі (1906-1918) - характеризується створенням ним наукової школи, яка розвинула концепції свого учителя і поглибила міжнародні зв'язки. Серед його учнів - видатні учені П.Єфименко, С. Руденко, І. Раковський, А. Носів, А. Алешо, Л. Чикаленко, О. Шульгин, Б. Крижановський та інші. Перші три його учні за рекомендацією Ф. Вовка пройшли стажування в Парижі, Монако, Діжоні та інших містах Європи. Майбутній академік П. Єфименко, одержавши міжнародну премію Кана, здійснив кругосвітню подорож, згодом Антропологічне королівське товариство в Англії вибрало його своїм членом. С.Руденко відвідав європейські країни і побував в Єгипті. Сам Вовк майже кожен рік виїжджав на міжнародні наукові конференції. Багаточисленні міжнародні нагороди (приз Годара, медаль Брока та Міжнародної виставки 1900р., премія Кана, французький орден Почесного Легіона (1916), велика золота медаль ім. П. Семенова-Тян-Шанського (1916)) - свідчать про світове визнання наукових заслуг вченого і його широкі європейські зв'язки, які встановлювались ним з метою вивести Україну у світ “культурників”.

У параграфі “Етнографічна діяльність вченого в Науковому товаристві ім. Шевченка” автор дисертаційного дослідження, провівши ретроспективний аналіз найбільш визначних подій і фактів діяльності Ф.Вовка в НТШ, прийшла до висновку, що вчений в рамках Товариства створив перший національний загальноукраїнський етнографічний центр. Перші спроби в цьому напрямку були ним орієнтовані на Львівський університет, який в 1871 р. одержав статус двомовного викладання. Через В. Антоновича та О. Барвінського, як посла до Державної ради, ще в кінці ХІХ- перші роки ХХ ст., Ф.Вовк добивався відкриття кафедри етнології та антропології, яку він міг би "обійняти“. Боротьбу за український університет очолив М.Грушевський, у грудні 1901 р. як акт демонстрації проти дискримінації Львівський університет покинуло 583 студенти-українці. М.Грушевський писав Ф. Вовку про ці події. Ф. Вовк у підтримку акції організував адрес солідарності слухачів Вищої російської школи суспільних наук при Сорбонні. Після цих подій, Ф. Вовк зосередив свою увагу на НТШ, як можливому осередку української етнографічної науки. Наголошується, що Ф. овк стояв біля витоків НТШ, був його дійсним членом (1899), заступником (1898-1905) і головою (1905-1909) Етнографічної комісії та заступником М. Грушевського, як директора історично-філософічної секції (1904-1909). Товариство було своєрідною українською Академією Наук. Ф. Вовк разом з іншими закладав основи академічної науки і, зокрема, в етнографії. Він заснував загальноукраїнський науковий журнал “Матеріали до українсько-руської етнології” (1899) і був його редактором, створив програму, що визначала шляхи розвитку етнографії на Україні. Львів став першим центром національної етнологічної думки на Україні. Ф.Вовк вів велику дослідницьку експедиційну і збирацьку роботу, був одним із засновників музею НТШ, який став основою нині діючого Львівського музею етнографії та народних промислів. В 1903-1906 рр. Ф. Вовк провів чотири комплексні експедиції в Галичині, Буковині та на Закарпатті. Дисертант досліджує співпрацю Ф. Вовка з І. Франком, М. Грушевським, В. Гнатюком та іншими, висвітлює його керівну і організаторську діяльність в НТШ.

У параграфі “Ф. Вовк - фундатор українських етнографічних колекцій в Петербурзі” автор розглядає специфіку діяльності вченого по створенню ще одного центра української етнологічної науки в Петербурзі: 1) в Російському музеї ім. Олександра ІІІ, де він був фундатором етнографічного відділу і де створив величезні українські колекції; 2) в Петербурзькому університеті, в якому очолював Антропологічне товариство і де виховав наукову школу своїх послідовників, які розвинули концепції Ф.Вовка про єдність українського народу, спорідненість його матеріальної і духовної культури; 3) в Російському географічному товаристві, де він очолив відділ України в “Комиссии по изучению племенного состава России” та був одним із авторів “Географического очерка России”. Товариство фінансувало його і його учнів експедиції на Україну і високо оцінило заслуги вченого, нагородивши його найвищою відзнакою - великою золотою медаллю ім. П. Семенова-Тян-Шанського (1916).

Дисертантом вводиться в обіг широкий спектр рукописних матеріалів санкт-петербурзьких архівів і бібліотек. Автор аналізує грунтовну працю Ф. Вовка “Етнографічні особливості українського народу” (1916), яка була підсумком його багаторічних досліджень. У ній розглянуто різноманітні види господарської діяльності та духовну культуру українців. Праця визначала їх місце і роль у колі високорозвинених європейських народів, сприяла піднесенню національної свідомості і майже століття служила джерелом українознавства та підручником з етнографії в діаспорі. Акцентується увага на теоретичних і методичних питаннях. Ф.Вовк вперше здійснив дослідження України в аспекті історико-етнографічного районування, розробив типологію найважливіших явищ культури (житла, одягу, обрядовості), ввів нові наукові методи збору і систематизації етнографічних матеріалів, їх публікації та збереження. Обгрунтовується переконання автора дослідження, що Ф. Вовк був основоположником української і видатним вченим слов'янської етнографії.

У параграфі “Фольклористичні дослідження” дисертант визначила місце фольклористичних досліджень в науковій спадщині вченого, як дуже поважне. Більшість його наукових праць немов просякнута народними піснями, думами, легендами. В народній творчості вчений шукає відповіді на питання культу, ритуалу, обрядовості, зокрема шлюбної. Фольклорні матеріали (поетичні і прозові) не тільки служили вченому джерелом знань і живими носіями культурних пережитків з глибини століть, а й були об'єктом збору і спеціальних досліджень. На Україні ним зібрані сороміцькі пісні та анекдоти, які ввійшли у міжнародний збірник “Крептадія” (тайне) у п'ятому томі за 1898 р., в румунський період Ф. Вовк збирав фольклорні матеріали про просвітителів Кирила і Мефодія, про переселення запорожців за Дунай. Ці матеріали (пісні, легенди, перекази, спогади) використані ним в грунтовних етнографічних нарисах “Задунайская Сечь”… (по местным воспоминаниям и рассказам) (1883) та “Русские колонии в Добрудже” (Историко-этнографический очерк) (1889). Глибоким ліризмом напоєні рекрутські пісні, тугою за родиною “сіроманські”, славною минувшиною - історичні думи та пісні. Події 1775 р. - знищення Катериною ІІ Запорізької Січі та переселення на Дунай відбились в історичних піснях. Цінними, як історичне джерело, є пісні про переселення частини козаків до Банату, про “велику виходку” отамана Гладкого в 1828 р. (повернення на Україну).

Акцентується авторська увага на методиці порівняльного аналізу, застосованого Ф.Вовком при характеристиці весільних пісень, в яких він знаходить багато спільного з сюжетами староіндійських гімнів, а слов'янські весільні звичаї мають багато аналогій з арійськими культами. (культ вогню, води, дощу, як зближення неба і землі). Дисертант окремо виділяє прозовий різновид фольклору (легенди, оповідання та перекази) з історії України, козацтва і Задунайської Січі, зокрема. Ф. Вовк вважає що дуже стародавніми є уявлення українців про небесні світила, які теж є залишками сонячного культу, про грім та блискавку, про походження вогню. Окрему групу оповідань становлять твори про мавок, відьм, ворожок, чортів. Найхарактернішою ознакою досліджень Ф. Вовком зразків фольклору є їх порівняння з народною творчістю різних народів світу. Фольклорист простежував мандрівні міжнародні мотиви, які переломлювались в народній творчості, з'єднувались з новими, що їх несло християнство.

Третій підрозділ “Археологічні розкопки та дослідження” - присвячений аналізу археологічних студій Ф. Вовка, зокрема пам'яток епохи пізнього палеоліту, трипільської культури та питанням первісного мистецтва. Археологію або палеоетнологію Ф. Вовк розглядав в тісному зв'язку з етнологією.

У параграфі “Федір Вовк - засновник наукової палеоетнологічної школи” прослідковується процес підбору і формування школи послідовників вчення Ф. Вовка. Школа виникла в трьох центрах: Петербурзі, Києві і Львові. Найсильнішою її частиною була петербурзька (П. Єфименко, С. Руденко, Г. Бонч-Осмоловський, Д. Золотарьов, С. Теплоухов, брати О.О. та М.О. Міллери, М. Рудинський, О. Алешо, Л. Чикаленко). Після смерті Ф. Вовка, О. Алешо за допомогою М. Макаренка в 1921 р., на базі привезеного ним з Петербургу архіву створив “Музей антропології і етнології ім. Хв.Вовка”, який мав також відділ передісторії (археології). Музей видав 4 номери журналу “Антропологія”, в якому М. Рудинський опублікував єдину в радянський період працю Ф. Вовка “Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні” та окреме багатоілюстроване видання “Мізин”. В останньому давалась характеристика памятки і особливо велика увага приділялась шедеврам первісного мистецтва (браслет, “пташки” - жіночі зображення, фалічні скульптурки).

Петербурзька школа на чолі з П. Єфименком так міцно утвердилась в науці в 20-і - 30-і роки, що хоч всі вчені цієї школи, за виключенням П. Єфименка, були репресовані, дослідження в радянський час йшло за системою Г. Мортільє, яка була вперше введена Ф. Вовком в Росії та за методикою останнього, хоч і не згадувалось його ім'я. Фундаментальна праця П. Єфименка “Первобытное общество” Ефименко П.П. Дородовое общество: Очерки по истории первобытного общества Б.В.М.Л. - 1934; Ефименко П.П. Первобытное общество: Очерки по истории палеолитического времени. 2-е изд. Л. - Соцэкгиз. - 1938; Ефименко П.П. Первобытное общество: 3-е изд. - К. - 1953., яка видана тричі, була науковою базою, визнаною в світі. П. Єфименко був обраний почесним членом Королівського антропологічного товариства в Лондоні та академіком АН УРСР. Цілі покоління археологів виховувались на цій праці, в другому виданні якої автор не побоявся помістити портрет свого вчителя Ф.Вовка. В 1945р. П.Єфименко очолював Інститут археології АН УРСР в Києві і створив тут осередок своїх послідовників: П.І. Борисковський, І.Г. Шовкопляс Шовкопляс И.Г. Мезинская стоянка. - К.: - Наукова думка. 1965., І.Г. Підоплічко, із заслання повернувся М.Я. Рудинський. До Петербургу після заслання повернулись С.І. Руденко, та Г.О. Бонч-Осмоловський, (М.О. Міллер загинув в таборах). Цікаво, що якраз С. Руденко разом з Г.С. Франтовим вперше в радянській археології в 1962р. провели успішні досліди, застосувавши метод електророзвідки на неолітичній стоянці В'юн. В їх учнів М.І. Артамонова, П.Н. Третьякова, М.П. Грязнова, С.П. Толстова помітні сліди впливу палеоетнологічної традиції. Методика досліджень, фіксація, відбір матеріалів, опрацювання, опис, упорядкування, аналіз, інтерпретації, оцінка, теоретичні і практичні висновки - все це було закладено в методичних засадах Ф. Вовка. В наш час методика та теоретична археологія досягли високого розвитку Гарден Ж. - К. Теоретическая археология - М. - Прогрес - 1983; Мартынов А.И. Шер Я.А. Методы археологического исследования. - М - Высшая школа - 1989; Захарчук Ю.М. Археології - сучасні методи // Україна: Наука і культура - 1967. - С.182-187., вводяться нові методи досліджень, вводиться експериментальне етнографічне моделювання. Етноархеологія - це самостійний науковий напрямок в археології. Археологічна основа і введення методів та відомостей етнографії - реконстрування за допомогою даних етнографії археологічного соціокультурного комплексу - такий напрямок зараз дуже популярний на Заході і в Росії. На Україні метод етнографічного моделювання та концепцію господарсько-культурного типу для реконструкції первісності використовують Л.Л. Залізняк та Д.Ю. Нужний Томилов Н.А. Палеоэтнография этноархеология и этнографо-археологические комплексы // Традиции… С.69-72; Зализняк Л.Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесия эпохи финального палеолита - К. 1989; Нужный Д.Ю. Деякі питання “мікрорізцевої техніки” // Археологія - 1979 - Вип 32 - С.35-43.. Цю взаємодію археології і етнографії передав Ф. Вовк С. Руденку, а від нього цей напрямок дістав поширення.

В параграфі “Оцінка і популяризація досягнень археологічної науки на міжнародній науковій арені” дається характеристика діяльності Ф. Вовка як популяризатора вітчизняної археології за рубежем, який не тільки доносив до світової наукової громадскості інформацію, але давав строгу їх оцінку на основі уже набутого в Європі досвіду. Вчений як редактор журналу “L'Anthropologie” опублікував рецензії на праці М. Багалія, Б. Ханенка, Ф. Брікнера, Л. Лейнера, Л. Нідерле Нидерле Любор. Человечество в доисторические времена. Доисторическая археология Европы и в частности словянских земель. Перевод с ческого Ф.Волкова, под ред. Д.Анучина. - Спб. 1998.. Ф.Вовк знайомив світову наукову громадськість з досягненнями української археологічної науки. В 1894р. він опублікував розгорнуті рецензії на дослідження В. Біляшівського, В. Ястребова, М. Криштафовича, В. Деметрикієвича та ін.

Вчений перший визначив Кирилівську палеолітичну стоянку, як пам'ятку “мадленської епохи”. У визначенні трипільської культури Ф.Вовку належить теж почесне місце Волков Ф. По поводу наших неолитических находок с керамикой домикенского типа // Киевская старина - 1900. - Т. LXX - C.235; його ж. Вироби передмікенського типу у неолітичних становищах на України // Матеріали до українсько-руської етнології. (За ред. Хв.Вовка) - 1905. Т VI - С.1-27.. Завдяки Ф.Вовку вони стали відомими не тільки в Європі, а й в усьому світі. Виставка археологічних знахідок Трипілля (1900р.) вразила відомого художника Пабло Пікассо, який оволодівши мистецтвом гончарства, ввів елементи трипільських форм та розписів. Вчений приділив багато уваги методиці та прийомам розкопок і подав, по-суті справи, цілу інструкцію послідовності досліджень.

В параграфі “Відкриття Мізинської палеолітичної стоянки”. - подається авторське бачення цієї події (1908), як найбільшого досягнення у практичній археологічній діяльності Ф. Вовка. Дослідженнями пам'ятника вчений здобув світову славу, виступаючи в Петербурзі, Парижі, Діжоні, Києві та Львові. Зразки первісного мистецтва, виявлені Ф. Вовком у Мізині і названі вченим “пташками” і “фалічними фігурками” до цього часу є предметом дискусій.

Ф. Вовк мав опонентів в особах Е. Картальяка та Г. Обермайєра, які вважали, що і “птахи” і “фалічні фігури” є стилізованими зображеннями жінки. В додатках до книги австрійського вченого М. Гернеса “Первобытная культура”, в яких Ф. Вовк вперше охарактеризував період палеоліту на території Росії, він захищає свою точку зору відносно цих скульптурних зображень. В цьому його підтримували П. Єфименко і учень останнього П. Борисковський. Сучасний російський вчений А. Столяр Столяр А.Д. “Пластические каламбури” мезинской коллекции (в защиту атрибуции “фалосов”) Ф.К.Волковым // Традиции … С.85-89. вважає, що ці скульптурки є синтезом чоловічого і жіночого єства і в багато чому виступає в захист атрибуції Ф. Вовка.

Завдяки Ф.Вовку і його школі були закладені основи палеолітознавства в Росії. Поступово йде перехід від лінійного еволюціонізму до вивчення ареалів культур. Вслід за Ф. Вовком П. Єфименко займається описом кременевої індустрії. В 1915р. під впливом Г. Обермайера і А. Боейля П. Єфименко ставить проблему виділення особливої східноєвропейської фації верхнього палеоліту. Викладаючи археологію в Петербурзькому університеті, Ф. Вовк зупинявся на неолітичних культурах, добі металів, типології бронзових знарядь та їх поширенні. Оглядом скіфо-сарматських та давньоруських могил завершувався університетський курс Ф. Вовка з археології, яку він читав з 1907 по 1918р. Впродовж п'яти років вчений викладав археологію у Вищій школі суспільних наук в Парижі (1901-1905рр.) а первісну культуру - в Школі Лесгафта. Ф.Вовк підтримував ідею комплексних експедицій, ввів метод типологізації, періодизації, та класифікації (його учні П. Єфименко і М. Грязнов першими в Росії застосували математичні методи в археології).

В четвертому розділі “Суспільно-політична та літературно-публіцистична діяльність Ф. Вовка” з'ясовується громадянська позиція вченого впродовж його свідомого життя (друга пол. 60-х років - 1918р.). В процесі роботи над дослідженням дисертант прийшла до твердого переконання, що суспільно-політична діяльність Ф. Вовка нерозривно пов'язана з його науковою працею і нерідко буває важко визначити де закінчується громадська і починається наукова. З Громадами пов'язана його участь в Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства, видавнича діяльність в Женеві, збір етнографічних і фольклорних матеріалів в Румунії. Петербурзький період характеризується синтезом наукової і громадської діяльності: видання “Кобзаря” та “Малюнків Тараса Шевченка” і організація ювілейних шевченківських вечорів 1911 та 1914рр., створення Політичного клубу і видання першої української енциклопедії, опублікування етнографічного нарису про Галичину, Буковину і Закарпаття як вияв протесту руйнування краю в період І світової війни тощо.

У підрозділі “Вплив соціальних теорій на формування світогляду Ф.Вовка та еволюція його поглядів”. обгрунтовується теза про еволюцію поглядів вченого. Суспільно-політичні погляди Ф. Вовка на першому етапі життя формувались під впливом В. Антоновича, М. Костомарова та П. Чубинського. В період еміграції безпосередній вплив впродовж десяти років мав на нього М. Драгоманов та еміграційне середовище, а також соціальні теорії. Остаточно науковий світогляд вченого сформувався в паризький період життя (1887-1905) під впливом філософії О. Конта, ідей Г. Спенсера, вчень Ж. Ламарка та еволюційної школи. Ідеї демократії і гуманності, прогресу людства, які утвердились у суспільній свідомості європейців, остаточно сформували погляди Ф. Вовка.

В Женеві 1878р. він написав працю “Робітницька справа в Західній Європі і думки про спільне громадське життя”, друга частина якої мала бути присвячена Україні, але так він її і не написав, як і не опублікував першої. Послідовником соціальних теорій він не став, а переїздом до Парижу, зовсім відійшов від них. Соціалізм школи М. Драгоманова, до якої належав Ф. Вовк був неокресленим, не жорстоким, ставив основною метою захист соціальної справедливості. Вже тоді вони розуміли надто державницький характер Марксового соціалізму та наслідки диктатури, проповідували федерацію робітничих і землеробських громад, виступили проти доктрини централізму, вважаючи, що державний централізм неспроможний розв'язати національне питання.

В Женеві виявилось розходження між революційним українством (федералістським та децентралістським) та російським (централістським). М.Драгоманов виступив у свій захист, що не можна назвати націоналізмом, бажання навчати народ універсальним ідеям на його власній, а не чужій мові. Цікаві думки висловлює і Ф.Вовк про націоналізм, вважаючи що це поняття потрібно розділити на націоналізм як народну індувідуальність і націоналізм народного самовозвищення - шовінізм, який бажає відняти національність у другого народу. “…виводячи національну ідею з ідеї егоцентричної кажуть, що вона стоїть впоперек міжнародного братерства, - пише він, - забуваючи при тому, що таке можна казати про націоналізм шовіністичний, про націоналізм, який бачимо ми в германізації, обрусінні і іншому” С-а [Ф.Вовк] Т.Г.Шевченко і його думки про громадське життя // Громада. Українська збірка впорядкована М.Драгомановим. - Женева - 1879 - Т. V- C.95.. Румунський та женевський періоди життя Ф. Вовка наповнені бурхливою практичною діяльностю, пов'язаною з поширенням нелегальної літератури. В цілому, Ф.Вовк в перший період життя дотримувався основоложних принципів “драгоманівського громадівства” і федералізму.

У підрозділі “Державотворчий напрямок суспільно-політичної та літературно-публіцистичної діяльності Ф.Вовка” на основі аналізу численних джерел на літератури, автор дисертаційного дослідження аргументує авторське бачення еволюції поглядів Ф.Вовка в державотворчому напрямку.

На початку ХХст. у Галичині вже сформувалась теза про політичну самостійність як кінцевий ідеал українського руху Грицак Ярослав. “Молоді” радикали… в суспільно-політичному житті Галичини // ЗНТШ -Т.222 - Львів. 1999. - С.105. Запронована “молодими” радикалами програма передбачала творення національної держави з усіх класів і прошарків українського суспільства. Відмовившись від федеративної концепції драгоманівців, І.Франко стає поборником ідеї самостійності України (1895) Там же. С.92; Франко І. Ukrainа irredenta // Житє і Слово. - 1895. - Т.4. - Кн.6. - С.482-483; Розумний Максим. Національна ідея: етапи розвитку // Наука і суспільство. - 1996 - №2-3. - С.14-18.. М. Грушевський, теж підтримав самостійницьку ідею. Під впливом галицького середовища Ф.Вовк еволюціонізує в державотворчому напрямку. Ф. Вовк підтримує боротьбу за український університет у Львові (листи підтримки Вищої школи суспільних наук, виступає на курсах для наддніпрянців, які організувались як протест проти заборони українського університету), підтримує І. Франка та М. Грушевського в їх політичних змаганнях. Особливо державотворчий напрямок його діяльності проявляється в петербурзький період. Поєднуючи громадську і творчу працю, Ф. Вовк виробляє наукову платформу державотворення. Його науково-обгрунтовані концепції про окремішність українського народу, про самобутні риси українців, які відрізняються від інших народів своїми фізичними, матеріальними і духовними особливостями, давали міцні основи державотворення. Різнобічна суспільно-політична діяльність Ф. Вовка була спрямована в те ж русло: участь в петербурзькій Громаді та Товаристві ім. Т. Шевченка, організація Українського політичного клубу (1906), підтримка української думської фракції і Української національної Ради, створення Комітету по поверненню історичних та мистецьких цінностей на Україну та ініціатива організації Академії Наук в молодій Українській державі підтверджують це сповна.

У “Висновках” узагальнено основні результати проведеного дослідження.

Автором дисертації вироблена схема сучасного бачення наукової спадщини і наукової діяльності Ф.Вовка в галузі етнології та інших наук, а також громадянської позиції вченого. Узагальнено в концентрованій формі ідеї єдності і неподільності українського народу, висунуті і науково обгрунтовані Ф.Вовком, що мають служити сучасному державотворчому процесу.

Наукові концепції Ф.Вовка науково довели право української нації на історичність і рівномірне існування серед інших націй світу.

Вперше написана наукова біографія вченого на документальній основі.

Розкрито невідомі і маловідомі сторінки його життєпису.

Встановлено окремі факти і обставини, прослідковано процеси, зроблені відповідні висновки. З'ясовано причини переходу Ф. Вовка з Новоросійського до Київського університету, встановлено дату офіційного вступу до Громади, висвітлено його участь в редакції газети “Киевский телеграф” та зв'язки з народниками, розкрито цікавий момент життя - керівництво гуртком “нігелісток” (1878-1879), обставини уникнення арешту у Києві, ув'язнення в Одесі, втеча за кордон (встановлено точну дату - 13 червня 1879р.); висвітлено методи розповсюдження нелегальної літератури в Румунії, з'ясовано взаємини з М. Драгомановим, В. Антоновичем, М. Грушевським, І. Франком, обставини видання збірників та журналів “Громада”.

Детально висвітлено паризький період життя, в загальному проаналізовано наукову спадщину вченого того часу; з'ясовано діяльность Ф.Вовка в НТШ у Львові.

Акцентується увага на останньому періоді життя Ф.Вовка - петербурзькому, коли він поєднує наукову і громадську діяльність і створює школу своїх учнів і послідовників.

Проаналізовано теоретичну, методичну і практичну спадщину Ф.Вовка в етнографії, палеоетнології, антропології та інших галузях наук.

Праці вченого як антрополога мають всесвітнє значення. Ф.Вовк вперше дослідив розвиток скелету і його зміни впродовж всієї еволюції людини. Цим відкриттям він став в один ряд поруч з найбільш проставленими вченими еволюційної школи: Е. Тейлором, Г. і А.Мортільє та Л. Манувріє.

Вчений подав характерні риси українців і їх антропологічні особливості. Дослідження в наш час підтверджують, в основному, висновки Ф. Вовка. Тільки після опанування науковою спадщиною Ф. Вовка і всебічного дослідження українського народу в антропологічному аспекті, керуючись здобутками сучасної науки можна буде оцінити, в чому Ф. Вовк мав рацію, а в чому помилявся.

Підсумком його багаторічних досліджень з етнографії була його грунтовна праця “Етнографічні особливості українського народу”, пізнавальне значення якої важко переоцінити. Автор з позицій сучасної йому народознавчої науки подав усебічний систематизований нарис українського народу. У ній розглянуто найрізноманітніші види господарської діяльності українського народу (мисливство, рибальство, скотарство, хліборобство, промисли та ремесла), знаряддя праці, засоби пересування, типи поселень, народне будівництво, одяг, харчування, особливості громадського та сімейного побуту, вірування, звичаї і обряди, народні знання. Ця праця визначала місце і роль українців у колі європейських народів, вона сприяла піднесенню національної свідомості. В діаспорі ця праця служила підручником в українських школах.

Ф. Вовк одним із перших у вітчизняній науці застосував науковий метод.

Вчений увійшов в етнографію як перший дослідник весільних звичаїв та обрядовості на Україні.

В Петербурзі вчений створив центр по вивченню слов'янської етнографії.

Ф. Вовк не тільки зібрав великий фольклорний матеріал, але й досліджував його, порівнюючи з подібними зразками в різних народів з найдавніших часів.

Досліджена проблема міжнародних наукових зв'язків вченого.

Внесок Ф. Вовка в розвиток археології в період становлення її як науки дуже вагомий. Спочатку як популяризатор наукових здобутків в українській, слов'янській і світовій археологічній науці. Далі, як один із засновників археологічних колекцій музею НТШ у Львові. Відкриття та дослідження Мізинської палеолітичної стоянки мало всесвітнє значення, а шедеври мистецтва людини кам'яної доби з цієї пам'ятки не мають собі рівні до цього часу. Заснована Ф. Вовком палеоетнологічна школа дала напрямок в розвитку археології на ціле століття. Введений Ф. Вовком типологічний метод докорінно змінив методику досліджень.

Прослідковано еволюцію поглядів вченого і громадського діяча на тлі наукових досягнень його сучасників в оцінці наступних поколінь та в контексті сьогоднішнього рівня цих наук.

Дано загальну оцінку внеску Ф.Вовка в розвиток української і світової науки, зокрема етнології.

Основні положення роботи викладені в таких наукових публікаціях:

Монографія:

1. Франко О. Федір Вовк. - Нью-Йорк. Українська Вільна Академія Наук у США. - Вид. Джерела до новітньої історії України. - під ред. М.Антоновича - 1997. - 237с.

Рецензії: Кирчів Р., Праця про українського етнографа світової слави // Народна творчість та етнографія 1999 - № 4 - С. 135-137; його ж // Федір Вовк у новому науковому висвітленні. // Народознавчі зошити - 1999 № 2 - С.266; Крушельницька Л. Подвижник української науки і культури // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. Вип.VII. - Львів. Вид. ЛНБ НАН України. 1999 - С.380-383.

Колективні праці.

2. Франко О.Е., Артеменко И.И., Баран В.Д., Бибиков С.Н., Бидзиля В.И., Генинг В.Ф., Горишний П.А., Корниенко Е.С., Круц С.И., Крыжицкий С.Д., Кучера М.П., Нечитайло А.Л., Станко В.Н., Телегин Д.Я., Толочко П.П., Черненко Е.В., Беляева С.А., Клочко Л.С. 50 лет Институту археологии АН УССР. - К., Наукова думка - 1984 [про архів Ф.К.Вовка. С. 109-110].

3. Франко О.О., Шандра В.С., Бутич М.І., Глизь І.І. О.Ф.Кістяківський. Щоденник. (1874-1885) у двох томах. - Т.1 (1874-1879) К., Наукова думка - 1994. - 648с; Т2 (1880-1885) К. Наукова думка - 1995 - 584с.

[Про діяльність Ф.К.Вовка Т.1 - С. 4, 20, 43, 45, 51, 52, 264, 632; Т 2. - С. 18, 19, 23, 24, 25, 88, 89, 136, 315, 347, 525.]

Рецензія: “Український історик”. Нью-Йорк - 1997 - № 4 - С. 350-351.

4. Франко О.О., Глизь І.І., Бутич М.І. Кирило-Мефодіївське товариство у трьох томах. - К., Наукова думка - 1990. Т. 1. - 544с.; Т.2. - 696с; Т 3 - 440. [про суспільно-політичний рух на Україні 40-70р. ХІХст.]

Рецензія: Sliwowska Wiktoria. Bractwo sw. Cyryla i Metodego i problemy ukrainskiego odrodzenia narodowego // Kwartalnik Historyczny - XCVIII, 1991 - №4 - С. 84-90.

Статті:

5. Франко О.О. Академік АН УРСР П.П.Єфименко (До 100-річчя з дня народження.) // Український історичний журнал - К., Наукова думка, 1984 - № 11 - С. 143-145).

6. Франко О.О. Народознавчі праці Федора Вовка // Народна творчість та етнографія. К. - Наукова думка - 1989 - № 6 - С. 15-26.

7. Франко О.Е., Кононенко Ж.А. Иследования на Полтавщине (по материалам личных фондов В.В.Хвойки и Ф.К.Вовка (Волкова)) // Охрана и исследование памятников археологии Полтавщины: К 100 летию Полтавского краеведческого музея. - Полтава - 1989 - С. 118-121.

8. Франко О.О., Борисенко В.К. Народознавчі студії О.Г.Алеші. // Народна творчість та етнографія - К., - Наукова думка. - 1990 - № 4 - С. 20-23.

9. Франко О.Е., Франко А.Д. Федор Кондратьевич Вовк (Волков). Биографический очерк // Советская этнография. - Изд. Академии Наук СССР. - М., - 1990 - № 1. - С. 86-95.

10. Франко О.О. До питання “Іван Франко - етнограф” (на основі неопублікованих матеріалів [з архіва Федора Вовка]) // Іван Франко і світова культура. Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО 11-15 вересня 1986р. - Кн. 2 - К., - Наукова думка - 1990 - С.106-108.

11. Франко О.Е., Сарбей В.Г. Парижские уроки // Вопросы истории. Изд. АН СССР - М., - 1990 - № 2.

12. Франко О.О. Огляд фонду Музею старожитностей при Київському університеті св. Володимира (науковий архів Іституту археології АН УРСР) // Археологія - К. - Наукова думка - 1991 - № 1 - С.145-147.

13. Франко О.О. В.М.Щербаківський - дослідник Полтавщини (за архівними матеріалами) // Археологічний збірник № 2. Полтавського краєзнавчого музею - Полтава - Вид.”Полтава” - 1992. - С.55-58.

14. Франко О.О. Археологічні дослідження Федора Кіндратовича Вовка // Археологія - К. - Наукова думка - 1992 - № 2 - С.112-119.

15. Франко О. Спадщина Федора Вовка. // Бібліотека - скарбниця духовності. Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 50-річчю Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника АН України - Львів 5-8 вересня 1990. - К - Наукова думка - 1993 - С.200-209.

16. Франко О. Неопублікований епістолярій Михайла Грушевського з Федором Вовком (1895-1913) // Михайло Грушевський і Західна Україна. До 100-річчя від початку діяльності М.Грушевського у Львівському університеті. - Львів - Вид. “Світ”. - 1995 - С.44-47.

17. Франко О. Етнографічні дослідження українського народу Федора Вовка. // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. - Харків. 26-29 серпня 1996 - Політологія, етнологія, соціологія. - Харків Вид. “Око” - 1996 - С.159-163.

18. Франко О. Діяльність Федора Вовка в Науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка (До 150-річчя від дня народження) // Народна творчість та етнографія - К. - Наукова думка - 1997 - № 5-6 - С.15-26.

19. Франко О., Франко А. Невгамовний Федір Вовк // Слово і час - К. - Вид. Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України - 1997 - № 8 - С.24-30.

20. Франко О., Франко А. Літературно-публіцистична та громадська діяльність Федора Вовка // Українська культура в іменах і дослідженнях. Присвячується 180-річчю М.Костомарова та 150-річчю Федора Вовка. - Рівне - “Україна-синтез”. - 1997 - С.28-42.

21. Франко О. Етнографічні дослідження Ф.Вовка в Галичині, Буковині та Закарпатті // Народознавчі зошити. Львів - Вид. Інституту народознавства НАН України - 1997 - № 3 - С.170-174.

22. Франко О., Франко А. Львів у житті Ф.Вовка // Наукові зошити історичного факультету. - Львів. - Вид. Львівського Державного Університету - 1997 - С.72-77.

23. Франко О.Е., Франко А.Д. Международные научные связи Ф.Вовка (Волкова) // Традиции отечественной палеоэтнологии. Международная конференция, посвященная 150-летию со дня рождения Ф.Волкова (Вовка). - Санкт-Петербург 1997 - Изд.С.-Петербургского университета - С.19-21.

24. Франко О. Іван Франко і Володимир Антонович // Іван Франко - письменник, мислитель і громадянин. Матеріали міжнародної наукової конференції. (25-27 вересня 1996) - Львів - Світ - 1998 - С.834-839.

25. Франко О. Ф.Вовк і Чехія. // Визвольний шлях. - Суспільно-політичний, науковий і літературний місячник. - Лондон, Київ - Вид: Українська інформслужба в Лондоні - 1998 - № 5 - С.570-572.

26. Франко О., Франко А. Етнографічні дослідження Ф.Вовка в Галичині. // Діячі науки і мистецтва рідного краю у розвитку української національної культури - Рівне “Волинські обереги” - 1998 - С.176-188.

27. Франко О., Франко А. Ф.Вовк вчений і громадський діяч (До 150-річчя від дня народження) // Зерна - Альманах українців Європи. - Париж - Львів - Цвікау - 1998 -ч. 4-5 -С.247-252.

28. Франко О. Діяльність Ф.Вовка. // З історії Наукового товариства імені Шевченка. - Львів - Вид. НТШ - 1998 - С.84-100.

29. Франко О. Літературно-публіцистична та громадська діяльність Ф.Вовка // Визвольний шлях. Суспільно-політичний, науковий і літературний місячник - Лондон - Київ Вид: Українська інформслужба в Лондоні - 1998 - №4 - С.431-443.

30. Франко О. Наукова та суспільно-політична діяльність Вадима Щербаківського. - 75 років Українському вільному університету у Празі. Прага. - 1999.

31. Франко О. Фольклористична діяльність Ф.Вовка. // Народна творчість та етнографія - К. - Наукова думка. - 1999 - № 4 - С.12-20.

Размещено на Allbest.ru