Размещено на http://allbest.ru

1

Курсова робота на тему

“Голод 1921-1923 років”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика голоду 1921-1923 років в Україні

1.1 Причини і початок голодомору в Україні в 20-ті роки

1.2 Запровадження НЕПу

1.3 Загострення ситуації в українських селах

Розділ 2. Особливості голоду 1921-1923 років в Україні

2.1 Жахливі наслідки голодомору

2.2 Інформація зарубіжної преси про голод в Україні

2.3 Документи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Традиція вимагає від будь-якого дослідника починати свою працю з серії аргументів, за допомогою яких доводиться актуальність обраної теми, її наукова цінність. Тема „Голод 1921-1923 років в Україні”, на мій погляд, не потребує неухильного дотримування традиції. Важливість та значущість її висвітлення підтверджує саме життя. Протягом двох десятків років

Україна розвивається як незалежна держава. За цей період вітчизняними істориками повернуто із «забуття» чимало гостроактуальних проблем, зроблено вдалі спроби відмовитися від ідеологічних штампів та стереотипів, переосмислити історичний поступ українського народу. Серед низки актуальних проблем, що свідомо замовчувалися у радянську добу, важливе місце посідає тема голоду 1921-1923 рр. - величезної трагедії в історії українського народу.

Мета:Метою даної роботи є з'ясування ступеня наукової розробки теми„Голод 1921-1923 років в Україні”, стан висвітлення окремих її аспектів у навчальній і науковій літературі , визначення пріоритетних напрямків подальшої роботи

Об'єкт:Звичайно об'єктом даного дослідження є український народ, на долю якого випало тяжке випробування голодом. Українці повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло б бути набагато більше.

Предмет:Як предмет дослідження голод 1921-1923 рр висвітлюється у цій роботі в контексті усіх голодоморів, шо були штучно заподіяні українському соціуму на початку 20 століття. Голод тих років радянська влада не замовчувала повністю -- інша річ, що значно применшувалися його масштаби й радикально спотворювалися причини: поруч із посухою, відповідальними за голод проголошували тих-таки «куркулів», котрі нібито ховали хліб від односельців і навіть від власних родин.

Відповідно до результатів досліджень, для досягнення бажаної мети -- покарання голодом -- організаторами Голодомору було використано наступний механізм:

* В рік неурожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені;

* Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі.

Актуальність:

Соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки Голоду 1921-1923 років актуальні й до сьогодні. Тоді на довгі десятиліття було підірвано матеріальну базу українського села, зруйновано його виробничу та товарну інфраструктуру, фізично знищено підприємницькі та ініціативні елементи, залякано цілі покоління українців, причому, не лише селян, зламано волю усього українського народу до опору тоталітарній системі, до національного відродження

«Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто територією з переважно російським населенням».

Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго своєму послу в Москві (за книгою Б.Ткаченка «Під чорним тавром»)

Розділ 1. Загальна характеристика голоду 1921-1923 років в Україні

1.1 Причини і початок голодомору в Україні в 20-ті роки

Протягом багатьох десятиліть у наших шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Саме так оголошувалося в той час і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю південну Україну, звідки масово вивозився хліб на північ і на експорт, Москва мовчала.

До кінця 1922 Україна (як Українська Народна Республіка, так і УССР) формально були незалежними від Радянської Росії, що не заважало владі останньої скеровувати війська Червоної армії для грабунку української землі.

На цьому політичному і насильницькому фоні державного тероризму і розвинувся голод. Його поширенню сприяли також посуха і неврожай, що 1921 року охопили найважливіші зернові регіони Росії -- Поволжя і Північний Кавказ, а в Україні її південні степові райони. На півдні України восени 1920, взимку і весною 1921 випало лише 3/4 звичайної норми опадів. Катастрофічне становище було у Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині і Харківщині. За рахунок північних і правобережних районів, які менше постраждали від неврожаю в Україні було зібрано 300 млн. пудів зернових або 30 % врожаю 1916 р.

Для виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та співставляти величезну кількість документів, адже, як зазначають дослідники, у організаторів Голодомору не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету.

Результати такого аналізу свідчать, що причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю).

Позицію радянського уряду щодо українського селянства найкраще висвітлюють промови його провідників та тогочасні публікації в офіційних радянських медіях. Зокрема Йосиф Сталін стверджував: "Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема".

Офіційна версія причин тяжкого голоду, який призвів до мільйонних жертв у Поволжі, на Північному Кавказі і в південних губерніях України, завжди була одна -- тяжка посуха 1921 р. Але до революції теж траплялися посухи, навіть більшої інтенсивності Жодна з них не призводила до таких жертв. Причини масової загибелі людей були пов'язані з політикою державної партії, перш за все з продрозкладкою. На сільськогосподарське виробництво розкладка діяла згубно, скорочуючи його до обсягу, що задовольняв лише потреби села. Міські споживачі залишалися без продовольства. У регіонах, не зачеплених посухою, врожайність 1921 р. не поступалася звичайній нормі Проте тут посіяли значно менше, ніж у роки, що передували продрозкладці. А навіть у кращі часи ці регіони не давали багато товарного хліба. Тепер же їм доводилося заступити вражені посухою основні зони товарного хліборобства і навіть взяти на харчування сільське населення цих зон. Так виникла нерозв'язна ситуація з хлібом, в якій масова загибелі людей від голоду була ніби запрограмована. Йшлося тільки про те, на які регіони держава чинитиме найбільший тиск під час вилучення хліба. В центрі уваги радянського партійно-державного керівництва опинилася Україна. Яким був український врожай 1921 р. У тодішніх статистичних публікаціях зустрічаються різні цифри. Найвища належить ЦСУ РСФРР -- 633 млн пудів (середній урожай в роки, що передували продрозкладці, становив близько мільярда пудів). Цифра, опублікована Центральним статистичним бюро УСРР -- 276,6 млн пудів. На VII Всеукраїнському з'їзді рад у грудні 1922 р. нарком земельних справ України І. Клименко назвав ще меншу цифру -- 200 млн пудів. Звичайно, міжвідомча суперечка розв'язувалася елементарною перевіркою первинної статистики Чому ж український уряд не потурбувався зробити її, хоча знав, що Москва наполягатиме на вивезенні максимальної кількості продовольства?

Тема голодів 20-30-х років в Україні не може залишити байдужим будь-кого з громадян нашої країни. Нарешті відкриті таємні партійні фонди, документи відомчих організацій, доступу до яких раніше не було. На основі архівних матеріалів аргументовано, на підставі неоспорених доказів доведено - факт штучного голоду на території України у 1921- 1923 та 1932-33 роках є беззаперечним.

Для вшанування пам'яті загиблих, в наш час розроблено програму, яка має на меті зібрати по крупицях інформацію про події не лише 1932-1933, а й 1921-1923 та 1946-1947 років. Мета - оживити мову документів, закрити чорні плями, які виникли внаслідок знищення частини інформації по вказаних періодах, нарешті дати можливість людям, що пережили жахіття голодоморів, розповісти про трагедію майбутнім поколінням.

На диво, родини, яким вдалося вижити, незважаючи на заходи партійного керівництва Радянського Союзу, направлені на реалізацію вкрай цинічного плану - винищення українського народу, як носія української національної ідеї і державотворення, сьогодні продовжують потерпати від тиску з боку представників вже української комуністичної партії. Всупереч нормам моралі, закону, звичайної логіки, представники даного політичного напряму стоять на позиції нігілізму - всі факти по означених періодах ігноруються. голодомор україна селянський страйк

Але найбільш жахливим в цьому фарсі, є спроби змусити осіб, які пережили голод, через тиск на них, їх родини, відчути почуття сорому за те, що вони залишилися живими. Саме такі прояви цинізму окремих політичних сил сучасної України в черговий раз вимагають повернутися до документів.

Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР поставила в Парижі

На жаль, тоді західний світ ще не пройнявся трагедією українського селянства, страшний голод продовжував поширюватися півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні -- 3250000, в червні -- 4103000[4,24] .

Охопивши такі величезні простори, голод спричинився до збільшення смертних випадків. Зокрема, якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то вмерло -5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з'явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього - 7323[4].

Представник допомогової організації Нансена каштан В.Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив у своїй телеграмі в лютому 1922 року, що в Україні близько 7 мільйонів людей "вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів". Це, до речі, підкреслював Квислінг, без інших українських територій, до яких він відносив у першу чергу Кубань.

Та страшно стає від усвідомлення того, що хліб в Україні, не зважаючи на посуху, був. Його відірвали від голодного рота селянина, робітника, їхніх дітей, відправляючи за межі нашої землі.

Саме в ці страшні місяці 1922 року, коли різко зростає кількість голодуючих на півдні України (крім корінного етносу там зазнали лиха і німці, болгари, греки, чехи, шведи, молдавани, росіяни), Голова Раднаркому УСРР Християн Раковський погрожує англійському міністрові закордонних справ лорду Керзону припиненням поставок українського хліба, якщо Великобританія не знайде шляхів для замирення з Радянською Росією, це в той час, коли для голодних дітей півдня України керівники УСРР випрошують від Американської організації допомоги (АРА) сто тисяч пайків.

Одна із причин голоду 1921 - 23 років - аграрна політика більшовиків, яка орієнтувалася на продрозкладку в сільському господарстві, заборону ринкової реалізації хлібних запасів і примусового вилучення їх по розпорядженню державних органів. Руйнівні наслідки продрозкладки навіть перевищували збитки, спричинені війною, спочатку імперіалістичною а потім громадянською.

Фактично, політику продрозкладки в Україні продовжувала постанова ВУЦВК (Всеукраїнський центральний виконавчий комітет) V скликання від 27 березня 1921 року „Про заміну продовольчої розверстки натуральним податком”2. Згідно із постановою РІЖ УССР (Рада народних комісарів) від 28 травня 1921 року „Про натуральний податок на хліб, картоплю і олійне насіння” загальна сума податку становила 126 млн. пуд. зерна для України замість 180 млн. пуд. згідно з продрозкладкою . Мета цих рішень - вивести сільське господарство із кризи шляхом підвищення матеріальної зацікавленості селянина.

Однак не слід забувати, що сплата продподатку у повному обсязі лягала на плечі, так званих, заможних селян. А методи стягнення мало чим відрізнялися від тих, що використовувалися ще за часів кріпосного права - вводилась колективна відповідальність селян за виконання плану. З кожної волості брали від 15 до 20 чоловік заручників із заможних селян. У випадку якщо село відмовлялося дати підписку про кругову відповідальність, або не виконувало продподаток за 48 годин, жителі населеного пункту оголошувалися ворогами радянської влади. Половину заручників засуджували, до окремих осіб застосовували навіть вищу міру покарання розстріл. Після цього брали нову групу заручників. Таким чином, введення продподатку можна розцінювати не як зміну відповідної політики, а як її продовження.

1.2 Запровадження НЕПу

* Економіка УСРР знаходиться у зруйнованому стані. Випуск промислової продукції становить лише 10 % від довоєнного обсягу.

* Сільське господарство також зруйновано. Посівні площі скоротилися в 1,5 рази, відбулося різке падіння врожаїв. Починається голод.

* Зростає невдоволення політикою уряду, спалахують повстання.

* Починається реалізація плану ГОЕЛРО. В ньому передбачено будівництво електростанцій, заводів на теренах України. План ГОЕЛРО потребує надмірних матеріальних витрат.

На X з'їзді РКП(б), який відбувся в березні 1921 p., В.Ленін оцінив внутрішній стан РРФСР як катастрофічний. Аби виправити становище, що склалося в країні, була запропонована і схвалена постанова "Про заміну продрозверстки натуральним податком".

Це рішення започаткувало нову економічну політику (неп), яку більшовики запроваджуватимуть у 1921-1928 рр.

Сутність нової економічної політики (непу)

* Скасування воєнного комунізму.

* Введення замість продрозверстки натурального податку.

* Відновлення товарно-грошових відносин.

* Відновлення підприємницької діяльності, повернення підприємств колишнім власникам.

* Припинення насильницького об'єднання селян у колгоспи, радгоспи, комуни.

* Розвиток усіх видів кооперації.

* Скасування заборони на оренду землі і залучення найманих сіль госппрацівників.

Нова економічна політика була сприйнята багатьма керівниками різних рівнів, а також рядовими більшовиками як відступ від мети -- суспільства

загальної рівності, як зраду ідеалів, за які точилася жорстока боротьба у громадянській війні.

В.Ленін в своїх виступах роз'яснював це протиріччя. Ось декілька цитат з виступів вождя більшовиків:

"Неп ми провадимо всерйоз і надовго, але, зрозуміло... не назавжди".

"З Росії непманської буде Росія соціалістична".

"Неп -- вимушений захід, викликаний нашим станом злиднів і розорення...".

Особливості проведення непу в Україні

· В українських селах неп було введено пізніше, аніж в Росії, -- наприкінці 1921 р. -- на початку 1922 р.

· Введення непу в сільському господарстві України співпало з голодомором 1922 p., що відсунув нормалізацію становища в селах ще на рік-півтора.

· Продподаток в Україні був вище, аніж в Росії і стягувався примусово, часто за допомогою військових підрозділів.

Особливості непу в Україні були пов'язані з прагненням радянського керівництва якнайдовше користуватися продовольчими ресурсами республіки без істотних обмежень.

В цілому неп позитивно вплинув на стан економіки: почали працювати заводи; була скасована карткова система; відновлено грошовий обіг; крамниці почали сповнюватися промисловими і сільськогосподарськими товарами. Нарешті зріс матеріальний рівень життя населення.

В грудні 1922 р. було завершено підготовчу роботу по створенню Союзу Радянських Соціалістичних Республік. 30 грудня 1922 р. в Москві відбувся І з'їзд Рад СРСР. В ньому взяли участь делегації Російської, Української, Білоруської та Закавказької радянських республік. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет СРСР; його очолили 4 співголови (від України -- Г.Петровський). В 1924 р. була прийнята Конституція СРСР, в 1925 р. -- Конституція УСРР

Перша половина XX ст. Впровадження нової економічної політики (НЕПу) не дало бажаних результатів. На теренах пд., цент. та сх. України, а саме у Дніпропетровській(тодішній Катеринославській), Донецькій, Запорізькій, Одеській, Миколаївській областях та на пд. Харківської наприкінці 1921 року почався голод. Цьому сприяло кілька факторів: -політика „воєнного комунізму”; -примусове вилучення радянською владою хліба; -руйнування сільського господарства в період Першої світової війни, а відповідно, падіння товарності с/г; -незацікавлення селян у збільшенні посівних площ; -неврожай, породжений страшною посухою; -підвищення норм хлібозаготівлі.

Селянин був не в змозі прогодувати себе і свою сім'ю . Урожай 1921 року не задовольняв навіть прожиткового мінімуму, а будь-які харчі вилучалися радянською владою. Голодувало близько 4 - 7 млн. осіб, що становило 25 % від усього населення України. Голод супроводжувався епідеміями холери, тифу та віспи. І у той час, коли український народ гинув, СРСР „милостиво” надавав допомогу голодуючим біженцям з Поволжя, Уралу, Казахстану. При Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті (ВУЦВК) була створена Центральна комісія для допомоги голодним . При цьому хліб з України вивозився у РСФРР, як і раніше. Партійна влада в республіці слухняно виконувала вказівки центру, а, щоб провести закупівлі зерна за кордоном, радянський уряд конфісковував церковні цінності. Факт голоду замовчувався; райони, охоплені ним, були оточені військами, проте в той самий час влада надавала селянам посівний матеріал і техніку, також уряд УРСР підписав угоду з Американською адміністрацією допомоги (АРА), яка разом з іншими міжнародними організаціями (Крайовий комітет допомоги голодній Україні у Львові, комітети у Відні, Берліні, Празі, єврейська організація „Джойнт”, Червоний Хрест Чехословаччини) надавала допомогу жертвам голоду. Продукти і медикаменти, надіслані АРА, врятували життя сотень тисяч українців, але гуманітарна допомога не завжди надходила до місць призначення. Влада будь-якими способами блокувала витік інформації і твердила, що голод лише в Росії, а в Україні - неврожай. Зерно й надалі транспортувалося з республіки, смерті не припинялись. За січень1923 року з УСРР в сусідні республіки було вивезено біля 9 млн. пудів хліба. Радянський уряд рятував голодуючих з Поволжя, розправляючись голодом з населенням України. Хороший врожай 1923 року допоміг побороти голод, але за період 1921-1923 років він забрав понад 1, 5 - 2 млн. людських життів. Загальні демографічні втрати на той час складали біля 5 млн. осіб. Народ втратив значну кількість людей, але все ж вижив. Вижив для чого? Невже для того, щоб пережити щось подібне, але набагато страшніше і трагічніше для нього самого, - голодомор 1932-1933 років?!

1.3 Загострення ситуації в українських селах

Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної України (перш за все -- Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Миколаївську та Одеську губернії), Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха, наслідком чого став голод 1921 -- 1923 pp. Лихо зростало: у грудні 1921 р. голодувало 12 % населення України, у січні 1922 р. -- 20 %, а в травні --- вже 48 %, тобто не менше 10 млн. чол. Особливо болісно цей голод відбився на дітях. В Україні в червні 1922 р. голодувало до 2 млн. дітей.

Нерідко вони залишалися безпритульними навіть при живих батьках. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці. Газети повідомляли про відчай людей, які харчувалися сурогатами й були доведені внаслідок голодного психозу до людоїдства.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, виходячи з єдиного критерію: аби не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані й голодні робітничі колективи були набагато не безпечнішими, аніж розпорошені селяни. Проте не до всіх селян більшовицький уряд ставився однаково. За словами відомого історика С.Кульчицького, поволзьким селянам і біженцям з Поволжжя и Україні надавалася хоч якась допомога, нерідко за рахунок України. Але про голодуючих українських селян держава забула. Газетам було заборонено висвітлювати становище в південних губерніях України (цю блокаду було знято лише в 1922 p.).

Було опрацьовано й техніку замовчування пануючого в Україні голоду. 4 серпня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує пояснень: «Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм на Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами». Замовчування продовольчої кризи на Півдні України дозволило використовувати хлібні ресурси виключно для голодуючих РСФРР.

Для них вилучались навіть мізерні зернові запаси неврожайних українських губерній. У Росію спрямовувалися майже всі надходження з кампанії допомоги голодуючим від таких іноземних благодійних організацій, як Американська адміністрація допомоги, фонд Нансена та ін. Тільки в грудні 1921 р, коли продовольчі ресурси України були значною мірою виснажені, а на Півдні зросла смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар.

Завдання щодо вивозу українського хліба до РСФРР було зменшено з 57 до 27 млн. пудів. Водночас уряд УСРР дістав дозвіл оголосити частину потерпілих від посухи губерній республіки голодуючими, але без надання населенню пільг, якими користувалися голодуючі Росії, тобто повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загально федеративного продовольчого фонду.

Республіканські органи влади могли допомагати українським голодуючим, але виключно за рахунок внутрішніх коштів і за умови першочергового забезпечення голодуючих РСФРР. На поч. січня 1922 р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутися по допомогу до міжнародних організацій. Свою допомогу голодуючим запропонувала православна церква. Але комуністичне керівництво відкинуло її. У той же час більшовики вирішили скористатися ситуацією, щоб послабити церковний вплив на населення та поповнити свої фонди. їхній вождь В.Ленін у «суворо таємному» листі, адресованому В.Молотову для членів політбюро ЦК РКП(б) писав: «Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найскаженішою і нещадною енергією і не зупиняючись перед придушенням якого завгодно опору... чим більшу кількість представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства вдасться нам з цього приводу розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати». Підрахунки фахівців переконливо підтверджують, що в 1921--1922 pp. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 25 млн. пудів. У той же час до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів зерна. Наступного року ситуація повторилася. Крім того, з осені 1922 p., незважаючи на голод, партійно-державне керівництво Росії зробило перші Спроби експорту хліба (з України в той час було забрано не менше 15 млн. пудів зерна). А щоб це не виглядало аморально, було оголошено, що завдяки врожаю 1922 р. голод припинився. Принцип «недоїмо, але вивеземо», котрим керувалися царські міністри, трансформувався в інший: «помремо, але вивеземо». Як наслідок, голод у південних губерніях України протримався аж до сер. 1923 р. Катастрофічне становище в економіці привело до різкого зростання невдоволення політикою більшовиків. Прокотилася хвиля селянських повстань, робітничих страйків в Україні, у Росії. Найбільш драматичним був виступ донедавна палких прихильників більшовицької партії -- моряків Кронштадту. Вони підняли прапор повстання проти «самодержавства комісарів» за владу рад без більшовиків, проти політики уряду щодо селян та робітників. Хоча Червона армія й ЧК нещадно придушували ці повстання (15 тисяч захисників Кронштадту було знищено без суду й слідства), В.Ленін та його партія були змушені визнати провал політики «воєнного комунізму»

Українське село було охоплене антибільшовицьким повстанським рухом. Як стверджувалося у звіті уряду УСРР VI Всеукраїнському з'їздові рад, за 1921 р. у справі замирення» села було зроблено більше, ніж за весь попередній час Всеукраїнська ЧК подала відповідну статистику за 10 місяців було виведено з боротьби різними засобами 444 отамани, у тому числі вбито у боях -- 189, розстріляно -- 9, заарештовано -- 84, добровільно з'явилося з повинною і було амністовано -- 162. Більша частина тих, хто з'явився з повинною, припадає на другу половину року. Чому саме? Радянська історіографія відповідала на це так повстанський рух почав спадати, коли селяни відчули благотворний вплив нової економічної політики. Але ж методи хлібозаготівель зовсім не змінилися у розпачливій ситуації голодного року. Переконливіше звучить пояснення, що випливає з досвіду боротьби Н. Махна Переслідувані частинами. Червоної армії, махновці зібралися 21 липня 1921 р. на нараду в с. Ісаївка Таганрозького повіту. Обговорювалося питання у якому регіоні продовжити боротьбу? «Батько» спробував змінити звичний, але небезпечний через насиченість ворожими йому військами регіон і зробив рейд по донецьких і поволзьких степах. Та в умовах голоду, що наближався, політична активність селянства зменшилася практично до нуля Ніким не підтриманий, Махно змушений був повернути тачанки на захід. Він перетнув спочатку Дніпро, а потім Дністер і опинився у вигнанні, в Румунії. Голод виявився фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців Збагнувши це, центральний уряд допоміг природному катаклізму справитися з «куркульським бандитизмом», конфіскуючи злиденні продовольчі запаси навіть у селян південних губерній 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом

Розділ 2. Особливості голоду 1921-1923 років в Україні

2.1 Жахливі наслідки голодомору

Голод 1921-1923 pp. коштував Україні, за приблизними оцінками, до 1,5-2 млн. жертв - це була та ціна, яку сплатила УСРР за те, що не стала самостійною державою.

Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. можна виділити такі:

- людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян

- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;

- за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.

Взимку 1922 - 1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, в цей час у республіці голодувало 2 млн. дітей.

Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голоду був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки.

Узагальнюючих даних про втрати населення від голоду 1921-1923 рр. немає.

За офіційною статистикою (далеко не повною), до весни 1922 р. не дожило 235 тис. чоловік.

2.2 Інформація зарубіжної преси про голод в Україні

Варто підкреслити, що підступні удари голоду значною мірою були пом'якшені благодійною діяльністю Американської Адміністрації Допомоги, фонду Ф.Нансена, Міжнародного комітету робітничої допомоги та інших організацій, які тільки у 1922 р. ввезли в Україну близько 2,3 млн. пудів продовольства.

Інформацію про голод подавали румуномовна газета „Гласул Буковіней", німецькомовна „Черновіцер альгемайне цайтунг", російськомовна „Наша рєчь", україномовна преса: газети „Час", „Народна сила", журнал „Українська ластівка” тощо.

22 березня 1932 р. газета „Час” у статті „В обіймах голоду” повідомляла про проблеми з продовольством у СРСР. У ній, опираючись на листи з голодних регіонів Радянського Союзу, йшлося про те, що навіть якби й були в господарстві хоч якісь мізерні припаси продовольства, то їх важко було зберегти, „...бо скрізь по селі один другому вириває, а то і в день в хату підуть і заберуть. ... Очікуєш чогось страшного, а спасіння ніякого не бачиш. ...Навіть у страшний голод 1922 р. так один на одного не кидався, як тепер, не тягнув йому з горла, з-під голови, тримаючи палку над головою”

„Журнал де Женев”, - підкреслювалось у статі, - вважає урядування Акулова за початок нового вибуху червоного терору на Україні”.

Разом з тим у пресі знаходимо повідомлення і про те, що причина тотального голоду в Україні - відсутність продуктів, помітне зниження поголівґя худоби, що є досить болісним. У чому причина такого зниження, не говорилось. Редакція газети „Черновіцер альгемайне цайтунг” від 23 серпня 1933 p., посилаючись на кореспонденцію з нью- йоркської „Герадьд Трібюн”, звертає увагу на те, що в Україні прогнози щодо відмінного врожаю не збулися” .

Французька преса, поінформована про трагедію України, переважно (крім органів, що визначали свою лінію за інструкціями з Москви) засуджувала радянський режим за нелюдський спосіб голодною смертю зламати опір селянства, яке відмовлялося прийняти колективізацію та національну дискримінацію. Під рубрикою “Голод на Україні”почали з'являтися статті з викриттям практики радянського геноциду. Журналістка С. Бертійон поставила собі за мету демаскувати кривавий режим совєтчини. С. Бертійон не тільки побачила сумну дійсність, а й правильно оцінила імперські наміри Москви. “Саме, щоб знищити всі ірредентні елементи, радянський уряд, у надії повністю винищити весь народ, який не має за собою жодної провини, крім прагнення до волі, планомірно організував жахливий голод...”, писала вона.

Подібно до Бертійон реагували й інші французькі друковані засоби масової інформації. Автор провінційної газети “Le Petit Marseillais” Робер де Боплян писав, що громадська думкастурбована відомостями про голод, який спустошує Україну, де переставали існувати цілі села. “Ясно, що цей голодомор значною мірою виникнув Совєтів, які намагаються таким способом покарати Україну за її тривалий національний опір.Історія Україний червоного терору, який там лютує, належить до найсумніших за повоєнного часу...” Природньо, що загибель мільйонів людей влада намагалася приховати.

Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють вороги СРСР. Колишній прем'єр Франції Едуар Ерріо, який на той час подорожував по Радянському Союзу, заявив на цілий світ, що ніякого голоду в країні немає.Про це свідчать дві обсягові статті про голод 1932-1933 років у Радянській Україні, які опублікував паризький щоденник “L'ordre”. У матеріалі “Про те, що не скаже нам Е.Ерріо після повороту зі своєї тріумфальної подорожжі автор Шарль де ПереШаппюї іронічно висловлюється про візит французького дипломата, який міг на підставі побаченного заявити, що “французьку опінію зле поінформували щодо нужди українських селян”. Та й яку правду мав би розповісти Е.Ерріо, коли після так званих мандрівок до Радянського Союзу писав: “У нас іноді говорять про Україну, але ж це свого роду департамент Босс (одна з найбільших хлібних провінцій у Франції). Мене привезли в село, яке, як говорять, зазнало багато лиха. Я бачив там фруктові сади, бачив, як збирають хліб машинами. Бачив трудолюбиве населення, зовсім не злиденне, бачив гарних і здорових дітей. Коли спокійно оцінювати стан справ у СРСР, то слід заявити, що СРСР поступово стає державою, яка матиме таку саму міць, як США”. “Квітуче” життя настільки засліпило очі п. Ерріо, що той так і не встиг побачити, як вмирали з голоду цілі села

2.3 Документи

Режим таємності, замовчування, цензура протягом тривалого часу супроводжували тему голодоморів в Україні.

Але, мабуть, значно об'єктивнішими й переконливішими свідченнями голодоморів в Україні є все-таки архівні матеріали. Архіви дають безсторонню документальну картину історичних подій, але водночас залишають чимало відкритих питань і неозорий простір для спекуляцій.

Це стосується трактування мотивів, якими керувалася радянська влада, планомірно знищуючи українських селян. Був це передусім «класовий геноцид на українському матеріалі» -- чи ж частина цілеспрямованого геноциду української нації як такої?

«Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями», -- писав американський професор Роберт Конквест, перший, хто звернув увагу громадськості на проблему голодоморів в Україні. Французький дослідник Стефан Куртуа продовжує: «Класовий геноцид сходиться з расовим геноцидом. Голодна смерть знищеної сталінським режимом дитини українського „куркуля“ рівноцінна голодній смерті єврейської дитини, знищеної гітлерівським режимом у варшавському гетто».

Шифротелеграмма из БТС Постановлением Политбюро Цека от 19-го сентября 20 года по вопросу о продналоге и помольном сборе Украины принято следующее решение: для сбора остается во всей силе цифра пятьдесят семь миллионов пудов. Поэтому настаиваем, чтобы единственная минимальная цифра для хлеба подлежащего вывозу в РСФСР, считалась пятьдесят семь миллионов пудов, два раза в месяц сообщали о том, как идет работа, в особенности обратить внимание на немедленное увеличение числа вагонов, ежедневно посылаемых Украиной для РСФСР

К вопросу о вывозе хлеба из Украины Указания Председателя Российско-Украинской делегации т.Иоффе о возможности предоставить Латвии хлеб в обмен на нужные нам товары вызвали веселое настроение у местных публицистов. Насмешками отделаться, конечно, легче всего. Очевидно, что эти господа совершенно ничего не знают о продовольственном положении Украины и даже не знают, что в обмен на медикаменты и сельско-хозяйственные машины и орудия итальянцы уже вывезли из Одессы несколько сот тысяч пудов хлеба. А из Черноморских портов /Одессы, Николаева, а теперь и Бердянска, Мариуполя/ можно вывезти миллионы пудов хлеба без всякого ущерба для местного потребления. Как известно, район Черноморского побережья является одним из самых плодородных и все последние годы урожай был хороший. Мне пришлось незадолго до моего назначения возглавить мирную делегацию и бывать и в Николаеве, и Одессе, этих двух крупнейших хлебных портах, и я мог ознакомиться с фактическим продовольственным положением этих двух губерний.

Тут я должен отметить, что распространяемые петлюровцами слухи, будто бы Херсонская губерния /теперь Одесская и Николаевская/ охвачены сплошными восстаниями, являются чистейшей выдумкой. Наоборот. Одесская и Николаевская губернии являются одними из наиболее спокойных. За все время там только несколько дней буйствовала у северных границ губернии шайка петлюровского агента Тютюнника, очень быстро ликвидированная. В Одесской и Николаевской губерниях проделана большая работа по организации беднейших крестьян. Я присутствовал в Одессе на Губернском съезде /незаможных /несостоятельных/ селян /400 делегатов/, происходившем в начале октября, и убедился в том, как крепко связали беднейшие элементы села свою судьбу с судьбой советской власти.

На призыв: незаможный на коня, один Одесский уезд в несколько дней дал более 500 добровольцев на собственных лошадях. И это настроение крестьянства как нельзя лучше сказывается на проведении хлебной разверстки. На Одесскую губернию наложена разверстка в 22 миллиона пудов хлеба и к началу октября уже было ссыпано более 3-х миллионов пудов. Дальнейшая ссыпка тормозилась за переполнением всех элеваторов и хранилищ. То же самое в Николаевской губернии: на которую разверстка падает около 36 милл. И эта разверстка будет выполнена. Ясно" что такое количество хлеба нельзя будет в короткое время перевезти по железным дорогам в потребляющие губернии, да это и не потребуется, так как Черниговская, Харьковская и Донецкая губ. удовлетворяются за счет ближайших к ним губерний - Полтавской, Екатеринославской и Александровской /особенно хлебные уезды Мелитопольский и Днепровский/.

Таким образом Одесская и Николаевская губ. дадут нам значительное количество миллионов хлебных излишков, которые мы должны будем обменять на так необходимые нашему крестьянству орудия и товары. Таково положение дел и я уверен, что без всяких задержек Латвия могла бы получить из Одессы или Николаева несколько сот тысяч пудов хлеба в обмен на товары, при условии предоставления латвийского тоннажа, и исходатайствования самой Латвией гарантий этих транспортов. Несмотря же на то, что охотников на этот хлеб много, Украина готова была бы, во имя установления добрососедских отношении со своими ближайшими соседями, дать им преимущество в известных отношениях.

Но для этого, конечно, прежде всего необходимо было бы, чтобы Латвия отказалась от своей политики признания и поддержки Петлюры, которого в ближайшее время несомненно постигнет участь Врангеля, и вступила в нормальные договорные отношения с У.С.С.Р.

Заседания Политбюро ЦК КП(б)У от 1 марта 1922 г. Присутствовали члены Политбюро тт. Мануильский, Иванов А., Косиор, Кузнецов и Затонский, члены ЦК тов. Скрыпник, канд. в члены ЦК тов. Владимиров. Слушали: 6. Телеграмму т. Манцева о сокращении пайков для ВУЧК до 6954. Постановили: Послать в Политбюро ЦК РКП с копией т.Манцеву телеграмму следующего содержания:

Заслушав телеграмму т.Манцева о предстоящем сокращении пайков для органов ЧК на Украине, Политбюро ЦК КПУ постановило: Обращаться с настоятельной просьбой в Политбюро ЦК РКП об оставлении для ВУЧК нормы в 18000 пайков, сообщив, что за январь ВУЧК по постановлению ЦК РКП произведено сокращение с 33000 до 18000 пайков, куда входит охрана транспорта и границ и указав на чрезвычайно неблагополучное состояние границ, о чем говорят доклады всех товарищей, обследовавших границы, на скопление крупных банд на Румгранице, на несомненные данные о существовании подпольных петлюровских организаций, готовящихся к выступлению весной, на увеличение уголовного бандитизма в городах на почве голода и на сокращение милиции.

Заседания Политбюро ЦК КП(б)У от 3 марта 1922 г. Присутствовали члены Политбюро тт. Мануильский, Фрунзе, Иванов А., Кузнецов, Косиор, Затонский, члены ЦК Скрыпник, Кон, канд. в члены ЦК тов. Хоречко и Владимиров. Слушали: 4. Предложение тов. Фрумкина об отправке в Крым двух хлебных маршрутов, снаряженных Екатеринославом на местные средства и возвращающиеся из Подолии в Екатеринослав (т.Фрумкин). Постановили: Признать необходимым дать Крыму немедленно два маршрута с хлебом. Поручить УЭСу сегодня же эти два маршрута изыскать. Слушали: 14. О научно-исследовательской кафедре Марксизма (Ряппо) Постановили: Утвердить научно-исследовательскую кафедру Марксизма в составе тт. Попова Н.Н., Машкина, Рожицына, Семковского, Левита, Рахкина, Яворского, Гуревича и Астермана. Научные сотрудники и аспиранты должны быть выделены самой кафедрой.

Заседания Политбюро ЦК КП(б)У от 11 марта 1922 г. Присутствовали члены Политбюро тт. Раковский, Мануильский, Иванов А., Фрунзе, Косиор, Чубарь, Лебедь, - члены ЦК тт. Скрыпник и Угаров, канд. в члены ЦК тт. Владимиров и Хоречко. Слушали: 1. Вопросы тов. Раковского. 1.1. О деятельности АРА на Украине и о 100000 пайков. Постановили: 100000 пайков, отпускаемых АРА для Украины, распределить по Запорожской губ., Херсонскому уезду и Екатеринославскому уезду. б) Ограничить деятельность АРА только в пределах этих мест. в) Обязать АРА назначить постоянного представителя в Харькове для постоянных сношений с Правительством.

Варшава,Беседовскому. Сообщаю Вам текст ноты, посланной 15 с.м. английскому правительству: "лорду Керзону министру иностранннх Дел Великобритании тчк Украинское Правительство считает необходимым довести до сведения Правительства Англии о той тревоге которую визвала среди масс украинского населения нота Английско Правительства зпт грозящая разрьпюм торгового соглашения между Россией й Англией тчк Присоединяясь целиком к ответной ноте Российского Правительства проникнутой неизменннм духом миролюбия и желанием дойти до улажения всех спорньк вопросов возникнувших в результате недоразумений зпт тире Украинское Правительство обращает внимание на те последствия когорых выполнение заключающихся в ноте Английского правительсгва угроз могут иметь (влияние) на отношения между всеми Советскими Республиками и Англией тчк Считаю необходимым в частности обратить внимание Английского Правительства на опасность которой подвергаются наладившиеся уже хозяйственые отношения между Украиной й Англией усилившиеся в последнее время вывозом украинского хлеба в английские порты й обещающие в ближайшее время хорошие успехи в интересах укрепления хозяйствснных отношений обеих стран тчк Тяжело пострадавшая за период гражданской войны и в результате иносграннмх интервенций Украина напрягает все свои силн к восстановлению своего хозяйства й твердо рассчитьшает на миролюбие английского народа и бтагоразумие английского правительства неоднократно повторяемое в его нотах для скорейшего улажения англо-русского разногласия тчк

В связи с постановлением СТО от 5 августа 1921 г. по плановой разверстке, утвержденной ВЦСПС для продработ на Украину должно быть отправлено 8 тыс. человек в составе военпроддружин -- численностью до 150 человек каждая. В счет означенного наряда в ваше распоряжение будет прислано из Центральной губ. 2100 человек, 3 тыс. человек вы должны вновь мобилизовать на территории Украины и остальные 3 тыс. человек сформировать из работающих на Украине продотрядов, коим не истек 6-месячный срок работы, а из проработавших срок-- по желанию. Предлагаем вам в срочном порядке приступить к формированию дружин согласно прилагаемой инструкции. Дружины должны быть сформированы не позднее 10 сентября с. г. Начальникам и политкомам вновь сформированных дружин дает назначение на работу Укрвоенпродбюро. Для регистрации формируемых на территории Украины дружин предоставляем вам 50 авансовых номеров, с № 101 по 150. Копии списков сформированных дружин с указанием номера вышлите в Москву. Предвсерабпродсельхозбюро Фомин

Документи взяті з книги - Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів. - Київ: Наукова думка, 1993

Висновок

Чи можна було уникнути голоду 1921-1923 рр.?

Хоча історія дала на це питання свою відповідь, на мою думку, альтернативне рішення все ж існувало. Щоб уникнути голоду, необхідно було реалізувати такі першорядні заходи: якомога раніше відмовитися від політики продрозверстки, яка вела до скорочення посівних площ та зменшення кількості товарного хліба; припинити вивіз хліба з України та перерозподілити рештки зерна з Лівобережжя і Правобережжя на користь голодуючого Півдня; уповільнити темпи хлібного експорту; своєчасно на державному рівні визнати, що в Україні починається голод, а не мають місце чергові “труднощі з продовольством”, і звернутись по допомогу до міжнародного співтовариства.

Катастрофічна посуха та неврожай 1921 р. різко загострили ситуацію з хлібом у найважливіших зернових районах Росії, Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України.

Особливої гостроти голод набув у 1922 р. У травні цього року голова ВУКВК Г.Петровський звернувся до ВЦВК з проханням припинити вивіз продовольства з УСРР, аргументуючи це тим, що на фронті боротьби з голодом “у Росії - перелом у кращий бік. На Україні - навпаки. Херсонські жахи продажу людського м'яса поширюються… На 1 квітня голодуючих 3 млн.”. Через тиждень у листі до М.Калініна він з болем констатує: “Україна з початку кампанії по 1 травня надіслала у прикріплені до неї голод губернії РСФСР 960 вагонів продовольства, тобто в чотири рази більше, ніж своїм голодуючим губерніям…”

Отже, причинами голоду 1921--1923 рр., який, за приблизними оцінками, коштував Україні від 1,5 до 3 млн. жертв, у т. ч. 70 % новонароджених дітей, були: 1) післявоєнна розруха; 2) неврожай, спричинений посухою 1921 р.; 3) політика воєнного комунізму, насаджувана більшовиками; 4) примусове вивезення українського хліба в Росію та експорт його за кордон; 5) використання московським урядом голоду як ефективного засобу придушення антибільшовицького повстанського руху в Україні.

Можна тільки дивуватися діям керівників Радянської України, які на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У слухняно виконують розпорядження члена Наркомпроду РРФСР Мойсея Фрумкіна, коли той вимагав вивозити мільйонами пудів хліб з України, яка сама голодує. До речі, члени Політбюро ЦК КП(б)У, віддавши розпорядження про вивезення хліба з України, протягом тривалого часу навіть не знали, скільки збіжжя вже вивезено за операційний рік. Тільки 10 березня 1922 року Раковський, Мануїльський, Фрунзе, Чубар, Іванов А., Косіор ухвалюють рішення про те, щоб "выяснить количество вывезенного в РСФСР хлеба и составить официальньїй акт". Коли ж у травні зробили підрахунки, то виявилося: до нового врожаю не вистачає по лінії державного постачання 1600000 пудів

Хороший врожай 1923 року допоміг побороти голод, але за період 1921-1923 років він забрав понад 1, 5 - 2 млн. людських життів. Загальні демографічні втрати на той час складали біля 5 млн. осіб. Народ втратив значну кількість людей, але все ж вижив. Вижив для чого? Невже для того, щоб пережити щось подібне, але набагато страшніше і трагічніше для нього самого, - голодомор 1932-1933 років?!

Список використаних джерел

1. Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. -- 3-тє вид, виправл., доповн. -- К. : Академвидав, 2010. -- 688 с. -- (Серія «Альма-матер»).

2. Голод 1921--1923 і українська преса в Канаді / Матеріяли упорядкував і зредагував Роман Сербин. -- Торонто-Київ : Українсько-Канадський Дослідно-Документаційний центр; Інститут української археографії Академії наук України, 2009.- 700 с.

3. Гунчак Тараc. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси полiтичної iсторiї. - К., 1993.

4. Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів. - Київ: Наукова думка, 1993. - 240 с.

5. Історія України: Навч. посібник / В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін. -- К.:МАУП, 2001

6. Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х рр.: соціальний

портрет та історична доля. - К.: Глобус: Едмонтон, 1992. - С. 152.

7. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України

8. Коваль М., Кульчицький С. , Курносов Ю. Iсторiя України. - Львiв, 1990.

9. Краткий энциклопедический словарь -- М «ООО Издательство АСТ» ООО «Издательство Астрель», 2010. -- 1136 с. ISBN 5-17-014230-7 (ООО «Издательство АСТ») ISBN 5 271 04078-Х (ООО «Издательство Астрель»)

10. Крип'якевич І. П. Історія України / Упорядж. тексту, приміт, комент. Б. 3. Якимович. Передмова Я. Р. Дашкевича; художн. Л. А. Лобода -- 2-е вид., перер. і доп. --Львів: Світ, 1992.

11. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Iсторiя України. - Тернопiль, 1995.

12. Орест Субтельний. Україна / Київ : Либідь, 1993. - 720 с. ; 20 см. - ISBN 5-325-00451-4.

13. Полонська-Василенко Н. Iсторiя України: У 2 т. - К., Либiдь, 1993.

14. Самійленко І. Соціополітичне тло голодового геноциду в Україні. -- К.: Просвіта, 2008. -- С.16.

15. Сергійчук В.І., Як нас морили голодом,- видання 3-є доповн.-ПП Сергійчук, 2006.

16. Улянич, Володимир. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921--1933 роках.-- К.: МАУП, 2004.-- 84 с.

Размещено на Allbest.ru

...