Непівська реформація: причини,сутність,значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Кафедра російської історії

Контрольна робота

з предмету: «Модернізація Росії: реформи та революції»

на тему: «Непівська реформація: причини,сутність,значення»

студента групи ІІ-13м-1з

Амельченко А.С.

Викладач: доц. Архієрейський

Дніпропетровськ 2013



Зміст

Вступ

1. Причини і передумови введення НЕПу

2. Перехід до НЕПу

3. Сутність і цілі НЕПу

4. НЕПу і його значення

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Запровадження нової економічної політики молодим радянським керівництвом, безсумнівно, одна з найбільш масштабних і суперечливих подій в історії всієї радянської держави. Чи була нова економічна політика явищем справді революційним, явищем котре привело до глибоких значимих змін не тільки в масштабі радянського експерименту, а й у масштабі Росії, як сталого соціально-політичного утворення котре формувалося на протязі досить довгого часу, я спробую з'ясувати у своїй роботі.

Об'єктом моєї контрольної роботи є непівська реформація. Мета моєї контрольної роботи дослідити та проаналізувати причини, сутність та значення непівської реформації. У зв'язку з цим, головними завданнями моєї роботи є:

1. Розкрити причини і передумови введення НЕПу;

2. Висвітлити яким чином відбувався перехід до НЕПу;

3. Визначити сутність і цілі НЕПу;

4. Підбити підсумки НЕПу та розкрити його значення.

При написанні роботи, я здебільшого опирався на монографії та підручники російських науковців та дослідників, так як вважаю їхні напрацювання по даній проблемі найбільш змістовними та компетентними. Але мною була врахована і висвітлена в роботі позиція зарубіжних істориків. Також мною була подана думка сучасників та розкрита офіційна позиція РКП(б) по даному питанню.



1. Причини і передумови введення НЕПу

криза колективний господарювання реформування

На початок 20 -х років XX століття Радянська Росія перебувала в стані соціально-економічної і політичної кризи. Із закінченням громадянської війни політика «воєнного комунізму» зайшла в глухий кут. Не вдалося подолати руїну, породжену 4 роками участі Росії в Першій світовій війні і посилену 3 роками Громадянської війни.

У причинах введення нової економічної політики Радянським урядом слід розрізняти соціально-економічні та політичні фактори, що викликали ці перетворення.

Серед соціально-економічних чинників слід, насамперед, назвати гостру економічну кризу, яка склалася в Росія к кінцю 1920 року. Причиною кризи послугували величезні втрати держави за роки Першої світової та Громадянської воєн, загальний збиток від яких оцінювався більш ніж в 50 млрд. золотих рублів. Велика промисловість Росії в цей час виробляла продукції в 7 разів менше, ніж у 1913 році. Частка промисловості в економіці країни становила лише 21 % до рівня 1913 року. Вантажообіг залізниць зменшився в 4 рази. Площа посівів скоротилася за 1913 - 1916 р.р. на 7 %, а за 1916-1920 р.р. - на 20,3 %. В цілому валове виробництво сільгосппідприємств різко скоротилося і становило 25 % довоєнного рівня. Легка промисловість, через відсутність палива і сировини, не задовольняла навіть самого мінімального запиту населення в предметах першої необхідності.

В результаті військових дій, масових політичних репресій, голоду, епідемій населення країни скоротилося майже на 11 мільйонів осіб. Від 1,5 до 2 млн. осіб емігрували з країни. Змінився склад продуктивних сил: роки війни та повоєнної руїни привели до скорочення чисельності промислових робітників практично вдвічі ( 1 млн. 270 тис. чоловік в 1920 році проти 2 млн. 400 тис. чоловік в 1913 році ). Абсолютна кількість сільського населення з 1913 по 1920 р. майже не змінилась, але відсоток працездатних у зв'язку з мобілізаціями і результатами війни помітно знизився з 45% приблизно до 36%. За оцінками статистики, через безробіття і голод на протязі 1917-1920 років, близько 5 млн. чоловік перебралися з міст у села. В цілому, за оцінками істориків, Москва втратила половину свого населення, а Петроград - дві третини.

Не менш гострою проблемою було важке матеріальне становище робітничого класу. Відбулося різке падіння продуктивності праці і реальної зарплати робітників ( навіть при обліку не тільки грошової її частини, а й постачання за твердими цінами і безкоштовними видачами ). Пайок, який видавали робочим, забезпечував тільки піврічне існування сім'ї і був фактично натуральної заробітною платою. Грошова зарплата за роки війни номінально збільшилася колосально: 1913 року робітник у середньому за місяць заробляв 23,6 рубля, а в 1920 році - кілька мільйонів. Однак реальна ціна цих мільйонів не перевищувала 49 копійок. Натуральні видачі по відношенню до сукупної зарплати становили в 1920 році 92,6 %. Зарплата робітників в 1920 році становила 10 - 20 % від довоєнного рівня, її не вистачало навіть на їжу.

Система продрозкладки підривала зацікавленість селянина у розвитку сільського господарства. Селяни були змушені всі надлишки, а найчастіше і частину найнеобхіднішого, здавати державі без всякого еквівалента, тому що промислових товарів майже не було. У дрібнотоварного сільського господарства не було стимулу зберігати виробництво на наявному рівні, тим більше розширювати. Недолік тяги, робочої сили, зношеність інвентарю приводили до скорочення виробництва, тому виробництво обмежувалося лише власними потребами, прагненням забезпечити себе всім необхідним. Сільське господарство ставало натуральним. Товарообіг між містом і селом майже припинився.

Становище в країні ускладнювалося у зв'язку з демобілізацією Червоної армії. Слабка тоді ще промисловість не могла зайняти десятки тисяч демобілізованих. Після закінчення війни серед червоноармійців посилилося дезертирство.

Крім цього, в 1921 році на Росію чекало нове тяжке випробування - голод. Однією з причин голоду була найжорстокіша посуха в Поволжі, а іншою і можливо головною - продрозкладка. Навесні у селян було конфісковано навіть насіннєвий фонд, наслідком чого стало падіння збору зерна з 801 мільйона центнерів до 503 мільйонів. Продовольчі резерви на той момент в країні давно були відсутні.

Важка соціально-економічна ситуація стала приводом для загострення політичного невдоволення режимом. Мільйони селян, які взяли участь у Громадянській війні на боці більшовиків, висловлювали невдоволення політикою « воєнного комунізму», яка не давала економічних стимулів до розвитку сільського господарства. Зникла загроза реставрації дореволюційних аграрних відносин, тому селянство більше не хотіло миритися з політикою продрозкладки. Невдоволення селян переростало в антиурядові повстання, які в свою чергу, всерйоз загрожували перерости у справжню селянську війну. З серпня 1920 р. у Тамбовській, Воронежській губерніях тривав « куркульський » заколот, очолюваний есером А. С. Антоновим; велике число селянських формувань діяло на Україні ( петлюрівці, махновці та ін); повстанські осередки виникли в Середньому Поволжі, на Дону і Кубані. Загони Махна на Україні і « селянська армія» Антонова налічували на початку 1921 року по 50 тисяч осіб, загальна чисельність загонів, сформованих на Уралі, в Західному Сибіру, Поволжжі, на Кубані і на Дону досягали 200 тисяч чоловік.

Ще більшу небезпеку представляли виступи робітників. Особливо тяжке становище склалося у великих промислових центрах. У лютому 1921 року, у відповідь на скорочення на третину хлібного пайка, в Петрограді були організовані страйки працівників Трубочного, Патронного, Балтійського, Путілковского та інших заводів і фабрик. Найбільшим антиурядовим виступом став заколот матросів і солдатів фортеці Кронштадт.

Перехід до нової політики багато в чому був обумовлений ще й тим, що уряду так і не вдалося домогтися виконання виданих суворих законів і декретів, і розуміння урядом неминучості ще більшої соціально-економічної та політичної катастрофи в тому випадку, якщо воно продовжить наполягати на виконанні цих декретів.

Для виходу із наявного в країні після воєн і революцій тяжкого становища, необхідно було провести кардинальні соціально-економічні зміни. Леніну коштувало чималих зусиль переконати деяких найбільш завзятих соратників, які не бажали й чути про «зраду ідеалам пролетарської революції », про « відступ » і «здачу завойованих позицій». У результаті навіть найпалкіші прихильники комуністичної ідеї на власні очі змогли переконатися в необхідності змін. Переламавши настрої на свою користь, більшовицьке керівництво взяло курс на суттєві перетворення.

Побудова соціалізму вимагала термінового відновлення зруйнованого господарства країни, ліквідація наслідків соціально- економічного відставання і створення матеріально -технічної бази для побудови соціалістичного ладу. Необхідно було в першу чергу економічно зацікавити селянство у відновленні господарства, розширенні виробництва. Для цього було потрібно обмежити його зобов'язання державі певними рамками і надати право вільно розпоряджатися залишками. Обмін сільськогосподарської продукції на промислові товари першої необхідності повинен був зміцнити зв'язки між містом і селом, сприяти розгортанню легкої промисловості. На базі цього потім можна було створити накопичення, організувати фінансове господарство, щоб потім піднімати важку промисловість.

Таким чином, важке економічне становище країни, руїна, голод, що підсилився невдоволенням політикою « воєнного комунізму » зажадали від радянського керівництва шукати шляхи виходу з ситуації, що склалася. Таким виходом став перехід до НЕПу.

2. Перехід до НЕПу

Початком проведення державою нової економічної політики слід вважати Х з'їзд РКП (б ), що відбувся в березні 1921 року.

З'їзд затвердив рішення « Про заміну розкладки натуральним податком ». У рішенні вказувалося, що продподаток вводиться для більш правильного і вільного розпорядження селянським врожаєм, а також для підняття продуктивності селянських господарств, що означало докорінну зміну способів заготівлі продовольства і сільськогосподарської сировини. Також на з'їзді було прийнято рішення про допущення вільного товарообміну.

У своїй доповіді про заміну розкладки натуральним податком В.І. Ленін показав, чому деяке пожвавлення капіталістичних елементів у зв'язку з допущенням приватного капіталу в торгівлі і дрібних підприємствах не призведе і не може привести до відродження капіталізму. Свобода товарообігу, звичайно, вела до деякого пожвавлення капіталістичних елементів. Однак, вказував Ленін, свобода торгівлі викличе господарську зацікавленість у всього селянства, почнеться значний підйом сільського господарства. Це і буде основою для відновлення та підняття державної промисловості, потужної соціалістичної індустрії, на базі якої будуть знищені залишки капіталізму. В. І. Ленін, виступаючи на з'їзді, підкреслював, що " только соглашение с крестьянством может спасти социалистическую революцию, пока не наступила революция в других странах ".

Основою непу проголошувалося збереження " змички " між селянством і пролетаріатом, за допомогою якої вдалося відстояти радянську владу в роки Громадянської війни. Уряд вважав своїм завданням збереження створеного за післяреволюційні роки державного сектора господарювання - націоналізованої промисловості. Державна власність, беручи участь у ринковому змаганні, повинна була зберігатися непорушною і відгороджуватися від можливих посягань денаціоналізації.

Продподаток обмежував натуральні зобов'язання селянства чітко встановленими нормами. Декретом Раднаркому від 28 березня 1921 встановлювався хлібний податок у розмірі 240 млн пудів ( " при середньому врожаї " ) замість 423 млн пудів завдання з розверстки 1920 р. За рахунок торгівлі та обміну передбачалося додатково отримати ще 160 млн пудів, довівши тим самим планований мінімум, необхідний для споживання, до 400 млн пудів. Податок стягувався у вигляді процентного відрахування від вироблених в господарстві продуктів, виходячи з обліку врожаю, числа членів сім'ї та фактичної наявності худоби. Продподаток був удвічі менше продрозкладки. Продподаток носив прогресивний характер, оскільки бідняцькі господарства звільнялися від обкладення податком. Пільгове обкладення вводилося для кооперативних та середняцьких господарств, які користувалися працею найманих робітників. Усі залишки, що залишалися у селянина після виконання податку, знаходилися в його повному розпорядженні. Дане рішення сприяло заохоченню особистої ініціативи селянства.

Декрет про продподаток був початком ліквідації методів господарювання «воєнного комунізму» і поворотним пунктом до Нової економічної політики. Розвиток ідей, що лежать в основі даного декрету, і стало основою НЕПу.

Допускалася реалізація сільськогосподарських надлишків в порядку товарообміну на місцевих ринках. Дозволявся вільний обмін кустарних виробів та продукції легкої промисловості. Це дозволяло відновити місцевий оборот і продуктообмін, а також у вузьких межах приватну торгівлю. Надалі дуже швидко виникла необхідність у відновленні повної свободи товарообігу по всій території країни, причому не у вигляді натурального продуктообміну, а у вигляді грошової торгівлі. Протягом 1921 року стихійно ламалися і скасовувалися законом перешкоди та обмеження для розвитку торгівлі. Торгівля розгорталася все ширше, будучи в цей період основним важелем відновлення народного господарства. Важливим моментом у переході від прямого продуктообміну до грошового господарства був декрет від 5 серпня 1921 про відновлення обов'язкового справляння плати за товари, які відпускаються державними органами приватним особам і організаціям, в тому числі кооперативним. Вперше стали формуватися оптові ціни, які до цього були відсутні через планове постачання підприємств.

Поряд з цим держава відмовилася від централізованого постачання і збуту продукції, надавши підприємствам право вдаватися до послуг ринку для закупівлі необхідних матеріалів і для реалізації продукції. У діяльність підприємств стали активно впроваджуватися початку госпрозрахунку. Народне господарство з жорстко зарегламентованого господарства натурального типу періоду « військового комунізму» поступово переходило на шлях товарно-грошової економіки. У ньому поряд зі значним сектором держпідприємств з'явилися і підприємства приватнокапіталістичного і державно капіталістичного типу.

Таким чином, перехід до НЕПу зажадав зміни основних принципів господарювання в промисловості, перебудову її діяльності на основі господарського розрахунку. Зробити це було непросто, оскільки об'єднання націоналізованої і надцентралізованної промисловості з ринками, і одночасно ліквідація витратного, неефективного ведення державного господарства, передбачало відокремлення націоналізованих підприємств від держапарату управління, перетворення їх на самостійних товаровиробників.

З переходом до НЕПу держава надала можливість і для розвитку різних форм кооперації. Найбільш швидко відбувалося становлення споживчої кооперації, тісно пов'язаної з селом. Отримали стимулювання для свого росту також і інші форми кооперації - постачальницькі, кредитні, промислові, сільськогосподарські, виробничі, житлові. В країні стали виникати машинні, меліоративні, насінницькі, племінні станції та об'єднання. Почалася концентрація і спеціалізація виробництва. Вперше кооперація отримала своє організаційне оформлення в масштабі держави, хоча досить складне і плутане.

Трестування підприємств забезпечувало важливі передумови як для поліпшення комерційних параметрів роботи промисловості, так і для концентрації виробництва найважливіших видів продукції на кращих підприємствах.

У фінансовій сфері, крім єдиного Державного банку, з'явилися приватні та кооперативні банки, страхові товариства. Стягувалася плата за користування транспортом, системами зв'язку та комунальними послугами. Випускалися державні позики, які примусово поширювалися серед населення з метою викачування особистих коштів для розвитку промисловості. У 1922 р. була проведена грошова реформа: скоротилася емісія паперових грошей і в оборот вводився радянський червонець ( 10 руб. ), який високо цінувався на світовому валютному ринку. Це дозволило зміцнити національну валюту і покінчити з інфляцією.

Була ліквідована зрівнялівка в оплаті праці робітників. Форми оплати враховували кваліфікацію робітників, продуктивність їх праці. Вводилося колективне забезпечення робітників і службовців залежно від результатів роботи підприємства. Скасовувалася обов'язкова трудова повинність і основні обмеження на зміну місця роботи. Це означає, що організація праці почала будуватися на принципах матеріального стимулювання.

Таким чином перехід до НЕПу полягав у наступному:

1. Найголовніше - заміна продрозкладки продподатком. Продподаток передбачався меншим, ніж продрозкладка. Після виплати податку селянин отримував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх. Це мало створити умови для успішного розвитку сільського господарства, народного господарства в цілому.

2. Децентралізація дрібних і середніх підприємств.

3. Відродження торгівлі та товарно-грошових відносин, дозвіл приватної торгівлі.

4. Здача в оренду, концесію частини підприємств дрібної і середньої промисловості.

5. Запровадження стабільної валюти - червонця.

6. Розвиток кооперації.

7. Реорганізація апарату державного управління економікою.

3. Сутність і цілі НЕПу

Про сутність НЕПУу є різні думки. Більшість зарубіжних істориків бачать у переході до нової економічної політики вдалий маневр В.І.Леніна в цілях утримання влади, а також приклад співіснування ринкової і планової економіки. Досвід НЕПу підтверджує переваги ринкового господарства і можливість такого співіснування. Однак НЕП виявив корінне протиріччя між ідеологією партії, її програмою будівництва соціалізму і реальної економічної дійсністю, посиленням позицій ринкових капіталістичних відносин. Багатоукладна економіка НЕПу не поєднувалась також з однопартійною тоталітарною політичною системою.

В офіційній партійній ідеології неп розглядався як тимчасовий відступ, зміна тактики для досягнення головної мети - побудови соціалізму. Це була політика, яку проводила пролетарська держава в перехідний від капіталізму до соціалізму період. Оскільки побудувати соціалізм прискореними темпами, без проміжних етапів, не вдалося, тому це завдання потрібно було вирішувати більш повільними темпами, йдучи до нього обхідними шляхами. Особливістю проведених перетворень було те, що політична влада опинилася в руках правлячої більшовицької партії.

Основоположні принципи НЕПу були визначені Леніним наприкінці 1922 року:

1. земля у держави;

2. свобода господарської діяльності селян;

3. велика індустрія ( і велике сільське господарство ) в наших руках.

В.І. Ленін вважав, що НЕП - це перший крок до зміни «всей точки зрения нашего на социализм». Перехід до НЕПу був спробою поєднати соціалістичні принципи керівництва державною економікою, в першу чергу промисловістю і транспортом, з економічними законами, використовувати приватний капітал в інтересах соціалістичного будівництва. В.І.Ленін розглядав НЕП як відступ, але не від ідеї соціалізму, а в методах і підходах до його побудови. Цей відступ був необхідний заради зміцнення політичної та соціальної бази існуючої влади, задоволення селянства, створення стимулу для розвитку селянської економіки. На думку В. І. Леніна, неп - це " всерьез и надолго, но не насовсем ". Допускаючи розвиток ринкових відносин і приватний капітал в торгівлі і дрібній промисловості, В.І.Ленін роз'яснював, що велика промисловість, транспорт і фінанси знаходяться в руках держави. Користуючись необмеженою політичною владою, партія більшовиків мала можливість регулювати і обмежувати приватну підприємницьку діяльність, а в разі потреби і повністю ліквідувати приватний сектор в економіці. По відношенню до приватного капіталу застосовувалася тричленна формула: допущення, обмеження, витіснення. Яку частину цієї формули застосувати в даний момент, вирішували партія і держава, виходячи з політичних міркувань.

НЕП представляла собою комплекс заходів економічного, політичного, соціального, ідеологічного та психологічного характеру перехідного періоду, нерозривно пов'язаних між собою. У селі НЕП проявилася в:

1. заміні продрозкладки продовольчим податком;

2. свободі вибору форм землекористування;

3. заміні натурального податку грошовим;

4. дозволі оренди землі та найму робочої сили;

5. право селян вільно розпоряджатися надлишками своєї продукції.

У місті НЕП характеризувалася такими рисами:

1. дозволено приватне виробництво, оренда кооперативними організаціями та приватними особами;

2. децентралізація керівництва промисловістю;

3. дозволено підприємництво і приватна торгівля ( зовнішня торгівля залишалася державною монополією );

4. повсюдне впровадження госпрозрахунку, матеріальна зацікавленість в результатах праці;

5. удосконалення державного планування та керівництва економікою;

6. існування ринку робочої сили;

7. фінансова стабілізація.

Що стосується найважливіших складових частин нової економічної політики, то такими були: всесвітнє врядування та розвиток на економічній основі союзу між робочим класом і трудовим селянством при керівній ролі робітничого класу; зміцнення командних висот пролетарської держави в економіці, використання товарно-грошових відносин для розвитку народного господарства; використання матеріального стимулювання трудящих міста і села; тимчасове допущення капіталістичних елементів в сільське господарство, внутрішню торгівлю, дрібну і частину середньої промисловості за умови їх державного обмеження і регулювання; використання державного капіталізму; розвиток соціалістичної індустрії на базі електрифікації при відповідному повному витісненні та ліквідації сільської буржуазії; розвиток державної і кооперативної торгівлі при відповідному витісненні і ліквідації капіталістичних елементів.

Таким чином, згідно більшовицької концепції, НЕП - це широка, тривала і багатогранна політика, яка забезпечувала реалізацію ленінського плану побудови соціалізму.

Нинішня оцінка нової економічної політики досить істотно відрізняється від тієї, яку давали їй сучасники. Відкидаючи ідеологічні установки більшовиків, і об'єктивно оцінюючи НЕП можна виділити наступне:

1. Головна політична мета - зняти соціальну напруженість у суспільстві, зміцнити соціальну базу радянської влади, у формі союзу робітників і селян.

2. Економічна мета - запобігти подальшому поглибленню руїни в народному господарстві, вийти з кризи і відновити економіку країни.

3. Соціальна мета - забезпечити сприятливі умови для побудови соціалізму в СРСР. Програмою мінімуму можна було б назвати такі цілі, як ліквідація голоду, безробіття, підвищення матеріального рівня, насичення ринку необхідними товарами та послугами.

4. Відновлення нормальних зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних зв'язків для подолання міжнародної ізоляції.

Головною відмінною рисою НЕПу була двосекторна економіка. Вона включала в себе державний і приватний сектори, які активно співпрацювали, доповнювали один одного. У перший сектор входили монопольна держпромисловість, монопольна держторгівля, система кредитування з Держбанком на чолі. До другого сектору відносилося приватне ( кустарне ) виробництво, приватна торгівля, комерційні банки. Також широко розвивалася кооперація - виробнича, споживча, торгова, сільськогосподарська; було розвинене кооперативне кредитування сільського господарства. Кооперативна, державна і приватна складові економіки одночасно і конкурували, і співробітничали між собою. У сільському господарстві одночасно уживалися соціалістичні елементи і оренда, наймана праця.

Період НЕПу характерний своєю багатоукладністю. Поряд з соціалістичними елементами існувало дрібнотоварне господарство і капіталістичні відносини. Притому що сам період був неоднорідний за співвідношенням цих елементів в різні відрізки часу.

Нова економічна політика, що почалася з сільськогосподарської політики, розвинулася в політику фінансової стабілізації і, нарешті, визначилася як політика промислова. Оскільки велика промисловість не могла бути відновлена без великих капіталовкладень, починати цей процес потрібно було, стимулюючи розвиток дрібної і середньої промисловості.

НЕП охопила всі сфери політичних, соціокультурних та економічних відносин і дуже швидко принесла позитивні зміни. Але сам процес господарського розвитку на базі НЕПу породжував нові, непередбачуванні труднощі і проблеми: сільське господарство за темпами зростання серйозно обганяло промислову сферу, велика промисловість відставала від дрібної, державна і кооперативна торгівля відтіснялася приватною, внутрішня торгівля гальмувалася слабкістю зовнішньої.

Економічні та соціальні протиріччя зумовили нестійкість, напруженість у житті суспільства. Економічні труднощі і наявність соціальних груп, незадоволених новою економічною політикою, створювали об'єктивні умови для її зриву. Але головною причиною зриву НЕПу було протиріччя між ринковою багатоукладною економікою і існуючим в країні однопартійною політичним ладом, ворожим капіталізму і приватнопідприємницькій діяльності.

НЕП поставив альтернативу: або розширювати його рамки, що означало б теоретичне переозброєння комуністичної партії, відмова від моделі " бестоварного " соціалізму, або позбавлятися від НЕПу і всього того, на чому він зростав. Фактично ж провал НЕПу став результатом взаємодії двох факторів. З одного боку, воно стало результатом розвитку суперечностей НЕПу, а з іншого підсумком ідейно-політичної боротьби за різні шляхи розвитку країни, за різні варіанти переходу до соціалізму, яка розгорталася протягом усіх 20 -х рр. Саме ця обставина зіграла вирішальну роль у долі непу.

Сутність НЕПу зводилася до максимального підйому продуктивних сил, поліпшення становища робітників і селян для збереження радянської влади, у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності. НЕП відкривала перспективу поступового реформування суспільства на соціалістичних засадах. Таким чином, перехід від продрозкладки до продподатку, від продуктообміну до товарно-грошових ринкових відносин, реорганізація керівництва народним господарством, зміна ставлення до приватного капіталу, використання його в інтересах будівництва соціалістичного суспільства - саме ці дії і привели до формування сутності нової економічної політики.

4. Підсумки НЕПу і його значення

При визначенні значення НЕПу, характерними для літератури про НЕП є дві тенденції. Перша - його ідеалізація, перебільшення успіхів і досягнень того часу. Введення НЕПу, в цьому немає сумніву, дозволило відновити зруйноване народне господарство, полегшити тяготи, поліпшити матеріальне становище людей. Однак у цей період отримали розвиток і багато процесів, породжені ринком і посилені специфічними обставинами, в яких опинилася країна з її розрухою, відсталою економічної та соціальної організацією, аграрним перенаселенням, інерцією військово-комуністичної спадщини та ін. Введення НЕПу супроводжувалося постійним зростанням безробіття, скороченням частини коштів, що йдуть на соціальні потреби і програми, на освіту.

З цими явищами пов'язана друга тенденція - критика НЕПу, яка виходила, як від послідовних риночників, так і від антириночників. Вони звертали увагу, насамперед, на так звані "кризи НЕПу ", які пройшли через всю його історію і, на думку окремих істориків, не отримавши свого вирішення, призвели до його згортання. Інші автори вважають, що саме ринкові елементи НЕПу надали деструктивний вплив на економіку в цілому. Пропорції зрушилися в сторону стихійних початків ринку, а це, в свою чергу, викликало спробу держави відновити втрачені позиції за рахунок форсованого втручання в економіку.

В цілому НЕП сприяв активізації економічної діяльності населення. Зросли обсяги товарної продукції, пожвавилися торговельні зв'язки між містом і селом. Завдяки НЕПу вдалося досягти істотних успіхів на шляху стабілізації економіки, практично відновити промисловість і сільське господарство, провести грошову реформу, поліпшити матеріальне становище трудящих.

Підсумки нової економічної політики незабаром стали відчутними. У 1925 році сільське господарство в основному досягло довоєнного рівня. У 1926 році вартість всієї валової продукції склала 384,8 млн. рублів і перевищила середньорічні показники 1911 - 1913 років на 9,8%. У 1926 / 27 господарському році завершився процес відновлення промисловості. Спостерігався підйом в нових галузях промисловості. У сільському господарстві валовий збір зерна склав 94 % від збору 1913 року, а за багатьма показниками тваринництва довоєнні показники залишилися позаду.

Головним регулятором економічної діяльності став ринок. Була проведена перебудова в управлінні промисловістю, вжито заходів по боротьбі з безробіттям, з житловою кризою, підвищенням життєвого рівня населення. Що стосується оздоровлення фінансової системи і стабілізації вітчизняної валюти, то в 1924-1925 рр. було повністю ліквідовано дефіцит державного бюджету, а радянський червонець перетворився в одну із самих твердих валют у світі.

Введення НЕПу викликало зміну соціальної структури і способу життя людей. Найбільш колоритними постатями того часу були представники нової радянської буржуазії - " непмани ". Ці люди в значній мірі визначали обличчя епохи, але вони знаходилися як би за межами радянського суспільства: були позбавлені виборчих прав, не могли стати членами профспілки. Підприємці гостро відчували слабкість свого становища. Тому доля приватної промисловості в загальному обсязі виробництва була невисока. Приватні капітали кинулися насамперед у торгівлю.

Матеріальне становище робітників покращилося. Підвищилася заробітна плата, впритул наблизившись до довоєнного рівня. Робочі отримали право на щорічну відпустку, яка становила не менше двох тижнів. Однак зростання рівня життя гальмували високі ціни, нестача товарів першої необхідності, гостра житлова проблема. До того ж, незважаючи на підйом промисловості, в країні наростало безробіття.

Зрівняльний переділ землі, а також політика стримування за допомогою оподаткування зростання заможних господарств та державна підтримка незаможних призвели до " осереднячивания " села. Селяни висловлювали невдоволення існуючими в "державі диктатури пролетаріату " політичними обмеженнями для жителів села. Отримавши від НЕПу значні економічні послаблення, вони були не проти отримати і право відстоювати свої інтереси за допомогою власних політичних організацій.

Ще одним соціальним підсумком НЕПу стало непомірне збільшення чиновницько-бюрократичного апарату. Цьому сприяло не тільки активне втручання держави в сферу виробництва і розподілу, але і низька кваліфікація кадрів, яка змушувала мати на одній ділянці роботи кількох людей.

Поряд з очевидними успіхами НЕПу, виявлялися і серйозні недоліки. Труднощі пояснювалися в основному, трьома причинами:

1. дисбалансом промисловості і сільського господарства;

2. цілеспрямованою класовою орієнтацією внутрішньої політики уряду;

3. посилення протиріч між різноманіттям соціальних інтересів різних верств суспільства та авторитаризму.

Необхідність забезпечення незалежності та обороноздатності країни вимагала подальшого розвитку економіки і, в першу чергу, важкої оборонної промисловості. Пріоритет індустрії над агросферою виливався в неприкриту перекачку коштів із села в місто шляхом цінової та податкової політики. На промислові товари збутові ціни штучно завищували, а закупівельні ціни на сировину і продукти занижувалися. Низькою була якість промислової продукції, яка поставлялася. Відбувалося з одного боку, затоварювання складів дорогими і поганими промтоварами. З іншого боку, селяни, які збирали в середині 20 -х років хороші врожаї, відмовлялися продавати державі хліб за твердими цінами, вважаючи за краще продавати його на ринку.

НЕП не була періодом безпроблемного розвитку, а навпаки, це був час, коли функціонування ринкових відносин між містом і селом неминуче створювало кризові явища. Перша криза виникла восени 1923 року, так звана криза збуту. Вона була пов'язана з встановленням високих цін на промислові товари і низьких - на сільськогосподарську продукцію. Таким чином держава намагалася налагодити перекачку коштів із села в місто для відновлення промисловості.

Наступна криза мала місце на рубежі 1925 / 26 рр. На відміну від першої, в державі виник гострий дефіцит товарів. Характерно, що нестача товарів проявилася не в результаті занепаду виробничих сил, а на ступені їх швидкого зростання. Пояснюється ця криза, по-перше, прорахунком у плануванні, коли державі не вдалося закупити хліб у селян за низькими цінами, як це було раніше, т. к. 1925 р. був неврожайним. У результаті експорт виявився значно меншим, намічені темпи розвитку промисловості не були досягнуті. По-друге, значним зростанням купівельної спроможності сільського і міського населення, яку промисловість не могла задовольнити.

Третя криза була на рубежі 1927 / 28 рр. Вона також була пов'язана з невиконанням плану хлібозаготівель і браком коштів для початку індустріалізації.

Крім цих криз були й інші причини, що призвели згодом до згортання НЕПу.

Незважаючи на величезне значення НЕПу для стабілізації соціально-економічної та політичної ситуації в молодій державі, перспектив у НЕПу не було:

1. В умовах тоталітарного режиму НЕП був приречений, так як він базувався на двох несумісних елементах: ринкові відносини в економіці і жорстка адміністративно-командна система в політичній організації суспільства.

2. Найголовніше - метою більшовиків було аж ніяк не надання економічної свободи громадянам, а використання економічної активності населення для зміцнення економічного фундаменту своєї влади, що виключало, в принципі, будь-яку господарську самостійність та ініціативу.



Висновки

Дослідивши та проаналізувавши головні завдання моєї контрольної роботи можна зробити наступні висновки.

Причини введення НЕПу мали соціально-економічний та політичний характер. Головними соціально-економічними причинами були:

1) гостра економічна криза породжена 4 роками участі Росії в Першій світовій війні і посилена 3 роками Громадянської війни;

2) величезне скорочення населення країни, що призвело, зокрема, до зменшення продуктивних сил;

3) важке матеріальне становище робітничого класу, що стало наслідком зменшення реальної заробітної плати;

4) підрив політикою «воєнного комунізму» зацікавленості селян у введенні господарства;

5) масовий голод,який почався у 1921 році.

Соціально-економічні причини стали приводом для утворення політичних. Мали місце бути масові виступи селянства та страйки робітників - опори радянського режиму.

Перехід до НЕПу, початком якого став Х з'їзд РКП (б ), полягав у наступному:

1) заміна продрозкладки продподатком;

2) децентралізація дрібних і середніх підприємств;

3) відродження торгівлі та товарно-грошових відносин, дозвіл приватної торгівлі;

4) здача в оренду, концесію частини підприємств дрібної і середньої промисловості;

5) запровадження стабільної валюти - червонця;

6) розвиток кооперації;

7) реорганізація апарату державного управління економікою.

НЕП була скерована на досягнення політичних,економічних та соціальних цілей, а саме:

1) зняти соціальну напруженість у суспільстві, зміцнити соціальну базу радянської влади;

2) запобігти подальшому поглибленню руїни в народному господарстві, вийти з кризи і відновити економіку країни;

3) забезпечити сприятливі умови для побудови соціалізму в СРСР;

4) відновлення нормальних зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних зв'язків для подолання міжнародної ізоляції.

Сутність НЕПу зводилася до максимального підйому продуктивних сил, поліпшення становища робітників і селян для збереження радянської влади

та у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності.

Оцінюючи значення та результати нової економічної політики треба зазначити, що в цілому НЕП сприяв активізації економічної діяльності населення. Зросли обсяги товарної продукції, пожвавилися торговельні зв'язки між містом і селом. Завдяки НЕПу вдалося досягти істотних успіхів на шляху стабілізації економіки, практично відновити промисловість і сільське господарство, провести грошову реформу, поліпшити матеріальне становище населення. Однак, поряд з очевидними успіхами НЕПу, виявлялися і серйозні недоліки. Труднощі пояснювалися в основному, трьома причинами:

1) дисбалансом промисловості і сільського господарства;

2) цілеспрямованою класовою орієнтацією внутрішньої політики уряду;

3) посиленням протиріч між різноманіттям соціальних інтересів різних верств суспільства та авторитаризму.

Підводячи підсумок моєї контрольної роботи, висловлю свою думку щодо того,чи був НЕП явищем справді реформаційним. Я вважаю, що НЕП в умовах панування тоталітарної системи не мав ніяких реформаційних, або ж революційних рис. Ця політика немала наслідком політичних, економічних або ж соціальних зрушень у довготривалій перспективі. В умовах радянської держави вона була лише тимчасовим засобом для досягнення цілі побудови ефемерного комуністичного майбутнього.



Список використаної літератури

1. Ахиезер А.С., Козлова Н.Н., Матвеева С.Я. Модернизация в России и конфликт ценностей. - М.,1994.

2. Берхин Е. Г. История СССР (1917 - 1971гг.) - Л.: Лениздат, 1979.

3. Бородкин Л. И. Моделирование социальной динамики крестьянства в годы НЭПа: альтернативный ретропрогноз. - М., 2007.

4. Бударин В. И. НЭП: Ленинская концепция, опыт, уроки. - М.: Диалог,1999.

5. Гимпельсон Е.Г. НЭП. Новая экономическая политика Ленина-Сталина. Проблемы и уроки (20-е годы XX века). - М., 2004.

6. Голанд Ю. М. Кризисы, разрушившие НЭП. - М.,1991.

7. Горинов М.М. НЭП: поиски путей развития. - М.,1990.

8. История Отечества: люди, идеи, решения. Очерки истории IX - начала XX вв. / Сост. С.В. Мироненко. - М.:Политиздат,1991.

9. История России. 1917-1940: Хрестоматия / Под ред. М. Е. Главацкого. - Ч., 1994.

10. Коломийцев В.Ф. Россия. Реформы, трансформация, модернизация. - М.:Либроком,2011.

11. Кон С. Опыт советской национализации // НЭП. Взгляды со стороны:сборник. - М., 1992

12. Масловский М.В. Социология политики: классические и современные теории. - М.: Новый учебник,2004.

13. Никулин В. В. Власть и общество в 20-е годы. Политический режим в период НЭПа. Становление и функционирование (1921-1929). - СПб: Нестор, 1997

14. Нэп и хозрасчет. Под ред. Н. Я. Петракова - М.: Просвещение,1991.

15. Орлов А.С., Георгиев В.А., Георгиева Н.Г., Сивохина Т.А. История России. - М.,2006.

16. Преображенский А.А. Новая экономическая политика. Опыт теоретического анализа. - М., 1996.

17. Северьянов М. Д. Капитализм в Советской России. 1917-1937 гг. - Красноярск, 2001.

18. Соколов А.К. Курс советской истории, 1917-1940: Учеб. пособие для студентов вузов. - М.: Высш. шк., 1999.

19. Тимошина Т.М. Экономическая история России. - М.: Филинъ, 1998.

20. Козлов В. А. «Год 1929: как и почему был «свернут» НЭП?» М., 1996.

Размещено на Allbest.ru

...