Роль Шевченка у державотворенні України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Т. Г. Шевченко - активний учасник Кирило-Мефодіївського братства

Розділ 2. Політичні мотиви в творчості Т. Г. Шевченка

Розділ 3. Чи залишився в пам'яті людській Шевченко? (за матеріалами опитування населення села Костянтинівка)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В історії кожного народу, серед її великих творців, є діячі, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким є Тарас Григорович Шевченко - видатний український поет і художник, громадський діяч, чия безсмертна спадщина - одна з найбільших вершин людського генія. Наче в широке море влилися в багатий і неповторний поетичний світ Т. Шевченка заповітні думи, прагнення і поривання народу.

Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.

Тарас Григорович відіграв феноменальну роль в українській культурі та історії, в українському національному відродженні, у відновленні незалежності України. Роль Т. Шевченка доктор Густав Шпехт окреслив так: «Український поет так могутньо і всебічно вразив своєю творчістю духовність українців, ідеали й прагнення, він у такій мірі став символом своєї країни, як Гомер був виразником всієї Еллади, Вергілій-Римської імперії. І не один із пізніших європейських поетів так універсально не відбивав національної істотності свого народу, як це було властиве Шевченку. Лише Шевченко у новітніх часах людського буття став для цілої нації на довгий час символом, духовним провідником, виразником усіх основних національних стремлінь.» Творчість та діяльність Т. Г. Шевченка була і залишається актуальною. Про що свідчить Указ Президента України Віктора Януковича №257/2012 «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка», який було підписано 11 квітня 2012 р., за два роки до двохсотлітнього ювілею з дня народження Тараса Шевченка (9 березня 1814 р.). Відтак, 2014-й в Україні проголошено Роком Тараса Шевченка!

Оскільки літературна та мистецька спадщина Т. Г. Шевченка була й залишається дороговказом патріотичного виховання не одного покоління українців, то підписаний Віктором Федоровичем документ має неабияке значення для сьогодення.

На засіданні Громадської гуманітарної ради, яка відбулася у квітні 2012 року Віктор Янукович запропонував також відродити в Україні Кирило-Мефодіївське братство: «Цей, побудований на фундаменті Шевченкової духовної спадщини, рух, ініційований студентством Києво-Могилянської академії, Національного університету ім. Т. Шевченка, оживив би наше суспільство».

Відповідно Указу Президента України від 11.04.2012 № 257/2012 «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» заплановано створення державної програми «Шевченківський Дім». «Це має бути система з одним центром, на зразок Інституту Гете, що буде комплексно керувати зберіганням, пропагандою та дослідженням Шевченківської спадщини».

В різний час діяльність та творчість Т. Г. Шевченка вивчалася багатьма істориками, письменниками, серед яких слід відмітити: І. Франка, Д. Чижевського, М. Бондара, Н. Полонську-Василенко, М. Грушевського, Ю. Івакіна та ін. Але зараз постає завдання систематизувати знання про вплив Т. Г. Шевченка на розвиток українського національного відродження, виявити об'єктивне значення політичної діяльності Великого Кобзаря у розвитку державотворення на Україні.

В ході дослідження було висунуто наступні робочі гіпотези:

– Кирило-Мефодіївського братство відіграло значну роль у національному відродженні Української держави, оскільки воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби;

– Т. Г. Шевченко є найбільш відомим та читаємим українським класиком серед сільського населення.

Особистий внесок у роботу. Розв'язання комплексу задач, оформлення їх і відповідні висновки й положення, що відповідають основному змісту роботи, здійснені автором самостійно.

Розділ 1. Т. Г. Шевченко - активний учасник Кирило-Мефодіївського братства

У 30-х роках змінюються акценти у внутрішній політиці Російської імперії. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях для процвітання Російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ - самодержавства, православ'я, народності. Поява пропагандистського гасла «народності» означала не що інше як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин.

Отже, в той час як у Європі ширились ідеї Великої французької революції, соціального і національного визволення, відбувалась політизація національно-визвольної боротьби слов'янських народів, у Російській імперії жорстокий самодержавний режим Миколи І переслідував будь-які прояви лібералізму і вільнодумства. Саме у цьому контексті й слід оцінювати та сприймати факт виникнення в 1845 році у Києві української політичної організації - Кирило-Мефодіївського товариства (братства), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія.

Кирило-Мефодіївське братство

Ініціатори створення	Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.
Знак братства	перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846»
Члени братства	Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб, Тарас Шевченко
Період існування	Грудень 1945 - березень 1947 р.

Усі твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про місце поета в суспільстві, про світле кохання і про палку ненависть до гнобителів рідного краю, спогади про героїчне минуле і мрії про майбутнє.

Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, він був активним учасником політичної боротьби. Звісно, його громадська позиція відбилася у багатьох його поетичних творах.

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденою збудять...

Ох, не однаково мені.

Серед засновників братства були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін. Це об'єднання, з одного боку, стало яскравим свідченням невмирущості політичної традиції обстоювання українського автономізму, з іншого - закономірним виявом загальноєвропейських тенденцій та процесів. Таємна організація виникла під впливом загострення протистояння у Європі між силами абсолютизму і демократії, ідеологічно сформувалася на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму, органічно згуртувалася, наслідуючи приклад європейських таємних організацій, стала своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу царату на його права.

Кирило-мефодіївці були добре обізнані з передовими ідеями тогочасних західних учених і філософів, зокрема цікавилися «лівими гегельянцями». До того ж син кріпачки Костомаров, колишній кріпак Шевченко добре розуміли почуття, потреби і прагнення широких народних мас. Ця обізнаність з народним життям поєднувалася у кирило-мефодіївців з глибоким знанням української історії, минулого України як підстави її майбутнього. Запозичені із західних джерел ідеї сприймалися ними крізь призму досвіду, набутого в результаті дослідження українського народного життя - як минулого, так і сучасного; на такому ґрунті формувався суспільний світогляд учасників товариства.

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

«Закон Божий (Книга буття українського народу)» - унікальний за змістом і долею твір видатного українського та російського історика, письменника й громадського діяча М. Костомарова. Любов до України, до її історії в «Законі Божому», як і в інших програмних документах братства, стала центром усього ідейного навантаження цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі викладає трагічну минувшину нашого народу. Трактат можна умовно поділити на три логічні частини:

1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову.

2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову.

3. Про Україну, козацтво та віру Христову.

Віруюча людина, за схемою твору, - то серцевина історичного процесу. Віра Христова веде її до свободи. Тільки свобода забезпечує рівність, а отже, й щастя країн, народів, кожної людини зокрема. Визнаючи, що людське життя та існування всякого суспільства підкоряється законам Божим, М. Костомаров тим самим високо піднімав планку розуміння духовності й у житті, й у пізнанні історичного процесу. За схемою молодого історика, «повного осмислення, визнання та розуміння Бога не осягнув жоден народ, але найближче підійшла до цього мила йому Україна».

Вже на початку твору М. Костомаров показує своє бачення всесвітньої історії. Народи, пише він, забувши справжнього Бога, «....повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом і костями, а на всім світі сталось горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода...». Людство від давна потрапляє у безкінечні біди, бо видумує панів, які роблять других людей невільниками.

Кілька разів у «Законі Божому» наголошується біблійне: «Всяка власть од Бога». Але автор підкреслює, що влада повинна підлягати закону і сонмищу, тобто народному зібранню. А представники законної влади, такі ненависні за царату як урядник і правитель, насправді мають бути слугами, «жити просто і працювати для общества пильно, бо власть од Бога, а самі вони грішні люди і самі послідніші, бо усім слуги».

Минувшина України відкривалась М. Костомарову, як забута історія його народу. Як і всі інші народи й держави, пише він, «не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство... і були козаки між собою всі рівні...». Козацький приклад у визвольних змаганнях за часів Хмельниччини - ось та героїчна, повчальна сторінка історії, яку так боялися відкривати українському народові його поневолювачі. Костомаров і його однодумці внесли до «Закону Божого» цілу розповідь про козацтво, чим переступили цензорське табу, накладене на цю тему. Від параграфа 76 й до кінця (всього 109 параграфів) трактат розкриває роль козацтва і його вільного духу в історії України. Стрижневим є параграф 86, в якому говориться, що «козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна, земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго». Справді, недовго мали ми свою державність.

Автор торкається й інших сторін історії: відносин України з Литвою, Польщею, Росією. По-різному складалися ці відносини, але історик відзначає спільне: сусіди не хотіли жити з Україною «по-братерськи - нерозділимо і несмісимо». М. Костомаров прямо й однозначно заявляє: «Але цього не второпали ні ляхи, ні москалі», тому вони вчинили «найпоганіше діло» - розділили Україну між собою.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

Основні програмні положення Кирило-Мефодіївського товариства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Побудована на ідеях українського національного відродження та панславізму, програма кирило-мефодіївців далеко виходила за межі власне української проблематики. Характерно, що, перебуваючи під впливом західноєвропейських філософів та польського романтизму, у яких у цей час чітко простежується популярна народно-месіанська ідея, кирило-мефодіївці розробили свій варіант «месіанізму». Головною особою їхніх широкомасштабних планів мав стати скривджений, поневолений, але не скорений український народ. Саме йому відводилася місія визволителя росіян від їхнього деспотизму, а поляків - від аристократизму, роль спасителя і об'єднувача усіх слов'янських народів.

Програмні документи товариства народжувалися у дискусіях. Саме цим, очевидно, пояснюється їхня синтезність та поліфонічність, адже пріоритетну роль національних ідей обстоював П. Куліш, соціальних - Т. Шевченко, а загальнолюдських та християнських - М. Костомаров.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) - до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).

Для досягнення своєї стратегічної мети - побудови незалежної Української республіки в складі слов'янського союзу - кирило-мефодіївці ставили перед собою конкретні завдання:

1) поширення ідей християнського громадського устрою, свободи та рівності, що базувалися б на християнській науці і народному праві; виховання молоді в дусі християнських громадських ідей;

2) наближення до народу, пізнання його життя та потреб, піклування про його освіту і добробут;

3) розвиток української мови та культури, переклад на українську мову кращих творів світової літератури;

4) проповідування ідей повної соціальної рівності та ліквідації станових відмінностей у правах громадян, знищення кріпацтва;

5) формування почуття любові до інших слов'янських народів, пропаганда пам'яток слов'янської історії та народної творчості з метою «оживлення почуття народності», свідомості взаємного братерства слов'ян;

6) пробудження у масах прагнення до ліквідації національних та релігійних суперечностей серед слов'янських народів, поширення ідей спільності християнських церков.

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).

Таким чином, Кирило-Мефодіївського братство відіграло значну роль у національному відродженні Української держави, оскільки воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби.

Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Воно явило собою першу спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

Т. Г. Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства у квітні 1946 року.

Погляди Тараса Шевченка, якого дослідники традиційно, разом з М. Гулаком та В. Андрузьким, відносять до так званого "радикального крила" організації, були своєрідним ідейним антиподом поміркованій автономістично-культурницькій позиції М. Костомарова у Кирило-Мефодіївському товаристві.

Вплив поета і художника, вчорашнього кріпака, на членів Кирило-Мефодіївського товариства, на всю тогочасну прогресивну українську інтелігенцію та на майбутні покоління був, без перебільшення, величезним. Він вніс в коло вчених та дрібних службовців, що більше опікувались збереженням минулого ніж створенням нового, животворний струмінь споконвічного народного прагнення до свободи та протесту проти всіх форм гноблення.

Говорячи про той вплив, який мали на учасників Кирило-Мефодіївського товариства виражені в талановитій поетичній формі ідеї Т. Шевченка, один з перших систематичних дослідників історії політичної думки України Ю. Охримович робить цілком слушний висновок про те, що національно-політична ідеологія Шевченка сформувалася ще до його знайомства з Костомаровим, і в національних справах, як і взагалі в політичному і національному радикалізмі, Шевченко мав більший вплив на Костомарова, ніж навпаки. «Шевченкова муза раніш від Кирило-методіївського братства сформувала його національно-політичний ідеал, ідеал політичної назалежності України, - в далеко яснішій і радикальнішій формі. Самостійницька думка переходить червоною ниткою через його творчість, починаючи молодечими романтичними творами і кінчаючи передсмертною філософічною лірикою». Т. Г. Шевченка було покарано найсуворіше після арешту всіх 12 постійних учасників товариства навесні 1847 року.

Поета-революціонера заслали в солдати на 10 років «под строжайшим наблюдением и запретом писать и рисовать».

Слідство у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Висновки слідства

28 травня слідство підходить до кінця. Цього дня зроблена всепідданійша доповідь Орлова про україно-слов'янське товариство витримана в правильному дусі змінених свідчень Білозерського та Костомарова. Див. доповідь. Резолюція імператора на цій доповіді стала вироком без суду.

Найтяжче покарання було накладено на Гулака та Шевченка. Останнього, як і Куліша, покарано за окремі від товариства злочини.

«Коллежского секретаря Гулака, как главного руководителя Украйно-Славянского Общества, в начале и долго запиравшегося в своих преступных замыслах, а еще более как человека, способного на всякое вредное для правительства предприятие, заключить в Шлюссельбургскую крепость на три года, и потом отправить его в отдаленную губернию, под строжайший надзор». Приписка Миколи I: «Буде исправится в образе мыслей».

«Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Знаменита приписка: «Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

Донощика Петрова взяли чиновником Третього відділу з видачею йому 500 крб. сріблом. Крім того, видано посвідчення про закінчення університету зі званням дійсного студента, оскільки небезпідствно підозрювали, що в будь-якому університеті життя донощика стане нестерпним.

Висновки слідства: «Счастливое обнаружение Украйно-славянского общества и уничтожение оного в самом корне, конечно упрочит на десятки лет то спокойствие в Малороссии, которое там могло быть нарушено.»

9 червня Шевченка доставлено в Оренбург...

Фізичні і моральні муки заслання спричинили передчасну смерть Т. Шевченка. А було йому тоді тільки 47. Він не дожив кілька днів, щоб почути про волю свого народу, за яку великий поет, духовний батько України так тяжко побивався і так гірко проливав свої сльози.

Т. Шевченка без особливого перебільшення можна вважати «батьком» української національної ідеї сформованої в традиційній для цивілізованої Європи формі. Його поезія змогла не лише забезпечити «зв'язок часів», але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їх розуміння минулого і дороговказ у майбутнє, надію і сподівання. «Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського товариства, яка, за слушним спостереженням Д. Чижевського, синтезувала християнство й романтичний націоналізм і в якій Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього і майбутнього («і мертвих, і живих, і ненароджених») уперше постає як самостійна філософська проблема. Оцей синтетичний погляд на свою національну (етнічну) спільноту як на єдиний, розгорнутий в соціальному часі й «соціалізованому» просторі континуум і водночас як на суб'єкта всезагального історичного процесу ми називаємо в дусі традиційної філософсько-класичної термінології національною ідеєю». Таким чином, Україна, її минуле і майбутнє стоїть в центрі політичних поглядів Т. Шевченка. Поряд з цим значне місце в них займають і ряд інших проблем, зокрема доля всіх поневолених народів і слов'янських, зокрема. У багатьох поезіях він з теплотою згадує чеських і словацьких «будителів», що поклали початок демократичного слов'янофільства. Для поета близькою є ідея того, що в майбутньому «зіллються слов'янські ріки» в одне море, але при цьому він твердо стоїть на позиції того, що «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Цей принцип був центральним в ідеї слов'янофільства, викладеній у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства і саме його послідовно дотримується Т. Шевченко.

Розділ 2. Політичні мотиви в творчості Т. Г. Шевченка

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ, особливо жителів Лівобережної України. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як ставиться до життя українського народу XIX ст.

В історичному розвитку України Шевченко - явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, історії. Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються й до сьогодні.

Т. Г. Шевченко розумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед Батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Такі ідеї позначилися в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845).

Слово «Україна» - одне iз найчастiш вживаних у поезiї Т.Шевченка. Почуття саможертовної любовi до Вiдчизни висловлено з такою силою пристрастi, що до них важко вiдшукати аналогiй. Але водночас пригнiчене становище України стало у творчостi Шевченка, передовсiм, джерелом величезної революцiйної енергiї.

Саме тому, що в Українi, яка ще пам'ятала часи козацтва, яка ще спiвала про недавню волю i про «Катерину, вражу бабу», що уярмила «степ широкий, край веселий», особливо гостро вiдчувалися страхiття крiпацтва i особливо сильний був протест проти нього, саме тому (а не тiльки через обставини особистої долi) Шевченко досягнув у викриттi крiпосного ладу (всiх його аспектiв) такої пристрастi й глибини, що важко когось поставити поряд з цим оглядом. Після повернення зі своєї першої подорожі Україною під впливом баченого і пережитого там Шевченко написав вірш «Розрита могила», в якому висловив протест проти соціального й національного гноблення народу. На питання, за що сплюндрована його країна й за що гине, Україна поет відповідає, що в її горі винні царат та власні українські пани.

У поемі-містерії «Великий льох», що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах. Треба відмітити, що Шевченкова наскрізь негативна оцінка Переяславської угоди різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією».

Саме тому, що Шевченко був вiдданим сином поневоленого народу i прагнув його визволення, вiн так щиро перейнявся долею iнших пригноблених народiв царської Росiї i нiякi бар'єри не стримували його братнiх почуттiв. Задовго до того, як склалася концепцiя загальноросiйської революцiйної демократiї в нацiональному питаннi (що вiдбивала погляди не лише росiйських революцiонерiв, а й тою чи iншою мiрою i прогресивних дiячiв усiх народiв Росiї), Шевченко в поемi «Кавказ» затаврував царську Росiю як тюрму народiв i солiдаризувався з тими, хто не хотiв скоритися; сказав про бiль, сльози i гнiв усiх жертв царизму і закликав пригноблені народи до революційної боротьби. І боротьба його власного народу, i боротьба кавказьких горцiв органiчно включалася в його загальну поетичну картину i полiтичну концепцiю боротьби людства за свободу i гiдне життя.

Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» - вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного і національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального і культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко, назвавши Миколу І «лютим Нероном», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським царатом.

В історично-побутовій поемі «Сліпий» («Невольник») Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства.

Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 -- 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:

Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї Господа моліть!

Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом

Поет і на засланні продовжував плямувати в своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених Москвою народів. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками», 1847) до згоди й братерства українського і польського народів як рівний з рівним.

Повернувшись до Петербурга, змужнілий і загартований поет, у вірші «Подражаніє 11 псалму», афористично проголошує гасло всієї своєї творчості:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Шевченко й далі підпорядковував ідейне спрямування своєї політичної і особистої лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Поет прорікає у своєму вірші «Осії глава XIV» (1859) неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України -- російськими царями.

Поезія Т. Г. Шевченка фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців. Колишній кріпак не забував про своїх «знедолених братів» і, наче біблійний пророк, громогласно таврував гнобителів закріпаченого селянства. На відміну від більшості інших представників інтелігенції Шевченко не вірив у ліберальні проекти поступових реформ [10, 302]. У його віршах відкрито пропагувалися радикальні, революційні методи знищення несправедливості в суспільстві. У знаменитому «Заповіті» він закликав своїх земляків:

Поховайте, та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Обурення Т. Г. Шевченка соціальною несправедливістю нероздільно переплітається з його ненавистю до національного гноблення на Україні, на цій «нашій не своїй землі», як він про неї писав. Непримиренний ворог царського самодержавства, він закликає до самовизначення України задовго до того як цю ідею підтримали його помірковані колеги-інтелігенти. Така спрямованість з усією очевидністю проступає в його тлумаченні історії України, цієї найулюбленішої з його тем. Хмельницький для Шевченка - і «геніальний бунтар», і людина, відповідальна за фатальний союз України з Росією, внаслідок чого Україна втратила своє самоврядування. Його симпатії на боці таких козацьких ватажків, як Полуботок, що повставали проти царів: тих же, хто потурав Москві, він нещадно засуджував. Шевченко не приховує ненависті до Петра І, називаючи його «тираном» і «катом, та й до Катерини II він ставиться не краще. Полемізуючи з найвидатнішим російським поетом Олександром Пушкіним, який вихваляв цих монархів, Шевченко писав:

Тепер же я знаю:

Це той Первий, що розпинав

Нашу Україну,

А Вторая доконала

Вдову-сиротину.

Кати! Kати! Людоїди!

Але націоналізм Шевченка не був шовіністично обмеженим, він вважає прагнення України до свободи складовою всезагальної боротьби за справедливість. Як свідчать поема «Єретик», присвячена знаменитому чеському великомученику Янові Гусу, та поема «Кавказ», поет симпатизує пригнобленим народам усього світу.

Поезія Шевченка (деякі її зразки були настільки бунтарськими, що їх не публікували аж до 1905 р.) розбурхувала в його сучасників нові хвилюючі думки й почуття. Історик Костомаров писав: «Шевченкова муза зірвала покрови, що закривали від нас життя народу, й споглядати його було страшно, солодко, боляче й п'янко». Шевченко змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї, а й його страждання. В історії козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків, що ведуть до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон Російської імперії, а край, що може й має стати незалежним.

У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва.

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як ставиться до життя українського народу XIX ст.

Цікавим є той факт, що раніше і сьогодні дуже різним політичним силам вдавалося і вдається знаходити серед висловів Шевченка такі, які свідчать про нібито близькість переконань Шевченка до ідеології саме цих сил. Зокрема, образ Шевченка брався на озброєння як офіційною радянською пропагандою, так і націоналістичними колами. Ми вважаємо, що таке було можливим через широкий спектр проблем, які висвітлював у своїй творчості Кобзар. Також слід зауважити, що політичні переконання Шевченка були досить нечіткими, оскільки він був насамперед поетом, а не політиком. Та із впевненістю можна сказати, що Т. Г. Шевченко все ж не втрачав надії на те, що націю вдасться об'єднати в ім'я її визволення, визволення України і кожного українця. У цьому проявляється його глибока мудрість та послідовна державницька позиція.

Таким чином, провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі, а й в громадсько-політичному житті. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль.

шевченко кирило мефодіївське товариство

Розділ 3. Чи залишився в пам'яті людській Шевченко? (за матеріалами опитування населення села Костянтинівка)

З нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка відповідно Указу Президента України від 11.04.2012 №257/2012 планується провести в рамках ООН у США та інших країнах Центрального Заходу тематичні конференції. У США, Китаї видаватимуть книжки з творами Тараса Шевченка. Зацікавлений у цьому і Кувейт. Тож твори Кобзаря розповсюджуватимуть навіть арабською мовою.

Вважаємо, що недарма зараз приділяється так багато уваги Т. Г. Шевченку, його творчості і діяльності, бо він перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки широких верств населення, їх віковічні визвольні прагнення. Т. Шевченко виступив як грізний суддя усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой - борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щастя народу, за свою Батьківщину.

А ми, як нащадки видатного письменника, повинні відстоювати інтереси своєї держави, прикладом чого і є все життя видатного поета Т. Г. Шевченка, який палко любив Україну і закликав українців усіх станів до об'єднання і до боротьби за визволення України, за звільнення від кріпацтва і за процвітання українського народу.

В ході дослідження з метою визначення обізнаності громадян з творчістю та діяльністю Т.Г. Шевченка та аналізу їх читацьких інтересів було проведено опитування серед населення села Костянтинівка Мелітопольського району віком від 14 до 70 років протягом грудня 2012 - січня 2013 року.

Анкета

«Читацькі уподобання населення»

Шановний респонденте!

Запрошуємо Вас взяти участь в опитуванні, присвяченому дослідженню читацьких уподобань сучасного населення. Перед тим, як відповісти на питання, уважно прочитайте кожне і варіанти відповідей до них. Позначте відповіді, з якими Ви згодні або напишіть власний варіант. Заповнювати анкету просимо самостійно, оскільки нам важливі саме Ваші думки. Результати дослідження будуть використовуватись лише в узагальненому вигляді.

1. Книги яких письменників і поетів Ви читали останнім часом? (3 місяці)
2. Як часто Ви читаєте книги (літературу)?
Постійно (щодня, через день)
Часто (не рідше одного-двох разів на тиждень)
Іноді (два-три рази на місяць)
Рідко (рідше одного разу на місяць)
Книги практично не читаю
Важко відповісти
3. Скажіть, будь ласка, скільки книг художньої літератури (романів, збірок прози або поезії) Ви прочитали за останні три місяці?
Одну книгу
Дві книги
3-5 книг
6-10 книг
Більше 10 книг
За останні три місяці художньої літератури не читав
Важко відповісти
4. Ким є для вас Т. Г. Шевченко?
5. Де Ви вперше познайомилися з віршами Т.Г. Шевченка?
У школі
У родині
У дитсадку
Взагалі не знаю
6. Чи перечитували Ви пізніше його вірші?
Так, часто
Так, іноді
Ні
7. У зв'язку з чим Ви читали Кобзаря ?
Навчання
Внутрішня потреба
По роботі
Взагалі не читав

В опитуванні взяли участь 72 жителя с. Костянтинівка. 43% - особи чоловічої, 57% - жіночої статі.

Серед завдань, що ставились, було вирішення таких питань:

– дослідити стан обізнаності населення з творчістю Т. Шевченка;

– виявити читацькі уподобання жителів села;

– проаналізувати ставлення громадян до Т. Г. Шевченка, його творчості та діяльності.

Так, опитування показало, що всім респондентам знайома творча спадщина Т.Г. Шевченка. На запитання «Де вперше Ви познайомилися з творами Шевченка?» 68% опитаних відповіли, що у школі, 29% - у родині, а 2,7% - в дитсадку.

Розподіл відповідей респондентів на запитання «Де вперше Ви познайомилися з творами Шевченка?»,%

Також варто відзначити, що значна частина респондентів перечитувала його твори й пізніше. Так, 31% опитаних вказали, що перечитують твори Т. Шевченка часто, 56% - іноді, а 14% - більше не читали.

Розподіл відповідей респондентів на запитання «Чи перечитували Ви пізніше вірші Т. Г. Шевченка?»,%

Наступне питання анкети стосувалося того, у зв'язку з чим респонденти свого часу читали Кобзаря. Виявилося, що 57% опитаних читали твори Т. Г. Шевченка у зв'язку із навчанням, 35% - за внутрішньою потребою, а 8% - взагалі не читали Кобзаря.

На питання анкети «Ким для Вас є Т. Г. Шевченко?» однозначної відповіді респонденти дати не змогли, кожен дає відповідь на нього по-своєму. Для більшості опитаних Т. Шевченко є борцем за волю і свободу свого народу, борцем за Україну, великим українським поетом, художником, цілеспрямованою особистістю.

Формування громадянського мислення та естетичних смаків можливе лише на ґрунті масової практики читання класичної літератури. Тому для визначення практики читання книжок респондентам було поставлене питання «Як часто Ви читаєте книги (літературу)?». «Постійно» (щодня або через день) або «часто» (не рідше одного-двох разів на тиждень) книжки читають 40% респондентів, 37,5% - іноді (два-три рази на місяць), 10% - рідко (рідше одного разу на місяць), 14% опитаних вказали, що книжок практично не читають.

Розподіл відповідей респондентів на запитання «Як часто Ви читаєте книги (літературу)?»,%

Під час опитування респондентам було запропоновано для виявлення їх читацьких уподобань назвати письменників і поетів, чиї книги вони читали останнім часом (відкрите запитання, респондент міг орати кілька варіантів відповіді). Верхівка рейтингу читацьких уподобань належить Т. Г. Шевченку. Це пов'язано, скоріше за все, з тим, що твори Шевченка вивчаються в школі на уроках української літератури з п'ятого класу й до дев'ятого, де йде поглиблене вивчення його творчості, а також на уроках історії України. Часто згадували респонденти і авторів класичної прози та поезії, тобто жанри «високої літератури»: 16,6% - Достоєвський Ф., 14% - Толстой Л., 11% - Булгаков М., 10% - Пушкін О.

Читацькі уподобання населення, %

Причиною того, що переважною увагою читачів користується саме ця література є необхідність вивчення їх за програмою загальноосвітніх навчальних закладів, а близько половини респондентів є або були нещодавно учнями навчальних закладів села Костянтинівка. Респонденти, які вже давно закінчили школу, найчастіше відповідали, що останнім часом художньої літератури взагалі не читали, а якщо і читали, то автора вказати не могли. У всьому світі цінується людина моральна, начитана, інтелектуальна, здатна чітко оцінювати своє позиціонування в суспільстві та в професійному середовищі. Для цього людина мусить читати. Та, як засвідчили результати опитування, мешканці села читають небагато. «Навіть батьки радять дітям поменше забивати голову книжками, адже від цього нічого не залежить. Мовляв, треба гарно влаштуватися, знайти якесь тепле місце, заробляти гроші і сидіти нишком», - зауважує Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.

У зв'язку із даною проблемою, влучно висловилася Оксана Забужко: «В Україні класику видають лише як шкільну літературу… Є тільки один розкручений український класик - Тарас Шевченко. Про інших класиків не знають нічого навіть освічені українці… Сьогодні треба молодшому поколінню пояснювати, навіщо потрібна класика. Саме класична література пише для країни довготривалі програми. Як казав Роллан Барт, кожне покоління перечитує класику та перекладає її своєю мовою… Наша класика не фігурує у свідомості навіть освічених українців. І саме тому ми живемо так, як живемо…».

Висновки

Т. Г. Шевченко - один із небагатьох, хто подолав тернистий шлях від кріпака до загальновизнаного художника і поета. З глибоким болем Т. Шевченко сприймав нещастя свого народу, національне і соціально-економічне гноблення, свідком якого був з дитинства. Це породжувало в ньому почуття протесту, бажання боротися проти царської тиранії і за відродження української державності.

Ідеї Т. Шевченка справили величезний вплив на діяльність першої української політичної нелегальної організації Кирило-Мефодіївського братства, в якій своєрідно відбився увесь комплекс визвольних прагнень українського народу.

Кирило-мефодіївці (Т. Шевченко в тому числі) зробили значний внесок у розвиток української національної ідеї. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було й те, що Кирило-Мефодіївське товариство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.

Кирило-мефодіївці прийшли до висновку, що українці не приречені на зникнення, а мають можливість і повинні звільнитися з національного і соціального рабства, відродити власну державу, яка стане одним із найважливіших членів слов`янської федерації.

Отже, члени Кирило-Мефодіївського товариства сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети. Кирило-мефодіївці збагатили українську національну ідею політико - державницькою перспективою, надали їм історичного оптимізму.

Можна було знищити Кирило-Мефодіївське братство, що й зробив царизм, але неможливим виявилося витравити з пам`яті нащадків його спадщину. М. Грушевський писав про це: «Але мислі кирило-мефодіївських братчиків зоставили глибокий слід, вони жили далі й будили політичну і соціальну українську мисль… Від Кирило-Мефодіївського братства веде свою історію весь новий український політичний рух» [7, 263]. Спадщина Кирило-Мефодіївського товариства була використана наступними поколіннями українських патріотів.

Кирило-Мефодіївським товариством і, зокрема Т. Шевченком було започатковано загальнонаціональну ідеологію.

Зараз можна з впевненістю сказати, що майже всі українські політичні групи виводять свій ідеологічний родовід від Т. Шевченка. Про це свідчить те, що іменем Шевченка було названо багато українських громадських та політичних організацій.

Таким чином, Великий Кобзар послідовно обстоював необхідність відродження Української незалежної держави. Він радить плекати свою рідну національну культуру й мову, закликає підніматися на боротьбу за створення власної вільної держави та берегти й любити Україну:

Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї Господа моліть!

Твори Т. Шевченка справляли могутній вплив на формування національної самосвідомості та політичної активності передової громадськості та широких народних верств.

Висунуті в ході дослідження гіпотези «Кирило-Мефодіївського братство відіграло значну роль у національному відродженні Української держави, оскільки воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби», «Т. Г. Шевченко є найбільш відомим та читаємим українським класиком серед сільського населення» підтвердилися.

Список використаних джерел

1. Указ Президента України від 11.04.2012 №257/2012 «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка»

2. Афонін О. Чому в Україні не купують і не читають книжки. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dw.de

3. Бондар М. Образ України в поезiї Т.Г.Шевченка//Вiсник АН України.--№6.--1993

4. Грушевський М. С. Історія України-Русі. /Редкол.: П. С. Сохань та ін. - К.: Наук. Думка, 1993. - Т.5 - 592 с.

5. Довідник з історії України (А -Я): Посіб. Для серед. загальноосв. навч. закладів / За заг. Ред. І. Підкови, Р. Шуста. - 2-ге вид., доопр. і доповн. - К.: Генеза, 2001 - 1136с.

6. Дорошенко Д. І. Нарис історії України: В 2-х томах. Т.1. - К.: Глобус, 1992.

7. Забужко О. Є тільки один розкручений український класик. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/person/2012/02/3/94721/

8. Золота скарбниця України. - К., 2001.

9. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання.- К., 1984.-- 236 с.

10. Ісасвич Я. Братства та їхня роль в розвитку української культури XVI--XVIII ст. К., 1966.

11. Кирило-Мефодіївське товариство // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. - Т. 1. - К.: Академія, 2007.

12. Кирилюк Є. Войовничий характер Шевченкiвського реалiзму// Зб. праць XV наук. Шевченкiвської конференцiї. - Одеса, 1968.

13. Костомаров М. Закон Божий (Книга буття українського народу). - Київ: Либідь, 1991. - 40 с.

14. Мацегора Катерина. 200-річчя Тараса має відзначити весь світ.- [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/200-richchya-tarasa-maye-vidznachiti-ves-svit/p/

15. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х томах. Т.2 - К.: Либідь, 1993. - 640 с.

16. Симоненко Р. Г. Кирило-Мефодіївське товариство // Енциклопедія історії України. -- Т. 4. -- К.: Наукова думка, 2007.

17. Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах. - К.: Дніпро, 1978.

18. Інтернет ресурси: http://community.livejournal.com/ua_kobzar/profile

Размещено на Allbest.ru

...