Размещено на http://www.allbest.ru/

дніпропетровський державний університет

Капітан Лариса Іванівна

УДК 930.1(09).(477)

"український історичний журнал" у контексті

дослідження історії україни xiv - середини xvii ст.

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України середніх віків Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник Гуржій Олександр Іванович, інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії України середніх віків.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Данилюк Дмитро Дмитрович, Ужгородський державний університет, професор кафедри історії України; кандидат історичних наук, доцент Стрельський Геннадій В'ячеславович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, доцент кафедри історії слов'ян і народознавства.

Провідна установа: Інститут української археографії і джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, відділ духовної культури, м. Київ.

Захист відбудеться «1» листопада 2000 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському державному університеті (49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий «26» вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Кривий І.О.

журнал часопис історія України

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В складному процесі переосмислення багатовікової української історії важливу роль покликані відігравати фахові періодичні видання. Серед них вирізняється “Український історичний журнал”, який донедавна був єдиним в республіці науковим часописом, на сторінках якого висвітлювалась історія України від найдавніших часів до новітніх подій.

Не так давно минуло 40 років з часу заснування журналу. Ці десятиліття були дуже непростими як для країни в цілому, так і для гуманітарних наук, зокрема. Суперечливі процеси, які відбувалися у всіх сферах суспільно-політичного життя, не могли не позначитися на діяльності “УІЖ”. Проте, завдячуючи роботі редакційного колективу, в першу чергу відомих фахівців, які в різні роки входили до його складу, журнал утвердив себе як флагман вітчизняної історіографії. На сторінках журналу з'являлися студії, автори яких акцентували увагу на різноманітних проблемах історії України, зокрема такого важливого і, водночас, складного періоду як ХІV - перша половина ХVІІ ст. Значна частина опублікованих матеріалів, апробованих в часописі, ставала не лише основою для майбутніх монографічних видань, а й нерідко визначала цілі напрями досліджень.

Незважаючи на вагомий внесок періодичного видання в розбудову суспільних наук і, насамперед, медієвістики, за час його існування навіть в узагальнюючих працях з історії історичної думки про нього, за винятком декількох рядків, не згадується. У 1967 р. з'явилася стаття Ф.П. Шевченко, який протягом тривалого часу (1957-1972 рр.) займав посаду головного редактора часопису. У ній проаналізовано роботу, успіхи і прорахунки, колективу за перше десятиріччя, визначено перспективи діяльності журналу. До середини 90-х рр. в рубриці “Хроніка та інформація” були надруковані ще дві замітки, які, по суті, лише констатували факт існування “УІЖ”. В 1995 р. в №5 вміщено принципове інтерв'ю головного редактора - академіка НАН України В.А. Смолія, який у зв'язку з реорганізацією редакційної колегії окреслив завдання, які висунув час перед колективом і шляхи їх реалізації. З приводу 40-річного ювілею на сторінках часопису були опубліковані студії, автори яких спробували в загальних рисах оцінити пройдений ним шлях. М. Коваль, як безпосередній і активний учасник процесу становлення журналу, охарактеризував суспільно-політичні умови його функціонування. В. Матях проаналізувала публікації, присвячені середньовічній тематиці, і зазначила, що “УІЖ” як багатопроблемне видання всі сорок років був своєрідним барометром стану науки. У статті Л. Сакади висвітлено проблеми співіснування та взаємовідносин - від конфронтації до співпраці - добре знаного “УІЖ” з менше відомим у нашій країні зарубіжним часописом “Українським істориком” Сакада Л.Д. Два журнали українських істориків: “Український історичний журнал” та “Український історик” // Там само. - С.58-66..

Таким чином, проблема висвітлення історії України XIV - середини XVII ст. на сторінках “Українського історичного журналу” і, власне, сам процес його становлення та функціонування, ще не були предметом спеціального наукового дослідження. Проте співставлення поглядів істориків на різних етапах історіографічного процесу, виявлення тенденцій у поглибленні розробки окремих аспектів проблеми дасть можливість оцінити стан вивчення українськими медієвістами литовсько-польської доби, накреслити перспективи подальших наукових пошуків, що і визначає актуальність теми дисертації.

Хронологічні рамки дослідження. В роботі розглядається діяльність журналу з часу його заснування до сьогодення (1957-2000 рр.). Тематично аналізуються публікації присвячені XIV - середині XVII ст., що вкладається в загальну систему періодизації, яка розроблена в історичній науці, і більшістю дослідників визначається як пізнє середньовіччя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок є складовою частиною наукової теми відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України - “Політична культура та проблема ментальності українського суспільства XIV-XVIII ст.” (№01984000866) - і вкладається в наукові програми вузів, в яких викладається курс вітчизняної історіографії.

Метою дисертації є характеристика ступеня розробки проблем історії України XIV - середини XVII ст. на сторінках “Українського історичного журналу” і визначення його місця в розвитку історіографії пізнього середньовіччя.

Загальною метою обумовлено такі основні завдання, які автор намагався вирішити у процесі вивчення теми:

· з'ясувати суспільні передумови та офіційні заходи щодо заснування “УІЖ”; визначити особливості його функціонування в 60-х - початку 70-х рр., окреслити новітні проблеми часопису;

· дослідити основні етапи висвітлення питань історії України XIV - середини XVII ст. на сторінках журналу;

· схарактеризувати значущість “УІЖ” в розробці проблем соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українських земель в зазначений період;

· проаналізувати ступінь висвітлення історії України литовсько-польської доби в студіях з спеціальних історичних дисциплін, опублікованих на сторінках часопису.

Об'єктом дослідження є опубліковані статті, спеціально присвячені соціально-економічній, духовній та політичній історії пізнього середньовіччя в Україні. Дисертантка обмежилася характеристикою лише концептуально найбільш важливих публікацій з цієї тематики, або таких, поява яких рельєфно відобразила вплив суспільно-політичних процесів на діяльність журналу.

Предметом є відображення історії України XIV - середини XVII ст. на сторінках часопису, визначення його місця в розвитку вітчизняної історичної науки.

Предмет і завдання дисертації визначили вибір проблемно-тематичного методу вивчення обраної теми.

Дослідження базується перш за все на ґрунтовному вивченні повного комплекту “Українського історичного журналу” за 1957-2000 рр. Джерельною базою дисертації є також комплекс опублікованих документів та архівних матеріалів (фонди Наукового архіву Інституту історії України НАН України та Центрального державного архіву громадських об'єднань України), більша частина яких вводиться до наукового обігу вперше. Використані також й фонди особистих архівів учених, інтерв'ю з членами редколегії.

В процесі роботи над темою були додатково опрацьовані монографії, присвячені питанням розвитку вітчизняної науки, дослідження, що стосуються безпосередньо періоду, обмеженого рамками дисертації. Залучено також літературу критико-бібліографічного характеру, зокрема, рецензії.

Наукова новизна. У дисертації вперше в історіографії з'ясовано значення студій часопису в контексті розробки конкретних проблем вітчизняної історії доби пізнього середньовіччя, а також широко висвітлено передумови заснування і особливості функціонування “Українського історичного журналу”, вплив подій суспільно-політичного характеру на його діяльність, визначено місце і роль цього періодичного видання в розвитку історичної думки в нашій країні.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її фактичний матеріал, основні положення та висновки можуть бути використані при написанні фундаментальних історіографічних праць з історії української наукової періодики, науково-популярних і навчальних посібниках, в практичній викладацькій роботі, а також при розробці широкого кола загальних проблем з історії України XIV - середини XVII ст.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри суспільних дисциплін Мукачівського технологічного інституту, відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України. Окремі положення і висновки дисертації доповідались на наукових конференціях: “Дослідження історії соціально-економічного розвитку країн Центральної та Південно-Східної Європи: сучасний стан, проблеми, перспективи” (Ужгород, 1997), “Україна і світ на межі тисячоліть: міжнародні відносини, право, історія, культура у зв'язках із християнською традицією” (Хмельницький, 1999).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 2 статтях фахових журналів, 1 збірнику наукових праць, 1 матеріалах наукової конференції.

Структура дисертації обумовлена завданнями та характером дослідження. Її загальний обсяг становить 190 сторінок. Вона складається із вступу, двох розділів, в яких виділено, відповідно, три і чотири параграфи, висновків, списку використаних джерел і літератури (34 сторінки, 426 назв).

журнал часопис історія України

основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені об'єкт, предмет, наукова новизна, практичне значення, сформульовані мета і завдання роботи.

У першому розділі - «Виникнення, організаційні засади та напрями роботи часопису» - висвітлено суспільні передумови та офіційні заходи щодо заснування журналу, визначено особливості його функціонування в 60-х - кінці 90-х рр.

У першому параграфі обґрунтовується думка про те, що на виникненні, організаційних засадах і напрямах роботи журналу в 1957-1964 рр. позначалася та складна суспільно-політична ситуація, яка виникла, зокрема, через подолання культу Й. Сталіна, диктату компартійних чиновників в доборі тематики публікацій та нав'язуванні суб'єктивних оцінок історичних подій і явищ, а також труднощів, пов'язаних із застарілою видавничою базою АН УРСР, відсутністю належних коштів. Діяльність редколегії журналу проходила в умовах неоднозначних і суперечливих процесів. Природне прагнення вчених до історичної правди натикалося на необхідність виконання тенденційних настанов владних структур. Ідеологічний тиск змушував редакцію не менше третини загального обсягу кожного номеру віддавати під історико-партійні матеріали. Зокрема, протягом перших трьох років в 15-ти номерах було опубліковано 405 матеріалів 409 авторів (58 статей, 28 оглядів, 105 рецензій, 10 листів до редакції і т.д.); основна увага приділялась висвітленню історії радянського періоду (38 матеріалів про громадянську війну, 10 - відбудовний період, 19 - Велику вітчизняну війну 1941-1945 рр.); з історії партії вийшло 34 студії, або 20% загальної кількості; серед авторів публікацій кияни становили близько 67%.

Завдяки наполегливій праці вчених на початку 60-х рр. українська історична наука збагатилася численними монографічними дослідженнями з історії селянства, соціальної та національно-визвольної боротьби народних мас, взаємовідносин між українцями, росіянами, білорусами і т.д. І хоча в більшості з них під впливом відповідних суспільно-політичних обставин (чи то у вступі, чи то загалом по тексту) “традиційно” критикувалась буржуазна і буржуазно-націоналістична історіографія, їх авторами було опрацьовано величезний фактичний матеріал. Велика увага приділялася проблемі виникнення козацтва як суспільного феномена та його ролі в долі українського народу. На цю тему вийшло кілька фундаментальних праць, автори яких були частими дописувачами “УІЖ” і, можна сказати, апробували свої статті (частини майбутніх монографій) на його сторінках. Це свідчило про те, що часопис став важливим фактором формування історичної думки і від самого початку заснування, коли особливої ваги набрали завдання згуртування, мобілізації сил дослідників, сприяв виробленню нових засад у гуманітарній сфері.

У другому параграфі першого розділу розкрито особливості функціонування “УІЖ” в 60-х - на початку 70-х років, коли змінився час: пішли у минуле масові репресії та фізичні знищення людей, але диктат компартійних чиновників поступово опановував історичну галузь науки, тиск номенклатури на розвиток суспільної думки неабияк зріс, набув нових вульгарних форм і проявів. Добір статей в часописі проходив через редакторське “сито” по кілька разів. Навіть ті з них, які писались у “відповідному дусі”, лише через згадки “небажаних” осіб викликали у чиновників від науки категоричні заперечення. Розгром опозиційної течії шестидесятників, представники якої мали безпосереднє відношення до публікацій на сторінках часопису (О. Компан, М. Брайчевський, О. Апанович, Я. Дзира та ін.), кадрові зміни в складі самої редколегії (смерть І. Крип'якевича, І. Гуржія, усунення Ф. Шевченка з посади відповідального редактора, вихід з редколегії І. Бутича), спрямованість дирекції Інституту історії АН УРСР на сучасну тематику означали швидкий відхід від раніше завойованих позицій - проголошувалася “прерогатива” багато в чому сфальсифікованих студій про соціалістичне та комуністичне будівництва.

Проте, незважаючи на однобокість і нерідко тематичну одноманітність, які переважали при доборі матеріалів, на сторінках часопису все ж знаходили своє місце результати досліджень минулого України XIV - першої половини XVII ст. На той час публікувалися статті, які хоч і мали вузько тематичну спрямованість, але їх автори намагалися вирішити проблеми з історії козацтва, як то: час і місце виникнення Запорозької Січі, військове спорядження, героїчна боротьба українців з турецько-татарськими загарбниками, культурно-освітня діяльність, витоки і генезис національної державності.

У третьому параграфі проаналізовано діяльність журналу з середини 70-х рр. до наших днів. Розгортання чергової хвилі боротьби проти “українського буржуазного націоналізму”, всілякого інакомислення, будь-якого відхилення від марксистсько-ленінської методології призвело до зменшення (ледь не вдвоє) в порівнянні з попереднім періодом (1957-1973) кількості публікацій, присвячених литовсько-польській добі. За нашими підрахунками з 1957 р. по 1972 р. з'явилося близько 600 статей з історії України дорадянського періоду, а протягом 1973-1985 рр. майже на 200 менше. Причому з них, відповідно, 290 і 154 стосувалися феодальної доби.

Компартійний режим все більше уваги приділяв засобам масової інформації як великим резервам для корінного “посилення” аргументації на користь радянського способу життя. Директиви відповідного змісту вимагали від часопису бути “на передових позиціях ідеологічного фронту”, пріоритетними визначалися статті історико-партійної тематики. Редакція журналу змушена була переважну частину “площі” віддавати під матеріали суто пропагандистського характеру.

Проте, навіть тоді, незважаючи на несприятливу для творчого пошуку атмосферу, “УІЖ” продовжував залишатися центром наукового життя вітчизняних істориків. Наприклад, на його сторінках, правда крізь призму теорії “єдності походження трьох братніх народів”, висвітлювались питання передісторії Київської Русі, формування її державних кордонів і адміністративно-територіального устрою (з цього приводу широко обговорювалася нова концепція, запропонована академіком Б. Рибаковим); дещо по-новому, загострено прозвучала тема про взаємовідносини українського козацтва і царського уряду Московії в 80-ті - 90-ті роки XVI ст.; нетрадиційно, чи не вперше в радянській історіографії, дописувачі журналу акцентували увагу на формуванні світогляду та соціальної свідомості українців за середньовіччя та нового часу.

Проголошена з “гори” “Перебудова” (1985 р.), незважаючи на всі сьогодні відомі прорахунки, стала якісною межею в усіх сферах життя, відкрила перспективи кардинальних змін у суспільних галузях науки. Маючи перед собою важливі завдання, громадськість дедалі частіше зверталася до минулого, щоб краще зрозуміти помилки сучасного, з'ясувати від якої спадщини треба відмовитись, а що використати з найбільшою користю. Це обумовило активізацію творчих пошуків українських істориків.

Часопис намагався не відставати від вимог часу, але завоювання нових позицій йшло в постійній боротьбі зі старим, консервативним. “Традиційно” найменш висвітленою в журналі залишалася литовсько-польська доба. Зберігався колишній “доробок” і в плані критичного аналізу праць, що виходили. З 278 опублікованих протягом 1985-1988 рр. рецензій тільки трохи більше 12% матеріалів не стосувалися історико-партійної тематики та проблем країн соціалістичної співдружності. Невизначеність майбутнього інколи породжувала непевність, якщо і не відверту боязнь, при публікації “нетипових” студій “незвичних” авторів.

Проте час реформувань все-таки брав своє. В кінці 80-х - на початку 90-х років відбулося започаткування і становлення нової медієвістичної школи в Україні, власне як академічної. В цей час на сторінках часопису з'явилися розвідки, які вже яскраво свідчили про початок якісних зрушень у дослідженні історії України XIV - середини XVII ст. При цьому розширилася тематика студій, посилилось джерельне підґрунтя викладу та теоретична аргументованість авторських висновків. За ініціативи редколегії відбулося кілька так званих “круглих столів”, де розглядалися актуальні питання вітчизняної історіографії. Зокрема, в 1990 р. були запрошені провідні вчені республіки з пропозицією поділитися своїми думками стосовно сучасного етапу та перспектив дослідження козацтва, з яким нерозривно пов'язані не тільки основні віхи минулого українців, а й деякі політичні аспекти нашого сьогодення. Виступаючи прихильником об'єктивного і неупередженого висвітлення історичних подій та явищ, редакція “УІЖ” в 1991 р. запросила дослідників до всебічного обговорення на сторінках часопису проблем міфотворення. В центрі уваги учасників “круглого столу” були різноманітні аспекти передісторії українського етносу, характеру та особливостей формування української народності, міфологем середньовічної історії і, як підсумок, було сформульовано висновок, що протиставити спробам спотворити історію України можна лише шляхом активізації фундаментального, об'єктивного, глибоко наукового дослідження минулого в усій його неоднозначності й суперечливості.

Постійною стала практика видання ювілейних номерів з приводу дійсно визначних історичних подій. Повідомлення про наукові та науково-практичні конференції перестали бути схожі на просту констатацію факту проведення форумів, а відображали змагальність ідей, багатоваріантність підходів при вирішенні складних проблем. На початку 90-х рр. на сторінках “Українського історичного журналу” з'явилися статті та виступи, автори яких намагалися під новим кутом зору розглянути замовчувані аспекти історії нашої країни, поволі зняти проблему так званих “білих плям”. В центрі дослідницьких інтересів опинилися питання формування і утвердження тоталітарного режиму в Україні, його негативних наслідків у різних сферах суспільно-політичного життя , події української національної революції і т.д. Помітно активізувалась діяльність журналу у справі пропаганди історіографічної спадщини та публікації джерел. Оновлення “УІЖ” зумовило появу нових рубрик: 1989 р. - “Історія в особах”, 1990 р. - “Новий погляд на проблему”, “Маловідомі сторінки історії”, “По сторінках дожовтневої періодики”, “Портрети істориків минулого”, 1991 р. - “Питання вітчизняної історії у зарубіжних дослідженнях”.

Чільне місце серед публікацій останніх років зайняли студії з релігійної тематики, які вміщуються в спеціально створеній 1995 р. рубриці. Результати досліджень з проблем середньовіччя висвітлюються в окремому (з 1996 р.) розділі “Проблеми української медієвістики”.

Таким чином, слід констатувати: творчий доробок часопису, заснування якого стало вимогою часу, з кінця 50-х до середини 80-х рр. не був однозначним, і оцінку громадськості він одержав неоднозначну. Ідеологічний тиск, який не припинявся навіть в умовах “відлиги”, був саме тим фактором, який майже на три десятиріччя визначив специфічне співвідношення (1:25) публікацій з, так званої, дожовтневої тематики і радянського періоду.

Однак факт залишається фактом: процес накопичення та осмислення історичних знань, хоч і деколи загальмований, але відбувався. Навіть політична заангажованість не змогла тоді стримати поступове і неухильне розширення джерельної бази досліджень, нагромадження потенціалу для майбутнього об'єктивного висвітлення фактів і подій минулого. На сторінках часопису знаходили своє місце результати досліджень історії України XIV - першої половини XVII ст. Із загальної кількості публікацій середньовічної проблематики, які були вміщені в “УІЖ” з 1957 по 1966 р., творчий доробок, в якому висвітлювались події, явища, процеси литовсько-польської доби складав 20% (18 з 88), 1967-1976 рр. - 11% (23 з 216), 1977-1987 рр. - 11% (20 з 174). За проблемним поділом матеріали підпорядкувались тематиці суспільно-політичної історії України.

З кінця 80-х рр. “УІЖ” виконує роль своєрідного орієнтиру в формуванні нової вітчизняної історіографії. На шпальтах часопису висвітлюються найважливіші аспекти історії України, які довгий час фальсифікувались або відверто замовчувалися. Журнал відкрив невідомі, забуті і напівзабуті імена, утаємничені факти та події, засвідчив якісно вищий рівень української історіографічної школи.

У другому розділі - «Соціально-економічні та політичні питання історії України пізнього середньовіччя на сторінках журналу» - з'ясовано місце “УІЖ” в розробці проблем соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українських земель в період пізнього середньовіччя; визначено ступінь висвітлення минулого України литовсько-польської доби в студіях з спеціальних історичних дисциплін, опублікованих в журналі.

В загальному контексті розвитку історичних досліджень висвітлення широкого спектру проблем історії України ХІV - першої половини ХVІІ ст. має першочергове значення. Це, перш за все, обумовлено важливістю процесів та подій, які відбувалися в цей період, і без розуміння яких стає неможливим відтворення цілісної картини історичного процесу в Україні. А також загалом незадовільним станом розробки цілого комплексу наукових проблем литовсько-польської доби, що пояснюється, як недостатнім забезпеченням історичних досліджень відповідною джерельною базою (особливо для ХІV-ХV ст.), так і відсутністю необхідної кількості підготовлених фахівців. Приміром, нині в галузі української литуаністики працюють лічені дослідники, і це в далеко не найкритичніший період історіографії. Точним віддзеркаленням вказаного становища є досить бідна репрезентативність в “УІЖ” публікацій згаданої проблематики. Проте діяльність останнього цілком справедливо можна виділити в окремий аспект вивчення історичної думки, зокрема медієвістики.

У першому параграфі другого розділу проаналізовані статті, в яких висвітлюються політичні, правові, соціально-економічні аспекти розвитку українських земель за литовсько-польської доби.

Помітне місце серед публікацій часопису займають студії з литуаністики. Їх автори головну увагу зосередили на аналізі загального процесу входження українських земель до складу Великого князівства Литовського, характеристиці динаміки включення до цієї держави окремих регіонів України, їх місця у московській зовнішній та внутрішній політиці (Ф. Шабульдо, О. Русіна). Були розглянуті правове та соціально-економічне становище українських земель у складі Литви через призму функціонування копних судів та особливості проведення волочної поміри (А. Гурбик).

В козакознавстві превалювали праці про ранню історію військового стану та джерела його формування (В. Щербак), виникнення Запорозької Січі (М. Киценко, Г. Сергієнко, А. Гурбик), з'ясування ролі останньої в процесі консолідації козацтва, антифеодальної боротьби в Україні (І. Шекера, В. Грабовецький, В. Смолій), історичної ролі народних поводирів і гетьманів: І. Підкови, К. Косинського, С. Наливайка, Т. Федоровича, П. Бута, Я. Острянина (Н. Рашба, В. Грабовецький, С. Леп'явко, В. Щербак, В. Смолій). Ще однією важливою проблемою, яка порушувалася дописувачами журналу, була боротьба українського народу проти турецько-татарської агресії та з'ясування ролі козацтва в ній (Д. Наливайко, В. Панашенко, В. Крот, Н. Рашба). Значну роль у виробленні концептуальних бачень перспектив дослідження названої тематики відіграв “круглий стіл”, проведений з ініціативи редакції журналу. Учасники зустрічі констатували факт істотної загальмованості розробки проблеми і окреслили коло питань, які потребували серйозного вивчення.

Незважаючи на значні досягнення у вивченні минулого козацтва, залишається ще чимало дискусійних (щодо етапів його становлення, часу заснування Запорозької Січі, тощо) і недосліджених проблем (стосовно менталітету козацтва, ролі іноетнічних впливів на процес виникнення і розвитку військового стану і т.д.).

До найменш вивчених і нині слід вважати питання про ґенезу середньовічної етнічної держави українців. У зв'язку з цим , варто відзначити, що саме на сторінках часопису в середині 60-х років було започатковано (О. Апанович, І. Бойко, І. Крип'якевич), а на початку 90-х продовжено (В. Смолій, О. Гуржій, В. Степанков та ін.) наукову дискусію з цієї теми. Публікація матеріалів значною мірою зняла гостроту проблеми термінологічної плутанини, невизначеності понятійного апарату та недостатньої розробки принципових питань щодо джерел та етапів формування національної державності.

В галузі соціально-економічних досліджень увага науковців зосереджувалася переважно на питаннях розвитку торгівлі та грошового ринку (М. Котляр, О. Подградська), функціонування економіки та самоврядування міст України (Б. Тимощук, О. Компан, П. Михайлина, І. Бойко, Д. Мишко, П. Сас), історіографії та етапів становлення української територіальної громади (П. Лаптін, Н. Герасименко, А. Гурбик), становища селянства (І. Кіку).

Відзначення 400-річчя укладення Берестейської церковної унії позитивно позначилося на дослідженні різних аспектів релігійної проблематики. В “УІЖ” результати історичних пошуків представлені переважно студіями, в яких йдеться про передісторію, впровадження та наслідки унії (Л. Тимошенко, М. Харишин, Н. Кочан, Б. Флоря), реформаційні процеси в Україні XV-XVII ст. (В. Любащенко).

Таким чином, можна зробити висновок: студії про литовсько-польську добу серед публікацій “УІЖ”, присвячених історії України ІХ-ХVІІ ст., хоч і складають найменший відсоток, але відіграють помітну роль у загальному контексті розвитку української історіографії. Насамперед, треба назвати публікації, присвячені різноманітним аспектам входження та перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського; зародженню та еволюції державності; активізації національно-визвольного та соціального рухів, зокрема боротьбі проти турецько-кримських завойовників; еволюції класів-станів, насамперед, ранній історії українського козацтва та Запорозької Січі; релігійно-церковним процесам. Варто зазначити, що кількісне зростання публікацій з цієї тематики на сторінках “УІЖ” спостерігається саме в останнє десятиліття. Багато концептуальних положень розглянутих статей в подальшому знайшли розвиток у монографіях.

Thesis for Candidate's of History Degree on specialty 07.00.06 - Historiography, source study and special historical sciences. Dnipropetrovsk State University - Dnipropetrovsk, 2000.

Thesis deals with the elaboration of the problems of history of Ukraine in the 14th century - middle of the 17th century in “Ukrainian historical journal” and defining of its importance in the development of Ukrainian historiography of the second part of the Middle Ages. Social preconditions, official measures dealt with foundation of the journal, peculiarities of its functioning in the sixties - beginning of the seventies are analyzed on the basis of archives materials, most part of which is used for the first time.

Author defines the importance of “Ukrainian historical journal” in the elaboration of the problems of social-economic, political and cultural development of Ukrainian land in the late Middle Ages. The level of elucidation of Ukrainian history in Lithuanian-Polish period in articles from special historical sciences published in the journal is analyzed. The authors of these articles enriched the elaboration of the problems of history of Ukraine in the 14th century - middle of the 17th century explained and even specified some phenomena and events.

The well-grounded conclusion, that “Ukrainian historical journal” the function of which makes up a specific chapter in historical science made a great contribution into the elaboration of the history of Ukraine in Middle ages, has been made.

Key words: scientific problem, editorial board, journal, publication, Lithuanian-polish epoch (period).

Капитан Л.И. “Украинский исторический журнал” в контексте исследования истории Украины XIV - середины XVII вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Днепропетровский государственный университет Днепропетровск, 2000.