Антиалкогольна кампанія часів Перебудови: історіографія питання

Размещено на http://allbest.ru

Антиалкогольна кампанія часів Перебудови: історіографія питання

Латиш Ю.В.

Радянська Перебудова стала переламною віхою в новітній історії, яка суттєво вплинула на розвиток сучасного світу. Першим кроком Перебудови була антиалкогольна кампанія. Її перебіг та невдалий підсумок багато в чому стали визначальними для долі усієї Перебудови. Ще в 1965 р. Д. Мендельбаум написав статтю «Алкоголь і культура», в якій пророче задекларував, що зміна алкогольних звичаїв може призвести до фундаментальних змін у суспільстві [56].

За час, що минув від початку антиалкогольної кампанії, з'явився значний пласт наукових досліджень, автори яких намагались дати оцінку цьому явищу. Історіографія Перебудови досліджувалась у працях С. Величко, P Гасимова, О. Дроконової, Н. Ларіонової, В. Литвина, Д. Маслова, І. Овчар, С. Передерія, Б. Поварніцина, В. Согріна та ін. Однак спеціальні розвідки, присвячені історіографії антиалкогольної кампанії, відсутні. Джерельну базу статті становлять праці радянських, українських та зарубіжних дослідників антиалкогольної кампанії.

Метою дослідження є комплексний аналіз світової історіографії радянської тверезницької кампанії другої половини 1980-х pp.

Сучасники розцінювали антиалкогольну кампанію як революцію проти пияцтва («Від терпимості до випивки як явища буденного, типового і тому начебто нормального до нетерпимості, заперечення, відмови і забуття її, цієї насправді проклятої випивки» [19,с.2]), складову частину «революційної Перебудови». Підкреслювалась її принципова новизна, яка полягала в заміні традиційної «боротьби з пияцтвом» «подоланням пияцтва», вихованням населення в дусі тверезості, утвердженням повної нетерпимості до споживання алкоголю, навіть помірного [19,с.З]. Провина за зростаючу алкоголізацію суспільства покладалась на «застій» [26].

В радянській пресі точилася дискусія щодо шляхів боротьби за тверезість. Представники Всесоюзного добровільного товариства боротьби за тверезість (Л. Овруцький, М. Черних, С. Шевердін) доводили, що треба спочатку досягтивитверезіння населення, адже без цього неможливо виправлення моралі. їх опоненти (соціолог Г. Заіграєв, економіст М. Левін) вважали, що треба спочатку підняти культуру людей, тому що без цього не вдасться досягти витверезіння суспільства [7;37].

Наприкінці Перебудови антиалкогольна кампанія була піддана різкій критиці. Уже в 1990 р. колишні прибічники кампанії Б. та М. Левіни назвали її «сумнівним успіхом». He заперечуючи необхідності боротьби з пияцтвом, вони критикували методи проведення кампанії, стверджуючи, що було застосовано тактику кавалерійської атаки замість наполегливої облоги [55,р.256]. Цю точку зору відстоював і Г. Заіграєв [8].

На думку М. та Б. Левіних, домінувало наївне твердження, що прийняття державних рішень неминуче призведе до розв'язання проблеми, але легких шляхів розв'язання складної проблеми не було. У ході боротьби проти пияцтва стало зрозуміло, що обрані методи потребують змін. Однак влада ігнорувала, що обмеження споживання алкоголю може бути успішним лише за підтримки більшості населення, висуваючи екстремістські гасла боротьби за цілковиту тверезість [55,р.253,255]. Огляд успіхів та невдач антиалкогольної кампанії зробили Н. Іванець та М. Лукомська [5ї]. У 1991 р. українськідослідники констатували провал боротьби з пияцтвом, за висловом авторів, «гуманної, але незграбної спроби звільнити людину від алкогольної залежності» [36,с.3].

В історіографіях незалежних пострадянських країн антиалкогольна кампанія до недавнього часу висвітлювалась, як правило, побіжно в контексті інших подій доби Перебудови. Історики в основному акцентували увагу на бюджетних збитках, завданих боротьбою за тверезість, на вирубці виноградників тощо. Н. Єлисеєва наголошувала, що антиалкогольна кампанія призвела до дефіциту бюджету, прихованого підвищення цін, емісії [6,с.94-95]. На думку О. Шубіна, вона була лише однією з причин розбалансування бюджету, поряд з реформами в галузі машинобудування та Чорнобилем [41 ,с.54]. За підрахунками В. Согріна, за 3 роки бюджетнедоотримав 37 млн. крб. [32,с.6]. Натомість Р. Піхоя наводить такі дані втуат держбюджету: 60 млрд. крб. у 1985 p., 38 млрд. у 1986 p., 35 млрд. у 1987 р. і 40 млрд. у 1988 р. [27,с.411]. Як бачимо, підрахунки дослідників дуже різняться, що не дає змоги встановити істину. P Піхоя та І. Курукін вказували на негативні психологічні наслідки боротьби з пияцтвом. Вони полягали в тому, що все населення опинилось у стані звинувачених у пияцтві, що викликало озлобленість людей і протестні настрої [12,с.343].

Тематичні розділи або підрозділи, присвячені антиалкогольній кампанії, представлені в монографіях з історії Перебудови. Зокрема, детально розглянув розробку антиалкогольних заходів, боротьбу між їх прибічниками та противниками М. Зенькович [9,с.438--456]. P Медведев вважає, що основним методом кампанії став адміністративний тиск і зазначає, що важко було придумати гірший початок для Перебудови [21 ,с.31--38]. В російській історіографії поширена думка, що антиалкогольна кампанія дискредитувала ідею прискорення [10,с.635].

У деяких працях навіть лунала думка, що антиалкогольна кампанія була організована свідомо з метою завдати важкого удару фінансам країни. Зокрема, І. Фроянов називає її «ворожим підступом» [38,с.82, 88-89], а Ф. Раззаков «першою широкомасштабною акцією по розвалу СРСР» [30,с.299].

Останнім часом в Росії розпочались дослідження історії алкоголю в контексті соціальної історії та історії культури. З'являються наукові та публіцистичні праці, присвячені ролі спиртного в долі країни. Основна увага приділяється періодам кінця XIX початку XX ст. та 1920-1930-х pp., однак присутні й студії, що висвітлюють перебіг антиалкогольної кампанії доби Перебудови. їх авторами є І. Такала [34],

А. Ніколаєв [23], О. Немцов [22]. Особливо слід виділити змістовний розділ «Тверезість норма перебудови» (автор В. Багдасарян) у колективній монографії за редакцією В. Аксьонова [2,с.394--439], де подано аналіз причин кампанії, її нормативно-правової бази, методів боротьби за тверезість, проаналізовано причини невдачі. Спеціалізовані розвідки горбачовській антиалкогольній кампанії присвятили публіцисти О. Нікішин та В. Ніколаєв [25,с.276-291].

Великий вклад у дослідження історії алкоголю в Росії зробив В. Похльобкін. На його думку, в ході антиалкогольної кампанії замість боротьби з пияцтвом знищувалась спиртово-горілчана та виноробна промисловості [28,с.347-356]. Історик порівняв діяльність команди М. Горбачова з робітниками, які ламали машини, вбачаючи в них причину своїх злиднів [29,с. 120].

Сьогодні історики зваженіше підходять до проблеми, в наукових працях майже зникла її політизація. Зокрема, О. Шубін вважає, що антиалкогольна кампанія мала продемонструвати розрив з «аморальним» минулим [40,с.658]. А. Ніколаєв відзначає як негативні, так і позитивні моменти (скорочення злочинності, ріст тривалості життя). Серед причин провалу називає те, що організатори не врахували зростання терпимості суспільства до пияцтва [24,с.75-76]. Г. Тимофеев вважає, що радянське керівництво не мало продуманої програми реформ. Авторитарна модернізація базувалась на старих підходах, що й стало однією з головних причин провалу політики прискорення [35].

На думку В. Багдасаряна, невдача антиалкогольної кампанії пояснюється тим, що пияцтво було лише наслідком системного надлому СРСР. В такій ситуації, коли попередні норми і цінності не відповідали існуючим стосункам, людина знаходила психологічну віддушину в алкоголі [2,с.396].

Натомість сучасні прибічники абсолютної тверезості заперечують негативні сторони антиалкогольної кампанії. Зокрема, А. Почекета, посилаючись на офіційну радянську статистику, стверджує, що в ті роки скоротилось самогоноваріння й кількість випадків отруєнь сурогатами. Наявність черг пояснює впливом «зацікавлених сил», адже при скороченні продажу алкоголю на 20-30 %, кількість магазинів, які ним торгували, скоротили в 10 разів [31 ,с.44]. Роки «напівсухого закону», на думку цього автора, зберегли мільйони життів, а покоління, народжене тверезими батьками в 1985-1987 pp., є «останньою генетичною надією нашої нації» [31,с.44].

В Україні історична наука лише розпочинає вивчення проблем, пов'язаних із алкоголем. Предметом уваги вже стала боротьба за тверезість греко-католицької церкви. Натомість вивчення антиалкогольної кампанії доби Перебудови перебуває ще в зародковому стані.

Відомий історик Перебудови О. Бойко коротко оглянув антиалкогольну кампанію, наголосивши на негативних економічних та політичних наслідках [1,с.32]. Н. Гордіна проаналізувала ставлення населення УРСР до антиалкогольної кампанії [5,с.49]. О. Галенко дослідив бенкети та пиятики в Радянському Союзі. Поширення пияцтва він пояснює тим, що центральною подією свята в СРСР ставала пиятика, а метою сп'яніння, а не смакування, втамування спраги тощо. Ось чому неодмінною складовою застілля ставало змагання у кількості випитого [4,с. 165]. Питання торгівлі спиртним в умовах Перебудови на Донбасі в контексті усної історії розкрив Є. Філіппов.

Тему вирубки виноградників Криму в роки антиалкогольної кампанії порушив М. Колісниченко. За його даними, у 1985-1989 pp. площа виноградників на півострові скоротилась на 10 тис. га. З другої половини 80-х pp. XX ст. цілеспрямоване руйнування виноградарства як сировинної бази виноробства набуло особливо загрозливого розмаху, а виноградно-виноробницька галузь почала відчувати значну депресію [ 11 ,с. 103].

У низці наших досліджень на основі введення в науковий обіг значного пласту архівних матеріалів розглянуто алкогольну ситуацію в СРСР та причини проведення горбачовської антиалкогольної кампанії [14], висвітлено її перебіг в СРСР [18], Україні [ 16] та Донбасі [15], досліджено впровадження безалкогольної обрядовості [17], особливості торгівлі спиртними напоями, боротьбу з пияцтвом серед неповнолітніх тощо.

Активно досліджувалась антиалкогольна кампанія на Заході, де утвердився кроскультурний підхід до проблем, пов'язаних з алкоголем. Крос-культурні дослідження розглядали алкоголь в контексті соціальної історії та історії культури. Представники цього напрямку вважали, що вплив алкоголю на поведінку визначається, в першу чергу, соціальними та культурними чинниками, а не хімічною дією етанолу, і заперечували проти втручання держави в цю сферу. їм опонували неопрохібіціоністи прибічники обмеження обігу алкоголю з боку держави.

На Заході глибоко вкоренився міф про споконвічне російське пияцтво, підтвердження чому шукали і в фольклорі, і в знаменитому вислові князя Володимира про «веселощі Русі» [49,p. 131]. В умовах важкого життя росіянина горілка мала в основному психологічне значення, компенсуючи відсутність розваг безпросвітного селянського життя [63,р.317] та сприяючи ослабленню соціальної напруги.

Глибоке вивчення алкогольної ситуації в СРСР розпочалось на початку 1970-х pp. за участі американського уряду та спецслужб. Першими у цій галузі з'явились праці американського професора російського походження В. Тремла, який був пов'язаний з військово-економічною косультативною групою при директорі ЦРУ та корпорацією RAND. Державна політика СРСР щодо алкоголю, на думку дослідника, була обумовлена короткостроковими міркуваннями фінансової доцільності, адже акцизи на алкогольні напої та державні доходи від алкоголю складали від 12 до 14% усіх державних доходів [66,р.220--221]. У 1980-х pp. податок з обігу становив майже 90% роздрібної ціни на горілку [66,р.236].

На основі уривчастих статистичних даних та за допомогою статистичних методів

В. Тремл вирахував споживання на душу населення, державні прибутки та сімейні видатки на алкоголь. В той час, коли радянська влада запевняла, що рівень споживання алкоголю в СРСР становить 2,3-3 л чистого алкоголю на душу населення в рік, тобто є одним з найнижчих у світі [66,р.222], В. Тремл наводив дані, що на початку 1970х pp. СРСР займав четверте місце (після Португалії, Франції та Італії) за споживанням алкоголю на душу населення, а за споживанням міцних напоїв перше місце [65 ,р.487].

Західні вчені (а, вірогідно, й розвідслужби) проводили соціологічні опитування радянських емігрантів, зокрема в Ізраїлі та СІЛА («Soviet Interview Project», 1983). Дослідження емігрантських родин, як зазначав шведський професор Д. Таршиз, засвідчили, що на придбання алкоголю в СРСР витрачається від 15 до 20% доходів населення [64].

Перипетії антиалкогольної кампанії жваво обговорювались на Заході з середини 1980-х pp., коли з'явились публікації у ЗМІ. Вона видавалась спробою порвати з тисячолітньою історією російського пияцтва [67]. На думку Дж. Хоскінга, антиалкогольні заходи суперечили традиціям російської гостинності та веселощів [39,с.467]. З точки зору західної людини, це виглядало як придушення свободи особистості, в той час як пияцтво було «втечею від реальності», «пасивним опором» [3].

Однак лунали й голоси, прихильні до перших кроків М. Горбачова. Німецький дослідник В. Xayr твердив, що антиалкогольна кампанія була ідеальним початком Перебудови, спробою розриву з минулим, легітимізації майбутніх реформ і навіть єднання всього народу для досягнення демократизації [21,с.35]. У роки Перебудови побачили світ і перші наукові розвідки [53]. Зокрема, К. Рід розглядав антиалкогольну кампанію як засіб боротьби з економічною стагнацією [59].

Зростання інтересу до радянської антиалкогольної кампанії на Заході пов'язано із приходом в радянологію т. зв. «ревізіоністів», які звертали більше уваги на соціальні процеси в радянському суспільстві. У 1990-ті pp. і на початку XXI ст. нове покоління радянологів, позбавлене штампів «холодної війни», звернуло увагу на цивілізаційні та культурні особливості СРСР. Звідси увага до проблем менталітету, ритуалів, церемоній тощо [ 13,с. 173]. Найбільший інтерес до антиалкогольної кампанії виявляли американські, британські, фінські та шведські вчені. Трохи менший німецькі, нідерландські, французькі. Здебільшого вони вивчали алкогольну ситуацію в Росії, у той час як іншим республікам СРСР приділялось значно менше уваги.

У низці досліджень, авторами яких виступали С. Андерсон та К. Гіббз [42], К. Бісс [43,s. 14-16],С. Байт [68],П. Герлігі [50,р.'і52-162], Д. Крістіан [45],Б. Сегал [62] та ін., розглядалась історія споживання алкоголю, поширення пияцтва в Російській імперії та Радянському Союзі, вплив горілки на всі сфери життя. В працях А. Брауна [44], Н. Гайо [48,а.324-325], П. Десаі [46], Б. Керблє [52], Д. Лейна [54] та ін., присвячених Перебудові, проблеми антиалкогольної кампанії висвітлювались побіжно.

Усі вчені визнавали, що в СРСР існувала гостра алкогольна проблема. Британський політолог С. Байт встановив, що 25% робочої сили в СРСР зловживало алкоголем; у деяких містах споживання складало: одна пляшка горілки в день на працюючого дорослого чоловіка; а в середньому регулярний споживач алкоголю через пияцтво втрачав 93 робочі дні на рік [68].

Більшість дослідників вбачала причини такої ситуації не стільки в державній політиці, як в особливостях радянської культури пиття (моделі споживання алкоголю). Вона характеризувалась поєднанням споживання великих доз алкоголю, притаманних Північній (Нордичній) культурі пиття, та регулярністю споживання алкоголю, властивою для Південної (Середземноморської, винної) культури. Більшість радянських республік тяжіли до Північного типу культури пиття, де алкоголь не інтегрований у повсякденне життя, а пов'язаний зі святкуванням, причому сп'яніння часто розглядається як головна мета вживання спиртного [47]. Б. Сегал, порівнявши радянську та американську культури пиття, зазначив, що більшість населення СРСР споживала міцні напої (від 40 градусів), в той час як серед американців міцні напої поширені лише серед окремих субкультурних груп (ірландці, індіанці) [61].

На сьогодні на Заході найбільш змістовне дослідження всіх аспектів антиалкогольної кампанії та її оцінок належить Т. Рейтан з Університетського коледжу Південного Стокгольма. Її стаття включає аналіз майже всіх аспектів кампанії: мети, основних заходів, впливу на тривалість життя, смертність, реалізацію та споживання алкоголю, злочинність тощо [60].

Серед позитивних наслідків антиалкогольної кампанії західні вчені найчастіше згадують те, що вона стала важливим чинником скорочення смертності. На цьому наголошують Д. Леон, М. Маккі, М. Райан, Т. Рейтан, С. Байт та ін. антиалкогольний пияцтво тверезість

Натомість В. Тремл заперечує дані О. Немцова, що антиалкогольна кампанія врятувала 700 тис. життів і списує все на фальсифікацію з боку радянської статистики [66,р.231]. До недоліків антиалкогольної кампанії він відносить зростання частки горілки в загальному споживанні алкоголю. Справді, виноробні та пивні заводи було демонтовано швидше, ніж лікеро-горілчані, а розкорчовані виноградники відроджувались повільно, тоді як щорічний врожай зерна давав змогу швидко відновити горілчані виробничі потужності [66,р.226].

Т. Рейтан та Ю. Партанен вважають основною причиною непопулярності кампанії та величезних державних збитків те, що вона була направлена більше проти споживання алкоголю, ніж проти алкоголізму [58;60]. Ю. Партанен відзначав, що в ході антиалкогольної кампанії точилась боротьба між прибічниками дисциплінарних, каральних заходів та симпатиками «поступового гальмування питтєвої звички» [57]. Негативна оцінка народом антиалкогольної кампанії, на думку західних вчених, призвела до катастрофічних соціальних наслідків, адже репутація М. Горбачова після неї була підірвана.

Антиалкогольна кампанія стала предметом дослідження і в китайській історіографії. У роки Перебудови про неї писали Су Сяо та JIi Фан, котрі відзначали великий рівень алкоголізації радянського суспільства та оглядали наслідки перших років кампанії [20;33].

Отже, антиалкогольна кампанія активно вивчається на Заході, а з початку XX ст. і в Росії. Українська історична наука поки що мало цікавиться цим питанням. Більшість вчених-суспільствознавців оцінює горбачовські заходи здебільшого негативно, вказуючи, перш за все, на значні фінансові збитки, яких зазнав бюджет. Низка дослідників вважає, що провал антиалкогольної кампанії дискредитував весь курс на Перебудову. Разом з тим, серед позитивних рис кампанії історики відзначають зростання демографічних показників, рівня та безпеки життя.

Список використаних джерел

1. Бойко О. Д. Нариси з історії України (1985-1991 pp.): [Навчальний посібник] /

О. Д. Бойко. К. 2008. 357 с.

2. Веселие Руси. XX век. Градус новейшей российской истории: от «пьяного бюджета» до «сухого закона» / [В. Б. Аксенов, В. Э. Багдасарян, В. Н. Горлов и др.]. М., 2007. 480 с.

3. Витальев И. По рецептам Омошки, или почему корреспондент «Нью-Йорк тайме» отказался платить штраф / И. Витальев // Трезвость и культура. 1987. № 5. -С. 48-49.

4. Галенко О. Радянські бенкети та пиятики у перспективі євразійської історії / О. Галенко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. 2007. Вип. 16. С. 163-184.

5. Гордіна Н. Ставлення населення УРСР до антиалкогольної кампанії, запровадженої М. Горбачовим (1985-1988): окремі аспекти / Н. Гордіна // Дні науки історичного факультету: Матеріали IV Міжнар. наук. конф. молодих учених, присвяченої 20-річчю Незалежності України. Вин. IV: У 6 част. Ч. 2.'К. 2011. С. 48-49.

6. Елисеева Н. Советское прошлое: начало переоценки / Н. Елисеева // Отечественная история. 2001. -№ 2. -С. 93-105.

7. За трезвый образ жизни. «Круглый стол» журнала «Коммунист» в Ульяновске // Коммунист. 1987. -№ 11. С. 37-46.

8. Заиграев Г. Г. Просчеты лобовой атаки, или почему потерпела неудачу антиалкогольная кампания? / Г. Г. Заиграев // Вестник Академии Наук СССР. 1991. № 8. С. 29-37.

9. Зенькович Н. А. Тайны ушедшего века. Власть. Распри. Подоплека / Н. А. Зенькович. М.. 2005.-640 с.

10. История России: с древнейших времен до наших дней / [А. Н. Сахаров, А. Н. Боханов, В. А. Шестаков; под ред. А. Н. Сахарова]. М., 2010. 720 с.

11. Колісниченко М. П. Розвиток сфери виноградарства в Автономній Республіці Крим як об'єкта державного управління / М. П. Колісниченко // Держава та регіони. Серія «Державне управління». 2009. № 3. С. 103-107.

12. Курукин И. В. «Государево кабацкое дело» / И. В. Курукин. М., 2005. 382 с.

13. JIaac Н. О. Соціальна історія СРСР в американській історіографії: теоретичні дискусії 1980-2000-х pp. /Н. О. Лаас//Укр. іст. журн. -2010. -№4. -С. 170-191.

14. Латиш Ю. Алкогольна ситуація в СРСР та причини антиалкогольної кампанії другої половини 1980-х років і Ю. Латиш // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Вип. 102. 2010. С. 34-37.

15 Латиш Ю. Антиалкогольна кампанія в Донбасі в другій половині 1980-х pp. / Ю. Латиш // Південний архів. Історичні науки. Херсон, 2010. Вип. 31-32. С. 294-302.

16. Латиш Ю. Антиалкогольна кампанія в УРСР на початку Перебудови / Ю. Латиш // Питання історії України. Чернівці, 2010. Т. 13. С. 76-80.

17. Латиш Ю. Впровадження безалкогольної обрядовості на Донеччині в роки Перебудови / Ю. Латиш // Етнічна історія народів Європи. Вип. 31. 2010. С. 39-46.

18. Латыш Ю. В. Антиалкогольная кампания в СССР 1985-1988 гг. / Ю. В. Латыш // Кубанские исторические чтения: Материалы II Всероссийской с международным участием научно-практической конференции (Краснодар, 26 мая 2011 г.). Краснодар, 2011. С. 91-97.

19. Ленинский призыв // Трезвость и культура. 1987. № 4. С. 2-4.

20. Лі Фан. Споживання алкоголю і радянська кампанія. 1989 (кит. мовою) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.cnki.com.cn/Article/CJFDTOTAL-SJZS 198911022.htm Дата доступу: 28.01.2011.

21. Медведев P Советский Союз. Последние годы жизни. Конец советской империи / P Медведев. М., 2010. 637 с.

22. Немцов А. В. Алкогольная история России: Новейший период/А. В. Немцов. -М., 2009. -318 с.

23. Николаев А. В. Русское пьянство: оттрадициикполигике/А. В. Николаев. -Тольятти, 2007. -151 с.

24. Николаев А. В. Антиалкогольные кампании XX века в России / А. В. Николаев // Вопросы истории. 2008. № 11. С. 67-78.

25. Николаев В. Д. Русский дьявол. Водка в судьбе России/В. Д. Николаев.-М.; СПб., 2008. -304 с.

26. Ольшанский В. Б. «Вершки» и «корешки» / В. Б. Ольшанский // Трезвость и культура. 1987. -№ 5. С. 12-13.

27. Пихоя Р. Г. Советский Союз: история власти / Р. Г. Пихоя. Новосибирск, 2000. 684 с.

28. Похлебкин В.В. Кухня века / В. В. Похлебкин. М., 2000. 612 с.

29. Похлебкин В. В. История водки / В. В. Похлебкин. М., 2005. 141 с.

30. Раззаков Ф. Гибель советского кино. Тайны закулисной войны. 1973-1991 / Ф. Раззаков. М., 2008. 704 с.

31. Сберечь свободу / Сост. А. А. Почекета. К., 2008. 64 с.

32. Согрин В. 1985-1995: реалии и утопии новой России // Отечественная история. 1995.-№ 2.-С. 3-16.

Размещено на Allbest.ru