Боротьба за радянське обличчя банківських інституцій УСРР – поповнення сталінськими висуванцями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Боротьба за радянське обличчя банківських інституцій УСРР - поповнення сталінськими висуванцями

Нікітенко К.В.

банківська система п'ятирічка сталінізація

Доба перших п'ятирічок, період сталінізації суспільства характеризувалася надзвичайно складними трансформаціями не тільки з суто економічної, але й з політичної та соціальної точки зору. Цементування основ сталінської тоталітарної, командно- адміністративної моделі управління державою докорінним чином змінило функції й взагалі визначальні базові принципи існування у тому числі й банківської системи країни. Відповідно, в нових умовах роль особистості була нівельована виключно до рівня слухняного, безправного і некритичного виконавця партійних рішень та наказів, що вимагало проведення масштабної кадрової роботи. Безжальні регулярні «чистки» і репресії, й натомість висунення на фінансову роботу активістів за суто політичними ознаками призвели до повної зміни обличчя фінансово-кредитних інституцій.

В сучасних умовах, з урахуванням тих численних проблеми і викликів, які стоять перед незалежною Україною, не можна не погодитися, що кадрове питання, питання залучення до реформування фахових і кваліфікованих виконавців, стоїть надзвичайно гостро. За таких обставин неминуче зростає не тільки науковий, але й суто практичний інтерес до власного історичного досвіду.

Період 1920-1930-х pp. має багато знаних дослідників. В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький, В. Литвин, О. Реєнт, І. Коляда та ін. [1] приділили увагу як непівській проблематиці, так і загалом міжвоєнній добі. В окрему групу слід виділити монографії І. Біласа, О. Бута, П. Доброва, В. Нікольського, Ю. ІПаповала, В. Пристайка, В. Золотарьова, В. Ченцова та ін. [2] присвячені аналізу діяльності репресивної машини в підрадянській Україні. Втім, питання сталінського переродження банківської системи республіки, яке знайшло своє втілення у тому числі й у наймасшгабнішій за всю історію її існування ротації кадрів - безжальних «чистках» та ліквідації «чужих» і «ворожих» елементів, із заміною їх натомість ідеологічно грамотними активістами-висуванця- ми, бездумними виконавцями прийнятих політичних рішень, в нових умовах не були розглянуті з достатньою повнотою, що й обумовило необхідність більш детального та всебічного вивчення.

Метою статті є аналіз боротьби за радянське обличчя банківської системи республіки в умовах передвоєнних п'ятирічок.

Основне завдання - дослідження соціально-економічних і політичних особливостей процесу висунення «нових кадрів».

Проголошення індустріалізації спричинило докорінну перебудову всієї парадигми радянського суспільства. Проведене на початку 1930-х pp. реформування банківської системи країни мало на меті трансформацію її відповідно до вимог закріплення сталінського тоталітаризму. Було повністю ліквідоване комерційне кредитування, Держбанк перетворився на монополіста фінансової системи, решта ж спеціальних банків, які все ж номінально ще продовжували свою діяльність, за своїми правами та функціями фактично перетворилися на допоміжні філії головного банку країни.

Розгортання масштабного промислового будівництва вимагало чітко налагодженого забезпечення фінансування промислових об'єктів. Й, відповідно, наявності розгалуженої мережі банківських установ в країні, які, в свою чергу, повинні були бути укомплектовані повним штатом співробітників. Ліквідація філій Українбанку та значної кількості філій комунальних банків, реформа системи сільськогосподарського кредиту, яка перетворила кредитові товариства у звичайні відділення Держбанку - як наслідок, система Держбанку поповнилася великою кількістю нових відділень, що надзвичайно загострило кадрову проблему. Приміром, у 1930 р. некомплект тільки рахівників й інспекторів лише у системі Держбанку складав до 1 тис. людей [3, с. 2].

Перед регіонами було поставлене надзвичайно складне завдання - налагодження фінансово-кредитної роботи за умов хронічного браку кадрів. Відповідно, банківські відділення розпочинали свою роботу в дуже стислі терміни, що не дозволяло ретельно підібрати якісні кадри. Вся робота банківської системи республіки на початку 1930-х pp. стала для нових «радянських» фінансистів своєрідним іспитом, відчайдушною «перевіркою боєм». Проведені наради партійно-господарського керівництва у Харкові, Києві, Миколаєві та інших містах фіксували надзвичайно низьку кваліфікацію новопризначених «банкірів». Так, з Миколаєва у розпачі звітували «з моменту запровадження кредитної реформи ми змушені були наш апарат комплектувати із винятково малокваліфікованого штату» [4, арк. 498].

Ситуація, яка склалася, не могла не стурбувати банківське керівництво республіки. У січні 1930 р. керівник Всеукраїнської контори Держбанку А. Певзнер звернувся до секретаріату ЦК КП (б) У з принциповим проханням: «звернути увагу на надзвичайно тяжкий стан щодо кадрів робітників Держбанку. Основні болячки нашого апарату полягають: 1. У замалому прошарку партійців, що триває 8-10% до всієї кількості нашого апарату. 2. Винятковій текучості керівного складу (протягом року на 65 наших філій було змінено 37 керівників). 3. Зовсім недостатній кваліфікації робітників... «. Певзнер благав ЦК «припинити пересування робітників апарату Держбанку і закріпити їх на роботі банку». Як бачимо, головного банкіра республіки не дуже хвилювали проблеми «малокваліфікованого штату». Основну «болячку» банківської системи республіки він вбачав виключно у замалому прошарку партійців. Так, у зв'язку із ліквідацією філій Українбанку Певзнер вимагав «забезпечити перехід всіх комуністів з апарату Українбанку до Держбанку» [5, арк. 1]. Отже, принциповим моментом є фіксація на політичному аспекті наповнення банківських кадрів, не кваліфікованих фахівців просив перевести на роботу керівник Всеукраїнської контори, а виключно комуністичних активістів, незалежно від рівня їх професіоналізму.

Втім, подібний класовий підхід щодо формування нової радянської банківської системи в сталінському суспільстві був основоположним. XI з'їзд КП (б) У (червень 1930 р.) кадровому питанню приділив велику увагу, наголосивши: «Найважливішою умовою успішного виконання плану розвитку індустрії, соціалістичної перебудови сільського господарства є підготовка нових кадрів спеціалістів... « [6, с. 659]. Втім, у проблематиці підбору «нових кадрів» акцент був принциповим чином зроблений не на їх кваліфікації, освіті та взагалі професійній придатності, відповідності посаді, а сконцентрований у суто політичний площині: «ЦК і всі місцеві організації повинні забезпечити широке висування у вузи, на різні курси, що готують нові кадри, а також до державного, господарського і кооперативного апарату нових поповнень із робітників і колгоспників як єдиний засіб, що забезпечує виконання постанов партії про форсовану широку підготовку нових організаторів і будівників соціалістичного господарства» [6, с. 660].

На виконання прийнятих рішень в республіці розпочався активний процес висунення комуністів-акгивістів на фінансово-банківську роботу. Так, членами Комуністичної партії були всі скеровані у 1931 році на курси підготовки керівників банківських відділень Держбанку. З 55 осіб абсолютно всі були членами Компартії, що повністю відповідало проголошеним політичним завданням, втім економічна фахова складова слухачів була просто провальною: основна маса з них - 44 особи мали мізерний стаж фінансово-банківської роботи - всього по декілька місяців [7, арк. 38].

З політичної точки зору всі майбутні банківські керівники мали бездоганні біографії. Приміром, М. Щербань - посланець робітничого класу, все життя пропрацював у полтавському депо, мав партійних стаж з 1924 року. Той факт, що «посланець» мав тільки нижчу освіту і жодної спеціальної був визнаний зовсім не принциповим. Інший досить типовий представник «радянського фінансиста» нового типу - А. Альтгаузен, теж мав яскраву біографію: з робітників, праця на заводах та фабриках, потім 5 років займав посаду військового комісара, спеціальна освіта відсутня, закінчив тільки початкову школу, але все переважив партійний стаж аж із буремного 1918 року (втім, слід відзначити, що майбутній керівник відділення все ж таки мав мінімальний фінансовий досвід - два роки працював у кредитно-промисловій кооперації).

Розглянемо анкетні дані ще декількох типових слухачів вказаних курсів: А. Орлік - освіта нижча, з робітників, працював на електростанції, потім у паровозному цеху, член партії з 1925 р. - на загальних зборах був висунутий на банківську роботу. Я. Пьясечник - селянин, колгоспник, освіта в рамках початкової сільської школи, працював по профспілковій лінії, втім один рік був членом кредитового товариства тощо [7, арк. 45].

Правляча Комуністична партія тримала під постійним контролем питання «чистоти» та «якості» кадрів фінансової системи. Постанова ЦК ВКП (б) «Щодо укріплення кадрів системи Наркомфіна» (початок 1931р.) підкреслювала: «має місце засміченість центральних та місцевих апаратів стороннім елементом, продовжує залишатися надзвичайно слабким партійний прошарок і надзвичайно повільно йде вирощування на роботі молодих фахівців і висуванців із робітників і бідняцьких верств села» [8, арк. 1 ]. Відповідно головним завданням була проголошена необхідність «зміцнити кадри». З метою здійснення нагляду і контролю за ходом перевірки фінансово-банківських кадрів в УСРР терміново був скерований член колегії Наркомфіну CPCP - Лєвін.

За результатами проведеної перевірки керівного складу фінансово-банківської системи в УСРР влітку 1931 р. найбільш заспокійливою виявилася ситуація саме у банківській системі республіки. Проведена під невсипущим керівництвом А. Певзнера робота щодо зміцнення банківської системи республіки перевіреними партійними кадрами дала свої плоди. Всього 36 керівників відділень Державного банку були визнані такими, що не відповідали посаді й підлягали негайному звільненню (приміром, в ощадних касах показник «засміченості» був майже втричі вищим - 104 керівника ощадних кас були звільнені з роботи). Привертає увагу, що мотиви зняття не мали нічого спільного із виконанням зазначеними кадрами своїх посадових обов'язків: «опортунізм в роботі, незабезпечення переведення лінії партії в роботі» [8, арк. 22]. Першочергово наголошувалося, що серед керівників банківськими філіями в УСРР «значна кількість старих партійців, зустрічаються із підпільним стажем» [8, арк. 22] (загалом, зі всіх 392 керівників - 391 людина була членом КП (б) У і один кандидатом). На нашу думку, досвід підпільної боротьби в позитивному сенсі ніяк не може вплинути на професійні якості банківського керівника, втім, ревізія підкреслила даний факт, як найбільш заспокійливий. Попри те, що саме професійні якості радошських фінансистів у своїй більшості були максимально слабкими. Так, серед керівників банківських філій в УСРР мали вищу освіту всього 13 людей, або 3, 3%, середню - тільки 58 (13, 3%), в той час, як більшість - 328 осіб (83, 2%) отримали тільки мінімально-початкову. Спеціальну ж банківську освіту отримали всього 6 керівників відділень (що склало незначні 1, 5%) [8, арк. 70].

Втім, загальна лінія у підборі банківських штатів була визначена на багато років наперед. He професійна, а політична відповідність посаді стали головним критерієм відбору. He фаховий диплом, а партквиток, досвід не фінансової, а підпільної роботи - основоположні фактори, які допомагали банківським працівникам в умовах перших п'ятирічок робити стрімкі кар'єри. Відповідно, були розставлені й пріоритети під час проведення чисельних «чисток» та ревізій особового складу, які максимально концентрувалися на пошуку різноманітних «ворогів» та «чужих» елементів. Приміром, проведена восени 1933 р. нарада керівників в обласній конторі Держбанку м. Одеси вкотре поставила питання «чистоти» банківських кадрів регіону. Як наслідок, 3 жовтня 1933 р. обласна контора Держбанку відправила по всіх відділеннях циркулярний лист з вимогою «перевірити ступінь придатності ваших співробітників... не лише з точки зору їх технічної підготовки, але й з боку їх соціального походження» [9, арк. 151].

Зрозуміло, що подібні перевірки були характерними для всієї банківської системи республіки, не обмежуючись тільки відділеннями Держбанку. Так, приміром, в Одеській філії Промбанку з 59 співробітників було «вичищено» 10 осіб. Серед них: старший касир Азаров «чужий елемент, який колись створив Русскую Речь», контролер Молдавєр «чужий елемент, вивозив цінності разом із білими під час відступу», сторож Орашкєвіч «активний учасник в боротьбі проти радянської влади», рахівник Аренсен «чужий елемент, який ніколи не служив у радянських установах» та інші [10, арк. 56].

з'їзд КП (б) У (січень 1934 р.) підвів підсумки проведених в республіці «чисток» і підкреслив «КП (б) У повинна ще провести значну роботу по остаточному розгрому і викорчовуванню ворожих, націоналістичних елементів, які проникли на різні ділянки соціалістичного будівництва» [6, с. 775].

Партійні наради в регіонах зі свого боку підтримали вказану лінію. Чималу активність у плані пошуку «ворожих елементів» проявило й фінансове керівництво УСРР. Так, проведена на початку 1935 р. ревізія Сільгоспбанку розкрила факти чисельних фінансових махінацій. Керівник банку Д. Кудря розтратив державні кошти у дуже значних розмірах. Він придбав собі авто за 40 тис. крб., купував и ремонтував квартири загалом на суму 71 тис. крб., зі спеціального фонду правління взяв на власні потреби 15800 крб. тощо. Втім, після того, як з'ясувалося, що Кудря «перерахував засудженому і висланому за контрреволюцію Діброву 3 тис. крб. « [11, арк. 8], звичайна побутова розтрата перетворилася на гучну політичну справу. Нарком фінансів УСРР О. Рекіс миттєво взяв справу під свій особистий контроль. Навіть не чекаючи закінчення ревізії, яка ще цілком можливо відкрила б якість нові факти, що тим або іншим чином могли б вплинути на цю справу, нарком розгорнув бурхливу діяльність, вимагаючи максимального розголосу. О. Рекіс негайно проінформував всі вищі інстанції республіки: PHK УСРР і ЦК КП (б) У щодо розкритої «контрреволюції».

Стараннями О. Рекіса у банку було розкрито крупну законспіровану «контрреволюційну організацію». Разом із керівником банку Д. Кудрею тільки в головному відділенні Сільгоспбанку республіки були репресовані гце 14 людей - представників керівного апарату: завсектором фінансування М. Бєзулік, начальник планово-економічного бюро І. Ліхошвай, начальник адміністративно-господарського відділу А. Летц та ін. Всі вони у повній відповідності із рішеннями XII з'їзду КП (б) У (щодо «викорчовування ворожих, націоналістичних елементів») були засуджені за участь «у контрреволюційній націоналістичній організації». Після чого «розгалужена підпільна мережа» була ліквідована в регіонах. Масові арешти серед працівників цього банку прокотилися майже по всіх великих містах республіки. «Підпілля» було виявлене у філіях Сільгоспбанку на Чернігівщині, Вінничині, Одещині, Дніпропетровщині, Київщині та в інших містах.

Фінансові махінації по цій справі були рішуче усунені на задній план, ставши тільки фоном злочинної діяльності «ворогів народу». Навіть розтрата коштів стараннями цього відрежисованого слідства отримала політичне забарвлення, викрита злочинна організація: «систематично затримувала спуск асигнувань, які були відпущені Урядом на найважливіші політичні і господарські заходи», їх стараннями «надзвичайно затягувалась, а у певних випадках повністю зривалася реалізація державних заходів» [11, арк. 12, 11]. '

Втім, хоча подібна віддана активність наркома й допомагала йому заробити собі репутацію полум'яного борця із контрреволюцією, водночас вона призвела до надзвичайного загострення проблеми кадрового забезпечення обезголовленої банківської установи. Ситуація у банку знаходилася на постійному контролі вищого партійно-господарського керівництва республіки. ЦК України віддало вказівку місцевим органам підібрати надійні кадри на місце репресованих фінансистів. Привертає увагу, що головним критерієм підбору цих нових висуванців стала виключно політична відповідність посаді, а зовсім не освіта, професіоналізм, досвід роботи тощо. Так на місце виконавця по масовій роботі і кадрам у банк була підібрана Гурфінкель, головними аргументами при висуненні її на посаду виступили партійний стаж у ЛКСМУ з 1921 року, й членство у Компартії з 1930 р. Керівником групи кредитування колгоспів був призначений Лисенко - директор MTC на Дніпропетровщині, він був рекомендований обласним сільгоспвідділом ЦК КП (б) У тощо [11, арк. 30].

Подібний підхід у підборі кадрів фактично був зведений у ранг закону, став єдино можливим у роки передвоєнних п'ятирічок. Офіційна пропаганда не жаліла фарб, змальовуючи реальні й вигадані досягнення висуванців сталінської школи. У лютому

р. голова правління Держбанку СРСР Л. Марьясін на нараді відмінників українських філій Держбанку навів у приклад низку взірцевих кар'єр банківських службовців: Соколова - працювала в колгоспі Бєлгорода дояркою, була висунута на роботу у Держбанк, де зайняла посаду касира у Кадіївці (відділення мало 36 мільйонний обіг). Д. Панченко була прибиральницею - переведена на обслуговування особових рахунків колгоспам. Водій Сємьонов був висунутий на роботу завідуючого станцією механічного обліку (найбільшою в СРСР). «Такий профіль наших стахановців у банку. Про що це говорить? Це говорить про те, що більшовики взяли і цю фортецю, яку на думку буржуазії, вони не могли взяти. Буржуї казали, що до машин на заводах робітники звикли, а банк така складна машина, в якій містяться всі таємниці, всі дива капіталістичного світу, що з нею впоратися складно. Виявляється - впораємося» [12, с. З].

Отже, політично-пропагандистська складова робила вирішальну справу: висуванці - шофери, прибиральниці й доярки в радянській країні легко опановували складну банківську справу, на вивчення якої студенти капіталістичних країн витрачали багато років.

Втім, щорічно зростаючи потреби державної індустрії вимагали налагодженого безперебійного взаємозв'язку із банківською системою. Відповідного розвитку банківських філій, які б обслуговували державну промисловість. Кожен рік ставив все нові завдання. Так, станом на 1937 р. Держбанк мав 2690 відділень, втім за планом у цьому році планувалося відкриття ще 300 нових. З них на УРСР припадало 25, втім за рік розпочати роботу вдалося всього 7 новим філіям [13, с. 3]. Головна проблема залишалася незмінною - брак кваліфікованих кадрів, і він надзвичайно загострився в умовах масштабних репресій, що прокотилися країною.

з'їзд КП (б) У (травень-червень 1937 р.) розуміючи, який непоправний удар був нанесений республіці, приділив увагу кадровому питанню, втім, ні на крок не відступивши від визначеної політичної лінії, підкреслив необхідність звернути «особливу увагу на правильній добір кадрів не тільки за технічною і господарською кваліфікацією, а й за політичною підготовленістю і витриманістю працівників, на сміливе висування нових перевірених, підготовлених кадрів» [6, с. 877].

З метою подолання наслідків сталінських репресій, коли були «виявлені» тисячі банківських працівників - «ворогів народу», зрозуміло, що ситуація вимагала якомога більш «сміливого висування» нових кадрів на місця заарештованих. Відповідно, навчання цих нових фінансових працівників було максимально форсоване. Приміром, при Київській обласній конторі Держбанку на початку 1938 р. були відкриті пришвидшені курси підготовки керівників банківських філій. Навчання в них тривало всього один місяць [14, с. 4]. Безумовно, настільки короткий термін не дозволяв підготувати грамотного фахівця для роботи у банківський сфері, тим більше керівника філії, втім ситуація із кадрами у 1937-1938 pp. склалася максимально критично.

Керівництво Наркомату фінансів докладало надзвичайний зусиль щодо виправлення положення. Втім, в умовах сталінських репресій питання припинення знищення фінансистів піднімати було нереально й небезпечно. Так, начальник сектору кадрів НКФ CPCP А. Шалунов у травні 1938 р. зі сторінок «Финансовой газеты» цілком у дусі часу закликав у жодному разі не зменшувати темп репресій: «Вичистити фінансові органи від залишків ворожих елементів», а на місце «вичищених» - «влити в апарат свіжі сили, висунути на відповідальну роботу нові кадри, віддані справі Леніна-Сталіна - ось головне завдання» [15, с. З]. Отже, головним завданням проголошувалося сміливе висування «відданих кадрів», першочергово комсомольських та партійних активістів. Короткотермінове навчання яких на різноманітних пришвидшених курсах перетворювалося лишень на імітацію освітньої роботи.

Наради керівників банківських відділень, проведені в регіонах, повністю підтримали визначену головну лінію - фактично виходу у них і не було, в іншому випадку залишалося тільки зачиняти обезголовлені відділення. Проведені наради у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Полтаві та інших містах прийняли рішення активізувати роботу з висуванцями. Результатом цієї роботи стало стрімке збільшення партійного активу у фінансовій системі республіки. Так, у фінорганах УРСР кількість комсомольців збільшилася за другу половину 1937 р. - початок 1938 р. з 890 до 2914 людей, втім майже половина всіх працівників фінансової системи республіки (46, 6%) мали фінансовий стаж до одного року [15, с. З].

Фактично умови роботи у банківській системі республіки були наближені до бойових - «рядові бійці» робили стрімкі кар'єри, займаючи місця заарештованих. Приміром, у філії Державного банку в м. Дніпропетровську тільки за перший квартал 1938 р. були висунуті на більш відповідальну посаду 94 співробітника [16, с. 4]. У більшості випадків освіта замінювалася практичним досвідом, який в свою чергу здобувався безпосередньо в процесі роботи. Ситуація продовжувала залишатися напруженою.

з'їзд КП (б) У (червень 1938 р.) підкреслив «невтомна, ні на хвилину не притінювана робота по викорчовуванню і знищенню ворогів народу, рішуча й активна ліквідація наслідків ворожого шкідництва в усіх галузях народного господарства, висування нових кадрів, відданих справі Леніна, виховання їх у дусі більшовизму, тісний зв'язок з масами, дальше піднесення партійно-політичної роботи, боротьба з ідіотською хворобою - благодушністю і політичною безтурботністю - повинні бути в центрі уваги всіх партійних організацій КП (б) У» [6, с. 889]. В подібній обстановці піднімати питання щодо зменшення темпів «зачисток» було максимально небезпечним - «ідіотська хвороба» легко могла трансформуватися у потурання або й покривання «ворогів».

Приміром, незважаючи на всю активну діяльність щодо ліквідації «контрреволюції» був призначений на роль одного з лідерів «підпілля» й колишній нарком фінансів УРСР - О. Рекіс. Разом із ним був заарештований практично весь керівний апарат Наркомфіну республіки. Разом з іншими була репресована і працівниця управління - Лондон, єдина провина якої була у тому, що вона знала про інтимний «злочинний» зв'язок між заступником наркома Косило й дружиною «розстріляного диверсанта Пятакова», проте нічого не повідомила у відповідні органи.

Наслідком боротьби із «політичною безтурботністю» в республіці стало те, що деякі, першочергово це стосувалося невеликих провінційних міст, відділення втратили практично весь свій штат. Таким яскравим прикладом може стати ситуація у Кіровській філії Держбанку. На 1938 р. в ній були репресовані ст. бухгалтер Ґ. Ходолевич (один із найбільш досвідчених і кваліфікованих працівників, який працював у банківський системі фактично із часів її радянської відбудови, мав величезний досвід і стаж понад 13 років), ст. бухгалтер П. Армаш, касир Є. Вергелес. Окрім того, пильній керівник відділення, типовий висуванець, скерований у банк «для підсилення партійними кадрами» майже всіх ще не заарештованих працівників заніс у групу «політично неблагонадійних», адже всі вони мали велику кількість репресованих родичів. Так, у новопризначеного старшого бухгалтера І. Нагірного була заарештована вся сім'я дружини: теща, сестра і два брати; кредитний інспектор С. Кривая вже втратила братів батька, брата матері і племінника; у друкарки Т. Ковальової був заарештований брат; у бухгалтера М. Абрамової - батько; у рахівниці О. Воробьйової - батько [17, арк. 45].

В подібній ситуації у найскладніших умовах опинилися працівники системи фінансової освіти. Холодним душем серед загальної ейфорії від успіхів водіїв та доярок на відповідальних банківських посадах звучала їх думка. Слід підкреслити, що треба було мати неабияку сміливість щоб в атмосфері тотального самонавіювання й видавання бажаного за дійсне висловлювати сумніви щодо генеральної партійної лінії. Подібною гостротою проблематики відрізнялися публікації М. Ровінського, голови екзаменаційної комісії при Харківському фінансово-економічному інституті. Так, у 1938 р. інститут закінчили 154 студента. Втім 24 студента взагалі не змогли здолати випускні іспити. Знов наголосимо на великій мужності викладачів інституту, які наважилися виставити об'єктивні оцінки випускникам. Адже начальник сектору кадрів НКФ СРСР А. Шалунов у травні 1938 р. прямо підкреслив «шкідники навмисно створювали диспропорцію між випуском фахівців з фінансових інститутів і потребою в них наших фінансових органів» [ 15, с. 3], що було прямим зверненням до викладачів, й одразу й недвозначним натяком-погрозою «шкідникам», які б наважилися ускладнювати випуск студентів.

У своїй публікації «Деякі питання підготовки фінансових кадрів» («Финансовая газета», липень 1938 p.) М. Ровінський підводив невтішні підсумки компанії з висування ідейних, політично грамотних, але зовсім безграмотних у всіх інших аспектах студентів. Автор наголошував на надзвичайно низькому загальноосвітньому рівні не тільки абітурієнтів інституту, але й його випускників, адже щоб не отримати звинувачення у шкідництві адміністрація свідомо порушувала правила прийому - «зараховували людей без закінченої середньої освіти, які не витримали вступних іспитів». Як наслідок, Ровінський змальовував типових випускників радянського фінансово-економічного інституту: мова безграмотна, термінологію не засвоїли, історію фінансів - дореволюційний період не знають зовсім, історію фінансів СРСР (яка на той момент нараховувала всього два десятка років!) знають погано (підкреслимо, що це вже не місячні курси, а вища освіта). «До іспитів була допущена навіть група таких студентів, які за своєю підготовкою взагалі не могли бути прийнятими в інститут» [18, с. 2].

Як результат, досить часто подібні нові кадри - висуванці не мали не тільки мінімальних знань із банківської справи, а й взагалі мали дуже низький загальний освітній рівень. Зовсім проблемною ситуація була із тими працівниками, які не отримали не тільки вищої, а й взагалі будь-якої освіти. Приміром, у філію Держбанку в м. Бердянську з посади голови колгоспу «для підсилення» був переведений Бордют, якого одразу призначили інспектором з фінансування. Кур'єр Філатова у тому ж відділенні була висунута на посаду операціоністки тощо. Як наслідок, банківські відділення республіки виконували функції лікнепу. Заняття відбувалися по дві години щоденно. Тільки з травня по грудень 1939 р. у Бердянській філії було проведено 234 заняття. Втім, керівник відділення Закора був змушений запровадити принципову для банківської системи новацію: у філії після роботи із висуванцями розпочиналося викладання вже не банківських, а загальноосвітніх предметів. Адже виявилося, що викладати фінансово-економічну науку для більшості висуванців була зарано. Вони не мали навіть елементарних знань із математики, фізики, мови. He мали практично нічого окрім бездоганного походження і біографії. Для виправлення ситуації була запрошена ціла група вчителів із місцевої школи [19, с. З].

Таким чином, наповнення на виконання партійних вказівок банківської системи республіки висуванцями «із робітників і бідняцьких верств села» вирішувало політичне й пропагандистське завдання, доводячи всьому світові, що в радянських умовах будь-яка доярка легко оволодіває найскладнішими фінансовими професіями. Також запроваджена практика висуванців певною мірою дозволила вирішити питання кадрового голоду, спричиненого сталінськими « зачистками» суспільства. Втім, подібна практика беззаперечно довела, що фахівця можна виховати тільки роками наполегливого навчання, самоосвіти й фахової праці, заміна репресованого професіонала (іноді ще із дореволюційним досвідом роботи у ринкових умовах) давала у підсумку тільки арифметичне збереження штатної одиниці, питання ж кваліфікації та професійної придатності були принесені у жертву політичній кон'юнктурі.

Список використаних джерел

Даниленко В. М. Сталінізм на Україні: 20-30-роки / В. М. Даниленко, Г. В. Касьянов, С. В. Кульчицький - К: Либідь, 1991. - 340 с. ; Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 pp.) : Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / С. В. Кульчицький. - K. : Вид-во HAH України, 1995. - 203 с. ; Його ж Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 pp.) / С. В. Кульчицький. - K: Основи, 1996. -396 с. ; Його ж Україна між двома війнами (1921-1939 pp.) / С. В. Кульчицький. - К: Альтернативи, 1999. - 336 с. ; Литвин В. М. Україна: міжвоєнна доба (1921-1938 рр). / В. М. Литвин. - K. : Альтернативи, 2003. - 512 с. ; Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939 pp.) : Події. Люди. Документи. Нариси історії. / О. П. Реєнт, LA. Коляда. - K. : Школа, 2004. - 542 с. та ін.

Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 pp. : Суспільно-політичний та правовий аналіз: у 2 кн. / Білас І. Г. - К: Либідь-Військо України, 1994. - Кн. 1. - 432 с. ; Бут

О. М. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20-30 pp. XX ст. : від нових джерел до нового осмислення. / Бут О. М., Добров П. В. - Донецьк: УкрНТЕК, 2002. - 315 с. ; Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки CPCP в Україні (кінець 1920-х - 1950-ті pp.). Історико-статистичне дослідження / Нікольський В. М. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - 624 с. ; Шаповал Ю. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. / Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов

В. - К: Абрис, 1997 - 607 с. ; Ченцов В. В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. / Ченцов В. В. - Тернопіль: Збруч, 1999. - 482 с. та ін.

Гольдин М. Л. Про реорганізацію кредитової мережі на Україні / М. Л. Гольдин // Банковець. - 1930. - 20 грудня.

Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО). - Ф. Р-980. Миколаївська обласна контора Державного банку. - Оп. 1. - Спр. 264. Всеукраинская контора Госбанка. Переписка о кадрах, кредитовании и др. вопросам. - 1044 арк.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф. 1. Центральний комітет КПУ -0п. 20. - Спр. 3164. Докладные записки, письма Всеукраинской конторы Госбанка СССР в ЦК КП (б) У о ликвидации сети районных сельских банков и организации районных филиалов Госбанка, состоянии выплаты заработной платы на Украине, др. вопросам. - 41 арк.

Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК: Т. 1. (1918-1941 pp. - K. : Політвидав України, 1976. - 1007 с.

ЦДАГО України. - Ф. 1. - 0п. 20. - Спр. 4629. Сведения, ведомости, разнарядки отдела кадров ЦК КП (б) У и НКФ УССР о мобилизации коммунистов на работу в финансовые органы, о подготовке всех категорий финансовых работников через систему краткосрочных курсов. Списки лиц, направленных на учебу, а так же выпускников Киевского и Харьковского финансово-экономических институтов, подлежащих распределению на работу в финансовые органы. - 126 арк.

Там само. - Спр. 4581. Постановление ЦК ВКП (б) от 15. 04. 31 г. «Об укреплении кадров системы НКФ», письма и телеграммы НКФ СССР об укомплектовании работниками системы райсберкасс и госкредита УССР, подготовка отчета об укреплении кадрами финансовых органов. Постановление, проекты постановлений оргбюро и секретариата ЦК КП (б) У, циркулярные письма, докладные записки, сведения и ведомости ЦК КП (б) У и НКФ УССР о ходе выполнения постановлений ЦК ВКП (б) и ЦК КП (б) У о мобилизации коммунистов на финансовую работу, организации курсов по подготовке финансовых работников, укомплектовании кадрами финансовых органов. - 100 арк.

Державний архів Одеської області. - Ф. Р-1985. Одесская областная контора Госбанка. - Оп. 2. - Спр. З. Секретная переписка с филиалами нашего банка. - 185 арк.

Там само. - Ф. Р-730. Одесское окружное отделение Промбанка. - Оп. З. - Спр. 14. Материалы губкомиссии по чистке Одесского отделения Промбанка. - 66 арк.

ЦДАГО України. - Ф. 1. - 0п. 20. - Спр. 6692. Письма ЦК КП (б) У в ЦК ВКП (б), докладные записки, справки, письма, телеграммы сельхозотдела ЦК КП (б) У, обкомов партии, Наркомзема УССР, Наркомфина УССР, Сельхозбанка Украины о кредитовании и финансировании колхозов и МТС, работе Сельхозбанка Украины. - 100 арк.

Банк должен стать образцом культуры и четкости. Речь председателя правления Госбанка CCP тов. JI. Е. Марьясина на совещании отличников украинских филиалов Государственного банка // Экономическая жизнь. - 14 лютого. - 1936.

Курочкин Я. Когда же будут открывать новые филиалы Госбанка / Я. Курочкин // Экономическая жизнь. -1937. -20 вересня.

Финансовая информация // Финансовая газета. - 1938. - 26 лютого.

Новые кадры // Финансовая газета. - 1938. - 24 травня.

Финансовая информация // Финансовая газета. - 1938. -28 травня.

ДАМО. - Ф. Р-980. - Оп. 7. - Спр. 1. О репрессированных родственниках работников Госбанка, и переписка о личном составе. - 110 арк.

Ровинский Н. // Некоторые вопросы подготовки финансовых кадров / Н. Ровинский // Финансовая газета. - 1938. - 26 липня.

Учеба в филиале Госбанка // Финансовая газета. - 1939. - 12 січня.

Размещено на Allbest.ru