Взаємовідносини партійно-державних органів влади з Церквою і віруючими в УРСР у 40-60- ті pp. XX ст. в радянській історіографії

Размещено на http://allbest.ru

Взаємовідносини партійно-державних органів влади з Церквою і віруючими в УРСР у 40-60- ті pp. XX ст. в радянській історіографії

Куксенко С.І.

Спроби осмислення і узагальнення історіографічних надбань радянської історіографії по темі взаємовідносини партійно-державних органів влади з Церквою і віруючими в УРСР у 40-60- ті pp. XX ст. спеціально не проводилися, а частково здійснювалися у, здебільшого, відповідних історіографічних оглядах наукових праць та дисертацій.

Серед сучасних дослідників варто відзначити статтю Н.В. Шліхти [84], у якій подано критичний огляд вітчизняних і зарубіжних праць, присвячених розгляду становища Церкви в повоєнній радянській державі. Запропоновано власну класифікацію історіографії проблеми, піднято питання методології дослідження церковного життя радянської доби; роботи В.А. Войналовича, А.М. Колодного, П.Л. Яроцького, В.О. Пащенка [16;36;70;71;72] - розглянуто розвиток релігії в Україні, суть партійно-державної політики стосовно релігійних конфесій і особливості їх розвитку у зазначений період, моделі поведінки, застосовані владою щодо різних релігійних спільнот, розглядається також партійно-державна політика щодо релігії, церкви і віруючих як об'єкт наукового аналізу в тому числі і радянськими дослідниками. Радянський Влада Церква Віруючий

Метою статті є аналіз радянської історіографії 1950 - кінця 1980-х pp. взаємовідносин партійно-державних органів влади з Церквою і віруючими в УРСР у 40-60 - ті pp. XX ст.

Радянська історіографія означеної проблеми має певну специфіку і періоди розвитку. У найбільш загальному вигляді можна виділити наступні періоди:

Перший - з 1940-х до кінця 1980-х pp. - практично в усіх дослідженнях радянського часу релігійні організації розглядалися в якості реакційної сили, яка перешкоджала прогресивній політиці держави по побудові соціалістичного суспільства, релігія і Церква, на думку дослідників, приречені на повне зникнення, утиски державних органів щодо релігійних організацій і віруючих замовчувалися.

Другий - кінецьі980-х - початок 1990-хрр. - зміна поглядів та оцінок на роль і місце релігії і церкви в житті суспільства, стосунків між радянсько-партійними органами і релігійними конфесіями. Було визнано утиски щодо релігійних організацій, констатовано, що попри все релігія і Церква зберегли вплив.

Предметом даного дослідження є з'ясування особливостей і специфіки розвитку радянської історіографії 1940-х -1980-х pp. щодо взаємовідносин партійно-державних органів влади з Церквою і віруючими в УРСР у 40-60- ті pp. XX ст., виокремлення окремих напрямків досліджень з даної теми.

У першому періоді можна виділити етап 1940-х - кінця 1950-х pp., коли практично не було досліджень на релігійну тематику. Це пояснюється ініційованою Сталіним, хоча і не оголошеною офіційно, зміною релігійної політики радянської влади у 1943 р. Існуюча певна невизначеність щодо оцінок ролі релігії і церкви у житті суспільства, пасивність партійно-державного апарату у виданні антирелігійної літератури не могли не вплинути на офіційну історіографію: дослідники у 40-50-ті pp. уникали розробок на дану тематику.

З кінця 50-х років ситуація змінюється - влада розпочала нову антирелігійну кампанію, що актуалізувало дослідження з релігійно-церковної тематики і сприяло появі великої бюрократичної системи атеїстичної пропаганди. У СРСР та УРСР масово видається велика кількість антирелігійної та атеїстичної літератури, проблеми ролі і місця релігії і Церкви в житті суспільства, релігійної політики держави стали предметом пильного вивчення радянських учених і публіцистів. Щоб надати цій атеїстичній роботі нового аспекту, її було названо «науковою». З 60-х років XX століття у Радянському Союзі почала формуватись наукова школа істориків релігії, у рамках якої не тільки розроблялись загальнометодологічні проблеми, але стали вирізнятися і окремі напрямки, пов'язані з вивченням конкретних конфесійних груп, Руській православній церкві було присвячено найбільше праць.

Серйозною перешкодою для розвитку досліджень була обмеженість джерельної бази, так як основний масив документів знаходився а спецсховищах і спецфондах під грифами «таємно» або «цілком таємно» і був недоступний для більшості істориків. Офіційна історіографія не виходила за жорстко визначені ідеологічні та методологічні рамки, що накладало негативний відбиток на характер наукових досліджень. Практично всі праці цього періоду були написані за однією схемою на підставі офіційних документів партії і радянського уряду в дусі непорушних концептуальних положень про те, що релігії немає місця в соціалістичному суспільстві, а тому вона приречена на повне зникнення самим ходом історії.

Методологічні установки, в основі яких лежала ідея про несумісність соціалізму і релігії і неминуче відмирання останньої в соціалістичному суспільстві, зумовили, по-перше, обмежене коло тем для аналізу, а по-друге, вели до граничної ідеологізації досліджень періоду 1960-х - кінця 1980-х pp.

У межах даного періоду ми можемо виділити окремі напрямки досліджень радянських учених:

Першу групу становлять дослідження, зосереджені на діяльності релігійних інститутів і їх реакції на політику радянського уряду, при цьому у центрі уваги радянських учених перебували сюжети, пов'язані із діяльністю Руської православної церкви та «модернізації» її віровчення.

Автори М.С. Гордієнко [27-32], М.П. Красников [50,51], П.К. Курочкін [57-59], МП. Новіков [62-67] та ін. [44,48,78,83] діяльність Руської православної церкви і інших конфесій оцінювали негативно, а їх спроби зробити церковне вчення ближчим і зрозумілішим людині, знайти своє місце у світі, що змінюється, кваліфікували як свідчення повної історичної безперспективності релігії та Церкви. Православна церква, на думку дослідників, виживала завдяки пристосовництву (модернізації) - процесу, якому присвячувалися окремі роботи критичної спрямованості.

Так, П.К. Курочкін безапеляційно заявляв, що «основна тенденція російського православ'я в ... умовах радянського суспільства-це ... тенденція його закономірного занепаду» [59,с.І05].

Виходячи з цього - «пристосування і модернізація являються захисною реакцією на занепад російського православ'я» [59,с.106], обумовлені його «прагненням до самозбереження в історичній обстановці, що змінилася». [59,с. 86]. При цьому в «основі цього прагнення лежать не придумані зарубіжними авторами насильницькі заходи комуністів, а радикальні зміни в житті радянського суспільства за останні півстоліття» [59,с.86].

М.П. Новіков проголошує, що «криза релігії стала очевидним фактом» [67,с.5], тому модернізація православ'я необхідна духовенству як «засіб для збереження впливу на паству в нових суспільно-історичних умовах» [67,с. 5].

Радянські автори докоряли Церкві за те, що, стверджуючи власну ортодоксальність, прихильність біблейським ідеалам і канонічним правилам, вона насправді пристосовувалася до суспільно-політичних умов, які склалися в умовах соціалізму.

У радянський період спеціальних дисертаційних досліджень по проблемах взаємовідносин РЦЦ і державних органів в центрі і на місцях не було. Головна причина - неактуальність теми дослідження.

Більшість названих робіт мали пропагандистський характер і були спрямовані на захист офіційного матеріалістичного світогляду і представляли церкву як пережиток минулого, стверджували про іманентно властиву релігії реакційність і про зживання релігійних поглядів і забобонів в ході соціалістичного будівництва. Вважалося, що існування релігії в радянському суспільстві є ненормальним явищем, а діяльність релігійних організацій несумісна з соціалізмом і комунізмом, що будується. З іншого боку, діяльність державних органів щодо Руської Православної Церкви не піддавалася критичному аналізу. У результаті перекручувалися реальні факти взаємовідносин радянської держави і Церкви: заперечувалися гоніння на віруючих, репресії духовенства, релігійна політика радянської держави характеризувалася позитивно, замовчувалася участь Церкви у Великій Вітчизняній війні, її матеріальний і моральний вклад в миротворчий рух і забезпечення збереження культурно-історичних цінностей... Безапеляційно констатувалося, що існуючий державний устрій припускає «виключно сприятливі умови для остаточного подолання релігійних поглядів і забобонів» [19;34;77].

Крім того, вважалося, що Церква використовується противниками радянського ладу в якості інструменту ідеологічної боротьби і отримує допомогу з-за кордону. Ці підходи призводили до неадекватного відображення дослідниками існуючих реалій у сфері державно-церковних відносин.

До другої групи можна віднести дослідження, присвячені розвитку атеїзму в СРСР і стану релігійності населення.

Одним з популярних напрямів серед учених - релігієзнавців (істориків і філософів) стала атеїстична робота партії і комсомолу серед віруючих і населення. Численні статті, монографії [1-8;13;15;18;24;46;49;76] і дисертаційні дослідження: Тільки за 1960-66 pp. було захищено більше 60-ти дисертацій по науковому атеїзму. (Див. Журнал «Государство, религия, церковь в России и за рубежом» / http://religio.rags.ni/joumal/ anthology 3/a3_28.pdf) розкривали широку палітру форм і методів діяльності КПРС по вихованню у радянських людей матеріалістичного світогляду, представлений матеріал демонстрував поступальну ходу країни до суспільства масового атеїзму.

У них робилися спроби визначити становище і значення атеїзму в суспільстві, дати науковий аналіз проблем атеїстичного виховання і одночасно спростувати «вигадки» про насадження державою масового атеїзму в СРСР, полемізувати з богословськими концепціями про роль і місце Церкви і релігії. Концепція побудови комуністичного суспільства в найближчі десятиліття і пізніше твердження про побудову «розвиненого соціалізму» стимулювали активність дослідників у сфері науково-атеїстичного виховання. Завданням подібних робіт було формування в суспільній свідомості думки про несумісність релігії з комунізмом і неповноцінності віруючих як носіїв релігійної свідомості. Основним лейтмотивом більшості робіт фахівців в області «наукового атеїзму» була теза про процес відмирання і подолання релігії, як ворожої соціалізму ідеології.

У ряді робіт узагальнювалися результати соціологічних досліджень релігійності населення, при цьому робилися, як правило, тенденційні висновки, спрямовані на доведення її зниження, поступового загасання релігійної активності населення [14;33;43;45;69;79]. Основною тезою їхніх праць було твердження, що за активної і правильно побудованої атеїстичної роботи релігійна свідомість поступово зникне [79,с.348].

Третю групу досліджень складають роботи, що розглядають проблеми правового регулювання державно-церковних стосунків, оцінки становища релігійних організацій в СРСР як суб'єктів радянського права і реалізації принципу свободи совісті.

Особливо актуальними ці проблеми стають з середини 1970-х pp., коли в країні почала активно пропагуватися теза про права і свободи людини в СРСР, що було викликано підписанням Хельсінських угод і прагненням спростувати «нападки буржуазних радянологів». Цьому сприяло також прийняття концепції розвиненого соціалізму і нової радянської конституції, що їй відповідала.

Значне число робіт, авторами яких були керівники і співробітники Ради у справах релігій В.А. Куроєдов [52-56], В.Г. Фуров [80-83],Ю.А. Розенбаум [73], Е.І. Лісавцев [61]) і відомі правознавці, історики і філософи В.В. Клочков [38--42], Ф.М. Рудинский [74;75], А.І. Барменков [10] і ін. [12;20;22;23;25;26;34;35;37] мало науково-популярний і тенденційний характер - адже їх головним завданням стає апологетика «свободи» релігійної діяльності в СРСР, «лояльності» і «демократичності» радянської держави по стосовно релігійних об'єднань.

Так, голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР В.А. Куроєдов у своїй книзі «Религия и церковь в Советском государстве» заперечує «небилиці» «західної реакції» про «насильницьке викорінення» релігії в Радянському Союзі і «переслідуваннях за віру», відсутність свободи совісті, «примусовий атеїзм» [53,с.3].

Керівники Ради у справах релігій при Раді міністрів СРСР авторитетно заявляють: «Усі питання своєї внутрішньої діяльності... релігійні об'єднання і їх центри вирішують самостійно» [82,с. 18], «державні органи не втручаються у внутрішні справи церкви» [53,с. 122-123], апелюючи до того, що «своїм святим обов'язком Радянський уряд вважає охорону інтересів усіх громадян, як віруючих, так і невіруючих» [53,с. 120] і, що у «радянському законодавстві... встановлені спеціальні правові норми, що захищають від посягання на законні права віруючих, релігійних об'єднань і служителів культу» [53,с. 149].

Соціалістичне суспільство, запевняє JI. Іванов, «надає свободу кожному сповідувати будь-яку релігію, змінювати віру і вільно, без примусу входити до одного із релігійних об'єднань» [35,с.26].

Узагальнюючи роботи радянських авторів, можемо стверджувати, що в них детально розглянуто еволюцію радянського законодавства щодо правового регулювання державно-церковних стосунків та свободи совісті, зроблено порівняння з відповідними законодавствами зарубіжних буржуазних і соціалістичних держав. Нормативні акти радянської держави і механізми їх реалізації оцінювалися виключно з позитивного боку. При цьому очевидні факти порушення принципів невтручання держави у внутрішньоконфесійні справи розцінюються як несуттєві в умовах соціалістичного будівництва, радянські автори стверджували, що тільки в СРСР свобода совісті набула найповнішого втілення.

Ідеологічно-замовлені і такі, що не відповідали істині панегірики радянському законодавству про культи, релігійній політиці КПРС, знаходили своїх опонентів за кордоном в особі дисидентів і західних радянологів. Тому паралельним напрямом висвітлення проблеми правового регулювання державно-церковних стосунків і реалізації принципу свободи совісті радянських учених тих років стає апологетика «свободи совісті» в умовах комуністичного режиму в очах радянської і зарубіжної громадськості. У 1970-80 pp. специфічному завданню - критиці буржуазного тлумачення свободи совісті, боротьбі з іноземними «фальсифікаторами» і «наклепниками на радянську дійсність», розвінчанню «релігійного інакомислення (дисидентства)», доведенню того, що в СРСР свобода совісті на практиці повністю реалізована, був присвячений цілий ряд робіт.

Будучи рупором офіційної комуністичної ідеології, праці радянських дослідників - М. Бабія [9], А.В. Белова [11], Г.В. Воронцова [17;21], В.В. Коника [47], Е.І. Лісавцева [60], Б. Нормурадова [68] мали надто заполітизований зміст, обмежене коло джерел і, як наслідок, багато помилкових припущень.

Для прикладу, В.Г. Воронцов з гнівом розвінчує «наклепницькі матеріали» «буржуазних і клерикальних фальсифікаторів» «марксистського атеїзму» і «політики КІТРС стосовно релігії». Декларує наявність повної свободі совісті в СРСР [18,с.20], стверджуючи про «закономірний характер масового атеїзму в СРСР», критикуючи «буржуазних і клерикальних фальсифікаторів», які розглядали його «як результат насилля над віруючими і адміністративного впливу на релігійні організації» [ 18,с. 30]. Намагається повністю заперечити факти «урядових гонінь на церкву в СРСР, які полягали начебто у переслідуваннях і навіть убивствах служителів культу за їх релігійну діяльність» [18,с.18].

А.В. Бєлов називає домислами західної пропаганди твердження, що «законодавство про релігійні культи ...є своєрідним знаряддям придушення свободи віросповідання» [ 11 ,с. З], критикує західних авторів, які «багато пишуть про те, що в СРСР ніби існують гоніння за віру, що... доводить відсутність свободи для віруючих у справі відправлення релігійного культу » [ 11 ,с. 12], заперечує будь-які« домисли» про гоніння і переслідування віруючих і духовенства, називаючи ці твердження західних авторів «міфами», «ідеологічною диверсією» і «підривними діями» буржуазно-клерикальних фальсифікаторів проти СРСР.

Проте, у зазначених працях містяться відомості про аналіз державно-церковних стосунків дослідниками західних країн, які чи не першими найбільш відкрито й неупереджено заявили про характер цих відносин у радянському суспільстві.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що характерною ознакою радянської історіографії 1950 - кінця 1980-х pp. в дослідженні церковно-релігійної тематики був тенденційний підхід до висвітлення проблем взаємовідносин партійно-державних органів влади з Церквою і віруючими, що було викликано пануванням в радянській історіографії атеїстичної концепції, в якій релігії і Церкві відводилася роль противника радянської влади, релігію прийнято було трактувати як ворожу ідеологію або як відмираючий пережиток.

Завдання, які ставили перед собою їх автори, нерідко полягали не у відтворенні історичної дійсності, а у виконанні політичного замовлення влади. Сучасний дослідник В. Яремчук говорячи про багатьох тодішніх дослідників, вказує, що «вони органічно, подекуди навіть ревно і беззастережно приймали партійний диктат» [85,с. 157], а існуюча система організації та наукових комунікацій була «покликана забезпечувати повний ідеологічний контроль над творчістю істориків і реалізацію задумів держави щодо історичної науки» [85,с.465].

Тому більшість праць ґрунтуються не на ретельному дослідженні архівних джерел, а на цитатах партійних постанов та резолюцій, доповідей та промов керівників партії і держави, якими визначалися ідейні напрями наукових пошуків.

Отже, дослідження цього періоду можна охарактеризувати як науково-суб'єктивні. Адже радянські історики не виходили за межі оцінок, зафіксованих у партійних документах. Радянських авторів єднає упередженість, неприхована заідеологізованість та відверта атеїстична спрямованість. Попри наявність незаперечних фактів боротьби влади з релігією та церквою, гонінь, переслідувань та утисків духовенства й віруючих, у своїх дослідженнях вони намагалися заперечити або виправдати таку політику, невпинно констатуючи процвітання свободи совісті в СРСР.

Радянська історіографія по суті обмежилась нагромадженням фактичного матеріалу та ідеологічних штампів і мало наблизилась до наукового дослідження проблеми.

Оскільки більшість досліджень головну увагу приділяють політиці партії та держави щодо релігійних організацій, то перспективним є питання вивчення ставлення віруючих, духовенства, керівництва релігійних організацій до цієї політики. Як подальші напрямки дослідження автор вважає за доцільне розглянути зміну підходів радянської історіографії до теми взаємовідносин партійно-державних органів влади з Церквою і віруючими в УРСР у 40-60-ті pp. XX ст. у часи перебудови та в пострадянський період.

Список використаних джерел

1. Атеизм в СССР: становление и развитие / Г.В. Воронцов [и др.]; отв. ред. А.Ф. Окулов. - М.: Мысль, 1986. - 235 с.

2. Атеизм и религия в современной борьбе идей: [сб.стат. / наук. ред. отв. ред.. Гараджа В.И.]. - К.: Политиздат Украины, 1975. -490 с.

3. Атеизм и современное естествознание. Сб. ст. - М, 1977. - 120 с.

4. Атеизм и социалистическая культура. Сб. ст. Институт научного атеизма (Академия общественных наук). - М.: «Мысль», 1971. - 134 с.

5. Атеїзм і культурний прогрес / AH УРСР, Ін-т філософії; відп. ред. О.С. Онищенко. - Київ: Наукова думка, 1977. - 303 с.

6. Атеисты наступают / сост.: В.П. Мурашова, П.Н. Романов. - М.: Москов. рабочий, 1965. - 192 с.

7. Атеизм, религия, современность. - JI., 1973. - 224 с.

8. Атеистическое воспитание. Справочник для идеологического актива. - М.: Политиздат, 1983. - 175 с.

9. Бабий М.А. Несостоятельность «советологической» концепции «атеистического государства» // Вопросы научного атеизма. - М., 1981. - Вып. 27,- С. 212-232.

10. Барменков А.И. Свобода совести в СССР / А.И. Барменков. - М., 1979. -224 с.

11. Белов А.В., Шилкин А.Д. Религия в СССР и буржуазные фальсификаторы / А.В. Белов, А.Д. Шилкин. - М..1970. - 32 с.

12. Белык Н. Строго соблюдать законодательство о религиозных культах / Н. Белык // Советская юстиция. - М.: Юрид. лит., 1982, № 20. - С. 10-12

13. Бражник И.И. Право. Религия. Атеизм: Правовое содержание научного атеизма / И.И. Бражник; Отв. ред.: Дулуман Е.К. - Киев: Высш.шк., 1983. - 206 с.

14. Букина П.Н. Психология атеизма / П.Н. Букина; О-во «Знание» РСФСР. Ленингр. организация (Ленинград). - Л.: Знание, 1975. - 40 с.

15. Вещиков, А.Т. Путь к атеизму / А.Т. Вещиков. - М.: Сов. Россия, 1965. - 160 с.

16. Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960-х років: політологічний дискурс / В.А. Войналович. - K.: Світогляд, - 742с.

17. Воронцов Г.В. Марксистський атеизм и его современные фальсификаторы / Г.В. Воронцов. - М., «Знание», 1972. - 32 с.

18. Воронцов Г.В. Массовый атеизм: становление и развитие / Г.В. Воронцов. - Л.: Лениздат, 1983.-183 с.

19. Воронцов Г.В. Отношение Коммунистической партии и Советского государства к религии и церкви: (к 40-летию декрета «Об отделении церкви от гос-ва и школы от церкви») / Г.В. Воронцов, Н.Ф. Макаров; О-во по распространению полит, и науч. знаний РСФСР. Ленингр. отд-ние. - Л., 1957. - 44 с.

20. Воронцов Г.В. Конституция СССР о свободе совести / Г.В. Воронцов. Л. - Знание. 1979. - 36 с.

21. Воронцов Г.В. Церковно-эмигрантская фальсификация религиозного вопроса в СССР // Вопросы научного атеизма. - М., 1970. - Вып. 10. - С. 372-395.

22. Гаврилюк О.Ю. Свобода совісті в соціалістичному суспільстві / О.Ю. Гаврилюк. - К.: Політвидав України, 1981. - 278 с.

23. Гаевая Н.П. Советское законодательство о свободе совести / Гаевая Н.П. - К.: Наук, думка, 1988. - 144 с.

24. Гараджа В.Н. Атеизм и религия в современной борьбе идей / В.Н. Гараджа. - К:, 1975 - 491 с.

25. Голодний, М. Радянське законодавство про релігійні культи / М. Голодний. - К.: 1974. - 132 с.

26. ГольстГ.Р. Советское законодательство о свободе совести / Г.Р Гольст// Вопросы научного атеизма. М.: Мысль, 1981. С. 41-56.

27. Гордиенко Н.С. Критика новых тенденций современного православия / Н.С. Гордиенко. Л.: Знание, 1974. - 32 с.

28. Гордиенко Н.С., Носович В.И., Харахоркин Л.Р Современное православие и его идеология / Гордиенко Н.С., Носович В.И., Харахоркин Л.Р. - М.: Издательство АН СССР, 1963. -- 205 с.

29. Гордиенко Н.С. Особенности модернизации современного русского православия / Н.С. Гордиенко. М.: Знание, 1978. - 64 с.

30. Гордиенко Н.С. Политиканы от религии. Правда о «русской православной церкви» / Н.С. Гордиенко. М.: Мысль, 1975. - 191 с.

31. Гордиенко Н.С. Современное православие / Н.С. Гордиенко; Акад. обществ, наук при ЦК КПСС. Ин-т науч. атеизма. - М.: Мысль, 1968. - 143 с.

32. Гордиенко Н.С. Эволюция русского православия (20 -80-е годы XX ст.) / Н.С. Гордиенко. М.: Знание, 1984. - 64 с.

33. Дулуман E., Лобовик Б., Танчер В. Современный верующий. Социально-психологический очерк / Дулуман E., Лобовик Б., Танчер В. - М.: Политиздат, 1970. - 176 с.

34. Иванов А.И. Политика Советского государства по вопросам религии и церкви / А.И. Иванов, Лобазов П.К. М.: Знание, 1973. - 64с.

35. Иванов Л. Конституционное право на свободу совести / Л. Иванов // Наука и религия. 1979. № 6. С. 25-28.

36. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / [За ред. А. М. Кол одного, П.Л.Яроцького]. - K.: Знання, 1999.-735 с.

37. Кириченко М.Г. Свобода совести в СССР / М.Г. Кириченко. - М., 1985. - 200 с.

38. Клочков В.В. Закон и религия. От государственной религии в России к свободе совести в СССР / В.В. Клочков. - М.: Политиздат, 1982. - 160 с.

39. Клочков В.В. Право следовать убеждениям / В.В. Клочков // Наука и религия. 1986. № С. 15-16.

40. Клочков В.В. Религия. Государство / В.В. Клочков. Право. - М.: «Мысль», 1978. - 287 с.

41. Клочков В.В. Советское право и церковь / В.В. Клочков. - М., 1983. - 42 с.

42. Клочков В.В. Социалистическое государство. Право и религиозные организации / В.В. Клочков. - М.: Знание, 1984. - 64 с.

43. Кобецкий В.Д. Социологическое изучение религиозности и атеизма / В.Д. Кобецкий. -JI.: Изд-во ЛГУ, 1978. - 178 с.

44. Колобков В.В. Наследие вековой тьмы. (Критика современного русского православия) / В.В. Колобков. - Киев: Госполитиздат УССР, 1962. - 152 с.

Размещено на Allbest.ru