Визначення сутності поміщицького господарства Російської імперії на початку XX ст. у радянській та українській історіографії XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення сутності поміщицького господарства Російської імперії на початку XX ст. у радянській та українській історіографії XX ст.

Тривалий час на розвиток сільського господарства України впливало поміщицьке землеволодіння. Однак оцінка економічної ефективності цієї форми господарства в історичній літературі залишалася однобокою та вкрай негативною. Класична ліберальна та генетично пов'язана з нею соціалістична парадигми суспільно-економічних трансформацій однозначно характеризують поміщицьке господарство як пережиток феодалізму. Вважається, що такий тип господарства в умовах ринкових відносин є відсталим і не має перспектив подальшого розвитку. Між тим такий підхід є дещо спрощеним, оскільки основною характеристикою ефективності будь-якого елементу ринкової економічної системи є здатність забезпечити достатній для задоволення попиту рівень товарного виробництва при мінімізації виробничих затрат.

З цієї точки зору ті поміщицькі господарства, що зуміли поєднати переваги капіталістичного виробництва із традиційними методами мотивації праці, зберігали істотні економічні переваги перед суто капіталістичними господарствами. Найбільш повно це продемонстрували південноамериканські латифундії, рівень прибутків яких протягом двох третин XX ст. залишався незмінно високим, а становище досить стабільним, незважаючи на постійний спротив працівників через високий рівень експлуатації.

Існує значний масив наукових досліджень окремих аспектів проблеми сутності поміщицьких господарств на початку XX ст., однак узагальнення його результатів здійснене не було. Дана стаття ставить за мету окреслити основні напрями студіювання діяльності поміщицьких господарств та узагальнити підсумки наукових досліджень за вказаний період.

У дореволюційні часи розробка даного питання відбувалася досить інтенсивно, однак предметом дослідження залишалося переважно велике землеволодіння в період до проведення столипінської реформи. Дослідники ліберального напрямку, вказуючи на незворотність занепаду дворянського землеволодіння в цілому, в той же час звертали увагу на позитивний вплив поміщицького господарства на сільськогосподарське виробництво, насамперед у плані технічного забезпечення, збагачення передовим досвідом тощо, а також на виробничу перевагу великого землеволодіння перед дрібним [1; 2].

Було зібрано також значний статистичний матеріал щодо розмірів великого землеволодіння, в тому числі щодо його структури (велике, середнє та дрібне), визначено його роль в сільськогосподарському виробництві, а також співвідношення відробіткової та капіталістичної систем у поміщицьких господарствах [3].

Революційно-демократичний напрям досліджень поміщицького землеволодіння в дорадянський період представлений, насамперед, працями В. Леніна, який на основі залучення значного статичного матеріалу зробив висновок щодо високого рівня капіталізації великих господарств Півдня та Правобережжя України [4, с. 251-255]. Подібна оцінка рівня капіталізації поміщицького господарства того часу належить і українським дослідникам - П. Маслову, К. Кононенку, К. Мацієвичу. Однак головним напрямом їхнього наукового пошуку стало вивчення селянских господарств, а поміщицькі розглядалися ними лише як суб'єкт утиску селянства [5; 6].

Значну роботу по узагальненню статистичних матеріалів про стан сільського господарства України напередодні 1917 р. провели в 20-ті pp. XX ст. науковці Української Господарської академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина) О. Мицюк, К. Кононенко та І. Фещенко-Чопівський [7; 6; 8].

За радянських часів вивчення поміщицького господарства практично припинилося. Однак, опосередковано роль цієї форми землеволодіння для сільськогосподарського виробництва України проявлялася насамперед у використанні широкого кола статистичних матеріалів, зібраних ще до революції. Ці статистичні дані залучалися радянськими планово-господарськими установами для встановлення стану народного господарства країни після громадянської війни, а також активно використовувалися в історичних та економічних дослідженнях радянської доби.

У працях А. Пешехонова, М. Галицького, П. Фоміна зверталася увага на різке скорочення посівів товарного зерна (ранніх ярових) та заміщення їх круп'яними культурами, які вироблялися селянськими господарствами для власного вжитку, а також на падіння рівня сільськогосподарського виробництва у цілому [9; 10]. При цьому вказувалося, що в Україні цей процес набув поширення ще до встановлення Радянської влади, а саме в період наприкінці 1916 - на початку 1918 pp. [10, с. 88-89].

Радянська історична наука традиційно пов'язувала всі докапіталістичні елементи в сільському господарстві саме з поміщицьким землеволодінням. Оскільки община, яка взагалі не була поширена в Україні, після столипінських реформ практично перестала існувати [11, с. 11]. Основним же напрямом розвитку капіталізму в сільському господарстві вважався так званий «американський» (фермерський) шлях, прогресивність якого відносно «пруського» (поміщицького) визначив ще В. Ленін в 1907 р. [12, с. 231]. При такому напрямі поміщицьке (велике) землеволодіння знищувалося, і в авангарді капіталістичного розвитку повинні були стати дрібні селянські господарства. Однак при визначенні такого аграрного шляху постає питання про те, який тип землеволодіння (велике чи дрібне) більше відповідає основному напрямку розвитку капіталізму з його тенденцією до централізації і концентрації виробництва. Цоряд з цим, виникає питання про ступінь капіталізації поміщицького господарства, його економічну ефективність та місце в сільськогосподарському виробництві.

У радянський період роль поміщицького землеволодіння в сільськогосподарському виробництві оцінювалась істориками однозначно негативно. Основними доказами реакційності поміщицького землеволодіння слугувало його феодальне походження, привласнення поміщиками значної частини селянського землеволодіння в ході ліквідації кріпосництва, наявність відробіткової системи, черезсмужжя, концентрація великих земельних площ при малоземеллі основної маси селянства, перехід під контроль банківського капіталу значної частини великого землеволодіння та скорочення його розмірів, яке особливо посилилося на початку XX ст. [13; 14; 15].

В оцінках радянських дослідників домінувала чітка спрямованість на виявлення експлуататорської ролі поміщиків та акцентування на «викритті» поміщицького землеволодіння як пережитку феодалізму. Так, в 1920-х pp. О. Челінцев спрямовував свої дослідження на те, щоб довести низьку економічну ефективність виробництва помі - ттгиттьких господарств. Однак при цьому він брав для порівняння напівпатріархальні дрібні помістя (до 30 десятин), співвідносячи показники їхнього виробництва не з основною масою селянських господарств, а з показниками капіталізованих високо - товарних господарств німецьких колоністів [16]. Таке порівняння було не коректним, але давало можливість автору підвести під викриття «пережитку феодалізму» псевдонаукове підґрунтя.

Однак у цілому, радянською історичною наукою поміщицьке землеволодіння періоду капіталізму не досліджувалося аж до початку 1960-х pp. Безпосередньо до вивчення цієї проблеми однією з перших звернулася Л. Мінарик у статтях про рівень розвитку капіталізму у великих поміщицьких господарствах Європейської Росії [17]. її висновок про перевагу в цих господарствах змішаної капіталістично-відробіткової системи (за винятком центральної Росії) базувався на аналізі статистичних матеріалів 1901-1910 pp., хоча й був поширений дослідницею на весь передреволюційний період XX ст.

Проти «недооцінки пережитків кріпосництва» в аграрному устрою початку XX ст. виступив А. Анфімов, який вважав, що «напівкріпосницькі порядки превалювали над капіталістичними» у сільському господарстві Росії впритул до першої світової війни [18, с. 20]. Однак ця точка зору зустріла серйозні протести з боку С. Дубровського та П. Першина, які звертали увагу на те, що при її обґрунтуванні використовувалися лише дані центральних губерній Росії [19; 20]. У 1970-ті pp. у результаті досліджень І. Ковальченко, JI. Мілова та П. Риндзюнського, що проводилися із використанням математичної обробки аналізу широкого кола прямих і опосередкованих статистичних даних, було зроблено висновок про помилковість тези про переважання феодальних пережитків у поміщицьких господарствах початку XX ст. [21; 22]. У 1980 р. з цим висновком погодився і А. Анфімов [23]. Проведені в 1980-ті pp. дослідження І. Ковальченко, Н. Селунської та Б. Литвакова повністю довели, що у внутрішньому устрої поміщицького господарства Європейської частини Російської імперії повсюдно домінувала капіталістична організація виробництва, причому «буржуазний розвиток цих господарств досяг великого ступеня» [24, с. 218].

Однак, домінантною в оцінці ролі поміщицького землеволодіння в сільськогосподарському виробництві залишалася теза про те, що ні за своєю вагою в сільськогосподарському виробництві, ні за своєю роллю у виробничо-технічному поступі поміщицьке господарство «неспроможне було очолити буржуазну аграрну революцію села» [24, с. 233-234]. Необхідно зазначити також, що дане твердження базувалося в основному на аналізі статистичних даних, які стосувалися Європейської Росії в цілому. При цьому дослідниками підкреслювалися особливості сільського господарства українського Правобережжя та Степу. Однак його роль для перспективи розвитку України не розглядалася через те, що сама Україна не виокремлювалася радянськими науковцями з народногосподарського комплексу Росії. Нечисленні дослідження поміщицьких господарств України обмежувалися лише аналізом функціонування у них капіталістичної та відробіткової систем, і не ставили завданням встановлення місця поміщицьких господарств у сільськогосподарському виробництві України.

Лише в 1993 p. Н. Теміровою здійснено перше спеціальне дослідження рівня сільськогосподарського виробництва та рентабельності великих поміщицьких господарств України [25]. Хоча її праця охоплювала лише господарства Степової зони, однак окремі узагальнення та висновки мають значення для характеристики всього великого землеволодіння України. Насамперед, дослідження спростувало застарілі тези про низьку рентабельність поміщицьких господарств (в дійсності їхня середня рентабельність становила 65%) [25, с. 13]. Цілком обґрунтовано була відкинута і теза про неефективність виробництва, у результаті чого значна частина поміщицьких земель здавалась в оренду. Робота Н. Темірової довела, що найприбутковішими галузями в поміщицькому господарстві були землеробство й тваринництво, а прибутки від здачі земель в оренду посідали лише третє місце [25, с. 16]. Дослідницею зроблено також важливий висновок про посилення на початку XX ст. переходу поміщицьких господарств до безстановос - ті, коли землевласниками ставали не дворяни, а вихідці з інших верств населення. У результаті цього трансформувався зміст самого поняття «поміщицьке господарство».

Таким чином, лише в 1980-1990-ті pp. дослідження поміщицького господарства на початку XX ст. створили наукову основу для того, щоб переглянути традиційні уявлення про основні тенденції розвитку виробничих відносин в аграрному секторі, а відтак і питання про завдання аграрної політики в подальший період.

Отже, підбиваючи підсумки історіографічного огляду, слід зазначити, що, незважаючи на достатньо велику кількість праць, присвячених розгляду стану окремих аспектів поміщицького господарства в Україні напередодні революції 1917 р., до слідження, які б давали цілісне уявлення про цей важливий сектор сільського господарства, навіть на сьогодні практично відсутні. Таке становище пояснюється не лише збереженням стереотипів радянської історичної науки в оцінці поміщицького господарства, але й невизначеністю критеріїв оцінки та методики дослідження економічного розвитку суспільства у вітчизняній науці - як історичній, так і економічній.

Список використаних джерел

поміщицький демократичний феодалізм землеволодіння

1. Лященко П.И. Мобилизация землевладения в России и его статистика // Русская мысль. - СПб. 1905. №1-С 39-60.

2. Кауфман А.А. Аграрный вопрос в России / А.А. Кауфман - М., 1918 - 60 с.

3. Кауфман А.А. К вопросу о культурно-хозяйственном значении частного землевладения // Аграрный вопрос. - 1907. - Т. XI. - С. 442-628.

4. Ленин В.И. Полное собрание сочинений: изд. 5-е / В.И. Ленин - М., 1977. - Т. 23.

5. Маслов П. Основы экономической политики / П. Маслов - М. - JI., 1920 -18 с.

6. Кононенко К.С. Україна і Росія: соціально-економічні підстави української національної ідеї: 1917-1967 / К.С. Кононенко - Мюнхен, 1969. - 464 с.

7. Мицюк О. Аграрна політика 1800-1 925 / О. Мицюк. - Подєбради, 1925. -144 с

8. Фещенко-Чопівський І. Економічна географія України / І. Фещенко-Чопівський - Київ - Відень-Львів: Укр. акційне вид-во тов-ва «Земля», 1922. - 144 с.

9. Галицкий М.И. Краткая характеристика экономики Украины // Сборник комиссии по электрификации Украины. - К., 1920. - 48 с.

10. Фомин П.И. Украина: экономическая характеристика / П.И. Фомин - Харьков, 1923.-26 с.

11. Лось Ф.Е. Україна в роки столипінської реакції / Ф.Е. Лось // Нариси з історії України. Вип.ХІ. - K.: Вид-во AH УРСР, 1944. - 140 с.

12. Ленин В.И. Полное собрание сочинений: изд. 5-е / В.И. Ленин - М., 1977. - Т. 32.

13. Рубач М.А. Очерки по истории революционных преобразований аграрных отношений на Украине в период проведения Октябрьской революции / М.А. Рубач - К.: Изд-во АН УССР, 1956. - 624 с.

14. Селунская В.М. Борьба Коммунистической партии Советского союза за социалистическое преобразование сельского хозяйства (октябрь 1917-1994) / В.М. Селунская-М., 1961-464 с.

15. Трапезников С.П. Ленинизм и аграрно-крестьянский вопрос / С.П. Трапезников - М.: Мысль, 1967. - Т. 1 - 566 с.

16. Челинцев А.Н. Помещичье хозяйство в России перед революцией // Записи Института изучения России. Т. 1. - Прага, 1925. - С. 49-81.

17. Минарик Л.П. Происхождение и состав земельных владений крупнейших пемещиков России конца XIX - начала XX веков // Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства России. - М., 1965. - С. 356-396.

18. Анфимов А.М. Крупное помещичье хозяйство Европейской России: (конец XIX - начало XX в.) / А.М. Анфимов - М.: Наука, 1969. - 394 с.

19. Дубровский, С.М. Столыпинская земельная реформа: из истории сельского хозяйства и крестьянства России в начале XX века / С.М. Дубровский. - М.: Издат. Академии наук СССР, 1963. - 599 с.

20. Першин П.Н. Аграрная революция в России // От реформы к революции. Кн. 1. / Першин П.М.-М., 1966 -482 с.

21. Ковальченко И.Д., Милов Л.В. Всеросийский аграрный рынок. ХУІІ - начало XX в.: опыт количественного анализа / И.Д. Ковальченко, Л.В. Милов - М., 1974-326 с.

22. Рындзюнский П.Г. Утверждение капитализма в России: 1850-1880 гг./ П.Г. Рындзюнский - M., 1978. -284 с.

23. Анфимов А.М. Крестьянское хозяйство Европейской России: 1881-1904/ А.М. Анфимов - М., 1980-642 с.

24. Ковальченко И.Д., Селунская Н.В., Литваков Б.М. Социально-экономический строй помещичьего хозяйства Европейской России в эпоху капитализма / И.Д. Ковальченко, Н.В. Селунская, Б.М. Литваков - М., 1982 - 562 с.

25. Темірова Н. р. Поміщицьке господарство півдня України на початку XX сторіччя. - Автореф. дис. канд. іст. наук. - Запоріжський держ. пед. ін-т. - Запоріжжя, 1993 - 27 с.

Размещено на Allbest.ru