Виникнення неформальних молодіжних об’єднань в Україні (1986-1988 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виникнення неформальних молодіжних об'єднань в Україні (1986-1988 pp.)

Левчук К.І.

Котик Ю.В.

Політика «перебудови», розпочата М. Горбачовим у 1985 році, створила умови для виникнення та діяльності неформальних організацій. До активізації суспільного життя поза традиційними для радянської політичної системи структурами спонукала бюрократизація, формалізм, відсутність ініціативи, яка панувала в цих об'єднаннях. До того ж, важливою передумовою становлення принципово нових громадських об'єднань необхідно вважати можливість (принаймні, з кінця 50-х років XX ст.) створення на низовому, самодіяльному рівні аматорських груп, гуртків, клубів за інтересами, які хоч і діяли при комсомолі, профспілках, спортивних товариствах, не зазіхаючи на панівну ідеологію та компартійний диктат, але значною мірою сприяли набуттю практики неформального спілкування.

Аналіз неформального руху в Україні, його виникнення та діяльність здійснено у працях О. Бойка, А. Русначенко, М. Багмета та С. Сороки. Дослідники з'ясовували причини появи неформальних об'єднань, вказуючи на глибинну суть явища - розвиток структур громадянського суспільства, формування відносин між людьми, неопосередкованими державою.

Метою статті є дослідження початкового етапу формування неформальних молодіжних об'єднань в Україні.

Значна частка неформальних організацій створювалася молоддю, та не виходила за межі молодіжної субкультури (принаймні, до 1987 року). Тому контроль та нагляд за неформалами партійно-державне керівництво доручило комсомолу. Так, протягом 1986-1987 років при Луцькому будинку культури було організовано клуб любителів рок-музики, який очолив В. Ворон, кореспондент обласної комсомольської газети «Молодий ленінець».

У березні 1987 року за участю представників Луцького міськкому ЛКСМУ студенти Луцького педінституту, які пройшли строкову службу в Афганістані, створили обласну Раду молодих воїнів запасу. Установчі збори ухвалили положення та статут нового об'єднання. На зборах представники молодих воїнів запасу військово-повітряних сил запропонували створити при ЖЕКах клуби для підготовки підлітків до служби в армії. У червні 1987 року Ворошиловградський обком комсомолу повідомив ЦК ЛКСМУ, що в області діяло близько 200 аматорських груп молоді з числом учасників 3,5 тис., тоді як у грудні 1987 року нараховувалося 500 молодіжних об'єднань, в яких брало участь близько 4,5 тис. осіб. А саме: спортивні (футбол, важка атлетика) - 95 (560 учасників), спортивно-технічні (дельтаплан, картинги) - 70 (800), музичні (рок-групи, художня самодіяльність) - 42 (600), різнопланові - 200 (близько 2 тис.), інші (металісти, бітники, футбольні фанати) - 82 (750-1000). За оцінкою комсомольських функціонерів, зростання числа неформалів відбувалося протягом 1983-1986 років.

Причини, що призвели до активізації неформального руху молоді, були викликані слабкою організацією дозвілля з боку комсомолу та закладів культури, а також стали наслідком низького рівня матеріально-технічного забезпечення установ культури та спорту. У 1986 році з метою нагляду за молодіжними групами за сприяння обкому комсомолу створено обласну федерацію самодіяльних об'єднань.

Брак єдиної методики у визначенні неформальних структур призводив до того, що Львівський обком ЛКСМУ у березні 1986 року відносив до неформальних З 3 об'єднання підлітків, створених за територіальною ознакою (т. з.: «тусовки»), Житомирський обком комсомолу у червні 1987 року виділив з 338 об'єднань молоді 42 неформальні групи - рокерів, брейкерів, футбольних фанатів, металістів, учасниками яких були учні старших класів, ПТУ, студентська молодь. Одеський міськком ЛКСМУ оцінював чисельність неформальних груп молоді у 3 тис. осіб, включаючи до їх числа громадсько-політичний клуб ім. Е. Чегевари, спортивно-театральну студію «Арго», клуб мандрівників «Третій полюс», студію брейк-дансу, клуб самодіяльної пісні, поетичне об'єднання «Ліра», рок-клуб, клуби любителів кіно, фантастики, поезії, футбольних вболівальників, студентські екологічні загони, групи металістів. Низка міськкомів комсомолу продовжувала жорстко контролювати неформалів, оцінюючи їх діяльність як антисуспільні прояви. Так, Феодосійський міськком ЛКСМ України доповідав Кримському обкому комсомолу про наявність картотеки осіб, що перебувають на обліку в наркологічному центрі, займаються проституцією, а також про наявність списків «рокерів». Протягом 1988 року комсомольські функціонери здійснювали рейди з виявлення «рокерів», повідомляли адміністрацію за місцем роботи їхніх батьків.

Активізація неформальних об'єднань потребувала осмислення нового суспільно-політичного явища та відповідного реагування комсомольських структур. Громадська соціологічна лабораторія при Херсонському обкомі комсомолу за участю науково-дослідницького центру Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛЕССМ здійснила у травні 1986 року соціологічне дослідження серед херсонської молоді. Науковці констатували факт участі в діяльності неформальних об'єднань 18,5 відсотка опитаних. Неформальні аматорські об'єднання молоді визначалися як різноманітні самодіяльні об'єднання, що виникли стихійно, не при державних та громадських організаціях, та об'єднані спільністю будь-яких інтересів.

Таким чином, трансформація неформальних молодіжних груп у самодіяльні організації відбувалася шляхом встановлення комсомольської опіки, реєстрації статутів та програм їхньої діяльності комсомольськими або ж державними структурами, наданні необхідної матеріальної та методичної допомоги. На початку 1988 року в ЦК ЛКСМУ був накопичений значний матеріал про діяльність неформалів, що дало змогу комсомольським функціонерам здійснити їх своєрідну класифікацію за напрямками діяльності:

1) суспільно-політичні самодіяльні клуби (Всесоюзний соціально-політичний клуб, «Демократизація», «Більшовик»);

2) інтеррух (інтербригади), створений для проявів солідарності з антиімперіалістичною боротьбою країн, що розвивалися;

3) миротворчі групи («Вахта миру», «Довіра»);

4) музичні та літературно-художні групи (прихильники рок-музики, металісти, літературні гуртки);

5) сумнівні та антигромадські організації (хіпі, «тусовки», «Український культурологічний клуб» (УКК), націоналістичні та фашистські угруповання). Необхідно зазначити, що інтеррух (ЗО інтербригад та клубів інтернаціональної дружби) перебував під ідейним керівництвом комітетів комсомолу. Без особливих ускладнень встановлювався нагляд за музичними та літературно-художніми групами.

Певне занепокоєння у комсомольських функціонерів викликали політизовані молодіжні групи, зокрема політичні та дискусійні клуби, які виникли самостійно, поза участю комсомольських та компартійних структур. Клуби об'єднували соціально активну частину молоді, зокрема студентів, учителів, викладачів вузів, інженерно-технічних працівників, окремих робітників. На початку квітня 1988 року під егідою комітетів комсомолу в Україні діяло понад тисячу політичних та дискусійних клубів.

На засіданні секретаріату ЦК ЛКСМ України 24 березня 1988 року було розглянуто довідку «Про деякі негативні процеси в самодіяльних об'єднаннях молоді». Комсомольські функціонери з тривогою констатували, що діяльність неформальних об'єднань набуває якісно нового змісту: «посилюється їх політизація, орієнтація на соціально-економічні, національні та історично-культурологічні питання. Окремі неформальні об'єднання намагаються втручатися у справи трудових колективів, пропонують свої послуги в організації захисту трудящих від бюрократичної сваволі адміністрації». До числа ідейних супротивників комсомолу автори довідки включили об'єднання лівих радикалів, а також критиків марксизму, націоналістично налаштовані групи молоді.

Секретаріат ЦК ЛКСМУ отримав інформацію, що у травні 1987 року в Москві відбулася установча конференція Всесоюзного соціально-політичного клубу (ВСПК). Відділення ВСПК виникли в Києві, Львові, Харкові, Херсоні, Сімферополі, Миколаєві. Координатором ВСПК по Україні та Молдавії було обрано Я. Купку, студента Київського університету. Членом ради ВСПК обрали Є. Цатрікеєва, студента Львівського університету. Мета діяльності клубу полягала у сприянні подальшому розвитку перебудови шляхом поглиблення демократії та більш ефективної реалізації переваг соціалізму. Без дозволу партійних структур розпочали діяльність інші політичні клуби. Спільність світоглядних позицій спонукала їх до створення коаліції - об'єднання соціально-політичних клубів (ОСПК), до складу якої входили клуби «Лонжюмо», «Більшовик», «Батьківщина», «Тверезість». У заяві ОСПК декларувалася відданість марксизму: «В нашому об'єднанні є групи, які виступають за створення опозиційних (але марксистсько-ленінських) партій. Ми не в усьому і не завжди погоджуємося з настановами КПРС, хоча підтримуємо очолювану нею перебудову. Ми хочемо повернення до ленінізму, підданого забуттю Комуністичною партією в тридцятих роках і до цих пір не відновленого. Ми не організовуємо без згоди влади маніфестацій. Але ми виступаємо за дозвіл друкування та поширення документів, якщо вони не закликають до повалення Радянської влади та не поширюють війну та насильство».

Прагнення молодих радикалів до «очищення» комуністичної ідеї проявилося і в проголошеному політичним клубом «Більшовик» маніфесті, в якому, зокрема, зазначалося, що «Політичний клуб «Більшовик» є політичною організацією революційної молоді, що обстоює позиції марксизму-ленінізму і має намір створити марксистсько-ленінську робітничу партію. КПРС не може вирішити економічні та політичні проблеми, що постали перед нашою країною. КПРС переродилася з пролетарської партії в загальнонародну, що перетворило КПРС з марксистсько-ленінської партії в дрібнобуржуазну з майже марксистською фразою».

Низка клубів пропонували своєрідні підходи у сприянні перебудові та демократизації суспільства. Так, громадсько-політичний клуб «Демократизація», створений у Полтаві в 1987 році, у проекті програми-максимум вважав за необхідне втілити в життя такі принципи - сприяти самостійності підприємств, прагнути поєднати товарно-грошові відносини з централізованим плануванням, упровадити переважно економічні методи управління народним господарством. Пропонувався варіант реформи виборчої системи, згідно з якою до рад народних депутатів обиралися б представники трудових колективів, члени громадських організацій та рядові громадяни. Єдиною силою, здатною протистояти бюрократичним структурам, могли б стати ради трудових колектив.

Неочікувані тенденції в розвитку неформального руху стали причиною занепокоєне компартійних структур.

1 березня 1988 року було ухвалено постанову ЦК КПРС «Про подолання негативних тенденцій в діяльності деяких самодіяльних об'єднань». У квітні 1988 року обкоми КПУ, Укрпрофрада, ЦК ЛКСМУ, Міністерство культури надали необхідну інформацію ЦК КПУ про самодіяльні організації та про методи взаємодії з ними. Компартійні структури розпочали прискіпливий аналіз нового суспільно-політичного явища. Так, у першій половині 1988 року в Запорізькій області діяли «рокери» та «металісти» (клуби любителів рок-музики), захистом довкілля займалися члени об'єднання «Зелена гілка», пацифістські настрої були поширені серед членів групи «Вахта миру». На засіданнях клубу любителів кіно «Сходження» демонструвалися не рекомендовані владою кінофільми з подальшим їх обговоренням. У Львівській області на початку 1988 року найбільшу активність проявляли об'єднання «художників-авангардистів», «Рок-музики», групи «Довіра», «Хіпі», Львівський політично-дискусійний клуб. Значний вплив на неформалів справляли члени редколегії видавничого журналу «Український вісник», до якого входили В. Чорновіл, М. Горинь, І. Гель (видання вісника відновилося у серпні 1987 року). Із лідерами названих груп правоохоронні органи й надалі провадили «профілактичні» бесіди. Щоб впливати на неформалів, Львівський обком партії рекомендував очолити дискусійний клуб члену КПРС.

В Одеській області у квітні 1988 року діяло близько трьох тисяч самодіяльних об'єднань та клубів за інтересами. Порівняно з 1986 роком їх кількість збільшилася в 1,5 рази. Щоб забезпечиш свій вплив, партійне керівництво щорічно проводило паспортизацію та атестацію неформальних організацій. Згідно з ухвалою обкому комсомолу, низку керівників цих формувань було включено до складу номенклатури обкому, міськкомів та райкомів ЛКСМУ. У Харківській області діяло понад 2,3 тис. аматорських об'єднань, які нараховували понад 100 тис. осіб. За підтримки обкому КПУ було створено 12 політичних студій, 95 політичних клубів, до яких входило понад 8 тис. учасників. Враховуючи масштаби розгортання неформального руху, при обкомі комсомолу було створено групу із соціологів та психологів для дослідження самодіяльних об'єднань молоді.

Досить ретельно підійшов до справи Чернівецький обком КПУ. Так, за підрахунками референтів обкому, у квітні 1988 року в області діяло 1142 самодіяльних формування. З них громадсько-політичного напрямку - 324, виробничо-технічного - 78, природничо-наукового - 125, художнього - 180, фізкультурно-оздоровчого - 107, колекційного - 7, соціально-орієнтованого - 247, тверезості - 74, всього 33 тис. осіб. Відповідальні працівники обкому КПУ уважно відстежували соціальний склад керівників цих об'єднань. Серед них були 426 працівників культури та освіти, 173 спеціалісти народного господарства, 196 партійних, комсомольських, радянських працівників, 37 лікарів, 21 пенсіонер.

Бурхливо розгортався неформальний рух у Києві. Суб'єктом неформального руху стала творча інтелігенція та студентство. Так, у 1988 році почала діяти ініціативна група товариства «Меморіал», яка прагнула сприяти заповненню т. з.: «білих плям» в історії України, зокрема про голод 1932-1933 років, масову депортацію населення з України протягом 1939-1941 та 1944-1953 років. Неформали вимагали цілковитої, гласної реабілітації жертв репресій усіх періодів функціонування адміністративно-командної системи, засудження сталінізму в усіх сферах суспільного життя.

У руслі національного відродження відбувалося становлення однієї з перших структурованих неформальних громадських організацій України - Товариства Лева.

4 липня 1987 року з ініціативи Львівського міському комсомолу було призначено суботник з благоустрою території міста. На Личаківський цвинтар прийшли члени товариства охорони пам'яток історії та культури, клубу молодих вчених, літературної групи «Дзеркало». У міру залучення до цієї акції дедалі більшої кількості людей поступово визрівала ідея створення національно-демократичної організації.

19 жовтня 1987 року у клубі Львівського лісотехнічного інституту відбулися установчі збори Товариства Лева. Метою Товариства визначалася боротьба за збереження пам'яток історії, сприяння національному відродженню українського народу, збереженню чистоти української мови.

Серед офіційних фундаторів Товариства Лева фігурували Львівське відділення українського фонду культури, Львівський міськком комсомолу, товариство охорони пам'яток історії та культури і товариство охорони природи. Членами Товариства Лева стали Р. Братунь, P. Крип'якевич, Н. Матвієнко та інші відомі діячі української культури.

У грудні 1987 року секретар ЦК ЛКСМ України В. Цибух констатував, що серед молоді зростає інтерес до екологічного становища республіки. У службовій записці, адресованій ЦК КПУ, було відзначено, що зацікавлення призводить до виникнення та формування різноманітних об'єднань і клубів природоохоронного спрямування.

Особливою активністю вирізнялася діяльність студентських дружин з охорони природи. Екологічний студентський рух було започатковано ще в 60-ті роки XX століття. З 1983 року кількість самодіяльних студентських формувань збільшилася втроє і в листопаді 1987 року становила близько 30 дружин і 15 ініціативних груп, які діяли в 22 областях України. Кількість активних учасників екологічного руху зросла до 1,5 тис. осіб.

Принципова розбіжність між новоствореними об'єднаннями і традиційними природоохоронними організаціями, зокрема, Українським товариством з охорони природи (УТОП), полягала в тому, що дружини організовувалися з ініціативи самих студентів, без вказівки партійних та державних структур. «Положення про студентську дружину з охорони природи», яке ухвалили у грудні 1986 року на засіданні президії республіканської ради УТОП, спричинило негативну реакцію у студентському середовищі. На думку активістів руху, нормативний документ позбавляв ініціативи, обмежував права та можливості об'єднань, надмірно регламентував їхню роботу, не відповідав принципам демократичного руху. Керівництво комсомолу, прагнучи зберегти свій вплив серед молоді, намагалося знайти можливий компроміс, балансуючи між молодіжними ініціативами та формалізмом одержавлених громадських організацій.

Отже, впродовж 1986 - середини 1987 pp. створювались неформальні організації клубного типу. Це були громадські об'єднання та групи, учасниками яких ставали переважно молодь та представники творчої інтелігенції. Їхня діяльність, здебільшого, полягала у спільному проведенні дозвілля. Водночас, в окремих громадсько-політичних та культурно-просвітницьких клубах обговорювалися несанкціоновані владою проблеми соціально-політичного розвитку країни. З жовтня 1987 року розпочинається структуризація неформальних об'єднань на регіональному рівні, прийняття ними програм та статутів. Протягом 1987-1988 років неформальний рух політизується, утворюються незалежні від компартійних та державних структур об'єднання молоді.

Список використаних джерел

1. Бойко О.Д. Предтеча Руху: неформальні організації як фактор громадсько-політичного життя України у період перебудови / О.Д. Бойко // Людина і політика. - 2001. - №1. - С. 44-57.

2. Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні (середина 1950-х - початок 1990-х років) / А.М. Русначенко. - К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. - 720 с. історичний перебудова комсомольській

3. Багмет М. Комсомол та неформальні об'єднання України в період «перебудови» / М. Багмет, С. Сорока // Політичний менеджмент. - 2006. - №5. - С. 164-181.

4. ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 20. - Спр. 3944.

5. Держархів в APК - Ф. 147. - Оп. 1. - Спр. 2264.

6. ЦДАГО України. - Ф. 7. - Оп. 18. - Спр. 2074.

7. Держархів Запорізької області. - Ф. 102. - Оп. 35. - Спр. 403.

8. Держархів Львівської області. - Ф. 3. - Оп. 59. - Спр. 104.

9. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 11. - Спр. 1845.

10. Стецюк В. Історія Товариства Лева / В. Стецюк. // Громадські ініціативи. - 1999. - №2(13). - С. 9-11.

11. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 32. - Спр. 2363.

Размещено на Allbest.ru