Висвітлення особистості кошового отамана Івана Сірка в літописі Самійла Величка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Висвітлення особистості кошового отамана Івана Сірка в літописі Самійла Величка

Лукашова О.В.

Вивчення козацьких літописів сьогодні має важливе значення для сучасної історіографії, оскільки вони дають уявлення про українську історичну думку XVIII ст. Козацькі літописи вплинули на творчість, формування поглядів вітчизняних істориків першої половини XIX ст. У цих творах дається оцінка не тільки подій, що відбувалися на Україні, але і особистостей, які були учасниками і свідками цих подій. Одним з таких історичних персонажів, описаних в літописах є кошовий отаман Іван Сірко. Легендарна особистість Івана Сірка привертала вчених своєю непересічністю і йому дані неоднозначні характеристики.

Значний історіографічний інтерес становить аналіз літопису С. Величка щодо висвітлення особистості І. Сірка. Це питання недостатньо досліджене в історичній літературі. Певною мірою його розглядали такі дослідники козаччини як О. Апанович [1;2], М. Костомаров [3], М. Котляр [4], Ю. Мицик [5], О. Рігельман [7], В. Соболь [9], О. Уривалкін [10], Т. Чухліб [11], В. Шевчук [12], Д. Яворницький [13;14].

Так, В. Шевчук вважає, що «Величко виставляє Запорозьку Січ як зразок козацької держави, вороже відноситься до змагань наступників Б. Хмельницького і виразником своїх ідей знаходить саме Івана Сірка» [12,с.З]. Дослідниця В. Соболь визначає, що в літописі С. Величко «Сіркова постать виразно виокремлюється, бо всіляко апологізується, але швидше як постать зразкового козака відчайдуха, а не як державотворця, стратега» [9,с.295].

Історики, аналізуючи літопис C. Величко виділяли тільки деякі моменти з життя та діяльності Сірка, які висвітлюються в ньому. Це, перш за все, оповідання про Сіркову війну з Туреччиною у 1675 році, а також факти про поховання Івана Сірка в 1680 р. Ці аспекти не піддаються сумніву істориками. На них звернули увагу багато дослідників, однак, на нашу думку, літопис містить і багато інших моментів, з допомогою яких можливо надати характеристику Івану Сірку як особистості доби Руїни, проаналізувати його дії як військового діяча та політика.

Метою статті є вивчення особистості кошового отамана Івана Сірка, на основі аналізу козацького літопису Самійло Величка.

В літописі наведено багато листів кошового, які адресовані гетьманам. Історики вважають деякі з них неавтентичними, оскільки присутня більше літературна обробка текстів. Однак, на підставі наведеного листування I. C ірка з гетьманами, а також на підставі досить яскраво описаних подій і походів кошового ми можемо скласти достатню картину того, як уявляв постать кошового отамана автор літопису.

І. Сірко вперше постав у літопису при висвітленні Переяславських статей 1659, які стали результатом фатальних помилок гетьманування Ю. Хмельницького. І. Сірко досвідчений військовий діяч вже тоді розумів хибність цього кроку, тому і не підписав статті. У наведеному С. Величком списку козаків, які підписали ці статі так і було зазначено: «Кальницький Іван Сірков замість нього приклав руку гетьман Юрій Хмельницький». Історики і сьогодні сперечаються з цього приводу: довгий час вважалося, що Сірко був неграмотний, але ж сучасні історики вважають, що І. Сірко був невдоволений змістом статей і тому не підписав.

Самійло Величко показував, що І. Сірко явно виражав невдоволення політикою наступників Б. Хмельницького. Кошовий отаман звертався до Юрія Хмельницького з осудом його неправедних намірів. Переживаючи за свою батьківщину, І. Сірко закликав цього гетьмана не робити помилок, не губити Малоросію, а чинити так як його батько, Богдан Хмельницький. Кошовий невдоволений був його пропольською політикою, а тому висловлювався, звертаючись до Ю. Хмельницького: «..He тільки ти сам схилився під лядську державу», а і вирішив «притягти під ярмо батьків та братів наших малоросіян» [8,с.22]. Наведеним текстом С. Величко акцентував увагу на тому, що І. Сірко виступав проти союзу Ю. Хмельницького з Польщею. Він засуджував цей союз і те що Ю. Хмельницький пішов проти ідеї свого батька, «добре пам'ятного борца Б. Хмельницького». Взагалі, в літописі С. Величко показував, що саме так І. Сірко у всіх своїх листуваннях з гетьманами називає Б. Хмельницького.

В літописі С. Величко вперше акцентував увагу на авторитетності кошового отамана, на тому, що думки і наміри кошового розділяло все Запорозьке військо, і не тільки розділяло, а й готове було відстоювати. С. Величко показував, що І. Сірко дозволяв собі повчати гетьманів, давати поради не йти проти народу, проти козаків, тому що сила в них і вони до кінця будуть стояти за свою батьківщину. «Радимо, щоб ти цілком перестав горнутися під лядську руку. А коли поради нашої прийняти не зволиш і нас не послухаєш, то вже не сподівайся від нас до себе жодної приязні і взагалі чекай від нас своєї смерті» (все теж звернення до Юрася Хмельницького) [8,с.23]. В наведеному в літописі листуванні С. Величко показує, що І. Сірко спілкувався з гетьманами на рівних, не соромлячись у висловах, порівняннях. І всі вони прислухалися до порад кошового, хоча часто-густо були не задоволені, а іноді і просто злилися на такі сміливі заяви на їх адресу. Листування ярко виражає помисли, думи І. Сірка.

Торкаючись характеристики людських якостей характеру кошового С. Величком можна побачити що, літописець показував І. Сірка як людину, яка не визнавала незаслужене гетьманство, та гетьманство, одержане за спорідненістю, вважаючи, що таку посаду треба отримати якщо не військовим авторитетом, так повагою серед народу. В своїй праці C. Величко наводив як І. Сірко висловлювався про гетьманство Тетері: «коли почули, що на Юрасеве, місце поставлено гетьманом Вашу милість милостивого пана і то не так через якісь заслуги свої нашій вітчизні, як через лядські сприяння та підкупи твої, дані і дати ще обіцяні легковажній і зовсім для майбутнього не дбалій братії нашій, то ми змушені були знову впасти у першопочатковий жаль і скорботу» [8,с.26].

Історики були одностайні, що як політик І. Сірко часто міняв орієнтацію. Дуже часто його політичні пріоритети не збігалися з пріоритетами гетьманів. На це звернув увагу також і С. Величко. За словами літописця, запорожці на чолі з Сірком «криво дивились на союз Тетері з поляками» [8,с.45]. He до смаку їм спочатку прийшов і новий гетьман Дорошенко, до якого вони, як писав С. Величко, недовірливо поставилися. Причиною цьому або виправданням можна назвати нестабільну ситуацію в ті роки на Україні, і вже вироблену недовіру народу до гетьманів (на той час змінилося вже три гетьмани Виговський, Ю. Хмельницький і Тетеря), які замість того, щоб вилучати свій народ доводили до руїни своїми змаганнями. С. Величко писав, що І. Сірко називав їх «виродки нашої вітчизни, оскільки через владолюбство своє не тільки не створили жодного добра за свої урядів, але й пошкодили» [8,с.51 ]. Так, наприклад, І. Сірко звертався до П. Дорошенко: «Вельможний, милостивий пане Дорошенко, звідомилися ми про постановления Вас гетьманом нещасливої нашої україно-малоросійської вітчизни. Однак не знаємо, чого собі й вітчизні маємо віншувати за Вашого гетьманства чи щастя, чи нещастя. Бо відколи преставився добрий наш гетьман, щиро приязливий син нашої малоросійської вітчизни, славної пам'яті Богдан Хмельницький, все ще страждає й упадає наша бездольна вітчизна» [8,с.51].

Історичним фактом є те, що після Андрусівського договору 1667 p. І. Сірко зайняв виразно антимосковську (й разом з тим антипольську) позицію. Однак, за версією літопису І. Сірко був прихильником союзу і дружби з Москвою, започаткованого ще

Б. Хмельницьким. Принаймні, Московського монарха І. Сірко, в літописі називає не інакше як «присвітлим, православним, добрим паном, найласкавішим добродієм» [8,с. 52], а поляків називає « давні наші і віри нашої греко-руської недруги та нащівникі».

У своєму творі С. Величко виділяв далекоглядність і досвідченість І. Сірка як політика і військового діяча. Вперше саме у С. Величка, описаний історичний факт зустрічі Сірка з майбутнім гетьманом Мазепою, і яким в своїх працях користувалися і користуються багато істориків. C. Величко писав, що полонів Мазепу, дорошенківського посланця, козаки мали намір його вбити, однак кошовий І. Сірко та інші старобутні отамани й товариство погамувало його від того завзяття своїм проханням, вимовивши такі до всього війська пророчі слова про Мазепу: «Панове браття, просимо вас, не убивайте цього чоловіка, може, він вам і нашій вітчизні надалі згодиться» [8,с.171].

Багато уваги С. Величко приділяв відносинам кошового отамана с Туреччиною, його походам проти бусурманів. Відомо, що І. Сірко не приймав політику Польщі, а іноді і Москви щодо України, проте, найбільш успішно він воював проти татар і турків. He вірив він в союз з бусурманами, як не крути. Так С. Величко писав про відношення Сірка до політики Дорошенка, який тяготив до Турції, як союзника України. Попереджуючи гетьмана про наслідки такого союзу І. Сірко говорив: «коли ж ти не можеш домислитися й пізнати, що виросте потім з того твого з'єднання з бусурманами, то ми тобі називаємо й ознаймовуємо, що не інше, тільки погибель тобі й крайнє запустіння нашій вітчизні. Бо відаємо запевне, що ти, вигоджуючи непостійному своєму норову, незабаром відміниш свою синівську приязнь бусурманам, а коли так учиниш, то певне вельми їх роздратуєш, а сам від їхнього гніву втечеш туди, куди припровадить тебе твоя фортуна, а вітчизну нашу малоросійську лишиш роз'ятреним тобою бусурманам на остаточну споживу й запустіння, чого не дай Боже!» [8,с. 178].

Туреччина платила козакам тим же. Як висловлювався С. Величко: «Турчин, цей ненаситний покладався на своє щастя і на бажання завершити свій всезлобивий намір вигубити низове Запорозьке військо, сподіваючися побачити Січовий кіш розореним» [8,с. 180]. Так почався самий страшний і кровопролитний напад турків на Запорозьку січ у 1675 p., про який досить спорять історики. Історики сперечаються не тільки про те, що турки скориставшись святом і розслабленим станом козаків, зрадницьки вирішили їх знищити, а ще й про непередбачений результат цієї битви. При цьому висловлювалися різні думки, і що це щаслива випадковість, і що боже проведення. Тут як ніколи можна навести висловлювання «Хто до нас з мечем прийде той від меча і загине!». С. Величко тільки фактично описував цій випадок, але ж ми мусимо припустити, що всьому причиною можливо везучисть кошового І. Сірка. Недарма його визнали характерником, а турки і татари прозвали І. Сірка Урус-Шайтан (чортом).

Після згаданих подій, в тому ж 1675 року І. Сірко з відповіддю пішов на Крим, щоб як писав С. Величко, «помститися ханові й всьому Кримові за минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан з турецькими яничарами, прийшовши вночі і по-злодійському втиснувшись у Запорозьку Січ, хотів її зруйнувати і вигубити та забрати в полон усе низове військо, що в ній було». Тут C. Величко показував талант Сірка як полководця, досвідченого воєначальника, козацького ватажка, просто сміливу людину, одержиму ідеєю помсти за вітчизну і народ, що підтверджують такі вислови C. Величко, «коли хан звідомився від пійманих запорозьких «язиків», яке було то військо, хто над ним був начальником і чільним вождем і як прийшло воно в Кримську державу, то з усім кримським військом рушив просто з гір і кинувся був до Сиваша, до тієї переправи, через яку запорожці вторгнулись у Крим».

Як справедливого війна, справжнього лицаря характеризують І. Сірка такі слова, висловлені в літописі: He гадали ми, низове Запорозьке військо, заходити у велику неприязнь і війну з вашою ханською милістю і з усією Кримською державою, коли б не побачили до того початку від вас, що його учинив минулої зими ваша ханська милість. Однак той намір і замисел ваш Бог Христос. Ми ніколи не сподівалися від вас такого злого замислу й неповаги, як від людей, які займаються рицарським промислом і люблять заховати в собі правду, через це й не мали належної обережності й готовності дати відсіч тож і ми, прикладом давніх предків і братів наших, мусили подбати, око за око віддячити і помститися вашій ханській милості і всій Кримській державі за свою зневагу й образу, але явно, не таємно, по-рицарському, і не так, як ви вчинили з нами» [8,с. 193].

І, нарешті, в своєму творі С. Величко наводив дату смерті славетного отамана. І не просто констатував факт (як це ми зустрічаємо в літописах Грабянки і Самовидця), але і розповідав про те, як поховали його козаки. Так С. Величко писав: «Того ж літа, 1 серпня, приставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко це був той справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі місця, але також погромлював у диких полях, було то і на різних місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир. Він запливав на човнах і в Чорне море та чинив на різних місцях бусурманам немалі шкоди й розорення. А на самому Чорному морі громив він кораблі й каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та інші місця, і з великими здобичами щасливо повертався із Запорозьким військом до свого коша. Його все військо дуже любило і за батька шанувало» [2,с.265]. Такі слова говорять про повагу й любов усього запорізького війська до кошового отамана. Про те, що смерть його це по справжньому втрата для України. Цими висловами С. Величко давав характеристику І. Сірку як людини, як військового діяча, як козацького ватажка. З цього оповідання ми вперше дізнаємося не тільки про дату, але і про місце поховання кошового.

Отже, проаналізувавши літопис Самійла Величка, можна зробити висновок, що в цьому творі автором наведено багато цікавих фактів, які характеризують Івана Сірка. Приділено увагу політичній та військовій діяльності кошового отамана в період Руїни, який став часом серйозних випробувань для українського народу. С. Величко показував

І. Сірка далекоглядним, досвідченим, авторитетним козаком, який мав особисте бачення на політичного становища в Україні, яке дуже часто суперечило політиці гетьманів, хоч і виражало настрій і бажання більшості запорожців. Можливо сказати, що С. Величко створив ідеальний образ видатного запорізького воєначальника, відважного воїна, який заслужено прославився перемогами над турками і татарами. Зазначене питання не є вичерпаним й заслуговує на подальше дослідження. Надалі необхідно звернути увагу і проаналізувати вплив літопису Самійла Величка і козацьких літописів взагалі на історичну науку XVIII першої половини XIX ст. щодо висвітлення постаті Івана Сірка в історіографії.

гетьманування хмельницький отаман

Список використаних джерел

1. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. K.: Дніпро, 1991. 335 с.

2. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові Запорозької Січі. K.: Либідь, 1993. 288 с.

3. Білоус П. Давня українська література у творчості В. Шевчука / П. Білоус // ВолиньЖитомирщина. Історико-філологічний збірник. Випуск 12. Житомир, 2004. -С. 10-15

4. Дзира І.Я. Козацьке літописання 30-х 80-х pp.. XVIII: джерелознавчий та історгафічний аспекти. К, 2006. 567 с.

5. Дзира Я.І. Величкове оповідання про Івана Сірка в українській літературі // УІЖ. 1966. №6.-С. 155-157

6. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. К., 1989. 736 с.

7. Котляр М.Ф. Історія в житгеописах. К.: Час, 1994. 330 с.

8. Мицик Ю. Отаман Іван Сірко. Запоріжжя: PA Тандем-У. 2000. 44 с.

9. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. K., 1992. 495 с.

10. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. K.: Либідь. 768 с.

11. Самійло Величко. Літопис. У 2-хт. Т. 2 / За ред.. В.О. Шевчука. K: Дніпро, 1991. -642 с.

12. Соболь В. Літопис Самійло Величка як явище українського літературного бароко. Донецьк: МП Отечество, 1996. 336 с.

13. Уривалкін О. Гетьмани України та кошові Запорозької Січі. K.: Дакор, 2008. 345 с.

14. Чухліб Т. Шлях до Полтави: Україна і Росія за доби гетьмана Мазепи. K.: Наш час, -300 с.

15. Шевчук В. Самійло Величко та його літопис/ В. Шевчук // Самійло Величко. Літопис. K.: Дніпро, 1991. 642 с.

16. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Т.2. Львів, 1991,319 с.

17. Яворницький Д. І. Іван Сірко, славетний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків. Дніпро: Промінь, 1990. 190 с.

Размещено на Allbest.ru