Вища партійно-державна влада при Сталіні як об’єкт вивчення російської історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вища партійно-державна влада при Сталіні як об'єкт вивчення російської історіографії

Терлецька І.В.

Ядром сталінізму, якщо розуміти його як форму тоталітаризму, виступала партійно-державна влада, яка визначала характер всієї суспільної системи. Російські історики відмічають, що влада завжди була домінантним чинником російської історії. Але при Сталіні вона перетворилась на справжнього Левіафана. За радянських часів об'єктивне вивчення політичної влади СРСР було не можливим. Російська історіографія розпочала вільно (без ідеологічного диктату) вивчати і аналізувати цю проблему з кінця 1980-х - початку 1990-х pp. То був «підготовчий» етап, який мав постановочний і скоріш критично-оціночний, ніж ґрунтовно-дослідницький характер. Більш глибоке наукове вивчення проблеми розпочалося після 1991 року. Однак, хоча за останні 20 років оприлюднено чимало документальних джерел, видано монографій, наукових статей, підручників, у яких розглядається досліджувана проблематика, але й досі тема не вичерпана, не висвітлена всебічно і глибоко. Як відмічають російські історики, складності пов'язані передусім із специфікою джерельної бази. Справа у тім, що бракує необхідних джерел, а також засобів, методик їх опрацювання. При прийнятті важливих державних рішень у 1930-х pp. не рідко не велось документації, а частина документів була знищена як при Сталіні, так і після його смерті. Ще частина і по сьогодні зберігається в архівах, які є не доступними для досліджень. Історик Ірина Павлова пише, що досі практично не доступні архіви МВС, Головної воєнної прокуратури СРСР, Воєнної колегії Верховного суду СРСР, Прокуратури СРСР, Верховного суду СРСР [1,с.35]. Інший російський історик Альтер Литвин зазначає, що порівняно із початком 1990-х pp., нині доступ до ряду архівних джерел став більш складним [2,с.207]. До того ж в історичній науці, як і будь якій царині суспільного життя, існує своя «мода». Нині інтерес до політичної історії, до інститутів влади радянської доби, тим більш комуністичної партії СРСР, до сталінізму як явища, помітно зменшився.

Історіографічний дискурс проблеми розглядався у працях І.В.Павлової [3], М.В.Казьміної [4], монографії Дж. Кипа й А. Литвина [2].

Метою нашої статті є дослідження процесу наукового вивчення російською історіографією 1991-2011 pp. історії партійно-державної влади СРСР, її інститутів, передусім вищих органів, механізму, особливостей формування і функціонування часів сталінізму.

Джерельна база у дослідженні політичної влади часів сталінізму відіграє ключову роль. Протягом 1991 - 2011 років здійснено публікації документів: про діяльність Політбюро ЦК ВКП (б) в СРСР [5]; репресивно-каральних органів [6]; взаємовідносини влади і суспільства [7], листування Сталіна з його соратниками [8]. Побачили світ довідково-біографічні видання, присвячені особам - носіям державно-партійної влади у СРСР [9]. Протягом двадцяти років у Росії дослідженнями політичної системи СРСР 1920-х - початку 1950-х pp. займались О.Гімпельсон [10], Ю.Жуков [11], Г.Каюкова [12],М.Ковалевський [13], Т.Коржихіна [14],!Павлова [15], С.Павлюченков [16], М.Петров [17], Р.Пихоя [18], Л.Рассказов [19], В.Хаустов [20], О.Хлевнюк [21] та ін. Коло питань, які досліджуються, - історія формування і змін у системі влади, починаючи із 1920-х pp.; основні риси, якісні ознаки системи влади; механізм влади (спосіб прийняття рішень і їх трансляція від Центру на місця); особливості діяльності партійних органів, передусім, вищого органу - Цолітбюро, спеціальних органів -

BHK - HKBC та всієї карально-репресивної системи; способи рекрутування еліти і всієї ієрархії системи влади; якісний склад керівних кадрів; роль Сталіна у формуванні і перетворенні державної влади.

Серед дослідників партійно-державної влади сталінських часів слід виділити передусім Ірину Павлову і Олега Хлевнюка, які першими видали монографії з означеної проблематики. Історик з Новосибірську Ірина Павлова написала дві монографії, захистила докторську дисертацію присвячені владі сталінських часів. Перша з них - «Сталінізм: становлення механізму влади» (1993 р.) - була присвячена формуванню влади у 20-ті pp. минулого століття, а друга - «Механізм влади і будівництво сталінського соціалізму» (2001 р.) - в основному періоду 1930-х pp. Авторка визначає модель влади як «сталінську систему влади» і надає їй характеристику. Нова модель влади почала формуватись з 1922-1923 років. Її справжньою сутністю був феномен партійної держави, ядром якої стала партія апарату в середині Комуністичної партії, який все і вирішував. Ця «внутрішня партія» поступово фактично поглинула державні структури, а її діяльність була просякнута над таємністю. Характер сталінського типу організації влади можна визначити як ідеократичний [22,с.228]. Механізм влади 20-х і влади 30-х pp. мав певні відмінності. По-перше, починаючи із другої половини 20-х pp., а особливо у 30-ті pp., рішення отримали ореол таємності, коли не велись протоколи, на документах не ставили підписи, самі документи тримались у таємниці, а рішення приймались без участі не тільки певних органів радянської влади, але й вищих посадовців. Всім відав лише сам Сталін. По-друге, саме в 30-ті pp. партійний апарат повністю поглинув і злився із державним апаратом. Система влади контролювалась саме ЦК ВКП(б), а не державними органами. На думку І.В.Павлової, навіть Політбюро на справді не завжди виконувало роль головного органу у системі влади [1 ,с.34]. Влада, як пише історик, була не ефективною, безвідповідальною, а сталінська партократія і вся бюрократія по суті були «владними кріпаками». Всі питання вирішувались келійно, у кабінеті Сталіна. Це підтверджує і публікація документів, підготовлена М.Масловим - «Сталінське Політбюро у 30-ті роки» [23].

Історію, спосіб функціонування влади, її основних інститутів - ВКП(б), особливо Політбюро, НКВС, досліджує Олег Хлевнюк. Протягом 1990-х років він видав три книги: «1937-й. Сталін, HKBC і радянське суспільство» (1992); «Сталін і Орджонікідзе. Конфлікти у Політбюро у 30-і рр.» (1993); «Політбюро. Механізми політичної влади у 30-і pp.»(1996). Певним підсумком його багаторічної дослідницької праці стала монографія «Хазяїн. Сталін і ствердження сталінської диктатури», видана у 2010 p., яка ґрунтується на широкій джерельній базі із залученням західної історіографії, архівних джерел. Ключовими позиціями у дослідженнях О.Хлевнюка є наступні: трактовка сталінізму як політики «революції згори», яка врешті-решт призвела до над централізації влади у вигляді одноосібної диктатури вождя; характеристика системи радянської влади як олігархічної, яка до кінця 1930-х років перетворилась у диктатуру Сталіна. Історик вважає, що історія радянської держави може бути побудована за критерієм устрою вищої державної влади. На думку О.Хлевнюка, основною відмінністю між формами влади у СРСР був ступінь влади диктатора над чиновниками, передусім їх вищим прошарком [24, с.446]. Автор досліджує процес переродження олігархічної влади у одноосібну. Початок сталінської «революції» історик відносить до 1929-1930 pp. Вона характеризувалась сталінізацією Політбюро, чистками у вищих ешелонах влади. Протягом 1930-х pp. влада балансувала від жорсткого курсу (в умовах соціально-економічної кризи 1931-1932 pp.) до деякого пом'якшення (1933-1936 pp.). У 1937-1938 роках шляхом терору сталінська диктатура закріплюється, а колективність у керівництві зникає. На деякий час каральні органи були поставлені вище за партійно-державні. У 1938-1939 роках відбувається зрощення партійних і каральних органів, встановлюється баланс між ними. А напередодні війни формування сталінської піраміди влади завершується створенням «п'ятірки» у Політбюро, зосередженням у руках Сталіна як вищої партійної, так і державної влади - Сталін став головою Раднаркому СРСР. Як пише О.Хлевнюк, відбулась над централізація влади.

Історик Юрій Жуков у монографії «Інший Сталін: політ реформи у СРСР у 1933-1937 рр.» (2008 р.) пропонує зовсім інше трактування політичних процесів, які відбувались протягом 1930-х pp., змінам у політичній системі. Він вважає, що в середині 1930-х pp. Сталін прагнув демократизувати політичну систему країни, для чого задумав новий варіант Конституції. Він хотів змінити виборчу систему, зробивши її альтернативною, ввести парламент, але жорстока боротьба в середині партократії, боротьба Сталіна із кланами в політичній еліті, не дозволили прийняти ту Конституцію, яку він хотів. «Партократія у самовбивчому протистоянні зуміла домогтися свого - зберегла у повній недоторканності стару політичну систему, відтепер лише прикриту новою конституцією» [25,с.489]. Щодо такого концептуального підходу Олег Хлевнюк зауважив, що протистояння Сталіна - реформатора і партійних бюрократів - ортодоксів, які начебто утискали вождя, не що інше, як вигадана схема, заснована на помилках, дуже поверхневому, надто вільному використанні джерел, а також ігноруванні реальних фактів [24,с. 13].

Ще один підхід до періодизації влади у СРСР запропоновано у статті Т.П.Коржихіної і Ю.Ю.Фігатнер [26]. В її основу покладено якісні зміни у побудові державної влади у СРСР. Зокрема, перший (ленінський) період характеризувався вираженим пошуковим характером державного устрою країни; другий (сталінський) - народженням і закріпленням номенклатури і номенклатурного принципу побудови влади; третій (хрущовський) - короткочасною певною демократизацією і спробою встановити колегіальну форму номенклатурної влади; четвертий (брежнєвський) - люмпенізацією і деградацією влади і режиму [26,с.32-32]. Аналізу адміністративно-командної системи, яка сформувалась за часи сталінізму, присвячено статті С.В. Леонова, О.Г.Гімпельсон, LA.Козлова, Б.Н.Земцева, Г.М.Іванової, М.Н.Кузьміна, І.А.Ісаєва, А.К.Соколова,

А.А.Овсяннікова, А.В.Гапонової, Л.Є.Татієвської, надруковані в збірці «Формування адміністративно-командної системи в 20-30-ті роки», яка вийшла у 1992 році.

У 1999-2000 pp. серед істориків, суспільствознавців виникла дискусія, яка мала безпосереднє відношення до нашої проблематики. Зокрема полеміку викликали два навчальних посібника з радянської історії для вищої школи: А.К.Соколова «Курс радянської історії. 1917-1940» (Москва: Вища школа. 1999) і А.К. Соколова та

А.С.Тяжельнікової « Курс радянської історії» (Москва: Вища школа. 1999). Автори запропонували концепцію радянської історії у руслі соціальної історії. На той час вона мала новаторський характер і тому викликала зацікавленість. Як стверджували автори та прихильники їх точки зору, прийняття нової Конституції 1936 року, яка формально розширила виборчі права громадян СРСР, є свідоцтвом демократизації влади. Виходячи з цього, робиться висновок про неспроможність тоталітарного підходу до визначення сутності як влади, так і суспільної системи сталінських часів [27]. Під час «круглого столу», організованого часописом «Вітчизняна історія», І.Орлов зауважив: «Твердження про те, що зміст Конституції 1936 р. не відповідає тоталітарній моделі, нічого не доводить. Навіть навпаки, розрив між деклараціями «самої демократичної у світі Конституції» і реаліями 1930-х pp. скоріш свідчить на користь прихильників тоталітарної школи» [2 8 ,с. 101 ].

Також новим кроком стало видання навчальної літератури, присвяченої історії становлення, розвитку державної влади в СРСР, що було пов'язано з виникненням нових навчальних дисциплін, які почали викладати у вищій школі [29]. У підручнику з історії державного управління за редакцією РГ.Пііхої, що побачив світ у 2003 році, використовується поняття «командно-адміністративна система», яка характеризується як іманентно близька російському духу, російським традиціям і така, що відповідала внутрішній схильності російського народу саме до такого типу побудови влади [30,с.273].

Система влади в післявоєнний період розглядалась у працях Ю.Аксенова [31], Р.Пихоі [32]. Історики вважають післявоєнну піраміду влади апогеєм сталінізму. Державна влада, на думку Сталіна, полягала у його особистій владі над усіма, а передусім над апаратом. Як пише Р.Г.Пихоя, вождізм Сталіна був закономірним. Але боротьба із бюрократією проводилась руками тієї ж самої бюрократії і тому не мала переможного завершення. Чисельність апарату лише зростала [33,с. 171]. Формування сталінської політичної еліти вивчає Н.В.Романовський [34]. Він зазначає, що Сталіну потрібні були лише старанні виконавці, які ні на йоту не відходили від його вказівок., не терпів навіть натяку на автономність або незалежність, вимагав над секретності у роботі, обмежував інформацію [35,с.68].

Підводячи підсумки історіографічного дискурсу проблеми «вища партійно-державна влада при Сталіні», можна констатувати наступне. До здобутків російської історіографії можна віднести оприлюднення документальних джерел, пов'язаних із діяльністю вищих партійних, державних органів, накопичення нового фактологічного матеріалу і з'ясування механізму, особливостей і принципів діяльності влади, з'ясування ролі Сталіна у створенні системи влади, дослідження політичної еліти країни, способам її формування. Основними осередками дослідження проблеми стали Москва, Новосибірськ, Кемерово. Коло російських істориків, які системно вивчають політичну владу часів сталінізму, достатньо обмежене: Ю.Жуков, Т.Коржихіна (у 1990-ті pp.), !Павлова, Р.Пихоя, О.Хлевнюк.

Дослідники використовують різні методи і парадигми при висвітленні теми. Можна виділити два основних підходи - структурно-функціональний та соціальний. Науковці намагаються виробити періодизацію всієї радянської історії на основі критеріїв формування, функціонування, змін вищої партійно-державної влади СРСР. Характер влади оцінюють по різному: і як тоталітарний, і як авторитарний; і як в цілому не компетентний і безвідповідальний, і як мобілізаційний, що сприяв модернізації країни. Деякі історики визнають характер політичної влади сталінських часів таким, що відповідав традиціям історичного минулого і настроям суспільства, тому вважають владу народною.

Але низка питань залишилась не вивченою до кінця. Якщо радянська історіографія була зосереджена на вивченні керівної ролі КПРС, то сучасна російська історична наука майже обминає тему історії компартії, її Центрального Комітету; недостатньо висвітлено історію уряду та інших вищих інститутів влади. Бракує синтетичних, узагальнюючих наукових праць, присвячених в цілому системі влади у СРСР, в тому числі сталінських часів. Таким чином, вважаємо, тема потребує подальшого неупередженого вивчення і аналізу.

Список використаних джерел

російський історіографія сталінізм партійний

1. Павлова И.В. Механизм власти и строительство сталинского социализма - Новосибирск: Изд-во CO РАН. 2001,- 460 с.

2. Кип Дж., Литвин А. Эпоха Иосифа Сталина в России. Современная историография - М.: РОССПЭН: Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина, 2009. - 328 с.

3. Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти - Новосибирск: Сибирский хронограф. 1993. - 230 с.: Павлова И.В. Механизм власти и строительство сталинского социализма- Новосибирск: Изд-во CO РАН. 2001. 460 с.: Павлова И.В. Современные западные историки о сталинской России 30-х гг. (Критика «ревизионистского» подхода)// Отечественная история. 1998,- №5,- С. 107-121

4. Казьмина М.В. Отечественная историография второй половины 1980-х - начала XXl века о политическом и социально-экономическом развитии СССР в 1930-е гг. Диссертация на соискание учёной степени доктора исторических наук. Спец. 07.00.09. - Кемеровский государственный университет. 2009 г.: Казьмина М.В. Отечественная историография рубежа 80-90-х гг. XX в. о модели власти 1930-х гг. // Политическое насилие в исторической памяти Германии и России: сборник научных статей - Кемерово: «Кузбассвузиздат», 2007,- С.322-328.

5. Правящая партия оставалась подпольной // Источник. 1993. №5-6. С.88-95: Сталинское Политбюро в 30-е годы: Сб. документов - М. 1995. 286 с.: Политбюро ЦК РКП (б) - ВКП (б) и Европа. Решения «особой папки». 1923 - 1939/ Под ред. Г.М. Адибекова и др. - М. 2001: Политбюро ЦК ВКП (б) и Совет Министров СССР. 1945-1953. - М.: РОССПЭН. 2002.

6. ВЧК-ГПУ: Документы и материалы - М.: Изд-во гуманитарной литературы. 1995,- 271 с.: Лубянка: Органы ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ - МГБ-МВД-КГБ. 1917 - 1991. Справочник. Под ред. акад. А.Н.Яковлева: авторы-сост.: А.ИКокурин, Н.В.Петров - М.: МФД, 2003. - 768 с.: Лубянка. Сталин и ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД. Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти. Январь 1922 - декабрь 1936. / Под ред. акад. А.Н.Яковлева: сост. В.Н.Хаустов, В.П.Наумов, Н.С.Плотникова - М.: МФД, 2003,- 912 с.: Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД. Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти. 1937-1938. /Под ред. акад. А.Н.Яковлева: сост. В.Н.Хаустов,

7. В.П.Наумов, Н.С.Плотникова - М.: МФД, 2004. - 736 с.

8. Советское общество. Возникновение, развитие, исторический финал. Т. 1-2 - М. 1997; Общество и власть. 1930-е годы - М. 1998.

9. Письма И.В.Сталина В.М.Молотову. 1925-1936 гг. - М. 1995; Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. (Сост. О.В.Хлевнюк, Р.УДевис и др.)-М.: РОССПЭН. 2001. 798 с.

10. Чернев А.Д. 229 кремлёвских вождей. Политбюро, Оргбюро, Секретариат ЦК Коммунистической партии в лицах - М. 1996; Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и их руководители. 1923 - 1991. Историко-биографический справочник - М. 1999; Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник / Авторы-составители В.А.Торчинов, А.М.Леонтюк - Санкт-Петербург: Филологический ф-т Санкт-Петербург. Гос. Университета. 2000. - 608 с.

11. Гимпельсон Е.Г. Формирование советской политической системы - М. 1995

12. Жуков Ю.Н. Борьба за власть в руководстве СССР в 1945-1952 годах // Вопросы истории. 1995. №1; Жуков Ю.Н. Тайны Кремля. Сталин, Молотов, Берия, Маленков - М.: Barpиус. 2000; Жуков Ю.Н. Иной Сталин. Политические реформы в СССР в 1933-1937 гг. - М.: Вагриус. 2008.-512 с.

13. Каюкова Г.Г. Утверждение автортарно-бюрократического руководства советским обществом. Превращение ВКП (б) в инструмент режима личной власти Сталина (20-30-е гг. XX в.) - Комсомольск-на-Амуре. 1994

14. Ковалевский М. Очерки по истории политических учреждений России - М.: Территория будущего. 2007. - 239 с.

15. Коржихина Т. Основные черты административно-командной системы управления // Формирование административно-командной системы (20-30 -е годы). Сборник статей. - М.: Наука, 1992. - С. 148 - 163; Т.П.Коржихина, Ю.Ю.Фигатнер. Советская номенклатура: становление, механизмы действия // Вопросы истории. 1993. №7. С. 25-38. Коржихина Т.П. Извольте быть благонадежны - Мос. Рос. Гос. Дум. Ун-т. 1997.- 372 с.

16. Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти - Новосибирск: Сибирский хронограф. 1993.- 230 с.; Павлова И.В. Механизм власти и строительство сталинского социализма - Новосибирск: Изд-во CO РАН. 2001.- 460 с.

17. Павлюченков С. А. «Орден меченосцев»: Партия и власть после революции 1917-1929 гг. - М.: Собрание, 2008 - 463 с.

18. Петров Н.В. Первый председатель КГБ генерал Иван Серов // Отечественная история.

19. №5; Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД в 1934-1941 гг. - М. 1999

20. Пихоя Р.Г. Советский Союз: история власти (1945-1991) - М. 1998; Пихоя P Москва. Кремль. Власть: Сорок лет после войны. 1945-1985. - М.: ACT. Русь-Олимп, Астрель, 2007-715 с.

21. Рассказов Л.П. ВЧК - ГПУ - ОГПУ - НКВД в механизме формирования и функционирования политической системы советского общества (1917 - 1941 гг.). Автореферат диссертации на соискание учёной степени доктора юридических наук - СПб., 1994

22. Xayстов В.Н. Демократия под надзором НКВД: Обсуждение проекта Конституции 1936 г. //В кн. Неизвестная Россия - М. 1992. Т.2. С.272 -281; Хаустов В., Самуэльсон Л. Сталин, НКВД и репрессии 1936-1938 гг. - М. 2008.

23. Хлевнюк О.В. 1937-й. Сталин, НКВД и советское общество - М.: Республика. 1992.- 270 с.; Хлевнюк О.В. Сталин и Орджоникидзе. Конфликты в Политбюро в 30-е гг. - М. 1993; Хлевнюк О.В. Политбюро. Механизмы политической власти в 30-е годы - М.: РОССПЭН. 1996.- 304 с.; Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры / О.В. Хлевнюк - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина. 2010 - 479 с.

24. Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти - Новосибирск: Сибирский хронограф. 1993. - 230 с.

25. Маслов Н.Н. Сталинское Политбюро в 30-е гг. // Исторический архив. 1996. №2.

26. Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры / О.В.Хлевнюк - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина. 2010 - 479 с.

27. Жуков Ю.Н. Иной Сталин: политреформы в СССР в 1933-1937 гг. - М.: ВАГРИУС. 2008.-512 с.

28. Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становление, механизмы действия // Вопросы истории. 1993.- №7.- С.25-38

29. Соколов А.К. Курс советской истории. 1917-1940: Учебное пособие для вузов - М. Высшая школа. 1999. - 272 с.

30. Советское прошлое: поиски понимания // Отечественная история. 2000,- №4,- С.

31. Курицын В.М. История государства и права России. 1929-1940 гг. - М. 1998: История государственного управления в России. Учебник. Изд-ие 3-є. Под общ. ред. Р.Г.Пихои - М.: Изд- во РАГС. 2003. - 400 с.: Коровин В.В. История отечественных органов безопасности: Учебное пособие - М.: Издательская группа «Норма-Инфра М». 1998. - 256 с.:

32. История государственного управления в России. Учебник. Изд-ие 3-є. Под общ. ред. Р.Г.Пихои - М.: Изд-во РАГС. 2003. - 400 с.

33. Аксенов Ю.С. Апогей сталинизма: послевоенная пирамида власти // Вопросы истории КПСС. 1990,-№11

34. Пихоя Р.Г. Советский Союз: история власти (1945-1991) - М. 1998: Пихоя Р. Москва. Кремль. Власть: Сорок лет после войны. 1945-1985. - М.: ACT. Русь-Олимп, Астрель, 2007-715 с.

35. Пихоя Р. Москва. Кремль. Власть: Сорок лет после войны. 1945-1985. - М.: ACT. Русь- Олимп, Астрель, 2007 - С. 171

36. Романовский Н. Лики сталинизма - М.: РАГС. 1995

37. Романовский Н.В. Люди Сталина: этюд к коллективному портрету // Отечественная история. 2000,- №4,- С.65-76

Размещено на Allbest.ru