Внесок Азовського козацького війська в урбанізацію колишніх земель Вольностей Війська Запорозького

Размещено на http://www.allbest.ru/

козацький військо станиця

Внесок Азовського козацького війська в урбанізацію колишніх земель Вольностей Війська Запорозького

Константінова В.М.

Невід'ємною складовою минувшини Запорожжя як козацького краю є історія Азовського козацького війська, яка, разом із тим, має розглядатись у контексті процесів, що відбувались на більш широких, аніж безпосередньо землі війська, просторах. Йдеться у тому числі і про процеси урбанізаційні. Відповідь на питання про внесок азовців в урбанізацію значною мірою залежить від того, чи можуть вважатись міськими поселеннями населені пункти цього козацького війська. З'ясування цього питання і є головною метою нашої розвідки.

Однією з основних проблем урбаністики є те, що, при досягненні консенсусу в погляді на міста як на ключ до розуміння урбанізації, як на «одиницю виміру» урбанізаційного процесу, його конститутиву, носія, транслятора, дослідники не мають єдиної точки зору щодо визначення самого поняття «місто». Згідно з іронічним висловлюванням Є.Н. Перцика, «що таке місто скаже всякий, крім урбаніста» [1 ,с. 12].

Сучасні дослідники міста і міського середовища (соціологи, філософи, культурологи, економісти, географи, демографи, психологи, екологи), як правило, або зовсім відмовляються від розв'язання «дефініційної проблеми», або ж дають місту найрізноманітніші визначення, в яких намагаються відобразити всю багатоманітність існуючих характеристик [2,с.23]. У науковому доробку неісториків можна зустріти найрізноманітніші дефініції і твердження щодо міст: від такого, що вже вважається класичним, погляду JIy їса Вірта на місто як на « комбінацію трьох ключових перемінних: розміру, щільності і гетерогенності (або різноманітності) населення» [3,с.6], погляду Роберта Парка, згідно з яким «місто - стан свідомості, корпус звичаїв і традицій; це не лише фізичний механізм і штучна конструкція» [4,с.1-46], і аж до провокативно-полемічної сентенції, що «міста у нас існують переважно як написи на картах і рядки в статистичних звітах. У Росії не було і немає міст, якщо під містом розуміти перш за все соціальну організованість городян» [5].

Найчастіше повторюваними у визначеннях міста є такі моменти:

Вказівка на просторове скупчення та організацію споруд, людей, речей, стосунків.

Виділення специфічних видів міської діяльності (несільськогосподарської), вказівка на її якісну своєрідність (інтенсивна, різноманітна, концентрована, інтегрована, диференційована тощо).

Виділення міського образу життя.

Акцентування на наявності офіційного статусу міста.

Зазначення місця в системі розселення населення.

Визначення міста як специфічного штучного життєвого середовища; як цілісності; як системи взаємодії різних середовищ (соціальних, просторових, економічних, екологічних тощо) [6,с.33-34].

Погляд на місто як на концепт культури [7].

Якщо ж казати про істориків, то більшість із них відмовляється давати визначення міста поза конкретно-історичним контекстом, справедливо вважаючи, що «немає міста і села взагалі - в кожну епоху і в кожній країні ці поняття мають конкретний економічний, соціальний і політичний зміст» [8,с.282].

У цьому плані ми, із певним застереженням, схиляємося до підходу, яким користується і Б.М. Миронов, згідно з яким «містами є ті поселення, які визнавались за міста самими сучасниками... Ми маємо справу з містом кожного разу, коли його мешканці вважали, що вони проживали в місті» [8,с.282]. Щодо застереження, то маємо відзначити певну неузгодженість у наведеному формулюванні провідного російського соціального історика: безпосередньо мешканцями населеного пункту аж ніяк не обмежується коло осіб, чия позиція має враховуватися при віднесенні поселення до категорії міст. Важливо брати до уваги і сприйняття населеного пункту оточуючим «неміським» населенням, і сучасниками-мешканпями інших населених пунктів, що складали і публікували статистичні та інші матеріали.

Ще більш важливою є позиція тогочасної офіційної влади щодо статусу того чи іншого населеного пункту. Саме ця позиція, як правило, була визначальною при класифікації населених пунктів укладачами статистичних та довідкових матеріалів, вона ж суттєво впливала на сприйняття поселення його мешканцями та оточуючим населенням (попри це ми аж ніяк не схильні казати про повний збіг «образу міста» і його офіційного статусу).

Отже, необхідно звернутися до позиції імперської влади щодо визначення і статусу того чи іншого населеного пункту, і загалом типології поселень. Упродовж XVIII - початку XX ст. містом називався населений пункт, що визнавався таким офіційно державою, а його населення автоматично отримувало юридичні права міських обивателів [8,с.283]. Критерії міста були визначені Жалуваною грамотою містам («Грамотою на права та вигоди містам Російської імперії») від 21 квітня 1785 р. [9,с.25--29], хоча самої чіткої дефініції відповідного населеного пункту не містилось і тут. Місто мало будуватися за планом, затвердженим імператором (п. 1); імператором же мав затверджуватися герб міста (п. 28). Крім того, аби вважатися містом, населений пункт повинен був мати свою жалувану грамоту за підписом імператора і державною печаткою, де «прописувались від слова до слова» «громадські та особисті вигоди», перелічені в Грамоті на права та вигоди містам Російської імперії (п. 57) [ 10,с. 358-384]. Отже, місто повинно було мати самоврядну громаду з правами юридичної особи.

Населені пункти, що визнавались офіційною владою за міста, мали свою ієрархію, що включала столиці, губернські, повітові, безповітові (заштатні) міста, міста з особливим статусом. Підкреслимо, що йдеться виключно про офіційні міста. Втім, ними далеко не обмежувався перелік міських поселень. До останніх до 1860-х pp. відносились інші види неземлеробських поселень: посади, окремо розміщені промислові заклади, духовні (релігійні) поселення, військові поселення, містечка (Б.М. Миронов невиправдано звузив характеристику останніх до «торгово-промислових центрів без фортеці, заселених переважно євреями на території, приєднаній в результаті поділів Польщі» [8,с.283], не врахувавши при цьому специфіку цілої низки містечок Південної України, які аж ніяк не можна зарахувати до тих, що увійшли до складу Російської імперії із землями, що раніше належали Речі Посполитій).

Досить типовими для свого часу, і в той же час такими, що враховували місцеву специфіку, були визначення різних типів населених пунктів, наведені у виданні Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ «Херсонська губернія. Список населених місць за відомостями 1859 року» (щоправда, формулювання щодо безпосередньо «міста» тут таки відсутнє). Так, містечком назване «поселення, до якого можуть приписуватись на проживання купці та міщани». Посад - «поселення з тими ж правами, що й містечко; ця назва належить у Херсонській губернії переважно поселенням великоросійського походження». Пригород - «те ж, що й посад. Ця назва приурочується в Херсонській губернії 6 населеним місцям, що в минулому були адміралтейськими поселеннями». Слобода - «населена місцевість, мешканці якої користувались у старину особливими правами; також поселення міських міщан в Одеському градоначальстві» [11,с. РХХІХ].

Після 1860-х pp. міськими поселеннями офіційно вважалися вже лише безпосередньо міста, посади та містечка. У деяких випадках до них зараховувались і слободи. При цьому не можна погодитись із тезою дисертації С.Б. Надибської, що «під час [в авторефераті: «в ході» [12,с.З] -В.К.] проведення перепису 1897 року містечка, слободи, посади та інші населені пункти були виключені зі складу міських поселень» [13,с. 10]. Тут маємо справу з некоректним переказом фрагмента книги П.Г. Риндзюнського, на яку і посилається Світлана Богданівна. Адже у Риндзюнського читаємо: «У виданнях матеріалів перепису 1897 р. населення подібних місцевостей [містечок, слобід і посадів - В.К.] до міського не зараховувалось» [14,с.127]. Тобто йдеться аж ніяк не про виключення містечок, слобід і посадів зі складу міських поселень, а лише про специфіку проведення перепису і систематизації його матеріалів.

У Повному Зібранні законів Російської імперії за період, що нас цікавить, зустрічаємо цілу низку варіацій «адміністративно-територіальної адресації» законодавчих документів [15,с.97--99].

Ми цілком свідомі того, що офіційна типологія населених пунктів, їхній поділ на «міські» і «неміські», що застосовувався в Російській імперії, були далекими від ідеальних і багато в чому не враховували реального стану розвитку того чи іншого конкретного поселення. Консервативність влади, складність процедури зміни статусу населеного пункту та ціла низка інших чинників стали причиною того, що кількість офіційних міських поселень змінювалася доволі повільно, що не відображало реальних темпів урбанізації. Втім, у цілому ми змушені погодитись із висновком П.Г. Риндзюнського про те, що практика показала неможливість знайти достатньо обґрунтовані і тому для всіх переконливі критерії розподілу населених пунктів на «міські» і «неміські». Тож відмовившись від суперечливого і багато в чому незадовільного, але ж чіткого розподілу, що базується на офіційно-адміністративній ознаці, важко або навіть і неможливо знайти безумовний і достатньо переконливий інший принцип поділу, якого можна було б послідовно додержуватись [14,с. 126]. До цього варто додати, що, зважаючи на специфіку складання статистичних та інших масових джерел досліджуваного нами періоду, створення типології, яка б не враховувала офіційного статусу населених пунктів, буде ще більш проблематичним, якщо ставити завдання дослідити не статистичний стан мережі населених пунктів, а динаміку урбанізаційних процесів.

Яким же був статус населених пунктів Азовського козацького війська?

Для того, аби це з'ясувати, коротко зупинимось на історії цих населених пунктів. Після появи іменного указу від 27 травня 1832 p., яким затверджувалося «Положення про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї», певний час єдиним населеним пунктом на території військового з'єднання, що поселилось на Бердянській пустоші і отримало назву Азовське козацьке військо, був Петровський посад. Напружені стосунки з місцевими міщанами змусили козаків заселяти і території, де доти не було поселень. Так в балці Кальчика виникла станиця Нікольська, яка ненадовго стала адміністративним центром козацького формування (за рядом документів населений пункт значився як містечко). Одночасно на річці Солоній почала будуватись станиця Покровська. У 1833 р. до земель війська було приєднано засноване у 1805 р. казенне селище Новоспаське, яке було перетворене на станицю. Останньою станицею, що виникла на землях Азовського козацького війська, стала Стародубська (Стародубівка) при річці Каратиші. Вона була заснована козаками-переселенцями з Чернігівщини, яких наприкінці 1830-х pp. приєднали до Азовського козацького війська.

Названі п'ять станиць були основними населеними пунктами, де зосереджувалась більшість війська. Тоді як кількість станиць надалі залишалась незмінною, кількість хуторів поступово зростала [16,с.513]. За архівними документами війська перший за хронологією населений пункт, який був на території війська йменувався і станицею, і посадом. Натомість всі інші чотири найбільші поселення називались виключно станицями.

Втім, у довідкових виданнях, які побачили світ у 1860-х pp. і в яких йдеться про міські поселення Катеринославщини, статус поселень Азовського війська трактується неоднозначно.

За даними такого, що побачив світ у 1861 р., тому «Міські поселення в Російській імперії» Катеринославська губернія станом на 1858 р. нараховувала 8 міст, 2 посади, 20 містечок (зауважимо, що до цих показників не врахований Маріуполь, який на той час знаходився у Таганрозькому градоначальстві, дані про яке підраховувались окремо, і в той же час враховані такі, що не входять до територіальних рамок нашого дослідження, місто Ростов-на-Дону, посад Азов і 5 містечок Ростовського повіту) [17].

За даними С. Берштейна, у 1863 р. у Катеринославській губернії знаходилось 11 місті 151 посад та містечко [18,с.55]. «Новоросійський календар на 1867 рік» повідомляв, що станом на 1865 р. у Катеринославській губернії налічувалось 8 губернських і повітових міст, 2 заштатних міста, 2 посади, 20 містечок, 129 слобод, 5 козацьких станиць [19,с.72].

Втім, вже у 1860-х pp. населені пункти війська змінили свій статус. Це було напряму пов'язано із тим, що з переселенням у Кубанську область 48 % Азовського війська доля останнього була вирішена. Важливо, що переселилось головним чином населення тих станиць, гцо були засновані вихідцями із-за Дунаю, а також малоросійськими козаками. Натомість на старих місцях залишились мешканці тих двох станиць, що увійшли до складу війська із зміною статусу - Новоспасівки і Петровського посаду [16,513].

Разом із тим, за рядом документів населені пункти продовжували називатись станицями і деякий час після ліквідації війська. Зокрема, у рапорті начальника корпусу межовиків від 2 3 вересня 1867 р. йдеться про « дачі станиць Петровської, Новоспаської, Покровської та Нікольської», а сам документ було складено у «станиці Новоспаській» [16,с.513].

І все ж таки в результаті ліквідації війська єдиний його населений пункт із статусу посаду (тобто такий, який однозначно може трактуватись як міське поселення) перетворився на село [20,с. 155]. Така ж доля спіткала і станиці Азовського козачого війська Нікольську, Новоспасівку, Покровську, Стародубівку, що також стали йменуватись селами [17,с.168;21,с.180';22,с.61;16,387-391].

Таким чином, до ліквідації Азовського козацького війська принаймні один з його населених пунктів беззаперечно офіційно визнавався міським поселенням. Стосовно станиць Нікольської, Новоспасівки, Покровської і Стародубівки в офіційних документах робився наголос на їхньому військовому статусі, а не на віднесенні до міських чи неміських поселень; при цьому в законодавчих документах серед населених пунктів, які відносяться до міських поселень, станиці не значились. He такими однозначними були укладачі довідкових видань.

Разом із тим варто зважати і на позицію відомого російського урбаніста О.С. Сенявського, згідно з яким поселення з військовим статусом (козацькі, військові поселення і міста, що з них виросли) можуть бути віднесені до категорії міських, оскільки характеризуються переважанням «державних функцій» [23,с.51].

Таким чином, є підстави казати про певний внесок Азовського козацтва в урбанізацію колишніх земель Вольностей Війська Запорозького. Ліквідація ж Азовського козацького війська знаменувала собою і скорочення міських поселень Катеринославщини, яке, втім, не стало суттєвим через нечисленність козацьких населених пунктів, що можуть бути віднесені саме до категорії міських поселень.

Список використаних джерел

1. Перцик Е.Н. Города мира. География мировой урбанизации / Е.Н.Перцик. - М.: Международные отношения, 1999. - 384 с.

2. ДулинаН.В. Город в трансформирующемся обществе: методология и практика исследования / Н.В.Дулина. - Волгоград: Волгоградское научное издательство, 2006. - С. 387.

3. Gottdiener М., Budd L. Key Concepts in Urban Studies. - London-Thousand Oaks-New Delhi: SAGE Publications, 2005.

4. Park Robert E. The City. Suggestions for Investigation of Human Behavior in the Urban Environment // Tlie City / Edited by Robert E. Park, Emest W. Burgess, and Roderick D. McKenzie. - Chicago: Tlie University of Chicago Press. - Pp. 1-46.

5. Город России на пороге урбанизации [електронний ресурс] / В.JI. Глазычев // Город как социокультурное явление исторического процесса. - М.: Наука, 1995. - Режим доступу до статті: http://www.glazychev.ru/habitations&cities/1995_gorod_Rossii_na_poroge_urban.htni.

6. Дулина Н.В. Социально-пространственная модификация современного российского крупного города / Н.В. Дулина.: автореф. дис. доктора социологических наук: 22.00.04: «Социальная структура, социальные институты и процессы». - Волгоград, 2007. - 54 с.

7. Ильин В.Г. Город как концепт культуры: дис. доктора социологических наук: 24.00.01 / Ильин Виктор Григорьевич. - Ростов-на-Дону. 2004. - 331 с.

8. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII - начало XX в.): В 2 т. / Б.Н. Миронов. - 3-є изд. испр., доп. - Т. I. - СПб.: Дмитрий Буланин, 2003. - XL+548 с.

9. Константінова (Циберт) В.М. »Грамота на права и выгоды городам Российской империи» як джерело з соціально-економічної історії міст Південної України останньої чверті XVIII - першої половини XIX століття // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. XIV. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - С. 25-29.

10. Полное Собрание законов Российской империи. - СПб.: Типография 2 Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830.- Собр. I. - Т. XXII. - 1168+10 с.

11. Список населенных мест по сведениям 1859 года. XLVII. Херсонская губерния / Ред. Л. Майков. - СПб.: Тип. К. Вульфа, 1868. - LXXVIII+189 с.

12. НадибськаС.Б. Соціально-економічний розвиток міст Південної України в 1861-1900 pp. (за матеріалами Херсонської та Катеринославської губерній): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / С.Б. Надибська. - Одеса, 2005. - 17 с.

13. Надибська С.Б. Соціально-економічний розвиток міст Південної України в 1861-1900 pp. (за матеріалами Херсонської та Катеринославської губерній): дис. канд. істор. наук: 07.00.01 / Надибська Світлана Богданівна. - Одеса, 2005. - 246 с.

14. Рындзюнский П.Г. Крестьяне и город в капиталистической России второй половины XIX века (Взаимоотношение города и деревни в социально-экономическом строе России) / П.Г. Рындзюнский. - М.: Наука, 1983. - 271 с.

15. Константінова В.М. Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 - 1904 роки) / В.М. Константінова. - Запоріжжя: AA Тандем, 2010. - 596 с.

16. Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828-1866) /Л.Маленко. - Запоріжжя, 2000. - 513 с.

17. Городские поселения в Российской империи. - Т. 2. - СПб.: Тип. т-ва «Общественная польза», 1861. -IV+587 с.

18. Берштейн С. Одесса. Исторический и торгово-экономический очерк Одессы в связи с Новороссийским краем / С. Бернштейн. - Одесса: Тип. Л. Нитче, 1881.-145 с.

19. Статистические таблицы Новороссийского края и Бессарабии // Новороссийский календарь на 1867 год. / Под ред. о. И. Федорова. - Одесса: тип. Л. Нитче, 1866. - С. 72 - 105.

20. Історія міст і сіл Української PCP Запорізька область / Редкол. тому: В.І. Петрикін (гол.) та ін. - К.: Голов, ред. Укр. Рад. Енциклопедії AH УРСР, 1970. - 765 с., 12 л. іл.

21. Павлович. Материалы для военной географии и военной статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Военное обозрение Екатеринославской губернии. - СПб.: в Военной типографии, 1863. -211 с.

22. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий. По данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. - СПб.: Тип. Общественная польза, 1905. - ІХ+269+120 с.

23. Сенявский А.С. Урбанизация России в XX веке: Роль в историческом процессе / А.С. Сенявский; Ин-т рос. истории. - М.: Наука, 2003. - 286 с.

Размещено на Allbest.ru