Аграрне та продовольче питання в Галицькій CPP

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аграрне та продовольче питання в Галицькій CPP

Маріонеткове територіальне утворення Галицька Соціалістична Радянська Республіка, яка була проголошена за вказівкою з Москви Галицьким революційним комітетом в період польсько-радянської війни 1920 року, проіснувала з 15 липня до 23 вересня того ж року. В період свого існування вона проводила таку ж політику, як і в Російській Федерації та в УСРР під керівництвом більшовиків. Це стосується також аграрного та продовольчого питання.

Радянська влада в Галичині була недовго, її радянська історіографія досить потужна, хоча до 1939 року ця тема майже не згадувалася. Тему досліджували І. Богодист, Є. Галушко, І. Гаркавенко, С. Дерев'янко, О. Карпенко, І. Кічий, М. Колесник, М. Кучеров, Ф. Науменко, Б. Олійник, В. Судаков, В. Сьома, Б. Тшцик, П. Тригуб, А. Ярошенко та інші. У їхніх працях стверджувалося, що «Галицька Соціалістична Радянська Республіка - це справді героїчна сторінка в історії західноукраїнських земель», а Галревком - це орган, під керівництвом якого «трудящі краю боролися за владу рад, здійснювали перші соціалістичні перетворення», що «соціалістичні перетворення, розпочаті під його керівництвом, залишили глибокий слід у свідомості місцевих жителів» тощо.

Більш об'єктивно досліджували історію ГСРР історики української діаспори В. Верига та М. Стахів.

У період незалежності України увага дослідників до історії ГСРР, як і до історії всього радянського періоду історії України, значно послабилася. Серед невеликої їх кількості можна виділити праці М. Мухіної та М. Литвина.

Проблема польсько-радянської війни та існування Галицької CPP знаходилося і знаходиться в центрі уваги польських істориків. Найбільш повно і всесторонньо вона висвітлена у монографії М. Климецького.

Безпосередні учасники подій 1920 року в Галичині залишили численні спогади. Проте у радянський період в основному використовували спогади В. Затонського та С. Будьонного, та й то лише ті фрагменти, які були вигідні існуючому комуністичному режиму. Проте спогади І. Бабеля, Н. Гірняка, P Заклинського, Б. Колодія та багатьох інших не використовувалися, бо не вкладалися в ідеологічну схему влади та правлячої партії. Тому дослідження аграрного та продовольчого питань у Галицькій CPP має актуальнее значення.

Метою статті є об'єктивне дослідження різних аспектів стану та більшовицьких методів вирішення аграрного та продовольчого питань в Галицькій республіці.

Основним питанням, яким прижилось зразу зайнятися органам радянської влади на території зайнятих повітів Східної Галичини, було питання про землю. Його вирішення повинно було слугувати забезпеченню підтримки будь-якого уряду з боку селянства. Так, у день проголошення ГСРР, коли більшовицькі війська впритул наблизилися до Варшави, Варшавський сейм спільно затвердив «Основи земельної реформи», які давали певні обіцянки ліквідувати безземелля та малоземелля селян. Основною метою реформи було скріплення середнього селянства за рахунок державних та нераціонально використовуваних поміщицьких угідь [3, с. 20]. Сам закон було затверджено через рік. У законі передбачалося здійснити парцеляцію державних земель, понаднормової частини поміщицьких земель, непродуктивних господарств та ін. Якщо в центральних воєводствах норма землі, що не підлягала викупу становила 60-180 га, то для східних, ця кількість угідь була збільшена до 400 га. В результаті за перший період колонізації (з 14 вересня 1919 р. по 30 червня 1920 р.) на 69 000 га землі у Східній Галичині було переселено 12 000 польських родин, або близько 60 000 осіб з етнічних польських земель. Таким чином Варшавський Закон про земельну реформу поширився на Східну Галичину. Польський сейм спішно ухвалив закон про виконання земельної реформи, згідно з яким землею мали наділятися інваліди й солдати польської армії [3, с. 21].

Комуністичні керівники ГСРР чітко усвідомлювали вагу земельного питання й з самого початку війни з поляками розпочали революційну пропаганду. У листівці військово-революційного комітету «За що б'ються більшовики?» говорилося, що вони «відбирають у великих приватних власників - дідичів, куркулів - землю і передають її бідним та безземельним селянам. Приватна власність на землю, як і на інші засоби продукції, нищиться. Ради селянські переймають в своє управління всю землю, яка належить до більших приватних власників» [14, с. 287].

Польський історик Міхал Клімецький звернув увагу на той факт, що в Декреті №1 Галревком не піднімав питання парцеляції великої земельної власності поміж селян, натомість одержавлював її та передавав для спільного користування за посередництвом революційних комітетів [11, с. 130,225].

Свої дійсні наміри комуністичні правителі виказали у постанові «Про поміщицькі маєтки і плоди, врожай збіжжя і паші». У цьому документі, зокрема, було сказано:

1. Всі поміщицькі землі, ліси, луги, пасовиська і води, всі бувші цісарські, а також церковні і монастирські маєтки, зі всім живим і мертвим інвентарем і з усіма будинками негайно одбираються у дотеперішніх їх власників і безплатно переходять через місцеві органи радянської влади у користування усіх працюючих.

2. Всі ці землі, луги, пасовиська і води, і все майно, вказане в статті 1 цієї постанови, переходять у завідування земельного відділу Галицького революційного комітету і підлеглих йому повітових і місцевих відділів.

3. Місцеві земельні відділи місцевих революційних комітетів під керівництвом повітових земельних відділів, повинні негайно виселити поміщиків, їх довірених і нетрудових орендарів (посесорів) з їх бувших маєтків і господарств і взяти ці маєтки на підрахунок і контроль» [8, с. 13].

Далі постанова зобов «язувала земельні відділи охороняти від розграбування та взяти на підрахунок будинки, інвентар, худобу, продовольчі запаси, а також забезпечити збір врожаю та належний обробіток всіх вищевказаних земель. Запаси насіння у маєтках і господарствах, за винятком тієї кількості, яка необхідна для засіву тих господарств, земельні відділи мали передати населенню. Натомість припаси кормів маєтків мали передаватися через повітові Земельні відділи в розпорядження органів Харчового відділу Галревкому.

З метою виконання завдань Москви по збору врожаю і забезпечення продовольчими запасами Червоної армії більшовицькі зверхники розпочали процес організації сільревкомів. Після створення сільревкомів на Тернопільщині Федір Замора, колишній депутат УНРади ЗУНР, який пішов на службу до більшовиків, скликав з'їзд усіх сільських ревкомів з метою дати їм точні інструкції щодо урядування цих радянських осередків, у тому числі й у земельному питанні [5, с. 336-337]. В інструкції Збаразького повітового земельного відділу земельним відділам повітревкомів говорилося таке:

«1. Сільські земельні відділи аж до розпорядження організуються за зразком земвідділів, існуючих в Галичині до приходу «польської армії».

2. Всі постійні служачі і робітники бувших українських господарств безслівно остаються на своїх місцях для несення необхідних біжучих робіт і охорони майна.

3. Сільські земвідділи насамперед всього звертають увагу на охорону економії і взагалі сільськогосподарського майна» [14, с. 612]. В інструкції жодним чином не говорилося про механізми експропріації та поділу поміщицьких земель.

Земельний відділ Галицького ревкому здійснював керівництво аграрними питаннями в Галичині в основному за допомогою інструкцій, циркулярів та розпоряджень, які реалізовувалися у світлі більшовицької земельної політики. Так, у Циркулярі №1 повітовим місцевим земельним відділам вказувалося:

«1. У доповнення до постанови №2 Галицького ревкому «Про земельні маєтки і плоди» доручається повітовим і місцевим земельним відділам доложити всіх старань, щоби поля, призначені під озимину, були зараз засіяні, призначені для ярого посіву в міру потреби визяблені (підготовлені під зяб - Я.M., Г.Ш.).

2. Для здійснення цієї роботи ужити інвентар і польові запаси нетрудових маєтків, коли такі є.

3. Користуватися нетрудовою землею мають право безземельні і малоземельні селяни-робітники(форналі), замешкані в даній громаді. Безземельні, але не хлібороби, а також хлібороби, а також котрі не проживають ще року в громаді, можуть користуватися колишньою панською (нетрудовою) землею лише тоді, коли вона залишається після задоволення потреб місцевого населення.

4. Повітові земельні відділи зобов'язані негайно вияснити, в котрих селах їх повіту немає зовсім нетрудової землі або мало, і для тих сіл призначити відповідну частину з сусідніх за порозумінням із земельним відділом відповідних сіл.

5. Для справедливого наділення нетрудовою землею селян (п. З циркуляра) місцеві земвідділи зобов'язані негайно підрахувати кількість нетрудової землі і кількість душ біднішого хліборобського населення» [6, арк. 12].

Земельний відділ Галицького ревкому видав також інструкцію повітовим земельним відділам про порядок використання й охорони лісу [6, арк. 20].

Він також приділяв велику увагу питанню засівання полів. В Обіжнику №3 у справі засівів підкреслювалося про необхідність негайного розпорядження у справі розподілу землі для озимих і весняних засівів. При цьому рекомендувалося керуватися такими вказівками: «Прагнути до того, щоб вся посівна площа нетрудових, як і трудових господарств була засіяна, старатися про те, щоб засіяти і ті поля, які постійно під час війни лежали облогом. Подбати, щоб вирощено було якнайбільшу кількість збіжжя.

Коли б виявилось, що селяни-дуки із неохоти до радянської влади не хочуть засіяти все своє поле, тоді призначити надзвичайну комісію із засіювання полів, яка буде уповноважена конфіскувати у дуки-багача не обсіяну землю і передати її біднякам, які засіють її живим і мертвим інвентарем та насінням дуки-багача» [6, арк. 10-11].

До розподілу поміщицької, церковної та державної земель закликала більшовицька преса, яка поширювалася в Галичині - газети «Більшовик», «Красная Армия», «Червона Галичина», «Красный кавалерист», «Голос красноармейца» та інші. Так, у газеті «Червона Галичина» якийсь К. Блискавицький у статті «Час прокинутись» писав: «Працюючий нарід мусить негайно рішуче відібрати у панів землю зі всім реманентом… Але відібрати треба, бо треба до кінця знищити сили і владу буржуїв» [18].

Повітові земельні відділи намагалися зібрати дані про наявність нетрудової землі. В повіти розсилалися накази негайно прислати інформацію, скільки є нетрудових земель, скільки засіяно полів, яка урожайність, скільки є робочої худоби.

У села повітів розсилалися агітатори, які намагалися зіштовхнути бідніші і багатші верстви сільського населення. Така діяльність агітаторів приводила до місцевих заворушень. Про це, зокрема, повідомляв у Галицький ревком голова Гусятинського повітревкому [17, арк. 97].

Про стан у сільському господарстві Східної Галичини пізніше згадував голова Галревкому В. Затонський. «Ми увійшли в Галичину, - писав він, - саме перед жнивами. Був хороший врожай, повним колоссям колосилися панські лани й ніхто їх не жав. Бо як можна - вони чужі, - вони ж чужі, це ж власність пана! Правда, пан утік з польською армією, але хіба «порядний хазяїн» візьме чуже? Навіть не щоб боялися повороту поляків, а просто вважали за неможливе порушити «святе» право власності, бодай панської» [7, с. 44].

Селяни зверталися часто за роз'ясненнями щодо поділу поміщицької землі, бо агітаційні промови на мітингах залишалися інколи не зрозумілими. «Просимо пояснення, - писали із села Охримівці Збаразького повіту, - що ми маємо роботи з тим ланом, бо було сказано, що лан мається поділити поміж людей, але ми чекаємо до дальшого розпорядження» [19, арк. 21].

«І вперше, - як писав В. Затонський, - від більшовиків почули галицькі «хлопи», що в порушенні права приватної власності немає гріха, коли це не якась крадіжка, а класова боротьба з обшарником та капіталістом» [7, с. 41].

Але у вирішенні аграрного питання Галревком і КПСГ допустили ті ж помилки, що і в Росії та Україні більшовики. Згідно декрету №1 та постанови Галревкому «Про земельні маєтки і плоди, про збір хліба й паші» передбачалося, що земля, яка конфісковувалася у великих власників, не передбачалася безпосередньо селянам, а лише органам державної влади - ревкомам. Проте селяни хотіли одержати землю у приватну власність.

Робилися заходи провести облік земель у повітах. Наприклад, Зборівський пові - тревком зобов'язав усі сільські ревкоми на протязі п'ятиденного терміну подати в повітревком інформацію, скільки є землі господарської, панської, попівської і церковної в моргах, а також, якою є кількість робочої худоби [13].

Землю селяни часто ділили, не чекаючи вказівок від Галревкому. Наприклад, у Настанові Тернопільського повіту було вирішено роздати безземельним селянам 200 моргів виораної панської, костельної і церковної землі. Виорану землю роздавали лише безземельним селянам в кількості від 1 до 2-х моргів, а обліг - усім, котрі зможуть обробити власного працею [20, арк. 1а].

Настасівський сільревком, розглянувши питання поділу землі, обмежив площу поділу 150-ма моргами, а обліг роздавати не всім, а лише бажаючим безземельним і малоземельним селянам і в певній кількості [21, арк. 11].

У селах Східної Галичин проходив розподіл поміщицьких, церковних земель. У с. Хом'яківцях Чортківського повіту було розподілено 430 моргів орної землі, у селі Нагорянах - 700 моргів [9, с. 31].

Але, одержавши землю, селяни зустрілися із труднощами її обробітку через відсутність робочої худоби та реманенту. У земельний комітет Збаразького повіту ревком села Клебанівки повідомляв, що поділив панську землю поміж найбідніших селян, які навіть своєї хати не мають. Одержану землю селяни не можуть обробити. Агітатори рекомендували обробити її робочою худобою та інвентарем багатших, але це виявилося неможливим, бо робочу худобу забирають на форшпан (громадські роботи). Тому бувають дні, коли в селі не можна знайти ні одного коня. В результаті селяни, які мають коней, не зможуть обробити навіть своїх наділів [22, арк. 33].

З метою забезпечити селян живим та мертвим інвентарем земельний відділ Галревкому спеціальною інструкцією рекомендував створити прокатні пункти, які діяли б під керівництвом місцевих земельних відділів [6, арк. 14-16]. У спеціальних інструкціях повітовим земельним відділам говорилося: «Позичати сільськогосподарське знаряддя в першу чергу безземельним і малоземельним, сім'ям червоноармійців, а потім всьому нашому хліборобському населенню.

Бідніше населення та сім'ї червоноармійців не платять нічого за позичання сільгос - пзнаряддя. Інші платять ціну, яку встановить повітовий земельний відділ» [23, арк. 19].

Земельні відділи повітревкомів зосередили свою увагу на створенні прокатних пунктів сільськогосподарського інвентаря. Наприклад, у Збаразькому повіті прокатні пункти були створені в населених пунктах: Збараж, Добромірка, Нове Село, Тока, Доброводи. За кожним прокатним пунктом були закріплені села повіту [24, арк. 8].

Більшовики вважали створення прокатних пунктів попередньою передумовою щодо запровадження колективного обробітку землі. Це було їх істотною помилкою. Незважаючи на прагнення селянства дістати землю в свої руки, Галревком не завершив розподілу поміщицької землі. У той же час рекомендував колективний її обробіток. Про це говорилося у цитованому нами Циркулярі №1 до повітових земельних відділів:

«…6. Обов'язком земвідділів є звернути увагу на селянську бідноту, якщо така захоче обробляти землю спільними силами на колишніх полях двірських, церковних та монастирських. Земвідділи повинні йти таким на руку і помагати їм так грішми, як живим і мертвим інвентарем».

В окремих селах на базі поміщицьких фільварків Галревком почав створювати колективні господарства. Рішення про колективний обробіток землі було ухвалене на повітовому селянському з'їзді 29-30 серпня в Бродах [1]. Таке ж рішення ухвалив Тернопільський селянський з'їзд. Інструктор, що проводив роботу в Гусятинському повіті, у донесенні від 22 серпня 1920 року повідомляв: «У селі Мишківцях з радістю було сприйнято пропозицію спільного користування інвентарем і худобою, тому що раніше не знали, як задовольниш всіх п'ятьма-шістьма плугами, сімома конями, що залишилися в маєтку і якими хотіли працювати більш як п'ятдесят бідняків» [4, с. 27-43].

У вересні 1920 року були створені дві сільськогосподарські комуни у Скалатському повіті. Одна - в селі Новосілка Гримайлівська, в яку входило сорок господарств, друга - в селі Оріховець із п'ятдесятьма господарствами, організатором яких був скерований в Галичину більшовик, шахтар з Донбасу [4, с. 27-43].

Але більшу увагу більшовики приділяли створенню кооперативів. Наприклад, у Збаразькому повіті кооперативи були створені в селах Чагарі, Яловець, Воробіївка, Клибанівка, Климківці, Скорики, Пеньковець, Промовець, Токи, Пальчинці, Білозірка, Кошляки та інших. Всі вони були створені на протязі 4 днів - 24-27 серпня [25, арк. 1-2]. Враховуючи традиції кооперативного руху в Галичині, їх більшовикам було досить легко організувати, хоча й намагалися їх організувати «на нових пролетарських началах» [12].

Намагалися перенести в Галичину створення комітетів незаможних селян. Зокрема, такий комітет був створений в с. Ягольниця Чортківського повіту [26].

Селянство в той час не було підготовлене до колективного господарювання. Але більшовики не рахувалися із думкою селян, які прагнули одержати землю в свої руки. Галицький ревком не роздав селянам колишню поміщицьку землю, а селянство в той час ніяк не було підготовлене до колективного господарювання. Воно віками мріяло про землю і боролось за здійснення своєї мрії.

Із аграрним питанням було тісно повязане питання продовольче. Воно було регламентоване постановою Галревкому «Про земельні маєтки і плоди, про збір хліба і пашні». Коордиував роботу продовольчий відділ Галревкому, який очолював Д. Кудря. При повітревкомах були створені аналогічні відділи.

Галревком визначив завдання провольчих відділів: «Головніша наша робота - це вияснення всіх ресурсів села, заготівля хліба, м'яса й інших виробів села для робітників і поділ їх.

Звідси ясно, що наша ціль надалі - це облік продукції села і міста, а після обліку - правильний поділ» [2, с. 2]. Але важливим завданням продовольчих відділів була організація «харчування Червоної армії, міліції, хворих дітей», тобто організація громадського харчування [2, с.З].

«Щодо організації роботи на селі, - говорилося в Інструкції, - з перших кроків своєї праці направити всі зусилля на збір збіжжя як з панських і церковних, так із земель, власники котрих повтікали з поляками» [2, с.З]. В інструкції рекомендувалося створювати колективні господарства а також все зробити для того, щоб розколоти село на багатих і бідних [2, с.З].

Перед більшовиками стало завдання взяти на облік урожай 1920 року, який виявився досить непоганим. Збір зернових здійснювався селянами в основному за третину урожаю. Такі розцінки рекомендував Галревком агентам повітових продовольчих відділів для запровадження у селах [2, с.З]. Цю ж норму запроваджували у селах повітів [27]. Проте незрозумілою залишалася оплата за копання картоплі, цукрових буряків, збір городніх культур. Тому повітревкоми зверталися за роз'ясненням з цього питання до Галревком. 13 вересня Галревкому роз'яснив, що «за збір, зваження і зсипку в ями населення одержує четверту частину» [27].

Часто здійснювалося пограбування селян зі сторони військових частин і, зокрема, зі сторони дивізії Червоного козацтва під командуванням В. Примакова. Так, у селі Красносільці Збаразького повіту розквартирований там обоз 5-го червоноюзацького полку забрав все зерно, яке було зібрано з лану поміщика, в тому числі 80 кіп вівса, і скосив 7 моргів трави [28, арк. 1-3].

Такі самовільні реквізиції з боку військових частин стали масовими. Тому уповноважений опродкому Південно-Західного фронту своїми наказами заборонив будь-які реквізиції військовими частинами. Відповідно, повітревкоми видали свої накази. Так, Зборівський повітовий ревком у наказі ревкому с. Підгайчики підкреслював, що червоноармійські частини не мають права без дозволу повітревкому «робити жадних продовольчих заготовок збіжжя на фільварках як рівно ж у селян на території Галичини, а тим самим у Вашій громаді». Тому повітовий ревком наказував такі самовільні заготівлі різних військових частин не допускати, а відсилати за дозволом в ревком [29].

Із-за численних скарг населення на дії червоноармійських частин завідуючим харчовим відділом при Галревкомі Д. Кудря своїм наказом зобов'язав реквізовані Червоною армією продукти оплачувати за твердими цінами [2, с. 19]

Були випадки, що червоноармійці допомагали селянам збирати хліб на суботниках. Наприклад, в с. Війтів ці бійцями і співробітниками перев'язочного загону було зібрано 10 моргів хліба [15, арк. 201].

Повітові ревкоми були зобов'язані вжити всіх заходів щодо обліку і збереження наявних у повітах продуктів. Для цього, наприклад, це питання розглядав на спеціальній нараді Золочівський повітревком. Відповідне розпорядження з цього приводу дав комунальний відділ Заліщицького повітревкому [30, арк. 2-3].

Значну частину зібраного урожаю змушені були селяни звозити на склади Червоної армії [7, с. 45]. При цьому ревкоми повинні були допомагати агентам продвідділу Галревкому як у збереженні, так і в доставці зібраного зерна [31, арк. 24].

Зерно більшовикам було необхідне і в майбутньому. Тому в Циркулярі №1 земельного відділу Галревкому було зобов'язано повітові земельні відділи «докласти всіх старань, щоби поля, призначені для ярого посіву в міру потреби визяблені» [6, арк. 12].

Поряд з аграрним, у полі зору Галревкому перебувало продовольче питання. Всі заготівельні та розпорядчі операції з продовольчими товарами взяв у своє підпорядкування продовольчий відділ Галревкому. Була запроваджена монополія держави на продукти харчування. Згідно з декретом «Про введення трудового харчового пайка» вводився принцип розподілу продуктів харчування, проголосивши гасло «Хто не працює, той не їсть». Декретом визначався розмір трудового пайка для всіх працюючих, а також для дітей і безробітних [32, арк. 1].

Для всіх громадян Галицької СРР, що не експлуатували чужої праці, встановлювалася єдина загальна норма продуктів харчування - громадянський пайок. Для осіб, які експлуатували чужу працю, тобто використовували найманих робітників, громадянський пайок видавався в половинному розмірі. Крім того, робітникам і службовцям встановлювався окремий трудовий харчовий пайок за дійсно пророблені дні по двох категоріях: по категорії «А» - для осіб, зайнятих фізичною працею, і по категорії «Б» - для осіб, зайнятих розумовою і конторською працею. Співвідношення між нормами пайка обох категорій було 3 до 2. Спеціальні норми постачання встановлювалися для осіб; зайнятих на підприємствах і в установах державного значення, з особливо важкими або шкідливими умовами праці, робочий день яких тривав понад 8 годин, для осіб кваліфікованої розумової праці [14, с. 433]. Віднесення робітників і службовців до тієї чи іншої категорії або групи, а також встановлення норм постачання, визначених у декреті 4-х груп входило в обов «язки комісії, яка була створена Галревкомом наприкінці серпня при продовольчому відділі [33, арк. 29]. Цосилене харчування передбачалося видавати жінкам із грудними дітьми, а також дітям [7, с. 434].

Було встановлено також порядок нормування і видачі продовольчих пайків спеціальною інструкцією продовольчого відділу Галревкому, якою було передбачено денні норми продуктів червоноармійцям на фронті та в тилу, а також хворим і пораненим у лікарнях [34, арк. 24]. Також встановлювався порядок забезпечення продуктами харчування в республіці: в першу чергу з наявних запасів повинні були задовольнятися потреби військових частин і військових лікарень та лазаретів; потім цивільні лікарні, міліція та діти; робітники державних підприємств та установ, до яких належали шахти, пошти, військові підприємства тощо; далі йшли установи соціального забезпечення, громадського харчування та в'язниці; а наприкінці інші робітники та службовці. Решта населення могла розраховувати на одержання продуктів харчування після задоволення потреб вказаних груп.

В архівах є дані про виділення продуктів населенню за різними категоріями. За півтора місяці робітники і службовці одержали 21 тис. пудів муки, 5 тис. пудів крупи, 17 тис. пудів картоплі, 500 пудів м'яса, 160 пудів цукру. Значно більше одержали лікарні та їдальні, де харчувалися міліціонери, державні службовці та інші привілейовані категорії - 22500 пудів муки, 7 тис. пудів крупи, 1200 пудів м'яса, 600 пудів риби, 22500 пудів картоплі, Ї20 пудів цукру, 500 пудів солі та інші продукти [16, с. 137].

Галревком вважав, що продовольчу кризу можна подолати за допомогою організації громадського харчування. З цією метою 25 серпня був виданий декрет «Про організацію громадського харчування», за яким передбачалося ввести дешевше громадське харчування для працюючих і безплатне для дітей до 16-ти років незалежно від їх класового походження [14, с. 430-431]. Були утворені громадські їдальні у Тернополі, Бродах, Збаражі, Скалаті та інших повітових центрах, де окремі категорії населення повинні були одержувати гарячі обіди [10, с. 123]. Але це було лише бажання влади. Плановані та здійснювані заходи торкалися лише невеликої частини населення Східної Галичини. А більшість населення жила у постійному голоді. Були випадки навіть голодної смерті.

Велику роль у Галичині від кінця XIX ст. відігравала кооперація, яка займалася також, поряд з іншими напрямами діяльності, заготівлею продуктів харчування. Проте з приходом більшовиків галицькі сільські кооперативи на зразок «Сільського господаря», «Kolka rolniczego» та інші припинили своє існування. Більшовики намагалися створити нову, соціалістичну сітку кооперативів, бо продовольчі органи самостійно не могли справитися з великим обсягом роботи із заготівлі і розподілу продовольства. Для цього була здійснено ряд заходів: організаційно-політичним управлінням Галревкому було розроблено і винесено на затвердження політбюро ЦК КПСГ положення про кооперацію в Галицькій СРР; 3 вересня декретом Галревкому було утворено Галицький кооперативний комітет, який, за планами більшовиків, повинен був стати об'єднуючим і організуючим центром споживчої кооперації у ГСРР [14, с. 511-512]. Він проголосив створення єдиного «робітничо-селянського кооперативного товариства» - Всегалицької кооперативної спілки, виробив положення про її органи, а також про повітові та місцеві споживчі товариства [35, арк. 4].

Слід відмітити, що вся діяльність Галревкому була скерована на одержавлення і централізацію кооперативного руху, як це здійснювали більшовики на Наддніпрянській Україні. Проте були спроби відновити діяльність на місцях кооперативів на місцях колишніми кооперативними діячами Галичини, активістами кооперативного руху, але таку ініціативу намагалися перехопити або взяти у свої руки місцеві продоргани або повітревкоми [16, с. 139].

Але «кооперативна» діяльність більшовиків у Східній Галичині тривала не довго.

реформа земельний селянство

Список використаних джерел

1. Більшовик. Газета галицького селянства. Орган ЦК Комуністичної партії Галичини. - 1920, 11 вересня.

2. Бюллетень інформаційно-видавничого відділу організаційно-політичного управління осо - уповноваженого опродкомів захфронта і харчового відділу Галицького революційного комітету. 20 серпня 1920 р. - Ч.І. - Тернопіль: Всегалицьке рад. вид-во, 1920. - 28 с.

3. Васюта И.К. Социально-экономические отношения и революционная борьба в деревне Западной Украины 1919-1939 гг. Автореферат… - д-ра исторических наук/И.К. Васюта. - Львов. 1972. - 68 с.

4. Галушко Е. Деятельность органов советской власти в Западной Украине в 1920 г./ Е. Галушко // Сб. научных трудов/ Львов, вет.-зоотехн. ин-т. - Т.6. - 1953. - С. 27-43.

5. Гірняк Н. Останній акт трагедії Української Галицької Армії/ Н. Гірняк. - [Нью-Йорк]. 1969. - 281 с.

6. Державний архів Тернопільської області (далі - ДАТО). - Ф.Р-2367. - Оп. 1. - Спр.24.

7. Затонський В.П. Перші кроки радянської влади Західної України/ В.П. Затонський // КПЗУ-організатор революційної боротьби: спогади колишніх членів КПЗУ. - Львів: Кн.-журн. вид-во. 1958. - С. 41-48.

8. Збірник декретів, декларацій і постанов Галицького революційного комітету. - Тернопіль: Всегалицьке рад. вид-во, 1920. - Вип. 1. - 19 с.

9. Карпенко О.Ю. Встановлення радянської влади у Східній Галичині у 1920 р./ О.Ю. Карпенко // Український історичний журнал. - 1957. - №3. - С. 21-34.

10. Кічий І.В. Нові дані про діяльність Галицького ревкому/ І.В. Кічий // Український історичний журнал. - 1990. №8. - С. 120-125.

11. Klimecki М. Galicyjska Socjalistyczna Republika Rad. Okupacja Malopolski (Galicji) Wschjdniej przez Amiie Czerwona w 1920 roku/ - Torun, 2006.

12. Красное знамя. Орган Реввоенсовета 14-й советской армии. - 1920, 9 сентября

13. Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Відділ рукописів. Збірка «Зборівський ревком», №4.

14. Під прапором Жовтня. Вплив Великої Жовтневої соціалістичної революції на піднесення революційного руху в Західій Україні (1917-1920 pp.) Документи і матеріали. - Львів: Кн.-журн. вид-во, 1957. - 692 с.

15. Російський державний військовий архів. - Ф. 199. - Оп.2. - Спр.204.

16. Тищик Б.И. Комуністична партія Східної Галичини - організатор і керівник соціалістичного будівництва в Галицькій CPP у 1920 році/ Б.И.

Тищик // Вісник Львів ун-ту. Серія юридична. - 1966. - С. 10-17.

17. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф.Р-2189. - Оп.1. - Спр.8.

18. Червоний доброволець. Орган політичного відділу 47-ї стрілецької дивізії і Золочівського повітового ревкому. - 1920. - 14 вересня. Одноденна газета.

19. ДАТО. - Ф.Р-2367. - Оп.1. - Спр.32.

20. ЦДАГО України. - Ф.Р-2189. - Оп.1. - Спр.20.

21. Красное знамя. Орган Реввоенсовета 14-й советской армии. - 1920, 4 сентября.

22. Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Відділ рукописів. Збірка «Золочівський ревком», №2.

23. ДАТО. - Ф.Р-2367. - Оп.1. - Спр.6.

24. Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Відділ рукописів. Збірка «Золочівський ревком», №3.

Размещено на Allbest.ru