Державний лад давньогрецьких держав Спарти і Афін

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО"

Кафедра Історії держави і права

зарубіжних країн

Індивідуальна робота

Державний лад давньогрецьких держав

Спарти і Афін

Підготувала

студентка I курсу

1 факультету 24 групи

Гавриляк Жанна

Перевірив

Васильєв Євген Олександрович

Харків 2013



План

Вступ

1. Державний лад Афін

1.1 Виникнення Афін, реформа Тезея

1.2 Діяльність ареопагу і колегії стратегів

1.3 Народні збори

1.4 Закони Драконта

1.5 Політична реформа Солона, створення Ради чотирьохсот

1.6 Геліея і посадові особи(стратеги та архонти)

1.7 Тиранія Пісистрата та реформа Клісфена

1.8 Рада п'ятисот

1.9 Держава за часів правління Ефіальта та Перикла(його реформи)

2. Державний устрій Спарти

2.1 Утворення Спартанської держави

2.2 Влада архагетів

2.3 Влада герусії

2.4 Народні збори -- апелла.

2.5 Становище ефорів

2.6 Правління Лікурга

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Розклад первіснообщинного ладу і виникнення класового рабовласницького суспільства на території Стародавньої Греції припадає на кінець II- початок I тисячоліття до н.е. У країні, поділеній гірськими хребтами, він відбувається нерівномірно і призвів до утворення невеликих за територією міст-держав класичного типу. Серед грецьких держав-полісів, які виникли на території Балканського півострова, найбільш могутніми і впливовими були Афіни і Спарта. В історії Афін і Спарти можна спостерігати риси, типові для історичного розвитку й інших рабовласницьких полісів античної Греції.



1. Державний лад Афін

1.1 Виникнення Афін, реформа Тезея

У VIIIст. до н. е. у південно-східній частині Балканського півострова,в центрі грецької області, так званій Аттиці виросло (навколо давньої фортеці)місто, яке стало найвидатнішим центром античної і світової культури. Його назвали на честь богині-покровительки Афінами. Аттика -- кам'янистий півострів, майже без родючих земель, зате там була якісна глина, родовища срібла, свинцю, мармуру. Наприкінці II тисячоліття до н.е. територію Аттики населяли чотири іонійські племені, кожне з яких мало свої народні збори, раду родових старійшин і вождя - базивлеса, військового керівника, воєначальника. Першим кроком до утворення Афінської держави стали реформи, які пов'язуються з ім'ям легендарного грецького героя Тезея. Однією з його реформ був синойкізм, тобто об'єднання чотирьох найбільших племен (філ) Аттики у VII столітті до н.е. наколо Афін. Цей союз чотирьох племен став називатися союзом іонійців. Аттика поділялася на 48 навкрарій - територіальних округів; кожна навкрарія повинна була поставити, озброїти і укомплектувати екіпажем одне військове судно для афінського флоту. " Ця установа, пише Енгельс про навкрарії, - підривала двояким чином родовий устрій: по-перше, вона створювала публічну владу, яка вже не збігалася із сукупністю озброєного народу; по-друге, вона вперше поділила народ для спільних цілей не за родинними групами, а за територією проживання". Поряд з племінними органами управління були утворені єдині народні збори, колегія архонтів і ареопаг. Соціальна структура суспільства складалася з евпатридів - аристократів, геоморів - землеробів та деміургів-ремісників. Родова аристократія користувалася усіма політичними і громадянськими правами. Представники демосу (від селянина-бідняка до власника кораблів і майстерень), маючи права громадян, не мали майже жодних політичних прав. Ще одна група вільного населення - метеки (іноземці, що поселилися в Афінах і займалися ремеслом чи торгівлею), взагалі не мали ані громадянських, ані політичних прав. Особливу категорію становили раби, які розглядалися як робоча худоба чи інвентар.

1.2 Діяльність ареопагу і колегії стратегів

Афінами управляв ареопаг - рада з евпатридів, яка збиралася на пагорбі бога війни Ареса. З свого середовища ареопаг вибирав одного, а з 683 р. до н. е.-дев'ятьох архонтів для управління поточними справами. Ареопаг складає закони, здійснює вищий суд, спостерігає за діями посадових осіб, перше місце серед яких належить колегії архонтів і колегії стратегів. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено, головним чином, функції судової установи. Під головуванням архонта-базивлеса він розглядав справи про умисні вбивства. За дорученням народних зборів ареопаг міг поводити розслідування справ про державні злочини. Справи про неумисні вбивства розглядалися судом ефетів. Розбій, крадіжка та інші майнові злочини - колегією одинадцяти. Цивільно-правові спори про майно були у віданні третейського суду діетів і ( у дрібних справах ) колегії сорока. Колегія з десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян.

Основними функціями колегії стратегів були верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п'ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень. афіни спарта реформи

Відразу після вступу на посаду -- оголошував всім громадянам, що вони мають право володіти тим майном, яким володіли до його вступу на посаду і мають право зберігати його до завершення його управління. Потім призначав хорегами для показу трагедії трьох найбагатших з афінян. Йому подавали скарги з державних і приватних справ. Він розглядав і спрямовував їх в суд. Архонт повинен також був піклуватися про сиріт, про спадкоємниць і про жінок, які після смерті чоловіка залишились вагітними. Мав право на винних накласти дисциплінарне стягнення чи притягнути до суду. Також він здавав в оренду майно сиріт, поки їм не виповниться 14 років і брав від орендарів забезпечення. Він також стягував з опікунів утримання, якщо вони не надавали його дітям.

1.3 Народні збори

Народні збори самостійного значення не мали і не впливали на обрання архонтів, які обиралися ареопагом терміном на рік. Після річного перебування на посаді архонт ставав по життєвим членом ареопагу. Народні збори були верховним органом афін. Вони збиралися спочатку 10, а пізніше 40 разів на рік. За особливих обставин ( несподіваний напад ворога, стихійне лихо ) могли бути скликані надзвичайні "збори жаху і сум'ятиці". Компетенція народних зборів була широкою: вони приймали закони, видавали настанови з приватних питань(псефізми), обирали посадових осіб та здійснювали перевірку їх діяльності, вирішували питання війни і миру, обговорювали продовольче становище країни тощо. Спеціальні збори присвячувалися розгляду прохань громадян і вирішенню питання про вигнання окремих осіб в порядку остракізму за межі держави.

У роботі народних зборів могли брати участь лише повноправні афінські громадяни, які досягли 20 років. Раби були повністю позбавлені політичних прав. Жінки і метеки у народні збори не допускалися. Як правило, рідко брали участь у його діяльності селяни, зайняті на польових роботах, хоча починаючи з IV ст. до н.е. за відвідування зборів встановлювалася винагорода. Для вирішення навіть найважливіших питань вимагалася присутність 6 тис. осіб, тобто приблизно 1/5 усіх повноправних громадян.

Порядок денний народних зборів визначався завчасно. Одні із зборів кожного місяця вважалися головними, вони перевіряли діяльність посадових осіб, обговорювали продовольче становище тощо. Головні збори шостого місяця, крім того, вирішували питання про остракізм, звинувачення посадових осіб. На трьох інших зборах місяця розглядалися скарги громадян, релігійні, адміністративні й інші питання. Виступати у народних зборах і вносити проекти нових законів формально міг кожен учасник. Практично з промовами виступали головним чином професійні оратори - демагоги, які захищали інтереси окремих груп рабовласників. Законопроекти попередньо вивішувалися для загального огляду і надходили на обговорення народних зборів після розгляду в раді п'ятисот, яка щодо кожного законопроекту давала висновок. Голосування на підтримку законопроекту здійснювалося підняттям рук.

Важливим засобом, використовуваним верхівкою панівного класу у боротьбі з небажаним для нього законопроектами, було право будь-якого учасника зборів, пославшись на незаконність пропозиції, вимагати зняття законопроекту з обговорення чи голосування під загрозою притягнення ініціатора до суду. Крім того, голова народних зборів міг не ставити на голосування ті пропозиції, які, на його погляд, були незаконними. Прийнятий народними зборами законопроект ставав законом лише в тому випадку, якщо він не відхилявся потім геліеєю.

1.4 Закони Драконта

Починаючи з VI ст. до н. е. у політичне життя афінського суспільства дедалі активніше включався новий соціальний елемент. Демос постійно ворогував з аристократією, яка зневажала його. Крок за кроком виривав він у неї політичну владу. Коли це йому вдалося, в Афінах встановилася рабовласницька демократія,а отже, і держава у її початковій, ще не завершеній формі. На початку VII ст. до н. е. в Афінах з'являються перші писані закони. Евпатриди намагаються обмежити пережитки родового ладу, передусім кровну помсту, забезпечити свою особисту і майнову недоторканність. Закони Драконта, метою яких був захист приватної власності на нерухомість, суворо карали за посягання на неї. Саме термін «драконові закони» став назвою для суворого законодавства. Смертна кара була чи не єдиним покаранням, адже в'язниці греки не знали. Життям розплачувалися не лише за убивство, але й за осквернення святинь і навіть за крадіжку овочів. Кроком уперед у розвитку юридичної думки стало розмежування злочинів на умисні і здійснені з необережності. Прогресивним слід вважати і те, що закони, попри свою жорстокість, обмежували владу архонтів, які часто надто вільно тлумачили право.

1.5 Політична реформа Солона, створення Ради чотирьохсот

У 594 р. до н. є. афінське суспільство охопила «велика смута», викликана загальним невдоволенням. Давньогрецький історик Плутарх писав, що «величезна більшість, та й до того ж люди великої фізичної сили, збиралися і умовляли один одного не залишатися байдужими глядачами, а обрати одного вождя, надійну людину, і звільнити боржників, що пропустили строк виплати, а землю переділити і цілком змінити державний лад». Цього року першим архонтом було обрано Солона, представника евпатридів, який не був «спільником багатих в їх злочинах» і водночас не "пригнічений злиднями". Солон був наділений надзвичайними повноваженнями, серед яких найважливішим було право законодавства. Зазнавши впливу одних, як прагнули до встановлення єдиної влади, та інших, що поривалися до найширшого народоправства, Солон обрав політику "золотої середини". Соломоном була проведена так звана тимократична або цензова реформа, однак його реформи торкнулися і політичного устрою Афін: на основі давніх чотирьох філ був створений новий орган - "рада чотирьохсот", до якої обиралися по 100 осіб від кожної філи, до якої могли бути обрані вільні громадяни, крім жебраків і наймитів. Рада чотирьохсот готувала проекти народних зборів, а у певних випадках діяла від їхнього імені. Ця рада існувала паралельно з ареопагом, але відрізнялася від нього за своїм складом. Якщо в ареопазі були представлені лише вищі майнові розряди, то до ради чотирьохсот могли обиратися всі, крім фетів; тому склад її був більш демократичним. Поступово Рада чотирьохсот перебрала колишні функції ареопагу.

Одиницею вимірювання доходів при цьому була міра ємкості, застосована для зерна,- медімн. Афіняни, які мали річний дохід від сільського господарства у 500 медімнів зерна, були віднесені до I розряду ( пентакосіомедімни ), у 300 медімнів або здатні утримувати бойового коня - до II розряду ( вершники ), у 200 медінмів - до III розряду ( зевгіти ), і нарешті, з доходом менше ніж 200 медімнів - до IV ( фети ).

Громадяни перших двох розрядів користувалися усією повнотою політичних прав, але несли обов'язки, пов'язані з найбільшими витратами: перші виконували літургії, тобто повинності на користь держави у вигляді будування за свій рахунок суден для афінського флоту, улаштування громадських свят тощо; другі служили у кінноті. Зетвіги були дещо обмежені к своїх правах. Вони, наприклад, не могли обиратися в архонти, а отже, потрапляти до ареопагу.)

Що стосується функцій цих двох рад, то ареопаг зберіг своє значення, здійснюючи загальний контроль над державними справами і будучи верховним судом; рада чотирьохсот у перервах між народними зборами, певно, вирішувала за нього поточні справи управління. Народні збори,які в період необмеженого панування евпатридів майже втратили будь-яке значення у політичному житті Афін, тепер почали відігравати в ньому значну роль.



1.6 Геліея і посадові особи(стратеги та архонти)

Аристотель пов'язує з іменем Солона також створення в Афінах народного суду - геліеї. Геліея була вищим судовим органом держави і складалася з 5 тис. суддів і 1 тис. запасних: по 600 осіб від кожної із 10 територіальних філ. Члени геліеї обиралися за жеребом на один рік із громадян, які досягли 30 років. У складі геліеї функціонувало 10 колегій, в кожній з яких було по 500 судів ( і 100 запасних ). З метою запобігання можливим зловживанням колегіям було невідомо, коли їх покличуть до виконання обов'язків. Це вирішувалося жеребкуванням у день суду. Геліея була судом першої інстанції у справах про державні злочини і про зловживання посадових осіб, а також апеляційною інстанцією. Вона також здійснювала деякі контрольні функції і мала право відхиляти законопроекти, прийняті народними зборами.

Важливу роль в управлінні Афінською державою відігравали посадові особи. Основними принципами заміщення посад були виборність, строковість, відплатність, підзвітність і колегіальність.

Вибори посадових осіб здійснювалися щорічно або відкритим голосуванням у народних зборах, або за жеребом. Перед вступом на посаду усі обрані підлягали особливій перевірці - докімассії, під час якої з'ясовувалося їх право на зайняття посади, політична благонадійність та необхідні особисті якості. Не можна було обіймати посаду ( крім військових ) двічі або дві посади одночасно. Робота на посаді оплачувалася ( виняток становили лише стратеги ). Після спливу строку посадові особи звітували про свою діяльність ралі п'ятисот та геліеї. В період розквіту Афінської держави більшість посад була колегіальною.

Головними посадовими особами в Афінах були стратеги і архонти.

Колегія стратегів складалася з 10 членів, які обиралися народними зборами з числа одружених і таких, що мали нерухомість, громадян. Стратеги на V ст. до н. е. отримали важливі повноваження. Вони розпоряджалися коштами, виділеними на утримання армії та флоту, організовували збір надзвичайних воєнних податків (у мирний час громадяни не платили постійних податків, останні збиралися лише з метеків), керували доставкою продовольства до Афін. До них перейшли і деякі повноваження в галузі дипломатичних зносин: вони приймали капітуляцію супротивника, укладали перемир'я. Крім того, вони вели слідство і голосували в судах у справах про військові злочини. Нарешті, стратеги мали право вимагати скликання позачергових засідань ради п'ятисот чи народних зборів і вжиття невідкладних заходів. Іноді із стратегів виділявся автократ, якому доручалося командування армією, а за надзвичайних обставин - і уся повнота влади в державі.

Із зростанням повноважень стратегів зменшувалося політичне значення архонтів. Після реформи Солона 9 архонтів почали обиратися жеребом з кандидатів, запропонованих територіальними філами. Єдиною колегією вони діяли рідко - у разі вирішення народними зборами питання про остракізм чи перевірки посадових осіб. Першим архонтом вважався архонт-епонім, за яким з розквітом афінської демократії збереглися лише судові функції щодо сімейних справ і справ про спадщину. Другим архонтом був архонт-базивлем, який відав питаннями релігійного культу і розглядав у суді справи про кримінальні злочини. Далі йшов архонт-полемарх, який втратив наявні у нього раніше функції військового командування і займався в основному справами, пов'язаними з метеками та іншими іноземцями. Інші шість архонтів-фесмофетів керували відправленням правосуддя в афінських судах.

Спеціальні посадові особи ( усього в Афінах їх було близько 700 ) управляли державним майном, відали державною казною, спостерігали за порядком на вулицях і моральністю громадян, за торгівлею на ринку, виховували і навчали молодь, яка проходила військову підготовку, тощо. Свої посадові особи були у філах та демах.

Геліея приймала звіти вищих посадових осіб, мала право денонсації міжнародних та приватних договорів. На його думку, це була одна з найдемократичніших реформ Солона, оскільки в геліеї брали участь навіть фети.

Отже, реформи Солона суттєво змінили весь устрій соціально-політичного життя давніх Афін, створили передумови для розвитку рабовласницької держави. Усе це разом нанесло удар пережиткам родового устрою та пануванню родової аристократії, які гальмували формування афінського рабовласницького суспільства.

1.7 Тиранія Пісистрата та реформа Клісфена

Після Солона владу в Афінах захопив тиран Пісистрат. Тиранія Пісистрата та його синів сприяла перерозподілу землі на користь селянства. Одночасно тиран примусив громадян платити податки, його особиста охорона мала ознаки регулярної армії, на відміну від колишнього народного ополчення. Незважаючи на антидемократичний характер тиранії, вона все ж була поступальним кроком у формуванні державного апарату Афін.

Після скинення диктатури Пісистратидів справу Солона продовжив архонт Клісфен. У 509 р. до н. е., замість попереднього родового поділу, вводився територіальний. Замість чотирьох племінних філ діяли десять територіальних. Уся територія Аттики була розподілена на три зони: берегову, Афіни з передмістями та внутрішню частину. До складу кожної з 10 територіальних філ входило 3 тритії - по 1 від кожної зони. Першочергово філи розподілялися ще й на деми - дрібні райони, яких налічувалося близько 100. Наслідком реформ аристократичні родини виявилися розпорошеними. Так, рід Амінандритів мав представництво в 26 демах різних філ і тритій, рід Керкірів - у 19 демах тощо. Така роздрібненість унеможливлювала спільні дії родовитої аристократії. Родоплемінний поділ, в рамках якого панувала родова аристократія, був замінений на територіальний. На чолі демів були поставлені демархи, в чиї обов'язки входили запис вільних новонароджених, набір ополчення, вибір по жеребку до Ради та геліеї. Кожна філа споряджала підрозділ піхоти та кінноти і за власний кошт виставляла 5 військових кораблів з екіпажем.

З іменем Клісфена пов'язане виникнення остракізму, тобто суду черепків. Популярність окремих осіб завжди таїла загрозу для демократії. Задля популярності реформ такий діяч у принципі міг отримати підтримку значної частини населення, як це мало місце у випадку з Пісістратом. З метою запобігання в майбутньому самої можливості поновлення тиранії вводилося таємне голосування щодо найбільш популярних державних діячів. Той з них, «проти» якого назбирувалося понад 6000 черепків - «бюлетенів», на 10 років виганявся з Афін без конфіскації майна. Зрозуміло, що після десятирічної відсутності політичний вплив вигнанця уже не становив небезпеки для демократичних підвалин держави.

1.8 Рада п'ятисот

Крім цього, Клісфеном замість Ради чотирьохсот створювалася Рада п'ятисот( буле ) - по 50 чоловік з 10 територіальних філ. Члени ради (булевти) обтралися жеребкуванням на один рік із громадян, які досягли 30 років. До компетенції ради належали питання управління: здійснення дипломатичних зносин з іншими державами, управління фінансами, нагляд за арсеналами, доками, флотом, регулювання торгівлі, контроль за посадовими особами. Останні мали право виступати в раді і вносити на її розгляд свої пропозиції. Найважливішою функцією ради було попереднє обговорення питань, які надходили на розгляд народних зборів, що дозволяло їй спрямовувати діяльність зборів.

Для ведення поточних справ рада була поділена на 10 комісій, які складалися з 50 представників однієї філи. Комісії по черзі виконували обов'язки ради, щоденно обираючи за жеребом нового голову, який під час роботи народних зборів був і їх головою. У IV до н. е. цей порядок був змінений: голова почав обиратися перед кожним засіданням ради ( зборів ). По закінченні строку служби кожен член ради п'ятисот звітував про свою діяльність і міг бути притягнутий до відповідальності. Була створена виборна колегія з 10 стратегів, у чиї функції входили питання військових справ та зовнішніх зносин. За ареопагом зберігалося право розгляду справ про убивства, можливість скасування рішень народних зборів та питання відповідальності посадових осіб. Цими реформами завершується період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, який тривав понад 100 років.

1.9 Держава за часів правління Ефіальта та Перикла(його реформи)

Влітку 464 р. до н. е. у південній частині Пелопоннесу стався нечуваної сили землетрус. Загальним переполохом, викликаним землетрусом, негайно скористалися спартанські ілоти. В умовах жорсткої експлуатації і повного безправ'я ілоти користувалися будь-яким сприятливим моментом для виступів проти своїх пригноблювачів. Цього разу повстання було особливо великим. Воно швидко поширилося на велику частину території,яка належала Спарті. Повстанці відважилися здійснити похідна саме місто Спарту. Лише доклавши значних зусиль, військо спартіатів на чолі з Архідамом змусило їх відступити від міста. Після цього головним центром повстанців стає гора Іфома у Північній Мессенії, яка становила собою природну фортецю. Укріпившись на цій горі, повстанці протрималися, за одними даними, 4 роки, за іншими - близько 10 років ( так звана третя Мессенська війна).

Уряд Спарти з самого початку повстання зрозумів, що він не зможе придушити його своїми силами і звернувся за допомогою не тільки до своїх пелопоннеських союзників, а й до Афін. Кімон одразу відгукнувся на це прохання, і після тривалих дебатів на афінських народних зборах йому зрештою вдалося домогтися відправки у Пелопоннес чотирьохтисячного афінського загону на допомогу спартанцям.

Цей крок, однак, дорого коштував не тільки Кімону, а й його однодумцям. Запідозривши афінян у прихильності до повсталих ілотів, Спарта в образливій формі відмовилася від їх допомоги. Задуманий Кімоном похід, таким чином,завершився ганебним для нього провалом, чим негайно скористалися афінські демократи. На чолі опозиційної олігархічному уряду течії у цей час стояли Ефіальт і Перикл. В античній традиції образ Ефіальта відомий як образ видатного оратора, який повністю поділяв політичні ідеї Фемістокла. В одній із ворожих демократії комедій говорилося, що під впливом його речей народ, немов скажени кінь, зірвав з себе узду. Вже багато часу по тому Платон характеризував Ефіальта як діяча, який «упоїв демос безмежною свободою».

Ефіальт і його однодумці використали обставини, які склалися після невдалого походу Кімона, і розпочали боротьбу проти головної опори афінських рабовласників - ареопагу. У 462 р. до н. е. Ефіальт провів на народних зборах закон про позбавлення ареопагу всіх прав вищого державного органу і про перетвореня його на судовий орган із деяких видів кримінальних злочинів. Кімон намагався противитися проведенню цього закону, однак без успіху: він був вигнаний з Афін за допомогою остракізму. Колегія архонтів з появою колегії стратегів також почала перетворюватися на анахронізм, втративши колишні функції і повноваження. Невдовзі Ефіальт був убитий своїми політичними ворогами, однак це не зупинило подальших демократичних перетворень афінського державного устрою. Після організованого олігархами убивства Ефіальта визнаним керівником афінської демократії став Перикл. Перикл був одним із найяскравіших і найвизначніших історичних діячів Стародавньої Греції, хоч роль його в історичних подіях V до н. е. значно перебільшена і античними істориками, і історіографією.

Перикл належав, за словами грецького історика Плутарха, «до найбільш знатних родів у Афінах»; його батько - Ксантіпп командував грецьким флотом у битві при Мікалі; мати була родичкою афінського реформатора Клісфена. Одним з його вихователів був відомий філософ Анаксагор. Перикл виявив себе як обережний і далекоглядний політик, блискучий оратор, всебічно освічена для свого часу людина. Будучи вже визнаним керівником Афінської держави, Перикл поряд з укріпленням політичної могутності Афін, не припиняв турбуватися про те, що Афінська держава стала «центром просвіти Еллади». До свого будинку він запрошував найвидатніших вчених, письменників, художників. Так, відомо, що він підтримував тісні стосунки з софістом Протагором, трагіком Софоклом, скульптором Фідієм, істориком Геродотом та ін.

З самого початку своєї політичної діяльності Перикл приєднався до тих верхніх прошарків рабовласницької демократії - купців, судновласників, ремісницьких підприємців, середніх землевласників, які були заінтересовані у посиленні могутності Афін на морі і в розширенні торговельних зв'язків. Він був популярний в широких колах громадян і, починаючи з 443 р. до н. е., протягом 15 років щорічно обирався на посаду стратега. Популярність Перикла пояснювалася насамперед тим, що його політична діяльність, спрямована на укріплення демократичного устрою, на зміцнення Афінської морської держави і взагалі могутності Афін, відображала інтереси більшості афінських громадян.

Головне завдання, яке стояло перед Периклом і його однодумцями у процесі боротьби з олігархами, полягало у послідовній демократизації державного устрою Афін. На відміну від більш ранніх одноразових широких реформ, типу реформ Солона або Клісфена, усередині V до н. е було проведено ряд окремих законодавчих заходів, які запроваджували нові порядки або скасовували старі закони, які обмежували демократію. В інших випадках ці старі закони формально і не скасовувалися, їх просто не дотримувалися.

Так, наприклад, хоча цензове законодавство Солона формально не було скасоване, проте у 457 р. до н. е вперше на посаду архонта був обраний зевгіт, тобто представник середніх прошарків демосу; у подальшому зевгіти та найбідніші громадяни - фети отримали фактично доступ майже до усіх державних посад. Старий спосіб виборів шляхом голосування все частіше став замінюватися жеребкуванням, в основі якого лежало визнання за будь-яким афінським громадянином права займати будь-який пост у державі. Виняток становили лише кілька найвищих посад (наприклад, посада стратега), для зайняття яких необхідні були спеціальні знання; ці посади, як і раніше, заміщувалися шляхом голосування на народних зборах.

Для того, щоб рядові громадяни насправді могли займати відповідні посади, необхідно було запровадити оплату посадових осіб із державної казни. Початок був покладений встановленням плати геліастам (засідателям в афінському суді - гелії) у розмірі двох оболів за засідання. У подальшому казна почала виплачувати добові гроші членам «ради п'ятисот», архонтам та іншим посадовим особам. Дещо пізніше був створений особливий фонд, так званий терикон, для видачі грошей малозабезпеченим громадянам на відвідування театру. З огляду на те, що театр відігравав неабияку роль у житті суспільства, терикон мав суттєве політичне значення. Грошова допомога була зазвичай дуже невеликою, проте вона забезпечувала денне харчування, а отже, давала можливість малозабезпеченим громадянам брати участь у державній діяльності. Наприклад, геліея того часу значною мірою комплектувалася із середовища найменш забезпечених громадян; для багатьох з них участь і судових засіданнях була важливим джерелом існування.

Афіняни користувалися матеріальними благами не тільки за рахунок експлуатації праці рабів, а й за рахунок експлуатації інших грецьких міст - членів морського союзу, які фактично стали підданими Афін. Афінські громадяни розуміли, що у разі збільшення їх загальної чисельності сума отримуваних кожним х них матеріальних благ може зменшитися. Тому в 451 -450 рр. до н. е. афінські народні збори за пропозицією Перикла прийняли особливий закон, відповідно до якого лише той вважався громадянином, чий батько і мати були громадянами Афін. Цей закон, метою якого було обмеження чисельності привілейованої групи повноправних громадян в ім'я егоїстичних інтересів кожного з них, яскраво свідчить про вузькість античної полісної демократії. До речі, від цього закону ледве не постраждав сам Перикл: згодом йому коштувало значних зусиль домогтися надання громадянських прав його сину від мілетянки Аспасії.

Чисельність посад і різного роду колегій, плата громадянам за виконання службових обов'язків призводили до того, що до управління державною були залучені майже всі вільні повноправні громадяни, і Афіни перетворилися на рабовласницьку демократичну республіку. Держава в свою чергу брала на себе обов'язки турбуватися про їх матеріальний добробут і розвиток культури.



2. Державний лад Спарти

2.1 Утворення Спартанської держави

Територія Спарити - Лаконіка - розташована у південній частині Пелопоннеса. Це родюча долина, яка спускається до моря і зрошується річкою Еврот. З трьох боків долина оточена гірськими височинами; морське узбережжя незручне для мореплавства. У глибоку давнину на території Лаконіки, як і на території суміжних з нею Арголіди і Мессенії, знаходився ряд центрів мікенської культури. В «Іліаді» згадується, що в Лаконіці існувало 12 окремих общин, підвладних легендарному цареві Манелаю. Серед цих общин була і давня Спарта. Пам'ятками мікенської культури в Лаконіці є поховання давніх Амікл ( сучасне село Вафіо), визначні за багатством і художністю знайдених в них речей, та ін.

У XII - XI ст. до н. е., в час свого переселення на Пелопоннес, дорійці вторглися і в Лаконіку. Корінне ахейське населення цієї місцевості частково було знищене або поневолене переможцями,частково з ними асимілювалося, частково втекло у гори або переселилося на більш далекі території. Під час цього вторгнення вочевидь і було зруйноване давнє місто Спарта. Відоме пізніше під цією назвою місто на річці Еврот, судячи із розкопок, виникло пізніше, - за усіма ознаками, у IX ст. до н. е. Можливо, ця пізніша Спарта виникла внаслідок злиття двох общин - дорійської й ахейської, оскільки з двох династій, які спільно царювали в подальшому у Спарті, одна вважала себе за походженням дорійською, інша - ахейською.

Державний устрій рабовласницької Спарти сформувався в результат перетворення демократії на державну організацію , яка зберегла деякі риси родоплемінної організації влади.

Це привело до «лікургового устрою»,який складався, як зазначалося, на VIст. до н. е. Деякі історики розглядають його як переворот, пов'язаний із завершенням завоювання Мессенії і встановленням ілотії, що вимагало консолідації общини спартіатів шляхом урівнення їх в економічному відношенні і політичних правах, перетворення її на військовий табір, який панував би над поневоленим населенням.

За формою правління Спарта перетворилася на республіку, яка набула з часом аристократичного характеру.

2.2 Влада архагетів

На чолі держави стояли два архагети. У літературі їх часто називали царями, хоча навіть афінський базивлес, щодо якого термін «цар» умовний, мав більшу владу, ніж спартанські архагети. Влада архагетів, на відміну від влади родоплемінних вождів, стала спадковою, хоча це не робило її тривкою. Кожні вісім років проводилося гадання на зірках, в результаті якого архагети могли бути піддані суду або усунені від з посади. Іноді вони зміщувалися без цієї процедури.

В цілому становище архагетів було почесним. Вони отримували велику частину здобичі, здійснювали жертвоприношення., входили до складу ради старійшин, чинили суд у деяких справах, була військова влада архагетів. Їм підпорядковувалось військо, в походах вони користувалися правом життя і смерті. Однак у подальшому їхні військові повноваження були суттєво обмежені.

2.3 Влада герусії

Другим важливим органом державної влади у Спарті була рада старійшин -- герусія. Вона бере початки, очевидно, з колишньої родоплемінної організації -- ради племінних старійшин. Проте з утворенням держави до її складу входили вже не просто люди досвідчені, заслужені, а представники знаті, верхівки суспільства. До складу герусії входило ЗО осіб -- два царі та 28 членів -- геронтів, які обиралися Народними зборами з числа знатних спартіатів, з представників знатних родів, які досягли 60-річного віку, тобто не служили вже у війську. Вибори відбувались примітивно: голосом, криком (за кого кричали голосніше, той і обраний). Це відкривало можливості до зловживань з боку тих, хто керував виборами. Геронти не несли жодної відповідальності за свою діяльність. Герусію скликали спочатку лише царі, бо у ранню епоху вона вважалась дорадчим органом при царях. Вони й головували на засіданнях. Потім мали право скликати її й головувати на засіданнях також ефори. Компетенція герусії, спочатку невелика, з бігом часу зростала (в міру того, як звужувались повноваження царів). Уже з VI-V ст. до н.е. герусія стала, по суті, найважливішим органом влади й управління Спарти. Отже, герусія розглядала й вирішувала усі важливі державні справи, що виносилися на розгляд Народними зборами ,стосовно внутрішньої та зовнішньої політики, приймала чужоземні посольства і відправляла свої, попередньо обговорювала питання, які вважала за доцільне винести на обговорення Народних зборів, готувала проекти рішень зборів, які від імені герусії доповідав на зборах хтось з геронтів. На обговорення зборів герусія виносила й ті державні справи, з яких серед її членів не було одноголосності, тобто панували розбіжності. Герусія мала право (з VIII ст. до н.е.) накладати заборону, призупиняти будь-яке рішення Народних зборів. Для цього достатньо було геронтам і царям встати й піти зі зборів. Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи і вела судові процеси проти архагетів, з яких обвинуваченому загрожувала смертна кара, вигнання або позбавлення честі. До таких злочинів належали передусім державна зрада, скоєння вбивства, зловживання владою, хабарництво й ін. Герусія розглядала й справи зі звинувачення царів. З IV ст. до н.е., особливо під час Пелопонеської війни, значення герусії почало зменшуватися у зв'язку зі зростанням у державному житті ролі ефорів.



2.4 Народні збори -- апелла

У Спарті їх поза всяким сумнівом можна вважати чи не найхарактернішим пережитком первіснообщинного ладу. Однак на відміну від демократичних Афін тут вони не відігравали домінуючої ролі, не мали такого ж великого, як у Афінах, значення. Участь у Народних зборах мали право приймати лише повноправні громадяни чоловічої статі, котрі досягли 20-річного віку, мали земельні наділи та тісно пов'язані з їх володінням політичні права. Отже, спартанські жінки, молодь до 20 років, чужинці, періеки, ілоти в Народних зборах участі не брали. Спершу збори скликали архагети, вони ж у низ головували. Виступати на народних зборах могли лише посадові особи чи посли іноземних держав, учасники ж зборів лише заслуховували виступи і голосували. Стосовно регулярності їх скликання, то одні дослідники вважають, що скликались Народні збори при потребі, інші -- що регулярно, у певні строки, але не частіше одного разу на місяць. Заздалегідь вивішувався порядок денний. Скликали збори за розпорядженням царів, у пізніші часи -- ефорів. Вони ж і головували на зборах -- спочатку обидва царі, а приблизно з V ст. до н.е. -- ефори. Виступати на зборах мали право не всі, як у Афінах, а тільки царі, геронти, ефори, інші службові особи, чужоземні посли, іноді (з дозволу властей) деякі інші особи.

Згодом цей порядок дещо демократизувався і виступати дістали змогу й рядові громадяни. При необхідності могли скликатись позачергові, надзвичайні збори, в яких брали участь наявні на даний момент у місті громадяни. Ці збори називали малими. Народні збори обговорювали і приймали закони, розв'язували питання війни та миру,обговорювали питання про союз з іншими державами, про спадкування посади архагета, обирали геронтів, ефорів та інших службових осіб, командувачів військами, яких доводилось посилати на різні фронти, вирішували, хто з царів здійснюватиме верховне командування. Вони виносили рішення у випадку виникнення спорів з приводу спадкування престолу, укладення чи розірвання союзу з іншими державами, вибирали послів. Тут обговорювались справи "Пелопонеського союзу", заслуховувались посланці його членів.

Збори надавали або позбавляли громадянства. Питання на засідання зборів і проекти рішень готували герусія та ефори. Народні збори могли їх прийняти або відхилити, але дискутувати з цього приводу, вносити поправки не могли. Голосування проводилось криком (у зачиненому будиночку спеціальна комісія слухала і вирішувала: кричать голосніше "за" чи "проти"). Якщо були сумніви, то учасники зборів розходились у різні сторони: в одну -- ті, хто "за", в іншу -- хто "проти". Народні збори іноді виступали в якості судового органу. Це було тоді, коли порушувалось питання про усунення з посади за скоєний злочин будь-кого із службових осіб. Обвинувачем тоді виступав хтось з герусії або ефорів, а Народні збори лише голосували -- усувати або ні.

2.5 Становище ефорів

Ефори (ірецьк. Ephoroi -- спостерігачі) -- члени колегії в Спарті, що обиралася щорічно у складі 5 чоловік, ця колегія була вищим контролюючим органом. Вони посідали у Спарті виняткове становище. Коли виник інститут ефорату -- не встановлено. Не було єдиної думки з цього приводу навіть у стародавніх істориків. Одні дослідники вважають, що ефорат виник ще до Лікурга, інші -- що його створив Лікург, ще інші -- що цар Феопомп у 755-754 рр. до н.е., бо саме з цього часу збереглись листи й рішення ефорів та роки стали називати іменами ефорів -- епонімів (тобто тих ефорів, які у даний рік очолювали ко-легію). Немає також єдиної думки стосовно компетенції ефорів у ті давні часи. Так чи інакше, при Лікургові вони вже існували. Та обставина, що у своїх реформах, рішеннях, законодавчих актах Лікург про них не згадує -- засвідчує, ймовірніше, про те, що він не вважав за потрібне змінювати їх правове становище чи компетенцію. Вважається, що спочатку компетенція ефорів була обмеженою: вони здійснювали нагляд за способом життя і поведінкою громадян, над належним вихованням молоді, над періеками та ілотами. Під час першої так званої Мессенської війни (середина VIII ст. до н.е.) царі Феопомп та Полідор, перебуваючи тривалий час у походах, доручили ефорам здійснювати судочинство. Так пише Плутарх.

Надалі влада ефорів почала все більше й більше зростати. Вони нібито виступали в якості представників й захисників інтересів народу, а насправді -- знаті, яка побоювалась царів, не була певна в їх відданості знаті, оскільки влада царів була спадкова, отже, мало залежала від знаті. Власне тому вона зробила свою ставку на ефорів, обрання яких стало залежним від них самих. З цією метою встановлено, що ефори призначатимуться не царем, а їх обиратимуть Народні збори (кандидатури пропонувала герусія, котра, як відомо, керувала тоді роботою Народних зборів). Час проведення цієї реформи невідомий. Вони створювали єдиний колегіальний орган -- колегію ефорів, під головуванням ефора -- епоніма, іменем якого називався рік. Рішення у колегії приймалися за більшістю голосів. Засідала колегія при потребі. Отже, влада ефорів, як зазначалось, при підтримці знаті зростала і у другій половині V ст. до н.е. досягла свого апогею.

Ефори скликали Народні збори та герусію і головували на їх засіданнях, очолювали їх діяльність. Причому скликали ці органи незалежно від волі царів, а іноді і всупереч їхньому бажанню. Відали зовнішніми зносинами -- вели переговори з іноземними послами, висували перед Народними зборами питання про війну чи мир з різними країнами. У випадку війни оголошували і керували мобілізацією війська, видавали наказ про виступ у похід. Двоє ефорів супроводжували кожного царя у поході та на війні, контролювали його дії, доповідаючи про все це усій колегії ефорів. Фактично у їхніх руках перебувало все внутрішнє управління країною. Ефорам і далі належали функції нагляду за способом життя і поведінкою громадян, періеків та ілотів, а також вихованням молоді. їм належали обширні поліцейські функції, зокрема, нагляд за дотриманням законів і звичаїв країни, збереженням правопорядку. Обіймаючи посаду, вони зверталися до всього населення з вимогою голити вуса й шанувати закони, тобто неухильно підпорядковуватись суворій дисципліні військового табору, за якою жила уся Спарта.

Хоча самі ефори не так неухильно її притримувались. Так, вони не вставали при появі царів, харчувались не на спільних трапезах, а окремо. Ефори контролювали всіх службових осіб, перевіряли їх звіти, у тому числі військових командирів, будь-яку службову особу за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків могли усунути з посади і віддати до суду: справу розглядала герусія або Народні збори. До відповідальності ефори могли притягнути й царів, котрих теж судила герусія чи Народні збори. Приватних осіб могли судити самі ефори, виносити й вирок -- аж до смертної кари включно. Вони мали право видалити за межі держави (прогнати) й будь-якого чужоземця. Ефорам належали судові функції зі цивільних справ громадян. У таких випадках вони розглядали справи одноосібно. Після закінчення однорічного терміну урядування,ефори звітували про діяльність перед новообраною колегією ефорів. Остання могла при необхідності притягнути попередніх до відповідальності.

2.6 Правління Лікурга

На шляху створення державності Cпарта виробила свою систему, яка відрізнялася від типової для іншої Еллали тиранії. Аристократій не була повалена, а народному правлінню було надано особливого устрою,який примирював усі інтереси всередині спартанського суспільства. Крім того, саме це суспільство було поставлене під суворий державний контроль.

Легендарний цар Спарти Лікург (VIII ст.. до н. е ) скористався у своїх перетвореннях досвідом давніх ахейських утворень. Першим і найважливішим із нововведень було створення ради старійшин - «у поєднанні із гарячковою і запаленою, за словами Платона, царською владою, маючи однакове з нею право голосу при вирішенні найважливіших справ, ця рада стала запорукою добробуту і розсудливості». Тим самим у новоствореній державі повинна була встановитися рівновага між традиційною владою царів - спадкових аристократів - і владою неорганізованого натовпу, представленого народними зборами.

Другим із суттєвих перетворень був перерозподіл землі. Він мав н тільки соціальне, а й політичне значення, "щоб позбутися нахабства,злості, розкошів і ще більш загрозливих хвороб держави - багатства і бідності". За своїм задумом це був захід, подібний до тих, які проводили давньосхідні владики у періоди переходу до державної організації, щоб знизити гостроту соціального невдоволення. Для спартанців у цьому, вочевидь, і полягав шлях до соціальної згуртованості їх народу. Щоб знищити будь-яку нерівність, Лікург поширив перерозподіл і на приватну власність. Були виведені з обігу реальні гроші, які замінили непідйомною і такою, що не ходила поза Спартою, залізною монетою. Одним із наслідків цього було поступове зникнення крадіжок у Спарті.

Законодавчі настанови Лікурга були викладені у так званих ретрах - відповідях оракула Аполлона на запити царя. Вони не були записаними, і їх священний зміст мав забезпечити збереження їх вимог на віки. Відповідно до задуму законодавця стабільність спартанського суспільства мала забезпечуватися і звичаями, і загальним укладом життя, і державними установами, в яких народ в цілому реалізує владу. Одна з ретр завершувалася словами: «Панування і влада нехай належать народу».



Висновок

На шляху створення державності Спарта виробила свою систему, яка відрізнялася від типової для іншої Еллали тиранії. Аристократія не була повалена, а народному правлінню було надано особливого устрою, який примирював усі інтереси всередині спартанського суспільства. Крім того, саме це суспільство було поставлене під суворий державний контроль.

Афіни і Спарта мали велике значення в історії, хоча кожна з цих держав залишила відбиток по-своєму: якщо афінська демократія була для свого часу прогресивним явищем, тому що вона уможливила високий розвиток, розквіт грецької культури (філософії, мистецтва, літератури і т.д.), то Спарта в області культури не дала нічого, гідного згадування. Вона в усьому себе виявляла як реакційну і відсталу державу, як оплот консервативної рабовласницької аристократії. У стародавності Спарта славилася тільки чудовим для своєї епохи військом та найжорстокішим терором у відношенні рабів-ілотів, яких вона намагалася тримати у вічному страху.



Список використаної літератури

1. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / 7-ме вид. - К.: Істина,2012. - 768 с.

2. Макарчук В. С.Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп.- К.: Атіка, 2004.- 616 с. ISBN 966-7714-84-5

3. Історія держави і права зарубіжних країн. Мудрак

4. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]. -- Харків: Право, 1999. --416 с. І5ВК 966-7146-25-1.

5. Український термінологічний історичний словник

6. Тищик Б.Й.: Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. -- Львів: Світ, 2001. -- 384 с.

7. Матеріал з Вікіпедії

Размещено на Allbest.ru

...