Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький державний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.01 - Історія України

Міліція України в 1945-1953 роках

Лагоша Микола Миколайович

Донецьк 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк)

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Михненко Анатолій Михайлович, доцент кафедри всесвітньої історії Донецького державного університету.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Кравченко Володимир Іванович, професор кафедри історії та українознавства Донецького інституту внутрішніх справ МВС України

кандидат історичних наук, доцент Рибалко В'ячеслав Антонович, доцент кафедри державно-правових дисциплін Донецького державного університету

Провідна установа - Інститут історії України НАН України (відділ сучасної історії України)

Захист відбудеться 30.03.2000 о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 для захисту дисертацій в Донецькому державному університеті (83055, м. Донецьк, 55, вул. Університетська, 24, 2 корп., ауд. 32).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького державного університету (83055, м. Донецьк, 55, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “29” лютого 2000р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

1. Загальна характеристика роботи

міліція україна післявоєнний правопорядок

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах боротьба зі злочинністю вийшла за рамки національних кордонів і перетворилася в одну з найскладніших проблем, що стоять перед світовою спільнотою. Незважаючи на протидію правоохоронних органів, зокрема міліції, карній злочинності, що перешкоджає прогресивним реформаторським процесам у суспільстві, кримінальна ситуація в Україні залишається складною.

Разом з тим, в Україні накопичений значний досвід діяльності міліції з охорони громадського порядку і безпеки громадян в складних соціально-економічних умовах. Особливим у діяльності міліції є період 1945-1953рр. Ці післявоєнні роки характеризувалися такими негативними соціальними явищами, як економічні труднощі, масова міграція населення, доступність зброї, жебрацтво, дитяча безпритульність, а також відбувалося стрімке зростання на цьому фоні карної злочинності, яка набувала загрозливого для держави характеру. Вирішальну роль в той час відіграли органи міліції, які вступили в безкомпромісну боротьбу зі злочинністю, сприяючи забезпеченню соціальної стабільності та створенню сприятливих умов для подальшого розвитку суспільства.

Окремі негативні соціальні явища післявоєнного часу притаманні й для сучасного суспільства. Тому вивчення історичного досвіду діяльності міліції в післявоєнний період сприятиме сьогодні ефективній роботі правоохоронних органів, їхній успішній боротьбі зі злочинністю, забезпеченню громадського порядку, безпеки населення. Крім того, найважливішим соціальним інструментом реалізації завдань, що сформульовані в указі Президента України від 21 липня 1994 р. “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”, основною силою рішучого наступу на злочинність є міліція.

Необхідність наукового аналізу визначеної теми зумовлена також відсутністю в історіографії спеціальних робіт, в яких би висвітлювалася діяльність та узагальнювався досвід боротьби органів української міліції зі злочинністю в цей історичний період.

Обраний напрямок дослідження пов'язаний з науково-дослідною роботою, яку здійснює колектив співробітників Донецького інституту внутрішніх справ згідно з програмою основних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень у навчальних закладах МВС України на період з 1995 до 2000 року (програма затверджена Колегією МВС України 28 лютого 1995р.).

Об'єктом дисертаційного дослідження є діяльність міліції України в післявоєнний період 1945-1953 рр.

Предметом дослідження є структура, особовий склад, основні напрями і характерні особливості діяльності міліції у боротьбі зі злочинністю, у забезпеченні громадського порядку та безпеки громадян в умовах тоталітарного режиму в післявоєнні роки.

Хронологічні рамки охоплюють період 1945-1953 рр. Ці післявоєнні роки в економічному житті суспільства характеризувалися відновленням зруйнованого народного господарства, крім того, в 1946-1947рр. східні та південні регіони України охопив голод. У соціально-політичному житті відбувалося посилення репресивних заходів, спрямованих на зміцнення тоталітарної системи. В досліджуваний період велася боротьба ОУН-УПА проти сталінського режиму. 1953 рік - рік смерті Сталіна, що поклав початок змін у внутрішньополітичному житті суспільства.

Географічні межі дослідження охоплюють всю територію України, за винятком Криму, що не входив тоді до складу УРСР.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі всебічного вивчення наукової літератури, архівних документів, інших джерел розкрити й узагальнити історичний досвід діяльності міліції України в післявоєнний період, визначивши характер і особливості організації охорони громадського порядку, забезпечення безпеки громадян та боротьби з кримінальною злочинністю в умовах післявоєнного часу.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв'язати такі завдання:

проаналізувати стан наукової розробки та джерельну базу проблеми;

дослідити структуру, чисельність, соціальний, національний та партійний склад органів міліції, їхню професійну підготовку;

визначити роль і значення міліції в боротьбі з кримінальною злочинністю, у захисті державної й особистої власності громадян від злочинних посягань, у охороні громадського порядку, безпеці населення, ліквідації дитячої безпритульності й бездоглядності, жебрацтва, у забезпеченні умов функціонування та розвитку суспільного життя в післявоєнний період;

сформулювати певні практичні рекомендації, грунтуючись на результатах дослідження, щодо використання історичного досвіду про організації діяльності органів міліції, у навчанні й вихованні особового складу органів внутрішніх справ у сучасних умовах.

Методологічну основу дисертації складають формаційний та цивілізаційний підходи. У дослідженні автор спирався на вимоги принципу об`єктивності та історизму.

Важливу роль також відіграли порівняльно-історичний, статистичний, ретроспективний і системний методи. Застосування цих наукових принципів і методів дало можливість досліджувати тему і досягнути поставленої мети.

Наукова новизна дослідження визначається цілісним пошуковим підходом до теми, новизною джерельної бази, а також постановкою і вивченням значного кола конкретних питань, які раніше не розглядалися на дисертаційному рівні. У роботі здійснюється спроба комплексного дослідження діяльності міліції в післявоєнний період. Вивчаються особливості організаційної структури міліції, рівень професійної підготовки співробітників, з'ясовуються джерела комплектування кадрами, стан законності та дисципліни серед особового складу органів міліції. Досліджується діяльність служб з ліквідації карної злочинності, з охорони громадського порядку і забезпечення безпеки населення.

Автор вводить у науковий обіг невідомі документи, що дозволяє конкретизувати певні положення, по-новому всебічно охарактеризувати проблеми, що досліджуються.

Практичне значення роботи полягає в тому, що в сучасних умовах реорганізації органів міліції, зростання їхньої ролі в забезпеченні правопорядку і громадської безпеки є доцільним використання узагальненого в дослідженні досвіду для підготовки міліції до дій в умовах складної кримінальної ситуації. Положення, висновки і рекомендації, сформульовані в дослідженні, можуть бути враховані в навчально-виховному процесі в системі навчальних закладів МВС України. Результати дослідження можуть застосовуватися у викладанні курсу історії України, для підготовки теоретичних праць, навчальних посібників історичного характеру, а також у виховній роботі зі співробітниками органів внутрішніх справ. Результати роботи можна використовувати в практичній діяльності міліції з охорони громадського порядку, при розробці нормативних документів, що регламентують діяльність міліції, в пропаганді досвіду найбільш ефективних форм боротьби зі злочинністю.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Донецького державного університету, кафедр історії України та українознавства, соціально-гуманітарних дисциплін Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. Основні положення і висновки викладалися на міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми освіти” (Донецьк, 1999р.), на науковій конференції професорсько-викладацького складу ДонДУ в 1999р., на науково-практичній конференції в Донецькому інституті внутрішніх справ у 1998р., а також на навчально-методичних заняттях в управлінні боротьби з організованою злочинністю в Донецькій області.

Структура і зміст дисертації

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (з 22 таблицями), списку використаних джерел та літератури.

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначено його об'єкт і предмет, хронологічні та географічні межі, мету і завдання, методологічну основу, вказана наукова новизна та практичне значення дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база та методологія дослідження” подається характеристика історіографічних та джерельних засад, визначена методологічна основа дисертаційного дослідження. В історіографії з питань діяльності міліції України в післявоєнний період умовно можна виділити наступні періоди: 1) з другої половини 50-х рр. до другої половини 70-х рр.; 2) з другої половини 70-х рр. по 80-ті роки; 3) 90-ті роки.

У другій половині 50-х років зростає інтерес учених до діяльності міліції. Цьому сприяло відкриття доступу дослідникам до окремих архівних матеріалів, а також можливість їхнього опублікування. У цей період видано ряд праць та статей, що висвітлюють історичний шлях радянської міліції. Серед них виділяється грунтованістю робота “Из истории милиции Советской Украины”, за редакцією П.П. Михайленка. В ній розглядається діяльність української міліції з 1918 по 1964 рр. У розділі “Милиция Советской Украины в период восстановления и развития социалистического народного хозяйства (1945-1953 годы)” розкриваються завдання, поставлені партією перед органами міліції, з'ясовано вплив партії на діяльність міліції. Висвітлюються проблеми підбору, навчання і виховання співробітників міліції. Розкривається діяльність відділів боротьби з крадіжками соціалістичної власності та спекуляцією, кримінального розшуку, зовнішньої служби та інших підрозділів міліції. Значення цієї роботи полягає в тому, що вона започаткувала висвітлення історичного шляху міліції України і виконала важливе завдання щодо виховання робітників міліції на засадах традицій нещадної боротьби зі злочинністю, вірного служінню своєму народові.

Проблеми адміністративної боротьби з дрібним хуліганством і пияцтвом на досвіді роботи міліції України розглядає в своїй праці А.П. Клюшниченко.

Значне місце в розвитку історичної науки, особливо в справі висвітлення діяльності органів міліції за 60 років, посідає праця, надрукована у 1977 році - “История советской милиции” в двох томах. У розділі “Советская милиция в период восстановления и развития социалистического народного хозяйства в послевоенные годы (1945-1952 гг.)” розглядаються кадри і структура міліції, робота з ліквідації наслідків війни і охорони громадського порядку. Однак, в цій праці розкриваються лише деякі аспекти діяльності міліції України.

І.Г. Біласом вперше досліджується проблема виникнення, формування та діяльності органів міліції в Західній Україні. Ним грунтовно проаналізована структура органів НКВС і, зокрема, міліції, їх становлення і розвиток в контексті соціально-політичних подій в регіоні. Однак дослідження діяльності міліції України, проведені І.Г. Біласом, обмежуються 1945 роком. Велике значення для вивчення діяльності міліції мають результати досліджень, проведені А.П. Тимченком, М.І. Єропкіним, І.І. Карпцем та рядом інших.

Опубліковані в розглянутий період праці мали важливе значення у справі відновлення історичного минулого міліції України, проте її діяльність у післявоєнні роки спеціального висвітлення не знайшла.

Певну роль в історіографії з проблематики діяльності міліції відіграла праця “Советская милиция: история и современность 1917-1987”, видана в 1987 році. В розділі “Советская милиция в период упрочения и развития социализма 1936-1987гг.” ррозглядається розвиток структури, форм і засобів роботи радянської міліції в 1945-1953рр. В цьому ж році було опубліковано роботу Р.С. Мулукаєва і А.Я. Малигіна “Советская милиция: этапы развития” та ін. Однак в цих роботах діяльність української міліції в післявоєнний період вони висвітлюють лише частково.

З'ясуванню причин і умов, що сприяють злочинності неповнолітніх, особливостей діяльності дитячих кімнат міліції як органів спеціальної профілактики правопорушень присвячені дослідження З.Я. Індрікова, В.Д. Єрмакова, М.М. Гуськова, Є.М. Савінкова.

Проблеми вдосконалення організаційних структур і системи управління органів внутрішніх справ досліджували Р.С. Мулукаєв, і В.Ф. Сухарєв.

У 80-і роки широко висвітлюється проблема участі населення в охороні громадського порядку, розвитку форм спільної діяльності з міліцією в цій справі. Розширюється спектр досліджень у галузі діяльності міліції, а також процесів, що відбуваються в самій системі МВС. З'являються роботи, темою яких є зміцнення законності в органах МВС.

Однак варто вказати, що в цей період діяльність міліції насамперед досліджується з позиції офіційної ідеології, в більшості робіт відсутній критичний, об'єктивний аналіз її діяльності.

У 90-х роках тема діяльності органів міліції набула особливої уваги серед вчених істориків і юристів. Друкуються роботи авторів, що на основі раніше секретних архівних документів критично розглядяють діяльність НКВС, МВС та органів міліції, їх роль в умовах тоталітарної сталінської системи. Серед таких праць особливе місце посідає робота І.Г Біласа “Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953 рр.” (в 2-х книгах). Досліджуючи діяльність НКВС, МВС, автор визначає місце і роль міліції як структурного підрозділу цих відомств. Вказується, що органи державної безпеки втручалися у сферу, що входила до компетенції органів міліції. Існувала практика відлучення міліції від справ - як оперативних так і карних - зусилля міліції нерідко спрямовувалися на розкриття і розслідування незначних злочинів, що позбавляло можливості підвищення професійної кваліфікації працівників міліції.

Політико-правовий аналіз діяльності міліції в західних областях України в 1945-1950 рр. проводить у дисертаційному дослідженні М.Ф. Поліковський. Проблемі правових основ становлення, організації та діяльності української міліції присвячує свою працю А.П. Тимченко. Темі прав людини у державі та ролі міліції у захисті прав і свобод громадян присвячують свої дослідження В.М. Пежов, В.С. Шилінгов.

У 90-х роках опублікована велика кількість робіт зарубіжних авторів (Дж. Боффа, М. Джілас та ін.). Вони не ставили за мету висвітлити діяльність міліції в період сталінщини, але в окремих випадках порушують питання діяльності правоохоронних органів періоду 40-50-х років. Позитивним аспектом можна вважати здійснений ними опис загальної політичної і економічної ситуації в СРСР та в Україні. Діяльність же органів міліції в зазначених роботах та в роботах інших іноземних авторів уявляється нам однобічною. Так, у читача формується думка, що, крім репресій, НКВС, МВС разом з міліцією не виконували жодних інших функцій, таких як боротьба з кримінальною злочинністю, охорона правопорядку та інших.

Показовим є те, що в 90-х роках у зв'язку з доступом до раніше секретних документів, а також з відсутністю ідеологічного пресу у дослідників з'явилася можливість заповнювати “білі плями” в історії міліції. У цих умовах проблема об'єктивного підходу в дослідженні діяльності міліції, особливо в складні, суперечливі історичні періоди, яким є 1945-1953 рр., залишається актуальною. Крім того, діяльність міліції України в ці роки, як показує аналіз літератури, істориками спеціально не досліджувалася.

Джерельну базу дисертації становить різноманітний комплекс архівних та опублікованих джерел.

Основну групу джерел при підготовці дисертації склали документи з фондів: Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ); Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ); Архіву управління оперативної інформації МВС України (АУОІ МВС); Державних архівів Донецької, Луганської, Чернігівської областей; Архівів оперативної інформації УМВД Донецької, Львівської, Луганської, Чернігівської областей. Всього досліджено 18 фондів, що містять різноманітні відомості про діяльність міліції України в післявоєнний період.

Багато архівних матеріалів про діяльність міліції в досліджуваний період, зберігається в ЦДАГОУ (ф. 1;2.). Здебільшого це стенограми апаратних нарад начальників УМВС та їхніх заступників з міліції, доповідні записки, довідки, спецдонесення управлінь та відділів ЦК КП(б)У, міністерств внутрішніх справ та державного контролю УРСР, органів суду, прокуратури про стан боротьби з кримінальною злочинністю та заходи з її ліквідації. Привертають увагу документи, що розкривають систему боротьби органів НКВС, МВС, МДБ з ОУН-УПА. З секретної постанови Ради Міністрів СРСР від 28 січня 1947р. та спільних наказів МВС та МДБ з`ясовується, що боротьба з національним рухом в Україні була передана у виняткову компетенцію органів держбезпеки (ф. 1., оп. 75 спр. 119., арк. 57.). В ЦДАВОВ (фонд 2.) вміщене листування з обласними, міськими та районними організаціями з питань: боротьби зі спекуляцією і крадіжками товарно-матеріальних цінностей; працевлаштування бездоглядних дітей та підлітків; порушення законності службовими особами та інше.

У Державних архівах Донецької, Луганської, Чернігівської областей досліджувалися фонди первинних партійних організацій міліції УМВС і обласних комітетів компартії України. В цих фондах знаходяться протоколи засідань бюро, партійних зборів, на яких обговорювалися питання боротьби з кримінальною злочинністю, доповідні записки, інформація про роботу з підбору комуністів та комсомольців для роботи в органах міліції та інше.

В АУОІ МВС України (фонди 3;4;18;53;46) зберігаються: стенограми нарад начальників УМВС областей і заступників по міліції; інформації для Ради Міністрів УРСР і в МВС СРСР про ліквідацію злодійських груп; звіти про результати роботи органів МВС та міліції по боротьбі з кримінальною злочинністю в Україні; доповіді про роботу відділів кадрів НКВС-МВС за 1945-1953рр.; матеріали нарад заступників начальників управлінь з кадрів; звітні документи; доповідні записки, довідки та ін. У цих фондах є значна інформація про діяльність міліції в західних областях України. Встановлено, що в органах міліції цих областей, у січні 1947р., діяло всього 312 співробітників оперативного складу кримінального розшуку. Західна Україна в досліджуваний період складалася з 206 адміністративних сільських районів. Так, боротьбу з кримінальною злочинністю вели в кожному районі лише один співробітник кримінального розшуку та дільничий уповноважений - один на 3-5 сіл. (ф. 3, оп. 1, спр. 84, арк. 54-56.). Фонди 18, 46 та 53 складаються з документів директивного характеру - директив, наказів та розпоряджень управління міліції МВС УРСР, колекцією статистичних звітів про стан кримінальної злочинності в республіці. В архівах оперативної інформації УМВС Донецької, Львівської, Луганської, Чернігівської областей використовувались фонди секретаріату УМВС областей, де знаходяться протоколи оперативних нарад начальників міських та районних відділень міліції, оперативних робітників органів міліції, накази, розпорядження, протоколи партійних активів та ін.

За функціональним призначенням, формою зберігання та характером інформації використані джерела можуть бути поділені на такі групи:

партійні та державні документи, що носили обов'язковий і директивний характер та висловлювали офіційну точку зору комуністичної партії та радянського уряду;

законодавчі акти, прийняті Верховною Радою СРСР та УРСР, збірки документів;

відомчі джерела - накази, директиви, розпорядження НКВС, МВС України в сфері боротьби з кримінальною злочинністю, що регулюють діяльність органів міліції, стенограми нарад, доповіді;

статистичні звіти МВС України, УМВС областей про стан карної злочинності, про притягнених до кримінальної відповідальності осіб за віковим, соціальним і партійним складом, про зареєстровані і розкриті злочини відділами карного розшуку і боротьби з крадіжками соціалістичної власності, про розкриття злочинів за допомогою технічних засобів та інше;

матеріали періодичної преси: “Правда”, “Соціалістичний Донбас”, “На варті”, “На варті жовтня”, “Советская милиция”. Видання містять інформацію про роботу особового складу органів внутрішніх справ із забезпечення громадського порядку, безпеки населення та про боротьбу з кримінальною злочинністю;

мемуарна література, що є вагомим джерелом, яка дозволяє відтворити атмосферу минулого, зрозуміти спонукальні мотиви діяльності окремих особистостей і соціальних прошарків..

Використані джерела утворюють загальний комплекс відомостей, які дають змогу реалізувати поставлену мету й завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Структура та склад міліції України.” проаналізовано організаційну структуру органів міліції, її трансформацію, укомплектованість кадрами, їх якісний склад і ступінь професійної підготовки, джерела комплектування та систему підготовки особового складу, вивчено стан законності та дисципліни в органах міліції, з'ясовані основні причини, що породжують порушення законності в діяльності органів внутрішніх справ.

Встановлено, що трансформація структури органів міліції відбувалася залежно від соціально-економічної та внутрішньополітичної ситуації.

Кримінальний стан, який загострився у зв'язку з економічними труднощами й особливостями післявоєнного часу, вимагав реорганізації оперативних відділів карного розшуку. У липні 1946 року була реорганізована система управління карного розшуку, а в підрозділах карного розшуку посилювалася низова ланка, збільшилася чисельність кваліфікованих співробітників. У грудні 1947 року у зв'язку з економічними труднощами в країні стрімко зростала злочинність в економічній сфері. У цих умовах зазнають реорганізації відділи боротьби з розкраданням соціалістичної власності і спекуляцією (ОБХСС). Збільшується їх чисельність, з метою закріплення кадрів приймається рішення, яке забороняє переміщення відповідальних співробітників служби БХСС без узгодження з відділом кадрів МВС СРСР.

У цей період, починаючи з 1947 року, в реорганізаційних процесах, що відбуваються в системі МВС, виявляється тенденція до мілітаризації органів міліції, їх жорсткої централізації. У серпні на особливе становище була переведена міліція 12 великих міст, у тому числі Києва, Одеси та ін. У 1947 році зі складу МВС до органів МДБ були передані відділи боротьби з бандитизмом. У цьому ж році були утворені науково-технічні відділи і відділення, оснащені на ті часи сучасною й оперативною технікою. У лютому 1948 року створюється слідчий відділ у складі Головного управління міліції МВС СРСР та аналогічні відділи при республіканських і обласних УМВС. Їх завданням став розгляд кримінальних справ, які порушувалися оперативними відділами міліції, що сприяло зміцненню законності в діяльності міліції.

У 1949 р. міліція була передана у підпорядкування Міністерства державної безпеки. Такий крок відповідав зміцненню тоталітарного режиму в УРСР. У квітні цього ж року для посилення партійного контролю над органами міліції в міських і районних відділеннях міліції були введені посади заступників начальників цих органів з політичної частини. У 1950 році карний розшук був перетворений в карний “сиск”. Тоді ж скасовано зональний принцип керівництва місцевими органами розшуку як такий, що не виправдав себе, і введено лінійний (за видами злочинів). Міліція перебувала в складі МДБ до березня 1953 року. Аналіз діяльності підрозділів міліції в цей період дає підстави для висновку, що перебування органів міліції в системі МДБ практично не спричинило принципових змін у структурі й основних напрямах роботи. Міліція, будучи складовою частиною МВС, а потім МДБ, виконувала властиві їй завдання - ліквідації наслідків війни в сфері охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, охорони державної власності, а також ліквідації дитячою безпритульності та бездоглядності.

Отже, розвиток організаційної структури органів міліції в 1945-1953 рр. відповідали вимогам часу та інтересам суспільства, сприяли забезпеченню громадського порядку і безпеки громадян.

З'ясовано, що органи міліції перебували в повній залежності і під постійним контролем правлячої партії. Весь керівний склад органів міліції - від начальників відділів, їх заступників і вище - входили в номенклатуру територіальних партійних органів. Партійні органи безпосередньо впливали на діяльність міліції. В органах міліції діяла партійно-політична й ідеологічна система, метою якої було формування політичної свідомості особового складу. Партійні органи також безпосередньо впливали на процес формування кадрів міліції.

Джерелами комплектування органів міліції були мобілізовані з рознарядки партійних і радянських органів робітники і службовці підприємств та організацій (в 1946 році вони становили 70% від усіх прийнятих до органів МВС), демобілізовані військовослужбовці (в 1946 році - 20% ), прибулі в міста з сільської місцевості селяни, робітники (в 1948 році - 67%). Комплектування органів міліції велося в основному з місцевого населення. У 1946 році українці становили 54,5 % від усього особового складу міліції, 1948 року - 57,4%, в 1949 році - 58,8%, а до 1953 року вони становили 59,3%. В західних областях України в 1947 році співробітники МВС з числа місцевого населення складали 7311 чол., або 41% всього особового складу. В цьому ж році з числа місцевого корінного населення було прийнято на службу в МВС 1480 чол., або 40% від усіх прийнятих.

Велика плинність кадрів (в 1946 році звільнено з органів міліції 32,8% від усього особового складу) пояснюється швидкими темпами комплектування органів у перші післявоєнні роки, прийомом на роботу осіб, які не відповідали вимогам служби в органах міліції, звільнених раніше у зв'язку з порушеннями законності й дисципліни. Істотною причиною стали і “чистки політично неблагонадійних” співробітників міліції. За результатами чисток тільки працівників з офіцерськими званнями і спеціальними званнями начальницького складу міліції було звільнено 13,4 % від числа всіх звільнених і 32,6% від числа тих, що закінчили спеціальні навчальні заклади МВС. Отже, особовий склад міліції, як і все населення України, перебував повністю під впливом політичного пресу, що діяв у період тоталітарного сталінського режиму.

Рівень загальноосвітньої підготовки співробітників міліції був надто низьким. Неписьменні й ті, хто мав початкову освіту, становили 60% особового складу підрозділів та органів міліції. Серед керівного складу міліції лише 9,5% мали вищу освіту, а кожний третій - початкову. Спеціальна підготовка кадрів міліції в післявоєнний час проводилася у трьох напрямах: в системі постійно діючих шкіл, курсів МВС і міліції; шляхом заочного навчання; позашкільній, у формі командирського навчання. Фахівців для органів міліції на території України готували спеціальні навчальні заклади: Одеська школа начальницького складу міліції, Львівська школа начальницького складу міліції, Чернівецькі курси міліції, Харківська школа службового собаківництва і Київські курси провідників службових собак. Усього в 1948 році в навчальних закладах міліції було підготовлено 549 фахівців. Основна робота з підготовки фахівців для органів МВС України виконувалася навчальними закладами, які містилися на території республіки, а їх комплектування проводилося за рахунок особового складу, що прибув з органів МВС областей УРСР.

Незважаючи на інтенсивну роботу партійних і політичних органів з виховання співробітників, законність і дисципліна в підрозділах та органах міліції залишалися на низькому рівні. Особливою інспекцією МВС, УМВС областей за 1947 рік було притягнуто до карної відповідальності 1172 особи і до дисциплінарної - 4731. З усіх карних злочинів більшість була пов'язана з порушеннями законності, причому 41,7% від усіх порушень припадало на начальницький склад. Під час дослідження причин порушень законності в органах міліції з'ясувалось, що вони носили ніби “узаконений характер”. Зловживанням сприяла штучно створена правова база. Тут отримали яскраве вираження вияви ідеології сталінізму і сутність породженої ним карально-репресивної політики тоталітарного режиму. Посилення репресій закономірно спричиняло зниженню правового захисту членів суспільства і сприяло формуванню у певного соціального прошарку уявлення про особливе становище органів державної безпеки й інших силових державних інститутів.

У третьому розділі “Основні напрями діяльності міліції в 1945-1953 рр.” міститься аналіз кримінального стану в областях і республіки загалом, розглянуті основні напрями і характер діяльності органів міліції, досліджено роботу по боротьбі зі злочинністю і забезпеченню безпеки громадян основних підрозділів- карного розшуку, відділів боротьби з розкраданням соціалістичної власності, слідства, зовнішньої служби, дільничних інспекторів, паспортних відділів.

Зростання злочинності у період, що досліджується, набирало загрозливих для безпеки республіки масштабів, особливо такі її види, як вбивство, пограбування з вбивствами, розбої. У 1946 році в порівнянні з попереднім роком кількість грабежів у республіці збільшилася на 120%, вбивств на 117%, пограбувань з вбивствами на 130%. Усього в цьому році в Україні було зареєстровано 66876 злочинів. Загострення кримінальної ситуації мало об'єктивні причини - наслідки війни, руйнація, голод, масова міграція населення, перебудова промисловості, наявність великої кількості зброї у населення, що залишилася після війни. Серед суб'єктивних причин - морально-етичні й психологічні наслідки воєнних років.

У постанові СНК УРСР та ЦК КП/б/У “Про заходи посилення боротьби з кримінальною злочинністю, зміцнення охорони громадського порядку та органів міліції”, прийнятої в січні 1946 року, вказувалися основні напрямки діяльності міліції: “попередження і недопущення кримінальних проявів та крадіжок соціалістичної власності; вчасне розкриття скоєних злочинів, відшкодування збитків, завданих злочинцями постраждалим, шляхом забезпечення розшуку їхнього майна”. Активною роботою з попередження, розкриття злочинів та розшуку злочинців, що переховувалися від правосуддя, займався відділ кримінального розшуку. У результаті активної роботи до 1953 року були ліквідовані майже всі великі злодійсько-грабіжницькі “шайки” на території республіки. Якщо випадків бандитизму в Україні в 1951 р. було 167, то в 1952 році всього зареєстровано 10 випадків пограбувань громадян.

Голод, що спалахнув в Україні 1946-1947 років доводив людей до жахливих злочинів, зростала кількість випадків канібалізму. Всього за період з 11 січня по 1 лютого 1947 року на території України було зафіксовано 19 випадків вживання в їжу м'яса людей. В цих умовах своєю діяльністю органи міліції протистояли злочинності, являючись в той же час чинником морально-психологічного стримування слабкої, психічно нестійкої частини населення від протизаконних та антигуманних дій.

Карний розшук та слідчі органи добилися у своїй роботі високих показників у розкритті найбільш небезпечних видів злочинів, який до 1952 року зріс порівняно з першими післявоєнними роками на 20%. Зокрема розкриття вбивств становило 88%, пограбувань - 96.6%, виявів бандитизму - 100%, розбоїв -73.9%. Співробітники міліції України у боротьбі зі злочиністю виявляли професіоналізм, мужність. За виявлену сміливість при виконанні завдань у 1948 р. заохочено 3373 працівники міліції, що склало 18,8% від чисельності всього особового складу української міліції. Серед відзначених були оперативні працівники П.Л.Коваленко, П.Т.Кучма, М.Г.Скуратов та інші.

Завдання збереження державної й особистої власності, захист від розкрадачів здійснювали відділи боротьби з розкраданням соціалістичної власності і спекуляцією. У 1948 р. органами міліції було повернено державі 656 тонн викраденого зерна і борошна, виявлено 104 тони прихованого від обліку хліба. Внаслідок самовідданої роботи органів БХСС істотно знизилася кількість розкрадань. Так, якщо в 1948 році було 4328 випадків розкрадань з державних об'єктів, то в 1951 - 2914, а в 1952 - 2047. Таким чином, діяльність органів міліції України створювала сприятливі умови для відновлення післявоєнного господарства і забезпечення успішного функціонування економіки республіки.

Адміністративна діяльність міліції в 1945-1953рр. займала одне з важливих місць в адміністративно-правовій охороні громадського порядку і полягала в організації служби дільничих уповноважених, зовнішньої служби, забезпеченні паспортного режиму, охороні та конвоюванні злочинців та затриманих, боротьбі з бродяжництвом, хуліганством, спекуляцією, заходів щодо ліквідації дитячої безпритульності і бездоглядності та ін. Значна частина в загальному обсягу цих заходів належала зовнішній службі міліції. Внаслідок активних цілеспрямованих дій цієї служби громадський порядок у населених пунктах республіки з кожним роком поліпшувався. Так, якщо в 1949 році було 2635 зухвалих хуліганських вчинків, то до 1951 р. їх кількість скоротилася до 1839, а в 1952 р. до 1571 випадків.

Важливу роль в охороні правопорядку відігравали дільничні уповноважені міліції. У 1946 р. дільничними уповноваженими було розслідувано 6298 справ, а в 1947 р. їх кількість становила 8455. Служба дільничних уповноважених проводила велику роботу з організації життєдіяльності населених пунктів республіки в післявоєнні роки. Спільно з населенням забезпечувався громадський порядок і безпека громадян, велася робота з облаштування міст і селищ, підтримки в них належного санітарного стану.

Внаслідок великої роботи органами міліції було досягнуто істотних результатів у справі ліквідації дитячої безпритульності і бездоглядності, проблема якої в Україні була практично вирішена до 1953 року. Певних позитивних результатів було досягнуто і в боротьбі із злочинністю неповнолітніх в республіці. Так, якщо в 1948 р. злочини неповнолітніх становили 12,8% від усіх здійснених в республіці, то в 1953 р. - 7,8%.

У процесі дослідження визначається участь, роль і значення громадськості в боротьбі зі злочинністю і охороні громадського порядку в післявоєнний період. Встановлено, що після війни була відроджена традиційна діяльність бригад сприяння міліції (БСМ), яка зміцнила органи міліції. Вже в 1946 р. при спільній роботі органів міліції і БСМ було розкрито 20% (від усіх скоєних) злочинів, попереджено 17,8% від загальної кількості і затримано 18% (від усіх затриманих) злочинців. У перші післявоєнні роки значного поширення набув рух по створенню груп громадського порядку. До квітня 1947 року в республіці діяло 11062 групи, до яких входили 109561 чоловік. У сільській місцевості активну допомогу міліції надавали сільські виконавці, які стежили за виконанням обов'язкових постанов центральних і місцевих органів влади організаціями та громадянами. З'ясовано, що основною тенденцією вдосконалення форм участі громадськості в охороні громадського порядку були неухильне зростання їх масовості, залучення дедалі ширших верств населення. Тенденція відторгнення громадськості від участі в роботі зі зміцнення правопорядку, що виникла в перші післявоєнні роки, не набула свого розвитку. Незважаючи на суворо діючу адміністративно-командну систему, в Україні переміг продиктований життям принцип спільної діяльності правоохоронних органів та громадськості проти злочинності і правопорушень.

Висновки

У висновках підведені загальні підсумки дисертаційного дослідження.

Автор дисертації здійснив всебічне дослідження діяльності міліції України в післявоєнний період. Основними висновками є:

у досліджуваний період організаційна структура міліції змінювалася в залежності від соціально-економічних процесів, що відбувалися в країні і вирішення завдань, що стояли перед суспільством. Структура міліції відповідала вимогам охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю в Україні;

основними джерелами комплектування і поповнення кадрів міліції було місцеве населення: демобілізовані, партійні та комсомольські працівники, робітники й службовці, що направлялися на роботу в МВС партійними і радянськими органами;

найбільш активний розвиток у післявоєнні роки отримали такі функції міліції, як попередження, припинення і розкриття злочинів, охорона суспільного порядку, забезпечення безпеки громадян, дотримання вимог паспортної системи. Особливо вагомого значення набула функція охорони державної і колгоспно-кооперативної власності, майнових інтересів і прав громадян. В цілому діяльність міліції України в післявоєнний період сприяла економічному і соціально-політичному розвитку республіки;

великою заслугою всіх міліцейських служб стала ліквідація такого соціального явища, як дитяча безпритульність, що була живильним середовищем підліткової злочинності;

позитивним чинником в успішному вирішенні завдань з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю були громадськість та правова інформованість населення, яку здійснювали територіальні органи міліції;

Таким чином, характер і пріоритети в діяльності міліції України в післявоєнні роки визначалися сутністю тоталітарного режиму, а завдання охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю вирішувалися в контексті головної мети - зміцнення держави, забезпечення умов економічного і соціально-політичного розвитку України.

На основі висновків даються рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів міліції в сучасних умовах з метою підвищення ефективності боротьби зі злочинністю:

- вивчення історії міліції післявоєнних років може сприяти підготовці і виданню навчального посібника з історії міліції України;

- з метою підвищення освітнього рівня курсантів, слухачів і студентів навчальних закладів МВС України, їх патріотичного виховання, формування професійних якостей на кращих традиціях органів міліції в боротьбі зі злочинністю і правопорушеннями, уявляється необхідним в навчальних закладах МВС України ввести курс вивчення історії міліції України;

- виходячи з історичного досвіду ефективної співпраці міліції і населення в боротьбі зі злочинністю та забезпеченні правопорядку і безпеки громадян, в умовах демократизації суспільства вважається за доцільне заперечити принципи жорстких адміністративних вимог, дотримуватися партнерства і співпраці з співвітчизниками, у зв'язку з чим, з урахуванням історичного досвіду, розробити і ввести в навчальних закладах МВС України навчально-методичний спецкурс з підготовки співробітника міліції до роботи з населенням;

- заслуговує на увагу досвід органів міліції з ліквідації жебрацтва, дитячої безпритульності та бездоглядності у післявоєнні роки, який можна враховувати при розробці методик боротьби міліції з цими негативними суспільними явищами в сучасних умовах;

становить інтерес існуюча система спільної діяльності виконавчих органів місцевої влади та міліції з забезпечення правопорядку і боротьби зі злочинністю в населених пунктах республіки, що було найважливішим чинником забезпечення стабільності в складних соціально-економічних умовах, що може бути об'єктом спеціального наукового дослідження;

Список опублікованих робіт автора

1. Органи міліції Донеччини в 1945-1955рр. // Схід. - 1999. - № 3. - С. 59-62. (0.5. др. арк.).

2. Правосвідомість: ілюзії і реальність (1946-1953 рр.). // Вісник ДонДУЕТ. Серія: гуманітарні науки. - Донецьк, 1999. - №1. - С. 136-140.(0.6. др. арк.).

3. Кадри міліції України в 1945 1953 рр. // Схід. - 1999. -№ 4. - С. 62-65. (0.5. др. арк.).

4. Бригади сприяння міліції України в 1945-1953 рр. // Вісник Донецького університету. Серія “Б”: гуманітарні науки. - Донецьк, 1999. - №1.- С. 71-76. (0.8. др. арк.).

5. Паспортний режим в Україні. (1945-1953 рр.) // Схід. - 1999. - №7. - С.39-42. (0,5. др. арк.).

Анотація

Лагоша М.М. Міліція України в 1945-1953рр. Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності - 07.00.01. - історія України. - Донецький державний університет, Донецьк, 2000.

Дисертація присвячена проблемі становлення і діяльності міліції України в післявоєнний період (1945-1953) рр. Досліджується структура органів міліції та її трансформація, зумовлена соціально-економічними і політичними умовами, аналізується якісний і кількісний склад, джерела поповнення і система професійної підготовки особового складу, стан законності і дисципліни співробітників у підрозділах і органах міліції. Розглянуто основні напрями, характер і особливості діяльності міліції із забезпечення громадського порядку, безпеки громадян і боротьби зі злочинністю. З'ясовано форми і методи спільної діяльності міліції і населення з охорони громадського порядку в республіці.

Ключові слова: міліція, правоохоронні органи, законність, злочинність, правоохорона громадського порядку, безпека громадян, боротьба із злочинністю, адміністративна діяльність міліції, спільна діяльність міліції і громадськості, бригади сприяння міліції.

Аннотация

Лагоша Н.Н. Милиция Украины в 1945-1953гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности

07.00.01 - История Украины. - Донецкий государственный университет, Донецк 2000.

На основе изучения и критического анализа научной литературы и источников раскрывается и обобщается исторический опыт деятельности милиции Украины в послевоенные годы, определяется характер и особенности организации общественного порядка, обеспечения безопасности граждан республики и борьбы с уголовной преступностью в послевоенный период.

В работе исследуется структура органов милиции, выясняются характерные особенности ее функционирования и трансформации в условиях изменяющейся социально-экономической и политической ситуации в стране. Делается вывод, что в силу действующей в тот период организационной структуры милициия выполняла свойственные ей функции, направленные на борьбу с уголовной преступностью и обеспечение общественного порядка.

Анализируя количественный и качественный состав органов милиции, выясняются источники и система комплектования кадрами, а также степень участия и влияния на этот процесс партийных органов и органов исполнительной государственной власти. Делается вывод, что комплектование кадрами, политико-моральное состояние личного состава, направление и характер деятельности органов милиции основывались на жесткой централизации и контроле как со стороны ведомственных (особой инспекции по личному составу и др.), так и со стороны партийных органов. Все руководящие работники милиции, как правило, входили в номенклатуру территориальных партийных органов и находились под их непосредственным влиянием. Набор сотрудников в органы милиции Украины был, в основном, из числа местного населения, демобилизованных воинов, а также из рабочих и служащих по разнарядке партийных и советских органов. Система подготовки кадров для органов милиции Украины действовала по трем основным направлениям: постоянно действующие школы и курсы МВД и милиции; заочное обучение; командирская подготовка.

Несмотря на интенсивную работу системы партийных и политических органов по идеологическому воздействию и воспитанию сотрудников, состояние законности и дисциплины в подразделениях и органах милиции оставались на низком уровне. Выясняются причины способствовавшие низкой дисциплинированности и случаям проявления беззакония со стороны сотрудников правоохранительных органов. Определяется, что возникшая в 20-е годы, прежде всего как средство борьбы с уголовной преступностью, политика репрессий затем трансформировалась в социально-политическую сферу и стала основой борьбы с инакомыслием в условиях тоталитарной системы.

Рассмотрены основные направления и характер деятельности органов милиции, исследована работа по борьбе с преступностью, охране общественного порядка и обеспечению безопасности граждан основных подразделений - уголовного розыска, отделов борьбы с хищениями социалистической собственности и спекуляцией, следствия, наружной службы, участковых уполномоченных, паспортных отделов и др. Проведенный анализ деятельности уголовного розыска в послевоенные годы показал, что именно ему принадлежала в значительной мере организующая роль в борьбе с преступностью. Работники уголовного розыска предупреждали и раскрывали уголовные преступления, направляя основной удар против уголовников рецидивистов, организаторов преступлений. Ими велась работа по предупреждению и своевременному пресечению уголовных преступлений, при этом они опирались на полную поддержку и помощь населения республики.

Функции по обеспечению сохранности государственной, коллективно-кооперативной и личной собственности граждан выполняли отделы БХСС. В результате совместных мероприятий партийных, исполнительных государственных органов власти и органов БХСС, направленных на сохранение социалистической собственности, борьбу с экономическими преступлениями, создавались благоприятные условия для восстановления народного хозяйства, обеспечения успешного функционирования экономики республики.

Определено, что административная деятельность милиции в 1945-1953гг. занимала важнейшее место в административно-правовой охране общественного порядка и состояла в организации и практическом осуществлении наружной службы, обеспечении паспортного режима, охране и конвоировании преступников и задержанных, борьбе с бродяжничеством, хулиганством, спекуляцией, мероприятий по ликвидации детской беспризорности и безнадзорности и др., что способствовало обеспечению нормальной жизнедеятельности граждан в населенных пунктах республики.

Исследована проблема совместного участия милиции и общественности в деятельности по охране общественного порядка и борьбе с преступностью, определены основные формы этой работы.

В заключении работы подведены итоги исследования, сделаны выводы и сформулированы некоторые уроки, вытекающие из истории развития милиции в 1945-1953гг.

Ключевые слова: милиция, правоохранительные органы, законность, преступность, охрана общественного порядка, безопасность граждан, борьба с преступностью, административная деятельность милиции, совместная деятельность милиции и общественности, бригады содействия милиции.

Summary

Lagosha N.N. Militia of Ukraine in 1945-1953. Manuscript. Dissertation in Degree on history /speciaeity 07.00.01. History of Ukraine. Donetsk State University, 2000.

The dissertation is devoted to the problem of setting up Ukrainian militia and its activity in the post war period /1945-1953/. The dissertation deals with the structure of militia bodies, its transformation depending on varying socio-economic and political conditions. Qualitative and quantitative staff, the sources of reiforcement and system of professional training of the personne, conditions legality and discipline of of fellow-employees in divisions and sub-units other militia bodies. The main directions, the character and the features of the activity in of militia maintaining the public order, the safety of citizens and the struggle against the criminality, the forms and the methods of the concerted actions of militia and the population in protecting public order in the republic are investigated in the dissertation.

The key words: militia, law-enforcement bodies, legality, criminality, protection of the public order, safety of the citizens, struggle with criminality, administrative activity of militia, joint concerted activity of militia and the public, brigades of assistance to of militia.

Размещено на Allbest.ru

...