Військово-політична діяльність українського козацтва в контексті міжнародних відносин (1561 – 1595)

У 1580 р. в складі королівських військ козацькі роти Демка, І.Сверчовського, Г.Бірулі і Микити брали безпосередню участь у боях за Веліж, Усвяти, Великі Луки, Торопець і Заволоч. Реєстрові козаки на чолі з Я.Оришовським спалили кілька міст і замків Сіверщини. Саме після цього походу було зроблено перепис козаків, який справедливо вважається одним із найцінніших джерел з його історії. Однак більшу частину часу реєстровці знаходилися на Придніпров'ї, стежачи за татарами. В червні 1581 р. на пониззі Дніпра козаки захопили в полон двох татарських царевичів, що викликало пожвавлене дипломатичне листування між ханом, султаном і королем. В цілому поведінку козаків на турецько-татарському прикордонні у ці роки можна оцінювати як на рідкість стриману, оскільки більшість з них перебувала на війні проти Москви. Єдиним порушником спокою на цьому напрямку став польський авантюрист С.Зборовський, який здійснив виправу на Січ, але в дипломатичних колах вона залишилася майже непоміченою.

Під час псковської кампанії 1581 р. козаки займалися переважно розвідкою та забезпеченням війська продовольством і фуражем. Вони також брали участь в рейдах вглиб Московії - разом з М.Радзивіллом і Ф.Кмітою назустріч Івану Грозному до Стариці, з М.Вишневецьким - на Сіверщину, а також до Новгорода і Старої Руси.

Перемога Баторія стала і перемогою козацтва. Трирічна війна стала потужним каталізатором для його зростання, дала можливість для законної мобілізації і формування козацьких частин, до яких влилося чимало волонтерів, раніше не пов'язаних з козацтвом. Можна припустити, що загальна чисельність козаків, які брали участь у військових діях, становила від трьох до чотирьох тисяч чоловік. Добровільний і переважно безплатний характер козацької служби закріплював військовий промисел, так званий “козацький хліб”, як офіційно визнану традицію. На знак вдячності, Баторій підтвердив давні козацькі права, зокрема, власну юрисдикцію, звільнення від податків і право на власність.

Закінчення Московської війни поклало початок новому етапу діяльності козацтва, що було викликано як військово-політичними, так і соціальними причинами. Більшість козаків, разом з новоприбулими авантюристами з числа шляхти, повернулися до промислів на південному прикордонні, насамперед - військових. Уже в травні 1582 р. татари знову почали скаржитися на прикордонні “шкоди”. Першою гучною справою козацтва після Московської війни став погром кримського посольства, яке поверталося з Москви наприкінці 1582 р. Незабаром і турки повідомили про напади козаків на Очаків і Білгород. Однак тепер Баторій не піддався тискові турків і татар, а став готуватися до відсічі противнику. В бік Дніпра було направлено кварцяне військо і цього виявилося досить, щоб татари відступили. Це засвідчило, що для відсічі татарам вистачало і наявних військових сил, але була потрібна тверда воля керівництва країни.

Але події зими 1582-1583 рр. виявилися тільки прелюдією до ще більших козацьких виправ. Влітку 1583 р. козаки зробили похід на Ягорлик, а потім - на Тягин (Бендери). Зруйнування Тягина, центру санджаку і найбільшої турецької фортеці в регіоні, стало для всіх повною несподіванкою. За повідомленнями сучасників, козаки знищили п'ять-десять тисяч турків і забрали сорок гармат. Ця подія викликала найбільший дипломатичний конфлікт Польщі з Туреччиною за правління Баторія. Султан особисто поклявся на Корані, що помститься “невірним”. Турецьке військо перейшло Дунай, але йшла осінь і було ясно, що до весни війни не буде. Відповідно, з'явився час для дипломатичного владнання конфлікту.

Розпочаті з ініціативи Польщі переговори проходили важко і довго. З дипломатичних каналів було відомо, що після першого запалу турки охололи і не бажають конфлікту, оскільки їхню увагу відвертали війна з Персією і конфлікт з Кримом. Достатньою платою за мир з боку Польщі стали видача туркам тягинських гармат і страта тридцяти спійманих козаків. В історіографії існує думка, що розправа з ними відбулась у Львові, але насправді це сталося на початку липня 1584 р. в Кам'янці. Нам вдалося виявити унікальний звіт про страту полонених, де всі вони названі поіменно. В сюжеті про походи козаків 1583 р. важливо звернути увагу на їх міжнародне тло і стратегічну доцільність. Тягин був головною опорою турецького панування у Придністров'ї, а Ягорлик було перед тим збудовано на лівому березі Дністра, який за традицією, нехай і номінально, вважався володінням Речі Посполитої. Польські вимоги про його знесення були проігноровані. За цих обставин козаки діяли прямо в інтересах Речі Посполитої.

Кривава розправа не заспокоїла козаків. Турецькі чауші “один за другим кожний з новими скаргами були у короля”. У 1584 р. козаки п'ять разів нападали на татар. Того ж року в Криму велась міжусобна боротьба, а хан Магмет-Гірей виступив проти турків. Тому Я.Оришовський послав до хана чотирьох посланців з пропозиціями миру і своєї служби проти Туреччини чи Москви. Хан погодився, але справа зірвалась, очевидно, через поразку антитурецького повстання. Пропозиція Оришовського була першою відомою спробою встановлення “стратегічного партнерства” між козаками і татарами. Невдовзі козаки знову розпочали напади на татар. У травні 1585 р., згідно скарги хана, вони забрали у татар кілька десятків тисяч овець і волів. Хан повторював традиційні вимоги щодо козацтва, але безрезультатно.

На польському сеймі 1585 р. козацтву було приділено досить велику увагу з двох причин: традиційної - їх нападів на турків і татар, і у зв'язку зі справою братів Зборовських. Остання сколихнула все політичне життя країни. Були знайдені листи магнатів на Січ і козаки опинилися в ролі їх мимовільних спільників. Разом з тим, через цю справу козацтво вперше потрапило у вир політичних інтриг, що свідчить про зростання його значення як реальної сили в суспільстві.

На сеймі і поза ним короля неодноразово звинувачували, що він став таємно сприяти нападам козаків, щоб спровокувати війну Речі Посполитої з Туреччиною. У 1583 р. Баторій обговорював плани такої війни з папським нунцієм А.Бологнетті. В цих розмовах була приділена увага і козакам. До початку відкритої війни Бологнетті пропонував використовувати їх нелегально. Діяльність нунція щодо залучення Польщі до антитурецької коаліції, яка через спротив сейму закінчилася невдало, мала несподіване продовження в появі планів використання з цією метою окремо самого козацтва. Чиновник папського посольства К.Гамберіні вступив в контакти з невідомим козацьким “капітаном”. За словами останнього, можна було зібрати до п'ятнадцяти тисяч добре вишколених козаків, які готові здійснити похід на Крим, або дійти до Константинополя. Єдине, що було потрібне для успіху - це гроші на закупівлю зброї і необхідних припасів, а самі ж козаки готові служити безкоштовно. До переговорів було залучено досвідченого польського дипломата К.Дзєржка, який склав спеціальний меморандум, звернений до керівництва Ватікану і Венеції. Документ потрапив по призначенню, та настав період тимчасового примирення з турками і ці плани були віддані в архів. Але справа Гамберіні засвідчила зростання претензій козацтва.

Навесні того року низові козаки вперше спромоглися зупинити татарську орду на переправі через Дніпро і цим відвернути їх похід на українські землі. Козацьке військо без підтримки держави змогло провести успішну операцію проти значних сил Кримського ханства і показало приклад, як можна ефективно протистояти татарській агресії. У грудні 1586 р. несподівано помер Стефан Баторій. Його стосунки з козаками були вкрай суперечливими, та саме на його правління припадає період становлення традиції державної служби реєстрових козаків, що і привело до появи “баторіанської легенди”.

Розділ 5. Суб'єктивація козацтва у міжнародних відносинах кінця ХVІ ст. Включає в себе чотири підрозділи. Охоплює період з 1587 до 1595 рр.

В період безкоролів'я після смерті Баторія на сеймах 1587 р. велика увага приділялася питанням оборони південного кордону і утримання козацтва на державній службі. Однак, не задоволені належним чином владою, козаки продовжили свої походи - на околиці Тягина, Білгорода і Очакова. У грудні 1587 р. козацьке військо вигнало з Молдавії господаря Петра, але потім зазнало поразки. Польські власті не могли відреагувати на дії козаків, оскільки на цей час припала кульмінація збройної боротьби за королівський трон. На козацтво внутрішньополітична ситуація впливала також тим, що різні політичні сили намагалися втягнути його безпосередньо у конфлікт і частина козаків воювала на боці переможця Сигізмунда ІІІ Вази.

В 1588-1589 рр. козаки знову здійснили серію вдалих виправ на Придністров'я і Козлов (Євпаторію). Це привело до найбільшого конфлікту Польщі з Туреччиною наприкінці ХVІ ст. За наказом султана кримські татари на чолі з ханом спустошили Галичину. Навперейми їм рушили козаки і в битві на річці Кам'янці знищили кілька тисяч чоловік і відбили полон. Ця перемога остудила і турків, чиї війська вже наближалися до кордону. Польща отримала зимову паузу для підготовки до війни або розв'язання проблеми дипломатичним шляхом. Султан вимагав відбудувати зруйновані фортець за рахунок поляків, повернути всіх полонених, зброю, майно, платити щорічну данину і винищити всіх “розбійників-козаків”. Підстав для такої жорсткої позиції було достатньо, адже систематичні напади козаків завдавали економіці Туреччини і її васалів великі збитки.

У березні 1590 р. сейм прийняв радикальні рішення про загальне посполите рушення та разовий поголовний податок з кожного жителя Речі Посполитої. Серед інших рішень було затверджено “Порядок щодо низовців та України”. Це було перше докладно регламентоване рішення польського сейму з козацького питання. Низові козаки мали бути записані до реєстру і підлягати владі коронного гетьмана. Законодавці також встановлювали особливий статус для козацького Низу. У конкретній поточній ситуації сейм планував найняти на службу сто тисяч чоловік, у тому числі двадцять тисяч козаків, насамперед - низових. Восени під рукою коронного гетьмана було десять тисяч чоловік і серед них чотири тисячі козаків. Скарбові записки 1590 р. згадують про найм трьох тисяч козаків. На початок літа 1590 р. ситуація вже повністю змінилась. Польщу підтримало ряд європейських держав. Турки відступили і за посередництвом англійської дипломатії було укладено мир на умовах обіцянки “погамування” козацтва і виплати Польщею контрибуції.

По-своєму розвивалися стосунки козаків з Москвою. З часів війни Баторія московське прикордоння теж було звичним об'єктом для виправ українського козацтва, що заохочували і прикордонні урядники. Найвідомішим став напад на Вороніж у 1590 р. Такі випадки змушували московський уряд ставитися до українських козаків дуже обережно. Поряд з тим, безперервна боротьба українських козаків з татарами сприяла вирішенню проблем оборони кримської “украйни”, тому Москва намагалася підтримувати з ними контакти.

Після закінчення протистояння з Туреччиною, влада повернулася до ідеї впорядкування козацтва, але вже на основі королівського універсалу від 25 липня 1591 р. - “Ординації низових козаків”. Документом передбачався набір на державну службу однієї тисячі чоловік і їх пряма залежність тільки від короля. Наміри уряду були також засвідчені двома документами про плату козакам, хоча все знову залишилося лише на папері. У 1591-1593 рр. відбулося повстання К.Косинського, спрямоване насамперед проти князів Острозьких. Однак і в цей час воно шукало можливостей для повернення до традиційної діяльності. Про це свідчать звернення козаків до російського, шведського і австрійського монархів від початку 1592 р.

У 1593 р. розпочалась велика П'ятнадцятирічна війна імперії Габсбургів проти Туреччини, в якій активну участь взяли придунайські країни, а пасивну - Венеція, Ватікан та Іспанія. Австрійська і папська дипломатія ще напередодні конфлікту, заходилися створювати християнську спілку держав - “Священну Лігу”. Однак Польща відмовилася приєднатися до неї. Кримське ханство залишалося без прикриття і татарська орда могла бути використана на основному театрі воєнних дій. Тому Австрія і Ватікан пішли на пряме залучення до війни українського козацтва, навіть в обхід Польщі.

Австрійський посол в Польщі М.Вакер встановив таємні контакти з козацькою старшиною, а згодом на Січ було відправлено посольство Е.Лясоти.Папський посланець О.Комулович мав створити антитурецьку спілку придунайських князівств - Семиграддя, Мультянії і Молдавії за участі в ній козацтва, чим воно до певної міри визнавалося суб'єктом міжнародних відносин. Заохочення козацтва до служби імператору йшло також від князів Острозьких, які бажали спрямувати козацьку енергію подалі від власних земель. Антитурецькі настрої, які були поширені в польському суспільстві, теж дали козацтву багатьох спільників. Уже наприкінці 1593 р. козаки здійснили похід на Юргіїв, а у квітні - на Білгород.

Навесні 1594 р. султан вимагав від короля пропустити татарську орду в Угорщину через українські землі. Це порушувало нейтралітет Польщі і король відмовився задовольнити турків. Було відомо, що татари все одно збираються в похід, але влада готувалася до оборони дуже мляво. Шляхта польських земель відмовилася дати гроші та оголошувати посполите рушення, а польські гетьмани мали всього двохтисячне кварцяне військо і заохочували збір добровольців. Найбільшим з новоутворених з'єднань став загін С.Наливайка, який розташувався на Поділлі.

Навесні 1594 р. на Україну прибув О.Комулович, який провів таємні переговори з впливовими магнатами і представниками козацтва. Наприкінці травня 1594 р. запорожці намагалися зірвати переправу татар через Дніпро, але після кількох боїв були змушені відступити. Одночасно С.Наливайко здійснив рейд на пониззя Дністра і зруйнував турецьку фортецю Паркани. Е.Лясота, який прибув на Січ, умовляв козаків розгорнути воєнні дії в Молдавії для створення на Подунав'ї нового антитурецького фронту. Укладанням угоди з Лясотою завершився переговорний процес між козацтвом і представниками “Священної ліги”. Це корінним чином змінювало статус козацтва у міжнародних військово-політичних відносинах. Вперше в своїй історії козаки стали визнаними самостійними учасниками антитурецької коаліції.

В липні 1594 р. кримська орда пройшла через Галичину в Угорщину, що викликало міжнародний осуд Польщі. Тому поляки фактично закрили очі на діяльність козацтва, що розв'язало йому руки. Незабаром С.Наливайко здійснив похід на Тягин. Восени 1594 р. козацьке військо чисельністю до дванадцяти тисяч чоловік розбило господаря Аарона і зайняло столицю Молдавії Ясси. Молдавія перейшла на бік антитурецької коаліції і стала союзником козацтва. Стратегічна ситуація в долині Дунаю докорінно змінилася. У війну проти Туреччини вступили також Мультянія і Семиграддя. Взимку 1594-1595 рр. йшли жваві переговори між союзниками за активної участі представників козацтва.

В лютому 1595 р. козаки знову вирушили в Придністров'я. Разом із семиградським і молдавським військами вони брали участь у штурмах Тягина, Білгорода, Кілії, Браїлова, Ізмаїла, Ісакчі на Дунаї та ін. Турки зазнали ряд відчутних поразок, однак конфлікт між союзниками змусив козаків покинути театр воєнних дій і повернутися назад. Наливайко відправився в Угорщину, де кілька місяців діяв у складі австрійських військ. В Причорномор'ї запорожці в червні здобули Очаків, взявши там сорок гармат.

У серпні 1595 р. у військові дії втрутилася Польща. Не домовившись з Австрією, вона розпочала власну гру. Канцлер Я.Замойський ввів польські війська в Молдавію і посадив на стіл господаря свого ставленика Єремію Могилу. Одночасно він наполіг на тому, щоб Молдавія залишалася під турецьким протекторатом і виступала своєрідним буфером між Річчю Посполитою і Туреччиною. На таких умовах і було укладено мир з Туреччиною. Одним з його наслідків стало те, що українське козацтво було відрізане від театру військових дій проти турків, оскільки польські війська стали на кордоні. Надалі лише окремим козацьким загонам вдавалося просочуватися на Подунав'я. Події кінця ХVІ ст. засвідчили принципові зміни в становищі козацтва. Тепер йому були під силу не тільки традиційні напади на турків і татар, але і повномасштабні військові кампанії, які прямо впливали на стратегічну ситуацію в регіоні.

Останній підрозділ праці присвячений проектам 1590-х рр. з розв'язання двох близьких між собою проблем - козацької і оборони південного кордону. Серед них два державні: сеймова конституція

1590 р. “Порядок серед низовців і України” та “Ординація низових козаків” Сигізмунд ІІІ від липня 1591 р., які залишилися нереалізованими.

Основний теоретичний доробок з названих проблем належить київському біскупу Й.Верещинському. В кількох працях він висловив ідеї швидкої колонізації українського Приднопров'я, надання Києву статусу однієї з столиць Речі Посполитої, призначення для прикордонного війська окремого гетьмана, створення спеціальної “школи рицарства” для шляхетської молоді та ін. Найоригінальнішим і далекоглядним виявився складений Верещинським план створення автономного козацького князівства на лівому березі Дніпра, яке мало б складатися з тринадцяти полків на чолі з власним гетьманом. До певної міри Верещинського можна вважати творцем ідеї полкового військово-адміністративного устрою козацької України. Слід за Верещинським схожі ідеї висловив ксьондз П.Грабовський. З цих же років відомі і проекти, запропоновані представниками козацтва - С.Наливайком і Я.Оришовським.

Проведене в дисертації дослідження історії військово-політичної діяльності українського козацтва 1561-1595 рр. у контексті міжнародних відносин дає підстави зробити наступні висновки:

- розвиток українського козацтва в ХVІ ст. був обумовлений геополітичним становищем українських земель на Великому Кордоні європейської цивілізації;

- в конкретно-історичних умовах велике значення мали міжнародні військово-політичні відносини країн регіону - Речі Посполитої (до 1569 р. - її попередників - Вел. кн. Литовського та Польщі), Московії, Кримського ханства, Туреччини і Молдавії;

- об'єктивність появи і швидкого розвитку козацтва підтверджується даними порівняльних історичних студій, які свідчать, що схожі на козацтво військові корпорації існували вздовж всього Великого Кордону християнсько-мусульманського протистояння в Європі;

- держави-метрополії, до складу яких входили українські землі, не приділяли достатньої уваги проблемі захисту південного кордону, внаслідок чого ця ділянка християнського кордону Європи була найменш захищеною;

- населення українських земель було змушене покладатися тільки на себе і створене ним козацтво виявилося єдиною збройною силою, яка постійно безпосередньо протистояла мусульманській агресії ;

- основним противником козацтва виступали татари і турки, які стояли за ними; з середини ХVІ ст. козацтво значно підвищило ефективність своїх дій, широко використовуючи для цього всі можливі методи прикордонної боротьби: пасивні (розвідку, оборону переправ та ін.) і активні (напади на татар і турецькі міста), чим підривало економічні і військові сили противника;

- з 1570-х років діяльність козацтва перетворилася на регіональну міжнародну проблему, яка до певної міри стала визначати дипломатичні стосунки Речі Посполитої з Туреччиною, Кримським ханством і Молдавією; зростання значення козацтва на міжнародній арені особливо засвідчили походи в Молдавію і Придністров'я;

- Річ Посполита проводила щодо козацтва вкрай непослідовну і неефективну політику, чим упустила можливість встановлення над ним державного контролю і використання його в інтересах держави;

- важливе значення в становленні козацтва мали події Лівонської війни, коли козаки були вперше широко залучені на державну службу, отримали можливість для швидкого чисельного зростання і організаційного оформлення;

- протягом досліджуваного періоду козацтво перетворилося на незалежні від держави збройні сили, прикордонну військову корпорацію і суспільний стан;

- участь козаків у антитурецькій вйні держав “Священної Ліги” в 1594-1595 рр. засвідчила, що козацтво перетворилося на самостійний військово-політичний фактор, стало одним із суб'єктів міжнародних відносин, з чим мусили рахуватися всі країни регіону.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

Монографія: 1. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561-1591).- Чернігів: Сіверянська думка, 1999.- 216 с.

Статті в фахових виданнях:

2. Семерій Наливайко // Володарі гетьманської булави.- К.:Варта, 1994.- С.53-85;

3. Чорнобиль у середині ХVІ ст. // Сіверянський літопис.- 1995.- №6.- С.74-79;

4. Дії козацтва проти турків і татар у першій половині 1594 року // Середньовічна Україна. Збірник наукових праць.- К.: Ін-т іст. України НАНУ, 1997.- Випуск 2.- С.70-83;

5. Проект козацького князівства кінця ХVІ ст. та його автор // Сіверянський літопис.- 1997.- №1-2.- С.20-24;

6. Ян Оришовський // Історія України в особах. Литовсько-польська доба.- К.: Україна, 1997.- С.202-210;

7. Участь козаків у Московській війні Стефана Баторія // Сіверянський літопис.- 1998.- №2.- С.16-27;

8. Діяльність козацтва на нижньому Придніпров'ї за правління Стефана Баторія (1576-1586) // Південна Україна: проблеми історичних досліджень. Збірник наукових праць / Ін-т історії України НАНУ, МДПІ.- Миколаїв, 1998.- Частина 1.- С.92-97;

9. Участь козаків у російсько-литовській війні у 1567-1569 роках // Україна і Росія в панорамі століть. Збірник наукових праць / ІУАД НАНУ, МДУ, ЧДПУ.- Чернігів: Сіверянська думка, 1998.- С.66-72;

10. Великий Кордон Європи як фактор становлення козацтва // Україна на порозі ХХІ століття. Актуальні питання історії. Збірник наукових праць / ІНЕД НАНУ, ІУАД НАНУ, ЧДПУ.- К.: ІНЕД НАНУ, 1999.- С.26-33;

11. Українське козацтво на державній службі (початковий період) // Укр. іст. журнал.- 1999.- №3.- С.57-62;

12. Джерела з історії міжнародної діяльності козацтва останньої третини ХVІ ст. в польських архівозбірках // Наукові записки. Острозька академія.- Острог, 1999.- Т.2.- Частина 1.- С.17-22;

13. Козацтво після Лівонської війни // Просемінарій. Мідієвістика. Історія церкви, науки і культури. Збірник наукових праць / КНУ, ІУАД НАНУ.- Київ, 1999.- Випуск 3.- С.18-38;

14. Боротьба за Сіверщину на початку Лівонської війни // Сіверянський літопис.- 1999.- №3 .- С.57-62;

15. Козацькі претенденти на молдавський престол // Історія України.- 1999.- №34.- С.8-9;

16. Публікації джерел з історії військово-політичної діяльності козацтва 1560-1580-х років // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.- Запоріжжя: РА Тандем-У, 1999.- Вип.6.- С.190-197;

17. Проект колонізації Придніпров'я Петра Грабовського (1596 рік) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.- Запоріжжя: РА Тандем-У, 1999.- Вип.7.- С.15-19;

18. Граничари Хорватії і українські козаки // Сіверянський літопис.- 1999.- №4.- С.140-144;

19. Молдавські походи козацтва 1577-1579 років: нові аспекти подій // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Збірник наукових праць.- К.: Ін-т іст. України НАНУ, 1999.- Вип.8.-С.72-83;

20. Козацькі походи на татар у 1570-1580-х роках // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Південна Україна.- Запоріжжя: РА Тандем-У, 1999.- Вип.5.- С.111-117;

21. Проблема оборони українських земель від нападів татар в першій половині ХVІ ст. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів / ІУАД НАН України.- Київ, 1999.- Т.5.- С.12-24;

22. Стефан Баторій і українське козацтво в контексті реалій Великого Кордону в ХVІ ст. // Борисфен.- 2000.- №1.- С.1-2;

23. Філон Кміта-Чорнобильський // Сіверянський літопис.- 2000.- №1.- С.137-138;

24. Князь Михайло Вишневецький, перший “найвищий справця” козацького реєстру // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.- Запоріжжя: РА-Тандем-У, 2000.- Випуск 9.- С.13-20;

25. Справа Гамберіні (початки козацької дипломатії) // Сіверянський літопис.- 2000.- №2.- С.17-22; 1590-1591:

26. Третя спроба козацької реформи? // Борисфен.- 2000.- №3.-

С.1-2;

27. Формування світоглядних засад українського козацтва (поняття “козацького хлібу” в останній третині ХVІ ст.) // Україна в Центрально-Східній Європі.- К.: Ін-т іст. України НАНУ, 2000.- С.143-158.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:

28. Трахтемирів козацький. Хроніка др.пол. ХVІ - поч. ХVІІ ст.// “Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність”. Матеріали VІІ Всеукр. наукової конференції- К., 1995.- Ч.ІІ.- С.492-493;

29. Козацтво у 1589 - влітку 1591 років: останній крок до повстання // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали Всеукраїнських читань.- К.-Черкаси, 1992.- Випуск 2.- С.88-92;

30. Козацтво і Річ Посполита наприкінці ХVІ ст.: чи була можливість порозуміння? // Україна і Польща. Історична спадщина і суспільна свідомість. Матеріали міжнародної наукової конференції (Кам'янець-Подільський, червень, 1993).- К., 1993.- С.48-55;

31. Перші походи Семерія Наливайка // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали Всеукраїнських читань.- К.-Черкаси, 1994.- Випуск 4.- С.85-92;

32. Козацтво на північній Київщині взимку 1595-1596 років // Чернігівська земля в давнину і середньовіччя.- Чернігів: Сіверянська думка, 1994.- С.16-17;

33. Трахтемирів і реформа Стефана Баторія // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали Всеукраїнських читань.- К.-Черкаси, 1995.- Випуск 5.- С.200-203;

34. Угорські аналоги українського козацтва // Запорозьке козацтво в історії, культурі та національній свідомості. Матеріали міжнародної наукової конференції.- К.-Запоріжжя, 1997.- С.182-189;

35. Згадки про невідомі козацькі реєстри // Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури, Матеріали міжнародної науково-практичної конференції.- Запоріжжя: РА Тандем-У, 1997.- Секція 1,2.- С.179-182.

АнотаціЇ

Лепявко С.А. Військово-політична діяльність українського козацтва в контексті міжнародних відносин (1561-1595).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України Національної Академії наук України.- Київ, 2000.

Дослідження присвячене одному з найважливіших періодів історії українського козацтва, коли відбулось його становлення як недержавних збройних сил українського народу і появи на міжнародній арені як самостійного військово-політичного фактору, з чим мусили рахуватися всі сусідні країни.

В праці на основі нових джерел розглядається боротьба козаків проти Османської імперії і Кримського ханства, походи в Молдавію, їх участь у війнах Великого кн. Литовського і Речі Посполитої проти Московського царства, взаємовідносини козацтва і влади. Велика увага приділена дипломатичним проблемам, які через діяльність козацтва виникали у Польщі в стосунках з Кримом, Туреччиною і Молдавією, першим спробам встановлення контактів козацтва з урядами європейських країн. Події висвітлюються в широкому контексті історії Великого Кордону і міжнародних відносин другої половини ХVІ ст.

Ключові слова: козацтво, військові дії, політика, дипломатія, міжнародні відносини, Великий Кордон.

Лепявко С.А. Военно-политическая деятельность украинского казачества в контексте международных отношений (1561-1595). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины Национальной Академии наук Украины.- Киев, 2000.

Исследование посвящается одному из важнейших периодов истории украинского казачества, когда произошло его становление как негосударственных вооруженных сил украинского народа и появление на международной арене в качестве самостоятельного фактора, с которым приходилось считаться соседним государствам.

В работе на основе новых источников изучается борьба украинских казаков против Османской империи и Крымского ханства, походы в Мол

давию, их участие в войнах Великого кн. Литовского и Речи Посполитой против Московского царства, взаимоотношения казачества и власти. Большое внимание уделено дипломатическим проблемам, которые в связи с деятельностью казачества возникали у Польши в отношениях с Крымом, Турцией и Молдавией, первым контактам казачества с правительствами европейских государств. События освещаются в широком контексте истории Большой Границы и международных отношений второй половины ХVІ в.

Ключевые слова: казачество, военные действия, политика, дипломатия, международные отношения, Большая Граница.

С. Лепиавко. Мілітари анд Політіцал Ацтівіти оф тге Украініан Цоссацкс Щітгін тге Цонтехт оф Інтернатіонал Релатіонс (1561-1595). - Манусцріпт.

Тгесіс фор обтаініню оф а сціентіфіц деюрее оф а Доцтор оф Сціенце ін Гістори ат тге спеціаліти 07.00.01 - Гістори оф Украіне. - Інстітуте оф Гістори оф Украіне оф тге Натіонал Ацадеми оф Сціенцес оф Украіне. - Киів, 2000.

Тгіс інвестіюатіон іс девотед то оне оф тге мост імпортант періодс ін тге гістори оф Украініан Цоссацкс. Афтер тге Цоссацкс щере фірст інвітед то тге стате сервіце ін 1561, тге Цоссацкс пассед а цомпліцатед щаи оф форматіон ас а нон-стате армед форцес оф тге Украініан пеопле. Іт беюан то аппеар ас ан індепендент мілітари анд політіцал фацтор, щгіцг алл тге неіюгборіню цоунтріес гад то таке інто аццоунт.

Ат тге беюінніню оф тге щорк, тге ревіещ оф тге гістори оф тге Еуропеан Юреат Фронтіер беюінніню щітг тге Адріатіцс цонцлудіню щітг тге Дон ін тге ХВІ-тг центури щас перформед інцлудіню тге щаис оф орюанізатіон оф тге неар-боундари Цгрістіан цоунтріес дефенсе фром тге Мослем аююрессіон. Тге статус оф тге мілітари цорпоратіонс оф тге Юреат Фронтіер щас цомпаред - оф тге Границгари оф Цгроатіа, Гаідукс анд Секеіс (Сецлерс) оф Гунюари, анд оф тге Дон анд Украініан Цоссацкс. Тге цонцлусіон щас маде тгат тге аппеаранце анд девелопмент оф тге Украініан Цоссацкс щере детермінед би тге юеополітіцал сітуатіон ароунд Украініан ландс.

Он тге басіс оф нумероус соурцес, тге фіюгт оф Цоссацкс аюаінст тге Туркіс анд Тартарс гас беен цонсідеред. Фор дозен оф иеарс, тге Цоссацкс щітгстоод тге Тартар інвасіонс оф Украініан ландс море анд море еффецтівели. Тге аутгор стрессес тгат тге цоунтер аттацкс то тге Тартар Улусес анд Туркісг цітіес-фортрессес Аендери, Аілюород, Оцгаків, етц. би тге Цоссацкс щере тге інтеюрал парт оф тге цонтінуоус неар-бордерліне щар анд гад а посітіве еффецт, бецаусе тгеи щеакенед тге енеми.

Тге Молдавіан цампаіюнс бецаме а бріюгт паюе ін тге гістори оф тге Цоссацкс. Тге аппеаранце оф тге Цоссацк цгалленюерс фор тге Молдавіан тгроне щас цаусед би тге політіцал, соціал анд ецономіц сітуатіон ін тгіс цоунтри щгіцг щас ундер тге руле оф Туркіс. Тге Молдавіан цампаіюнс оф 1594-1595 бецаме тге ларюест індепендент мілітари оператіонс оф тге Цоссацкс дуріню тге інвестіюатед період оф тіме. Уп то тщелве тгоусанд пеопле тоок парт ін тгіс оператіон. Дуріню тгесе иеарс, тге Цоссацкс аппеаред ас тге партіціпантс оф тге Фіфтеен-иеар щар оф тге Еуропеан цоунтріес аюаінст Туркеи. Ат тгіс тіме, тге ацтіве діпломатіц цонтацтс оф тге Цоссацкс щітг тге Аустріан Юовернмент, тге Ватіцан, тге неар-Данубе прінціпалітіес девелопед. Ін 1594, тге Юабсбурю амбассадор Еріцг Лиасота вісітед тге Сіцг. Суцг релатіонс щере суппортед бегінд тге бацк оф тге Полісг Юовернмент, анд щітнессед тге меаніню, щгіцг тге Еуропеан політіціанс юаве то тге Цоссацкс.

Тге нещ доцументс ідентіфи тге поссібіліти то інвестіюате тге працтіцалли ункнощн гістори оф тге Цоссацкс' партіціпатіон ін тге Лівон щар оф тге Юреат Літгуаніан Прінце анд тге Рецг Посполіта аюаінст тге Мосцощ кінюдом. Тге Цоссацкс ацтед дуріню тге фамоус мілітари цампаіюнс оф тге Кіню Стефан Аатори (1579-1581). Тгесе евентс щере а раре ехампле оф тге цооператіон оф тге Цоссацкс анд тге Юовернмент. Сінце, ін юенерал, тге пощер оф тге Рецг Посполіта цоулд нот девелоп анд царри оут а поліци цонцерніню тге Цоссацкс анд ітс потентіал ін тге стате'с інтерестс.

Муцг аттентіон іс паід то тге фореіюн-поліци проблемс, щгіцг аросе ін Поланд дуе то тге ацтівіти оф тге Цоссацкс. Со, фор ехампле, тге Цоссацкс провокед ларюе Полісг-Туркісг цонфліцтс ін 1583-1584 анд ін 1594-1595. Нумероус діпломатіц соурцес щітнессед тгат тге Цоссацк яуестіон щас оне оф тге прімари оне ін тге релатіонс оф Поланд щітг тге Црімеа, Туркеи анд Молдавіа. Тге евентс інвестіюатед ін тгіс тгесіс аре цларіфіед ін тге броад цонтехт оф тге інтернатіонал релатіонс оф тге ХВІ-тг центури.

Тге кеи щордс: тге Цоссацкс, мілітари оператіонс, політіцс, діпломаци, інтернатіонал релатіонс, тге Юреат Фронтіер.

Размещено на Allbest.ru