Політика радянської держави щодо російської православної церкви у Криму в 1921 - 1929 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 947.7 322 (477.75) “1921/1929”

Політика радянської держави щодо російської православної церкви у Криму в 1921 - 1929 роках

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Змерзлий Борис Володимирович

Київ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент, ВЕЛІГОДСЬКИЙ ВІТАЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ, завідувач кафедри українознавства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ЗІНЧЕНКО АРСЕН ЛЕОНІДОВИЧ, заступник завідувача кафедри міжнародних відносин Міжнародного інституту лінгвістики і права

кандидат історичних наук СТАРОДУБ АНДРІЙ ВІКТОРОВИЧ, науковий співробітник Інституту української археографії і джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України

Провідна установа:

Інститут історії України НАН України

Захист відбудеться “29” лютого 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат надісланий “6” березня 2000р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

радянський церква православна крим

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, посилань, списку джерел і літератури. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 232 с., список використаних джерел та літератури - 38 с. (469 найменувань).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Важливе місце в історії України, її культурі та суспільно-політичному житті традиційно відіграє православ'я, тому проблеми висвітлення релігійної політики держави постійно зберігають свою актуальність. Дослідження релігійної політики радянської держави щодо Російської Православної Церкви (далі - РПЦ) у 1920-х роках у регіонах, а також методи, форми та результати її проведення дозволить глибше вивчити напрями та шляхи розвитку суспільно-політичного життя у країні в цей період. Особливо важливим у справі вивчення цього питання є об'єктивне дослідження політики радянської держави стосовно РПЦ у найбільш складному конфесійному та національному регіоні України - Криму в 1921-1929 рр.

Актуальність обраної теми дисертації посилюється по-перше, відсутністю спеціальних досліджень з історії стосунків радянської держави і РПЦ у Криму; по-друге, в умовах становлення української національної держави важливим чинником громадського життя стає відродження та реабілітація Церкви як важливого суспільного інституту, об'єктивне дослідження історії якої є важливим чинником у консолідації суспільства. Великого значення в процесі державного будівництва набувають державно-церковні відносини. Конституція та діюче законодавство України гарантує громадянам свободу совісті і можливість задовольняти свої релігійні потреби. Наочним прикладом важливості регулювання цих процесів, є період становлення стосунків держави та Церкви в радянський час.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною теми “Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму”, що розробляється Кримським відділенням Інституту сходознавства Національної Академії наук України та кафедрою українознавства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (державний реєстраційний номер 0197V000422).

Об'єктом дослідження є процес формування та практика здійснення релігійної політики в Криму.

Предметом дослідження стали напрямки та форми діяльності партійних і державних органів Криму у реалізації політики щодо РПЦ в 1921-1929 рр.

Територіальні рамки дослідження визначаються межами утвореної у 1921 році Кримської АРСР.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із 1921 по 1929 рр. У 1921 р., із закінченням громадянської війни, та встановленням радянської влади у Криму, було утворено Кримську АРСР у складі РРФСР. Кінцева дата дослідження обумовлена тим, що саме з 1929 р. починається суттєве адміністративно-правове обмеження кола діяльності Церкви, та релігійних громад.

Мета та завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки та актуальності даної роботи. Дисертант ставить за мету комплексно дослідити сутність і еволюцію політики Радянської держави щодо РПЦ у Криму. Відповідно з поставленою метою в дисертації вирішуються наступні завдання:

проаналізувати стан і ступінь наукової розробки даної теми;

розглянути становлення відносин між органами державної влади та церквою у Криму;

дослідити реалізацію декрету “Про відокремлення церкви від держави” в умовах формування автономії;

розглянути процес формування і діяльності центральних органів влади, що займалися церковними проблемами, їх повноваження, компетенція та роль у реалізації церковної політики;

дослідити процес та результати вилучення церковних цінностей у Криму;

визначити причини загострення конфлікту владних структур і церкви;

у контексті дослідження форм і методів реалізації державної політики щодо православ'я дати характеристику обновленського руху в РПЦ у Криму;

дослідити діяльність органів державної влади стосовно підриву економічної основи православ'я в регіоні;

розглянути атеїстичну роботу у системі політики радянської влади щодо РПЦ.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об'єктивності та логічності. При написанні дисертації використовувались проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний, синтетичний та описовий методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці тощо.

Наукова новизна дослідження полягає насамперед у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. На основі широкого масиву джерел, архівних документів, дисертант комплексно проаналізував релігійну політику радянської влади у Криму в 1921-1929 рр., що дозволило глибше вивчити форми і методи впливу більшовицької держави на тенденції розвитку суспільно-політичного та релігійного життя в цей період. На основі широкого кола джерел поглиблено досліджено сутність релігійної політики Радянської держави щодо РПЦ у Криму в 1921-1929 рр., визначені фактори, що впливали на її формування та еволюцію, виявлені та досліджені створені для її проведення адміністративні, партійні та громадські органи, їхні методи і дії. Проаналізовано значний масив документів, щодо участі партійних та державних органів у процесі нищення РПЦ, релігійного життя та світогляду. У дослідженні вперше зроблена спроба виділити етапи державної політики у Криму на фоні загальної антирелігійної політики, що проводилася у той час в країні. На основі документальних свідчень вперше розкрита діяльність обновленського руху на території Криму, а також наведено прямі докази його співробітництва з органами державної влади. У дисертації дається загальна характеристика досліджуваного етапу в історії стосунків радянської держави і РПЦ в Криму в означений період, а також підводяться підсумки проведення адміністративними органами республіки антирелігійної політики радянської держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукова праця дисертанта може бути використана при написанні узагальнюючих робіт з історії релігійної політики радянської держави, спеціальних робіт з загальної та регіональної історії РПЦ й історії православ'я взагалі, при підготовці спеціальних курсів і спецкурсів з новітньої історії України і Криму, краєзнавства, історії Церкви, історії культури, лекцій і просвітницької діяльності.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі обговорення на засіданнях кафедри українознавства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Результати дослідження знайшли відображення у статтях та доповідях на наукових конференціях: “Проблеми культури народів Причерноморья” (м. Сімферополь 1998 р.); “Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму” (м. Сімферополь 4-5 листопада 1999 р.); “Українська національна ідея: уроки останнього десятиліття” (регіональна наукова конференція, м. Сімферополь, 2000р.).

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Історіографічна та джерельна база дослідження” аналізується література та джерела з теми дисертаційного дослідження.

Історіографія. Нашими попередниками питання політики радянської держави щодо РПЦ у Криму в 1921-1929 роках вивчалось епізодично в контексті тих чи інших проблем більш масштабного плану. Зрозуміло, що вивчення політики радянської держави щодо Церкви можна розділити на два етапи. По-перше, радянська історіографія, по-друге, пострадянська, сучасна історіографія. В середині цих етапів можна також виділити окремі напрямки.

Дослідження політики радянської влади щодо РПЦ розпочалось ще у 1920-1930-х роках. В першу чергу, це роботи радянських партійних та державних діячів О.Ярославського, П.А. Красікова, І.К. Сухоплюєва. Їх праці, покликані до життя ідеологічним замовленням нової влади насичені антирелігійною пропагандою та характеризують РПЦ як реакційний, ворожий радянській владі та народові інститут. Проблематика цих досліджень здебільшого обмежена викладанням офіційної позиції держави та партії на тлі надуманих фактів та обвинувачень духівництва у контрреволюційні діяльності. Практично всі праці цього періоду були написані по одній схемі, здебільшого на основі офіційних документів та невеликої кількості документальних джерел. До того ж, слід констатувати, що в радянські часи праці В.В. Клочкова, В.А. Куроєдова, М.М. Персіца та інших, не дивлячись на можливість застосування широкого кола архівних матеріалів, поширення джерельної бази та введення в науковий обіг раніше невідомих документів, що надало би можливості об'єктивної переоцінки складний процес формування та втілення політики більшовиків щодо РПЦ, по старому несуть велике ідеологічне антирелігійне та антицерковне навантаження.

З розпадом СРСР почався новий період у вивченні політики радянської держави щодо РПЦ. Чисельні праці сучасних дослідників на основі раніше прихованого багатого джерельного матеріалу з позицій історичної об'єктивності розкривають історію церкви в СРСР. На відміну від праць радянських науковців, значно розширилася тематика та напрямки сучасних досліджень. Багато проблем та питань з історії стосунків РПЦ та радянської влади, що раніше були штучно закриті для досліджень, тепер отримують широкий резонанс та освітлення. Наукові роботи стали максимально об'єктивні визначаються неупередженістю. В першу чергу це монографії та публікації таких науковців як М.І.Одінцов, В.Г. Русак, В.І. Акуленко, А.Л. Зінченко, М.Л.Полінчак, В.А. Пащенко та інших. Праці цих авторів правдиво висвітлюють трагічний процес нищення православ'я у перші десятиліття панування радянської влади, розкривають сутність антирелігійної політики більшовиків щодо РПЦ, їх методи та форми дій. Авторами дана негативна оцінка дій та наслідків антицерковної політики, розкрито складний процес утворення та діяльності обновленського руху, показано його тісний зв'язок та співпрацю з каральними органами влади.

Значний внесок у дослідження проблеми відносин держави та церкви в Криму зробили сучасні історики. Праці Р.Н. Бєлоглазова, Ю.А. Катуніна, В.Л.Козлова, П.І. Гарчева та інших розкривають сутність антирелігійної політики радянської влади у 1920-ті роки в Криму, методи її проведення та наслідки. Стаття В.Л. Козлова “Горькие судьбы обитателей Крыма” стала однією з перших наукових публікацій, що висвітлює проблеми закриття кримських монастирів у Криму на при кінці 1920-х років. У публікації Белоглазова Р.Н. “Церковные столы (отделы) Крымской АССР в 1921-1924гг.: внутренняя организация и направление деятельности” вперше детально досліджено систему, методи, компетенцію та правові основи діяльності адміністративних органів республіки, що напряму займались втіленням у життя релігійної політики держави. Найбільш грунтовні роботи з історії православ'я у Криму вийшли у світ окремими виданнями. Так у праці Н.П. Донєнко “Претерпевшие до конца. Священнослужители Крымской епархии 30-х гг.” висвітлюються репресивні дії каральних органів щодо священиків Криму, співпраця представників обновленства з НКВС та ДПУ. Колективне дослідження “Крым христианский” на основі раніше невідомих та маловідомих джерел розкриває долю кримських монастирів у 1920-х роках, спроби пристосуватись до нових соціально-політичних умов, і нарешті процес та методи їх закриття. Цінність цих праць полягає в тому, що вони виконані на основі мало відомих та раніше не відомих документів державних та партійних органів Криму. Проте, не зважуючи на багатий фактичний матеріал, що подається у статтях та брошурах, у більшості праць розглядаються лише вузькі, окремі аспекти того чи іншого питання. До того ж, не однозначно авторами оцінюються дії держави та церковнослужителів у цей період. Так, в окремих публікаціях Ю.А. Катуніна дається позитивна оцінка діяльності обновленського руху, засуджуються спроби місцевого духівництва не допустити розграбування храмів під час вилучення церковних коштовностей, тощо.

Отже, монографії які б досліджували проблеми політики радянської держави щодо РПЦ в Криму в 1921-1929 рр. поки що відсутні. І хоча сьогодні зростає інтерес дослідників до поставленої проблеми, сучасні наукові праці недостатньо глибоко та всебічно розкривають не тільки деякі сторінки відносин держави та церкви, але й залишають по за своєю увагою ряд окремих та дуже важливих проблем. Це і обумовлює необхідність комплексного дослідження політики держави щодо Церкви у Криму в 1921-1929 рр.

З огляду на недостатню історіографічну розробленість проблеми при її дослідженні головну увагу довелось зосередити на опрацюванні документальних джерел. Основою джерельної бази дисертації є широке коло опублікованих і неопублікованих писемних джерел, значна частина яких введена до наукового обігу вперше. В загальному корпусі писемних джерел за темою дисертації треба виділити такі їх види: законодавчі акти, ділова документація, періодична преса, документи громадських організацій.

Під час роботи над дослідженням нами були опрацьовані документи та матеріали Державного Архіву Автономної Республіки Крим (ДААРК) в Сімферополі. Одним з основних джерел у вивченні питання політики радянської держави щодо РПЦ в 1920-х роках є законодавчі акти органів влади. Найбільш важливими з них були Конституція РРФСР від 1925 р., та Конституція Кримської АРСР від 1921 р., у відповідних статтях яких закріплювалися в досить загальних формулюваннях права віруючих. Велику групу також складають декрети, інструкції, циркуляри, розпорядження РНК та ВЦВК РРФСР, народного комісаріату внутрішніх справ СРСР і Кримської АРСР, Центрального Адміністративного Управління (ЦАУ) Криму і наркоматів юстиції, землеробства, освіти й інших із питань націоналізації церковно-монастирського землеволодіння, власності, закриття культових споруд тощо. Містяться вони в збірках узаконень і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1919-1923 р., газеті “Вісті”, кримській газеті “Красный Крым”, “Віснику радянської юстиції /1922-1930/, “Еженедельнике Советской Юстиицииї”, “Бюллетені Народного Комісаріату Юстиції та Найвищого Суду УРСР” /1922-1934/, “Бюлетені Народного Комісаріату Внутрішніх справ УРСР” /1922-1924/, спеціалізованих збірках. До цієї ж групи джерел відносяться стенограми, резолюції і постанови Всеросійських, Всеукраїнських і Всекримських партійних з'їздів, звіти ЦК ВКП(б), республіканського уряду, відповідних комісаріатів, комісій.

В роботі нами використовувались опубліковані збірники документів і матеріалів, зокрема “Хронологическое собрание законов, указов Президиума Верховного Совета и постановлений правительства РРФСР”, “Систематическое собрание законов РРФСР действующих на 1-е января 1928г. (7 ноября 1917г. - 31 декабря 1927г.)”, “Архивы Кремля. Политбюро и церковь. 1922 - 1925гг.”, видання церковних документів та інші, які повною мірою дозволили проаналізувати законодавчу базу створену радянською державою для проведення відповідної релігійної політики, розкрити внутрішні настрої Церкви та віруючих.

Великий інтерес викликає поточна документація державних, релігійних, партійних та громадських організацій Криму цього періоду. У ДААРК містяться матеріали про діяльність Кримського Центрального Виконавчого Комітету (Кримського ЦВК) /Ф.663/. В першу чергу це постанови, вказівки, протоколи засідань та нарад, доповіді та звіти місцевих органів влади та НКВС, інструкції та їх проекти, циркуляри, офіційне листування. Ці документи дозволяють простежити безпосередню участь ЦВК у закритті монастирів та церков регіону, цькуванні священиків. Фонд Народного Комісаріату Внутрішніх Справ Кримської АРСР /Ф.709/ містить документи, що висвітлюють процес створення НКВС Криму, розкривають його структуру, місце в системі органів республіки та компетенцію. Важливе місце серед документів цього фонду займають особисті справи працівників комісаріату. У фонді Народного Комісаріату Юстиції Криму /Ф.1110/ утримаються матеріали які засвідчують репресивну діяльність каральних органів та їх тісну співпрацю з комісаріатом юстиції. Фонд Народного Комісаріату Освіти АРСР /Ф.20/ містить документи, що дозволяють дослідити процес відокремлення школи від церкви на прикладі окремих учбових закладів, недопущення священиків до викладання в школах та інше.

Характер і напрямки державно-партійної політики у відношенні до різноманітних релігійних конфесій, що діяли в Україні і Криму на початку 20-х років, передають документи відділів ЦК КП/б/У з фонду /Р.1/. Серед них знаходимо тези, директиви, огляди, доповіді місцевих партійних органів про положення церкви, діяльність адміністративних органів республіки по проведенню релігійної політики на місцях, а також протоколи засідань та нарад антирелігійних комісій різних рівнів, які дають можливість прослідкувати процес їх утворення і початок діяльності, простежити напрямки антирелігійної політики держави і її тактичні зміни протягом 1921-1929 рр. У матеріалах цього ж фонду знаходимо документи, що містять інформацію про створення і діяльність у Криму спілки “Безвірників”. Також заслуговують на увагу розкидані в ряді фондів документальні підтвердження репресивних і неправових дій адміністративних органів республіки, їх опіку обновленської церкви в регіоні і репресивні дії стосовно представників “патріаршої” орієнтації, а також виявлення дійсної ролі в проведенні церковної політики фінансових важелів таких державних органів як податкової інспекції і Держстраху.

Безперечно, в нашій роботі активно використовувались матеріали періодичної преси, хоча більшість даних, надрукованих у той час, вимагають обережного використовування, перевірки та співставлення з іншими джерелами. Сутність антирелігійної політики радянської влади сприяє тому, що навіть окремі регіональні аспекти релігійного життя Криму ми маємо можливість запозичити з центральних газет: “Известия”, “Комсомольская правда”, видання спілки Безвірників. Найбільш змістовними для нашого дослідження є місцева періодика. По-перше, це газети “Красный Крым”, “Домна”, “Красная Керчь” які містять велику кількість публікацій важливих для теми дослідження. Це відкриті листи та звернення діячів обновленського руху, постанови, указівки та роз'яснення органів влади, чисельні агітаційно-пропагандиські статті. Не дивлячись на їх однобічну ідеологічну спрямованість, чисельне перекручування фактів і вороже ставлення щодо РПЦ і релігійного світогляду взагалі, публікації періодики цього часу, при умові їх всебічної перевірки та аналізу надають можливість більш чіткого висвітлення тенденцій розвитку та направленості антирелігійної політики держави, її відображення у суспільно-політичному житті суспільства республіки.

Переважна більшість з використаних у дослідженні документів в силу об'єктивних обставин не використовувалась попередніми дослідниками. Матеріали архівних фондів склали фактологічну основу дисертації. Використання всіх зазначених джерел дозволило вирішити основні завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Формування та початок проведення політики держави щодо РПЦ у Криму” розглянуті питання реалізації декрету “Про відокремлення церкви від держави” в умовах становлення автономії, вилучення церковних цінностей та процес загострення стосунків влади та Церкви у Криму.

Взявши курс на відокремлення Церкви від держави, більшовики на початку 1920-х років не тільки не надали Церкві незалежності і не відмовилися від ідеї впливу на неї, але й виробили певну церковну політику, створили ряд спеціальних структур для роботи з Церквою. Основними напрямками їх діяльності стали: руйнація Церкви і боротьба з релігійним світоглядом. Державна політика щодо РПЦ у Криму мала свої особливості, що були зумовлені по-перше, тим що Крим не зазнав на собі у роки Громадянської війни проведені більшовиками акції проти Церкви і тільки після приходу радянських військ у регіоні починає проводитися відповідна політика. По-друге, належність автономії до Росії, обумовила залежність у будуванні відповідної політики місцевих органів щодо РПЦ, із позицією центральних відомств. По-третє, строкатість національного складу та складна система конфесійної рівноваги у Криму були важливим фактором державної політики.

Початок реалізації декрету “Про відокремлення церкви від держави” у регіоні припадає на 1921 - початок 1922 р. У цей час із створенням автономії почалося формування адміністративних органів. Паралельно були проведені перші заходи щодо експропріації власності єпархії. Через невирішеність проблеми формування органів влади до 1921 р. питанням реформи державно-церковних стосунків займалися штаби окремих військових частин і ревкоми. І тільки з осені 1921 р. розпочався процес формування і діяльності центральних органів влади, що займалися церковними проблемами. Так 16 листопада 1921 р. у Сімферополі був утворений Кримський революційний комітет, у склад якого ввійшов церковний стіл, в його обов'язки входило проведення декрету від 23 січня 1918 р. Були утворені центральна та повітові міжвідомчі комісії з відокремлення Церкви від держави. Отже, питання втілення у регіоні відповідної політики центрального уряду постало відразу з встановленням радянської влади. Розбіжності в темпах реалізації декрету пояснювались невирішеністю проблеми формування органів місцевої влади та пізнішим встановлення більшовицького панування. Більш чіткого змісту місцева політика щодо РПЦ набула з організацією радянських структур.

Серед утворених комісаріатів особливо важливе місце займав НКВС Криму, одним із напрямків діяльності якого були заходи щодо втілення в життя декрету “Про відокремлення церкви від держави”. В структуру НКВС входив Адміністративний відділ, що складався з трьох підвідділів, у тому числі і церковного, йому і було доручено проведення в життя відповідного декрету. Із створенням НКВС міжвідомчі комісії були розпущені, а їх обов'язки поклали на НКВС. Релігійні організації були вимушені з деяких питань входити в контакт із Народним Комісаріатом Освіти (далі - НКО), його постановою із церковного підпорядкування до НКО передавалися справи виховання й освіти та всі учбові заклади. Одночасно з цим у регіоні була повністю зруйнована система релігійної освіти та підготовки кадрів священнослужителів. Крім НКВС та НКО церковними справами цікавилось і створене у березні 1922 р. кримське Державне Політичне Управління (далі - ДПУ). Незабаром нагляд за групами віруючих був зосереджений у церковному підвідділі НКВС, церковних столах райвиконкомів, а також в адміністративному відділі ДПУ. У процесі дослідження дисертант робить висновок, що практично всі рішення, пов'язані з діяльністю церковних об'єднань, приймалися тільки після затвердження у ДПУ. Для вирішення поточних питань створювалися тимчасові комісії й органи. Постановою ЦВК Криму від 12 січня 1924 р., НКВС Криму був ліквідований. Замість нього було створено Центральне Адміністративне Управління (далі - ЦАУ), до складу якого ввійшов церковний стіл. При адміністративних відділах виконкомів, РВК і міськрад також були утворені церковні столи, чим була завершена побудова вертикалі органів, які займалися проведенням у життя релігійної політики радянської держави. Отже протягом кількох років у Криму були створені адміністративно-каральні органи напряму підпорядковані центральним відомствам та покликані контролювати церковне життя у регіоні.

У ході дослідження проблеми голоду 1921-1922 рр. і кампанії по конфіскації церковних коштовностей, встановлено, що ці проблеми достатньо досліджені українськими науковцями. Проте сучасні дослідження вилучення цінностей у Криму неповно розкривають сутність та фактичний бік цієї проблеми. Економічне знекровлювання регіону і кризове положення із продовольством відбувалося з таких причин: по-перше, злочинна політика Кримського обкому РКП(б); по-друге, перенасичення військами, що були на забезпеченні місцевого населення; по-третє, викачування продовольчих ресурсів із регіону. У результаті цього голод продовжувався до літа 1923 р., тобто довше, ніж в інших регіонах СРСР. Метою влади у акції вилучення цінностей було позбавлення церкви економічної, політичної, організаційної могутності, для її досягнення більшовики взяли курс на вилучення коштовностей, терор щодо духівництва, розкол і розлад церкви зсередини. Цій меті послужив декрет ВЦВК про вилучення церковних цінностей. Для його реалізації на місцях була створена Комісія Допомоги голодуючим, яка прийняла участь у вилученні коштовностей. Акції по вилученню супроводжувалися антиурядовими виступами віруючих, що стало приводом для початку репресій проти духівництва. У країні відбулися гучні антицерковні судові процеси. Проте у Криму вилучення через важкі наслідки громадянської війни, велику кількість військ, важкі форми голоду, попередні репресії проти духівництва та інші чинники пройшло без масових зворушень. Саме цей фактор, коли почався судовий процес над кримським духівництвом на чолі із архієпископом Никодимом (Кротковим), не дозволив владі винести суворі вироки. На думку дисертанта, негативне відношення місцевого духівництва до вилучення було справедливе, а обвинувачення з боку влади здебільшого надуманим. Під час кампанії по вилученню цінностей, наказом Адміністративного відділу НКВС Криму в прибуток скарбниці було перераховано також всі внески у грошових і в процентних паперах, що в загальному склало чималу суму.

У результаті наступу на РПЦ в Криму, вона виявилася на грані загибелі: храми розграбовані, опір віруючих зломлений, духівництво знекровлене і розколене. результати вилучення не виправдали сподівань більшовиків. Усього по Криму було вилучено і вислано в центр: золота - 1 фунт 29 золотників, срібла - 140 пудів 9 фунтів, перлів - 23 золотника 38 долів, дорогоцінних каменів - 123 карата. Трагічні наслідки вилучення 1922 р. обчислювалися не тільки золотом. Був нанесений небачений удар по національній культурі: зруйновані храми, зганьблені святині православ'я, знищені унікальні твори мистецтва світового значення. Церкві був нанесений непоправний удар, воля багатьох священнослужителів була зломлена і власне ці чинники обумовили розвиток обновленства.

Складні стосунки радянської влади та Церкви в перші роки панування більшовиків у Криму не залишали сумнівів щодо їх розвитку, а також форм і напрямів діяльності влади в цьому питанні. Знищення православ'я залишалось на довгі роки метою більшовиків, що призводило до загострення конфлікту держави та церкви. Перші заходи нової влади у Криму по відокремленню церкви від держави відчули на собі монастирі. Вже у 1921 р. майно, не призначене для релігійного культу, що належало монастирям і церквам було націоналізоване а храми перетворені в приходські, а до 1930 р. були закриті і частково зруйновані всі монастирі. Ще одним чинником державного тиску на РПЦ у Криму стає Державне страхування (далі - Держстрах), яке у 20-х роках перетворюється на частину економічно-політичного механізму країни. Піднімаючи ставки обов'язкового страхування, держава впливала на життєдіяльність релігійних організацій.

До 1923 р. політика сили стосовно РПЦ остаточно себе вичерпала. Тому з весни 1923р. була почата спроба перебороти “перегини” атеїстичної роботи, надати проведеній політиці законних форм. Гоніння на церкву не припиняються, але тактика їх змінюється. З'являються нові механізми тиску на релігійні громади. Проте, деякі заходи держави у цей час були спрямовані на нормалізацію церковно-державних стосунків. Так, відповідно до нових правил, всі справи у стосунках церкви та релігійних організацій з державою, могли розв'язуватися тільки постановою Президії Кримського ЦВК. У 1923-1924 рр. виходять інструкції і циркуляри, що освітлюють всі сторони життєдіяльності релігійних общин при їхньому зіткненні з державними органами. Деякі формальності були скасовані, рішення окремих питань спрощувалося. Для надання більшої респектабельності новій релігійній політиці, держава 12 січня 1924 р. ліквідувала НКВС Криму та вилучила з його ведення справи церковної політики і передала їх у новий підрозділ - ЦАУ, до складу одного з відділів якого був включений церковний стіл, на місцях утворені відповідні органи. Таким чином, до 1925 р. в Криму була створена вертикаль адміністративних органів, що проводили у життя церковну політику, для їх діяльності розроблена законодавча база, вироблені форми і методи роботи з релігійними організаціями, налагоджувався взаємозв'язок між різноманітними державними органами, чия діяльність могла вплинути на проведення антирелігійної політики. Саме в ці роки відбувався адміністративний тиск на прихильників РПЦ у Криму і всебічна підтримка обновленського руху. В той же час, загравання з мусульманством та терпиме ставлення влади до сектантства обумовлене тим що у царські Росії діяльність цих релігійних конфесій була обмежена, призводила до порушення тендітного етно-конфесійного балансу у регіоні, наростанню міжнаціональних суперечок. Так голова РНК автономії С. Саід-Галієв довгий час створював сприятливі умови для розвитку та діяльності мусульманства у регіоні. Документи свідчать, що практично до 1927 р. у республіці практично не закривались мечеті, навіть зруйновані та бездіючі. Мусульманське духівництво користувалося пільгами при сплаті податків, було також дозволено викладання віровчень дітям.

У третьому розділі “Форми і методи реалізації державної політики щодо православної церкви” розглядаються причини виникнення та діяльність обновленського руху у Криму, висвітлюється діяльність державної влади по підриву економічної основи православної єпархії, а також аналізується атеїстична робота у системі заходів владних структур проти православної церкви.

Одним із самих руйнівних заходів у боротьбі держави проти церкви стала підтримка обновленського руху в РПЦ. Дослідження державної політики щодо РПЦ у Криму в 1920-х р. без висвітлення проблеми обновленського руху було би неповним. Причин для виникнення обновленства в РПЦ було декілька: по-перше, це бажання деяких кіл духівництва провести суто внутрішньо церковні реформи; по-друге, серед духівництва на початку 20-х р. все більше лунали промови, що засуджували діяльність патріарха, вимагали повного визнання нової влади та проголошення лояльності церкви до неї; по-третє, радянська влада вимушена була констатувати непохитність жорсткої позиції патріарха та небажання допустити підконтрольність внутрішніх справ РПЦ державі. А це було не тільки питання про контроль над церквою, алей про ідейно-політичний вплив на населення. Тому більшовики ставили собі за мету змусити віруючих відійти від РПЦ і Патріарха. За для цього була розпочата кампанія по розколу православного духівництва. Крим не міг перебувати осторонь від цієї кампанії. Обновленський рух в Криму відбиває всі основні стадії розвитку цього прямування із відповідним місцевим умовам змінами. Діяльність обновленства, умовно, можна поділити на такі етапи: перший - зародження і становлення. 1922 - 1923 р.; другий - організаційне оформлення, проникнення на периферію, зміцнення і ріст обновленства. 1924-1926 р.; третій - втрата довіри з боку віруючих і підтримки з боку влади, початок кризи обновленства. 1926-1928 р. Поступове загасання руху і його розлад із 1929 р.

На першому етапі обновленці складали чисельно малий та маловідомий гурт однодумців, ідеї яких не користувались серед віруючих підтримкою. Активна участь обновленців у вилученні цінностей на боці влади і в цькуванні активної частини місцевого духівництва на суді, обумовили партнерські стосунки обновленців та адміністративних органів. Завдяки цьому, їм вдалося, скориставшись розгубленістю та заляканістю частини духовенства та віруючих, схилити їх на свою сторону. Цей етап характеризує: по-перше, чисельна слабість обновленців; по-друге, відсутність регіональної керівної організації і, як наслідок - організаційна роз'єднаність; по-третє, більшість духівництва мала слабке уявлення про ідейну платформу так званої “Живої церкви”, і тому її вільній виклад відлякували віруючих; по-четверте, активна підтримка з боку адміністративних органів зіграла вирішальну роль у становленні обновленства у Криму; по-п'яте, на цьому етапі обновленці активно діяли лише у Сімферополі і дуже рідко на периферії республіки. Другий етап діяльності обновленців у Криму характеризується, по-перше, організаційним оформленням руху в регіоні. Так 11 червня 1924 р. Таврійське Єпархіальне Управління (далі - ТЄУ) було зареєстровано ЦАУ. По-друге, в цей період обновленство поширює свій вплив в регіонах Криму. По-третє, зростає опір тихонівського духівництва. По-четверте, адміністративні органи починають відходити від політики підтримки обновленців. Третій етап діяльності обновленства у Криму - кризовий період обновленського руху. Втративши підтримку державних органів обновленство виявилося неспроможним самостійно існувати. Міжусобні чвари, посилення державного тиску на релігійні організації, та інші чинники призвели його до краху. Уподобання обновленства до вказівок влади, що проглядається із зібраного й обробленого матеріалу, обумовлюється тим, що цей рух був штучним утворенням, створеним ДПУ і НКВС як один з засобів для проведення антицерковної політики. Цим і пояснюється настільки активна підтримка державними органами обновленців на перших етапах їх існування, що коригували їхню діяльність у бік конфронтації з РПЦ. Коли ж обновленство в міру своїх спроможностей виконало покладені на нього функції, зацікавленість влади в співпраці згасла. Існувати в рівних із РПЦ умовах обновленський рух не зміг, і як штучне утворення, що не має глибоких коренів, був приречений на розлад і повне зникнення. Більшість віруючих зуміла побачити дійсне обличчя обновленців і залишилася вірними РПЦ. Таким чином обновленський рух був лише одним із заходів більшовиків у системі підриву православ'я.

Досліджуючи діяльність органів влади по підриву економічної основи РПЦ у Криму, дисертант зазначає, що вона відзначалась комплексністю свого проведення, задля цього було застосовано, по-перше, позбавлення Церкви майна; по-друге, обкладання завищеними податками; по-третє, завищене оподаткування священнослужителів; по-четверте, тиск з боку органів держстраху та інших установ; по-п'яте, припинення будь-яких спроб розвинути економічну діяльність. Економічний тиск на Церкву державних органів був санкціонований керівниками партії. Намір провести наступ на церкву з боку Й. Сталіна був остаточно визначений у матеріалах від 3 грудня 1927 р., на XV з'їзді ВКП(б), 13 квітня 1928 р. на зборах московської організації ВКП(б), та листом від 24 січня 1929 р. ЦК ВКП(б) “Про засоби щодо посилення антирелігійної роботи”. Першим кроком у політиці економічного тиску на РПЦ у кінці 20-х років була заборона священнослужителям проводити серед віруючих збір пожертвувань зерном. Наступним, була активізована діяльність держстраху у підвищенні тарифних ставок на страхування церков. Так тільки у 1929 р. вони зросли у містах більш як у п'ять разів, у селищах у три рази. У скрутне становище поставило релігійні організації посилення податкового пресу більш ніж у сім разів. Антицерковна діяльність органів державної влади наприкінці 20-х років набула систематичний, всеохоплюючий характер. Намагаючись зруйнувати церковну організацію, держава посилила тиск на священнослужителів. Так, попри те, що вони платили завищені податки, їм припадало, по-перше, виплачувати завищену квартирну платню, по-друге, діти священиків не мали права навчатись у навчальних закладах, по-третє, духівництво було позбавлене права обирати та бути обраними, працювати у школах тощо. Серйозний удар по Церкві завдала у 1929 р. зміна статей конституцій СРСР, союзних та автономних республік що декларували права віруючих та релігійних організацій, у бік їх обмеження. Загалом, державі вдалось у 1920-х роках підірвати економічну могутність Церкви і поставити її у скрутне становище. Дисертант підкреслює, що економічна політика щодо РПЦ йшла у загальному річищі антирелігійної політики держави, та нанесла непоправний удар по православ'ю в регіоні.

Важливим напрямом політики влади щодо РПЦ стала атеїстична робота. У перші роки релігійної реформи більшовики зустріли активний опір віруючих. Для подальшої руйнації церкви їм необхідно було заручитися якщо не підтримкою населення, то хоча б його мовчазною згодою зі знищенням РПЦ. Не дивлячись на об'єктивні труднощі в пропагандистській роботі, вона йшла у таких напрямах: по-перше, проведення антирелігійних кампаній і заходів із залученням преси; по-друге, агітаційно-пропагандистська робота з населенням; по-третє, вплив на школярів шляхом залучення антирелігійних елементів у програми шкіл і заборона спілкування дітей зі священнослужителями, активна пропаганда серед молоді, у тому числі і засобами проведення молодіжних антирелігійних свят; по-четверте, створення антирелігійних організацій, таких як Спілка безвірників; по-п'яте, обмеження можливості впливу релігійних організацій на населення, що виявлялось тематичним обмеженням та знищенням релігійної періодики, забороною проводити релігійним організаціям суспільну і добродійну діяльність, припиненням ввозу в республіку літератури релігійного характеру, обмеженням доступу до такої літератури в бібліотеках, вилучення з репертуару театрів та музичних груп п'єс і постановок, що містять релігійні мотиви та інше. Таким чином, держава започаткувала комплексний підхід у агітаційно-пропагандистській діяльності, що дозволило охопити проведеною роботою майже всі прошарки населення. Ці заходи виправдали себе під час кампанії проти РПЦ, хвилі якої докотилися до Криму у 1929 р.

Новий наступ на церкву відбувався одночасно у таких напрямках: по-перше, у рамках кампанії “ліквідації куркульства як класу”; по-друге, акція, яка була проведена владою у відповідь на заяву Папи Римського. Завдяки активній агітаційно-пропагандистській роботі ВКП(б) у попередні роки, ліквідації опозиції на всіх рівнях суспільства, повсякденному адміністративному і моральному тиску каральних органів, пониженню церковного впливу на населення, а також активному пропагандистському впливу на молодь, влада одержала можливість маніпулювати суспільною думкою. Завдяки цьому стало можливим те, що відбувалося в Криму у березні 1930 р., коли люди організовано виходили на вулиці з надрукованими в друкарні плакатами і сканували затверджені гасла. У результаті мітингів і зборів трудящі одностайно вимагали закрити церкви, але нещирість цих вимог засвідчують документи епохи.

Висновки

Монографії та дисертаційні праці, які б досліджували політику радянської держави щодо РПЦ у Криму в 1921-1929 р., поки що відсутні. І хоча сьогодні помітно зростає інтерес дослідників до поставленої проблеми, сучасні наукові праці недостатньо глибоко та всебічно розкривають деякі сторінки державної політики щодо РПЦ, залишаючи недослідженими більшість джерел з цієї проблеми.

Державна політика щодо РПЦ у Криму мала свої особливості, що були зумовлені по-перше, тим що Крим не зазнав на собі у роки Громадянської війни проведені більшовиками акції проти церкві і тільки після приходу радянських військ з 1921 р. у регіоні починає проводитися відповідна політика. По-друге, належність автономії до РРФСР обумовила залежність у будуванні відносин місцевих органів щодо РПЦ із позицією центральних відомств, які мали відмінності із подібною політикою в Україні. По-третє, строкатість національного складу та складна система етноконфесійної рівноваги у Криму були важливим фактором державної політики.

Початок реалізації декрету “Про відокремлення церкви від держави” в умовах становлення автономії припадає на 1921 р. - початок 1922 р. Через невирішеність проблеми формування органів державної влади до 1921 р. питанням реформи державно-церковних відносин займалися штаби окремих військових частин і ревкоми. Питання формування державної політики щодо РПЦ в Криму постало відразу з встановленням радянської влади. Розбіжності в темпах реалізації центральних розпоряджень пояснювались невирішеністю проблеми формування органів місцевої влади та пізнім часом встановлення більшовицького панування. Більш чіткого змісту місцева політика щодо РПЦ набула з організаційним оформленням виконавчих структур.

Втіленням церковної політики у Криму фактично займались органи внутрішніх справ, які почали тотальний тиск на православ'я. Зі створенням автономії органи контролю за Церквою були посилені. Тепер вона була під опікою НКВС, НКЮ та ДПУ Кримської АРСР. Тиск на православну церкву посилився і набув спрямованого репресивного характеру. Крім означених органів влади за церквою наглядали й проводили антицерковну політику у регіоні тимчасові комісії, такі як Допгол, Послідгол та інші, а також місцеві органи влади. Таким чином за кілька років у Криму були створені органи, що були призвані контролювати церковне життя в регіоні, та заклали базу для подальшого гноблення православ'я.

У результаті вилучення церковних цінностей у Криму, церква виявилася на грані загибелі: храми розграбовані, опір віруючих зломлений, духівництво знекровлене і розколене, а його найбільш активна частина засуджена. Більшовики завдали небаченого удару по національній культурі: сплюндровані і зруйновані храми, зганьблені святині православ'я, знищені унікальні твори мистецтва світового значення, саме вилучення церковних коштовностей призвело до закриття багатьох стародавніх кримських монастирів. РПЦ у Криму зазнала величезних матеріальних та моральних збитків, відшкодувати які вона так і не змогла, що заклало передумови для виникнення і розвиту обновленського руху.

Причинами загострення конфлікту владних структур та церкви стала політика більшовиків, яка передбачала, по-перше: роздроблення єдиної організації РПЦ на автономні церковні громади; по-друге, поглиблення внутрішнього церковного розколу, що вело до послаблення обох протиборчих напрямків; по-третє, при здійсненні попередніх двох умов, у каральних органів з'являлась можливість всебічного контролю релігійного життя; по-четверте, поступове втілення позначених напрямків антицерковної діяльності більшовиків супроводжувалось обмеженнями дій релігійних об'єднань. Запровадження такої антирелігійної політики, при невпинному зростанні ролі антирелігійної пропаганди та фінансового пресу давали надію більшовикам на поступове знищення РПЦ в регіні.

Обновленський рух ослабив своєю діяльністю РПЦ, але не зумів створити свою церковну організацію, яка б користувалась авторитетом та прийти до поступки з владою, у такий засіб зігравши на руку антирелігійній політиці більшовиків. Обновленський рух та його тимчасова активна підтримка державними органами була лише одним із заходів більшовиків у загальні системі підриву ідеологічної, політичної та економічної основи православ'я.

Цілеспрямована антирелігійна економічна політика владних структур відзначалась комплексністю свого проведення. За допомогою застосованих методів радянські державі вдалось у 1920-х роках підірвати економічну могутність РПЦ і поставити її у скрутне становище. Економічна політика щодо церкви, безумовно, йшла у загальному річищі антирелігійної політики держави, та впровадження її у життя, все це завдало непоправний удар по православ'ю в регіоні.

Специфіка розвитку громадсько-політичного життя країни, суть якої у перетворені більшовицької партії, та її верхівки, у всемогутній та безконтрольний з боку низів орган державної влади, покликав до життя і таке явище, як атеїзація населення, що було продиктоване політичними установками ВКП(б) щодо релігії та церкви, це зумовило у другій половині 20-х років проведення організованої форми боротьби із релігією, котра знайшла своє втілення у СВБ. Але час показав, що насильницьке насадження “нової релігії” замість традиційних, за умов збереження соціальних причин для відтворення останніх - справа безнадійна.

Основні положення дисертації знайшли своє відображення у публікаціях

1. Изъятие церковных ценностей. Некоторые аспекты проблемы // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №3. - С. 138-143.

2. Обновленческое движение в Крыму: 1922-1929 гг. // Крымский Архив. - 1999. - №4. - С. 164-177.

3. Деятельность советских административных органов по подрыву экономической базы Русской Православной Церкви в Крыму в конце 20-х годов // Крымский Архив. - 2000. - №6. - С. 276-281.

4. Атеїстична робота владних структур проти православної Церкви у Криму в 1920-х роках // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000. - №22. - С. 89-101.

Тези:

Изъятие церковных ценностей в Крыму в 1922 г. // Проблеми культури народів Причерноморья (м. Сімферополь 1998 р.);

Из истории Ялтинского окружного Церковного Совета. // Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму (м. Сімферополь 4-5 листопада 1999 р.);

Реалізація декрету “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” в умовах становлення кримської автономії // Українська національна ідея: уроки останнього десятиліття. Регіональна наукова конференція (10 березня 2000 року м. Сімферополь).

Анотації

Змерзлий Б.В. Політика радянської держави щодо Російської Православної Церкви у Криму в 1921-1929 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню політики радянської влади у Криму щодо Російської Православної Церкви в 1921-1929рр. Розглядається процес становлення антицерковної політики у Криму у період становлення автономії, причини, передумови і процес вилучення церковних цінностей у регіоні, виникнення, еволюцію, компетенцію та діяльність адміністративних органів влади що проводили у життя антирелігійну політику держави. Значну увагу приділено дослідженню проблемі виникнення та діяльності обновленського руху у регіоні, діяльності місцевих органів державної влади по підриву економічної основи православ'я та атеїстичні роботі державних та партійних структур серед населення.

Ключові слова: антирелігійна політика держави, Кримська АРСР, Російська Православна Церква, вилучення коштовностей, обновленський рух, економічний тиск, атеїстична робота.

Змерзлый Б.В. Политика государства по отношению к РПЦ в Крыму в 1921-1929 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Диссертация посвящена комплексному исследованию политики советского государства по отношению к Русской Православной Церкви (далее - РПЦ) в Крыму в 1921-1929 гг. Рассматривается становление и эволюция политики советского государства по отношению к РПЦ в Крыму. Констатируется, что взяв курс на отделение церкви от государства, большевики в начале 1920-х гг. выработали определенную церковную политику и сформировали специальные органы для борьбы с церковью. Начало реализации декрета “Об отделении церкви от государства” в условиях становления крымской автономии приходится на 1921 - начало 1922 г., с созданием автономии началось формирование государственных органов, были проведены первые мероприятия по экспроприации собственности РПЦ. Среди образованных комиссариатов важную роль играл НКВД Крыма. Кроме НКВД церковными делами занималось и крымское Государственное Политическое управление (далее - ГПУ). Диссертант констатирует, что практически все решения, связанные с деятельностью церковных объединений, принимались только после согласования с ГПУ. Постановлением ЦИК Крыма от 12 января 1924 г., НКВД Крыма был ликвидирован и создано Центральное Административное Управление (далее - ЦАУ). Таким образом, за нескольких лет в Крыму были созданы специальные органы, которые были призваны контролировать церковную жизнь в регионе, и заложили базу для дальнейшего давления на православие.

Целью властей в акции изъятия церковных ценностей было лишение церкви экономического и политического могущества. Для ее достижения был взят курс на террор относительно духовенства и раскол церкви. Акции по изъятию стали поводом для репрессий духовенства, однако в Крыму изъятие из-за тяжелых последствий гражданской войны, большого количества войск, тяжелые формы голода, предыдущие репрессии против духовенства и другие факторы прошло без массовых потрясений. Именно этот факт, когда проходил судебный процесс над крымским духовенством, не позволил местным властям вынести суровые приговоры. В результате наступления на церковь в Крыму, она оказалась на гране гибели: храмы разграблены, сопротивление верующих сломлено, духовенство обескровлено, опорочены святыни православия, уничтоженные уникальные произведения искусства мирового значения.

Значительное воздействие на формирование отношений государства и церкви в Крыму оказала религиозная политика большевиков в первые годы господства в регионе. Первые мероприятия в этой политике новой власти почувствовали на себе монастыри. Уже в 1921 г. все их имущество, не предназначенное для религиозного культа было национализировано, храмы монастырей превращены в приходские. Диссертантом установлено, что к 1930 г. были закрыты и частично разрушенные все крымские монастыри. Однако к 1923 г. политика силы относительно РПЦ окончательно себя изжила. Поэтому с весны 1923 г. происходит коррекция религиозной политики. Гонение на церковь не прекращаются, но тактика их изменяется. В этот период начинает складываться механизм государственного давления на церковь, так кроме административных органов на арену государственно-церковных отношений выходит госстрах и налоговая инспекция. В дальнейшем с их помощью, государство существенно влияло на жизнедеятельность религиозных общин.