Історія проекту "Української радянської енциклопедії" у контексті політики "українізації" (1927–1934 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія проекту “Української радянської енциклопедії” у контексті політики “українізації” (1927-1934 рр.)

1. Загальна характеристика роботи

енциклопедія український видання

Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження полягає насамперед у свідомому замовчуванні даного питання попередньою історіографією радянської доби та його нерозробленості у сучасній вітчизняній фаховій літературі - отже, дослідження цієї проблеми відповідає іманентній логіці розвитку історичної науки.

Суперечлива й неординарна постать наркома освіти УСРР (1927-1933) Миколи Олексійовича Скрипника, який водночас був головним редактором “Української Радянської Енциклопедії”, традиційно викликала інтерес та контроверзійні оцінки зарубіжних українознавців. Натомість радянські історики, як правило, ухилялися від вивчення цієї непересічної особи, табуйованої ідеологічним апаратом КПРС - КПУ. У сучасних умовах, розвязуючи складні проблеми державотворення, ми неодноразово звертаємося за порадою до спадщини Миколи Скрипника. У 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. він прагнув розвязати ключові питання національного відродження, які і сьогодні хвилюють політиків і широку громадськість. Його діяльність залишила по собі тривку память. Пострадянська Україна шанує людину, яка до кінця залишалася відданою своєму народові, попри власні більшовицькі переконання. Коли М. Скрипник зрозумів, що поєднувати національну і комуністичну ідею надалі неможливо, він пішов з життя Кульчицький С.В. Постать Миколи Скрипника в нашій історії // Скрипник Микола Олексійович: До 125-річчя з дня народження: Матеріали “круглого столу” в Інституті історії України, 24 січня 1997 р. - К., 1998. - С. 7..

Дітищем наркома освіти УСРР був і республіканський енциклопедичний проект - маловідома сторінка вітчизняного радянського минулого (проект лише на рік “пережив” свого керівника). Нині, досліджуючи фальсифіковані, замовчувані чи невідомі сторінки української минувшини, ми заново переосмислюємо їх та “будуємо не тільки майбутнє, ми будуємо й своє минуле, оцінюючи й актуалізуючи якісь його втрачені можливості” Нація тоді стає нацією, коли етнос перетворюється на субєкт світової історії: Матеріали “круглого столу” // День. - 2000. - 12 грудня. - С. 5.. Однією з таких втрачених можливостей й була історія невдалої спроби підготовки “Української Радянської Енциклопедії” у 1927-1934 рр.

Очевидно, що критично переосмислений досвід національного минулого знадобиться і в майбутньому, коли незалежна Україна нарешті докладатиме належних зусиль, аби сектор втрачених можливостей зменшувався, натомість сфера реалізованих потенцій поширювалася й була справді гідною її людського, соціокультурного та економічного потенціалів.

Наукова новизна одержаних результатів:

вперше у вітчизняній історіографії предметом дослідження виокремлено історію невдалої спроби підготовки “Української Радянської Енциклопедії” у 1927-1934 рр.;

доведено, що проект так званої скрипниківської “УРЕ” був лише одним із етапів в історії вітчизняної енциклопедичної традиції, маючи не лише власних немарксистських попередників (в тому числі й нереалізовані енциклопедичні видання ВУАН), але й конкурентів-сучасників (львівська “Українська Загальна Енциклопедія”);

обгрунтовується теза про те, що ідейно-теоретичні засади видання, поряд із традиційними для тодішньої комуністичної ідеології положеннями, містили й виразний український “струмінь”, який робив майбутню енциклопедію не лише радянською, але й національною за характером;

вивчено “механізм гальмування”, який перманентно уповільнював підготовку енциклопедії й був повязаний із загальними особливостями функціонування радянської суспільно-політичної та народногосподарської моделей у кризові 1929-1933 рр., як також і з їхньою республіканською специфікою;

доведено, що різка зміна політики московського керівництва щодо України, котра була започаткована у грудні 1932 р., мала на меті також припинення підготовки “Української Радянської Енциклопедії”, хоча за інерцією проект ще виконувався до осені 1934 р.;

зясовано долю провідних працівників видання у контексті репресій 30-х років та використання владою сфабрикованих “справ” репресованих співробітників “УРЕ” для ліквідації республіканського енциклопедичного проекту;

виявлено і введено до наукового обігу значний масив не залучуваних раніше архівних матеріалів, завдяки чому суттєво розширено джерельну базу проблеми, що досліджується.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом комплексний напрям дослідження органічно повязаний з проблематикою наукових розробок відділу історії України 20-30-х років ХХ ст. Інституту історії України НАН України (теми - “УСРР в добу формування тоталітарного ладу. 1928-1933 рр.” (виконувалася впродовж 1995-1997 рр.) та “Завершення формування тоталітарного ладу в Україні. 1934-1938 рр.” (1998-2000 рр.; № державної реєстрації 01984000867), як також із напрямком наукових досліджень загальнодержавної програми “Реабілітовані історією” (керівник - акад. НАН України П.Т. Тронько) та комплексної програми НАН України “Історія української культури” (у 5-ти томах).

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні й реконструкції історії першої спроби підготовки “Української Радянської Енциклопедії” (1927-1934).

Із метою органічно повязані завдання дисертації:

зясувати місце так званої скрипниківської “УРЕ” у вітчизняній енциклопедичній традиції;

проаналізувати ідейно-теоретичні засади першого республіканського енциклопедичного проекту;

дослідити структуру, кадровий склад й коло авторів “Української Радянської Енциклопедії”;

вивчити особливості діяльності двох найважливіших складових штатного апарату енциклопедії - її редакційної та видавничої частин;

зясувати залежність між кардинальною зміною національної політики ВКП(б) в УСРР 1932-1934 рр. та припиненням виконання республіканського енциклопедичного проекту;

простежити долі провідних співробітників “Української Радянської Енциклопедії” у контексті репресивної політики тоталітарного режиму 30-х років.

Обєктом є процес підготовки (спроб створення) вітчизняних енциклопедичних видань у 10-х - 30-х роках ХХ ст. за умов чужоземного панування або сурогатної державності радянського зразка.

Предметом стала невдала спроба підготовки “Української Радянської Енциклопедії” у 1927-1934 рр. (так званої скрипниківської “УРЕ”).

Методи дослідження. У дисертації автор використовував традиційні для сучасної історіографії методи - історизму, проблемно-хронологічний, аналізу і синтезу, аналогій, систематизації та узагальнення, історичної реконструкції.

Хронологічні рамки охоплюють переважно 1927-1934 рр. - час виконання енциклопедичного проекту. З метою докладнішого висвітлення поставлених проблем та більш аргументованого зясування причинно-наслідкових звязків в разі потреби робляться екскурси до більш ранніх періодів вітчизняної енциклопедичної традиції або ж до пізніших часів - 1950-х років, коли нарешті було реалізовано проект “Української Радянської Енциклопедії”.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його результатів та матеріалів при написанні узагальнюючих курсів з історії України та української культури, спеціальних курсів з історії України 20-30-х років ХХ ст. й, зокрема, політики “українізації”, особливостей тоталітарного режиму на українських теренах міжвоєнної доби, у процесі виконання монографічних досліджень, під час викладання відповідних дисциплін у вищій школі та в краєзнавчій роботі. Матеріали дисертації можуть бути корисними також укладачам та авторам загальних та спеціалізованих вітчизняних енциклопедій.

Апробація результатів дисертації. Рукопис дисертації обговорювався на засіданні відділу історії України 20-30-х років ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Результати наукового пошуку доповідалися на ІХ Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 27 вересня 1999 р.).

Публікації. Результати досліджень по темі дисертації знайшли відображення у 6 публікаціях здобувача у фахових виданнях ВАК України з історичних наук (з них 2 - у співавторстві) загальним обсягом близько 7 др. арк. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, відповідає його меті та завданням. Загальний обсяг дисертації - 233 сторінки. Робота складається зі вступу, восьми розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (217 назв на 25 сторінках).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначені предмет та обєкт дослідження, мета, завдання й хронологічні межі роботи, її наукова новизна та практичне значення.

У першому розділі - “Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження” - аналізується література з проблеми, що досліджується, та джерельні матеріали, які використані при написанні роботи.

Спеціальні праці, в яких би висвітлювалася історія створення вітчизняних енциклопедичних видань, а зокрема - першої невдалої спроби підготовки “Української Радянської Енциклопедії”, на сьогодні відсутні. У радянській історіографії процес підготовки “УРЕ” у 1927-1934 рр. належав до табуйованих тем й - відповідно - не вивчався.

У вступній статті “Дотеперішні українські енциклопедії” до загальної частини “Енциклопедії українознавства” (1949 р.) про скрипниківську “УРЕ” лаконічно повідомлялося: “Робота над нею почалася в 1932 р. у Харкові. Головним редактором був М. Скрипник, його заступником М. Бадан, серед редакторів відділів були, м. ін., проф. С. Рудницький, В. Юринець, Ю. Бачинський; до праці спершу були притягнені видатні наукові сили. Перший том був підготований до друку на поч. 1933 р., в 1934 р. був готовий другий і закінчувався третій том. Для зв'язку з численними своїми співробітниками видавництво випустило два числа “Бюлетеня” УРЕ [...]. З розгортанням репресій проти діячів української культури в 1933-34 рр. почався перегляд приготованих до друку матеріялів, як небезпечних наявністю “націоналістичного ухилу”; велика частина авторів і редакторів УРЕ була репресована; в листопаді 1934 р. видавництво ліквідували, а матеріяли здали в архів Народного Комісаріяту Освіти” Кузеля З. Дотеперішні українські енциклопедії // Енциклопедія українознавства: В 2-х т. / Під голов. ред. проф., д-ра В. Кубійовича і проф., д-ра З. Кузелі. - Мюнхен; Нью-Йорк, 1949. - Т. 1. - С. 10-11.. Попри усю небагатослівність цієї інформації, вона хибувала численними неточностями.

У вітчизняній спеціальній літературі можна назвати хіба що оглядову статтю колишнього багаторічного співробітника видавництва “Українська Радянська Енциклопедія”, його директора з 1989 р. (нині - “Українська Енциклопедія” ім. М.П. Бажана) А.В. Кудрицького та відомого українського бібліографа Ф.К. Сарани “Україна енциклопедична”. Певну увагу у ній приділено й історії невдалої спроби підготовки “УРЕ” 1927-1934 рр. Зокрема, повідомлялося, що у другій половині жовтня 1934 р. зявилася друком частина накладу першого тому “Української Радянської Енциклопедії”, який передплатники так і не одержали, оскільки 4 листопада того ж року наказом Наркомату освіти УСРР діяльність Державного видавництва “УРЕ” було припинено Кудрицький А., Сарана Ф. Україна енциклопедична // Літературна Україна. - 1988. - 21 січня. - № 3. - С. 4..

Колишній харківський аспірант, а згодом вязень ГУЛАГу й емігрант Григорій Костюк на початку 50-х років у США став одним з піонерів системного вивчення тоталітарної доби в Україні, особливостей національної політики більшовиків, зокрема перебігу кардинальної зміни курсу ВКП(б) в українському питанні 1932-1934 рр., внаслідок якої посланець кремлівського диктатора П.П. Постишев здійснив жорстку “чистку” на “культурному фронті” УСРР, спричинивши в тому числі припинення проекту “Української Радянської Енциклопедії”. У 1992 р. Г. Костюка було обрано іноземним членом НАН України, а в 1995 р. вітчизняний читач отримав в українському перекладі його синтетичну працю “Сталінізм в Україні”, що вперше була надрукована англійською 1960 р. одночасно в трьох видавництвах - в Нью-Йорку, Лондоні та Мюнхені Костюк Г. Сталінізм в Україні: Генеза і наслідки: Дослідження і спостереження сучасника / Пер. з англ. - К., 1995. - 508 с.. У ній учений побіжно згадує причини ліквідації 1934 р. республіканського енциклопедичного проекту: “УРЕ заснував М. Скрипник. Для централістської влади вона була небезпечною, тому її розгромлено й не відновлено. Хоча три її томи були готові, вони ніколи не були надруковані” Костюк Г. Назв. праця. - С. 474..

У деяких дослідженнях сучасних вітчизняних істориків проаналізовано економічний, ідеологічний та соціокультурний зміст сталінського тоталітарного режиму в СРСР взагалі та у його конкретних проявах у суспільно-політичному, економічному та культурному житті УСРР зокрема. Йдеться насамперед про праці В.М. Даниленка, Г. Касьянова, Г.І. Ковальчук, С.В. Кульчицького, Ю.І. Шаповала, О.С. Рубльова, С.І. Білоконя та ін. Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К., 1991. - 344 с.; Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х років: соціальний портрет та історична доля. - К.; Едмонтон, 1992. - 176 с.; Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993. - 351 с.; Рубльов О. С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-50-ті роки ХХ ст.). - К., 1994. - 351 с.; Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). - К., 1999. - 336 с.; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче дослідження. - К., 1999. - 448 с.; Ковальчук Г. Директори Всенародної бібліотеки України (20-30-ті рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2000. - № 2/4. - С. 179-206. Зміни в національній політиці ВКП(б) в Україні 1932-1938 рр. плідно досліджує Г.Г. Єфіменко Єфіменко Г. Г. Зміни в національній політиці ЦК ВКП(б) в Україні (1932-1938) // Укр. іст. журн. - 2000. - № 2. - С. 82-93; № 4. - С. 37-47; Єфіменко Г. Г. Національна політика керівництва ВКП(б) в Україні 1932-1938 рр. (освіта та наука). - К., 2000. - 72 с.; Єфіменко Г. Г. Національні аспекти у формуванні компартійно-радянського апарату в УРСР (1932-1938) // Укр. іст. журн. - 2000. - № 5. - С. 3-17., який, зокрема, зауважив, що під приводом “викорінення решток українського націоналізму” постановою політбюро ЦК КП(б)У “Про УРЕ” від 3 листопада 1934 р. “була змарнована багаторічна робота українських науковців над складанням енциклопедії” Єфіменко Г. Г. Національна політика керівництва ВКП(б) в Україні. - С. 60..

Новітня українська історіографія приділила певну увагу висвітленню життя та діяльності наркома освіти УСРР (1927-1933 рр.) М. О. Скрипника, який серед своїх численних посад і обовязків на культурно-освітньому “українізаційному фронті” обіймав принципово важливу для теми нашого дослідження посаду - головного редактора “Української Радянської Енциклопедії” - і пішов із життя все ще в якості принаймні формального керівника “УРЕ”. Серед публікацій на цю тему особливий інтерес становлять праці, присвячені багатогранній та неоднозначній ролі Скрипника у ділянці розвитку національної культури, реалізації урядового “українізаційного” курсу, його контроверзійним взаєминам з діячами вітчизняного мистецтва, літераторами, науковими працівниками та ін.

Серед закордонних дослідників життєвий шлях М.О. Скрипника, його роль у суспільно-політичних та культурних процесах в УСРР 20-х - початку 30-х років найбільш грунтовно висвітлено у книзі І. Кошелівця “Микола Скрипник” (1972), котра за глибиною й всебічністю висвітлення порушених у ній проблем й досі залишається неперевершеною не лише у зарубіжному, але й вітчизняному українознавстві. Втім, і в цій вартісній праці роль Скрипника як головного редактора “УРЕ” не виокремлюється й спеціально не аналізується, автор обмежується лише принагідною згадкою про це Кошелівець І. Микола Скрипник. - Мюнхен, 1972. - С. 189-190. .

У новітній історіографії України одними з перших наукових праць, в яких робилася спроба по-новому висвітлити постать М. О. Скрипника, охарактеризувати його внесок у розвиток культури України, проаналізувати причини загибелі тощо, були розвідки С. І. Білоконя та В. П. Замкового, які зявилися майже одночасно Білокінь С. І. Чисті зерна високої правди: Про народного комісара України М. О. Скрипника // Радянська школа. - 1989. - № 1. - С. 81-86; Замковий В. П. Микола Скрипник: Сторінки політичної біографії // Про минуле - заради майбутнього / Упоряд. Ю. І. Шаповал; Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. - К., 1989. - С. 247-264.. Дослідження київського історика В. Ф. Солдатенка та його американського колеги Дж. Мейса присвячене аналізу ролі національного питання у житті й творчості М.О. Скрипника Мейс Дж., Солдатенко В. Ф. Національне питання у житті й творчості Миколи Скрипника // Укр. іст. журн. - 1996. - № 2. - С. 74-86; № 3. - С. 130-143.. У розвідці В.Г. Шарпатого зясовуються окремі аспекти впливу М.О. Скрипника на розвиток тогочасних українського театру, музики та образотворчого мистецтва Шарпатий В. Г. М. О. Скрипник як діяч української радянської культури (1927-1933 рр.) // Укр. іст. журн. - 1991. - № 9. - С. 96-103. .Постаті Скрипника, з нагоди 125-річчя з дня його народження, був присвячений “круглий стіл” в Інституті історії України НАН України (24 січня 1997 р.). За оцінкою академіка В.А. Смолія, М.О. Скрипник, при всій його неоднозначності й суперечливості, - “знакова фігура, що представляє досить вузький прошарок української партійно-радянської номенклатури, яку ми називаємо націонал-комуністами, на відміну від переважної більшості “пролетарських інтернаціоналістів” Смолій В. А. Вступне слово // Скрипник Микола Олексійович: До 125-річчя з дня народження: Матеріали “круглого столу” в Інституті історії України, 24 січня 1997 р. - К., 1998. - С. 4. Акцентувавши увагу на ролі Скрипника у вітчизняній історії, проф. С.В. Кульчицький наголосив, що об'єктивну реконструкцію життєвого шляху і діяльності цієї непересічної особистості утруднює, зокрема, та обставина, що “безслідно зник” скрипниківський “величезний особистий архів” Кульчицький С. В. Постать Миколи Скрипника в нашій історії // Скрипник Микола Олексійович: Матеріали “круглого столу”. - С. 13..

Проте жодний із названих нами дослідників не приділив спеціальної уваги ролі М. О. Скрипника як головного редактора “Української Радянської Енциклопедії” або ж взагалі історії тогочасного республіканського енциклопедичного проекту, який неподільно пов'язаний із прізвищем наркома освіти УСРР у 1927-1933 рр.

Публікації дисертанта певною мірою заповнюють цю історіографічну лакуну й присвячені реконструкції історії невдалої спроби республіканського енциклопедичного проекту 1927-1934 рр., аналізу ролі М. О. Скрипника як головного редактора “УРЕ”, долям провідних співробітників енциклопедії у контексті репресивної політики 30-х років та ін.

Джерельну базу становлять насамперед комплекси архівних документів тогочасних органів державної влади, керівних органів правлячої партії ВКП(б) - КП(б)У, матеріали ДПУ - УДБ НКВС УСРР, що зберігаються переважно у центральних та деяких обласних архівах України.

У Центральному державному архіві громадських обєднань України (ЦДАГО України) дисертантом проаналізовані матеріали пяти описів двох фондів (ф. 1 - ЦК КПУ: оп. 1 - Протоколи зїздів і пленумів ЦК КПУ; оп. 6 - Протоколи засідань політбюро ЦК КПУ і матеріали до них. 1919-1967 рр.; оп. 7 - Протоколи засідань оргбюро і секретаріату ЦК КП(б)У і матеріали до них. 1919-1938 рр.; оп. 20 - Документи загального відділу ЦК КП(б)У. 1918-1941 рр.; ф. 263, оп. 1 - Служба безпеки України: Позасудові справи реабілітованих. 1918-1950 рр.).

Вивчення документів ЦДАГО України дало змогу дослідити роль керівних органів партапарату - відділів, секретаріату, оргбюро і політбюро ЦК КП(б)У - у виникненні задуму створення “Української Радянської Енциклопедії”, його деталізації, ідеологічному обгрунтуванні й спробі практичної реалізації, як рівно ж і брутальному припиненні республіканського енциклопедичного проекту.

У фондах ЦДАГО України рівночасно збереглася й частина протоколів Редакційного бюро “УРЕ” за 1930-1932 рр., які надсилалися до відома членові Редколегії видання - Генеральному секретареві ЦК КП(б)У С. В. Косіору. Окремі із цих протоколів взагалі відомі лише в одиничному примірнику, який зберегається у фондах ЦДАГО України.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) дисертант опрацював матеріали 3 фондів (ф. 166 - Народний комісаріат освіти УСРР; ф. 177 - Державне видавництво України при НКО УСРР - Державне видавниче обєднання України; ф. 555 - Комітет у справах друку при РНК УСРР).

Фонди ЦДАВО України становлять інтерес насамперед з точки зору наявності у них протоколів Редакційного бюро “Української Радянської Енциклопедії” за 1930-1933 р. (окремі із них дублюються з матеріалами ЦДАГО України, а деякі - унікальні) та Правління “УРЕ” за 1930-1931 рр. Протоколи Редбюро енциклопедії, що зберігаються у даному архіві, надсилалися до відома членові Редколегії “УРЕ”, заступникові наркома освіти УСРР Є. Ф. Гірчаку. Матеріали ЦДАВО України містять також листування Редбюро та Правління енциклопедії з установами та відомствами республіки з питань підготовки та поліграфічного забезпечення “УРЕ”, планування мережі передплатників видання та ін.

Вивчення дисертантом окремих архівно-кримінальних справ, котрі зберігаються у Державному архіві Служби безпеки України (ДА СБУ) та архівному підрозділі СБУ по Харківській області (фонд припинених справ), дало можливість зясувати долю чільних співробітників “Української Радянської Енциклопедії” у контексті репресивної політики 30-х років: наступника М.О. Скрипника на посадах наркома освіти УСРР та головного редактора видання В.П. Затонського, заступників головного редактора “УРЕ” А.Е. Геттлера, А.А. Річицького, І.-Б. А. Шведова, голови Правління енциклопедії І.Д. Фалькевича та його заступника по видавничій частині А.А. Біленького-Березинського, керівника відділу чужомовних словників Видавництва “УРЕ” О.І. Бадана-Яворенка та ін.

Дисертантом також опрацьовані окремі справи Архіву Президії НАН України (ф. Р-251 - Протоколи засідань Президії ВУАН), що дозволило відстежити позицію академічного керівництва щодо республіканського енциклопедичного проекту.

Вартісним джерелом для вивчення історії підготовки скрипниківської “Української Радянської Енциклопедії” є три номери “Бюлетеня УРЕ” - друкованого органу її редакції. 20 січня 1931 р. Редбюро енциклопедії ухвалило: “Визнати за потрібне видавати періодично, приблизно раз на місяць, Бюлетень УРЕ. Містити в бюлетені матеріяли плянові, методологічні, інструктивні, інформаційні тощо, що є потрібні для редакторського й авторського персоналу УРЕ, а також для притягнення в участи в УРЕ громадських і наукових установ і організацій” ЦДАВО України, ф. 166, оп. 10, спр. 48, арк. 121..

Проте деякі обєктивні та субєктивні чинники обмежили кількість номерів друкованого органу енциклопедії лише трьома (замість 20-30, якби січневе рішення Редбюро “УРЕ” 1931 р. було реалізоване). Але й наявні номери “Бюлетеня УРЕ” (кожний із них попереджав читача, що видання “виходить неперіодично”) містять чимало цінної інформації про концепцію, ідейно-теоретичні засади енциклопедії, планування роботи й поточну діяльність її штатного апарату тощо Бюлетень УРЕ: Орган Редакції Української Радянської Енциклопедії / Відп. ред. А. Геттлер. - № 1. - 1931. - Квітень. - 47 ст.; Бюлетень УРЕ. - № 2. - 1931. - Вересень. - 45 ст.; Бюлетень УРЕ. - № 3: До ювілею - 60 роковин з дня народження та 35 років революційної діяльності Головного редактора Української Радянської Енциклопедії М. О. Скрипника. - 1932. - Січень. - 20 с.. Важливим джерелом інформації для з'ясування концептуальних засад “Української Радянської Енциклопедії” слугували для дисертанта твори М.О. Скрипника Скрипник М. Статті й промови. - Х., 1929. - Т. 2, ч. 1: Національне питання. - 361 с.; Х., 1931. - Т. 2, ч. 2: Національне питання. - 417 с.; Х., 1930. - Т. 5: Література й мистецтво. - 289 с.; Скрипник М. О. Вибрані твори / Упоряд.: І. Ф. Курас (кер.) та ін. - К., 1991. - XVIII + 617 с..

Таким чином, джерельна база дисертації є цілком достатньою для вирішення завдань дослідження.

У другому розділі - “Проект “Української Радянської Енциклопедії” - від ідеї до початку реалізації” - обгрунтовується той факт, що виникнення ідеї підготовки “Української Радянської Енциклопедії” було відповіддю на виклики часу: потреба зміцнення свого становища, насамперед у сфері культурного життя, жорстко диктувала комуністичній адміністрації необхідність оперативної підготовки енциклопедичних видань, які б доносили до масового читача й укорінювали серед населення опанованих більшовиками територій колишньої імперії Романових специфічно комуністичне світобачення. У московському центрі вже у першій половині 20-х років - із врахуванням широких поліграфічних можливостей, значного наукового й авторського потенціалу, традицій видання “імперських” енциклопедій - досить оперативно налагодили підготовку енциклопедичних видань. У 1925 р. було створене профільне акціонерне товариство й почала виходити “Большая Советская Энциклопедия” та інші подібні видання меншого формату.

Українське більшовицьке керівництво, яке звикло оглядатися на приклад Москви, не поспішало із власною ініціативою у цьому напрямку. Досить характерно, що столичний Харків відверто нехтував і наявними українськими енциклопедичними традиціями минулого й зусиллями ВУАН, яка ініціювала на початку 20-х років підготовку кількох енциклопедичних видань.

Оприлюднення проекту “Української Радянської Енциклопедії” припадає на ювілейні урочистості - святкування 10-річчя більшовицького перевороту у Петрограді й проголошення радянської влади в Україні. Х зїзд КП(б)У (20-29 листопада 1927 р.) у резолюції “Про завдання культурного будівництва на Україні” проголосив: “Зріст української культури за роки існування радянської влади висовує вже потребу поставити велике наукове завдання про видання великої радянської української енциклопедії. Зїзд доручає Центральному Комітетові розробити це питання” Десятий зїзд Комуністичної партії (більшовиків) України, 20-29 листопада 1927 р.: Стеногр. звіт. - [Харків], 1928. - С. 599-600..

Очевидно, проект “УРЕ” своїм виникненням був зобовязаний й боротьбі з “націонал-ухильником” О. Шумським - як пропагандистський аргумент успіхів “українізації”, які, мовляв, настільки очевидні, що дозволяють вже вести мову про підготовку “Великої Української Радянської Енциклопедії”. Але невдовзі про намір видавати республіканську енциклопедію більшовицькі керівники УСРР забули. Лише початок виходу у Львові 1930 р. “Української Загальної Енциклопедії” активізував роботу над “УРЕ”.

Автор вважає, що три роки, які минули від осені 1927 р. до жовтня - листопада 1930 р., коли реально розгорнулася робота над підготовкою “УРЕ”, можна оцінити як втрачений час - втрачені можливості. Це фатальним чином вплинуло на виконання республіканського енциклопедичного проекту, прирікши його в кінцевому підсумку на невдачу й довгі роки забуття.

Розділ третій - “Ідейно-теоретичні засади створення “УРЕ”” - на підставі проаналізованого матеріалу містить авторську оцінку, що теоретичні настанови “Української Радянської Енциклопедії”, як і інших радянських енциклопедій, назагал були зорієнтовані на загальноприйняте річище тогочасної комуністичної ідеології сталінського зразка. Керівники й виконавці республіканського енциклопедичного проекту у цілому прагнули створювати видання у системі ідеологічних координат, яку сповідувала не лише правляча в СРСР партія ВКП(б) (у її республіканській іпостасі - КП(б)У), але й їхні московські колеги з Акціонерного товариства “Советская Энциклопедия”, які вже мали досвід застосування тоталітарної ідеології в енциклопедичній справі.

Проте, на переконання дисертанта, проектована “УРЕ”, попри майже тотожню ідеологію й безліч інших спільних з російськими аналогами рис, мала й виразне власне обличчя - була, хоча й радянським, але саме українським енциклопедичним виданням. І завдячувала у цьому вона насамперед непересічності натури її головного редактора - М. Скрипника, який, зокрема, наполегливо відстоював українські права на спадщину Київської Русі. Обгрунтовується думка, що нарком освіти УСРР мав також власне бачення історії національної культури доби пізнього середньовіччя, нового часу, українського відродження ХІХ - початку ХХ ст., а в культурних процесах 20-х - початку 30-х років він був діяльним учасником. Микола Олексійович мав власні погляди й на історію українського визвольного руху, зокрема у такому її сегменті як вітчизняний більшовизм. Справжнім (а не паперовим) інтернаціоналістом був він й у ставленні до взаємин “рівноправних” радянських республік, засад побудови соціалістичної федерації та й у багатьох інших питаннях теорії й практики “соціалістичного будівництва”. Ці особливості світогляду й практичних дій Скрипника майже впритул наближають його до нещадно критикованих ним українських націонал-комуністів.

Дисертант висловлює припущення, що в разі реалізації республіканського енциклопедичного проекту під керівництвом М. Скрипника вітчизняний і зарубіжний читач одержав би справді вартісне видання, яке поряд із комуністичними ідеологічними загальниками й конюнктурним агітпропівським “баластом” містило б чимало цінної українознавчої інформації, працюючи, зрештою, на українську “перспективу”.

У четвертому розділі - “Структура і кадровий склад редакційного апарату, автори “УРЕ”” - дається характеристика структури редакції енциклопедії, яка складалася із Редакційної колегії, головного редактора та двох його заступників, ученого секретаря, Редакційного бюро (робочого органу Редколегії) та 13 редакційних відділів. Крім того, до редакційного складу належали плановий відділ (з двома підвідділами - словника та обліку й комплектування), контрольна редакція та бібліотека.

На думку дисертанта, структура редакційного апарату “УРЕ”, попри окремі вади, дозволяла доволі успішно (особливо з набуттям досвіду співробітниками) вирішувати поставлені завдання. У порівнянні із московською “Большой Советской Энциклопедией” “УРЕ” мала більшу кількість відділів. Так, зокрема, поділ єдиного у “БСЭ” “природничо-наукового” (“естественно-научного”) відділу на два - “природознавства” і “точних наук” - у харківському виданні був виправданий самим обсягом роботи й тією сукупністю наукових дисциплін, які ці відділи обіймали. Наявність відділу “національного питання” у скрипниківській “УРЕ” (якого бракувало у московських колег) також була цілком слушною й виправданою важливістю національних проблем у такому складному поліетнічному конгломераті, яким був СРСР, та з огляду на пильну увагу до цієї тематики самого наркома освіти УСРР.

Табуювання республіканською адміністрацією й керівництвом енциклопедії, зокрема, вітчизняної некомуністичної інтелігенції обмежувало автуру “УРЕ” вузьким колом “марксівських” учених, що, зрозуміло, негативно впливало на якість й темпи підготовки видання. Але реалії життя змушували редакційний апарат постійно порушувати ідеологічні заборони й вдаватися до послуг позапартійних фахівців, представників академічної й вузівської науки, серед яких, щоправда, переважали представники природничих й “точних” наук.

Пятий розділ - “Науково-організаційна діяльність Редколегії та Редакційного бюро “УРЕ”” - містить аналіз засідань Редакційної колегії енциклопедії (упродовж усього періоду існування проекту їх відбулося лише 4) та акцентує увагу на науково-організаційній роботі Редакційного бюро енциклопедії, яке діяло як робочий орган, підпорядкований головному редактору, й складалося з голови Редбюро - головного редактора “УРЕ” М. Скрипника - та членів: заступників головного редактора А.А. Річицького та А.Е. Геттлера, ученого секретаря Л.Ю. Кленовича й голови Управи (Правління) “УРЕ” І.Д. Фалькевича. У засіданнях Редбюро з дорадчим голосом брав також участь і заступник голови Управи енциклопедії по видавничій частині А.А. Біленький-Березинський. Проаналізована сфера компетенції Редакційного бюро та основні напрямки його діяльності. Зазначений негативний вплив на редакційну роботу перманентних і тривалих відряджень не лише відповідальних працівників апарату енциклопедії, але й її “марксівських авторів” для участі у численних господарських кампаніях, що стало вразливим місцем проекту й фатальним чином уповільнювало підготовку енциклопедії.

У шостому розділі - “Видавнича діяльність Правління “Української Радянської Енциклопедії”” - зауважується, що побудова редакційно-видавничого апарату “УРЕ” у вигляді двох взаємоповязаних, але автономних частин - редакційної та видавничої, критиками скрипниківської “УРЕ” вважалася ледь не вирішальною вадою енциклопедичного проекту. На думку автора, не варто категорично заперечувати наявності певних суперечностей між двома найважливішими складовими редакційного апарату видання, як також і різноорієнтовності їхніх штатних співробітників і керівників. Цілком зрозуміло, що й М. Скрипник не завжди докладав належних зусиль для попередження й усунення таких суперечностей.

Водночас немає сумніву, що з погляду на перспективи енциклопедії наявність взаємоповязаних, але автономних й до певної міри різновекторних частин її штатного апарату відповідала не лише загальнодемократичним нормам поділу влади, сфери компетенції, але й насамперед завдяки цій диференціації дозволяла видавничому апаратові “УРЕ” у той час, як підготовка власне енциклопедії уповільнилася, продуктивно займатися публікацією словникової продукції. Тим самим видавнича частина “Української Радянської Енциклопедії” не лише поступово завойовувала чільне місце для видавничої марки “УРЕ” на книжковому ринкові УСРР, але й здобувала кошти, які частково вже почали покривати видатки на виконання проекту.

Розділ сьомий - “Припинення “українізації” та крах енциклопедичного проекту” - присвячений аналізові причин, внаслідок яких було припинено підготовку “Української Радянської Енциклопедії”. Точкою відліку у цьому відношенні автор вважає постанову ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 р. “Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західній області”, в якій, попри господарський камуфляж, містилася жорстка вказівка покінчити з “петлюрівською українізацією” та перейти до “українізації більшовицької”. Відтак доля “УРЕ” фактично була вже вирішена за два роки до того, як енциклопедичний проект у листопаді 1934 р. формально “призупинили” рішенням політбюро ЦК КП(б)У.

Зясовується, що для забезпечення уніфікаційних й русифікаторських намірів сталінського керівництва СРСР цілком вистачало “Большой Советской Энциклопедии” та похідних від неї - “Малой Советской Энциклопедии”, “Литературной Энциклопедии” та ін., які співробітники скрипниківської “УРЕ” зазвичай називали “російськими” й котрі за умов кардинальної зміни національної політики ВКП(б) у 30-х роках офіційною пропагандою підносилися до рівня “загальносоюзних”. У новій системі ідеологічних орієнтирів вже не було місця для окремої української енциклопедії (бодай і радянської) - вона виявлялася зайвою і незручною, а україніка, що неодмінно мала бути присутня у ній, несла у собі потенційну небезпеку “українського націоналізму” й повязаних із цим прагнень відродити національну державність, відірвавши “невідємну складову” - УСРР - від Радянського Союзу.

Восьмий розділ - “Долі співробітників “УРЕ” у контексті репресивної політики 30-х років” - присвячений авторській реконструкції долі керівних працівників енциклопедії (О.І. Бадана-Яворенка, А.А. Біленького-Березинського, А.Е. Геттлера, А.А. Річицького та ін.) на тлі сталінської репресивної політики 30-х років. Обгрунтовується висновок, що сфабриковані обвинувачення проти них послаблювали кадровий склад “УРЕ”, додатково уповільнювали її підготовку, й, у свою чергу, були підгрунтям для подальших фальшивих обвинувачень на адресу усього енциклопедичного проекту та, в кінцевому підсумку, спричинили його закриття.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов висновків, основний зміст яких виноситься на захист:

- Доведено, що проект так званої скрипниківської “Української Радянської Енциклопедії” був лише одним з етапів історії вітчизняної енциклопедичної традиції і мав не лише власних немарксистських попередників (зокрема й нереалізовані енциклопедичні видання ВУАН - “Біографічний словник діячів України” та “Енциклопедичний словник”), але й щасливіших конкурентів-сучасників (йдеться про львівську тритомну “Українську Загальну Енциклопедію - Книгу Знання”);

- Зясовано, що ідейно-теоретичні засади видання, поряд із традиційними для комуністичної тоталітарної ідеології положеннями, містили й виразний український струмінь, який надавав майбутній енциклопедії не лише радянського, але й національно-українського характеру. На думку автора, в якості комуністичного, але національно зорієнтованого енциклопедичного видання, “УРЕ” була спробою дати відповідь на виклики часу;

- Виявлено, що із загальними особливостями функціонування радянської суспільно-політичної та народногосподарської моделей у кризові 1929-1933 рр., як також з їхньою республіканською специфікою щільно повязаний “механізм гальмування”, який перманентно уповільнював підготовку енциклопедії;

- Різка зміна національної політики керівництва ВКП(б) щодо України та “українського питання”, котра була започаткована у грудні 1932 р., фактично вже тоді передрішила долю республіканського енциклопедичного проекту, який за інерцією ще виконувався до осені 1934 р.;

- Проаналізовано характер репресивних акцій влади щодо провідних співробітників “Української Радянської Енциклопедії”, які розгорнулися майже за два роки до формального припинення енциклопедичного проекту - під час арештів у сфабрикованій “справі” “Української Військової Організації” (“УВО”). Репресії не лише послаблювали кадровий склад “УРЕ”, уповільнювали підготовку енциклопедії, але й формували негативний імідж видання як інституції, захопленої “контрреволюціонерами” й “шкідниками” з партквитком у кишені або без нього. І в подальшому навіть колишнє вже співробітництво в “УРЕ” було своєрідним тавром, наявність якого була сигналом для репресивних органів і практично гарантувала носієві такої ознаки роки таборів і вязниць у системі ГУЛАГу.

Основний зміст дисертації викладено у таких працях

1. Нездійснений проект: З історії підготовки скрипниківської “Української Радянської Енциклопедії” // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - К.: Рідний край, 1999. - Вип. 8. - С. 362-370 (0,6 др. арк.).

2. “Українська Радянська Енциклопедія”: Перша спроба підготовки (1927-1934 рр.) // Вісник: Історія. - К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1999. - Вип. 45. - С. 26-30 (0,4 др. арк.).

3. “Товариш Борис”: І.А. Шведов - заступник Головного редактора “УРЕ” // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - К.: Рідний край, 2000. - Вип. 11. - С. 377-389 (0,7 др. арк.).

4. Долі співробітників “УРЕ” на тлі репресивної політики 30-х років // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2000. - № 2/4. - С. 207-251 (3,5 др. арк.) (співавтор - О.С. Рубльов) (дисертантом написані с. 207-233).

5. “УРЕ - то наша пролетарська зброя”: М.О. Скрипник та республіканський енциклопедичний проект // Український історичний збірник - 2000: Зб. статей. - К.: Інститут історії України НАН України, 2000. - С. 238-255 (1,1 др. арк.).

6. О.І. Бадан-Яворенко - учений секретар НКО УСРР, завідуючий сектором чужомовних словників “УРЕ” // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - К.: Рідний край, 2001. - Вип. 12. - С. 279-290 (0,6 др. арк.) (співавтор - О.С. Рубльов) (дисертантом написані с. 279-285).

Размещено на Allbest.ru