Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Аграрна політика Австро-Угорщини та Німеччини в Україні, 1918 р.

07.00.02 - всесвітня історія

Малиновський Борис Володимирович

Дніпропетровськ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії
Дніпропетровського національного університету

Науковий керівник: Кандидат історичних наук, професор

Бобильова Світлана Йосипівна,

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор Марков Карло Анатолійович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри теорії держави та права

Кандидат історичних наук, доцент ДавлЕтов Олександр Рашидович, Запорізький державний університет, доцент кафедри всесвітньої історії

Провідна установа: Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, кафедра історії нового та новітнього часу

Захист відбудеться “27” лютого 2002 р. о 13:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою:

49025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд . 307.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою:

49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова ,8

Автореферат розісланий “14”січня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження

Нарешті, доцільність вивчення теми зумовлена також його практичним значенням у визначенні змісту, пріоритетів та напрямків аграрних перетворень в сучасній України. Дотримання нині курсу на розвиток фермерського господарства, політика земельної приватизації роблять нагальною необхідність врахувати досвід подібних перетворень у минулому, зокрема, політичних заходів у галузі земельних відносин в Україні у 1918 р., розроблених, ініційованих, запроваджених безпосередньо представниками Австро-Угорщини та Німеччини або за їхньою участю.

Зв'язок роботи з науковими програмами

Підготовка дисертації здійснювалась в процесі науково-дослідної роботи кафедри всесвітньої історії Дніпропетровського національного університету, одним з напрямків якої є проведення досліджень з теми “Політична історія країн Європи та Америки ХІХ-ХХ ст.”.

Мета дослідження полягає у визначенні змісту і особливостей розробки та здійснення керівництвами Австро-Угорщини та Німеччини, їхніми дипломатичними та військовими представниками в УНР та УД власної політичної лінії в галузі земельних відносин в Україні (1918 р.) як складової частини політики Центральних держав відносно України на заключному етапі Першої світової війни.

Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясування цілей, завдань, пріоритетів, шляхів реалізації політики Австро-Угорщини та Німеччини відносно України як напрямку східної політики цих держав у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.;

- виявлення цілей, завдань та характеру австро-угорської та німецької військової присутності в Україні (1918 р.);

- висвітлення політичних та економічних факторів, які обумовили зацікавленість Австро-Угорщини та Німеччини у вирішенні аграрного питання в Україні, характер та спрямованість вжитих заходів;

- дослідження діяльності дипломатичних представників та командувань розташованих в Україні військ Австро-Угорщини та Німеччини, спрямованої на формування та здійснення на урядовому рівні політичного курсу вказаних держав у сфері земельних відносин в Україні;

- аналіз взаємовідносин між представниками Німеччини та Австро-Угорщини з одного боку і урядами УНР та УД - з іншого, які склалися з приводу і в процесі вирішення аграрного питання в Україні;

- вивчення діяльності австро-угорських та німецьких військ, пов'язаної з реалізацією політичних рішень керівництв Центральних держав у галузі земельних відносин в Україні.

Об'єктом дослідження є політика Німеччини та Австро-Угорщини відносно України як напрямок східної політики цих держав у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження виступає аграрна політика Австро-Угорщини та Німеччини в Україні (1918 р.).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють проміжок часу між введенням військ Австро-Угорщини та Німеччини в Україну і початком формування аграрної політики цих держав (лютий 1918 р.) та припиненням акцій, спрямованих на реалізацію рішень, прийнятих у рамках цієї політики, у зв'язку з проведенням евакуації австро-угорських та німецьких військ з України (грудень 1918 р.).

Територіальні межі дослідження співпадають з державним кордоном Німеччини і Австро-Угорщини, урядові кола яких визначали головні засади і методи проведення власної аграрної політики в Україні, та УНР і УД, в межах яких відбувалось здійснення цієї політики.

Наукова новизна та особистий внесок автора обумовлені недостатньою вивченістю даної проблеми в історичній науці і полягають насамперед у самій постановці проблеми аграрної політики Австро-Угорщини та Німеччини в Україні у 1918 р., а також у вирішенні низки конкретних дослідницьких завдань. Вперше в історіографії спеціально розглянутий комплекс питань, пов'язаних з формуванням та здійсненням політичного курсу Австро-Угорщини та Німеччини в сфері земельних відносин в Україні.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у можливості використання отриманих результатів для подальшої наукової розробки теми; для написання робіт та підготовки лекційних курсів з історії політики Німеччини та Австро-Угорщини відносно України, нової та новітньої історії Німеччини, Австрії, Угорщини, України, історії заключного етапу Першої світової війни.

Джерельна база. При написанні роботи використаний різноманітний комплекс письмових історичних джерел. Джерельні матеріали з теми можна розділити на окремі групи: 1) за формальними ознаками, 2) за походженням, 3) за родовою належністю.

За формальними ознаками використані матеріали розподіляються на опубліковані та неопубліковані (архівні) матеріали.

До опублікованих джерел належать спогади та щоденники, матеріали преси. Важливий компонент джерельної основи дослідження склали документальні публікації, насамперед, тематичні збірники документів.

Попри зазначені публікації джерел кількість опублікованих матеріалів набагато поступається кількості неопублікованих. Серед залучених при написанні роботи архівних документів - матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (урядова документація у складі фонду Ради міністрів Української Держави (Ф.1064); документація органів внутрішнього управління УНР та УД у справах фондів МВС УД (Ф.1216), подільського (Ф.1793), катеринославського (Ф.4541), полтавського (Ф.2988), київського (Ф.3598) губернських старост УД, подільського губернського комісара УНР (Ф.628), інспектора народної міліції при подільському губернському комісарі УНР (Ф.1401), гайсинського повітового старости УД (Ф.2026), Головноуповноваженого уряду УД в місцях розташування австро-угорської Східної армії (Ф.2311), Головного крайового комісара Херсонщини, Таврії та Катеринославщини(Ф.2015); дипломатичні матеріали української сторони у справах фондів МЗС УНР (Ф.2592) та МЗС УД (Ф.3766); документи військових установ України у справах фондів Військового міністерства УД (Ф.1076), Головного управління Генерального штабу УД (Ф.1077); документи австро-угорського представництва в Україні у складі однойменного фонду (Ф.2608); судово-слідча документація у складі фонду Міністерства юстиції УД (Ф.2207)), Центрального державного історичного архіву у Києві (Ф.1327 - Колекція документів про політику Австро-Угорщини відносно України, 1914-1918 рр.; судово - слідча документація зі складу фондів прокурорів Одеської (Ф.419) та Київської (Ф.317) судових палат); Центрального державного архіву громадських об'єднань України (Ф.57 - Колекція документів з історії компартії України під час революції та громадянської війни, Ф.17 - Інститут історії Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У). Важливим джерелом інформації послугували матеріали Державного архіву Запорізької області (Ф.2030 - Олександрівська міська управа, Ф.-р.2129 - Розумовське сільське товариство), Державного архівуДніпропетровської області (Ф.3826 - Управління повітового військового коменданта Катеринославського повіту, Ф.630 - Катошинське сільське правління, Ф. - р.4082 - Надзвичайна комісія з боротьби з контреволюцією та саботажем, м. Нікополь), Державного архіву Одеської області (Ф.16 - Одеська міська управа), Державного архіву Київської області (Ф.-р.2797 - Канцелярія київського губернського старости УД, Ф.-р.2793 - Освідомчий відділ при Київському градоначальнику, Ф.-р.2794 - Управління київського губернського старости УД).

За походженням джерела з теми можна поділити на дві групи: 1) документальні та наративні матеріали керівництв Австро-Угорщини і Німеччини та їхніх представників в Україні; 2) матеріали української сторони. Серед використаних джерел першої із зазначених груп - проекти аграрної реформи в Україні, складені німецькими дипломатами, накази та звіти військових командувань різного рангу, їхні розпорядження до населення, дипломатичні матеріали, спогади посадових осіб, документи політичного керівництва. При проведенні дослідження залучені опубліковані джерела німецької та австро-угорської сторін, справи фондів 2608 ЦДАВО України та 1327 ЦДІА України, документи австро-угорських і німецьких військ та дипломатичних місій, які відклалися серед матеріалів українських органів влади як один з різновидів вхідної документації.

За родовою належністю досліджені джерела можна поділити на: 1) документальні та 2) наративні.

Використані документальні джерела у свою чергу розпадаються на законодавчі акти та діловодчі матеріали.

Комплекс законодавчих актів охоплює нормативно-правові документи УНР та УД, які регулювали земельні відносини в країні. Відповідаючи, або, навпаки, суперечивши прагненням Центральних держав, видання зазначених актів потрапляло в число факторів, які зумовлювали ті чи інші політичні акції представників цих держав в галузі земельних відносин в Україні.

Діловодча документація включає декілька різновидів матеріалів:

протокольна документація: протоколи засідань Ради народних міністрів УНР, матеріали Центральної Ради і Малої Ради та журнали засідань Ради міністрів УД; до цієї ж групи відносяться протоколи засідань Коронної ради Німеччини (зокрема, засідання 13 лютого 1918 р. у Бад-Гомбурзі, на якому було прийнято рішення про наступ на Східному фронті та ін.);

матеріали органів внутрішнього управління УНР та УД: звітня документація посадових осіб (доповіді губернських комісарів УНР та губернських старост УД міністру внутрішніх справ про події в межах підпорядкованих їм губерній; доповіді та телеграми повітових старост УД губернським; звіти урядовців, які були направлені у певний район з метою з'ясування певного питання); зведення відомостей про стан справ у губерніях департаменту державної варти УД; внутрівідомче та міжвідомче листування органів влади УНР та УД; листування властей УНР та УД з командуваннями сил Німеччини та Австро-Угорщини; письмові звернення громадян та організацій до органів влади УНР і УД; звернення українських властей до населення;

документи військових установ: зведення відомостей про стан справ у місцях розташування І-VIII корпусів армії УД, повідомлення військових комендантів, звіти керівництв військових експедицій; до цієї ж групи документів належать накази і розпорядження австро-угорського та німецького командувань в Україні, зокрема, наказ фельдмаршала Ейхгорна від 6 квітня 1918 р. про засів ланів, наказ фельдмаршала Е.Бем-Ермоллі від 12 березня 1918 р. про сприяння австро-угорських військ поверненню майна поміщикам та ін.;

документи органів правосуддя - судові справи;

дипломатичні документи: дипломатичні ноти та звернення, відповіді на них іншої сторони; до складу цієї групи входить листування урядів Австро-Угорщини та Німеччини зі своїми дипломатичними представниками в Україні.

Документи зазначених груп дозволяють скласти уявлення про обставини

підготовка та прийняття керівництвами Центральних держав політичних рішень, відображають реакцію правлячих кіл УНР та УД на розпорядження, акції або пропозиції німецької та австро-угорської сторін, є джерелом фактичної інформації про дії військ Австро-Угорщини та Німеччини в Україні, зокрема, про військові акції з метою придушення повстань, повернення поміщикам їхнього майна, здійснення нормативного акту УД про примусову обробку селянами угідь великих господарств, дають можливість з'ясувати ставлення населення сіл до таких дій.

До наративних джерел відносяться публікації преси та документи особистого походження (спогади та щоденники).

Зокрема, з публікацій преси використані матеріали газет “Вперед” (Катеринослав), “Киевская мысль”, “Одесские новости”, “Жизнь Подолии” та ін.

Цінні відомості про проведення акцій військами з метою повернення поміщикам їхнього майна та реакцію селянства на ці дії знаходимо у спогадах Н. Махна, М. Могилянського, С. Штерна. Адміністративна та репресивна діяльність військ отримала оцінки у записках С. Сумського, М. Омельяновича-Павленка, Г. Григор'єва, С. Маргулієса, інших сучасників. Про політичні аспекти діяльності представників Німеччини та Австро-Угорщини в Україні, зокрема, про аграрну політику писали керівники та представники державної адміністрації УНР та УД М. Ковалевський, П. Скоропадський, Д. Дорошенко, В. Зіньківський. Формування політичної лінії Австро-Угорщини та Німеччини відносно України, акції їхніх керівництв по здійсненню цього курсу охарактеризовані у спогадах О. Черніна, Е. Людендорфа, В. Гренера, Х. Левенфельда, А. Крауса. Спостереження офіцера німецікої армії Х.Тінтрупа, німецького журналіста Ф. Вертхаймера також відображені у їхніх спогадах. Важливі відомості про політичну та військову діяльність представників Австро-Угорщини та Німеччини в Україні, зафіксовані у той час, коли ця діяльність відбувалася, знаходимо у щоденниках Є. Чикаленко, Д. Донцова,В. Вернадського.

Таким чином, в основу роботи покладено достатньо широкий комплекс опублікованих та архівних матеріалів, які належать до різних видів історичних джерел. Доповнюючи та коригуючи інформацію один одного, маючи високий рівень репрезентативності, вони дозволяють висвітлити проблему у її головних аспектах. аграрна політика німеччина україна

Апробація результатів дослідження

Основні положення та висновки дисертації були апробовані у доповідях та повідомленнях на міжнародній науково-методичній конференції "Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку", Херсон, 21-24 травня 1997 р.; міжнародній науковій конференції "Україна-Німеччина: економічне та інтелектуальне співробітництво (XIX-XX ст.)", Дніпропетровськ, 2-3 жовтня 1997 р.; міжнародній науково-практичній конференції "Запорізьке козацтво в пам'ятках історії та культури", Запоріжжя, 3-4 жовтня 1997 р.; ІІ міжнародній науковій конференції "Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 р.", Київ-Чернігів-Тростянець, 22-24 травня 1998 р.; міжнародній науковій конференції "Немцы России и СССР: 1900-1941 гг.", Москва, 17-19 вересня 1999 р.; міжнародній науковій конференції "Опыт войны в Восточной Европе", Тюбінген, 5-6 жовтня 2000 р.

Структура роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Її обсяг - 170 сторінок, список використаних джерел та літератури (нараховує 615 позицій) - 50 сторінок, 30 сторінок складають карти та документи, подані як додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються вибір теми та її актуальність, показується її зв'язок з науковими програмами Дніпропетровського національного університету, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні і територіальні межі, характеризуються джерельна база, наукова новизна і практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, вказуються авторські публікації.

У першому розділі - “Історіографія, методологія та методика дослідження” - міститься розгляд відповідних аспектів дисертаційної роботи.

Аналіз історіографії показує недостатню вивченість в історичній науці питань, пов'язаних з формуванням та здійсненням політичного курсу Центральних держав у галузі аграрних відносин в Україні у 1918 р.

Дослідження західноєвропейських (В. Баумгарт, Х. Бейєр, В.-Д. Біль, П. Боровський, Ф. Фішер, Х. Гребінг та ін.)⁸ американських і українських зарубіжних, що працювали у США (В. Дмитришин, Ю. Епштейн, О. Федішин, І. Каменецький та ін.)⁹, радянських і східнонімецьких (НДР) (І. Кулінич, К. Ремер, П. Бах, І. Поп, І. Теодорович та ін.)¹⁰, сучасних українських (С.Попик та ін.)¹¹ вчених, присвячені політиці Німеччини та Австро-Угорщини відносно України напередодні і під час Першої світової війни, дозволяють реконструювати загальний політичний контекст рішень та практичних заходів австро-угорського і німецького керівництв, спрямованих на вирішення аграрного питання в Україні.

Окремо серед робіт, які висвітлюють політику Німеччини в українському питанні з точки зору проблематики даної дисертації стоїть монографія П. Боровського¹². У ній розглянуті розробка та реалізація на урядовому рівні проектів аграрної реформи німецького керівництва. Схвальні оцінки дослідника отримало прагнення німецького керівництва створити в Україні прошарок власників сільських господарств фермерського типу з метою збільшення обсягів товарного виробництва хліба та водночас утворення міцної соціальної опори національної державності.

Присвячені різним проблемам історії України періоду 1917-1920 рр. роботи радянських (Ю. Білан, С. Драбкіна, Г. Заставенко, Г. Карпенко, Є. Скляренко, В. Тичина та ін.)¹³, українських зарубіжних (Д. Дорошенко, Т. Гунчак, П. Мірчук, І. Нагаєвський, П. Христюк та ін.)¹⁴ і сучасних вітчизняних (В. Верстюк, М. Держалюк, Н. Ковальова, П. Притуляк, Ф. Проданюк, В. Солдатенко, О. Тимощук та ін.)¹⁵ дослідників містять багатий фактичний матеріал, а також зауваження стосовно проведення військових акцій з метою повернення поміщикам їхнього майна та землі, висвітлюють суміжні питання.

Разом з тим відсутнє комплексне дослідження аграрної політики Центральних держав в Україні у 1918 p., яке б поєднувало аналіз рішень вищих керівництв та впровадження цих рішень силами військових частин, вивчення політичних заходів як німецької, так і австро-угорської сторін, висвітлювало зовсім недосліджені аспекти теми, зокрема, спроби здійснення аграрної реформи за ініціативою австро-угорського командування, сприяння вирішенню суперечок щодо володіння землею на користь селян, порядку проведення військових акцій в селах.

Методологічну основу дослідження склали принципи історизму, об'єктивності та системності. Крім методів, які мають загальнонауковий характер (аналіз, синтез, сходження від абстрактного до конкретного, індукція, дедукція) вирішення дослідницьких завдань досягалося за допомогою таких суто історичних методів, як історико-генетичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, метод періодизації.

У другому розділі - “Політика Австро-Угорщини та Німеччини відносно України як напрямок за часів гетьманщини//Літопис революції. - 1928. - № 3. - С. 55-74; Скляренко Є.М. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 p. - K., 1960; Тичина В.Є. Боротьба проти німецьких окупантів і внутрішньої контрреволюції на Україні в 1918р. -Харків 1969.

Зовнішня політика Німеччини у перші два десятиріччя після проголошення імперії (1871-1890 рр. - час перебування на посаді імперського канцлера О.Бісмарка) визначалась прагненням до зміцнення її становища у Європі, запобігання створенню ворожих їй коаліцій інших провідних держав континенту. Найкращим засобом утримати Росію від участі в антинімецьких альянсах було укладення німецько-російського союзу. Це, а також інші чинники (зокрема, спільне для консервативних урядів Німеччини та Росії прагнення зупинити розвиток демократичних та революційних поцесів і національних рухів у провінціях, насамперед, у Польщі) вимагали від Німеччини налагодження та збереження союзницьких відносин з Росією. З переходом на початку 1890-х рр. до проведення активної колоніальної політики ставлення німецького керівництва до Росії поступово набувало кардинальних змін - її все більше розглядали як суперника, загрозу інтересам Німеччини на Балканах, у Туреччині та Персії, перешкоду на шляху подолання могутності Франції та Англії. З двох можливих стратегій - превентивної війни з Росією чи поновлення з нею союзу - вибір поступово був зроблений на користь першої (хоча не припинялися спроби досягнення порозуміння).

Політика Німеччини відносно України напередодні і під час Першої світової війни залежала від прагнення до послаблення Росії шляхом її розчленування на окремі самостійні держави, серед яких Україні відводилося одне з головних місць; відповідні проекти з'явились вперше у середині XIX ст. (група Х.Й. Бунзена, Е.Гартман), на межі XIX та XX ст. цей план активно пропагував ряд відомих публіцистів, зокрема, П.Рорбах. З початком Першої світової війни досягнення Україною політичної самостійності фігурує серед воєнних цілей Німеччини, її урядом протягом 1914-1917 рр. був вжитий ряд заходів, спрямованих на сприяння національному рухові в Україні (підтримка Союзу визволення України зокрема). Остаточно орієнтація на створення в Україні окремої держави як один з пріоритетів німецької політики на Сході Європи визначилися під час мирних переговорів в Бресті.

Зовнішня політика Австро-Угорщини визначалась намаганням зберегти без значних змін її політичний і соціальний устрій, уникнути територіальних втрат в умовах наростаючого іредентизму національних меншин, надалі проводити на Балканах політику економічного та політичного проникнення. Експансія на Балканах протиставила інтереси Австро-Угорщини та Росії, обумовила зацікавленість першої у послабленні другої, зокрема, шляхом відторгнення України. Але з іншого боку поліетнічна держава, яка мала у своєму складі частину українських земель, Австро-Угорщина не була зацікавлена у стимулюванні розвитку національних рухів взагалі і українського зокрема. Прагнення зміцнити внутрішнє становище Австро-Угорщини шляхом утворення у її складі третього суб'єкту держави - Королівства Польщі, лідери якої мали територіальні претензії до України, зумовило припинення у 1915-1918 рр. проукраїнських акцій з боку австро-угорського керівництва; підписання миру з УНР в Бресті та військова підтримка українських урядів були для Австро-Угорщини вимушеним кроком, цілком продиктованим потребами продовольчого експорту.

Попри значні вагання курс на зміцнення української державності навесні-восени 1918 p. у протилежність планам відновлення імперської Росії або встановлення в Україні власного військового управління знайшов підтвердження у німецького керівництва. Не зважаючи на певну непослідовність керівництва Австро-Угорщини (фактичне потурання Відня діям в Україні ерцгерцога Вільгельма-Франца, спрямованим на можливе отримання ним українського престолу) діяльність офіційних представників монархії в Україні протягом весни-осені 1918 p. характеризувалась дотриманням курсу на сприяння розвитку української державності.

Війська Центральних держав в Україні отримали статус сил правоохорони. Наказами верховного командування (квітень-травень 1918 p.) і окремим рішенням Міністерства юстиції УД (червень 1918 p.) ці війська також закріпили за собою широкі судові повноваження. Виконуючи функції правоохоронних органів і внутрішніх військ, німецькі і австро-угорські частини в Україні переслідували політичних противників республіканського, потім гетьманського урядів, карних злочинців і інших порушників, відповідали за ліквідацію озброєних виступів. Два інших напрями діяльності австро-угорських і німецьких військ в Україні в 1918 p. стосувалися відновлення великого землеволодіння і проведення хлібозаготовчих акцій. Діяльність військ була пов'язана з численними порушеннями. До їх числа відносилися випадки здійснення військовослужбовцями карних злочинів, проведення несанкціонованих українською владою реквізицій продовольства, порушення командирами частин функцій внутрішнього управління. Порушення в австрійській зоні присутності були більш численніші ніж в німецькій, що було пов'язане, насамперед, з більш слабкою дисципліною.

У третьому розділі - “Формування та реалізація на урядовому рівні політичного курсу Австро-Угорщини та Німеччини у галузі аграрних відносин в Україні (1918 p.)” - висвітлений процес виробки керівниками Центральних держав та їхніми представниками в Україні власної концепції розв'язання аграрного питання, їхні спроби домогтися від урядів УНР та УД відповідних дій.

Сутність аграрної проблеми в Україні зводилась до появи та збільшення чисельного прошарку дрібних сільських виробників, позбавлених можливості отримати від своїх господарств прибутки, достатні для задовільнення власних життєвих потреб, пов'язаного з цим зростання соціальної напруженості, зниження економічного потенціалу країни. Протягом року з весни 1917 p. селяни в Україні привласнили значну частину земель маєтків, багато з яких було піддано розгромам. На початку 1918 p. уряд УНР оголосив про націоналізацію землі в Україні.

Уряди Центральних держав були зацікавлені в вирішенні аграрного питання в Україні, бо потребували термінового збільшення обсягів товарного виробництва хліба для забезпечення його експорту. Іншим стимулом було прагнення зміцнити українську державність, ліквідувавши одну з найгостріших її внутрішніх проблем.

Головним постачальником товарного хліба в Україні були великі господарства, але їхні власники, які були або усвідомлювали себе росіянами чи поляками виступали противниками української державності. Зіткнення пріоритетів зумовило внутрішню суперечливість мети та змісту аграрної політики Німеччини та Австро-Угорщини в Україні - орієнтація на створення за рахунок передачі частини поміщицьких земель прошарку власників заможних селянських господарств фермерського типу як економічної та політичної опори національної держави, виробника товарного хлібу поєднувалася з вживанням заходів, спрямованих на відновлення поміщицького землеволодіння у повному розмірі, відмовою від негайної і повної передачі поміщицьких угідь селянам. Реформування аграрних відносин в Україні, на думку австро-угорських та німецьких господарських експертів, мало спирались на такі засади:

- збереження права приватної власності на землю;

- передача частини поміщицької землі селянам за викуп;

- надання державної підтримки лише економічно стабільним, продуктивним селянським господарствам;

- збереження спеціалізованих (зокрема, цукровиробляючих) великих господарств;

- зміцнення державних фінансів шляхом отримання коштів від посередництва держави між поміщиками та селянами при здійсненні викупних операцій.

Уникаючи безпосереднього регулювання внутрішньополітичних відносин в Україні, представники Німеччини та Австро-Угорщини намагалися домогтися відповідності аграрної політики та аграрного законодавства урядів УНР та УД власним пріоритетам і таким чином досягти їх реалізації.

Уряд УНР, у протилежність планам своїх союзників, прагнув націоналізувати землю та розподілити її на правах користування рівними ділянками для власного прохарчування між усіма громадянами, бажаючими її обробляти. Суперечки з цього приводу зрештою спровокували пряме втручання Центральних держав у внутрішні справи України (видання наказу фельдмаршала Г.Ейхгорна 6 квітня 1918 p. про засів ланів), спричинили сприяння Німеччини та Австро-Угорщини переходу влади до П.Скоропадського.

Акти уряду УД, спрямовані на відновлення права приватної власності на землю, зустріли схвалення з боку представників Центральних держав в Україні. Але водночас викликала стурбованість повільна підготовка керівництвом УД аграрної реформи. Представники Австро-Угорщини та Німеччини протягом літа - початку осені 1918 p. спільно вжили дипломатичні заходи з метою спонукати керівництво УД до форсування здійснення перетворень. Це питання обговорювалося на рівні глав держав під час офіційного візиту П. Скоропадського до Німеччини (вересень 1918 p.). Зрештою розробка аграрних законопроектів урядом УД була припинена внаслідок його повалення повстанцями на чолі з Директорією. Програма аграрних перетворень, запропонована представниками Центральних держав, залишилась нереалізованою.

У четвертому розділі - “Реалізація політичних рішень керівництв УД та Центральних держав у галузі земельних відносин в Україні силами австро-угорських та німецьких військ” - розглянуті відповідні напрямки діяльності розташованих в Україні австро-угорських та німецьких військових частин.

Відновлення права приватної власності на землю після гетьманського перевороту без видання акту про примусову передачу частини поміщицької землі селянам означала повне відновлення великого землеволодіння, що викликало незадоволення селянства. Подолання опору селян при відновленні поміщицьких господарств стало завданням військ Центральних держав, дислокованих в Україні. Вони також відповідали за схоронність посівів на полях великих господарств від потрав селян, несли охорону маєтків, забезпечували виконання закону УД про примусову обробку землі поміщиків.

Водночас дії на користь поміщиків не виключали сприяння вигідному для селян вирішенню земельних суперечок, про що свідчать скарги поміщиків. Окремим завданням австро-угорських частин за наказом їхнього головного командування стало посередництво при укладанні угод між великими землевласниками та селянами стосовно продажу землі останнім.

Зволікання уряду УД з проведенням реформи, репресивні заходи військ протиставили війська значній частині селянства, стимулювали зростання соціальної напруженості, селянські заворушення.

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

Політика Німеччини відносно України напередодні і під час Першої світової війни визначалась прагненням до послаблення Росії шляхом її дезінтеграції. Україна, за планами німецького керівництва, мала б стати однією з “буферних” держав між Росією та країнами Центральної Європи. Цієї політичної лінії німецькі верхи придержувалися також протягом 1918 p., коли війська Центральних держав знаходились в Україні.

Визначальною рисою політики Австро-Угорщини відносно України у 1914 - 1918 рр. була внутрішня суперечливість. Як і Німеччина зацікавлена у послаблені Росії, Австро-Угорщина разом з тим мала рахуватись з негативними для себе наслідками утворення у Наддніпрянській Україні окремої держави - підйомом національного руху у Галичині та на Закарпатті, які входили до складу монархії Габсбургів, посиленням впливу Німеччини у Східній Європі, невдоволенням політичних кіл Польщі, з якими австро-угорське керівництво прагнуло союзу. На заключному етапі війни проукраїнські акції, започатковані у 1914 - 1915 рр., були поступово припинені (підтримка Союзу визволення України), або не отримали подальшого розвитку (формування українських частин у складі австро-угорської армії). Укладання мирного договору з УНР у Бресті та військова підтримка українських урядів протягом весни - осені 1918 p. були для Австро-Угорщини вимушеним кроком, зумовленим сподіваннями на отримання з України сировини та продовольства.

Зацікавлені у отриманні з України великої кількості збіжжя, утворенні міцних соціальних та економічних підвалин української державності, представники Центральних держав в Україні втрутились у проведення тут аграрної реформи. Оптимальний варіант вирішення земельної проблеми в Україні, на переконання керівництв Німеччини та Австро-Угорщини, мав спиратись на такі засади, як збереження права приватної власності на землю, надання селянами поміщикам грошової компенсації за отриману від них землю, економічна підтримка державою продуктивних селянських господарств, збереження спеціалізованих (зокрема, цукрових) великих господарств. Реалізація цієї програми протирічила планам ліворадикального уряду УНР, який ратував за скасування приватної власності на землю і її рівний розподіл між усіма бажаючими обробляти її власним трудом, спровокувала конфлікт між урядами Німеччини та УНР і зрештою призвела до повалення останнього. Невдоволення німецької та австро-угорської сторін викликала також позиція в аграрному питанні уряду УД - його зволікання з передачею частини землі маєтків селянам в Берліні та Відні розцінювали як важливу політичну помилку.

Спрямована на реалізацію політичних рішень керівництв Австро-Угорщини та Німеччини у галузі аграрних відносин в Україні діяльність їхніх військ виявилась у проведенні акцій з метою повернення поміщикам захопленого у них селянами самовільно майна та землі, стягнення компенсації за заподіяні збитки, забезпечення виконання закону УД про примусову обробку землі великих господарств, охорону посівів, охорону маєтків, сприяння переходу землі від поміщиків до селян за викуп (австро-угорські війська).

Зволікання з проведенням реформ, широке застосування і жорстокий характер репресій, численні порушення, зокрема, грабунки, протизаконне стягнення контрибуцій, самовільні реквізиції, які супроводжували дії військ Німеччини та Австро-Угорщини в українських селах провокували збройні виступи селян, підривали авторитет військ та українських урядів, які на них спиралися.

Евакуація військ Центральних держав з України після демократичних революцій у країнах, які складали Австро-Угорщину, та у Німеччині (жовтень - листопад 1918 p.), повалення уряду УД прихильниками УНР означали припинення спроб вирішити аграрне питання в Україні згідно з пріоритетами аграрної політики Центральних держав.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ЗНАЙШЛИ СВОЇ ВІДОБРАЖЕННЯ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Архікнязь Вільгельм фон Габсбург, січові стрільці та "запорожці" в Україні 1918 p. (за повідомленнями гетьманських охоронних служб)// Архіви України. - 1997. - № 1/6. - С. 29-45. - 0,5 др.арк.

2. Дані про дислокацію австро-угорських та німецьких військ в Україні (1918 p.) у документах державних установ УHP та Української Держави // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1997. - T. 2.-C.93-98.-0,5 др.арк.

3. Державні службовці УД та "німці": деякі аспекти сприйняття // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1999. - T. 5. - С. 91-97. - 1 др.арк.

4. Роль австро-венгерских и германских войск в Украине (июнь - ноябрь 1918 г.)//Вопросы германской истории: Сб. науч. ст. - Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского ун-та, 2000. - С. 206-223. - 1 др.арк.

5. Гербель Сергей Николаевич // Немцы России: Энциклопедия: М.: "ЭРН", 1999.- T. 1.А-И. - С.523.

6. Аграрна політика Німеччини та Австро-Угорщини в Україні (1918) // Історія України. - 2000. - № 10.-С.4-7.- 1 др.арк.

7. Die deutschen Kolonisten als Teilnehmer an den Strafexpeditionen der oesterreichisch - ungarische und deutsche Streitkraefte im Bewusstsein der ukrainischen Bevoelkerung 1918 // Forschungen zur Geschichte und Kultur der Russlanddeutschen. - Bd. 7. - 1997. - S. 74-88. - 1 др.арк.

8. Пребывание войск Австро-Венгрии и Германии в Александровске в 1918 г. по материалам Государственного архива Запорожской области // Міжнародні зв'язки народів Європи. Матеріали наукової конференції. - 1-2 листопада 1996 року. - Запоріжжя, 1996. - С. 56-61.- 0,08 др. арк.

9. Сведения о социальных конфликтах в немецких колониях (конец 1917 - начало 1918 гг.) в документах ЦГАВО Украины // Немцы России и СССР: 1901 -1941 гг. Материалы международной научной конференции. Москва, 17-19 сентября 1999 г.- М.: Готика, 2000. - С. 417-427. - 0,5 др.арк.

АНОТАЦІЇ

Малиновський Б.В. Аграрна політика Австро-Угорщини та Німеччини в Україні, 1918 р. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню політики керівництв Австро-Угорщини та Німеччини у галузі аграрних відносин в Україні (1918 р.). Аграрна політика Австро-Угорщини та Німеччини в Україні (1918 р.) розглянута в контексті східної політики цих держав періоду Першої світової війни. Висвітлені політичні та економічні фактори, які обумовили зацікавленість Центральних держав у вирішенні аграрного питання в Україні; характер і спрямованість вжитих заходів; взаємовідносини між представниками Німеччини та Австро-Угорщини з одного боку і урядами УНР та УД - з іншого, які склалися з приводу і в процесі вирішення аграрного питання в Україні; діяльність австро-угорських та німецьких військ, пов'язана з реалізацією політичних рішень керівництв Центральних держав у галузі земельних відносин в Україні.

Ключові слова: Австро-Угорщина, Німеччина, Україна, Перша світова війна, східна політика, Центральна Рада, Українська Держава, аграрна політика, земельна реформа, селянство.

Malynovsky B.V. Agriculture Policy of Austria-Hungary and Germany in Ukraine (1918) . - Manuscript.

The dissertation on the compеtition of the candidate of Historical sciences on speciality 07.00.02 - World History. - Dniepropetrovsk National University, Dniepropetrovsk, 2001.

The Thesis is devoted to the analysis of Austria-Hungarian and German governments activities in the sphere of agriculture policy in Ukraine (1918). The agriculture policy of Austria-Hungary and Germany in Ukraine (1918) is viewed in the context of these two countries Eastern policies during the World War І. Political and economic factors which caused the Central Power interest in solving agrarian matter in Ukraine; character and direction of measures; interrelations between German and Austria-Hungarian representatives on the one hand and Ukrainian People's Republic (UPR) and Ukrainian Derzhava (UD) on the other hand, shaped during the process of solving agrarian matters in Ukraine; Austria-Hungarian and German troops activity, connected with implementation of Central Power leaders political decisions in the field of agrarian policy in Ukraine are covered in the Thesis.

Key words: Austria-Hungary, Germany, Ukraine, World War I, Eastern Policy, Central Rada, Ukrainian Derzhava, agriculture policy, agrarian reform, peasantry.

Малиновский Б.В. Аграрная политика Австро-Венгрии и Германии в Украине, 1918 г. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всеобщая история. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2001.

Аграрная политика Центральных держав в Украине в 1918 г., выступающая предметом исследования, охарактеризована в контексте политики этих государств относительно Украины до и в период Первой мировой войны. Политика относительно Украины в свою очередь рассмотрена как направление восточной политики.

На основе широкого комплекса опубликованных и архивных (государственные архивы Украины) материалов, работ отечественных и зарубежных исследователей рассмотрены внутри - и внешнеполитические факторы, определившие особенности политики Центральных держав относительно Украины накануне и во время Первой мировой войны. Германия проявляла значительный интерес к проекту создания в Украине самостоятельного государства, поскольку это позволило бы подорвать могущество ее соперницы России. Австро-Венгрия, также заинтересованная в ослаблении России, вместе с тем была вынуждена считаться с угрозой роста сепаратистских настроений в принадлежавших ей украинских землях в случае образования национального государства на территории украинских губерний России. Отсюда половинчатость и непоследовательность проукраинских акций австро-венгерского руководства на протяжении 1914-1918 гг.

В работе освещены также причины и обстоятельства оказания Центральными державами военной и политической поддержки правительствам Украинской Народной Республики и Украинской Державы гетмана П.Скоропадского. Со стороны Германии соответствующие шаги являлись продолжением ее направленной против России восточной политики периода мировой войны. Другим важным стимулом для Германии и первоочередным для Австро-Венгрии являлись надежды на получение из Украины продовольствия, необходимого для преодоления существовавшего в Центральных державах острого продовольственного кризиса.

Направленность, характер, задачи, методы проведения аграрной политики Австро-Венгрии и Германии в Украине в 1918 г. формировались в соответствии с приоритетами политики этих государств в украинском вопросе. Германия и Австро-Венгрия одновременно стремились сохранить крупное помещичье хозяйство как источник товарного хлеба (чтобы обеспечить экспорт) и организовать переход части земли поместий к крестьянам за выкуп (чтобы укрепить экономические и социальные основы украинской государственности путем создания крестьянского хозяйства фермерского типа).

Отдельным заданием исследования являлось изучение отношений между представителями Центральных держав в Украине с одной стороны и правительствами УНР и УД с другой, которые сложились по поводу и в процессе решения аграрного вопроса. Правительство УНР стремилось к национализации земли и ее распределению равными участками между нуждающимися. Правительство УД сосредоточилось на поддержке помещичьего хозяйства. Несовпадение политических программ Центральных держав и украинских правительств в аграрном вопросе вызвало взаимное недовольство, привело к конфликту между германскими военными властями в Украине и правительством УНР.

В работе также нашла освещение деятельность размещенных в Украине войск Центральных держав, связанная с реализацией их политического курса в аграрном вопросе. Войска отвечали за подавление крестьянских восстаний, обеспечивали возвращение помещикам их имущества, присвоенного крестьянами, несли охрану поместий, преследовали за потравы посевов, саботаж сельскохозяйственных работ в поместьях.

Ключевые слова: Австро-Венгрия, Германия, Украина, Первая мировая война, восточная политика, Центральная Рада, Украинская Держава, аграрная политика, земельная реформа, крестьянство.

Размещено на Allbest.ru