Політичні та правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства

Размещено на http:www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Реферат на тему:

«Політичні та правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства»

Виконала:

ст. групи ХТ-09-1

Лучкова А.С.

Перевірив:

Гоцуляк В.М.

Хмельницький, 2012

Зміст

Вступ

1. Виникнення Кирило-Мефодіївського братства, його засновники та учасники

2. Основні ідейні напрямки товариства в його Статуті та інших документів

3. Значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перша офіційна згадка про Кирило-Мефодіївське товариство пов'язана з доносом, коли в березні 1847 р. студент Київського університету О.Петров, доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства -- першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти -- викладач гімназії та письменник П.Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко -- підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували.

1. Виникнення Кирило-Мефодіївського братства, його засновники та учасники

Кирило-Мефодіївське товариство - це таємна, політична антикріпосницька й антицаристська організація, що утворилася в грудні 1845-січні 1846 в Києві. Виникла в середовищі інтелігенції, яка гуртувалась навколо Київського та Харківського університетів. Засновниками братства були М.Гулак, М.Костомаров і В.Білозерський. До них приєдналися О.Маркович, О.Навроцький, І.Посяда, Д.Пильчиков, О.Тулуб та ін. У квітні до товариства вступив і Шевченко. Восени загальна кількість членів, за даними слідства, становила 12 осіб. Чимало осіб на Україні, в Росії, Польщі, Чехії, Литві й Білорусії підтримували зв'язок з товариством[1].

Кирило-Мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об'єднаних слов'ян. Це яскраво підтверджує програмний документ Кирило-Мефодіївців «Книги буття українського народу», де прямо вказується на Товариство об'єднаних слов'ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацію.

2. Основні ідейні напрямки товариства в його Статуті та інших документів

Основні політичні ідеї Кирило-Мефодіївського братства було викладено в його програмних документах, до яких належать «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія », «Книги буття українського народу» та в відозвах «До братів-українців», «До братів-поляків». Статут Слов'янського товариства св. Кирила та Мефодія складається з двох частин. Перша -- "Головні ідеї" -- містить у концентрованому вигляді вихідні положення ідеології та основні цілі діяльності, а друга -- "Головні правила товариства" -- присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад товариства. Кирило-Мефодіївський братство статут

Для Кирило-Мефодіївців слов'янофільство не було самодостатньою ідеєю. У підготовчих матеріалах до програмних документів товариства досить чітко прослідковується думка про те, що, оскільки всі спроби українців досягти державно-політичної незалежності самостійно закінчувались невдачею, то єдиним виходом для них, який дозволить позбавитись національного і соціального гніту, є спільна боротьба з іншими поневоленими слов'янськими народами. Так, зокрема, В. Білозерський у Пояснювальній записці до Статуту товариства відзначав: "ця свобода є досяжною для нас і інших підкорених племен тільки при об'єднанні слов'ян в одну державу, засновану на повазі народності кожного".

Основою для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов'янських народів, на думку учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті "Головних ідей" статуту зазначалося про те, що "правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов'ян повинні основуватись на святій релігії господа нашого Ісуса Христа". Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.

Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади -- загальнослов'янського собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, то можна припустити, що цей "собор" повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались би не пропорційно від кількості населення, а від державно-територіальних утворень.

Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою слов'янської федерації, у "Автобіографії" дещо інакше трактував це питання. Він писав: "Ми почали уявляти собі всі славянські народи зєднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або З'єднаних Держав у північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім зв'язку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсності на підставі взаємної рівності між незначними щодо кількості Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче інший поділ частин будучої славянської держави для її федеративного ладу. Таким чином поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це плем'я в тій чи іншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі потрібно картини в якій мала з'явитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торгівлі, загальне скасування кріпосного права й невільництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотом, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх гладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти"[2].

У другій частині Статуту -- "Головних правилах товариства" -- розкриваються його головні принципи організації братства, а також тактичні цілі на шляху утворення майбутнього союзу слов'янських народів. Так у сьомому пункті зазначалось, що оскільки "в теперішній час слов'янські племена сповідують різні віросповідання і мають упередження одне до одного, то товариство буде старатись про знищення всякої письмової та релігійної ворожості між ними і розповсюджувати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах". Це, на думку його авторів, повинно було сприяти зближенню слов'ян та встановлення між ними справді братерських, дружніх і рівноправних відносин.

У сфері суспільних відносин Статут особливу увагу звертав на необхідність ліквідації соціальної нерівності та її особливо потворного прояву-- кріпацтва. Восьмий пункт "Головних правил" відзначав, як одну з цілей братства те, що "Товариство буде старатись заздалегідь про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне розповсюдження грамотності".

Просвітництво широких народних мас визнавалось головним засобом досягнення мети, яку ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського товариства. Ця, здавалось би далека від політики, культурно-просвітницька діяльність викликала значні підозри у царських слідчих. Вони ретельно підшивали до справ заарештованих братчиків проекти облаштування народних шкіл, нарівні з революційними прокламаціями та патріотичними художніми творами.

Відозва "Брати українці", відображаючи в цілому ідеї відбиті в Статуті Кирило-Мефодіївського товариства, дає більш уточнене трактування основоположних ідей діяльності братства.

Основним своїм завданням революційна частина товариства вважала повалення самодержавства, скасування станів, ліквідацію кріпацтва, об'єднання слов'янських народів у федеративну парламентську республіку. В своїх документах члени товариства закликали слов'янські народи до єднання на засадах рівності й братерства[3].

Учасники товариства мали намір заснувати школи з рідною мовою викладання, видавати книжки й посібники для «простого» народу. Вони мріяли про ті часи, коли «відкриється широке поприще для нашої словесності», коли мова збагатиться до такого рівня, що не тільки вітчизняна й світова історія, але навіть і точні науки викладатимуться українською мовою. Про це писав М.Гулак у листі до О.Марковича («Київська старина», 1906, №2, с.143). Своїми програмними настановами Кирило-Мефодіївське товариство певною мірою продовжувало розвивати республіканські традиції декабристів, проте єдиної точки зору на шляхи проведення в життя цих настанов серед членів товариства не було. У ньому існувало два напрями - ліберально-буржуазний (В.Білозерський, М.Костомаров, О.Маркович, а також П.Куліш, який належав до ліберально-поміщицького табору) і революційно-демократичний (М.Гулак, О.Навроцький, І.Посяда, Д.Пильчиков, М.Савич).

Ідейним натхненником революційно-демократичного напряму був Шевченко. Поет поділяв антикріпосницькі та анти царистські погляди Кирило-Мефодіївців, солідаризувався з їхніми намірами об'єднати слов'янські народи на демократичній основі. Однак він рішуче відкидав ліберально-реформістські прагнення П.Куліша, М.Костомарова та їх прибічників, виступав проти ідеалізації української нації, тверджень про її відрубність, безкласовість і месіанізм, що їх проповідувало ліберальне крило Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченко стояв за революцію. Свої погляди в питанні свободи і єдності слов'янських народів поет виклав у ряді творів, зокрема в поемі «Єретик». Як послідовний революційний демократ Шевченко благотворно впливає на товариство, його творчість надихала Кирило-Мефодіївців.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало 14 місяців. Викрите за доносом провокатора О.Петрова товариство було розгромлене в березні-квітні 1847. Учасників організації заарештували. Слідство тривало до 30 травня 1847

За «височайшим» повелінням членів товариства покарали ув'язненням і засланням у віддалені губернії. Найтяжче покарано Шевченка, в якого під час обшуку знайшли альбом «Три літа».

3. Значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, що викликала значний резонанс в тогочасній Україні по обидва боки російсько-австрійського кордону, політичні ідеї та культурницька праця його учасників стали етапною віхою у становленні української політичної думки, своєрідним каталізатором процесів, що дозволили нації вийти з духовної кризи пов'язаної з крахом Гетьманщини та ознаменували новий етап у боротьбі за самостійне державно-політичне існування[4].

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому з кількох міркувань. Зокрема, створення братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політичного стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який вважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної інтелігенції проти російського царату.

Широка робота по забезпеченню ідейних засад національного відродження, розпочата учасниками товариства після заслання, відобразила і, в значній мірі вплинула на становлення в українському основних парадигм у формуванні програм діяльності по забезпеченню Україні та українцям умов збереження власної ідентичності. Відомий історик Д. Дорошенко підкреслював, що "... ідейне значіння братства було величезне. Можна сказати, що його ідеї й його програма надовго зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження. Тоді як традиція окремого політичного розвитку в Україні існувала тривалий час, сучасний націоналізм -- доктрина, за якою люди спільної культури повинні скласти незалежну державу -- з'явися на цій території досить пізно. Уважний дослідник побачить, що перші активні прояви націоналізму серед груп освіченої інтелігенції в Україні можна спостерегти вже на початку XIX ст.»

Висновок

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

Основна мета - об'єднання слов'ян на засадах федерації при рівності та дотриманні прав і свобод громадян, скасування кріпацтва, та самодержавства, соціальне і національне визволення українського народу. Члени братства ідеалізували козацьку минувщину і в її суспільній організації вбачали майбутній суспільний устрій України.

Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що це була перша спроба національного відродження України політичними засобами, на основі програми, статуту та інших документів.

Список використаної літератури

1. Кирилюк Є.П. Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство. «Вісті АН УРСР», 1944. - 294с.

2. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник.-К.: Либідь, 2004. - 63с.

3. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник.- К.: Либідь, 2002. - 111с.

4. Бебик В.М. Політологія: наука і навчальна дисципліна: Підручник.-К.: Каравело, 2009. - 89с.

Размещено на Allbest.ru