Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичним та моральним знущанням з селян. За невиконання так званого твердого завдання їх позбавляли власного помешкання, худоби, землі, реманенту, господарських будівель, зерна, засобів існування взагалі. Внаслідок такої політики селяни все більше відчували брак продовольства. Вже у березні 1928 р. у листах секретарів окружкомів партії Одещини йшлося про те, що селяни “буквально голодують”. Про факти голоду говорив у листопаді 1928 р. голова ВУЦВК Г.І.Петровський на пленумі ЦК КП(б)У [40].

Селяни чинили опір, але переважно пасивний - вони почали ховати хліб. Розкладка пробуксовувала. У такій ситуації Сталін і його оточення дедалі більше переконувались у тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на індивідуальні селянські господарства, а на широку мережу колективних господарств - це відкривало можливості для необмеженого викачування сільськогосподарських продуктів і сировини з села.

Як було сказано вище, ідея масової колективізації фактично визріла ще у грудні 1927 р., наступного року її визнали за доцільну, а восени 1929 р. вона вже йшла бурхливими темпами. Сталін назвав цей рік роком великого перелому. Його ціна - жахлива: понівечене селянське господарство, сотні тисяч депортованих, мільйони загублених... Продовольча база республіки зазнала непоправних втрат. Хлібозаготівлі, розпочаті у січні 1928 р. за розкладкою, досягли свого злочинного апогею в 1932 - 1933 рр. Валовий збір хліба в Україні у 1930 р. становив 22,9 млн. т, тоді як заготували 7,8 млн.т (34,1%). Наступного, 1931р., зібрали 17,6 млн.т, а вивезли 6,9 млн.т (39,2%). З валового збору 1932р., що становив 12,8 млн.т, вивезли 7 млн.т (54,7 %) [41].

Селян залишили без хліба та інших продуктів харчування. Ось що писав, наприклад, 10 лютого 1932 р. комсомолець Пастушенко з села Полонисте Бабанського району на Вінничині у листі до самого Сталіна: “... Село виконало план на 65 %. Колгосп вивіз весь хліб до фунта всі культури... На селі щоденно гине з голоду 3-4-6 коней, нема ні зернини. Свиней було розвели 500 штук, вже подохло з голоду 184 штуки... І починають вмирати з голоду люди, пухнуть, діти кажуть “хліба, хліба”... Керують не робітники і селяни, а поміщики та буржуї, тому що робітник не буде висисати останньої крові з серця, тому що він розуміє голод і холод. Фунта соломи не дають, в хатах холод, розкуркулюють бідняків, колгоспників викидають з колгоспу за те, що хліба не дають. Зажим - не дають селянинові балакати на зборах...” [42].

Хлібозаготівельні плани радянська влада доповнила ще й планами “золотозаготівель”. Влітку 1930 р. при Наркоматі торгівлі СРСР була заснована спеціальна контора для торгівлі з іноземцями “Торгсин” (російською - “Торговля с иностранцами”). Згодом почала діяти Всеукраїнська контора “Торгсин” та її обласні філії. Магазини торгсину обслуговували іноземні представництва, запрошені для спорудження промислових об'єктів, туристів та громадян, які мешкали в СРСР та отримували грошові перекази з-за кордону. Завданням торгсинів була мобілізація іноземної валюти і побутового золота на потреби індустріалізації та держави взагалі. Дійсно, від сепня 1931 р. до початку 1932 р. торгсини обслуговували переважно іноземців. Проте з весни 1932р. до торгсинів ринули громадяни СРСР - уряд дозволив їм користуватися цією системою. Тож гнані голодом робітники і селяни понесли так зване “побутове золото” - сімейні реліквії, обручки, хрести, сережки, щоб врятуватися від голодної смерті. Людей нахабно обманювали: обважували, занижували оцінки золота і примушували на отримані гроші купувати продукти з високими націнками. Держава забрала хліб у селян, морила голодом мільйони людей, а тих, хто вижив, змушувала купувати його за золото. Торгсини проіснували до лютого 1936 р. Вони втратили своє значення після скасування у 1935 р. карткової системи, яка теж упродовж голодного лихоліття не дозволяла селянам придбати вільно хлібопродукти у містах [43].

До чинників голодомору слід віднести й паспортизацію радянського суспільства, запроваджену саме в апогей голоду в Україні. Паспортизацію населення розпочали 27 грудня 1932 р., згідно з постановою ЦВК та РНК СРСР “Про становлення єдиної паспортної системи Союзу РСР та обов'язкову прописку паспортів”. Усі громадяни країни віком від 16 років, які постійно мешкали у містах, робітничих селищах, працювали на транспорті та новобудовах, у радгоспах, зобов'язані були одержати паспорт. Він був єдиним документом, що засвідчував особу паспортизованої зони, решта посвідчень не визнавалася за документ. Колгоспники, за певним винятком, не мали офіційного права на отримання паспорта. Колгоспникам видавали паспорти лише на рік, якщо вони укладали угоду з фабриками, заводами чи будівельними конторами новобудов, а також мали відповідну довідку правління колгоспу. Таким чином, голодні селяни не могли шукати порятунку в інших місцях: безпаспортного селянина міліція повертала до колгоспу або ж запроторювала до концтаборів ГУЛАГу. Лише 28 серпня 1974 р. було передбачене впровадження паспорта нового зразка для всіх громадян [44].

Отже, немає ніякого сумніву, що голодомор 1932 -1933 рр. став наслідком державної політики, спрямованої на будівництво в країні нового суспільного ладу - соціалізму. А це означає, що він належить до тих небагатьох голодувань в історії людства, які були зумовлені суспільно-політичними чинниками.

Розділ ІІІ. Демографічні втрати українського народу в 1932-33 роках

голодомор українська нація геноцид

Факти свідчать, що масштаби голоду можуть суттєво відрізнятись один від одного - все залежить від кількості його жертв та інших наслідків. Відомо, наприклад, що голод 1972 р. у басейні ріки Ганг в Індії забрав 800 людських життів. У 1069 р. в північних графствах Англії голодною смертю померло понад 50 тис. чол. У Нігерії з 1968 до 1973 рр. - 100 тис. В 125 р. до н.е. сарана знищила всі посіви в Нумідії та Киренаїці, що призвело до загибелі 800 тис. мешканців. А в Північній Кореї протягом 1997 - 1999 рр. від голоду загинуло вже понад 2 млн. громадян. Але найбільше людей гинуло в багатонаселених країнах. В Індії на протязі 1790 - 1791 рр. голодною смертю померло більше мільйона людей; в 1866 р. в південних провінціях - Бенгалії, Оріссі та Біхарі - 1,5 млн. чол.; за 1769 -1770рр. - 3 млн., протягом 1876 - 1877 рр. - 6 млн. людей. У Китаї, в провінції Хунань, за 1942 - 1943 рр. від голоду загинуло майже 3 млн. китайців, а в 1876 - 1878 рр. у північних та центральних районах країни - від 9,5 млн.(за урядовими джерелами) до 13 млн. чол. (за даними місіонерів)[45]. Цей Великий Китайський голод, як його називають дослідники, до цього дня залишається найжорстокішим голодом в історії людства.

Як виглядає на цьому тлі український голодомор 1932 -1933 рр.?

Встановити абсолютну кількість померлих під час того чи іншого голоду неможливо - точної статистики немає. Дослідники обмежуються приблизними підрахунками. Тому стосовно загальної кількості жертв катастрофи початку 1930-х рр. у літературі можна зустріти декілька версій - від 3 млн. до 10 млн. чол. Кількість померлих від голоду 1932-1933 рр. в Україні західні дослідники оцінюють у межах від 7 до 10 млн. людей. Найбільш вірогідними, на наш погляд, є підрахунки С.В. Кульчицького. Ще 1990р. з'явилися його розрахунки щодо жертв голодомору, вперше побудовані на аналізі даних демографічної статистики. З того часу ніяких серйозних заперечень щодо них у науковців не виникало. Отже, на думку вченого, загальне число загиблих від голоду в 1932 - 1933 рр. становить 5 - 6 млн. осіб [46]. Це ставить голодомор на рівні найбільших за масштабами голодувань, яких зазнало людство за час свого існування.

Про подібні штучні голоди-геноциди у світовому масштабі відомо мало. У цьому відношенні голодне лихоліття початку 1930-х рр. в Україні можна порівняти хіба що з голодуванням 1944 -1945 рр. у Західній Голландії. Його причиною стала цілеспрямована політика фашистських окупантів з вивезення з цієї країни всіх запасів продовольства і переважної більшості сільгосппродуктів, що вироблялися в Голландії. Внаслідок цього за два роки від голоду тут померли 10 тис. чол.[47]. Слід також згадати, що наприкінці 1970-х рр. політика геноциду режиму червоних кхмерів у Кампучії з масовою депортацією міського населення в сільську місцевість без забезпечення його продовольством та житлом призвела до загибелі від голоду як мінімум одного мільйона людей [48]. До цього маємо додати і той факт, що в 1941 -1944 рр. на окупованій території України фашисти, застосовуючи політику геноциду проти місцевого населення, широко використовували й можливості голоду. За неповними даними, тільки у Харкові від голоду й виснаження загинули 110-120 тис. чол. [49].

Отже, таким чином, можна констатувати, що український голодомор 1932 - 1933 рр. належить до небагатьох відомих в історії голодів - геноцидів.

Висновки

Голодомор ретельно приховувався партійними та радянськими органами. Адже він свідчив про антинародні методи комуністичного будівництва. Публічна згадка про нього в сталінські часи кваліфікувалася як антирадянська дія, варта ув'язнення до концтабору. Та й у післясталінську епоху в радянському суспільстві добре знали, про що можна говорити вголос, а чого не варто згадувати.

Уряди західних країн у першій половині 1930-х рр. теж орієнтувалися в тому, що відбувалося в СРСР, але у відносинах зі сталінським керівництвом керувалися виключно власними національними інтересами - тому не реагували на голод.

Тільки у другій половині 1980-х рр., більше, ніж через півстоліття, правда про трагедію голодомору стала в СРСР загальновідомою і відіграла роль політичної бомби, яка разом з іншими здобутками горбачовської політики “гласності” підірвала зсередини тоталітарну радянську систему. Подібного у світовій історії знайти важко. Ця обставина надає голоду 1932 - 1933 рр. рідкісного характеру серед схожих в інших країнах.

Дослідники голоду початку 1930-х рр., щоб з'ясувати його причини, суть і наслідки, використовують різні за своїм значенням терміни: “голод”, “голодомор”, “людомор”, “голодне лихоліття”, “великий голод”, “катастрофа”, “велика трагедія” тощо. Проте найбільш точним, на думку вчених, є “голод - геноцид”. Тоді в Україні, вважають науковці, було вчинено саме акт геноциду.

Термін “геноцид” з'явився після Другої світової війни. Як категорія міжнародного права, він означає будь-які свідомі дії, спрямовані на повне або часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Його складовими є також вбивство членів групи, заподіяння тілесних чи психічних ушкоджень, навмисне створення несприятливих умов життя, розраховане на фізичне винищення групи, насильницьке переміщення дітей однієї групи до іншої.

Багато істориків називає трагічні події 1932 - 1933 рр. геноцидом проти селянства України, тобто вбивством українських селян штучним голодом, наводячи незаперечні факти загибелі величезної кількості сільських мешканців. Водночас наводяться приклади масових випадків так званого “самосуду” над селянами, до яких вдавалися активісти сільських рад, уповноважені з хлібозаготівель, окремі члени районних органів радянської влади.

Разом з тим інші дослідники, зокрема С.В.Кульчицький, вважають, що голод-геноцид 1932 - 1933 рр. мав не тільки соціально-класову, але й національну спрямованість. Наводяться аргументовані дані, що восени 1932 р. в Україні та на Кубані, де, за даними перепису 1926р., мешкало понад 900 тис. українців (62% всього населення), у селян, які не виконали хлібозаготівельний план, тобто у переважної більшості селянських господарств, держава конфіскувала не тільки все зерно - основний продукт харчування, але й незернові продовольчі продукти тривалого зберігання - сало, картоплю, цибулю, буряки тощо. Внаслідок цього селяни залишилися без будь-якої їжі. Подібної конфіскації незернового продовольства, тобто терору голодом, в інших регіонах Радянського Союзу, охоплених голодуванням, не спостерігалося. Показово, що постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР про хлібозаготівлі від 14 грудня 1932 р. торкалася і проблеми українізації на Північному Кавказі. Українізація майже половини районів Північного Кавказу була різко засуджена, а всі її здобутки були ліквідовані.

Крім того, підсумовуючи вищесказане, можна з великою мірою впевненості твердити, що індустріалізація і колективізація на грунті українізації та коренізації в очах сталінського режиму просто не мала ніякого сенсу. Розгортаючи одночасно ці два процеси, Сталін ніколи не досягнув би такого безпрецедентного режиму особистої влади, до якого він так прагнув. Українізація давала Україні шанс мати значну сферу життя, непідвладну і непідконтрольну центрові.

З іншого боку, після початку протиселянського наступу у формі примусової продрозверстки у 1927--1928 рр. та подальшого розкуркулення і примусової суцільної колективізації для Сталіна українізація та коренізація стали зайвими. Вони були спробою створити серед переважної кількості населення підтримку режимові, а тепер режим оголосив війну селянству взагалі, домагаючись не підтримки, а повної і безмежної покори.

Отже, голодомор 1932 - 1933 рр. був проявом геноциду соціально-класового і національного характеру.

Список літератури

1. Колективізація і голод на Україні 1928-1933: Збірник документів і матеріалів.-- К.-- 1992.-- С.14.

2. Марунчак М.Г. Нація в боротьбі за своє існування: 1932 і 1933 в Україні і діаспорі.-- Вінніпег, 1985.-- С.33; Упокорення голодом: Збірник документів.-- К.-- 1993.-- С.283, 285. g

3. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор.-- К.-- 1993.

4. Там само.-- С.130.

5. Международная Комиссия по расследованию голода на Украине 1932-1933 годов. Итоговый отчет 1990 год.-- К.-- 1992.

6. Там само.-- С.51, 53, 56.

7. Там само.-- С.57-59, 61, 76.

8. День і вічність Джеймас Мейса. - К.: “Українська прес-група”, 2005. - с.61-62.

9. Там само.-- c. 62-63.

10. Історія селянства Української РСР.-- У 2-х т.-- К.-- 1967.-- Т.2.-- С.166, 167, 177, 178; История Украинской ССР. В 10-и т.-- К.-- 1984.-- Т.7.-- С.277-280, 286, 287/

11. Трапезников С.П. Ленинизм и аграрно-крестьянский вопрос. В 2-х т.-- М.-- 1983.

12. Там само.-- С.101

13. Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Джерела про колективізацію і голод на Україні (за матеріалами ЦДЖАР УРСР 1929-1933 рр.) // Архіви України.-- 1990.-- №6.-- С.39.

14. День і вічність Джеймас Мейса. - К.: “Українська прес-група”, 2005. - с.65

15. Кульчицький С.В. Демографічні наслідки голоду 1933 р. на Україні.-- К.-- 1989.

16. Cоловей Д. Голгота України. Ч.І. Московсько-більшовицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною.-- Дрогобич.-- 1993.

17. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928).-- К.-- 1996/

18. Дэвис Ли. Природные катастрофы; Т.1. - с.139.

19. Там само. - С.138, 142,172.

20. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. - М.: Мысль, 1988. - С.500.

21. День і вічність Джеймас Мейса. - К.: “Українська прес-група”, 2005. - с.69-70.

22. Там само.-- c.73

23. Вперше цей термін в офіційному публічному виступі на з'їзді СПУ використав Іван Драч. Вперше слово «голодомор» було надруковано у статті Олексія Мусієнка // Літературна Україна.-- 1988.-- 18 листопада.

24. Голод 1932--1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.--К., 1991.--С. 190

25. Там же.--С. 177--193.

26. Голод 1932--1933 років на Україні.--С. 221.

27. Там же.--С. 220--221.

28. Там же.--С. 121.

29. Там же.--С. 227-231.

30. Там же.--С. 243.

31. Колективізація і голод на Україні, 1929--1933: Збірник документів і матеріалів. --К., 1992.--С. 548--549.

32. Колективізація і голод на Україні.--С. 548--549. Постанова ЦК КП(б)У та РНК УРСР 6.ХІІ 1932 легалізувала ці заходи // Там же.--С. 278--.279.

33. Голод 1932--1933 років на Україні.--С. 256

34. Там же.--С. 256.

35. Там же.--С. 256.

36. День і вічність Джеймас Мейса. - К.: “Українська прес-група”, 2005. - с.84

37. Ш а п о в а л Ю. І. Україна 1920--50-х років: Сторінки ненаписаної історії.-- К., 1993--С. 110

38. Голод 1932--1933 років на Україні.--С. 295-297.

39. Чирко Б. В. Шкідництво різних націй / Національні меншини на Україні У 1920-- 30-х роках за

40. документами ЦДАГО України//Архіви України.1992 - № 4.-- С. 33

41. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-933, 1946-1947: Злочини проти народу. - 2-е вид., допов. - К., 2000. - С.86.

42. Там само. - С.94.

43. Колективізація і голод на Україні. 1929 - 1933: Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1992. - С.414 -415.

44. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-933, 1946-1947: Злочини проти народу. - 2-е вид., допов. - К., 2000. - С.94-100.

45. Там само. - С.100 - 104.

46. Сто великих катастроф ХХ века. - С.25; Дэвис Ли. Природные катастрофы. Т.1. - С.151

47. Кульчицкий С. Сколько нас погибло от голодомора 1933 года? // Зеркало недели. -- 2002. -- 23 ноября.

48. 100 великих катастроф ХХ века. 2000. - С. 28 - 31.

49. Там само. - С.17.

50. Першина Т.С. Фашистский геноцид на Украине. 1941 -- 1944. -- К.: Наукова думка, 1985. -- С. 40, 92

Размещено на Allbest.ru