Східні слов’яни

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти тa нaуки України

Херсонський нaціонaльний технічний університет

Кaфедрa історії України і культури професійного спілкування

Контрольнa роботa

Східні слов'яни

Виконaв: студент групи 1зФ

Охріменко А.І.

Перевірив: доцент

Добровольськa В.A.

Херсон 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблеми етногенезу слов'янствa. Прaбaтьківщинa слов'ян

Розділ 2. Східні слов'яни в епоху Великого переселення нaродів

Розділ 3. Побут тa культурa східнослов'янських племен

Висновки

Літерaтура

Вступ

Східнослов'янські племена - група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Проблема походження слов'ян є предметом жвавих дискусій, що точаться навколо питань території, де відбувався процес формування слов'янського народу і слов'янської мови, часу, коли слов'янство вперше виступило на історичній арені як етнічна спільність.

Отже, метою даної роботи є з`ясування походження давніх слов'ян, їх становлення в історії людства, вплив на інші народи; вивчення їх культури і побуту.

Для досягнення мети, було поставлено такі задачі:

· розглянути проблеми етногенезу слов`ян, дослідити основні теорії їх походження

· визначити роль і місце слов`ян в епоху Великого переселення народів

· розглянути культуру та побут наших пращурів

Розділ 1. Проблеми етногенезу слов'янствa. Прaбaтьківщинa слов'ян

етногенез побут переселення народ

Історія слов'янських земель в докиївські часи - це історія панування тимчасових союзів племен Великого Степу, які стали предками сучасних слов'янських, тюркських та угро-фінських народів Євразії, а також історія постійних взаємодії з племенами, які стали предками сучасних романо- і германомовних народів. Саме ця мішанина народів і культур заснована на місцевій стародавній, доісторичній культурній і світоглядній основі породила людей, які стали називати себе слов'янами.

Слов'яни - велика група європейських народів, об'єднаних близькістю мов і спільним походженням. Слов'янські мови належать до індоєвропейської мовної спільноти. У наш час у територіальному, історичному та мовному відношенні поділяються на:

· східних (українці, росіяни, білоруси);

· західних (поляки, чехи, словаки, лужичани);

· південних (болгари, македонці, хорвати, словенці, чорногорці, серби).

Перші згадки в писемних джерелах про ранньослов'янські племена зустрічаються в творах римських вчених І--II ст. н. є. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни фігурують під назвою «венеди» («венети»). Етнонім «слов'яни» вперше вжили візантійські автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов'янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордану «Про походження та діяння гетів», або «Гетика» (551) і Прокопія Кесарійського «Історія війн» (550--554). Отже, слов'янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тис. н. є. Це був динамічний і драматичний час Великого переселення народів (II--VII ст.).

В історичній науці однією з важливих проблем є походження слов'ян. На основі письмових, археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних, та інших джерел протягом багатьох сторіч дослідники намагаються вирішити цю проблему. Складність вирішення цих питань породжувала і до цього часу породжує гострі суперечки серед вітчизняних та зарубіжних дослідників слов'янської історії, які то стихають, то, по мірі накопичення нового матеріалу, розростаються з новою силою. Початок дискусії про батьківщину слов'ян поклав ще у XII ст. давньоруський літописець Нестор, який у «Повісті минулих літ» так відповів на питання «Звідки пішла земля Руська, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала?» Ця розповідь Нестора стала основою так званої балканської, або дунайської, теорії походження слов'ян. Вона була панівною у творах польських і чеських хроністів середньовіччя (XIII--XV ст.). Наразі ж існує дві основні теорії походження слов'ян:

* міграційна - побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн, а пізніше - на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок цього слов'яни поділилися на західних і південно-східних.

* автохтонна - стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. Змінювались культури, але етнос залишався той самий. Отже, слов'яни - це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я.

Існує багато інших версій походження слов`ян, але вони усі якимось чином відносяться до однієї з основних теорій. Розглянемо декілька.

1. В ІХ ст. на сторінках Баварської хроніки викладена скіфо-сарматська, абоазійська теорія, тобто предками слов'ян визнавали скіфів і сарматів. Пращурами слов'ян до кінця XVIII ст. вважалися також алани, роксолани, кельти, фракійці та інші. Хоча ці гіпотези не були достатньо науково обгрунтовані.

2. В ХІХ-поч. ХХ ст. почався новий етап у вирішенні проблеми етногенезу слов'ян. Праця чеського славіста Л. Нідерле ”Слов'янські старожитності” (1902 р.) започаткувала вісло-дніпровську теорію походження слов'ян. Центром прадавніх слов'янських земель Л. Нідерле вважав Волинь.

3. Польські вчені Ю. Косташевський, Я. Чекаловський та інші у 30-40-х роках обгрунтували вісло-одерську концепцію, яка пов'язує слов'янські старожитності з лужицькою культурою.

4. У 50-60-х роках виникає дніпро-одерська теорія (П. Третяков, М. Артамонов, Б. Рибаков), яка увібрала у себе ідеї і висновки багатьох попередніх теорій. Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський суттєво збагатили і розвинули дніпро-одерську теорію. На думку вчених, формування слов'янського етносу - це досить тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку ряд етапів, зокрема, можна виділити два основних:

- до рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е. слов'янський етнос зосереджується головним чином у межиріччі між Віслою та Одером, частково поширюючись на Волинь;

- в ІІ-І ст. до н. е. з появою зарубінецької культури центр активної слов'янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою, Бугом, Дніпром.

Розділ 2. Східні слов'яни в епоху Великого переселення нaродів

На початку нашої ери територію сучасної України опановували різні племена і народи, які залишили глибокий слід у подальшій історії нашого краю, у його матеріальній і духовній спадщині. Період з IV по VI ст. н.е. увійшов в історію як Велике переселення народів - тобто масове переселення племен по всій території Європи. Воно було викликане ростом населення, пошуками родючих земель і пасовищ для худоби, прагненням племінної знаті до збагачення військовою здобиччю.

Почалося «Велике переселення народів» переміщенням готів з Прибалтики в Причорномор`я. Навала готів у ІV ст. розколола слов`янські племена венедів на антів та склавинів. Готи часто воювали з антами, тому вожді останніх скористалися в боротьбі проти них навалою гунів. Готський історик Йордан так описує ці події: «Перед загрозою поразки готський король Вінітарій, намагаючись показати свою силу, рушив військо на антів і, коли ввійшов туди, у першій битві був переможений, однак надалі став діяти рішуче і розіп`яв ватажка їхнього (антів) Божа із синами його і сімдесятьма старійшинами для залікування». Анти, при підтримці гунів, розбили готів і витіснили їх у межі Римської імперії. Разом з гунами слов`яни ходили на Балкани, здійснювали регулярні напади на Константинополь та його володіння (Балканські війни). Так було започатковано Велике розселення слов`ян. На кінець VІІ ст. слов`яни майже повністю володіли Балканським півостровом. Йордан сповіщав: «Тепер вони бушують повсюдна». А візантійський імператор Костянтин Багрянородний зазначав: «Зіслов`янилася вся наша земля і стала варварською». Після розгрому гунів (V ст.) і загибелі Західної Римської імперії Антський союз відігравав помітну роль у Східній Європі. Його територія стала ядром формування Київської держави. Український історик М.Грушевський вважає антів предками українського народу. Доля антів склалася трагічно. У середині VІ ст. найбільш відомі слов`яно-аварські війни, які закінчилися розпадом цього союзу. Із 602 р. анти в історичних джерелах не згадуються. Термін «склавани» трансформувався в «слов`яни». Результатом Великого переселення слов`ян стало формування нових територіальних об"єднань слов`ян, які поділяють на східних, західних і південних. Протягом VІ - VІІІ ст. союзи слов`янських племен перетворюються на територіальні об`єднання протодержавного типу - племінні княжіння (землі). Вони мали своїх князів, «стольні гради» і стали фундаментом для формування державності у східних слов`ян, колонізували нові землі.

Тривалий час в тлумаченні причин походження слов'янських народів, у тому числі й українського, перевага надавалась міграційним процесам; роль і значення аборигенного чинника замовчувалась або зводилась до нуля. Всі набутки слов'ян на терені культури розглядали як випадкове явище.

Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури, які подарували сучасникам земля і народ України, дає підстави зробити висновок: відбувалась безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій внесок у культурну спадщину. Тільки в І тис, н. е. українські землі майже шість століть були ареною наступального руху різних народів. Проте, як зазначає Н. Полонська-Василенко: «...хоч яка жахлива бувала навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв'язок між ...носіями старої та нової культури... від неолітичної трипільської культури до Української держави»*.

Розділ 3. Побут тa культурa східнослов'янських племен

Основним заняттям східних слов'ян було землеробство. Людина в ті часи ототожнювали життя з ріллею і хлібом, звідси і назва зернових культур "жито", що збереглася до наших днів. Південні землі слов'ян перевершували в своєму розвитку північні. Це пояснювалося і більш родючими ґрунтами на півдні, і землеробськими давніми традиціями, які йшли ще від скіфської пори, давніми зв'язками з рабовласницькими державами Північного Причорномор'я.

З природно-кліматичними умовами тісно пов'язані основні системи землеробства східних слов'ян. На півночі, в районі тайгових лісів (залишком яких є Біловезька пуща), панівною системою землеробства була підсічно-вогнева.

Основними знаряддями праці були сокира, мотика, рало, борона-суковатка і заступ, якими скородили грунт. Серпами збирали урожай. Молотили ціпами. Розмелювали зерно кам'яними зернотерками і ручними жорнами,

У південних районах провідною системою землеробства був "переліг". Там родючих земель було багато, і ділянки землі засівали протягом двох-трьох і більше років. З виснаженням ґрунту переходили на нові ділянки. В якості основних знарядь праці тут використовували соху, рало, дерев'яний плуг з залізним лемешем, тобто знаряддя, пристосовані для горизонтальної оранки.

З землеробським заняттям було тісно пов'язане скотарство. Слов'яни тримали свиней, корів, дрібну рогату худобу. В якості робочої худоби використали на півдні волів, в лісовій смузі - коней. З інших занять слов'ян слід назвати рибальство, полювання, бортництво. Вирощувалися й технічні культури (льон,коноплі).

Низький рівень продуктивних сил при веденні господарства вимагав величезних затрат праці. Роботи, які треба було здійснювати в чітко визначені терміни, міг виконати тільки великий колектив; в його завдання входило також стежити за правильним розподілом і використанням землі. Тому велику роль в житті давньоруської села набувала громада --світ, шнур (від слова "мотузка", якою вимірювали землю при розділах).

До моменту утворення держави у східних слов'ян на зміну родової громаді прийшла територіальна, або сусідська, громада. Общинників об'єднувало перш за все не спорідненість, а спільність території і господарського життя. Кожна така громада володіла певною територією, на якій жили кілька родин. Всі володіння громади ділилися на громадські та особисті.

Дім, присадибна земля, худоба, інвентар складали особисту власність кожного общинника. У загальному користуванні знаходилися земля, луги, ліси,водойми, промислові угіддя і т.п. Орної землі та сіножаті підлягали розділу між сім'ями.

Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій. Основним будівельним матеріалом у наших предків, як і в інших; народів Європи, було дерево. За етнографічними даними, що сягають; глибин століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при виборі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін.

Характерним для всіх слов'янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30--80 см, а іноді й більше, доти, поки не траплялись тверді материкові основи. Потім робились зруби з дерева, дахи покривались деревом або соломою. У такому житлі взимку було затишно, а влітку - прохолодно. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків.

З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. До VIII ст. рівень залізоробних горнів та ковальського реманенту був ще недосконалим. Хоча якість отримуваного металу (криці) була невисокою і потребувала додаткової обробки, проте вона цілком була придатна для виробництва основних знарядь праці, предметів побуту, зброї.

Як і всі народи, що знаходилися на стадії розкладання первіснообщинного ладу, слов'яни були язичниками. Язичницька культура східних слов'ян була багатою і різноманітною. У її надрах накопичувалися перші знання наших предків про природу і людину. Зародки астрономічних, медичних, біологічних, технічних, географічних знань укладалися в язичницьких уявленнях. Вони лежали в основі всієї життєдіяльності людей, ними визначалися цикли робіт, форми будівництва житла, звичаї,обряди і т.д.

Уже зазначалася роль релігії в розвитку мистецтва, науки, моралі в історії середньовіччя усіх народів. У східнослов'янській релігії яскраво відображені дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань дослов'янських епох. Східні слов'яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами - русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та ін.

У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що проявився у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили - боги мали людську подобу, але були наділені більшою силою, більшими вміннями, можливостями і розумом. Поряд з позитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняючи їхні найкращі риси.

Пантеон язичницьких богів формується на базі матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі.

Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену народну творчість, фольклор. У творах усної словесності слово і текст ніколи не існують самі по собі, а завжди в контексті обрядової дії, яка, в свою чергу, має практичну скерованість.

Усна поезія у наших предків з давніх часів користувалась широкою популярністю, вона була невід'ємною частиною духовного життя трудового народу. Нею виражали труднощі боротьби з силами природи, свої погляди на світ, своє горе і радощі. З широкого загалу виходили співці й музиканти, майстри різних видів прикладного мистецтва, оповідачі билин, різних переказів, казок, загадок тощо. Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відображення у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.

Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і Водохрещу) тривалий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій. Дуже часто в календарній і обрядовій поезії відображались трудові процеси в різні пори року, радість молодості, кохання та ін. Зразками такої поезії залишились в українському селі веснянки й шумки, обжинкові пісні.

Народні ідеали і сподівання знайшли своє відображення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створили своєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу. Як більш рання порівняно з писемністю народна творчість не була поглинута нею. Навпаки, вона зберігалась та існувала разом з літературою і була джерелом для численних літературних творів.

Висновки

Хоча перші згадки в писемних джерелах про ранньослов'янські племена зустрічаються в творах римських вчених ще в І--II ст. н. є., а ранньослов'янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордану ще в 551-554 р. н. є. походження слов`ян кожного року викликає гострі суперечки дослідників. Наразі існує багато різних теорій місця знаходження прабатьківщини наших предків, але основні - дві:

· міграційна - побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн, а пізніше - на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок цього слов'яни поділилися на західних і південно-східних.

· автохтонна - стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. Змінювались культури, але етнос залишався той самий, тобто, це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я.

В історії, часу Великого переселення народів, слов`яни також залишили свій значущій слід. Навала готів у ІV ст. спонукала слов`ян до розселення територією Європи шляхом ведення війн (Балканські війни). Результатом Великого переселення слов`ян стало формування нових територіальних об"єднань слов`ян, які поділяють на східних, західних і південних. Протягом VІ - VІІІ ст. союзи слов`янських племен перетворюються на територіальні об`єднання протодержавного типу - племінні княжіння (землі).

Основним заняттям східних слов'ян було землеробство, це пояснюється привабливими для цього природно-кліматичними умовами. З землеробським заняттям було тісно пов'язане скотарство. Слов'яни тримали свиней, корів, дрібну рогату худобу. З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка.

Культура давніх слов'ян розвивалася під впливом язичницької релігії, тому навіть вибір місця під будівництво будинку в давніх українців, був чітко регламентованій великою кількістю обрядів і ритуальних дій. Східні слов'яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами - русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та ін. У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що проявився у правилах етики, естетики, моралі. Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену народну творчість, фольклор. У творах усної словесності слово і текст ніколи не існують самі по собі, а завжди в контексті обрядової дії, яка, в свою чергу, має практичну скерованість. Усна поезія у наших предків з давніх часів користувалась широкою популярністю, вона була невід'ємною частиною духовного життя трудового народу.

Слов`яни - це великий народ, з багатою історією і величезним багажем культурних цінностей и значення його вивчення не можливо переоцінити.

Література

1. Актуальні проблеми Історії України: Курс лекцій. АВТОРИ - Ярослав Кісь, Василь Педич. histua.com

2. Історія України Від Найдавніших Часів і До XXI: Л.І. Кормич В.В. Багацький. - К., 2004. Підручник для ВНЗ

3. Історія України (з найдавніших часів до сьогодення) [Текст] : навч. посіб. для абітурієнтів / В. М. Заруба, Р. Ю. Васковський ; Юридична академія МВС України. Кафедра теорії та історії держави і права. - Д. : Ліра ЛТД, 2005. - 484 с.: іл.

4. Вступ до слов'янської філології: Навчальний посібник / Олена Семеног. - Суми: Видавництво СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2010. - 190 с.

Размещено на Allbest.ru