Масонство в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Історичний факультет

Кафедра Історії Росії

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: Масонство в Україні

Виконала:

студентка 4 курсу 4 групи

Історичного фак-ту

Литвин А. Л.

Перевірив:

Мельничук О.П.

Київ-2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ МАСОНСТВА

РОЗДІЛ 2. МАСОНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ У XVIII-XIXст

РОЗДІЛ 3. МАСОНСТВО В УКРАЇНІ В XIX-XXст

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Масонство йшло на Україну безпосередньо із Західної Європи, а також через Польщу, де перші масонські ложі постали 1738 року, та з Росії, де вже 1731 року першим великим майстром російської ложі був капітан Дж. Філіпс.

Перша на українських землях масонська ложа була заснована польськими шляхтичами 1742 року у Вишнівці на Волині (нині це Тернопільська область), а 1758 року існувала ложа "Трьох богинь" у Львові. З Росії масонство почало поширюватись на Лівобережній Україні і на Слобожанщині з 1740-41 рр., коли царським намісником був тут генерал, пізніше фельдмаршал Я.Кейт, шотландець за походженням, який виконував також обов'язки Великого майстра російської масонської, ложі. Масонські впливи на Лівобережній Україні активізувались з часів гетьманування К.Розумовського, який був членом варшавської ложі "Трьох братів" і мав зв"язки з масонськими колами у Франції й Росії, масонами були й брат гетьмана граф О.Розумовський, і сини, зокрема, старший із них - граф О.Розумовський, російський міністр освіти.

Масонські ідеї привносили на Україну сини козацької старшини, які, починаючи з 1740-их років, навчалися в західно-європейських університетах (переважно німецьких). Серед масонів 18- початку 19-го століть знаходимо представників українських старшинських родин - Капністів, Кочубеїв, Кулебяк, Ломиковських, Лукашевичів, Мартосів, Полетики, Родзянків, Скоропадських, Сулими, Тарновських, Ханенків та інших. Поширенню масонства в Україні сприяла також участь українців у російських масонських ложах (С.Гамалія, Я.Дубянський, М.Антоновський, М.Ковалинський, В.Томара, X.Чеботарьов, А.Прокопович-Антонський), зокрема, з тих, які працювали під проводом чи під впливом російського письменника й громадського діяча Миколи Новікова (1744-1888).

Найвідомішим осередком масонсьго руху в Україні в кінці 18-го століття був Київ, де 1784 року засновано ложу "Безсмертя", підпорядковану Великому Сходові Польщі, і де 1794 року постала ложа "Три колони".

Масонські ложі існували наприкінці 18-го століття також у Житомирі; Харкові, Одесі, Кременчуці, Немирові, Дубно, а також у Галичині - у Львові, Самборі, Заліщиках (на Тернопільщині) та інших містах. Членами лож були здебільшого росіяни й поляки. масон братство політика

Кількість масонських лож в Україні збільшилася на початку 19 століття, після розділів Польщі - Правобережної України з Лівобережною і в умовах ліберального ставлення тогочасного російського уряду до масонства

Діяльність масонів в Україні певною мірою сприяла розвиткові українського національно-політичного руху, підтримці опозиційних настроїв, що й привело до репресій, російського уряду.

Українське масонство не можна розглядати, не поглянувши на носiїв його таємниць - на так званих братiв-масонiв.

Саме цi брати в Українi стали творцями мiст i законiв, української лiтератури, унiверситетiв, партiй i наукових теорiй. Та й сам «проект Україна» також, можливо, масонська вигадка (адже масонами були творцi нової держави: гетьман Розумовський, Котляревський, Гулак-Артемовський, Франко, Грушевський, Петлюра, можливо, Сковорода та Тарас Шевченко). Проте їх масонства не слiд боятись… Автор стверджує, що масони жодного вiдношення не мають нi до сатанiстiв, нi до руйнiвникiв моральних, державних пiдвалин i церков, нi до любителiв питва «кровi християнських немовлят». Бiльше того, вiтчизняними масонами XVIII - початку XX ст. можна та треба пишатися…

Масони не тiльки створили Нову Європу, багато чого в емансипацiї європейської людини було їх iдеєю. Вони дiйсно були творцями-будiвельниками.

РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ МАСОНСТВА

Масонiв вiдлучали вiд католицької церкви та проклинали як «дияволопоклонникiв», шельмували як «зрадникiв Батькiвщини» i «сектантiв», «сатанiстiв» i «сiонiстiв», «космополiтiв» i «шарлатанiв», знищували у сталiнських i гiтлерiвських концтаборах (масонство заборонялося тоталiтарними режимами Гiтлера, Сталiна, Мао, Муссолiнi, ФрАнко, Хорти, Антонеску. За указами цих диктаторiв загинуло близько 80 тис. масонiв).

«Mason» з англiйської та французької перекладається як «каменяр-будiвельник», а з приставкою «Franc» - «вiльний каменяр» або «вiльний будiвельник».

Масони стверджують, що їх основним завданням є будiвництво Храму (будiвництво Храму в душi кожної людини), будiвництво нового суспiльства та виховання нової людини без забобонiв i егоїзму.

Тому масонськi ритуальнi засiдання в орденському Храмi називаються «роботами» - роботами з удосконалення себе i навколишнього середовища з езотеричною та практичною складовими, що порiвнюється ними з роботами каменяра з обтесування грубого каменю. На масонських роботах здiйснювався ритуал, приймалися в орден новi брати («профанам давалося Свiтло»), брати зводилися на вищий ступiнь (градус).

На роботах вирiшувались як важливi свiтогляднi питання, так i нагальнi питання ордену, питання благодiйностi та пропаганди масонських iдей, «кувалася» структура i дисциплiна кожної конкретної ложi.

Масонство виробило декiлька десяткiв ритуальних систем: англiйську, шотландську, шведську, французьку. Iнодi системи називалися на честь головного органiзатора й iнiцiатора.

Вiдомi системи Фесслера, Сен-Мартена, Циннендорфа, Шредера, Мелiссiно та iн. Врештi-решт, найменування системи означало мету та характер робiт: системи «духовного лицарства» - Лопухiна; «iлюмiнатiв» - Вайсгаупта, «розенкрейцерiв»…

Масонська ложа (вiд англ. lodge - примiщення, кiмната для зборiв) вважається основним осередком ордену.

Ложею обов'язково керує Достойний Майстер (Д. М.) або Венерабль (Майстер Стiльця, як його називали у XVIII - на початку XIX ст.). Крiсло - «трон» Достойного Майстра знаходиться «на Сходi» ложi, мiж основними святинями масонства (осяйною Дельтою та Бiблiєю). Помiчника Достойного Майстра - Майстра Стiльця називали Намiсним Майстром (Н. М.) (у ХХ ст. такої посади немає). Достойний Майстер i Скарбник обираються на один рiк усiма братами ложi шляхом таємного голосування, iншi керiвники ложi - «офiцери» - призначаються Достойним Майстром з масонiв ложi третього та вище градусiв на один рiк робiт. Поряд з Достойним Майстром - «на Сходi» - знаходяться офiцери ложi: Ритор, Секретар, Староста, Експерт.

У масонських роботах Достойному Майстру допомагали i допомагають масонськi офiцери (посадовий склад ложi) - члени ложi, якi виконують певнi обов'язки як пiд час зборiв, так i поза ними.

В символiчнiй ложi перших трьох ступенiв iснують такi офiцерськi посади (крiм Д. М.): Речник або Вiтiя - «совiсть ложi», який наглядає за виконанням традицiй i регламентом; Перший i Другий Наглядачi (сюрвельани) - свого роду, символiчнi права та лiва рука Достойного Майстра, якi разом iз ним керують роботами ложi; Секретар або Хранитель печатки, який веде документацiю ложi; Скарбник, який збирає внески та вiдповiдає за фiнанси; Обрядоначальник або Майстер Обряду - керiвник усiєї обрядової сторони масонських робiт; Експерт - помiчник Обрядоначальника, знавець церемонiй; Дародавець або Староста - офiцер, який збирає пожертвування та надає матерiальну допомогу братам; Охоронець - офiцер, який охороняє вхiд у ложу пiд час її робiт.

За наявностi багатьох лож на однiй нацiональнiй територiї вони об'єднуються у Велику Ложу, яка, у свою чергу, видiляє для управлiння ними бiльш вузький за складом Капiтул або Директорiю. Голова нацiонального Союзу масонських лож називається Великим Майстром. Сам устрiй Великих Лож може бути iєрархiчним (шотландське масонство) або представницьким, виборним (масонство iоанiвське).

Масонськi Градуси - рiвнi посвяти в таємницi масонства. Першi три градуси - ступенi англiйсько-шотландського масонства - градус учня, пiдмайстра (товариша) i майстра. Їх називають символiчними або iоанiвськими (на честь св. Iоана Хрестителя).

Цi основнi для масонського Ордену ступенi є загальними для всiх лож i всiх масонських орденiв. Iоанiвське масонство мало певний колiр: золота та небесної лазурi (Блакитне (синє) масонство). Альберт Пайк, Великий Командор однiєї юрисдикцiї масонства шотландського обряду США, писав: «Блакитнi або синi ступенi масонства є «тiльки зовнiшнiм двором або передпокоєм Храму». Частину символiв показують там втаємниченому, але його умисно, неправильними поясненнями, примушують помилятися. Немає намiру дати йому зрозумiти їх. Iстинне пояснення їх зберiгається для адептiв, князiв масонства».

Ложi Удосконалення - масонськi ступенi з 4-го до 14-го - утворюють Червоне масонство, що є перехiдним до наступного, найвищого ступеня масонства - лицарського. В ступенi з 4-го до 18-го масони зводяться капiтулом, у ступiнь з 19-го до 30-го - Ареопагом.

15-18 градуси - капiтулярнi ступенi. Найважливiшим є 18-й розенкрейцерський ступiнь. У лицарських ступенях втаємничених готували до боротьби iз злом свiту в рiзноманiтних його виявах. У ступенi Хреста i Троянди брата-масона наставляли Кабалi.

Чорним масонством є ступенi з 19-го до 29-го. Бiле масонство - адмiнiстративнi ступенi з 30-го до 33-го. Цим ступеням належить реальна влада в орденi. 33-й ступiнь (градус) присвоюється лише Верховною Радою, виконавчим органом усiх iнститутiв Шотландського Статуту (Ритуальнi поради щодо зведення у ступiнь 31-й, 32-й, 33-й називаються вiдповiдно Верховний Суд, Верховна Консисторiя i Верховна Рада). 33-й градус надається членам Консисторiї за гiдний внесок у справу франкмасонства. Про посвячення у цей градус не можна просити, його не можна вимагати; кандидатiв, якi вiдповiдають вимогам, обирає Намiсний Верховний Великий Командор (голова масонерiї). Блакитне масонство обмежується першими трьома градусами. За цiєю системою працювали росiйськi «Єлагiнськi ложi». Найрозвинутiшою була система вищих градусiв (4-33) у Древньому i прийнятому шотландському обрядi.

Древнiй i Прийнятий Шотландський Статут - iєрархiчна система масонських органiзацiй, яка є «надбудовою» над символiчним масонством.

«Прабатькiвщину» масонiв iсторики шукають в Єгиптi часiв фараонiв, у Палестинi часiв Соломона, який доручив архiтектору Хiраму керувати спорудженням Храму в Єрусалимi. Хiрам роздiлив будiвельникiв Храму на три класи; а для того, щоб вони могли пiзнавати один одного, були визначенi таємнi слова та знаки. Звiдси, на думку масонiв, iде встановлення ступенiв масонства й особливої символiчної мови «братiв».

Дослiдження масонського символiзму i ритуалу сучасних масонiв дозволяє зробити висновок, що сучасне масонство ввiбрало в себе iдеологiчнi постулати й елементи обрядностi середньовiчних християнських духовно-лицарських орденiв i середньовiчних братств будiвельникiв.

Про вплив лицарських орденiв на масонство свiдчить назва одного iз звань - Лицар-тамплiєр (Лицар Сходу i Заходу, Лицар Сходу, Лицар Троянди i Хреста, Лицар «Царственого» склепiння, Лицар мiдного Змiя, Великий Командор Храму, Князь Єрусалиму); в обрядах i ритуалах масонiв часто згадується Свята Земля, Єрусалимський Храм, а саме «Стражниками (Охоронцями) Єрусалимського Храму» називали себе лицарi-тамплiєри.

РОЗДІЛ 2. МАСОНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ У XVIII-XIXст.

Першу "майстерню" на теренах України заснував у 1742 р. у волинському селі Вишнівці польський шляхтич. 16 років по тому у Львові запрацювала ложа "Трьох богинь".

Далі утворилася ложа «Трьох білих Орлів».Вона діяла найдовше серед львівських вільномулярських осередків - 15 років (по 1782 рік включно). На першому етапі до складу ложі входило 10-12 осіб - вихідці з Італії, Франції, Швейцарії, німецьких земель. Усі вони, як і Ф. Лонгхампс, зайсалися комерційною діяльністю. Це - банкір і промисловець Й. Прешель, купці А. Бреза, Й. Бригенті, І.Люфт, Й. Мелхорн, Н. Прадель, С. Родьє та ін. Важливою подією для них було входження майстерні «Трьох білих Орлів» до складу першого угруповання польських лож, котре очолила Велика суверенна ложа «Доброчинного Сармата» у Варшаві (1770 р.)

Тогочасний керівний осередок польського масонства працював під орудою особи, наближеної до короля Станіслава Августа, заступника директора варшавської і краківської монетарні графа А.Мощинського. Спираючись на масонські зв'язки, Ф.Лонгхампс та його сподвижники прагнули зміцнити свої позиції у Львові. І справді, Лонгхампс домігся чималого як банків, підприємець, до того ж він став членом міської управи.

Новий етап у діяльності ложі «Трьох білих Орлів» почався після першого поділу Польщі, коли Львів відійшов до Австрійської імперії (1772 р.). До складу ложі увійшли представники австрійської адміністрації, військові, які поступово витіснили з керівних посад Ф. Лонгхампса та його однодумців. 1774 року очолив Й. Клеменс, швейцарець за походженням, військовий з гарнізону австрійців, що розташувався у Львові. Зберігся масонський диплом «Трьох білих Орлів», згідно з яким Й. Клеменс обіймав посаду майстра стільця цієї ложі.

Ще одна ложа, заснована Й. Клеменсом у Львові, отримала назву на честь австрійського монарха - «Йосифа до цісарського Орла» (1777-1782 рр.). Й.Клеменс відводив їй керівну роль у масонському русі Галичині. Проте у Відні зволікали з визнанням нового масонського осередку внаслідок згаданого територіального конфлікту. Тільки у другій половині 1778 р., коли стало відомо, що новий конвент у Брауншвейзі не відбудеться, ложа «Йосифа до цісарського Орла» отримала патент із Відня через К.Кінігла і здобула статус ложі-матері.

Таким чином, було створено перше об'єднання масонських лож в українських землях, яке складалось з п'яти осередків. Ложі-матері «Йосифа до цісарського Орла» підпорядковувались дві львівські ложі - «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів», ложа в Самборі «До Надії» і ложа в Заліщиках «Золотого Мистецтва».

Об'єднання лож під орудою Й. Клеменса було не єдиним масонським угрупованням, що діяло в цей час в адміністративному центрі Галичини. Ще 1776 р. вихідці з Франції абат Баудін і Д'Арно заснували у Львові гурток розенкрейцерів, із якого пізніше утворилась ложа «Трьох білих Троянд». Львівські розенкрейцери оголосили себе нащадками духовних орденів середньовіччя і водночас істинними масонами. Обіцянками розкрити зміст масонських ієрогліфів їм удалось привернути на свій бік деяких членів лож «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів». Але діяльність «Трьох білих Троянд» була недовговічною. З'ясувалось, що її фундатори не мали повноважень від Товариства розенкрейцерів у Відні і взагалі лише видавали себе за адептів ордену «Троянди й Хреста».

Й. Клеменс, однак, не спроможний був запобігти зміцненню зв'язків львівських і варшавських вільних мулярів. Зрештою, більшість галицьких масонів польського походження вийшли з-під влади Й.Клеменса і (починаючи з 1799 р.) заснували нові ложі. Внаслідок цього перше об'єднання масонських лож в українських землях розпалось (1782 р.).

Наприкінці XVIII - у першій чверті XIX ст. серед польських військових з'явилися таємні організації, які відразу ж включилися в національно визвольну боротьбу. Однією з них було «Національне масонство», засноване в 1819 р. майором 4-го піхотного полку Лукасінським. Керівництво «Національним масонством» здійснював Великий майстер (ним став Лукасінський) та утворений із перших членів цієї організації капітул. Як з'ясувало слідство у справах декабристів, до цієї організації входили офіцери, відставники та цивільні службовці. Організація була аморфним утворенням, навіть не мала свого статуту й вже у 1820 р. самоліквідувалася. Проте вона дала життя «Патріотичному товариству», яке було краще організованим і ставило перед собою конкретну політичну мету - домогтися відродження Великої Польщі. Керував «Птріотичним товариством» Тимчасовий центральний комітет. Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю. Ложі належали до різних обрядів: французького, шотландського тощо. Взагалі, конспірація у них була поставлена не кращим чином. Тому органи безпеки порівняно легко розкрили на початку 20-х років «Патріотичне товариство», заарештували ряд його членів і зрештою паралізували його діяльність..

Масонство поширювалося в Україні трьома шляхами: через Польщу, через Росію й безпосередньо із західноєвропейських країн, причому Галичина й Правобережна Україна стали в цьому відношенні польською "зоною впливу", а Лівобережжя та Слобожанщина -- російською.

Оскільки масонський рух втягував у себе майже виключно елітні верстви населення, зосереджені в містах і містечках, то на долю останніх і випало бути масонськими центрами. Найповажнішим осередком масонства став у другій половині XVIII ст. Київ. У 1784 р. в ньому запрацювала ложа "Безсмертя”. Хоча в її створенні важливу роль відіграли російські офіцери, вона не мала зв'язків з російським масонством і була підпорядкована Великому Сходу Польському. Згодом у Києві з'явилася ложа "Трьох колон", яка також мала своїм керівним центром Великий Схід Польський. До польського масонського центру належав також ряд інших лож України, а саме: кременчуцька військова ложа "Мінерва" (виникла на території Польщі, потім перебралася в Немирів, а вже відтіля -- в Кременчук), житомирські "майстерні" "Розвіяний морок" та "Схід Житомирський", які заснував місцевий лікар Францішек Гінч, дубнівська ложа "Звершена таємниця" та ін.

Якщо розвиток масонського руху в Галичині та на Правобережжі у XVIII -- на початку XIX ст. зазнав переважно польських впливів, то на Лівобережжі й Слобожанщині, як уже зазначалося, він був значною мірою зорієнтований на Росію. В цьому регіоні масонство з'явилося й активно запрацювало завдяки участі багатьох представників місцевої еліти в російських ложах, передусім тих "вільних каменярів", що співпрацювали з російським просвітителем і масоном М.І.Новіковим. До останніх, зокрема, належав випускник Київської духовної академії Семен Гамалія, за словами М.Довнар-Запольського -- “відданий і незмінний друг Новікова, його постійний співпрацівник і радник”. С.Гамалія керував однією з московських лож, хоч сам був родом з Полтавщини. Після розгрому Новіковського гуртка Семен Іванович поселився в селі Тихвінському, яке належало Новікову, й доживав там свої дні в убозтві та самотині. Адептами "королівського мистецтва" були також вихованець Київської духовної академії, бібліотекар Публічної бібліотеки в Петербурзі, літератор та історик Михайло Антоновський, учень і друг Григорія Сковороди, його перший біограф, наближений Олексія Розумовського Михайло Ковалинський, випускник Київської духовної академії та Московського університету, його перший викладач природничих наук і ректор, основоположник науки агрономії в Росії Антін Прокопович-Антонський та ін.

На початку XIX ст. поширенню в Україні "королівського мистецтва" посприяв впливовий російський масон О.Ф.Лабзін, який видавав часопис "Сионский вестник" -- як випливає з опублікованого на його сторінках списку передплатників на 1818 р., вельми популярне серед української громадськості видання. Цей масонський часопис, зокрема, передплачували Олексій Кирилович, Петро Кирилович і Лев Кирилович Розумовські, окремі державні установи (Чорноморське депо карт, газетна експедиція малоросійського поштамту в Чернігові), духовні заклади (Полтавська духовна семінарія та її ректор -- архімандрит Кирило) тощо. "Сионский вестник" мав своїх шанувальників щонайменше в семи містах України (Катеринослав, Миколаїв, Ніжин, Переяслав, Полтава, Харків, Чернігів). Думається, вже один цей факт дозволяє не погодитися з висновком С.Єфремова, що масонство в Україні нібито "широко між люди не пішло", якщо, звичайно, розуміти під "людьми" духовну еліту, на яку воно, власне, й було розраховане.

У 40-80-х роках ХУШ ст. масонських лож в Україні було небагато. Кількість їх стала помітно зростати вже наприкінці ХУШ--на початку XIX ст. Роль каталізатора масонського руху в країні відіграли революційні події у Франції та включення Правобережної України до складу Російської держави. В Україні знайшли притулок чимало французьких та польських масонів, які продовжили там свою громадсько-політичну діяльність активно пропагували масонські ідеї серед місцевої еліти, що вплинуло не лише на масштаби тамтешнього масонського руху, а й певною мірою на сам характер масонської діяльності (політизувало її).

Наприкінці ХVШ -- на початку XIX ст. “майстерні” вже функціонували в цілому ряді українських міст: Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові, Сам борі тощо. Так у Полтаві в 1818 р. Запрацювала ложа “Любов до істини”. У подільському селі Буцьківці тоді ж існувала ложа “Мінерва”, в Кам'янці - ложі “Озирис до пломеніючої зорі” та “Пломеніюча зоря”, підпорядковані петербурзькій “Астреї”. На Волині наприкінці XVIII ст. Запрацювала ложа “Доброчинність і досконала єдність”, у Вінниці - “Трьох братів”, у Кременчуці - “Марс” і “Добрий пастир”. У Києві в 1818 р. Виникла ложа “З'єднані слов'яни”, в Одесі на час працювали "майстерні" "Понт Евксинський" (до неї належали переважно іноземці), "Три царства природи" та “Друзі природи". На Слобожанщині організацією масонського типу була "Паліцинська академія", до якої входили прибічники Григорія Сковороди, в тому числі кілька "вільних каменярів", у Харкові на початку XIX ст. відкрилася філія петербурзької ложі "Вмираючий Сфінкс". Існував ще ряд таємних організацій, пов'язаних з масонством організаційно та ідейно; їх, мабуть, очолювало засноване на початку 20-х років XIX ст. “Малоросійське таємне товариство”.

В Україні на початку XIX ст. запрацювало також кілька польських таємних товариств і організацій. Невідрадне політичне становище Польщі, розчленованої й розібраної по частинах сусідніми абсолютистськими державами й позбавленої, таким чином, державної незалежності та свого традиційного політичного устрою, нагадувало політичну долю України. Проте в польських землях раніше й масштабніше, ніж в українських, почалася нелегальна боротьба за національно-політичне відродження. В Польщі, за словами С.Єфремова, прагнення "всіляких таємних товариств до патріотичної мети і завданнів, а з них відбудування польської держави на першому стояло місці". Тому діяльність польських лож і патріотичних таємних організацій на Правобережжі не лише стимулювала тамтешній масонський рух, а й посилювала в ньому національно-визвольні тенденції, істотно політизуючи його. Заздалегідь зазначимо, що, можливо, саме цей чинник визначив більш ранню появу "політичного масонства" в Україні, ніж у Росії.

Оскільки діяльність польських лож і таємних патріотичних організацій відчутно вплинула на масонський рух в Україні, зупинимося на ній докладніше.

Наприкінці XVIII--у першій чверті XIX ст. серед польських військових з'явилися таємні організації, які відразу ж включилися в національно-визвольну боротьбу. Однією з них було "Національне масонство", засноване в 1819 р. майором 4-го піхотного полку Лукасинським. Керівництво "Національним масонством" здійснював Великий майстер (ним став Лукасинський) та утворений із перших членів цієї організації капітул. Як з'ясувало слідство у справах декабристів, до цієї організації входили офіцери, відставники та цивільні службовці. Організація була аморфним утворенням, навіть не мала свого статуту й вже у 1820 р. самоліквідувалася. Проте вона дала життя "Патріотичному товариству", яке було краще організованим і ставило перед собою конкретну політичну мету -- домогтися відродження Великої Польщі. Керував "Патріотичним товариством" Тимчасовий центральний комітет. Активними членами цієї промасонської організації були полковник Крижановський, князь Антін Яблоновський, референдарій Гржимала, секретар Пліхта, сенатор і каштелян граф Станіслав Солтик та ін. "Патріотичне товариство", яке, на думку членів слідчої комісії, "складалося з осіб непримітних і не мало ні сили, ні впливу", прагнуло вести патріотичну роботу повсюди, "де в ужитку польська мова", тобто й на території Галичини та Правобережжя. Щоб краще поставити цю роботу, територію колишньої Речі Посполитої було поділено на сім провінцій: Царство Польське, Велике Князівство Познанське (до нього входило також Калишське воєводство), Галичина, Литовські губернії, Волинь, вільне місто Краків та армія (вона вважалася сьомою провінцією). Низовою ланкою "Патріотичного товариства" на Правобережній Україні стали польські гміни (земляцтва). Керівництво доручило поширювати вплив організації на Волині та Поділлі Собанському. Члени "Патріотичного товариства" мешкали здебільшого у сільській місцевості, на значній відстані один від одного, й тому не мали можливості регулярно збиратися для вирішення поточних завдань. Спорадичні засідання організації відбувалися в ярмаркові дні в Балті та Бердичеві, а також під час контрактових ярмарків у Києві. Тоді ж здійснювався й прийом нових членів.

Поширювала свої впливи на Правобережну Україну також ложа "Тамплієрів". Посвята адептів цієї ложі відбулася на початку 1821 р. на двох зібраннях у Києві. Тоді ж було утворено керівній центр ложі -- Верховну раду, до складу якої увійшли Маєвський (Великий майстер), Станіслав Карвицький (заступник Великого майстра), Лаговський (Великий оратор), Пулавський (Великий намісник), Цішевський (Великий суддя), Загорський (Великий обозний) та Карвицький (Великий секретар). Збиралися на свої засідання "рицарі храму" в Бердичеві. На одному з таких засідань було ухвалено заснувати в кожній губернії по ложі з 12-ти осіб, керівником майбутньої волинської ложі призначено Карвицького, подільської -- Мошинського, київської (за даними слідчого комітету, її так і не утворили - Пулавського та Цішевського.

Керівники польських "майстерень", полтавської ложі "Любов до Істини" та київської "З'єднаних слов'ян" (чи "Союзу благоденствія") підтримували між собою зв'язки. Так, провідники "Патріотичного товариства" здійснили спробу налагодити контакти через полтавського масова Василя Лукашевича з російськими декабристами, хоч сам Лукашевич радив їм триматися подалі від цих "легковажних і надто запальних" поборників демократичного оновлення Росії. Знехтувавши порадами полтавського "брата", полковник Крижановський у 1824 р. під час контрактів у Києві провів переговори з М.Муравйовим та І.Бестужевим. Він самовпевнено пообіцяв декабристам, що польські патріоти на випадок державного перевороту в Росії обеззброять Литовський корпус та перешкодять поверненню з Варшави в Петербург цесаревича. Про ці переговори знали волинські члени "Патріотичного товариства" -- Карвицький, Маєвський, Ворцель, Тарновський, Івашкевич. "Рицарі храму” на співпрацю з російським таємним товариством не зважилися.

"Патріотичне товариство", ні, тим паче, "Тамплієри" далі розмов не пішли й практично нічим не допомогли декабристам. Слідчий комітет констатував у 1826 р., що він "не виявив жодних обставин, які дозволили б припустити, що... одне з цих товариств вдалося до якихось дій".

Масонські ложі України мали можливість познайомитись з досвідом роботи таких польських таємних організацій, як "Товариство справжніх поляків", "Молода Польща" та "Союз польського народу". Проте вони жодною мірою не копіювали польські зразки. Попри певний вплив польського масонського руху на український, останньому були притаманні виразні національні риси -- данина місцевій специфіці політичної обстановки та громадсько-політичних рухів, національній ментальності. Так, українське масонство брало активну участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов'янських народів від національних та політичних утисків, їх об'єднання в загальнослов'янську федерацію під егідою України². Немає жодних підстав вважати, що ця ідея була запозичена в польської суспільно-політичної думки чи польського визвольного руху.

Те, що національні риси в українському масонському русі не стали все ж визначальними, свідчило не про копіювання українськими масонами польських зразків, а про їхню прихильність до космополітичних засад ордену. Зародившись у Західній Європі, масонство повсюдно вважало своїм основним завданням створення всесвітнього, наднаціонального братства, воно нехтувало специфікою національного розвитку тих країн, де пускало своє коріння, відверто тяжіло до універсалізму. Відкидаючи національне, воно, як правило, цуралося свого національного підґрунтя чи, принаймні, намагалося його приховати. Явна перевага інтернаціонального над національним була притаманна й масонству України.

Масонство другої половини XIX ст. послужило перехідним містком від напівмістичного дворянського "королівського мистецтва" другої половини ХУШ -- першої чверті XIX ст. до різночинного "політичного" -- початку XX ст. Якщо до заборони масонських лож у 20-х роках XIX ст. вони вербувалися переважно з представників старшинсько-шляхетських родин (Кочубеї, Капністи, Кулябки, Ломиковські, Лукашевичі, Мартоси, Полетики, Родзянки, Скоропадські, Сулими, Тарновські, Томари, Туманські, Ханенки та ін.), то потім, у зв'язку з формуванням української інтелігенції та національної буржуазії, в них зростає відсоток вчених, лікарів, юристів, архітекторів, літераторів, техніків, промисловців, купців тощо. Це внесло зміни у характер масонської діяльності -- послабило в ній містичний елемент й посилило політичний та національно-визвольний.

РОЗДІЛ 3. МАСОНСТВО В УКРАЇНІ В XIX-XXст.

Масонство в Україні, поза сумнівом, чутливіше реагувало на зміни в суспільно-політичній обстановці, ніж у Росії. Ще до проголошення царського маніфесту 17 жовтня 1905 р., ніби передбачаючи лібералізацію громадсько-політичного життя в державі, воно почало утворювати нові ложі. Так, у 1901 р. у Харкові з'явилася ложа "Шевченко", а ще через три роки в Чернігові -- ложа "Братерство". До них входили відомі тодішні українські діячі культури та громадські активісти. Білще того, в 1900 р. на першому Українському масонському конгресі п'ять місцевих лож (у Києві, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Одесі і Полтаві) започаткували процес об'єднання єдину організацію -- Велику ложу України, оформлення якої завершилося вже за доби української революції. Ці ложі намагалися встановити зв'язки із зарубіжними масонськими центрами, особливо Великим Сходом Франції та Великою ложею Франції (шотландського обряду).

Не відчуваючи нестачі в охочих прилучитися до "королівського мистецтва", масонський рух в Україні впевнено спинався на ноги, особливо після обнародування царського маніфесту 17 жовтня 1905 р.

Невдовзі після відкриття емісарами Великого Сходу Франції масонських лож у Петербурзі та Москві запрацювали “майстерні" також у Києві та Одесі. Польський історик Л.Хасс вважає, що в цих українських містах у 1909 р. з'явилося по одній ложі, однак, за свідченням масона Д.Бебутова, у Києві тоді насправді запрацювали дві ложі. Історія їхньої появи така. У 1908 р. на одному із засідань петербурзької ложі в масони було прийнято "депутата від Києва" Лучицького. Це був член Державної Думи від Києва, професор Київського університету, історик і громадський діяч Іван Лучицький. Ново посвяченому відразу ж доручили пропагувати масонські ідеї у місті над Дніпром та навербувати достатню кількість адептів для відкриття там ложі.

Київ упевнено претендував на роль центру масонського руху в Україні. Від "Київської зорі" вже наприкінці 1909 р відпаростилася нова ложа -- "Правда", яка, за свідченням А.Ніковського, стала виконувати функцію Малої ради -- керівного центру київських лож. О.Гальперн запевняв, що в роки першої світової війни це була друга після петербурзької місцева рада в Російській імперії, що засвідчувало високий авторитет київської масонської організації. Серед її членів А.Ніковський називав С.Єфремова, Ф.Штейнгеля, М.Грушевського, С.Чебакова, І.Полторацького та Є.Шольпа. С.Єфремов не вважав Є.Шольпа масоном, однак твердив, що київські "вільні каменярі" підтримували з ним тісні зв'язки. Членами цієї найповажнішої київської ложі він називав також А.В'язлова, Ф.Матушевського (громадський діяч, публіцист, член ТУП, а згодом -- РДПУ та УПСФ), В.Бажаєва, С.Іванова (член Державної Думи, професор), В.Косинського (економіст, професор Київського політехнічного інституту, кадет), М.Радченка (член окружного суду), Г.Александровського (громадський діяч, літературознавець, професор Вищих педагогічних жіночих курсів, а згодом -- і Київського інституту народної освіти та музично-драматичної школи ім. М.В.Лисенка), В.Лозинського (громадський діяч, ботанік, член "Народної волі" і Російської соціалістичної революційної партії) та М.Васнюхова. Керівниками ложі були, за його свідченням, Ф.Штейнгель (венерабль), Д.Тригорович-Барський (спостерігач) та І.Полторацький(секретар).

Ложі відкривалися і в інших містах України -- традиційних масонських центрах. Зокрема, працювала ложа у Харкові, венераблем якої був приятель О.Ф.Керенського, учасник усіх масонських конвентів у Росії, юрист Я.Л.Рубінштейн (його після Лютневої революції 1917 р. Олександр Федорович зробив харківським головою). В Одесі в роки першої світової війни існувало щонайменше дві ложі. До них належали, за спогадами С.Єфремова, член УСДРП Володимир Чехівський, кадет Житков, Шварц. В.Чехівський згадував, що одну з цих “майстерень" (її членом він став у 1915 р.) називали "Зіркою Сходу” ("Звездой Востока"), її венераблем був член Товариства взаємного кредиту Житков, а рядовими масонами -- професори Одеського університету Шатуновський, Коган, Д.Крижановський, місцевий фабрикант Шпенцер, двоє шкільних учителів (один з них -- М.Ржепишевський), інженер Яловиков. "Зірка Сходу" підлягала Великому Сходу народів Росії, на масонські конвенти вона делегувала Житкова. В.Чеховський запевняв, що ця ложа нібито входила до "міжнародної організації масонів". Друга одеська "майстерня" виникла в 1914-1915 рр. і називалася "Святий Іордан".

“Політичним" масонство в Україні стало принаймні кількома роками раніше, ніж у Росії, тому невипадково ініціатором створення загальноросійської надпартійної політичної організації -- Великого Сходу народів Росії були київські ложі.

До числа лідерів тогочасного масонського руху в Україні належали провідник київських кадетів, присяжний повірений Д.Григорович-Барський, якого високо цінував М.Чхеїдзе і навіть скупий на похвали Михайло Грушевський називав “найбільш здібним і зручним з київських кадетів-масонів", барон Ф.Р.Штейнгель, який був членом також однієї з французьких лож і якого Михайло Сергійович характеризував як людину "дуже обмежену, але амбітну..." Федір Рудольфович очолив у 1915 р. Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст -- впливової й добре фінансованої громадської організації, яка тісно співпрацювала з Земським союзом і нараховувала серед своїх службовців чимало українців, Очолюваний ним та іншими масонами підрозділ Союзу міст відкривав українські школи й шпиталі, надавав допомогу українському населенню Галичини, яке найбільше відчуло на собі воєнний тягар.

Масонські ложі України в другому десятилітті XX ст., як правило, керувалися статутними нормами Великого Сходу народів Росії, напрацьованими, як уже йшлося, в другій половині 1912 р. Цей нормативний документ проголосив метою організації "створення пов'язаного моральною єдністю і взаємною довірою братнього ордену" як непартійної структури, яка не обмежує політичної свободи своїх адептів, лише спрямовує їхні зусилля на "захист прав людини й громадянина". Базуючись на ідеології західноєвропейського "королівського мистецтва", статут Великого Сходу народів Росії вніс, разом з тим істотні новації в організаційну форму місцевого масонського руху, щоб максимально пристосувати його до політичних потреб. Так, у ложу дозволялося приймати не лише чоловіків (“братів"), а й жінок ("сестер"), що відповідало місцевій масонській традиції. Максимально спрощувалася орденська ієрархія -- зберігалися лише два ступені втаємничення: учень і майстер. Адепта спершу посвячували в учні і лише через певний час, коли він "засвоював традиції (ордену) й проймався його духом", -- у майстри. Було спрощено також традиційну масонську обрядовість. "Ритуал прийняття (в ложу) був урочистий, однак без театральщини й бутафорії старого масонства", -- свідчив А.Ніковський.

Принципом вербування в ложу адептів статут визначив використання особистих знайомств ("кандидат рекомендується в ложу одним із братів"). Це мало закрити шлях в організацію для випадкових, ненадійних осіб й максимально згуртувати "братів" у міцний колектив однодумців.

Було розроблено таку процедуру прийому в ложу. Статут допускав посвяту адепта трьома представниками Верховної ради -- вищого керівного органу Великого Сходу народів Росії.

Основною ланкою організації вважалася ложа. Вона складалася з 7-14 масонів. Коли в ложі набиралося 14 членів, вона могла відкрити нову “майстерню", з новою назвою та своїми "офіцерами".

Особливу увагу статут приділяв збереженню орденської таємниці. Верховна рада здійснювала контроль за діяльністю лож України. О.Керенський, О.Гальперн неодноразово навідувалися до Києва, Харкова, Одеси та інших міст, де існували "майстерні", задля ознайомлення на місці зі станом справ, проведення інформативної роботи, посвяти нових адептів і відкриття нових лож, а головне -- для зміцнення свого впливу.

Крім масонських лож, у містах України існували всілякі містичні гуртки, здебільшого організовані мартиністами. їх діяльність заслуговує на увагу вже тому, що тією чи іншою мірою була пов'язана з масонським рухом. Поява цих гуртків була наслідком тодішнього захоплення літературно-артистичної молоді та студентства містикою, окультизмом і теософією, молодь шукала духовну розраду у важкій атмосфері дедалі глибшої суспільної кризи. Ці молодіжні організації формально не були масонськими ложами, проте було б помилкою повністю відмежовувати їх від масонства, принаймні ті з них, якими керували "вільні каменярі".

Таким чином, масонство на початку XX ст. перетворилося в Україні у сильну, розгалужену, добре організовану громадсько-політичну інституцію. Воно контролювало ряд інших громадських організацій і таємних гуртків і було спроможним ставити перед собою складні політичні завдання.

У 1917 році в Києві постала ложа "Молода Україна", а в квітні 1919-го сформувалася Велика Ложа України, що не встигла розгорнути своєї: діяльності і не одержала визнання з боку Великої Ложі Світу. Після перемоги Радянської влади в Україні масонство було суворо заборонено.

Щодо західно-українських земель, що до 1939 року перебували під окупацією то масонські ложі там діяли конспіративне як за Австро-Угорщини, так і за Польщі. У 1919-1923 роках у Львові існувала Українська масонська ложа "Єдність". Діяли українські осередки масонства, і за рубежами України. Одним із перших видатних українців, пов"язаних з масонством у Франції, був Орлик. Українські емігранти у Швейцарії ще 1902 року заснували Українську Велику Ложу. В США українських масонських лож немає, проте існують масонські клуби, в т.ч. український масонський клуб у Нью-Йорку, що об"єднує членів різних американських масонських лож.

ВИСНОВКИ

В Україні перші ложі з'явилися в середині XVIII ст. До початку XX ст. діяли вони, як правило, роз'єднано й мали невиразну національну основу (в них кількісно переважали поляки та росіяни). Тенденція до їх "українізації" та політизації стала проявлятися після включення Правобережної України до складу Російської держави наприкінці XVIII ст., що, зрештою, й привело до заборони масонства в абсолютистсько-бюрократичній державі, доречність існування якої масонська ідеологія заперечувала.

Заборона в 20-х роках XIX ст. в Російській імперії таємних організацій не поклала край масонському руху в Україні, лише спричинила його остаточну законспірованість. В умовах формування національної інтелігенції та активізації революційно-демократичного й національно-визвольного рухів вітчизняне масонство на межі XIX--XX ст. відродилося й вступило в якісно нову фазу свого розвитку. Виникла суто політична організація “вільних каменярів", яка, скоріше всього, не була “регулярною" (офіційно визнаною масонськими центрами світу), однак підтримувала з міжнародним масонством більш-менш стабільні контакти. До утворення весною 1918 р. Великої ложі України керівним центром більшості її "майстерень" був Великий Схід народів Росії (утворився на початку 10-х років XX ст.). Основною метою "політичного масонства" початку XX ст. було проголошено боротьбу з абсолютизмом, за демократичні перетворення в державі та розв'язання національного питання. Організація була максимально законспірованою, її ядром була національна інтелігенція, яка прийшла на зміну дворянству.

Масонство України брало активну участь у поваленні самодержавства (у засобах масової інформації здійснювало антиурядову пропаганду, збирало кошти на державний переворот, запланований на початок весни 1917 р., однак упереджений Лютневою революцією, тощо). Після революції "братам" дісталися ключові посада в місцевих органах влади, включаючи керівництво Центральною Радою. Сила і слабкість масонського руху в Україні найвиразніше проявилися в 1916-1919 рр. "Політичне масонство" спромоглося вирити могилу самодержавству, але коли настала пора продемонструвати свої творчі можливості, воно не здолало фракційної роз'єднаності й не консолідувалося, а тому виявило свою безпорадність і зрештою поступилося владою краще організованим і політичне далекогляднішим більшовикам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Єфремов С. Вибране: Ст. Наук. розвідки. Моногр. / Упоряд., передм. та прим. Е. Соловей. -- К.: Наук. думка, 2002. -- 760 с.

2. Крижанівська О.О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у XVIII - на початку XX ст.). - К.: “Аквілон-Прес”, 1996.- 200 с.

3. Савченко В. А. Україна масонська. - К.: "Нора-Друк", 2008. - 336 с.

4. Украинский советский энциклопедический словарь в 3-х т. / ред. кол.: Бабичев Ф.С. (глав. ред.), Вишневский Р.И., Дзеверин И.А. и др. - Т.2. - К., 1988. - С. 351.

5. Ходоровський М. Масонство і Україна (за матеріалами діяльності вільних мулярів XVIII ст.): історико-архівні нариси. - К., 2004. - 139 с.

Размещено на Allbest.ru