Поява книгодрукування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поява книгодрукування в Україні

2. Причина появи та розвиток книгодрукування

3. Перша друкарня у Львові

4. Коротка історія книги

4. 1 Структура книги

4. 2 Апарат книги

Висновки

1. Поява книгодрукування в Україні

Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні.

Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.

1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р. ) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 p. ). Це було перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою.

З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р. )та «Граматика словенська» (1596 p. ). «Адельфотес» -- греко-слов'янська граматика, складена у Львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» -- першого українського друкованого словника, де церковнослов'янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії.

2. Причина появи та розвиток книгодрукування

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід Й. Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV столітті були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV -- на початку XVI століття перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федорович. Власне, Іван Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI століття У 1573 році Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий «Апостол» (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К. Острозького, -- одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, -- переїхав у його маєток в місті Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К. Острозького здійснювався грандіозний проект -- готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків достовірного тексту К. Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 році «Острозька Біблія» (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що «Острозька Біблія» довго залишалася єдиним подібним виданням.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII століття тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.

Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за 30 років (1574--1605) друкована продукція всіх друкарень в Україні знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно 46 сучасним книгам на 150 сторінок), то тільки за 5 років (1636--1640 рр. ) -- вже понад 1927 друкарських аркушів.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII століття нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику, автором якої був Мелетій Смотрицький (1619), Михайло Ломоносов назвав «вратами вченості». Вона перевидавалася більше 150 років практично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 книгодрукування українською мовою занепало.

3. Перша друкарня у Львові

Першу друкарню безпосередньо в українських землях заснував Іван Федоров-Федорович у Львові.

У Львові склалися сприятливі умови для того, щоб стати осередком друкарства. У XVI ст. це був один з найбільших економічних і культурних центрів у Східній Європі. Розташування міста на перехресті торговельних шляхів сприяло також зростанню його ролі у міжнародних культурних взаємозв'язках.

Засновником книговидання у Львові і Острозі став Іван Федоров, який до переїзду на Україну був друкарем у Москві та білоруському містечку Заблудові. Якщо про життя Івана Федорова в Україні є ціла низка архівних документів, то про московський і заблудівський періоди його діяльності відомо переважно те, що сам друкар розповів у післямовах своїх видань. Тому важко сказати щось конкретне, ким був Іван Федоров перед тим, як став дияконом церкви Миколи Гостунського у московському Кремлі, і чим займався перед тим, як розпочати 19 квітня 1564 р. друкування Апостола першої точно датованої книги в Росії. Єдине, в чому можна не сумніватися, -- те, що друкар не належав до знатної родини: про це свідчить його найменування Федоров -- за іменем батька. Так називали в Росії людей неіменитих, бо лише знатним дозволялося вживати форми на -ич. У Білорусії та Україні, де таких обмежень не було, друкар називав себе "Іваном Федоровичем", додаючи до цього пояснення "з Москви", або "москвитин". Слово "москвитин" могло бути синонімом визначення "з Москви", але могло бути й особовою назвою. Є. Л. Немировський навів численні приклади, коли люди користувалися прізвищем "Москвитин" і навіть "Москва" як в українсько-білоруських землях, так і в самому місті Москві. Однак, виходячи з контексту згадок про це, вважаємо ймовірнішим, що Іван Федоров називав себе москвитином, щоб вказати на походження зі столиці Росії.

Іван Федоров і його співпрацівник Петро Тимофієв Мстиславець вперше згадані у післямові московського Апостола 1564 р. : тут йдеться про асигнування їм з царської казни коштів на друкування цієї книги. Підкреслено, що над нею працювали обидва майстри. Так само разом вони друкували два видання Часовника, дуже близькі за текстом й ідентичні за оформленням. Робота над першим тривала від 7 серпня до 29 вересня 1565 р., над другим -- від 2 вересня до 29 жовтня того ж року. У післямовах Апостола та Часовників відзначено офіційний характер друкарні, ініціативу урядових кіл у її заснуванні. Високою кваліфікацією Івана Федорова і Петра Мстиславця можна пояснити те, що за рівнем поліграфічного виконання й художнього оформлення Апостол перевершує не лише попередні спроби друкарства (видання т. зв. Анонімної московської друкарні), але й московські стародруки наступних десятиріч.

Нові видання не знайшли в Росії одностайної підтримки. Сам Іван Федоров пізніше згадував, що залишити батьківщину і виїхати до Великого князівства Литовського його змусили переслідування з боку начальників і священоначальників, які побачили у друкованих книгах "багато єресей". Про це ним самим було сказано цілком однозначно, і не залишається жодних підстав для інших тлумачень, хоча невідомо конкретно, хто саме був ініціатором переслідувань і що саме в першодрукованих виданнях стало приводом для звинувачень у єресі. І хоч Федоров писав (можливо, щоб не закрити своїм друкам шляху до Росії), що цар непричетний до переслідувань друкарів, при доброзичливому ставленні Івана Грозного навряд чи вони мусили б емігрувати.

Іван Федоров уже в Заблудові міг довідатися про культурно-освітню діяльність львівських міщан, про їхню роль у суспільно-політичному русі. Ось чому друкар мав усі підстави сподіватися, що саме у Львові знайде сприятливі умови для самостійної видавничої діяльності. Він не міг не знати, що у цьому місті жило багато кваліфікованих ремісників, у тому числі фахівців, яких можна було залучити до виготовлення та ремонту друкарського обладнання. Є навіть неясні вказівки про існування у Львові друкарні до приїзду туди Івана Федорова, але жодної книжки від неї не збереглося, в той час як відомо понад півтисячі примірників федоровських друків. Тому наявність дофедоровської друкарні в Україні надійно довести дуже важко, -- якщо ж припустити, що така друкарня існувала, то тоді, в усякому разі, вона була дуже малопотужною і короткотривалою. Тому є підстави погодитися не з тими авторами, які вишукують міфічні "дофедоровські" друкарні, а з тими, які вважають першу львівську друкарню, що діяла в 1573-1575 рр., першою друкарнею в Україні, а Апостол 1574 р. -- першою друкованою на українській землі книгою.

Де саме містилась друкарня Івана Федорова, де він мешкав? Після смерті Івана Федорова в одному з документів його названо "друкарем з Підзамча", тому дослідники припускали, що він з самого початку оселився на Підзамчі. Однак згодом Е. Ружицький виявив документи про те, що в 1573-1574 рр. друкар наймав приміщення не на Підзамчі, а на Краківській вулиці. Йдеться про записи в книзі, де реєструвався збір податків з міського населення. Зі записів про сплату королівського подвійного шосу, який розпочали збирати 11 березня 1573 р., видно, що у цей час у Кулґанківському будинку наймав приміщення "руський друкар" (impressor Ruthenus), який сплатив один золотий і один гріш.

Книга, яка друкувалася від 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р., вийшла без титульного аркуша, але за змістом -- це "Діяння і послання апостольські". Формат львівського Апостола -- фоліо, приблизно 18Ч20 см. Починається він аркушем, на звороті якого зображено герб гетьмана Г. О. Ходкевича, далі йдуть 14 ненумерованих аркушів і 264 аркуші, нумеровані кириличними літерами в правому нижньому кутку лицевої сторони кожного з них. Текст львівського Апостола повторює московський першодрук, лише на початку вміщено три додаткові пояснювальні статті (арк. 1 -9), а московську післямову замінено новою -- талановитим автобіографічно-публіцистичним твором Івана Федорова (арк. 260-264). В основному тексті виправлено деякі помилки, уточнено переклад окремих зворотів. На відміну від московського, відновлено написання з ъ у префіксах въ, въз, съ і у прийменниках, хоча трапляються і винятки з цієї засади. Таким чином, Іван Федоров наблизив текст до того правописного варіанта, який тоді був загальноприйнятим в Україні. Натомість наголоси переважно такі, як у московському Апостолі; окремі випадки наголошування українського типу дають підставу для припущення про залучення до роботи складальника-українця.

4. Коротка історія книги

Книга - одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона “Апостол”.

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” - книга, “тека” - сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам'ятних часів. Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

Поява книгодрукування -- значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури -- мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556--1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія -- зображення української флори.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги -- граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона Ще й цінна пам'ятка шкільної освіти.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври. .

Перший період лаврського друку - це період її вільного життя; Лавра вільно друкувала всі книжки, які тільки вважала за корисні та потрібні, і ніхто тоді не ставав їй на дорозі цієї культурної праці. Таким життям жила Лавра цілих 70 років, тобто до того часу, коли українську церкву було віддано московському патріархові(1685рік).

Другий період лаврського друку - це період боротьби її за права Лаври, за її свободу друку (з 1685 до кінця XVIII століття). Почався цей період після приєднання української церкви до московського патріархату. В цей час забороняється видання книг українською мовою, на друкування потрібен був дозвіл патріарха. І тому не диво, що за XVIII століття ми маємо небагато українських друкованих творів, але за те з'явилася велика кількість творів рукописних, що випадково побачили світ тільки в XIX столітті. . .

В боротьбі за свободу друку, що так довго і так вперто вела Лавра, гору таки взяла Москва. І старожитні права Лаври були зламані, та вона тепер вже й не протестувала і почала друкувати книжки, тільки однакові з книжками московськими. Настав третій, новий період лаврського друкарства, що вже цілком ішов під патріотичним прапором «обрусєнія». . .

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI -- на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

4.1 Структура книги

друкарня підручник буквар книга

Будь-яку книгу можна розділити на вступну частину, основний текст і заключну частину.

Вступна частина: Не існує яких-небудь особливо твердих правил, що визначають вид вступного матеріалу, оскільки зміст вступної частини часто визначається вимогами до представлення теми матеріалу і відносною довжиною кожної частини. Скажемо просто, що запропонований нижче порядок випробуваний і підходить для більшості книг.

Вступний матеріал часто нумерується окремо від основного тексту, наприклад, римськими цифрами. Цей спосіб зручний, наприклад, для довідників, коли остаточна довжина вступної частини може бути встановлена після одержання спробних відбитків сторінок; у книзі може міститися багато глав чи розділів, і сторінки зі змістом можуть бути остаточно сформовані тільки на етапі друку книги. При виданні літератури масового попиту цей спосіб не принциповий.

Авантитул: Авантитулом називається перша сторінка видання, розташована перед титульним листом і утримуюча звичайно видавничу марку, епіграф, присвяту, надзаголовні дані. Зрідка застосовуються й інші назви: фортитул чи вихідний лист. Сторінка може бути і порожньою, не утримуючої ніякої інформації. Вона як би захищає титульний лист. При нумерації сторінок авантитулу, як правило, привласнюється перший номер. Якщо в процесі верстки виникають зайві сторінки, авантитулом можна пожертвувати.

Оголошення: Оголошення має на увазі список інших книг даного автора і міститься на контртитулі. Тут же наводиться інформація про видання в цілому чи відтворюється титульний лист видання, який послужив оригіналом для перекладу.

Заголовок: Основний заголовок книги відображається, звичайно, на титульному листі. Як правило, заголовок містить у собі назву видання, виділену художньо-поліграфічним способом.

Зворотна сторона титулу: На зворотному боці титульного листа, що традиційно є четвертою сторінкою видання, розміщаються елементи вихідної інформації (наприклад, знак охорони авторського права, каталожна дані, анотація й основна інформація про видання і видавця.

Фронтиспис: Ліва сторона розвороту з титульним листом служить для розміщення ілюстрації чи портрета автора.

Зміст: Перелік частин, розділів і глав у книзі. Список змісту традиційно починається з лівої сторінки. Список ілюстрацій Повний перелік ілюстрацій. Список скорочень. Для словників і довідників - список використовуваних у книзі скорочень.

Передмова: Супровідна стаття, що розміщується на початку видання. Як правило, у передмові пояснюються мета й особливості змісту і побудови твору.

Вступ: Вступ розкриває тему книги, звичайно пишеться автором. Починається з нового листа.

Основний текст: Основний текст може бути поділений на будь-яку кількість частин, розділів, глав, підрозділів у будь-якім їхньому сполученні.

Заключна частина: Як і вступний матеріал, заключний матеріал також може бути представлений різним чином.

Післямова: Супровідна стаття, що поміщається після основного тексту твору.

Додатки: Таблиці, пояснення і доповнення, що мають відношення до основного тексту, але допоміжні стосовно головної теми.

Примітки: Примітки, що пояснюють.

Список термінів: Список понять і термінів, що відносяться до обговорюваної теми.

Словник: Список іноземних слів за абеткою з поясненням їхніх значень.

Бібліографія: Список книг, використовуваних як джерела чи інформації рекомендуються для подальшого вивчення.

Предметний покажчик: Список понять за абеткою з посиланнями на сторінки.

Всі елементи в заключній частині звичайно починаються з нової сторінки. Як правило, використовується нумерація, що продовжує систему нумерації основного тексту, але якщо має місце достатнє близький зв'язок за змістом із вступним матеріалом, чи заключна частина, що приводиться, є єдиної для декількох томів, можна використовувати при нумерації римські цифри, продовжуючи нумерацію з вступної частини, чи почавши її заново.

4.2 Апарат книги

Всередині книги чітко виділяються:

- основний текст твору, заради поширення і читання якого видається книга;

- додатковий текст, що примикає до твору, але в нього не входить, тобто додатки, документи, довідкові таблиці, редакції, варіанти основного тексту;

- допоміжний (службовий) текст - так називаний апарат книги.

В апарат книги входять:

а) апарат, що несе інформацію (вихідні зведення на титульному листі, обороті титулу, кінцевій смузі, що являють собою короткі основні дані, що характеризують книгу);

б) пошуковий, довідково-допоміжний апарат книги (зміст, зміст, покажчики предметів, імен і т. д., чи списки покажчики ілюстрацій, колонтитули);

в) що пояснює, науково-допоміжний апарат (вступна стаття, передмова, післямова, коментарі і примітки);

г) бібліографічний апарат (бібліографічні посилання, списки літератури, покажчики).

Висновки

Хоча українські землі і потерпали довгий час від гніту сусідніх країн-загарбників, але розвиток культури був розвинутий з допомогою людей, які були патріотами своєї країни, хоч таких було і небагато. В більшості держав того часу (У кінці XV -- на початку XVI ст.) книгодрукування було вже більш-менш розвиненим. Але в Україні, через постійні війни та боротьбу за збереження держави, воно тільки зароджувалось. Ми повинні бути вдячними тим маленьким друкарням, що з`явились тоді у Львові, Києво-Печерській Лаврі, Чернігові та ще у деяких містах у підпільних друкарнях, за нашу культурну спадщину, за ту іскринку, що розпалила вогонь освіти в Україні.

Размещено на Allbest. ru