Скіфський "звіриний стиль"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Геолого-географічний факультет

Історія української культури

Реферат

Скіфський «звіриний стиль»

Виконав:

Студент І курсу

Синєгубка В.В.

Групи ГЗ-11

Перевірив:

Доцент Домановський А.М.

Харків 2014

Зміст

Вступ

1. Скіфський «звіриний стиль»

1.1 Виникнення стилю

1.2 Загальна характеристика

2. Найвідоміші скіфські артефакти

2.1 Срібна амфора

2.2 Золотий гребінь

2.3 Золота пектораль

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки, тому що свого письма скіфи не мали. Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах. У VII-VI ст. до н.е. заповзятливі й енергійні греки заснували безліч колоній по берегах Чорного й Азовського морів: Олъвію, Херсонес, Кафов, Пантікапеєв, Фанагорію, Танаіс. Давньогрецький історик Геродот (484 - приб. 430 р. до н.е.) склав опис південної частини Східно - Європейської рівнини. Її корінне населення, що складалося з різних етнічних груп, він назвав скіфами. Скіфи жили кочовим устроєм, займали територію від Дону (Танаїсу) до Дунаю (Істри), від морів Чорного й Азовського (Евксінського понту і Меотійського озера) на півдні до земель теперішньої Білорусі. Вони поділялися на дві групи. Одна осіла у лісостеповій зоні, поєдналась з племенами, які тут жили. Друга -- кочово- степова, займалася скотарством і мисливством. Скіфи залишили розвинену культуру, особливо витончене мистецтво виробів з металу, кістки, дерева (зброя, кінська збруя, ужиткові речі), вироби ювелірів, що частково збереглися в скіфських курганах.

Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила -- нагрудна прикраса ритуального характеру. Розділена на три смуги -- зооморфну, рослинну і антропоморфну пектораль є яскравим прикладом греко-- скіфського ювелірного мистецтва. До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури -- виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку. Ці образи володаря причорноморських степів у ІІІ-ІІ ст., до н.е. ставили на могилах у Степовій Скіфії. Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) -- охороняла вогнище та житло (саме ім'я Табіті означає "та, що зігріває"). Далі Папай (Зевс) та його дружина Алі (Гея) -- божества неба і землі, союз двох стихій -- джерело життя. Далі Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон). Арей -- молодший з богів, але в житті Скіфії його культу належала провідна роль. Геродот пише, що на честь Арея проводилися щорічні жертвоприношення. По всій Скіфії споруджувалися велетенські чотирикутні жертовники з хмизу, на верхівці яких був укріплений старовинний залізний меч (символ Арея). Цьому мечу скіфи приносили в жертву овець та коней.

1. Скіфський «звіриний стиль»

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин -- ведмедя, рисі, бика, коня чи кози. Часто це символ-мітка: ратиця хижака, пильне око або потужне крило птаха, гостре ікло або пазур хижака. Саме зображення тварин чи характерних для них частин тіла, дало назву особливій течії в декоративно- прикладному мистецтві "звіриний стиль". Основним матеріалом для виготовлення творів скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо. Обожнювання сил природи, тварин спричинило розвиток звіриного стилю у скіфському мистецтві. Характерним для нього є зображення тварин, частин їхнього тіла і особливо боротьби між хижаками.

1.1 Виникнення стилю

Про розвиток мистецтва скіфів розповідають пам'ятки, що репрезентують високий рівень не лише їхнього матеріального виробництва, а й свідомості та інтелекту. Мечі, кинджали, військове спорядження коней, жертовні ножі -- скіфські майстри прикрашали художнім орнаментом і візерунками з широким використанням золота. Скіфи навчалися художнього ремесла у своїх сусідів -- греків-колоністів. Значну частину найдених археологами художніх творів виготовляли на замовлення багатих скіфів висококваліфіковані грецькі майстри. Численні знахідки скіфської культури зберігаються у Петербурзі в Ермітажі, у Київському музеї історичних коштовностей та деяких інших музеях.

По одній з версій, на виникнення унікального "скіфського звіриного стилю" вплинули бронзові вироби з провінції Ордос у Північно-Західному Китаю, так звані ордоські бронзи. Інше можливе джерело -- Лурістан на південно-заході Іранського нагір'я, перський звіриний стиль, блискуче розвитий майстрами епохи Ахеменидів (VII-V ст. до н.е.) і Сасанидів (III-VII ст. н. э.). Елементи того ж стилю присутні в мистецтві іонійців періоду архаїки, що населяла острови Східного Середземномор'я і які знаходились під явним перським впливом. За посередництвом грецьких колоністів це мистецтво потім асимілювалося з "скіфським". Висловлювалися версії про місцеве, сибірське походження "звіриного стилю" і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Самі ранні знахідки датуються IX ст. до н.е., але риси оригінального стилю складаються до VII ст. до н. е. Майстри євразійських степів кували зброю -- акінакі (короткі скіфські мечі), щити, робили кінську збрую, бляхи, пряжки, псалії (вудила) -- стрижні, увінчані головою звіра, казани, дзеркала, ритуальні навершшя жезлів. Зображення звірів в епоху, що передує появі окремих осередків декоративного і прикладного мистецтва, не прикрашали, а виявляли, позначали і підсилювали функцію предмета.

1.2 Загальна характеристика

Персонажів "звіриного стилю" небагато, вони повторюються і ясно підрозділяються на три групи відповідно трьом "зонам" міфологічного "Світового Дерева": небесної (птаха), земної (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. Серед хижаків -- пантери, леви, ведмеді, лисиці.

Однією з головних особливостей "звіриного стилю" є контраст чистих поверхонь, гладких обсягів тіла тварини, вирішених характерним перетинанням площин, з гіпертрофованою фактурою деталей. Ця особливість зумовлена оригінальною технологією: скіфські майстри воліли не ліпити, а вирізувати ножем із широким лезом з м'якого воску модель майбутнього виливка з металу. Звідси характер трактування форми тіла тварини -- великими площинами з різкими гранями, а також аналогії виробів із золота з дерев'яними різьбленнями. Голови, очі, вуха, роги, копита звірів геометризуються, збільшуються в розмірі і, всупереч правдоподібності, довільно переносяться з місця на місце. Так, на лапах пантери і на її хвості можна розглянути мініатюрні зображення зсілих хижаків. Замість пазурів лапи звіра закінчуються пташиними головами. Аналогічний прийом "зооморфних перетворень", інтерполяцій характерний для багатьох архаїчних культур, древньоамериканського, єгипетського мистецтва, виробів американських індіанців і аборигенів Полінезії. Не можна не віддати належне гостроті погляду скіфських художників, що могли точно виразити сутність кожного звіра. Треба відзначити також схильність творців звіриного стилю до орнаментальної розробки деталей. Так, роги оленя найчастіше перетворюються в рослинні завитки або закінчуються стилізованими пташиними голівками.

Прекрасне художнє сприйняття і відчуття матеріалу дозволяли стародавнім майстрам надавати будь- якому побутовому предмету обліку того чи іншого звіра. Пози тварин також своєрідно умовні, вони не виражають рух або дію. Багато образотворчих деталей є "кочуючими", незалежно від породи звіра вони переходять з одного зображення на інше. Усі ці незвичайні композиційні прийоми свідчать про вплив якихось особливих факторів. Можна також помітити, що у всіх випадках вигадливі пози звірів, їх фрагментизацію і гіперболізацію деталей, які додержуються принципу замкнутого, компактного силуету. Вписуючи зображення в замкнутий формат виробу, майстер прагне максимально заповнити поверхню -- це принцип декоративного мистецтва, що яскраво проявився ще в одному східному "килимовому", або орієнталізуючому, стилі античності. Прагнення до максимальної щільності приводило до цікавого явища: "загадкових картин", у яких контур одного звіра вписується в інший і продовжується в третьому. У подібних зображеннях трохи "зрослих" звірів можуть мати загальні деталі -- голови, роги, копита. Розгадати такі зображення досить важко.

Декоративне узагальнення і акцентування деталей приводить до типізації, а стилізація поєднує різні форми в один декоративний образ звіра. До прийому орнаменталізації можна віднести, обігравання отворів, порожнеч у зображенні, що підсилюють його компактність. Цей прийом розрахований на сприйняття з відстані, отвори виділяються на темному або на яскравому кольоровому тлі. Круглі виїмки -- ока, ніздрі тварини, так само, як і орнаментальні поглиблення, заповнювалися кольоровою емаллю, що цінувалася в той час однаково з дорогоцінними каменями й ефектно виділялися на тлі золота. Цей прийом входить у загальне поняття "поліхромного стилю". У мистецтві скіфів, як і в перському, зустрічається прийом симетричного подвоєння зображення, умовно названий "геральдичним", або антитетичним (від греч. antithesis - протилежність). Мистецтво скіфів V ст. до н.е. іноді називають "скіфським барокко" через його вичурність і пишну орнаменталізацію деталей.

2. Найвідоміші скіфські артефакти

2.1 Срібна амфора

Відкрита в Чортомлицькому кургані (поблизу Нікополя) знаменита чортомлицька срібна амфора, виконана в Пантікапеї, є одним з найбільш чудових творів античної торевтики. Чортомлицька ваза-амфора замкненою формою нагадує аналогічні посудини з острова Самое VI ст. У нижній її частині -- три крани -- отвори. Два з них оформлені у вигляді лев'ячих голівок, один -- у формі голови коня. Отвори колись закривались спеціальними втулками, щоб не витікав напиток з амфори. Поверхню амфори покривають три смуги зображень, орнаментально--фантастичні, розкішні за формою рослини, що пагінцями рівномірно заповнюють майже всю амфору. На верхній вертикальній частині вази-- амфори фризовою смугою виділено зображення скіфів, які приборкують диких коней, а на верхній пологій частині -- дві сцени роздирання оленів грифонами. У загальній композиції амфори закладені концепція динаміки і статики, концепція часу і вічності, концепція життєвої повсякденності та боротьби, які циклічно повторюються, отже, -- концепція постійності й непорушності космосу і водночас існування всесильного божества. Характерна подовжена, витончена форма вази й найтонший рельєфний рослинний орнамент з пагонів, листя, квітів і птахів. Особливий інтерес представляє рельєфний фриз з зображенням скіфів у степу серед кінського табуна: скіфи, які накидають аркан, дресирують коней. Композиція фриза, справляє враження вільного розміщення фігур в просторі, пов'язана з формою і декорацією вази: по центральній осі розстановка фігур більш вільна, під ручками -- більш щільна. Поза сумнівом, художник бачив у житті сцени, які він зобразив,старих і молодих скіфів, їх одяг, рухи, їх великоголових кремезних коней, відчував вільне повітря і простір безкраїх степів, тому тільки спроможний він був створити такий прекрасний, живий і переконливий твір. Вище фризи із скіфами, розміщена смуга з грифонами, що роздирали оленя, данина скіфській «звірячій» тематиці.

2.2 Золотий гребінь

Світову популярність набув золотий гребінь з кургану Солоха поблизу Нікополя. Верхня частина гребеня прикрашена чітко розташованими фігурками лежачих левів, які утворили немовби ажурний фриз елементів з лев'ячих фігурок і порожнину між ними, відділяють функціональну частину від декоративного завершення. Верхня частина гребеня становить скульптурну пластику із двостороннього рельєфу, що зображає динамічну батальну сцену, закомпоновану в кругову композицію. Батальна група -- зображення трьох воїнів: один -- верхи на коні вбиває іншого воїна, який нападає на нього спереду; його поранений кінь лежить під ногами вершника. Третій воїн із мечем поспішає на допомогу вершникові. Композиція становить гармонійно організовану скульптурну групу, сповнену руху і динаміки. Ймовірно, два воїни, на головах яких грецькі шоломи, -- це скіфські воєначальники (такий самий грецький шолом, як на вершникові із гривни, лежав у похованні поряд із головою покійника). Можливо, центральний персонаж із композиції гребеня і зображає покійника у бойовій ситуації, але це лише здогадки. Елементи одягу та зброї на персонажах -- напівскіфські та грецькі: скіфські кафтани, штани, декоровані нашивками (але на головах два грецьких шоломи), на гомілках у вершника -- грецькі кнепіди, на тулубах панцирі. Третій воїн зображений у скіфському одязі без покриття голови.

Зброя у воїнів здебільшого скіфська. Всі деталі одягу та зброї мають аналоги у предметах, що побутують у скіфських похованнях. Вершник, який різко осадив коня на задні ноги -- мотив особливо мальовничий для пластики і живопису. Автор, прекрасно оволодів художніми засобами античного мистецтва найвищого рівня, та знав степову атмосферу життя кочівників.

2.3 Золота пектораль

Сьогодні, чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила. Золота пектораль -- нагрудна прикраса ритуального характеру серед пам'яток скіфського золота має тільки одну аналогію -- золоту пектораль із кургану Велика Близниця, що, ймовірно, належить одному і тому самому авторові. Золота пектораль місяцеподібної форми, закінчена із боків високохудожнім кріпленням, має три поля, розділені чотирма крученими гривнами. Останні становлять тектонічну основу для ажурних золотарських композицій, до яких вони прикріплюються. Центральна композиція має підоснову із золотої пластинки, що зумовлено суто механічними функціями тендітності золотарського заповнення простору між другою і третьою крученими гривнами. Нижню полосу становить тема "шматування", середню -- "дерево життя" і верхню -- сцени із зображенням життя скіфів та свійських тварин. Тобто, є три полоси -- зооморфна, рослинна й антропоморфна, розміщені в різній послідовності.

Домінуючі сцени нижньої смуги становлять три групи, кожна з яких подає сцену розшматування двома грифонами свійського коня, яскраво передані сцени акції нищівної стихії і знущання потвор над мирними тваринами, сповнені виняткового художнього напруження, динаміки та експресії. Середня смуга -- зображення "дерева життя". В цьому випадку використано мотив степової рослини з усіма ознаками онтологічного умовно- монументального образу. Рослина наче виростає з акантового келиха і пишно розростається по боках від розетки в центрі. На "дереві життя" -- птахи, квіти тощо, це синкретичний центральний образ Великої Богині-- Матері, адаптований і кочівним, і осілим населенням цього регіону. Образ "дерева життя" статичний, це образ Вічності, ідею якої втілює Велика Богиня. Найскладнішою для мистецького прочитання є верхня смуга пекторалі.

Якщо аналізувати пектораль з погляду категорійності світових мистецьких над систем, то золота пектораль буде виразником мистецтва ідеалізуючого, що увібрало ознаки онтологічно-- знакової та візуальної надсистем. У верхній смузі пекторалі сцени є немовби виявами двох категорій, у центрі -- ієрархічна композиція зі зображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку з овечого хутра, -- золоте руно. Сцени, що розвиваються у верхній смузі, відображають ідилії кочового тваринницького степу (корови з телятами, кобилиці з лошатами, молоді дояри корів і овець, далі -- вівці, козенята, дика качка). Ієрахична композиція в центрі верхньої смуги може розглядатися як своєрідний "Триморфон", -- традиційна у мистецтвах Єгипту і Близького Сходу композиція, де, наприклад, біля "Вікового дерева", стоять дві постаті, котрі віддають честь Божеству. На єгипетських пекторалях таку роль зазвичай виконує скарабей, обабіч якого два сфінкси. Триморфон є неодмінною темою давньовізантійського і давньоукраїнського іконопису, загалом сакрального мистецтва. Образ золотого руна пов'язаний із міфом про Аргонавтів та іншими старогрецькими міфами. Згідно з міфом, золоте руно одягав на себе бог Зевс, коли вступав до неба. Ймовірно, тому руно сприймалось як тотем Зевса або навіть його іпостась.

У випадку із золотою пектораллю йдеться про поширене тоді явище синкретизації. На Колхіді святкування золотого руна і пов'язані з ним ритуали відбувались у день весняного протистояння. Жертви на честь Зевса люди приносили у квітні, вимолюючи добрий урожай, приплід худоби тощо. Ця тема простежується і у верхній смузі пекторалі. Загальна ідейно- філософська підоснова твору втілює давньоіранську дуалістичну ідеологію протистояння добра і зла. Нижня смуга зооморфна -- це зло; верхня, антропоморфна, добро. Середня -- центральний образ "дерева життя", образ Богині- Матері.

Висновки

Спадщина скіфського золота надзвичайно багата. Скіфи не будували святинь чи палаців -- у них освячувалося кочівне життя. Предмети культури, які можна за естетичною та ідеологічною завантаженістю зіставити з витворами грецької античної пластики, -- це золотарські прикраси одягу, збруї, предмети, виготовлені для того, щоб бути прикрасою життя і "супутниками" покійників. Тому ці предмети опинились у курганах, де відтворювався потойбічний світ.

Скіфська культура розвивалася не ізольовано, а в тісній взаємодії з культурами інших народів (Передньої Азії та Кавказу). Велике значення в освіті Скіфської держави мали грецькі міста, торгівля з якими прискорила складання у скіфів класового суспільства (початок 4 ст. до н.е.). Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства, що своїм корінням сягають до мідного віку, та античної культури грецької цивілізації.

У мистецтві скіфів, що виникло на перехресті Заходу і Сходу, сформувався так званий «звіриний стиль», у якому домінували анімалістичні жанри - зображення реальних і фантастичних тварин: оленів, пантер, коней, грифонів. Саме в скіфському мистецтві відбулася взаємодія форм і прийомів композиційних побудов, вироблених у різних культурах.

Вироби з коштовних металів, на яких нерідко зображено сцени з життя скіфів (побут, ритуали, полювання, бій), свідчать про вишуканий смак давніх майстрів Усі найкращі здобутки мистецтва скіфів ніби сконцентровані у царській пекторалі з кургану Товста Могила. Це справжній шедевр світового значення. Із надзвичайною майстерністю у чудовий орнамент вплітаються сюжетні сцени скіфського побуту: в пекторалі гармонійно поєдналися реалізм зображення людей і тварин з декоративністю вишуканого орнаментального узору.

Перелік використаних джерел

скіфський артефакт зооморфний інтерполяція

1. Кравченко С. Скіфське золото / Кравченко С. Наука и жизнь, № 9. -- 1971. -- С. 10--12.

2. Агбунов М.В. Путешествие в загадочную Скифию./ Агбунов М.В. отв. ред. Кругликова И.Т., Хотинский В.А., АH СССР,-- М., Hаука, 1989, 189 с.

3. Мозолевський Б.М. Скіфський степ./ Мозолевський Б.М. -- К.: Наукова думка, 1983. -- 200 с.

4. Петухов Ю.Д., Евразийская империя скифов./ Петухов Ю.Д., Васильева Н.И. -- М.: Вече, 2007. -- 400 с.

5. Березанская С.С. Ремесло эпохи энеолита; бронзы на Украине./ Березанская С.С., Цвек Е.В., Клочко В.И., Ляшко С.Н. -- Киев, 1994.

6. Алексеев В.П. История первобытного общества./ Алексеев В.П., Перший. А.И. -- Москва, 1990.

Размещено на Allbest.ru