"Руська трійця"

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РЕФЕРАТ

з предмету: Історія України

на тему:

«Руська трійця»

Виконала: студентка І курсу ІІ групи

факультету соціології

Микитенко Карина Андріївна

Викладач: Заболотна Інна Миколаївна

КИЇВ - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ

УЧАСНИКИ «РУСЬКОЇ ТРІЙЦІ»

«РУСЬКА ТРІЙЦЯ» ТА ЇХ ПЕРШІ ЗБІРКИ

«РУСАЛКА ДНІСТРОВА»

ДІЯЛЬНІСТЬ ГУРТКА НА ТЛІ ГАЛИЦІКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

ВПЛИВ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця». Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін «руська» для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиша-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени «Руської трійці» своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні «підняти дух народний, просвітити народ», максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного «ходіння в народ» стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але «Руська трійця» не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ

Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Окрім цього, «Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст. в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток». Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. «Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності». Якщо поезія сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком.

Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов'янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як і на західно- та південнослов'янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур «світова туга» трансформувалася тут у «національну тугу». Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов'янського об'єднання. Українці виробили власний варіант «теорії нації», розроблений Фіхте та Гердером, «заснований на загальнослов'янській спільності та етнокультурних традиціях.

Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об'єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства.

Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. «Лірика і була тим жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною». Романтики значно збагатили її можливості, «широко застосувавши суб'єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланову конструкцію образу, асоціативність». Істинним пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне.

Особливим досягненням романтиків було остаточне утвердження української мови як єдино можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщини. М. Костомаров, один з найяскравіших представників українського романтизму, що починав свій творчий шлях у Харкові, а згодом переїхав до Києва, навіть присягав писати тільки українською мовою. Так само і відома нам «Руська трійця» (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич) утвердила українську мову на Галичині. Не менш яскравими та талановитими представниками романтизму були Л. Боровиковський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський.

УЧАСНИКИ «РУСЬКОЇ ТРІЙЦІ»

Нові ідеї надходили з наддніпрянської України в Галичину і помалу запалювали окремих одиниць. Три молодих патріотичних священики -- Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заходилися біля воскресіння живої української мови, як мови літературної, і в Галичині. Три ці особи відомі в історії, як «руська трійця», а на чолі їх стояв М. Шашкевич.

Маркіян Семенович Шашкевич (6 листопада 1811, Підлисся - 7 червня 1843, Новосілки) -- західноукраїнський (галицький) пророк («Будитель»), письменник, поет -- започатківець нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч. Перший в нових часах речник відродження західноукраїнських (галицьких) земель. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Виступав за рівноправність української мови з польською в умовах того часу.

Народився в селі Підлисся Золочівського повіту в сім'ї священика. Навчався в Бережанській гімназії, був вільним слухачем Львівського університету. У 1838 році закінчив Львівську духовну семінарію -- і його назначено парафіяльним священиком у селах Львівщини: Гумниськах, Нестаничах і Новосілках.

Під час навчання в семінарії Шашкевич спільно з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем згуртував національно свідому молодь (І. Білинський, Ф. Мінчакевич, М. Козловський, А. Величковський, Г. Ількевич та ін.), яка стала на боротьбу за національно-культурне відродження на західноукраїнських землях, зокрема за відродження української мови в письменстві й церковних проповідях. Вислідом їхньої діяльності була підготовка рукописів, збірок, авторських поезій слухачів духовної семінарії «Син Руси» (1833) і «Зоря» (1834), які через цензуру не побачили світ, а головне -- виданого у Будапешті альманаху «Русалка Дністровая» (1837), який вирішально вплинув на національне відродження та розвиток української літератури в Галичині.

На думку Кирила Студинського, Маркіян Шашкевич був «першим русином у Галичині, який пройнявся ідеєю національності». Значення Маркіяна Шашкевича як народного пророка Західної України співмірне з Тарасом Шевченком як національним пророком всієї України.

Помер Маркіян Шашкевич від туберкульозу і його поховано в Новосілках. Слава його як Будителя (пророка) краєвої галицької і національної русько-української свідомості й зачинателя нової української літератури в Галичині почала зростати посмертно. У 1893 р. тлінні останки його за масової участі населення Галичини перенесено до Львова на Личаківський цвинтар (поле № 3). Тим самим започатковано краєвий пантеон поховань найвизначніших західноукраїнських (галицьких) діячів. У червні 1906 року на могилі відкрито пам'ятник роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тіле. 1911 року, в століття народження письменника, відбулося величаве Шашкевичівське свято з поставленням йому на Білій Горіхреста-пам'ятника. Художник Іван Труш саме тоді написав відомий портрет Будителя. Сьогодні місце знаходження портрета невідоме… Цей портрет Шашкевича уважають за найбільш автентичний, а тому він належить -- як і збережені екземпляри першого видання «Русалки Дністрової», як «Корона Руська-Данила Галицького» (місце знаходження якої також невідоме), два «руські» браслети (ці знаходяться в Угорському національному музеї) і прапори галицьких полків «Руської Ради» з 1848 р. -- до найбільш дорогоцінних регалій Галичини.

Іван Миколайович Вагилевич (2 вересня 1811 --10 червня 1866) - священик УГКЦ,український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.

Народився у сім'ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області). Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.

Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок «Зоря» у1835 році (заборонена цензурою) та «Русалка Дністровая» у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства і видана в Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю». Через діяльність у ній Івана Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він закінчив семінарію.

Після розгрому революціонерів кардинал Михайло (Левицький) позбавив Івана Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації Іван Вагилевич вирішив перейти на лютеранство. Таким чином він втратив підтримку своїх покровителів --князя Лева Сапіги та графа Маврикія Дідушицького. Останній, який був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер -- Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні. Іван Вагилевич пропрацював лише дев'ять місяців у 1851 р. на посаді кустоша (директора) бібліотеки.

Іван Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: був перекладачем української мови, друкував статті в «Газеті львівській», коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті.

Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, проте існують твердження, що ця могила не автентична.

Яків Федорович Головацький (літ. псевд. і крипт.: Гаврило Русин; 17 жовтня 1814, с. Чепелі, Бродівський район, Львівська область -- 13 травня 1888, Вільнюс)український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч. Співзасновник об'єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая». Вуйко (дядько) Миколи Антоневича.

Син о. Теодора, уродженця м. Миколаєва. З Миколаєва походить вся родина Головацьких.

1831 - разом із Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем утворив національно-патріотичний гурток галицької молодої інтелігенції т. з.«Руську трійцю».

1835 - поступив у Кошицьку академію, потім -- у Будапештський університет. У Будапешті зблизився з чеськими, словацькими та сербськими славістами, з допомогою яких 1837 року там було видано перший галицький альманах «Русалка Дністрова», складений за участю Я.Головацького й інших членів "Руської трійці", що відіграв велику роль у галицькому літературному відродженні.

1842 - закінчив Львівську духовну семінарію, був висвячений на священика.

1846 - під псевдонімом «Гаврило Русин» надрукував німецькою мовою у 9-му випуску журналу «Річник слов'янської літератури, мистецтва та науки», який видавав у Лейпцігу відомий славіст Йордан, статтю «Становище русинів у Галичині». У ній різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національно свідомої інтелігенції.

Під час революційних подій 1848 їздив по селах, виступав на селянських вічах. 4 липня 1848 виголосив промову на народному вічі в Чорткові. На цьому вічі його було обрано секретарем місцевої «Руської ради».

Свої поетичні твори надрукував у «Русалці Дністровій» та альманаху «Вінок русинам на обжинки», у виданні якого брав участь. Численні літературні та етнографічні праці розкидані по різних збірниках, богословські й мемуарні твори надруковані переважно в «Науковому збірнику Галицько-Руської матиці».

1858-1859 - декан філософського факультету Львівського університету.

1871 - очолив Тимчасову комісію зі створення Віленської публічної бібліотеки і музею.

Архів Якова Головацького зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника та в Інституті літератури НАН України у Києві.

«РУСЬКА ТРІЙЦЯ» ТА ЇХ ПЕРШІ ЗБІРКИ

Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. «Син Русі»(1833) - рукописна збірка, про яку Б.Лепкий сказав, що це «перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути народ з упадку». До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди «Хрестец камінний край Любачева». Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасної української літератури.

У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку «Зоря», девізом якої були слова - «Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде». Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому «Зорю» було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов'янських книг - Вартоломея Копітара.

Віденський цензор не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:

«1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові.

2. Так само привітає його 6-7 мільйонів російських русняків тієї самої мови.

3. Отже, його круг діяння простягається на 9-10 мільйонів душ!

4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…»

Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити тільки зі спогадів Я. Головацького та заміток В.Копітара. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б.Хмельницького роботи Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б.Хмельницького та літературна обробка колядки «Хмельницького обступленіє Львова» Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки Ь та Ы, а замість них послідовно вживали Ь та И.

До 1835р. належить перший друкований виступ Шашкевича - публікація його оди «Голос галичан», зміст якої не становить особливого літературного інтересу. Найголовніша заслуга цього твору полягає в тому, що він написаний українською мовою.

«РУСАЛКА ДНІСТРОВА»

«Русалка Дністровая» - перший західноукраїнський альманах, виданий у Будимі (Будапешт) в 1837 році, підготовлений діячами літературного гуртка "Руська трійця" - Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем.

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов замість впорядкованої у 1834 році, але забороненої віденською цензурою (на підставі думки церковної влади у Львові) збірки «Зоря». Книга та її видавці зазнали переслідувань місцевих церковних і світських властей. Із 1000 надрукованих примірників «Русалки Дністрової», 800 конфіскувала львівська поліція, а решту розійшлося між людьми. В «Русалці Дністровій» друкувалися матеріали з історії України, які відображають національно-визвольні прагнення українського народу, твори відродженої літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження.

Важливим є і те, що в альманасі застосовано фонетичний правопис, вперше використана не церковно-слов'янська суміш, а жива народна українська мова.

Книга починається вступним словом М. Шашкевича, в якому він підкреслює красу української народної мови та народної словесності і списком найбільш важливих наддніпрянських літературних і фольклорних видань того часу. Далі матеріал розташований у чотирьох частинах - «Пісні народні», «Складання», «Переводи», «Старина». У них опубліковані збірки народних дум і пісень з передмовою І.Вагилевича, оригінальні твори М. Шашкевича, Я. Головацького, І.Вагилевича, а також переклади сербських пісень, три історичні пісні «із старих рукописів» тощо.

Вдруге «Русалка Дністровая» надрукована в 1910 році у Тернополі, тобто вперше в Україні. Це видання присвячене 100-річю від дня народження Маркіяна Шашкевича, яке підготував до друку Йосип Застирець. Він був викладачем Бережанської, а потім Тернопільської гімназій. В організації та фінансуванні видання «Русалки Дністрової» И. Застирцеві допомагало культурне жіноче товариство ім. княгині Ярославни в Тернополі. Це товариство постановило видавати книги, альманахи до ювілейних дат класиків. Першим таким виданням, на якому бачимо гриф "Ювілейна бібліотека, том 1" була "Русалка Дністрова" 1910 року.

У передмові до цього видання було вказано, що «Русалку Дністровую» передруковують із першого видання, не змінюючи правопису. Поряд із передмовою И.Застирець подає коротеньку статтю про М.Шашкевича. Друге видання «Русалки Дністрової» з дарчим автографом И.Застирця з датою 10 березня 1910 року зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. Стефаника АН УРСР. У державному архіві Тернопільської області підготовлена експозиція, присвячена 100-річчю перевидання альманаху «Русалка Дністрова» у Тернополі. В експозиції представлені матеріали, які дають можливість ознайомитися із діячами гуртка «Руська трійця», їхніми біографічними даними та характеристиками творчої діяльності, історією видання альманаху «Русалка Дністровая».

У часописах «Зоря» 1880, 1887 років, журналі «Життя і знання» 1937 року містяться публікації про історію видання та подальшу долю «Русалки Дністрової» та її засновників. Важливе місце на виставці займають документи Тернопільського повітового староства про дозвіл товариствам «Просвіта», «Рідна школа» на проведення вечорів і програми до них, присвячені вшануванню пам'яті Маркіяна Шашкевича (1931, 1934, 1937, 1938 роки) та 100-літтю появи «Русалки Дністрової» ( 1937 р.).

«Русалці Дністровій» належить вагома роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель. Вона підтвердила, що народна пісня, легенда і звичаї становлять першоджерело національного самопізнання.

Діяльність гуртка на тлі Галицького Відродження

Недаремно руську трійцю називають «будителями Галичини». Їхня діяльність була спрямована на розв'язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті «Азбука і Abekado». Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі фонетичних і граматичних особливостей української мови і, навпаки, - цілковитої непридатності для цього польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала поступово трансформуватися у «цивільний» шрифт. В цій статті він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури: «Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі; повинна вколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов'янської літератури чужі звороти і чужий спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу». Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.

Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав: «Коли б в 30'х роках прийняли польське абецадло - пропала б руська індивідуальна народність, пропав би руський дух і з Галицької Руси зробилась би друга Холмщина».

У 1836 р. М. Шашкевич уклав першу в Україні «Читанку для малих дітей», яка протягом багатьох років служила єдиним підручником для навчання дітей у сільських школах грамоті рідною мовою. І. Вагилевич у 1845 р. написав і опублікував «Grammatyku jezyka maloruskiego w Galicji».

Значний внесок був зроблений діячами «Руської трійці» в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів.

ВПЛИВ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Західна Україна географічно ближче до Європи, ніж до Росії, тому не дивно, що західноєвропейські впливи були в ній сильнішими, ніж російські. Нерідко твори наших авторів (як «Русалка Дністрова») друкувалися за кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла завдяки діяльності «Руської трійці», орієнтувалася на Східну Україну. Західноукраїнські діячі пропагували возз'єднання України і створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів «Трійці» українською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників. Найвизначнішим з яких безсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М. Шашкевича, за типом митця, що зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою «Олена», в якій опрацьовано новелістичний фабульний матеріал. Головний герой - легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якого гіперболізовано, а весь твір носить на собі печать таємничості.

Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», фольклорні стилізації «О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова» М. Шашкевича, «Dumy», легендарно - історична балада «Мадей» Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А. Могильницький та ін. Новим якісним етапом у змалюванні історичного минулого стали вже твори Т. Шевченка («Іван Підкова», «Тарасова ніч» та ін.). Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: «Підлиссє», «Сумрак вечерній» Шашкевича, «Весна», «Річка» (які мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у них доробок і любовної лірики: «Туга», «Вірна» Шашкевича, «Wspomnienie», «Spotkanie» Вагилевича, «Два віночки» Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевно започаткований ними жанр послання: «Слово до чтителей руського язика», «Руська мати нас родила» Шашкевича, «Руський з руським повстрічався…», «Братові з-за Дунаю» Головацького. Пізніше до цього жанру зверталися М.Устиянович («До перемишлян») , А. Могильницький («Ученим членам Руської Матиці»), Ю. Федьковича(«Оскресни, Бояне») та багатьох інших.

Етнографічні дослідження «Трійці» започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

ВИСНОВКИ

Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об'єднання «Руська трійця». Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру. Вони «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської Трійці» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Uks/2012_21/27Kirchiv.pdf - Заголовок з екрану.

2. Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. - Київ,1980.

3. Електронна бібліотека України/ Руська трійця. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://uateka.com/uk/article/society/heritage/1192 - Заголовок з екрану.

4. Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. - Київ,1997.

5. Франко І. Нарис українсько-руської літератури до 1890р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.twirpx.com/file/221736/ - Заголовок з екрану. руська трійця альманах

6. Вільна загальнодоступна багатомовна універсальна енциклопедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%8F - Заголовок з екрану.

7. Гольберг М.Я., Південнослов'янські зв'язки «Руської трійці»/ Міжслов'янські літературні взаємини. - Київ, 1961.

Размещено на Allbest.ru