Німецька окупація Харкова

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ім. О. М. БЕКЕТОВА

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ ТЕХНІКУМ

ТВОРЧА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«Німецька окупація Харкова»

Виконала:

Студентка групи 2

Перевірила :

Харків 2013

Зміст

Вступ

1. Захоплення Харкова німцями

2. Система окупаційної влади в місті

3. Масове знищення людей в перші дні окупації

4. Умови життя простих харків'ян. Вербування спеціалістів на роботи в Німеччину

5. Діяльність ОУН у Харкові

6. Голокост у Харкові

7. Жорстоке поводження з військовополоненими

8. Голод

9. Базари в окупаційному Харкові

10. Місця масового знищення людей

11. Звільнення Харкова

12. Харківський судовий процес над німецькими військовими злочинцями

Висновок

Література

Вступ

Німецька окупація Харкова -- окупація Харкова німецькими військами під час Німецько-радянської війни, що почалась 24 жовтня 1941 р. і тривала з перервами до Дня визволення міста -- 23 серпня 1943 р.

Німецько-фашистські загарбники вдерлися до Харкова вранці 24 жовтня 1941 року. З цього часу величезне місто, з майже міліонним населенням, немов вимерло. Вулиці спорожніли, не було чути звичайного міського шуму, припинився рух трамваїв і тролейбусів, замовкло радіо, не стало світла і води. На парканах і стінках будинків окупанти щодня розклеювали свої оголошення та накази, в яких раз-у-раз фігурували слова: розстріл, страта, сувора кара, що визначали людожерську практику німецько-фашистських загарбників.

Життя харківського населення у роки німецької окупації залишилось трагічною сторінкою в історії міста та в пам'яті людей. Під владою німецько-фашистських військових сил харківське населення (українці, росіяни, євреї, білоруси, вірмени, поляки, татари, німці та ін.) перебувало близько 22 місяців.

1. Захоплення Харкова німцями

Після Київської битви головні військові події на південній ділянці радянсько - німецького фронту розгорнулися в харківському напрямку. Німці кинули проти захисників міста свою дивізію 6А на чолі з генералом - фельдмаршалом Вальтером фон Рейхенау . Цим військам протистояли ослаблені попередніми боями частини 38- ї армії , якими командував генерал - майор В. В. Циганов . Ці частини межували на півночі з підрозділами 5- го кавалерійського корпусу , а на півдні - з 6 - ю армією генерала Р. Я. Малиновського .

Незважаючи на впертий опір радянських частин і запеклі бої в центрі і окремих районах , 24-25 жовтня 1941 місто було захоплене німецькими військами (остаточно залишений РККА в 22:30 25 жовтня) . 55- й армійський корпус під командуванням генерала Ервіна Фірова , який знаходився на правому фланзі німецької 6А , охопив Харків з обох сторін і змусив радянські війська покинути місто. На північних околицях Харкова і далі до Дергачів діяла 239- а німецька піхотна дивізія 17- го армійського корпусу. Однак основний внесок у перемогу зробила 57- а піхотна дивізія під керівництвом генерала Достлер. 25 жовтня командувач 55- м армійським корпусом генерал Фіров видав наказ № 17 :

«Солдати ! Харків , третій індустріальне місто Росії , взято. Цей гордий успіх досягнуто завдяки вашій відвазі ... Солдати , ми пишаємося Вами . Тільки подальша історія зможе повністю віддати належне Вашій славі . Ви можете бути гордими , що зробили великий крок на шляху до остаточної перемоги . Вперед , до перемоги!»

2. Система окупаційної влади в місті

Особливу жорстокість окупантів визначила серед інших факторів система місцевої влади, організована в Харкові. На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювались спеціальні органи військового управління. У руках бойових частин був повний контроль над містом. Організація військового управління здійснювалась на основі загальних принципів і набутого під час війни досвіду. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайскоріше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдат, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.

3. Масове знищення людей в перші дні окупації

Створення такої складної структури органів управління було направлено, перш за все, на деморалізацію місцевого населення. З цією метою вже з перших днів окупації стали проводити публічні повішання справжніх чи уявних учасників радянського руху супротиву. Військове командування міста збирало населення на центральній площі міста, після чого вішало приречених на страту на балконі будинку обласного комітету партії. Така жахлива картина викликала паніку серед присутніх, люди починали тікати з місця страти, починалась тиснява, кричали жінки й діти. Але на цьому нацисти не зупинилися, вони постійно вдосконалювали методи знищення людей. У січні 1942 р. на вулицях Харкова з'явився спеціальний автомобіль з герметичним кузовом, що призначався для знищення людей -- газваген. Цю машину прозвали в народі «душогубкою». У такий автомобіль заганяли до 50 чоловік, які згодом помирали в жахливих муках через отруєння чадним газом.

4. Умови життя простих харків'ян. Вербування спеціалістів на роботи в Німеччину

Таким чином, більше всього від німецької окупації постраждали прості харків'яни. За даними реєстрації населення міста, проведеної німцями у грудні 1941 р., 77% населення Харкова найвразливіші його категорії -- жінки, діти і старі. Люди, які залишились у місті, жили під постійною загрозою грабежів, знущань, насильства з боку окупаційного режиму. Німецьке командування не вважало їх за людей, населення окупованого міста німці розглядали як невичерпне джерело примусової праці, задоволення потреб Німеччини. Тому з кінця 1941 р. у Харкові розгортається кампанія з вербування спеціалістів на роботи в Німеччину, на стінах будинків розклеюються афіші і плакати з текстами закликів. Газета «Нова Україна», що видавалась у Харкові, була наповнена статтями про «щасливе життя харків'ян у Німеччині». Однак з часом до городян почали доходити чутки про те, що тих, хто поїхав, б'ють, катують, що вони голодують і «мруть наче мухи». Незважаючи на необхідність при вербуванні набирати здорових і сильних робітників, в 1942 р. забирали людей з тяжкими і хронічними захворюваннями. Зрозуміло, що в таких умовах особистість людини зводилась нанівець, він ставав ґвинтиком у чітко налагодженій німецькій віськовій машині.

5. Діяльність Організації українських націоналістів у Харкові

Незважаючи на усі звірства німців, в Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти окупантів. В першу чергу до них відносилась Організація українських націоналістів. Своєю головною метою ця організація проголосила створення незалежної української держави. Для досягнення цієї мети оунівці пішли на боротьбу з окупаційним режимом. З цієї причини у Харкові була створена українська допоміжна поліція, яка боролася проти німців. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. Однак широкої соціальної бази оунівці в Харкові так і не знайшли. Більш того, згодом більшість членів ОУН в Харкові були репресовані окупаційною владою.

6. Голокост у Харкові

Як відомо, з особливою жорстокістю німці ставились до євреїв. У Харкові це вилилось у справжню катастрофу. За даними вже згаданої обов'язкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10271 чоловік єврейської національності, серед яких більше 75% складали жінки, старі і діти. Вже з перших днів окупації євреї зазнавали знущань і переслідувань. Певна частина харківських євреїв у передчутті трагедії намагалась видати себе за росіян чи українців, проте усі ці спроби окупаційна влада нещадно викривала. 14 грудня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на окраїну міста, в бараки станкобудівного заводу. Непокора каралась розстрілом. Протягом декількох днів, в лютий мороз, люди йшли назустріч своїй смерті. У розраховані на 70-80 чоловік бараки заганяли до 800 чоловік. У створеному гетто євреїв морили голодом. Помічених у найменшому порушенні режиму розстрілювали негайно. 26 грудня німці оголосили запис для бажаючих поїхати до Полтави, Ромен і Кременчука; при цьому не дозволялось брати з собою особисті речі. Наступного дня до бараків під'їхали закриті автомашини. Люди, зрозумівши провокацію, відмовлялись до них садитись, але солдати силою вивозили їх з табору. Протягом кількох днів частина євреїв на цих автомашинах, частина євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всі вони були розстріляні.

7. Жорстоке поводження з військовополоненими

З не меншою грубістю німецьке командування поводилось і з радянськими військовополоненими, порушуючи при цьому Женевську конвенцію про військовополонених, згідно з якою сторони, які воюють, були зобов'язані дотримуватись гуманного ставлення до людей, які потрапили у полон. Велика трагедія сталася в 1-му армійському сортувальному шпиталі по вул. Трінклера, 5. 13 березня 1943 р., після другого захоплення Харкова солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» живцем спалили тут 300 поранених червоноармійців, яких не встигли евакувати в радянський тил. А за декілька наступних днів розстріляли решту поранених, які залишились у шпиталі -- всього 400 чоловік. Їх трупи були закопані у дворі шпиталю.

8. Голод

Умови життя харків'ян в окупованому місті були надзвичайно важкими. Головною проблемою в цей час став страшний голод, що виник з причини повної байдужості міської влади до питань поставок продовольства. Люди їли буквально все: картопляне лушпиння,кормовий буряк, казеїновий клей, і навіть домашніх тварин. Відомий харківський художник Симонов розповідав, що навіть були випадки, коли на базарі продавали людське м'ясо, хоч за такі злочини і карали повішанням. Від голоду і холоду в кінці листопада 1941 р. помер академік архітектури Олексій Бекетов. Люди почали опухати, більшості з них було важко навіть елементарно пересуватися. Стала звичною картина: згорблені фігури харків'ян, запряжені в дитячі сани, на яких вони перевозили померлих рідних людей. У багатьох випадках не вистачало сил поховати небіжчиків або ж це просто було нікому робити.

Навесні 1942 р. у будинках накопичилось багато трупів. За даними міської санстанції, 54% померлих у лютому 1942 р. за станом на 2 березня не були поховані. Таких випадків було немало і надалі. Відомий приклад, коли померла від виснаження в травні 1942 р. жінка була зареєстрована тільки в листопаді. Масштаби голоду дуже важко усвідомити, тим більше що на сьогоднішній день немає повної статистики.

За даними Харківської міської управи, в 1942 р. від голоду померли 13139 харків'ян, що склало більше половини всіх померлих за цей період.

9. Базари в окупаційному Харкові

У цих умовах центрами життя населення Харкова стали 14 ринків -- Благовіщеньский, Кінний, Рибний, Холодногірський, Сумський, Журавлівський, Павлівський та інші. Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер: міняли майже все у найнесподіваніших комбінаціях. Надалі дещо стало можливо купити і за гроші, але ціни на всі товари перевищили усі можливі рамки. Найвищими ціни були у січні-лютому 1942 р. У цей час кілограм ржаного хліба коштував 220 руб., пшениці -- 250, картоплі -- 100, цукру -- 833 руб. І це при тому, що середня заробітна плата на той момент складала 500 -- 600 руб. на місяць -- зрозуміло, що в такій ситуації більшість людей не мали змоги придбати продукти на базарі. Грошей вистачало тільки на придбання макухи або насіння соняшника. Аналіз руху базарних цін дозволяє визначити фактори, що впливали на їх динаміку. Безумовно, головною причиною стрибків цін була ситуація на фронті: найвищими ціни були в січні 1942 р., на початку окупації міста, і в березні 1943 р., коли німці зуміли відбити звільнене Червоною Армією місто. Друга за значущістю причина дорожнечі товарів -- панування спекулянтів на базарах, особливо на центральних -- Сумському і Рибному. Відповідно, ці базари були найдорожчими. Найдешевшими були Холодногірський і Кінний, що пояснювалось прямими поставками продуктів з села і меншим впливом спекулянтів і посередників. харків німецький окупаційний голодомор

Важливо відзначити, що харків'яни не сиділи, склавши руки, очікуючи на голодну смерть. Всі, хто міг, їздили на село, на так звані «міни». Городяни несли за місто усі цінності, що мали, сподіваючись отримати за них продовольство. Наприклад, директор інженерно-економічного інституту Дубинський зумів виміняти за свій піджак більше ніж 2 пуди муки, а за пальто сина -- 2 пуда пшениці і 1,5 кг сала. Золотий годинник можна було обміняти на буханець хліба. Завдяки «мінам» багато харків'ян зберегли свої життя.

10. Місця масового знищення людей

Війна принесла біль і сльози в кожен дім, у кожну харківську сім'ю. Смерть була обличчям війни. Про це нам і сьогодні нагадують більше десяти місць масового знищення людей. Серед них -- Дробицький Яр, Лісопарк, табори військовополонених в Холодногірській в'язниці і районі ХТЗ (знищене єврейське гетто), Салтівське селище (місце розстрілу пацієнтів Сабурової дачі), клінічне містечко обласної лікарні по вул. Трінклера (місце спалення живцем кількох сотень поранених), місця публічних повішань уздовж Сумської вулиці і на Благовіщенському ринку, двір готелю «Інтернаціонал» (нині готель «Харків», місце масового розстрілу заручників), «газвагени»-душогубки. Всі вони стали меморіальними пам'ятниками і нагадують живим про злочини окупантів, трагедії війни.

11. Звільнення Харкова

Внаслідок Курської битви, 23 серпня 1943 р. Харків було звільнено від німецьких окупантів.

12. Харківський судовий процес над німецькими військовими злочинцями

Перший у світі процес проти німецьких військових злочинців відбувся у Харкові в грудні 1943 року. Він створив юридичний прецедент , закріплений пізніше Нюрнберзьким трибуналом : « Наказ не звільняє від відповідальності за геноцид ». Судили трьох гітлерівських офіцерів і одного коллаборціоністов , винуватих у масовому знищенні мешканців міста. У присутності 40 тис. харків'ян злочинці були повішені на Благовіщенському ринку , де раніше окупанти самі проводили масові страти .

Висновок

23 серпня 1943 р. Червона Армія визволила від німецької окупації місто Харків. Двадцять два місяці одно з найкращих міст Радянського Союзу, друга столиця Радянської України--місто Харків і Харківська область страждали під чоботом німецьких фашистів.

Фашисти загрожували народові з усякої нагоди і приводу. Смерть і руїни принесли з собою гітлерівці радянським людям. Смерть -- за допомогу партизанам і військовополоненим червоноармійцям, за неповідомлення про міни, про склади зброї тощо, за ходіння по вулицях пізніше 4--5 години дня і раніше 5--б години ранку, за вихід з міста Харкова для добування їжі, за неявку на біржу праці, за користування електроенергією та багато інших порушень „нового порядку", встановленого гітлерівцями.

Величезних збитків завдали німецько-фашистські окупанти промисловості, сільському і комунальному господарству, а також культурним закладам та організаціям міста Харкова. Гори уламків, щебеню, попелу лишилися від окремих кварталів і вулиць міста. У центрі міста спалено і висаджено всі найкращі будинки. Перетворено на руїни найбільші заводи і фабрики, школи і клуби. Німці знищили в Харкові все, що було гордістю української і російської культури, науки, мистецтва. Вони пограбували і знищили Всеукраїнський музей імені Сковороди, Українську картинну галерею, спалили 28 приміщень вищих учбових закладів, розстріляли сотні інтелігентів. Зайнявши під італійський госпіталь приміщення будівельного інституту, фашистські мракобіси викинули на подвір'я дуже цінну інститутську бібліотеку і спалили декілька десятків тисяч книжок.

Гітлерівці в Харкові встановили режим повсякденного продовольчого й майнового грабування населення. За нездачу встановлених „норм" гітлерівці суворо карали населення. Офіційно встановлювані „норми" пограбування були лише прикриттям режиму сваволі, масових грабежів, що проводився гітлерівцями з холодним цинізмом професійних злочинців. Забираючи у сільського населення Харківської області тисячі голів худоби і птиці, тисячі тонн масла та інших продуктів, німці не постачали населенню ніяких "промислових товарів і продуктів. Німецьке „хазяйнування" прирекло жителів міста Харкова на голодну смерть.

Померли з голоду в дні німецької окупації один з найстаріших професорів Харківського університету Дибський; доктор математичних наук професор Роздольський, професор-юрист Попов і багато, багато інших. Вчені та інженери, щоб не померти з голоду, працювали як чорнороби.

Ще тяжчих мук зазнавали діти, хворі і непрацездатні, які гинули від голоду: „Становище в дитячих будинках та інвалідних будинках виключно важке. Діти та інваліди абсолютно виснажені. Є випадки опухання від голоду». Із загальної кількості померлих загинуло з голоду 58,6%. Місто не було забезпечене електрикою, водопостачанням, населення пило воду з річок. Не працювала ні одна лазня. Не було палива. Лікарні могли прийняти дуже мало хворих, не мали ліків, не забезпечували хворих харчуванням. Епідемія висипного тифу, що спалахнула в цей час у Харкові, забрала сотні і тисячі жертв.

Погрожуючи стратою, німецькі окупанти примушували радянських людей працювати безплатно на різних тяжких роботах. Німецько-фашистські окупанти свавільно розпоряджалися працею і особою радянських людей, звівши їх на становище безсловесних рабів. За неявку на біржу праці для реєстрації, за неявку на роботу хоч би й через хворобу, за найменший недогляд, за невиконання будь якого розпорядження німецького солдата або офіцера гітлерівці не тільки били, але й убивали радянських людей. Німецькі загарбники намагалися перетворити радянських людей на своїх рабів.

Радянських громадян, заарештованих за неявну на біржу праці для реєстрації, німецькі окупанти розглядали як партизанів розстрілювали.

Не зважаючи на ці погрози, радянські люди ухилялися від роботи на німців. Гітлерівці хапали людей па вулицях, в установах, на базарах і гнали їх на тяжкі роботи як рабів.

Одночасно з установленням рабської системи праці в окупованих районах німецько-фашистські розбійники гнали з сіл та міст сотні тисяч трудящих на каторжні роботи, на рабську працю до Німеччини. Німецькі власті в містах та селах Харківської області вивішували відозви, оголошення та накази, в яких загрожували смертною карою за відмову з'явитися на збірні пункти для відправлення до Німеччини, запроваджували систему повсякчасних облав, ловили людей на дорогах, організовували каральні експедиції і під загрозою смерті зганяли людей на пересильні пункти, виконуючи встановлену для кожного міста й села „розверстку".

З Харківської області вигнано до Німеччини в неволю понад сто тисяч чоловік, з них за 1942 рік самих тільки спеціалістів--понад 30.000 чоловік. Радянські люди, що попали на каторжні роботи до Німеччини, живуть в умовах ще тяжчих, ніж ті, в яких жили раби стародавнього світу. Вони перебувають у бараках за ґратами і дротяною загородою, як у тюрмі. Їх водять на роботу і назад озброєні вартові. Радянських людей позбавили імен та прізвищ і почали відрізняти їх за номерами, які прикріпляють до грудей. їм дали розпізнавальні знаки „ОСТ". Наші радянські люди, загнані до Німеччини, зазнають там страшних мук, вони вмирають від холоду й голоду, гинуть від тяжкої праці і під нагаями та шомполами фашистських наглядачів.

Про страждання українських юнаків та дівчат розповідають люди, що втекли з німецької неволі. Про ці муки розповідають також наші люди в своїх листах з Німеччини до родичів і близьких. Не всі листи дійшли до нас. Ті листи, в яких особливо яскраво описано страшну правду про німецьку каторгу, німці конфіскують і знищують. Але крізь усі перепони правда про німецьку каторгу все ж доходила до українських людей, що жили в районах, окупованих німцями. Гітлерівські розбійники намагалися вбити, підкорити, знищити могутній дух радянських людей, їх волю до свободи.

Проте радянські люди, виховані партією Леніна-Сталіна, що пізнали радість вільного життя та вільної праці, не мирилися з фашистською сваволею. Сотні і тисячі харків'ян пішли до партизанських загонів, що наганяли жах на німецьких загарбників, тисячі і тисячі харків'ян активно саботували всі заходи німецьких окупаційних властей. Уже 14 листопада 1941 р. гітлерівці змушені були визнати, що „населення не відгукнулось на повторні заклики та накази німецьких збройних сил про активне співробітництво".

Молоді харківські патріоти-комсомольці організували в глибокому німецькому підпіллі „Комітет сприяння Червоній Армії".

Кожний з комсомольців писав за ніч по 15--20 листівок, які потай вивішувались на найлюдніших вулицях Харкова. У листівках було вміщено звернення до населення, особливо до молоді, -- саботувати примусову мобілізацію на роботи для німецької армії. З допомогою листівок поширювалися накази товариша Сталіна. Навесні 1942 року харківські комсомольці, перебуваючи в Богодухівському районі, разом з місцевою молоддю висадили в повітря два німецьких штаби. У Харкові комсомольці відповіли на це висадженням у повітря Холодногорського мосту, через який проходили транспорти з боєприпасами та продовольством для німецької армії.

В Харківському депо українські залізничники затримували випуск паровозів, псували деталі верстатів. Сотні партизанів поширювали в місцях скупчення народу, головним чином на базарах, правдиву інформацію про Червону Армію, повідомлення Радіоінформ-бюро, вісті з радянського тилу.

Німці, від генерала-бандита до солдата-бандита, безкарно творили свої мерзенні справи, виявляючи звірячу ініціативу в розправі з радянськими людьми. Кожний комендант, офіцер і німецький солдат діставав цілковиту владу над душею і тілом мирного жителя та військовополоненого, кожний солдат міг безкарно грабувати, ґвалтувати, убивати.

„Наш народ не простить цих злочинів німецьким катам. Ми змусимо німецьких злочинців відповідати за всі їх злочини". (Сталін). Година цілковитої розплати за всі злочини німецько-фашистських розбійників та їх прихвостнів--українсько - німецьких націоналістів -- наближається. Український народ разом з усіма народами нашої Батьківщини героїчно бореться на фронтах Вітчизняної війни за цілковитий розгром гітлерівської Німеччини, за цілковите визволення всієї священної радянської землі від німецьких загарбників.

У містах і селах України, очищених від гітлерівської погані, знову відроджується радянське життя. Український народ випростує свої могутні плечі і, засукавши рукава, відбудовує народне господарство та культурне життя. І в своїй збройній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, в своїй відбудовчій роботі український народ дістає повсякденну братерську допомогу великого російського народу, всіх народів Радянського Союзу. У великій вільній сім'ї народів Радянського Союзу український народ під керівництвом більшовицької партії мудрого вождя товариша Сталіна йде до остаточної перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, до небувалого розвитку державного життя Радянської України.

Наш народ витримав це тяжке випробування. Люди страждали, жили в муках, їм було важко, але незважаючи на все це, вони витримали. Звичайний народ здійснив не менш вагомий подвиг, аніж солдати Радянської армії. Навіть перебуваючи в таких важких умовах окупації наш народ не здавався. Люди вірили у найкраще, вони робили усе можливе аби вижити, аби показати жорстоким німцям, що їхній дух - незламний, що вони винесуть усі страждання і врешті-решт здобудуть свободу, волю, незалежність та щастя. Ми не повинні постійно говорити про те, що сталося, про те, що пережили харків'яни, адже для багатьох людей ці спогади є дуже болючими, але у той же час, ми не повинні забувати про мужність та незламність духу харків'ян у боротьбі проти фашистських окупантів. Ми повинні пам'ятати про те, як дорого коштувала харків'янам свобода.

Література

1. Скоробогатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941--1943). -- Харків, 2004.

2. Книга пам'яті Дробіцького яру: [Спогади. Нариси. Документи / Авт.-уклад.: Лебедєва В., Сокольський П. - Х.: Прапор, 2004. - 207 с.: Ілюстр.

3. Скоробогатов А. В. Базари підокупаційного Харкова (1941--1943) / А. В. Скоробогатов /2002. -- С. 276--284

Размещено на Allbest.ru