Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

"ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО"

Індивідуальна робота

на тему: «Перші державні утворення на території сучасної України»

Дисципліна «Історія держави і права України»

Виконав Гончарук А.К.

Перевірила викладач: Середа О. В.

ХАРКІВ 2013

Зміст

Вступ

1. Початок формування людської цивілізації на території України. Трипільська культура

2. Держава скіфів

3. Перші слов'янські держави. Антське царство

4. Античні міста-держави Північного Причорномор'я. Боспорське царство

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від середини І тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й становлення класового суспільства.

Протягом І тис. н.е. на території сучасної України у східних слов'ян відбувався процес формування державності. Цей процес закінчився в IX ст. н. є. створенням Київської Русі -- могутньої феодальної держави східних слов'ян. У період феодальної роздробленості функціонувала власне українська держава -- Галицько-Волинське князівство.

Імперська історіографія стверджувала, що в первісні часи на території сучасної України не існувало ні держави, ні права, що умови для їх виникнення склалися пізніше -- з появою приватної власності й майновою диференціацією суспільства, тобто з його поділом на групи за майновою ознакою, а заможніші верстви населення, прагнучи зберегти й примножити надбане добро, почали створювати відповідні структури, які згодом стали основою державних органів управління. Тож історики, спираючись на цю концепцію, відносили свідчення державно-правового розвитку на наших землях до кінця II -- початку І тисячоліття до н. е.

1. Початок формування людської цивілізації на території України. Трипільська культура

Значний археологічний матеріал дає підстави вважати, що в середині VI--III тисячоліть до н, е. на території сучасної України існувала держава Аратта (Оріяна, Оратанія). Офіційною історичною наукою вона найменувалася просто як Трипільська культура. Її пам'ятки вперше дослідив археолог В. Хвойка біля с. Трипілля в кінці XIX ст. Зазначимо, що ця висока землеробська культура мала всі атрибути держави: військові дружини для охорони городищ, поселення міського типу, писемність, календар, своєрідну релігію, мистецтво (вироби з кераміки, золота) тощо. Аратта займала чи не всю територію сучасної України. Для захисту від нападників там було споруджено тисячокілометрові земляні вали. І якщо наші уявлення про могутні держави Шумеру та Єгипту асоціюються з величними кам'яними спорудами, то цивілізаційний феномен Праукраїни з її чудовим кліматом і природними умовами полягає, вочевидь, у затишку невибагливих глиняно-дерев'яних споруд, що давали змогу нашим далеким пращурам жити вільно і, як зазначає французький дослідник Е. Шюре, «на свіжому повітрі».

Одна з таємниць Трипільської культури -- знайдені археологами рештки тисяч спалених будівель. Серед руїн -- десятки, а іноді й сотні посудин, статуетки людей та тварин, інструменти, кістки тварин, а деколи і людей. На початку вивчення цієї культури В.Хвойка розглядав ці рештки як “будинки мертвих”. Інші археологи доводили, що це звичайні житла. Сучасні дослідження свідчать, що є сенс поєднати ці висновки. Справді, тривалий час ці споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та надходив певний час, і всі ці споруди ставали житлами мертвих -- пристанищами для душ предків, яким належали багаті пожертви -- весь цей чудовий посуд, реманент, м'ясо жертовних тварин. Такий будинок, все селище належало спалити і спокійно переселитися на інше місце, до нових полів та угідь, лишивши старі ниви предкам. І так тривало понад дві тисячі років -- доки існувала Трипільська цивілізація на землях від Карпат до Дніпра. Освячений тисячолітньою традицією, землеробський цикл трипільців полягав у будівництві кожні 60--80 років нових поселень.

2. Держава скіфів

Державний устрій Скіфії. Найважливіші питання життя держави розглядалися на зборах воїнів. Особлива роль при цьому належала скіфським воєначальникам (царям, базилеям, василевсам). Під їхнім керівництвом відбувалася консолідація всіх скіфських племен. Це об'єднання більшість істориків-скіфологів вважає початком становлення держави скіфів. Заслуга в цьому царя Атея, який, усунувши інших вождів, узурпував владу, надану йому воїнами союзу племен. Об'єднавши племена й народи від Азовського моря до Дунаю, він перетворив Скіфію на могутнє царство з центром на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст. до н. е. виникло велике укріплене поселення. Археологи виявили його поблизу Нікополя й назвали Кам'янським городищем. У період занепаду скіфської держави її столиця перемістилася на узбережжя Чорного моря (неподалік нинішнього Сімферополя) і дістала назву Неаполь Скіфський. Як уже зазначалося, царі були вождями-воєначальниками, але вони, крім того, виконували релігійні функції, при здійсненні яких важливе місце відводилося жерцям-ворожбитам (енареям). Військо скіфів також використовувалося царями як виконавчий орган, тому воно формувалося відповідно до адміністративно-територіального поділу. Провідну роль у ньому відігравали скіфи-кочовики.

Суспільний лад Скіфії. Скіфія була рабовласницькою державою. Разом з тим Геродот називає вождів племен, а племінна організація не дає підстав вважати таку державу класично рабовласницькою. Тим-то А. С. Семенов-Зусер у своїй праці «Родова організація скіфів Геродота» стверджує, що Скіфія була заснована на патріархально-родовому ладі, який уже вступив у стадію розкладу. На цій стадії (як відомо з історії розвитку інших країн) з'являються родова (племінна) аристократія і раби. Отже, скіфським суспільством правили царі, царки, вожді племен і старійшини родів. Соціальну верхівку становила могутня у військовому відношенні скіфська знать, що зосереджувала у своїх руках значні багатства. Певну роль відігравало рабство. Хоч племена, залежні від царських скіфів, вважалися рабами, насправді вони були вільними, але платили їм данину і брали участь у війнах на їхньому боці. Правління великою Скіфською державою здійснювалося за допомогою касти військової знаті.

Скіфія зазнала розквіту в IV ст. до н. е. В цей період вона була рабовласницькою державою з визначеною територією і добре розвинутими землеробством, скотарством та ремеслами. Виробництво в ній набуло товарного характеру. Право Скіфії. Правовою основою у скіфських племен і родів були давні звичаї, а також нові норми, які захищали приватну власність на худобу, житло, рухоме майно, рабів. Існувало вже розвинене зобов'язальне право, що регулювало договірні відносини -- купівлю-продаж, обмін, дарування та інше. Як правило, ділові угоди посвідчувалися.

Шлюбно-сімейні відносини випливали з принципів патріархату. Якщо вдову після смерті чоловіка не було вбито й поховано разом з ним, то вона, як і майно померлого, переходила у власність його старших родичів.

Кримінальне право перебувало в початковому стані. У скіфів визнавалася кривава помста. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя та його оточення. Вони, як і порушення звичаїв та боговідступництво, каралися смертю. Застосовувались і такі жорстокі види покарання, як калічення, вигнання тощо.

3. Перші слов'янські держави. Антське царство

Хоч Скіфія наприкінці II -- початку III ст. н. е. перестала існувати як велике об'єднання племен, її назва щодо території Північного Причорномор'я ще довго зберігалася. Разом з тим римські й візантійські географи, історики та політичні діячі дедалі пильніше придивлялися до народів, які населяли землі сучасної України. Усі вони -- венеди, склавіни, анти, волиняни, дуліби, поляни, роксолани та інші племінні утворення -- згодом дістали спільну назву -- слов'яни. Суспільний лад слов'ян. Слов'яни упродовж першої половини І тис. н. е. населяли територію від Верхнього Придніпров'я та верхів'їв Сейму на північному сході до Дніпра і верхів'їв Пруту на південному заході й до верхів'їв Вісли на заході. В той час слов'яни, як і скіфи, перебували на останньому етапі первіснообщинного ладу, точніше на етапі його розкладу (І--VIII ст.).

В середині І тисячоліття серед слов'янського населення були люди, які займалися лише військовою справою. Це -- дружинники. Для них ратна служба була фахом. Вони становили привілейований (згодом панівний) прошарок тогочасного суспільства.

Аристократична верхівка східних слов'ян передфеодальної доби створила дружинну організацію воїнів-професіоналів. Провідники воїнів входили до оточення князя -- головного командувача дружини. З цих людей пізніше сформувався стан бояр -- великих землевласників-феодалів.

Отже, внаслідок соціально-економічного розвитку східних слов'ян у І--VIII ст. виникли два суспільно-економічні уклади: 1) дрібних вільних виробників, звичайних общинників-селян; 2) уклад рабовласницький. Вони обидва сформувалися в процесі розкладу первіснообщинного ладу на основі індивідуального господарства й приватної власності, тобто на тих нових засадах, які зруйнували архаїчну суспільну формацію.

4. Античні міста-держави Північного Причорномор'я. Боспорське царство

Одним з найперших грецьких поселень у Північному Причорномор'ї було місто Борисфеніда, розташоване біля гирла Дніпра -- Бузького лиману. Хроніка Євсевія відносить його заснування до 645 р. до н. е.

На початку або в першій половині VI ст. до н. е. мілетці збудували на правому березі лиману місто Ольвію. В тому ж таки столітті було зведено Пантікапей, Феодосію, Херсонес та інші міста-факторії, які згодом перетворилися на поліси, тобто міста-держави з особливою формою соціально-економічної і політичної організації, властивої Стародавній Греції. До поліса входили міська територія і землеробські поселення навколо міста.

Державний устрій у грецьких полісах Північного Причорномор'я. У містах-державах найвищим органом управління були народні збори всього вільного грецького населення, об'єднаного в одну общину. До цієї громадянської общини не входили раби, іноземці та жінки. Фактично ж уся влада зосереджувалася в руках невеликої групи міської рабовласницької знаті, яка через різні органи управління та народні збори (агора, апела, еклесія, віче) нав'язувала свою волю решті громадян.

Інколи народні збори (а під час перерв у їхній роботі -- ради) виносили рішення у формі псофізмів, які, на відміну від законів, стосувалися лише деяких випадків і окремих осіб. Існували псофізми проксенічні й почесні. Із середини III ст. до н. е. проксенії висувалися приватними особами -- аристократами, а почесні псофізми -- різними урядовими установами (колегіями, магістратами тощо). Псофізми як різновид законів набули поширення в період аристократизації державного устрою.

Як згадувалося раніше, у низці міст-держав архонтів називали базилеями або василевсами. В Афінах і колоніях, створених афінянами, базилеями називали посадових осіб, яких за рангом прирівнювали до королів, імператорів, царів. А один з ольвійських архонтів, управитель (кубернет) культів, мав титул базилевса-царя.

Серед управителів важливе місце посідали стратеги та члени їхніх колегій, що керували військовими справами під орудою першого архонта.

Магістри (агораноми, астіноми) стежили за порядком у місті-державі, наглядали за станом доріг і громадських приміщень, а також контролювали виробництво, зокрема гончарне. Вони ставили тавро на вироби з кераміки.

До кубернетів (магістрів) деякі історики відносять і послів, так званих провісників чи глашатаїв.

Для розгляду важливих фінансових справ народні збори створювали спеціальні колегії на чолі з верховним розпорядником. В Ольвії фінансова колегія налічувала 7--9 членів. Як свідчить декрет Протогена (III ст. до н.е.), на той час до неї входило 9 осіб.

Важливу роль у системі влади античних міст-держав Північного Причорномор'я відігравав суд. В Ольвії він складався з кількох відділів, кожен з яких займався обмеженим, своїм колом питань. У судочинстві брали участь судді, прокурори, свідки, позивач, відповідач.

Угруповання аристократів Пантікапея виявилося найвпливовішим. Тут у 80-х рр. V ст. до н.е. владу захопила династія Археанактидів разом з прибічниками. Під їхнім керівництвом відбулося об'єднання грецьких полісів, що існували на берегах Керченської протоки, в одну державу -- Боспорське царство.

Державний устрій Боспорського царства. Верховна влада в Боспорському царстві належала архонтові (василевсові) й була такою ж великою, як у монарха. Спершу тут правили Археанактиди, а потім -- Спартокіди (з 438 р. або 437 р. до кінця II ст. до н.е.). Архонти видавали закони для всього об'єднання античних полісів, хоч кожен з них як незалежне місто-держава мав своє право.

Боспорська держава існувала з 80-х рр. V ст. до н.е. до III ст. н.е. А царством почала називатися на початку III ст. до н.е., коли один з представників династії Спартокідів (Євмел) проголосив себе царем.

Період найбільшого економічного і культурного розвитку Боспорської держави припадає на IV--III ст. до н. е. Однак у другій половині II ст. до н. е. цю державу спіткала гостра соціально-економічна криза, посилена загрозою з боку Скіфської держави в Криму, що зазіхала на незалежність Боспору. Боспорський цар Перісад V близько 107 р. до н. е. змушений був передати владу понтійському цареві Мітрідатові VI Євпаторові. Це викликало повстання Савмака, яке придушив Мітрідатовий полководець Діофант. Боспор увійшов до складу Понтійського царства. Після поразки й загибелі Мітрідата V в боротьбі проти Риму (63 р. до н. е.) Боспорська держава стала залежною від Риму. Царів Боспору затверджували римські імператори, які розглядали його як союзну державу.

У середині III ст. Боспорська держава зазнала навали готів і боранів, що підірвало її економічне життя. А навала гунів у 70-х рр. IV ст. призвела до її остаточної загибелі.

Державно-політичний устрій у Боспорському царстві римського періоду-- необмежена монархія, що спиралася на рабовласників, які володіли землями. Традиції демократичного ладу, притаманні грецьким полісам, поступово зникали.

Одне з чільних місць у державному управлінні посідали фінансові органи. В них не останню роль відігравав начальник звітів, або, кажучи по-сучасному, міністр фінансів. Головним джерелом державних доходів було мито з товарів, які ввозилися і вивозилися за межі держави. Цими питаннями займалася спеціальна магістратура.

Щодо судочинства в Боспорській державі, то відомо, що існувала посада судового виконавця. А суд, мабуть, творив цар зі своїми наближеними, що зналися на судових справах.

Про посаду керівника регіональних культів повідомляють головним чином написи II ст. до н. е., виявлені в храмі Афродіти Анатурійської у Фанагорії. Йдеться у них про те, що цей храм було зведено під орудою керуючого «священними справами».

Влада в Боспорському царстві трималася на війську, в основному найманому. В разі крайньої необхідності скликалося ополчення громадян міст-держав. Боспор мав і військовий флот. У римський період його збройні сили були запорукою захисту рабовласницького світу від варварів-кочовиків північного сходу Причорномор'я (скіфів, сарматів, аланів, готів та інших). Право міст-держав Північного Причорномор'я. У містах-державах Північного Причорномор'я вкорінювалася правова система тих метрополій, які їх засновували. Здебільшого це була система афінської рабовласницької демократії. Але в цих полісах на неї впливали звичаєве право й традиції місцевих племен.

Основу права становили закони, прийняті народними зборами, декрети народних рад, постанови магістратів і окремих осіб -- керівників цих магістратів.

Законами регулювалися майнові відносини, право приватної власності на будинок, майно, худобу, землю тощо. На підставі зобов'язального права було розроблено систему договорів про позику, дарування, заставу тощо. Угоди укладалися у відповідних установах при свідках і в присутності державних чиновників. Останні отримували за це від сторін певну плату.

Існувало й законодавство про злочин і покарання. Це засвідчує епіграфічна пам'ятка, знайдена в Херсонесі. В законі на першому місці стоять статті, які визначали міру покарання за змову проти держави, спробу повалення демократичного ладу, зраду. Підлягали покаранню й особи, викриті у зазіханні на приватну власність. До вільних громадян, що скоїли злочини, застосовувалися такі види покарання, як смертний вирок, штраф, конфіскація майна тощо.

трипільський слов'янський держава античний

Висновок

У першому тисячолітті до нашої ери людство на території України розвивалося нерівномірно. Тут сходилися різні племена й народи. Тому й перші державні утворення, що виникли на українських землях, формувалися в різні часи по-різному. Так, скіфська держава характеризувалася неподільною єдністю влади та її ж верховною власністю на землю, природні та людські ресурси. На вузькій смузі Чорноморського узбережжя греки-колоністи розвинули полісну цивілізацію. Вона поєднувала державну владу й приватну власність, що сприяло демократії вільних громадян.

Виникали й розвивалися економічні й політичні зв'язки між Скіфією, грецькими містами-державами, Боспорським царством і землеробами українського Полісся та Лісостепу. Скіфи-орачі, яких вважають пращурами сучасних українців, становили значну частину населення Скіфської держави. Передові для тих часів грецькі й римські політичні та правові інститути, соціально-економічні й культурні надбання впливали на розвиток ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.

Література

1. Історія держави і права України. Підручник. -- У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, І А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. -- Том 1. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 656 с.

2. Історія держави і права України: Підручник/ Чайковський А. С., Батрименко В. І., Зайцев Л. О., Копиленко О. Л., Кривоніс В. М., за ред. А.С. Чайковський. -- К. : Юрінком Інтер, 2004. -- 512с.

3. Іванов В.М. Історія держави і права України: Навч. пос.-К.: МАУП, 2002.- 264с.

4. Трофанчук Г.І. Історія держави і права україни: Навчальний посібник, - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 384 c.

5. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В. Д. Гончаренка.-- 3-тє вид., перероб. Уклад. В. Д. Гончаренко, О. Д. Святоцький.-- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

Размещено на Allbest.ru