Етнонаціональні процеси в Україні в 90-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПАНАСЮК ЛЕОНІД ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК: 94(477) “19”+323.1

Етнонаціональні процеси в Україні в 90-х рр. ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України Литвин Володимир

Михайлович, Глава Адміністрації Президента України.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України Євтух Володимир Борисович,

керівник Центру етносоціальних досліджень

Інституту соціології НАН України;

кандидата історичних наук, Паламарчук Ніна Іванівна, доцент

кафедри історії Національного технічного університет України

“Київський політехнічний інститут”.

Провідна організація - Інститут історії України НАН України.

Захист відбудеться 22 жовтня 2001 року о 10-й годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60. ауд .349).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, вул. Володимирська, 58).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 234 сторінки. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (283 позиції), 20 додатків на 20 сторінках.

Вступ. Актуальність дослідження. Одержання Україною незалежності поставило перед вітчизняною наукою завдання глибокого обґрунтування етнонаціональної політики у всіх сферах суспільства. Перехід до результативних реформ соціального розвитку є неможливим без розробки такої політики, яка має враховувати всі реалії етнічних процесів у державі. Значимість обраної теми обумовлюється тим, що наукове обґрунтування цієї політики повинно базуватися на комплексному міждисциплінарному підході, котрий вимагає історичного, демографічного, етнографічного, економічного та соціального вивчення етнонаціональних процесів.

На початку 90-х рр. XX ст. відбулися докорінні зміни в політичній, соціальній, культурній та інших сферах розвитку нашої держави. В умовах національно-державного відродження України активізується проблема розвитку та відродження українського етносу та національних меншин, що населяють нашу державу, вивчення їх історії, традицій, укладу, духовної скарбниці народу України на сучасному етапі.

Поліетнічність складу населення України значною мірою визначила особливості етнонаціональних процесів. Докорінні зміни в політичній, соціальній та культурній сферах розвитку країни повинні враховувати характер і тенденції розвитку всіх народів, що населяють територію української держави. етнічний національний україна мова

Національні меншини є одним з елементів системи етнонаціональних відносин. Етнічні групи України посідають значне місце в етнонаціональній структурі держави, вони зробили вагомий внесок у розвиток її продуктивних сил, науки і культури. Сучасна національна інфраструктура України склалася історично, вона зазнала глибоких кількісних та якісних змін, які, безсумнівно, продовжуються і нині. Незалежність відкрила шлях етнічним меншинам до всебічного культурно-національного відродження.

Широкий етнічний ренесанс меншин держави не може не впливати на весь розвиток України, що зумовило зміщення уваги історичної науки саме на етнонаціональні процеси, визначило пріоритетність вивчення етнонаціональ-них проблем, розширення кола наукових робіт з питань міжетнічних відносин, окреслило етноконфесійний, етнорегіональний, міграційний, державно-правовий та інші напрямки етнонаціональних досліджень.

Постання такого широкого кола питань у 90-х рр. ХХ ст. заслуговує на об'ємне історичне дослідження, спрямоване на поглиблений розгляд етнонаціональної палітри країни, підбиття підсумків десятирічного розвитку держави у етнонаціональному плані.

Актуальність дослідження також обумовлюється тим, що в сфері уваги української держави повинна бути консолідація всіх етнічних груп навколо національного відродження, створення умов, коли права людини будь-якої національності були б забезпечені повною мірою за цивілізованих підходів.

Об'єктом дослідження обрано етнонаціональні спільноти сучасної України.

Предметом дослідження є визначальні тенденції та особливості розвитку етнонаціональних процесів у 90-х рр., правові засади відродження етнічних меншин країни, основні проблеми та завдання, що стоять перед молодою Українською державою в процесі здійснення толерантної етнонаціональної політики.

Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму і об'єктивності. При написанні дисертації використано методи наукового аналізу: порівняльний, статистико-аналітичний, системний.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 90-ті рр. XX ст. Нижня хронологічна межа (1991 р.) обумовлена здобуттям Україною незалежності, виходом держави на якісно новий етап розвитку, пошуків і розробки нашою країною шляхів та напрямків здійснення власної етнонаціональної політики. Кінцева межа обумовлена завершенням першого десятиліття незалежності України, необхідністю підведення певних підсумків щодо розвитку етнонаціональних процесів, створення правових засад вітчизняної етнополітики, з'ясування результатів етнічного ренесансу.

Метою дослідження є аналіз етнонаціональних процесів в Україні у 90-х рр. XX ст., відродження її етнічних меншин, узагальнення теоретичних положень, змісту і засад етнонаціональної політики української держави. Відповідно до теми дослідження визначені такі завдання:

розглянути сучасну наукову літературу та джерельну базу дослідження;

дослідити етнічний склад населення України за переписом 1989 р. у регіональному аспекті, вплив міграційних процесів на зміни етнонаціонального складу населення держави;

визначити сучасний стан та розвиток українського законодавства в сфері етнонаціональних відносин, міжнародних законодавчих актів, що стали частиною законодавства України стосовно захисту прав та свобод етнічних меншин;

дослідити мовне питання в державі в 90-х рр. XX ст., його регіональний аспект, основні параметри функціонування і розвитку етнічних меншин;

висвітлити розвиток мережі національно-культурних товариств етнічних меншин, створення та діяльність художніх, етнографічних, фольклорних колективів та національної преси етнічних спільнот України;

виявити основні проблеми етнонаціональної політики держави, визначити завдання, які стоять перед Україною щодо етнонаціонального розвитку нашої держави в майбутньому.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням етнонаціональних процесів у нашій державі в 90-х рр. ХХ ст. З позиції сьогодення проаналізовано десятирічний розвиток, основні напрямки формування політики незалежної України щодо відродження національних меншин, досліджено склад, ареали розселення та чисельність етнічних меншин за переписом 1989 р. у регіональному аспекті, показаний плив міграцій на зміни етнонаціонального складу населення в 90-х рр. XX ст. Поглиблено розглянуто сучасний стан законодавчої бази України щодо захисту прав та свобод етнічних меншин, показаний вплив міжнародних законодавчих актів на законодавство України у сфері етнонаціональних відносин, дістало подальшого розвитку питання захисту прав етнічних меншин у двохсторонніх договорах України. На основі аналізу статистичних матеріалів по-новому показано стан мовного питання в Україні доби незалежності, викладено основні проблеми, що стоять перед нашою державою, комплексно означено завдання вітчизняної етнополітики.

Практичне значення розробки теми полягає в тому, що результати дослідження можуть допомогти подальшому вдосконаленню теорії етнополітики України, можуть бути використані у практичній діяльності державних структур, національно-культурних товариств, а також для читання спецкурсів з історії України, з проблем етнонаціонального розвитку держави.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертації доповідалися на Всеукраїнській науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні” (Київ, 15 травня 2001 р.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ - “Історіографія та джерельна база дослідження” присвячений аналізу стану наукової розробки теми та джерельної бази дисертації.

Історіографія. Проголошення Україною незалежності відкрило перед вченими держави великі можливості щодо вивчення етнонаціональних процесів, розробки концептуальних засад етнонаціональної політики, вдосконалення понятійно-термінологічного апарату.

Загальнотеоретичні питання розвитку етносів розглянуті в працях В. Євтуха, С. Степико, Б. Попова, А. Пономарьова, О. Нельги, В. Лісового. В. Євтух поглибив розуміння сутності етносу, справедливо зазначив, що в українському контексті етнічні меншини лише починають структуруватися, вказав на відсутність спільнот, які б мали атрибути функціонування повноправного соціального організму.

У 90-х рр. з'явились наукові прац В. Наулка, Т. Рудницької, М. Шульги, присвячен поглибленому вивченню ареалв розселення, поселенської структури, соцальних вдмнностей етнчних груп за переписом 1989 р. Суттєво доповнено аналіз етнічних спільнот в регіональному, мовному, конфесійному аспектах.

Колективна праця В. Євтуха, Є. Ісипа, С. Суглобіна є чи не найпершою спробою аналізу етнополітичних змін в Україні після проголошення незалежності. Автори слушно зазначили широкі масштаби етнічного ренесансу населення України, чітко визначили чинники, що мають враховуватись у вітчизняній етнополітиці.

Л. Тупчієнко справедливо відмітив залежність міжетнічного миру від врахування державою відмінностей, що є між різними етнічними групами.

С. Здіорук досліджує етноконфесійний розвиток України, одним з перших підкреслив значення зростаючого впливу ісламу в Україні, особливо з поверненням великої кількості депортованих кримських татар, докладно подав статистичну інформацію щодо чисельності релігійних організацій в Україні на початку 90-х років.

Тенденції змін чисельності населення за радянської доби, взаємозв'язки міграції та урбанізації вивчав А. Хомра. Як позитивний він визначив міграційний приріст в Україні за радянських часів, поглиблено дослідив міграційні потоки з областей, довів збільшення притоку переселенців з Азії та Кавказу ще до проголошення незалежності, передбачаючи їх зростаюче значення в наступні роки.

В середині 90-х рр. неухильно зростає кількість праць щодо аналізу етнонаціональних процесів, окреслюються основні напрямки наукових досліджень у цій сфері.

У дослідженні В. Ребкала, М. Обушного, О. Майбороди дістав подальшого розвитку аналіз етнонаціональних відносин в Україні, вперше підсумовано п'ятирічний досвід держави у налагодженні міжетнічних зв'язків, докладно розглянуто політико-правові аспекти та основні принципи етнополітики країни у першій половині 90-х рр. ХХ ст.

Міжетнічні відносини в контексті розвитку суспільства і культури розглядають С. Здіорук, Б. Парахонський, О. Валевський. Автори об'єктивно визначили причини складної етнополітичної ситуації в Україні на початку 90-х рр., чітко окреслили пріоритети державної етнополітики України, але досить спрощено розглянули проблему сепаратизму в державі, зупинившись тільки на “закарпатському” та “донбаському” його варіантах.

Швидке відродження церков України, поліконфесійність держави, збільшення чисельності нових релігійних організацій визначили відповідний напрям досліджень у 90-х рр. М. Рибачук, М. Бабій, О. Уткін, М. Кирюшко проаналізували регіональні аспекти міжконфесійних взаємин, визначили дестабілізуючу роль розколу християнства, по-новому підійшли до релігії - як до чинника консолідації суспільства.

Протягом 90-х рр. продовжувала формуватись законодавча база етнонаціональних відносин. Аналізу законодавчих актів, виокремленню недоліків становлення механізму практичної реалізації прав меншин на вільний розвиток присвячені роботи В. Нікітюка, Ю. Римаренка, І. Попеску, Н. Бакірова. Автори відходять від догматичних стереотипів самовизначення націй і пропонують більш широке розуміння цієї проблеми, поширюючи право на самовизначення і на культурну, мовну, територіальну сфери.

Міграційний напрям досліджень у середині 90-х рр. окреслюють роботи Т. Петрової, С. Копчака, В. Мойсеєнка, М.Романюка, О. Малиновської. Т. Петрова визначила пріоритети державної міграційної політики, слушно зауважила на необхідності вивчення і творчого переосмислення імміграційного законодавства інших держав. Наукова цінність роботи О. Малиновської полягає в чіткому відокремленні міграційних процесів, що відбувались в Україні на початку 90-х рр. та в другій половині десятиліття, ґрунтовному аналізі міграційного законодавства України, докладному окресленні завдань міграційної служби.

Останні роки засвідчують появу великої кількості узагальнюючих праць з етнонаціональних проблем. М. Вівчарик та С. Падалка, критично осмислюючи загальноісторичний етнонаціональний процес в контексті державотворчого поступу українства, визначили основні завдання держави на сучасному етапі. Відмічаючи значну роль етнічних груп у формуванні етнонаціональної ситуації, що склалася в Україні, відзначили великий вплив так званого “російського” чинника та україно-російських відносин на долю етнічних меншин України.

Д. Шелест, М. Юрченко підсумували політико-правові аспекти розвитку незалежної України, в найбільш повному обсязі окреслили напрямки формування механізму забезпечення законності, який однаковою мірою стояв би на варті охорони прав та інтересів громадян усіх національностей.

П. Надолішній запропонував концепцію етнонаціональної обумовленості модернізації системи врядування, визначив шляхи подальшого удосконалення концепції адміністративної реформи.

Дослідження О. Шуби є значним кроком вперед у розумінні причин етноконфесійних конфліктів. Автор системно розкрив причини таких конфліктів, зауважив на значній поліконфесійності держави, докладно розглянув розвиток етноконфесійних відносин.

Джерельну базу дослідження становлять опубліковані та неопубліковані документи і матеріали, довідкові та періодичні видання (журнали, бюлетені державних установ, статистичні щорічники).

Основна група статистичних матеріалів зберігається в поточному архіві Державного комітету статистики України - це перш за все матеріали, що стосуються вивчення міграційних проблем. Особливий інтерес у цьому аспекті складають статистичні матеріали щодо різних національностей, які проживають на території України. На жаль, єдиної статистики з початку 90-х рр. не велося, тому в роботі використовується декілька видів таблиць, що разом дають досить повне уявлення з питань міграції.

Найбільш великий за обсягом пласт статистичних відомостей займають матеріали, які характеризують мовне питання в Україні у 90-х рр. Ці матеріали дали можливість найбільш докладно простежити зміни етномовного статусу держави доби незалежності, визначити хід “тихої українізації” за останні роки, дослідити регіональні особливості мовного питання на сучасному етапі.

Важливе значення для з'ясування темпів етнонаціонального відродження України має статистична інформація щодо розподілу друкованої продукції за мовами. Ця група джерел дає можливість з'ясувати тенденції збільшення чи зменшення друкованої продукції мовами найбільших меншин.

Частину джерел дисертаційного дослідження склали статистичні, демографічні щорічники, бюлетені Державного комітету статистики України, Державного комітету України у справах національностей та міграції, які подають інформацію поточної статистики населення держави.

Використання матеріалів Міністерства закордонних справ України, збірників законодавчих актів, як міжнародних та регіональних (європейських, СНД), так і вітчизняних дозволило найбільш повно розглянути формування української законодавчої бази етнонаціональної політики.

Значно допомагають у вивченні етнонаціональних процесів збірники документів, впорядковані М. Панчуком, В. Панібудьласкою, А. Слюсаренком, О. Веселовою, а для вивчення та аналізу положень законів України стосовно етнічних меншин - “Відомості Верховної Ради України”.

Отже, огляд наукової літератури та джерел засвідчують наявність достат-ньої бази для різнобічного розкриття проблеми розвитку етнонаціональних відносин в незалежній Україні періоду 90-х рр. ХХ ст.

У розділі другому “Етнічний склад населення України” дається характеристика етнонаціонального складу населення країни за переписом 1989 р. та вплив міграцій у 90-х рр. на зміни складу населення держави.

Насамперед зазначено, що населення України відзначається великим ступенем етнічної різноманітності. На території держави нині проживає понад 130 національностей. На теренах сучасної України крім титульного етносу - українців, мешкає ще 16 найчисельніших етнічних груп, чиї ядра знаходяться за межами держави, а також значна кількість малих етнічних груп, які входили до складу колишнього СРСР.

Процеси змін етнонаціонального складу населення відбуваються і тепер. Слід відмітити територіальну нерівномірність поселенської структури українського етносу - перевага у західних та центральних областях, зменшення частки українців у східному регіоні та найменший відсоток у Криму. Відмінною є територіальна структура інших етнічних спільнот. Що стосується найбільшої етнічної групи країни - росіян, то її частка найбільша у Криму та східних областях України, найменша - на Заході. Росіяни, в основному, є мешканцями міст.

Поселенська структура іноетнічного населення України також характеризується певними відмінностями: дисперсним проживанням одних етносів (росіян, євреїв, поляків (на Заході України); білорусів, циган - на Сході), натомість, компактним - болгар, татар, гагаузів - на Півдні.

Відмінним є співвідношення сільського і міського населення етнічних спільнот по регіонам України, зокрема, перевага міських жителів серед поляків на Заході держави, болгар - на Сході та Півдні, білорусів - у південному регіоні. Практично вся єврейська спільнота України проживає у містах. Сільські мешканці переважають серед молдаван, циган та гагаузів на Півдні, кримських татар - у Криму, азербайджанців - на Півдні та у Центрі країни.

З утворенням нових держав на початку 90-х рр. міжреспубліканські міграційні процеси засвідчили тяжіння до мононаціональності практично в усіх колишніх радянських республіках. Такі процеси відбуваються і в Україні, про що яскраво свідчать дані статистичних досліджень.

Міграційні процеси впливають на загальну чисельність населення. В першій половині 90-х рр. у міграційних рухах всіх етнічних груп спостерігаєть-ся збільшення міграційної активності, що позначилось на чисельності прибулих та вибулих, та її згасання в другій половині десятиліття. Міграційні процеси вплинули на зміни етнічного складу населення України, особливо таких етнічних груп, як росіяни, євреї, німці, татари. Зростає частка українців, татар, вірмен, азербайджанців.

У третьому розділі “Формування законодавчої бази національної політики” відображено створення законодавчого механізму захисту прав та свобод як титульного етносу так і національних меншин, що населяють територію України.

З проголошенням незалежності Україна почала створювати законодавчу базу, яка б у повному обсязі відповідала національним інтересам українського народу, захисту та розвитку етнічних меншин. Цей процес умовно проходить двома шляхами: держава проводить політику щодо відновлення та розвитку знехтуваних віками прав та свобод української нації, разом з тим створюється правова база щодо захисту та розвитку прав і свобод громадян інших етнічних спільнот України.

Автором розглядаються законодавчі акти держави з часу проголошення незалежності, найвагоміші з яких: Закон України “Про мови” (1989 р.), “Про свободу совісті та релігійні організації” (1991 р.), “Про громадянство України” (1991 р.), “Про національні меншини в Україні” (1992 р.), “Про вибори народних депутатів України” (1993 р.), “Про біженців” (1993 р.), Конституція України (1996 р.) та інші.

Закладаючи основу правової бази етнонаціональної політики, українські законодавці ґрунтовно використали міжнародний досвід захисту прав меншин. З метою більш ретельного аналізу пошукач розділив міжнародну законодавчу базу в галузі захисту прав та свобод меншин на окремі частини: загальні міжнародні правові акти (Загальна декларація прав людини, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права та інші), регіональні: акти Ради Європи, акти НБСЄ, акти СНД. Це дозволило розглянути міжнародну законодавчу базу у широкому спектрі застосування правового захисту: в економічній, соціальній та культурній царинах.

Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. Україна розробляє на двохсторонній основі (особливо це стосується колишніх республік СРСР) правову базу захисту прав та свобод українців, що проживають за межами батьківщини та етнічних меншин, материнські етноси яких знаходяться в інших державах. Значна увага приділяється також співпраці на двохсторонній основі з Угорщиною, Польщею, Румунією, Болгарією, Чеською Республікою, Німеччиною, США та Ізраїлем.

Розділ четвертий “Мовно-культурний розвиток етнонаціональних спільнот України” присвячений висвітленню особливостей відродження етнонаціональних спільнот держави, з'ясуванню основних проблем та завдань, що стоять перед вітчизняною етнополітикою на сучасному етапі.

В дисертації зазначається, що в самостійній Українській державі є всі умови для того, щоб завдання пропаганди української мови, національних культурних цінностей розв'язувати без тиску і примусу.

Певні зрушення у цьому питанні, незважаючи на складну демографічну ситуацію, відбуваються тепер в Україні. В різних галузях виховання та освіти (дошкільні заклади, загальноосвітня школа, вища школа) поступово відбувається зростання частки осіб, які виховуються або навчаються українською мовою. Щоправда, певні тенденції характерні для різних регіонів держави. За останнє десятиліття значних успіхів у запровадженні української мови досяг західний регіон України, дещо повільніше у цьому аспекті розвивається Північ та Центр, “тиха українізація” торкнулася і Сходу, незважаючи на значну урбанізованість та велику частку російськомовного населення. Найбільш повільно йде процес впровадження української мови на Півдні держави, зокрема, в Криму, де, не дивлячись на значну кількість українців, російська мова залишається домінуючою в усіх сферах життя. Відсоток української мови у передачах телебачення та радіомовлення характеризуються аналогічними тенденціями.

Інша ситуація спостерігається у книговидавництві. Тут перехід на українську мову найбільш повільний через незадовільний розвиток вітчизняного книгодруку, наявність великої кількості книг, надрукованих російською мовою, у бібліотеках (залишки діяльності книговидавців у радянські часи), але й у цій царині помітні позитивні тенденції до збільшення частки книг, надрукованих українською мовою, мовами національних меншин.

Останнє десятиліття засвідчило значний прорив у розвитку культур національних меншин. Працюють театри мовами національних меншин, значно збільшилась кількість аматорських фольклорних національних колективів. На 1999 р. в Україні діяло понад 1 тис. аматорських колективів, понад 100 театрів, 277 танцювальних ансамблів. Регулярно проходять національні свята, конкурси, фестивалі. Важливу роль у цих процесах здійснюють національно-культурні товариства, кількість яких постійно збільшується - на 1999 р. зареєстровано 429 громадських організацій, з яких 25 мають всеукраїнський статус.

Преса національних меншин, що відроджується на теренах незалежної України, є одним з найважливіших джерел історії, культури, освіти національних меншин держави, де виходить понад 100 газет і журналів різними мовами.

Проголошення незалежності України відкрило її громадянам шлях повернення до традиційних духовних основ, до релігії. Держава надає можливість всім представникам етнічних груп без утисків та дискримінації сповідувати національні релігії. Етноконфесійна мапа країни має певні особливості. Найбільш швидко і в цьому аспекті розвивається західний регіон. Поступово на схід кількість релігійних установ зменшується, найменше їх у східному регіоні.

Незважаючи на великі зрушення у етнонаціональному відродженні держави, в Україні існують певні проблеми, найсерйозніша з яких - демографічна криза, що загрожує нації як кількісними так і якісними змінами, регіоналізм, спалахи сепаратизму як на Заході так і на Сході, а особливо - в Криму. Важливою залишається міграційна проблема, яка через відсутність зваженої політики державних органів, призводить до змін етнонаціонального складу, може бути чинником міжетнічної напруги та нестабільності.

Не дивлячись на значні досягнення “толерантної українізації” за останнє десятиліття, мовна проблема ще довгий час буде залишатись складною для України. Матеріали статистики свідчать про певну невідповідність чисельності національних меншин до частки навчання, теле- та радіомовлення мовами відповідної меншини.

Для збереження та покращення міжетнічної злагоди наша держава мусить вирішити ряд першочергових завдань: покращення демографічної політики; впровадження єдиної державної ідеології; налагодження тісних економічних міжрегіональних зв'язків; врахування мовно-національного чинника в освіті, науці, культурі; впровадження програм розвитку культур національних меншин; створення правової основи та механізму узгодження інтересів різних етносів держави; розробка та впровадження дієвої міграційної політики, спрямованої на захист національних інтересів України та інші.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов до певних висновків, основний зміст яких виноситься на захист:

- Розгляд наукової лтератури та джерел засвдчує, що розробка етнонацональних проблем стоїть на чльному мст у дяльност втчизняних науковцв дає можливсть грунтовного вивчення етнонацональних процесв в держав;

- Етнонаціональний склад населення України відзначається високим ступенем етнічної різноманітності. Після проголошення незалежності відбуваються зміни складу населення, особливо під впливом міграцій у 90-х рр. ХХ ст.: зменшується частка росіян, євреїв, чехів, збільшується відсоток українців, татар, вірмен, азербайджанців та інших;

- Формування дієвої етнонаціональної політики незалежної України неможливе без створення національної законодавчої бази. Використовуючи міжнародний та вітчизняний досвід в Україні за останнє десятиріччя створено значну правову базу етнонаціональної політики, разом з тим напруженої роботи потребує забезпечення виконання Законів України, впровадження механізмів правового захисту етнічних меншин на всіх рівнях, адаптація міжнародних правових актів до законодавства держави;

- Мовне питання залишається одним з найскладніших у етнонаціональній сфері. Це перш за все стосується проблеми двомовності, що склалася історично та проблеми розвитку мов етнічних меншин. Дослідження яскраво засвідчило, що “тиха українізація”, яка проходить в державі, подає надію на всебічне відродження державної мови при забезпеченні права всіх етнічних меншин на вільне володіння рідною мовою та її розвиток. Відмічено регіональні особливості мовних процесів в Україні.

З проголошенням незалежності почався широкомасштабний процес відродження етнічних спільнот. Результати дослідження переконують, що процеси етнічного ренесансу охопили всі царини життя меншин держави. Особливо яскраво це проявляється у створенні великої кількості національно-культурних товариств, об'єднання їх у всеукраїнські організації, швидких темпах розвитку мережі театральних, музичних, фольклорних колективів, відродженні преси етнічних меншин. Активні процеси етнонаціонального відродження, що тривають сьогодні, тісно пов'язані з релігійним відродженням, яке є необхідною умовою розвитку культури етносів.

Наслідки бездумної політики радянської влади у національному питанні, складна економічна ситуація в Україні, демографічна криза, міграційні проблеми, спалахи сепаратизму поставили перед державою завдання збереження і покращення міжетнічної злагоди, проведення толерантної етнонаціональної політики. Пріоритетними кроками по здійсненню такої політики повинні стати покращення соціально-економічного стану та демографічної ситуації, впровадження єдиної консолідаційної державної ідеології, впровадження програм розвитку культур національних меншин, вдосконалення правової основи та механізму узгодження інтересів різних етносів.

Основні положення та результати дослідження викладені в публікаціях:

Русинство - історія і сучасність // Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка: Вісник. Історія. - 2000 - Вип. 46. - С.19-25;

Розвиток законодавства України у сфері етнонаціональних відносин в 90-х рр. ХХ ст. // Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка: Вісник. Історія. - 2000 - Вип. 50. - С.51-56;

Етнонаціональний склад населення України та його зміни в 90-х рр. ХХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2000 - № 1. - С. 188-196;

Розвиток понятійно-термінологічного апарату вітчизняної етнонаціональної політики у 90-х рр. ХХ ст. // Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка: Вісник. Історія. - 2001 - Вип. 56. - С. 61-65.

Анотаця

Панасюк Л.В. Етнонацональн процеси в Україн в 90-х рр. ХХ ст.- Рукопис.

Дисертаця на здобуття наукового ступеня кандидата сторичних наук за спецальнстю 07.00.01 - сторя України. Київський національний університет мен Тараса Шевченка. Київ, 2001.

У дисертацї здйснена спроба розглянути особливост етнонацональних процесв в Україн доби незалежност, правов засади вдродження етнчних спльнот країни, розвиток законодавчої бази етнополтики, стан мовної проблеми в 90-х рр. ХХ ст., шляхи форми вдродження культур етнчних меншин, визначити основн проблеми та завдання, що стоять перед Українською державою в процес здйснення толерантної етнонацональної полтики.

Ключов слова: Україна, національні меншини, етнонацональн процеси, права свободи етнчних меншин, етнополтика.

Аннотация

Панасюк Л.В. Этнонациональные процессы на Украине в 90-х гг. ХХ в.-Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2001.

Рассматриваются особенности этнонациональных процессов на Украине в 90-х гг. ХХ в., определена численность и ареалы расселения этнических групп Украины по переписи 1989 г. в региональном аспекте. Отмечена высокая степень полиэтничности, территориальная неравномерность поселенческой структуры населения, неравномерное соотнесение городского и сельского населения. Исследование показало значительное влияние миграционных процессов на изменение этнонационального состава населения Украины в 90-х гг., отмечено уменьшение численности этнических групп россиян, евреев, немцев, увеличение численности татар, армян, азербайджанцев.

В процессе исследования отображено создание законодательного механизма защиты прав и свобод этнических меньшинств в период независимости Украины, исследованы законодательные акты государства, показано влияние международных законодательных актов, региональных (актов Совета Европы, актов НБСЕ, СНД) на законодательную базу Украины. Отмечено большое значение двустороннего сотрудничества Украины в сфере защиты прав и свобод украинцев, живущих в этих государствах и этнических меньшинств, которые проживают на Украине.

В диссертации подчеркивается, что в независимой Украине есть все условия для свободного возрождения и развития этнических групп государства. Как одна из важнейших, рассматривается языковая проблема в дошкольных учреждениях, школах, высших учебных заведениях, на радио и местном телевидении, определены региональные отличия развития украинского и других языков на современном этапе. Рассматриваются пути возрождения культур национальных групп, развитие сети национальных товариществ, прессы национальных меньшинств.

В процессе исследования определены основные проблемы отечественной этнополитики, отмечены приоритетные задачи, которые стоят перед государством в процессе осуществления этнонациональной политики.

Ключевые слова: Украина, национальные меньшинства, этнонациональные процессы, права и свободы этнических меньшинств, этнополитика.

Summary

Panasyuk L.V. National-ethnical processes in Ukraine in the 90^th of the XX^th century. - Manuscript.

Thesis on competition for academic degree of Candidate of History on specialization 07.00.01. - the history of Ukraine. Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2001.

An attempt to examine the peculiarities of the ethnonational processes of the period of independence, the juridical principles of the regeneration of the ethnical groups of the country, the development of the legislative basis of the ethnopolitics (policy), the state of the language problem in the 90^th of the XX^th century, the ways and forms of the revival of the culture of the ethnical minorities to define the principal (main) problems and tasks of the Ukrainian State in the process of the realization of the tolerant ethnonational policy is realized in this dissertation.

Key words: Ukraine, national minorities, ethnonational processes, the rights and freedom of the ethnical minorities, etnopolitics (policy).

Размещено на Allbest.ru