На наш погляд, з точки зору наукового, виваженого розуміння суті концепції “галицького П`ємонту” важливо враховувати ту обставину, що вона в історичному часі мала відносний, тимчасовий, а не абсолютний вимір. По-друге, таке унікальне суспільно-політичне явище вітчизняної історії, як “український П`ємонт” виникло завдяки об`єднаним зусиллям галицьких і наддніпрянських діячів. По-третє, політичне життя в Австро-Угорщині та Україні мало взаємозалежний характер. “Російська Україна, - писав М.Лозинський, - не могучи в себе творити національне життя, давала передовсім думку; австрійська Україна переводила думку в діло, творячи новочасне українське національне життя” Лозинський М. Галичина в житті України. - Відень, 1916. - С.27..

В розділі акцентується увага на тому, що виникнення перших національних партій у Наддніпрянщині наприкінці ХІХ ст. базувалося на невпинному розвитку вітчизняної політичної думки, історичному досвіді формування в краї політичних організацій та структур. У розділі показано, що з часу заснування в 1848 році Головної Руської Ради, яка започаткувала період національно-політичного відродження галицьких українців, політичний рух у Наддніпрянщині невпинно еволюціонував у напрямку до свого партійного оформлення.

Як підготовчий етап на шляху до створення партійно-політичної системи в Східній Галичині у розділі розглядається діяльність народівців та москвофілів у 60-80-ті роки ХІХ ст., відносини між якими обумовлювали трансформацію національно-політичного руху, визначали його політико-ідеологічний вектор.

В розділі зроблено висновок про те, що процес формування партійно-політичної системи в Східній Галичині фактично розпочався зі створення 24 жовтня 1885 р. політичного товариства “Народна Рада”, яке стало першим протопартійним утворенням у краї. Своїм основним завданням “Народна Рада” вважала забезпечення легальними, конституційними засобами консолідації українського народу в Наддністрянщині, досягнення “повного усвідомлення ним своїх потреб і своїх прав, а також здобуття йому фактичної рівності з іншими народами Австро-Угорщини” Русины Галицкой земли.// Дело. 1885. - 12 (24) жовтня.. “Народна Рада”, хоча й проголосила себе політичним товариством, однак з точки зору основних критеріальних ознак (наявність програмних засад, статуту, теоретичного органу, періодичність скликання загальних зборів організації), а також за характером своєї діяльності фактично була політичною партією. Не випадково окремі громадські діячі краю називали зазначене товариство “партією українських народовців” Левицький М. Західня Україна (Короткий економічно-політичний огляд). - К., 1928. - С.42..

На підставі порівняльного аналізу програмних засад й основних напрямків діяльності українських політичних партій та організацій у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. показано формування структури модерної партійно-політичної системи краю. Зазначається, що вона була представлена як українськими так і польськими угрупованнями. Український партійно-політичний табір складався з 4-х партій та 2-х політичних товариств. Найпотужнішою в українському партійному спектрі стала УНДП, яка займала центристську позицію. Помітними у громадсько-політичному житті Східної Галичини були ліворадикальні партії - УРП і УСДП. Усі ці партії стояли на платформі політичної самостійності України, надавали перевагу парламентським формам діяльності, пропонували альтернативні шляхи розв'язання соціально-економічних проблем краю. Український партійно-політичний табір у Східній Галичині був також представлений Католицьким русько-народним союзом (КРНС), який став першою українською класично-європейською організацією. Краєвий часопис “Руслан” класифікував КРНС як політичне товариство Руслан. - 1897. - 13 (25) лютого.. В статуті останнього, соціальною базою якого були переважно греко-католицькі священики, вказувалося, що його основною метою є піклування “про релігійно-моральні, народні і економічні справи” українського народу в Галичині Руслан. - 1897. - 10 (22) лютого.. Незважаючи на те, що КРНС не мав значного впливу на громадсько-політичне життя у краї, проте його модерна консервативна ідеологія стимулювала політичні дискусії в українському партійному таборі.

Наприкінці ХІХ ст. було завершено також організаційно-політичну консолідацію москвофільського табору. 26 січня 1900 року на засіданні політичного товариства “Руська Рада” було створено Руську народну партію (РНП) Галичанин. - 1900. - 1 (13) февраля; Организация русско-народной партии.-Львів, 1910.-С.4., яка спираючись на реакційні елементи світської й духовної інтелігенції, частини селянства Східної Галичини, активно протидіяла українському рухові, виступала за співробітництво з російськими політичними та культурними організаціями Лозинський М. Українство і москвофільство серед українсько-руського народу в Галичині. - Львів, 1909. - С.6-7.. Українські політичні партії Східної Галичини щодо РНП зайняли різко негативну позицію. УНДП, вважаючи Руську народну партію “деструктивною” політичною силою, закликала своїх прибічників “рішучими виступами паралізувати шкідливі домагання москвофілів” Робота москвофілів // Діло. - 1900. - 8 (21) серпня..

У розділі зроблено висновок про те, що якісні зміни в структурі партійно-політичної системи Галичини, її динамізм значною мірою визначалися еволюційними процесами у середовищі українських партій і організацій, їх боротьбою та політичним співробітництвом з національними та інонаціональними угрупованнями.

В четвертому розділі “Історичні та ідейні попередники українських та російських політичних партій” проаналізовано ідеологічні та організаційні основи політичного руху у Наддніпрянщині наприкінці ХІХ ст., розглянуто вплив російських угруповань на стан національно-політичного життя в регіоні. У розділі зокрема показано, що під могутнім впливом галицького політичного піднесення відбувається політизація національного руху в Наддніпрянській Україні. Аналізуючи історичний досвід останнього у підросійській частині України наприкінці ХІХ ст., Д.Антонович в одній з своїх праць підкреслював, що саме у той час було закладено підвалини “того громадського ренесансу, які принесли овочі десятиліттями пізніше, коли з початком нового століття стали вперше засновуватися політичні українські партії” Антонович Д. Із студентських років Івана Стешенка // Робітнича газета. - 1918. - 4 серпня..

У розділі привернуто увагу до з'ясування ідейних парадигм основних політичних напрямків в українському національному русі наприкінці ХІХ ст. - самостійницького та соціал-демократичного. За словами В.Дорошенка, “одна кладе більший натиск саме на національний бік з реакції проти національної відсталості українського громадянства, друга підносить передовсім справи соціяльно-економічного характеру. Між сими групами починається полєміка, котра вельми оживлює громадську думку на Україні і допомагає виясненню української справи з усякого боку” Дорошенко В. Українство в Росії. Новійші часи. - Відень, 1916. - С.29..

У дисертації підкреслюється, що пошук нових ідей, шляхів, організаційних форм визвольного руху протягом 90-х рр. ХІХ ст. привів до виникнення національних об`єднань з виразною політичною спрямованістю, які стали перехідним містком до створення українських партій.

Новий самостійницький напрямок в українському русі репрезентувало створене влітку 1891 року таємне політичне товариство “Братство тарасівців”.

На підставі узагальнення основних напрямків теоретичної та практичної діяльності “Братства”, а також уточнення її фактологічної основи автором зроблено висновок про те, що воно заклало початок формуванню партійно-політичної системи в Наддніпрянщині. Програмні засади тарасівців, їх організаційно-політичний досвід стали підгрунтям для виникнення у недалекому майбутньому партійних угруповань національно-радикальної орієнтації, в першу чергу - Української народної партії (УНП).

Свідченням утвердження на національному грунті принципів соціал-демократизму стало утворення в 80-90-х рр. ХІХ ст. мережі перших українських відповідних гуртків та груп. У розділі показано, що в силу несприятливих внутрішньополітичних чинників, специфіки ідейних переконань та професійних інтересів членам групи УСД під керівництвом І.Стешенка та Л.Українки не вдалося трансформуватися в соціал-демократичну партію.

Наприкінці ХІХ ст. було закладено також організаційно-політичні підвалини українського ліберально-демократичного руху. Здійснюючи координацію діяльності розкиданих по Україні громад з одного центру, Загальна Українська безпартійна організація (ЗУБО) стала базовою структурою для утворення українських ліберальних партій - УДП, УРП, УДРП. За визнанням О.Лотоцького, ця “перша стала українська організація стала зародком майбутнього ТУПу” Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1933. - Т.2, - С.175..

У розділі проводиться думка про те, що важливою ознакою політичного життя Наддніпрянщини наприкінці ХІХ ст. був його національний дуалізм. Історичною формою вияву цієї тенденції стала самостійна діяльність і одночасно взаємодія українських та російських політичних організацій у згаданий період. Нове політичне покоління національно свідомих українців намагалося йти “поруч із всеросійським визвольним рухом, але своїм окремим шляхом, у рамках власних організацій” Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Мюнхен, 1966. - Т.2. - С.318.. Найбільший вплив на розвиток української суспільної думки, формування національних партійно-політичних структур мали дві російські політичні ідеології - неонародництва, а пізніше - соціал-демократизму. У розділі акцентується увага на тому, що наприкінці ХІХ ст. розпочався активний процес ідейного визначення, розмежування та організаційної структуризації в українському та російському демократичному таборах, основу якого становили партії та організації неонародницького і соціал-демократичного спрямування. На наш погляд, тільки враховуючи прямі чи опосередковані взаємовпливи українських та російських неонародників, можна дослідити історичні витоки й еволюцію партії російських есерів і Української партії соціалістів-революціонерів. У цьому зв'язку варто прислухатися до слів відомого діяча УПСР П.Христюка про те, що українські есери беруть свій початок від російської партії соціалістів-революціонерів Христюк П. 1905 рік на Україні. - Харків, 1925.- С.63. Не заперечуючи значного впливу на українські політичні рухи ідеології російського революційного соціалізму, на наш погляд, важливим є розуміння ролі в їхньому формуванні політичної ідеології українського неонародництва. Саме на це вказував один з лідерів українського есерівського руху М.Шаповал, підкреслюючи, що УПСР є “виразником і представником того ідейного і суспільного руху, що має назву українського народництва” Цит. по: Майстренко І. Боротьбизм. Історія однієї течії українського комунізму. - Бм., бр. - С.30..

В розділі розглядається також взаємовплив російського та українського політичних потоків у процесі розгортання соціал-демократичного руху в Наддніпрянщині наприкінці ХІХ ст.

В п'ятому розділі “Створення й еволюція українських партій у Наддніпрянщині на початку ХХ ст.” досліджуються закономірності та особливості формування національних угруповань у краї, показано їх еволюцію з програмних, тактичних та організаційно-політичних питань.

В праці підкреслюється, що виникнення перших українських партій в Наддніпрянщині на початку минулого століття було зумовлено дедалі більшою політизацією національного руху, утворенням і діяльністю українських партій у Східній Галичині й перших політичних партій у Росії. Створення Революційної української партії, яка дала початок значній частині національних ліворадикальних угруповань, стало виявом зрушень, що сталися в громадському житті Наддніпрянщини, ідейно-політичних орієнтаціях українського суспільства.

Не зважаючи на те, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії існує значна кількість праць, присвячених історії Революційної української партії, в ній існують як дискусійні проблеми, так й аспекти, які вимагають більш грунтовного дослідження. Одна з таких проблем пов`язана з часом заснування РУП. На наш погляд, наявність різних точок зору щодо дати заснування останньої обумовлено відсутністю в історичній літературі чіткого вододілу між підготовчим етапом по створенню першої української партії Наддніпрянщини та її організаційно-практичним оформленням.

У розділі показано, що еклектичність ідеологічних засад, якими керувалися засновники РУП, у майбутньому неминуче мала викликати в стані рупівців внутрішньополітичні конфлікти і кризи. Політико-диференційні процеси, які відбувалися протягом 1900 - 1904 рр. у РУП, обумовили створення нових українських політичних партій.

В розділі простежено основні етапи процесу соціал-демократизації РУП, які знайшли свій вияв у ставленні до національного та аграрного питань, у використанні нею тактичних засобів боротьби. В розділі підкреслюється, що шляхом внутрішньополітичної еволюції Революційна українська партія виокремилась в УСДРП, поступово “зійшла на стежку світової соціял-демократії” й перенесла її роботу “на український грунт” Гайдалемівський П. Українські політичні партії: їх розвиток і програми. - Зальцведель, 1919. - С.7..

У дисертації зроблено висновок про те, що еволюція поглядів керівників РУПу саме на проблему української державності підштовхнула прибічників М.Міхновського до заснування Української народної партії (УНП). Вона стала першою партійною опозицією до РУП і зайняла ліворадикальну націоналістичну нішу в українському партійному таборі. Галицькі націонал-демократи розглядали зокрема “крайній та абсолютний націоналізм” Української народної партії як “категоричну реакцію українського національного почуття проти неясного відношення до національної справи інших українських революціонерів” Українська народна партія.// Діло. - 1905. - 26 цвітня (9мая)..

Аналізуючи процес виникнення і становлення УНП, яка стала важливим елементом партійно-політичної системи Наддніпрянщини початку ХХ ст., автор дійшов висновку, що вона виникла на власній ідейній та організаційній основі. Один з лідерів Революційної української партії Б.Мартос підкреслював, що до лав УНП ніхто з рупівців не вступив ЦДАВО України. - Ф.400, оп.1, спр.1, арк.8.. У розділі на широкій документальній основі розглядаються основні напрямки теоретичної та практичної діяльності УНП, її відносини з іншими українськими партійними угрупованнями.

Суб'єктом партійно-політичної системи Наддніпрянщини початку ХХ ст. слід вважати Українську соціалістичну партію (УСП), незважаючи на те, що вона була нечисленним угрупованням і практично не користувалася впливом серед українського населення. Не випадково один з лідерів “Спілки” М.Меленевський взагалі вважав її за “фікцію” ЦДАВО України. - Ф.3805, оп.1, спр.22, арк.8.. Однією з причин низького рейтингу УСП серед місцевого населення було те, що її створення відбулося під безпосереднім впливом польської революційної думки і практики. В розділі показано, що революційно-соціалістична течія, яка виникла у РУП, поступово трансформувалася в течію українського революційного народництва. Саме цей політичний напрямок визначив ідеологічні обрії майбутньої Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). ЇЇ перші групи виникли в 1903 - 1904 рр. у Києві, Харкові, Одесі, в Полтавській губернії Политические партии России. Конец ХІХ - первая треть ХХ века. Энциклопедия. - М., 1996. - С.639.. За словами відомого діяча УПСР А.Животка, саме у ті роки стали “помітні перші ознаки організованого українського революційно-соціалістичного життя” Животко А. 50 років (До історії Української Партії Соціялістів-Революціонерів). - Прага, 1936. - С.6..

Під впливом еволюції Загальної української безпартійної організації в політичному напрямку відбулося прискорення процесу формування українських ліберальних партій. У розділі проаналізовано програмні засади цих угруповань, виявлено їх спільність та відмінність від російських політичних партій. У ньому зроблено висновок про те, що виникнення в Наддніпрянщині на початку ХХ ст. українських партій ліворадикального та ліберально-демократичного спрямувань спростувало твердження окремих діячів національно-визвольного руху про те, що “українська нація - це нація анархістів-індивідуалістів, яка не здатна сама до організації” Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917). - Львів, 1931. - С.182. Утворення перших національних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. офіційно відкрило період виникнення і становлення партійно-політичної системи у цьому краї.

В шостому розділі “Стратегія і тактика українських партій у роки першої російської революції” зосереджено увагу на висвітленні особливостей стратегічного і тактичного курсу національних партійних угруповань Наддніпрянщини в зазначений період. У праці підкреслюється, що під час революції 1905 - 1907 рр. відбувалася подальша генеза українських партій Наддніпрянщини, викристалізувалась їх стратегія і тактика політичної боротьби. Тривалий час радянська історична наука вкладала в зміст термінів “стратегія” і “тактика” виключно їх ленінське тлумачення, пов`язувала переважно з діяльністю більшовиків, з їх відношенням до непролетарських партій. З точки зору новітньої методології і з врахуванням історичних реалій України початку ХХ ст. стратегія - це сукупність обгрунтованих довгострокових соціально-економічних і суспільно-політичних завдань партій на етапі визвольного руху і визначення засобів для їх практичної реалізації. Тактика - політична поведінка партії на конкретному історичному відрізку визвольного руху, застосування нею форм і методів боротьби для здійснення власного політичного курсу. В розділі зроблено висновок про те, що стратегія й тактика українських партій Наддніпрянщини в період революції 1905 - 1907 рр. визначалася програмними засадами національних партійних угруповань, їх генезою, історичними умовами діяльності. Принципово важливе значення для вироблення стратегічного курсу українських ліворадикальних партій, їх тактичної лінії в період першої російської революції мала подальша розробка ними шляхом полеміки та теоретичних дискусій програмних положень з національного та аграрного питань.

Впливові українські й російські політичні партії, які намагалися привернути на свій бік селянські маси, використати їх для реалізації своїх стратегічних і тактичних завдань, запропонували різні політичні шляхи та засоби вирішення аграрної проблеми. Специфіка кожної з аграрних програм, вироблених партійними структурами, їх суспільно-політичний вектор були обумовлені ідеологічними засадами партії, її соціальною базою, інтелектуальним рівнем лідерів партійних угруповань, їх громадянською позицією. Так, з одного боку, аграрна частина проекту РУП у разі її реалізації відкрила б найширший шлях для розвитку капіталізму в сільському господарстві України, сприяла б розкриттю потенційних можливостей заможних селянських господарств, звільнених від общинних і кріпосницьких пут. Однак слабким місцем цього документа було те, що рупівці не визначили свого ставлення до поміщицької землі, а вирішення аграрного питання вбачали у застосуванні методів “клясової боротьби на селі” Українська суспільно-політична думка в ХХ ст.: Документи і матеріали.- Б.м., 1983.-Т.1.-С.123-124..

Прагнучи інтегруватись у партійно-політичне життя України, лідери УНП внесли суттєві елементи соціалістичної ідеології в аграрну платформу партії. Хоч на думку С.Шемета, це було не справжніми намірами УНП та її лідерів, а “грою в соціалізм, демагогією...” Шемет С. Микола Міхновський // Хліборобська Україна. - 1924.-1925. - Кн.V. - С.11..

В розділі показано, що для реалізації стратегічних завдань українські ліворадикальні партій у період 1905 - 1907 рр. використовували різноманітні легальні й нелегальні форми та методи боротьби із самодержавним ладом: мітинги, демонстрації, страйки, збройні виступи, виборчі кампанії до Державної думи. Суть тактики РУП, наприклад, чітко сформулював на сторінках “Праці” її фактичний лідер М.Порш. “Економічну, власне страйкову боротьбу, - писав він, - з цілою енергією перевести із стану спорадичного в стан загального планомірного руху і сей рух знову енергійною агітацією перевести на політичний грунт” Чацький М. (Порш М.) З приводу “неіснуючого питання” // Праця. - 1905. - Ч.13. - С.3.. У процесі еволюції партії на принципах соціал-демократизму відбуваються зміни і в її тактиці. В розділі показано, що одним з важливих засобів здійснення українськими лівими партіями тактичного курсу під час революції 1905 - 1907 рр. була їх агітаційно-пропагандистська діяльність.

У дисертації підкреслюється, що особливу тактичну лінію, відмінну від тактики українських політичних партій, займала в період революції 1905 - 1907 рр. Українська соціал-демократична “Спілка”. Незважаючи на те, що вона входила на автономних засадах до меншовицької фракції РСДРП, її все-таки потрібно віднести до українських політичних партій з точки зору соціальної бази, її генетичного родоводу - Революційної української партії. Що ж до ігнорування “Спілкою” національних домагань та інтересів українського народу, то слід сказати, що остання “нехтувала навіть програмою тієї партії, до якої вона належала” Петлюра С. Невдалі учні // Рада. -1907. - 9 січня..

Партійну програму, стратегічні й тактичні принципи своєї діяльності виробили у 1905 - 1907 рр. українські есери, але вони “не спромоглись організуватись в окрему партію” Шаповал М. Революційний соціалізм на Україні. - Відень, 1921. - Кн.1. - С.42.

Значну увагу у праці приділено висвітленню тактики політичних блоків та компромісів, яку здійснювали в роки революції 1905 - 1907 рр. українські партії. Ці питання активно обговорювалися на сторінках партійних періодичних видань, знайшли відображення в матеріалах з'їздів та конференцій національних партійних угруповань. Так, у матеріалах ІІІ з'їзду УСДРП, який відбувся в березні 1907 р., отримала подальший розвиток думська тактика партії. В прийнятій з'їздом резолюції “Про вибори до Державної Думи” ЦК УСДРП зокрема висунув перед своїми партійними осередками завдання взяти якомога енергійнішу участь у виборах до російського парламенту, “виставляючи скрізь, де можливо, партійних кандидатів в виборщики і в депутати, і, входячи, коли потрібно в порозуміння з революційними і демократичними партіями” ЦДАГО України. - Ф.266, оп.1, спр.1, арк.18..

До партій парламентського типу, робота якої пожвавлювалася в період виборів і в найбільш гострі моменти діяльності Думи, належала Українська демократично-радикальна партія (УДРП). У різноманітному політичному спектрі України початку ХХ ст. радикал-демократи були центристами як серед національних (між УСДРП та Українською народною партією), так і серед російських (між кадетами й народними соціалістами) партій История национальных политических партий России: Материалы международной конференции. Москва, 21 - 22 мая 1996 г. - М., 1997. - С.152.. З українських політичних партій лише УДРП висунула своїх кандидатів у депутати до І Державної Думи, проводячи самостійну кампанію або блокуючись з кадетами.

В розділі зроблено висновок про те, що стратегічна і тактична лінії національних соціал-демократичних і соціалістичних угруповань з точки зору політичного реалізму поставлених завдань більшою мірою відповідали конкретно-історичним умовам тогочасної української дійсності й особливостям загальноросійської ситуації, яка підштовхувала до насильницьких методів вирішення назрілих соціально-економічних та політичних питань. Діяльність національно-радикальних та ліберальних партій незважаючи на їх окремі тактичні здобутки в період революції 1905 - 1907 рр. і певну підтримку соціального електорату, мали у цілому незначні шанси на втілення в життя їх політичних програм та платформ.

В сьомому розділі “Загальне і особливе у становленні й діяльності російських політичних партій і об`єднань напередодні та в період революції 1905 - 1907 рр.” здійснено порівняльний аналіз функціонування у Наддніпрян-щині російських політичних партій і організацій соціал-демократичного, неонародницького, ліберального та консервативно-монархістського напрямків. Під кутом новітньої методології зроблено спробу концептуально переосмислити їх місце й роль у громадському житті України на початку ХХ ст.

В праці зокрема розглядаються питання типології, форм і методів діяльності соціал-демократичних організацій України на початку ХХ ст. Підкреслюється, що хоч соціал-демократичні організації краю активно пропагували положення програми РСДРП у своїх періодичних виданнях та листівках, проте стану українського питання та напрямків його вирішення вони практично не чіпали. На противагу більшовикам, меншовики розв`язання національного питання вбачали в загальній демократизації суспільного життя країни. Саме завдяки вимогам меншовиків всупереч більшовицьким політичним ідеям було схвалено ті пункти партійної програми, в яких наголошувалося на потребі місцевого самоуправління для округів з особливостями національного складу та про опікування над використанням національних мов у школі й публічному житті Бойко Ю. Російські історичні традиції в більшовицьких розв`язках національного питання. - Париж, -1964. -С.73-74..

В розділі зроблено висновок про те, що аграрні програми більшовиків і меншовиків містили альтернативні варіанти підходу до вирішення земельної проблеми і відбивали різний ступінь їх політичного радикалізму. В праці показано, що меншовизм мав сильні позиції в соціал-демократичних організаціях України на початку ХХ ст. Як ідеологічний, суспільно-політичний та соціокультурний феномен, він вимагає прискіпливої уваги та серйозного вивчення. Автором спростовано застарілі стереотипи радянської історіографії про меншовиків як зрадників інтересів робітничого класу, агентів буржуазії у революційному русі.

Глибоке коріння в політичний грунт України пустили на початку ХХ ст. місцеві відділення єврейських політичних партій - Бунду, “Поалей-Ціону”, СЄРПу, ЄНРПу.

Архівні джерела, документальні матеріали є переконливим свідченням політичних блоків та угод Бунду з революційно-демократичними партіями Бухбиндер Н. Еврейское рабочее движение и 9 января (По неизданным архивным материалам)//Красная летопись. -1922. -№1. -С.83; ЦДАГО України. -Ф.57, оп.1, арк.64.. Не випадково, один з представників “Поалей-Ціону” зазначав, що історія Бунду є “суцільним компромісом” Островский З. Бунд (Его прошлое, настоящее и будущее). - Екатеринослав, 1917. - С.21. Проте відсутність консолідаційних процесів серед єврейських партій зменшувало ефективність їх натиску на самодержавний лад. В цілому ж орієнтація більшості єврейських угруповань на політичні блоки, угоди, компроміси з партіями революційної демократії була свідченням гнучкості їхньої тактики, розуміння ними необхідності створення єдиного фронту боротьби із силами царизму та капіталу.

Досить різноманітними були також форми і методи боротьби з царатом, які використовували у 1905 - 1907 рр. російські неонародницькі партії, їх місцеві комітети в Україні. Вони включали у себе пропаганду та агітацію, мирну парламентську роботу і всі форми позапарламентської насильницької боротьби. У цьому відношенні есери відрізнялися від соціал-демократів лише тим, що визнавали індивідуальний терор як засіб політичної боротьби. Слід сказати і про те, що, згідно із жандармськими повідомленнями, агітаційно-пропагандистська робота місцевих організацій есерів в Україні у деяких місцях була поставлена краще, ніж в соціал-демократичних організаціях 1905 год на Украине. Хроника и материалы.- М., 1926. - Т.1. - С.358.. У розділі розкриваються основні напрямки співробітництва і політичної боротьби місцевих відділень російських лівих партій у Наддніпрянщині в 1905 - 1907 рр.

До російського революційно-соціалістичного руху належали також анархістські організації, які діяли в Наддніпрянщині на початку ХХ ст.

Дискусійним в історичній літературі залишається питання щодо типології Всеросійського селянського союзу. Деякі дореволюційні й радянські дослідники називали його політичною партією Одинокий С. Всероссийская крестьянская (земледельческая) партия. - СПб., 1906. - С.13-15; Шестаков А. Всероссийский крестьянский союз// Историк - марксист. - 1927. - №5. - С.99.. На наш погляд, з врахуванням специфіки програмних засад та діяльності Всеросійського селянського союзу, його потрібно віднести до громадсько-політичних організацій. До речі, такої точки зору дотримувався і голова Всеросійського селянського союзу С.Мазуренко Мазуренко С. Крестьяне в 1905 году. - М., 1925. - С.55..

В розділі зосереджено також увагу на висвітленні особливостей політичних доктрин російських ліберально-буржуазних партій, а також тактичної лінії їх місцевих організацій. Слід зазначити, що діяльність кадетів в Україні у 1905 - 1907 рр. базувалась виключно на застосуванні цивілізованих, легальних методів діяльності. “Конституційно-демократична партія, - підкреслювала газета “Громадська думка”, - ніяких незаконних способів боротьби не вживала і не визнавала” Громадська думка. - 1906. - 20 лютого.. Незважаючи на послідовне проведення місцевими кадетськими організаціями у Наддніпрянщині політичних рішень центральних органів партії, в окремих випадках їх представники висловлювали принципову незгоду з програмних і тактичних питань і виходили із складу місцевих комітетів Киевские отклики. - 1906. - 1 січня..

Своєю головною метою партійні осередки октябристів, які представляли правий фланг російського ліберального табору, вважали боротьбу з ліворадикальними угрупованнями. Так, Катеринославський губернський відділ октябристів своє найближче завдання вбачав у тому, щоб “негайно розпочати політичну боротьбу з крайніми партіями шляхом усного і друкованого слова в найширших розмірах” Слово. - 1906. - 1 січня..

У розділі висвітлено також специфіку діяльності в Наддніпрянській Україні у роки першої російської революції консервативно-монархістських партій та організацій, відкинуто їх стереотипно-негативну оцінку, яка склалася в радянській історіографії. У дисертації зокрема показано, що завдяки активній агітаційній роботі, яка була проведена місцевими відділами “Союза русского народа” у Волинській та Подільській губерніях, заможне українське селянство висловило свою підтримку політичній платформі монархістів Почаевские известия. - 1907. - 7 марта.. Вважаючи одним з своїх стратегічних завдань відновлення самодержавства і відміну царського маніфесту 17 жовтня, місцеві відділи СРН в Україні практично не вступали в політичні блоки з іншими партійними угрупованнями. Особливо ворожу позицію вони зайняли стосовно лівих партій, презирливо називали їх “бандитськими” або “революційно-динамітними” Киевлянин. - 1906. - 5 января.. Монархічна партія зокрема відкинула можливість політичної угоди навіть з буржуазною торгово-промисловою партією, помітивши в її діяльності прояв лівих тенденцій Несостоявшийся блок// Отголоски жизни. - 1906. - 24 (9) февраля..

Отже, незважаючи на відмінність програмних засад, стратегічних завдань, особливості тактичного курсу і практичної діяльності впливові російські партійно-політичні угруповання напередодні та в період революції 1905 - 1907 рр. відігравали помітну роль у громадському житті Наддніпрянської України і виявили себе важливими суб'єктами її партійно-політичної системи.

У восьмому розділі “Посилення впливу українських партій Східної Галичини в громадському житті краю у 1900 - 1907 рр.” висвітлено основні напрямки діяльності національних партійних угруповань Наддністрянщини в зазначений період, показано вироблення і практичне здійснення ними тактичного курсу. У розділі підкреслюється, що в своїй політичній роботі на теренах галицької України радикальна, національно-демократична та соціал-демократична партії поставили перед собою спільне завдання: “пізнати народні маси, їх положеннє і потреби, й працювати над їх усвідомленнєм і піднесеннєм. Витворити з темного українського селянства й робітництва свідомих членів українського народа, який не дав би на поталу своїх прав та вмів охоронитися перед загибеллю” Левицький В. Як живеться українському народові в Австрії. - Відень 1915. - С.13.

Політична першість у Галичині, як і раніше, належала впливовій УНДП. Вона намагалася об`єднати політичні сили у краї в “єдиний національний фронт”, спрямувати його на боротьбу проти польського засилля. Народний з`їзд УНДП, який відбувся 26 грудня 1902 р., проголосив перехід до “політики масової самооборони і рішучої опозиції проти галицько-польської адміністрації, проти піддержуючого її центрального уряду” Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців в 1848 -1914 рр. - Львів, 1926. - Т1. - С.374.. Слід сказати, що резолюції численних багатолюдних віч, проведених націонал-демократами в краї, галицькі селяни “сприйняли з ентузіазмом” Діло. - 1900. - 8 (21) мая..

В розділі розглядаються принципи та форми політичної співпраці націонал-демократів з українськими угрупованнями. Так, завдяки скоординованим діям УНДП, УРП та УСДП масовий хліборобський страйк, який відбувся в липні 1902 р. у Східній Галичині, охопив 500 громад з 24 повітів краю. В ньому взяло участь понад 100 тис. селян Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. - Харків-Київ, 1930 - С.47..

У праці розглянуто вплив першої російської революції на піднесення політичної активності українських партій Східної Галичини. Інтенсивну агітаційно-пропагандистську роботу в краї у ті роки розгорнули партійні осередки РУРП. “Нема у Східній Галичині такого повіту, - писав “Громадський голос”, - де б не було радикалів. Декуди їх більше, декуди менше. Але всюди вони мають значний вплив на публічні справи” Громадський голос. - 1907. - 1 марта..

Під впливом революційних імпульсів з Росії галицькі соціал-демократи внесли серйозні корективи в ставлення до селянства і аграрних проблем краю. На своїй другій конференції, що відбулася 27-28 січня 1906 р., керівництво УСДП висловилося за потребу роботи на селі та прийняло проект аграрної програми, який містив положення про викуп поміщицьких земель і передачу їх у користування громадам Воля. - 1906. - 6 лютого.. Слід підкреслити, що вирішення аграрного питання українські соціал-демократи пов'язували не з революційними, а з парламентськими засобами боротьби.

В 1905 - 1906 рр. зміцнила свої партійні ряди і розширила сферу своєї діяльності УНДП. Керівництво партії орієнтувало свої повітові організації не тільки проводити віча, а й звертати пильну увагу на соціальні відносини на селі, займатися економічними і культурними питаннями Діло. - 1905. - 26 січня (8 лютого)..

Висловлюючи свою солідарність з російським революційним рухом, лідери КРНС висловили сподівання, що “закордонні брати здобудуть очікувані конституційні свободи, для того щоб щасливо перемогти москвофільську лихорадку” Руслан. - 1905. - 14 (26) січня.. Своє негативне ставлення до революційних подій в Росії продемонструвала лише РНП. Її лідери із сарказмом говорили про визвольний рух у Росії, який асоціювався в них з “вбивствами і звичайними грабежами” Галичанин. - 1906. - 30 сентября (13 октября)..

У розділі висвітлюється боротьба партійно-політичних угруповань за реформування виборчої системи в Східній Галичині. Наддністрянські партії домагались легальними, конституційними методами “загального, безпосереднього, рівного і таємного виборчого права, жадаючи, щоб новий виборчий закон дав українському народові стільки мандатів, скільки йому належить відповідно до числа людності” Лозинський М. Листи з Галичини // Громадська думка. - 1906. - 21 січня.. Саме в цій площині Русько-українська радикальна партія виробляла принципи своєї тактики. Якщо РУРП найсильнішим засобом тиску на австрійську адміністрацію та польських поміщиків радикали вважала страйк, то УСДП та УНДП мобілізували всі свої сили для розгортання агітаційно-пропагандистської й організаційно-практичної роботи за виборчу реформу. З метою консолідації зусиль у боротьбі за загальне виборче право галицькі партії утворили своєрідний неформальний політичний блок. Саме під його тиском уряд Австро-Угорщини, очолюваний прем'єр-міністром А.Беком змушений був прийняти закон про запровадження загального виборчого права при виборах до австрійського парламенту.

Отже, на початку ХХ ст. відбулося пожвавлення діяльності українських партій Східної Галичини і посилення їх політичного впливу на громадське життя краю. Національні партійні угруповання в Наддністрянщині були організаторами у зазначений період широкого аграрного страйкового руху, багатолюдних народних віч та маніфестацій. Українські партії Східної Галичини взяли активну участь у виборах до австрійського парламенту та краєвого сейму й досягли певних політичних успіхів. Агітаційно-пропагандистська і практична діяльність провідних галицьких партій сприяла поглибленню процесів національно-політичного відродження Австрійської України й своїм вістрям була спрямована проти шовінізму польських консервативних сил та їх прибічників.

У висновках викладено основні результати дисертаційної праці.

З врахуванням провідних тенденцій новітнього історіографічного процесу та на підставі проведеного дослідження автором підкреслюється, що створення з використанням новітнього теоретико-методологічного інструментарію узагальнюючих, синтетичних праць з історії політичних партій та організацій України кінця ХІХ - початку ХХ ст. є нагальним завданням нового покоління істориків.

Історичний досвід свідчить, що перші вітчизняні політичні партії, які виникли на межі ХІХ - ХХ ст., відіграли вирішальну роль у національному самоутвердженні українців, стали могутнім фактором політичної структуризації українського громадянства. Логічним завершенням процесів політичної емансипації українців у Росії та Австро-Угорщині, виходу національних рухів на політичну арену було формування партійно-політичних систем у Наддністрянщині та в Наддніпрянщині. Їх виникнення і становлення стало важливою ознакою модернізації громадського життя в цих краях, його еволюції в напрямку європейських демократичних тенденцій.

Основна ідейно-політична проблема, над вирішеннями якої працювали практично всі українські партії, полягала у першочерговості розв`язання соціального і національного питань. Історичний досвід їх діяльності свідчить, що вони не знайшли оптимального балансу між цими принципово важливими взаємопов'язаними аспектами національно-політичного руху.

Російські ліворадикальні та ліберально-демократичні партії завдяки привабливості для соціального електорату програмних положень, активній агітаційно-пропагандистській роботі, розгалуженій організаційній мережі мали більш значний вплив на суспільне життя Наддніпрянщини, ніж польські угруповання в Східній Галичині.

Вироблення програм, політичних платформ, постійне їх удосконалення і коригування, наявність організаційної мережі, проведення громадської діяльності, здійснення стратегії й тактики у визвольному русі, перманентна внутрішньополітична боротьба і політичне співробітництво українських партій є сутнісними характеристиками національних угруповань, як важливих суб'єктів партійно-політичних систем у Східній Галичині та в Наддніпрянщині на межі ХІХ - ХХ ст.

Спільною рисою партійно-політичних систем в австрійській та російській Україні є те, що процес їх виникнення та становлення мав історично закономірний характер і був викликаний глибокими прогресивними зрушеннями в соціально-економічній, національно-культурній та суспільно-політичній сферах в модерністську добу, спирався на історико-політичний досвід і традиції національно-визвольного руху.

Утворення нових національних партій значною мірою було викликане еволюційними процесами в середині партійних структур. Генеза українських партій з програмних, ідеологічних та організаційно-політичних питань не тільки прискорювала процес творення майбутніх партійних угруповань, а й визначала структурні зміни в партійно-політичних системах, їх динамізм.

Характерною особливістю партійно-політичних систем Східної Галичини та Наддніпрянщини була досить напружена атмосфера теоретичних дискусій, ідеологічної та організаційно-політичної боротьби як у середовищі національних партій, так і між собою. Поряд з цим в українських політичних таборах пробивали собі дорогу консолідаційні тенденції, які знаходили своє втілення у проведенні тактики спільних дій, політичних компромісів. Більшу прихильність до цієї тактики, глибоке розуміння її значення у політичних процесах виявили українські партії Східної Галичини.

В умовах демократичного політичного режиму у Східній Галичині домінувала партія центристського спрямування - УДНП. У Наддніпрянщині ж при досить обмеженому характері легальних умов політичної діяльності, демократичних свобод енергетику політичного поля визначали в основному ліворадикальні партії.

Незважаючи на певний вплив українських партій на суспільно-політичні процеси в австрійській та російській Україні, громадсько-політичне життя в Східній Галичині і в Наддніпрянщині не виробило все-таки моделі такої партії, яка б прагнула, за словами С.Єфремова, “...охопити всіма сторонами життя людини, висловити всі потреби економічні, політичні та культурні в конкретних межах того національного грунту, з якого ми вийшли” Єфремов С. З громадського життя на Україні. - К., 1907. - С.76..

Глибоке, дійсно наукове, об`єктивне відтворення історичного досвіду партійно-політичних процесів у Східній Галичині та в Наддніпрянщині у зазначений період може стати методологічним ключем для розуміння політичних проблем сучасності, корисним надбанням новітніх українських партій і організацій, важливим гарантом від повернення національних партійних угруповань на уторований у минулому їхніми попередниками шлях.

Незважаючи на певні досягнення у дослідженні зазначеної наукової проблеми, автор звертає увагу на необхідність продовжити і водночас поглибити комплексне вивчення історії політичних партій України в міжреволюційний період (1907 - 1917 рр.) та під час національно-демократичної революції (1917 - 1920 рр.)

Основний зміст дисертації викладений у публікаціях:

Монографії

1. Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: кінець ХІХ - початок ХХ століття: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. - К.: Іван Федоров, 1999. - 248 с.

2. Павко А.І. Політичні партії та організації в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть: методологія, історіографія проблеми, перспективні напрямки наукових досліджень. - К.: Т-во "Знання" України, 2001. - 112 с.

Наукові та навчально-методичні видання

3. Павко А.І. Особливості становлення партійно-політичної системи в Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. - К.: Т-во "Знання" України, 2001. - 86с.

4. Павко А.І. Історія України (1900 - лютий 1917 рр.) - К.: Іван Федоров, 1997. - 184с.

Павко А.И. Методические рекомендации по изучению темы “Партия большевиков и непролетарские партии в годы буржуазно-демократической революции 1905 - 1907 гг.” для студентов І курса дневной формы обучения. - К.: КТЭИ, 1989. - 48с.

Павко А.І. Методичні рекомендації до вивчення теми: “Суспільно-політичний рух у світі в кінці ХІХ століття. Особливості політичного розвитку Росії” з курсу політичної історії для студентів І курсу денної форми навчання. - К.: КТЕІ, 1991. - 40с.

Павко А.І. Програма спецкурсу “Суспільно-політична думка, політичні партії, організації та рухи в Україні: історія і сучасність” для студентів 1-го курсу денної форми навчання. - К.: КТЕІ, 1992. - 16с.

Статті, тези повідомлень

Павко А.І., Сусоров С.В. Розповсюдження видань партії соціалістів-революціонерів у селах України (1905-1907 рр.) // Наукові праці з питань політичної історії. Міжвід. наук. збірник. - К., 1992. - Вип.173. - С.49-58.

Павко А.І. Історія політичних партій організацій і рухів в Україні у ХХ ст. (теоретично-методичні аспекти проблеми) // Проблеми освіти. Наук. метод. збірник. - К., 1995. - С.127-130.

Павко А.І. Деякі аспекти дослідження історії України в 1900 - 1904 рр. // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. Переяслав-Хмельницький, 1999. - Вип. 6. - С.65-69.

Павко А.І. Українська партія соціалістів-революціонерів на початку ХХ ст.: витоки, становлення, практична діяльність // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 1999. - Вип. 8. - С.55-60.

Павко А.І. Перші спроби створення українських політичних партій на Наддніпрянщині в кінці ХІХ ст. // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К., 1999. - С.95-102.

Павко А.І. Ліберально-демократичні партії України на початку ХХ ст.: виникнення, еволюція, програмні засади, діяльність // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 1999. - Вип.48. - С.30-35.

Павко А.І. Деякі теоретико-методологічні аспекти дослідження історії політичних партій та організацій України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. - Тернопіль, 1999. - С.135-139.

Павко А.І. Партійно-політична проблематика - важливий напрям наукових досліджень з історії України кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - №8. - С.75-78.

Павко А.І. Створення та діяльність російських партійно-політичних угруповань в Україні напередодні революції 1905-1907 рр.// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - №9. - С.87-94.

Павко А.І. Становлення та діяльність Української народної партії (початок ХХ ст.) // Наукові записки: Історичні науки. - К., 2000. - Вип. на 10-річчя. - С.145-156.

Павко А.І. Українські партії Східної Галичини в період політичного піднесення (1905 - 1907 рр.) // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К., 2000. - Ч.2. - С.220-232.

Павко А.І. Товариство українських поступовців: маловідомі сторінки // Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К., 2000. - Ч.3. - С.203-215.

Павко А.І. Російські ліберальні та консервативні монархічні угрупування у громадському житті України в міжреволюційний період // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - К., 2000. - Ч.4. - С.223-233.

Павко А.І. Товариство українських поступовців: політична організація чи партія // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2000.- Вип.50. - С.81-85.

Павко А.І. Ідейно-теоретична еволюція та організаційно-практичне становлення Революційної української партії (1900 - 1904 рр.) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - К., 2000.- Вип.50. - С.17-21.

Павко А.І. З історії Української соціалістичної партії // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Історія. - Чернівці, 2000. - Вип.96-97. - С.154-160.

Павко А.І. До питання про формування партійно-політичної системи в Східній Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Пам`ять століть. - К., 2000. - №3. - С.136-144.

Павко А.І. Між романтизмом і реалізмом (З історії Української партії соціалістів-революціонерів) // Пам`ять століть. - К., 2000. - №4. - С.71-80.

Павко А.І. Історіографія становлення та діяльності Української партії соціалістів-революціонерів на початку ХХ століття // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - Вип.10. - С.171-179.

Павко А.І. Українська соціал-демократична "Спілка" в роки першої російської революції//Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2000. - Вип. 10. - С.58-62.

Павко А.І. Аграрне питання в програмах російських та українських політичних партій на початку ХХ століття: порівняльний аналіз // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2000. - Вип.11. - С.203-210.

Павко А.І. Політичні партії України за роки першої російської революції: новітні здобутки наукових досліджень та методика її використання у навчальному процесі // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. - К., 2000. - №1. - С.179-184.

Павко А.І. Селянські спілки та партії Наддніпрянської України в революції 1905 - 1907 рр.: проблеми політичного керівництва // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. - К., 2000. - №3. - С.122-126.

Павко А.І. Виникнення та діяльність партій російського лібералізму в Наддніпрянській Україні у 1905-1907 рр. // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. - К., 2000. - №5. - С.123-141.

Павко А.І. Російські ліворадикальні політичні партії в міжреволюційний період в Україні: стан, еволюційні процеси, тактика // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - Донецьк, 2000. - №2. - С.208-216.

Павко А.І. Про актуальні аспекти дослідження політичної історії України кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. - К., 2001. - №1. - С.154-159.

Павко А.І. Партійно-політичні системи в Східній Галичині та Наддніпрянщині в кінці ХІХ - на початку ХХ століття: загальне та особливе // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Історія України. - Харків, 2000. - №504. - С.50-55.

Павко А.І. До питання про вивчення історії політичних партій, організацій та рухів в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ століття у вузівському курсі вітчизняної історії // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2001. - №17. - С.125-129.

Павко А.І. Суспільно-політичний рух у середовищі українського селянства в революції 1905 - 1907 рр. // Вісник Київського інституту “Слов'янський університет” - К., 2001. - №11. - С.92-99.

Павко А.І. Дореволюційна історіографія про політичні партії та організації в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.// Проблеми історії України кінця ХІХ - початку ХХ століття. - К., 2001. - Вип.3. - С.267-277.