Козацькі повстання під проводом С. Разіна та їхній вплив на становище на Торських та Бахмутських соляних промислах

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Реферат

На тему: «Козацькі повстання під проводом С. Разіна та їхній вплив на становище на Торських та Бахмутських соляних промислах»

Виконала: студентка IV курсу

денного відділення гр. «Б»

Токаренко А.Є.

Перевірила:

к.і.н. Людоровська Т.Ю.

Донецьк, 2014

План

Вступ

1. Острозький переворот і захоплення Маяцького містечка

2. Придушення повстання та розправа над бунтівниками

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Окраїнне розташування соляних промислів, постійна загроза нападів кримських татар, насадження кріпосницьких порядків після побудови казенних соляних варниць на Торі, обмеження свободи господарської діяльності місцевого населення вели до загострення соціальних протиріч, соціальної боротьби, що знайшла вираження у втечах робітних людей з промислів, відмовах від виконання покладених на них повинностей, у відкритих виступах проти місцевих воєвод, активній участі місцевого населення в масових народних виступах другої половини XVII - початку ХVІІІ ст., в найбільшій мірі в козацьких повстаннях під проводом С.Разіна та К.Булавіна.

1. Острозький переворот і захоплення Маяцького містечка

Важкі умови праці та зловживання місцевої адміністрації ("приказних людей") стали причиною активної участі поселенців Маяцького, в першу чергу робітних людей казенних варниць на Торі, в заколоті гетьмана І. Брюховецького. Скориставшись ситуацією, вони убили місцевих приказних людей і разом з цареборисівськими "черкассами пошли с озер обозом к запорожскому атаману Ивану Сирко"

Маяцьке містечко та казенні соляні варниці запустіли. Московський уряд змушений був уживати термінові заходи до відновлення Маяцького та соляних промислів на Торі. Однак уже через два роки маячани і робітні люди Торських соляних промислів прийняли участь у повстанні під керівництвом С. Разіна.

Для розширення району повстання, прориву блокади урядовими військами Дону та забезпечення козацтва хлібом С.Разін восени 1670 р., направляючись з основними силами на Волгу, відрядив свого молодшого брата і найближчого сподвижника Фрола на Дон і Слобідську Україну. На початку вересня невеликий загін повсталих на чолі з отаманами С.Шадрой, Ф.Колчевим і осавулом Ф.Агеєвим на Бєлгородській лінії зайняв міста Острогозьк і Ольшанськ. Успіх козаків зумовлювався насамперед їхньою активною агітацією "викорінювати державних людей", що знаходила широкий відгук у місцевих жителів, а також переходом на їх бік острогозького полковника І.Дзиковського, що ще навесні 1670 р. "судами втай многие подарки и запасы, и вино, и мед отправлял" С. Разіну.

Перехід І.Дзиковського з Острогозьким слобідським полком на бік повсталих був викликаний недотриманням царською владою даної обіцянки українським переселенцям, що селилися на південних рубежах Росії, - поступовим обмеженням автономії українських козацьких утворень після підписання Переяславських угод. Підтримка Острогозьким полком повсталих мала велике агітаційне значення, тому що надавала їхнім діям певні риси законності.

Однак успіх повсталих в Острогозьку та Ольшанську був нетривким. Уже на другий день повстання, 10 вересня 1670 р., в Острогозьку відбувся переворот. Отамани і найбільш активні козаки були арештовані й страчені. Незважаючи на це, на початку осені район дії повсталих розширився. 27 вересня до м. Коротояк з основними силами підійшов Ф.Разін. Повсталі розраховували, що захоплення міста не тільки відкриє їм шлях на північ, але й забезпечить зв'язок Воронежа з Доном, прорве блокаду урядовими військами Донської землі. Важливість Коротояка в боротьбі з повсталими розумів і царський уряд. Тому на допомогу місцевому воєводі М.Ознобишиву поспішили зі своїми полками воєводи сусідніх міст.

Зосередження урядових військ у вересні 1670 р. під Коротояком полегшило дію іншого загону повсталих у межах Слобідської України під проводом отамана Олекси Хромого, котрого на Дону називали Лешком Черкашеніним. Близько 500 чол. цього загону в бударах піднімалися вверх поДінцю і до 200 - на конях - берегом ріки. У загоні були також запорожці і татари7

1 жовтня 1670 р. повсталі опанували Маяцьким містечком, а потім і Цареборисовом. Місцева царська адміністрація була страчена, а влада передана виборним отаманам. У Маяках козаче коло на пропозицію О.Хромого обрало отаманом Омельяна Субочева.

Усіх робітних людей відпустили з промислів. Частина з них приєдналася до повсталих. Завдяки цьому загін Хромого поповнився як за рахунок маячан, так і торських робітних людей. За показаннями відпщених Хромим валуйчан в його загоні нараховувулось до 1000 чол. кінноти й 3000 піших, що піднімалися на бударах по Дінцю.

На думку дослідників, відомості про чисельність загону О. Хромого могли бути навмисно завищені, щоб підняти дух повсталих, а також посіяти паніку в урядових колах.

Просуваючись вверх по Дінцю, Черкашенін розсилав своїх агітаторів по містах Слобідської України. Спеціального листа з підписом і печаткою О. Хромого було направлено Харківському слобідському полку. Оскільки бідніші верстви місцевого населення підтримували повсталих, виникла загроза повстання в самому м. Харкові. У зв'язку з цим харківський полковник Г. Донець змушений був залишити Чугуїв і перебратися з полком до Харкова. Це полегшило дії повсталих. У їхніх руках до середини жовтня виявилися міста Балаклея, Зміїв, Чугуїв, Мерефа, жителі яких "великому государю изменили и воевод... выслали"10. 15 жовтня почалися заворушення у Богодухові, до якого прибули чотири разінці на чолі з отаманом П.Івановим - торським солеваром, і почали богодухівських "черкас намовляти на свої злодійські задуми, щоб вони отаману їхньому О. Хромому підкорились і нічого не боялися, що він, Олексій ні в яких містах жителям ніякого зла не заподіяв".

Місцеві богодухівські власті схопили агітаторів і взяли під варту, однак жителі, що зібралися на площі, не тільки звільнили разінців, але і захопили в місті владу. В цілому в жовтні 1670 р. виступами проти офіційної влади була охоплена більшість міст Слобідської України. Центром повстання став Зміїв. З нього агітатори направлялися під Полтаву, Гадяч, навіть Конотоп і Чернігів.

повстання гетьман брюховецький

2. Придушення повстання та розправа над бунтівниками

Для придушення повстання уряд направив, крім Бєлгородського полку на чолі зі стольником Г.Косаговим, полки нового строю, що були найбільш боєздатною частиною тогочасної російської армії. Сам факт використання цих полків проти повсталих свідчив про розмах повстання і небезпеку його поширення на інші райони. У придушенні повстання брали участь і війська українського гетьмана Д. Многогрішного, запорозькі козаки, очолювані генеральним осавулом М. Гвинтівкою.

Підтримали карателів місцева козацька старшина і багаті міщани. Під натиском урядових військ повсталі змушені були покинути зайняті ними міста Слобожанщини. На початку листопада Хромий залишив останній укріплений пункт повсталих у цьому районі - містечко Маяцьке. Кінній частині загону на чолі з Хромим удалося втекти від переслідувачів і прорватися на Дон. Інша частина, що просувалась на байдарках униз по Дінцю з артилерією і продовольством, була перехоплена карателями біля Рипнинського юрту. Зайнявши зручну позицію, карателі побудували укріплення і стали чекати приходу повсталих.

5 листопада повсталі, очолювані донським отаманом Чортомликом, досягли Рипнинського юрту. Наткнувшись на засідку урядових військ, вони також вирішили укріпитися на правому боці Дінця. Чортомлик, зібравши "кращих людей з 100 чоловік", спробував прорвати засідку, але зазнав невдачі. Перекинувши частину військ на правий бік Дінця, царський генерал Косагов вирішив цілком знищити загнаних у пастку повстанців. 540 чол. на чолі з Чортомликом більше п'яти годин 5 листопада протистояли урядовим військам. Але перевага виявилася на боці останніх. Загін Чортомлика був цілком розгромлений, а сам отаман загинув у бою. У повсталих були захоплені прапори, бочка пороху, 20 великих будар, 42 великі човни і 32 - малі. Щоб ніхто не зміг скористатися суднами для втечі на Дон, було наказано їх "посікти і спалити".

Косагов учинив жорстоку розправу над повсталими. У містах, по берегах Дінця, вздовж дороги стояли шибениці з трупами, у яких "руки і ноги відсічено, а туловище з головою повішено". Дружин і дітей повсталих топили в ріках, убивали, хоча цар, з огляду на небезпечну ситуацію на півдні Росії і на Україні, змушений був наказати бєлгородському воєводі Г.Ромодановському не чинити жорстоких розправ, а привести рідних учасників повстання до присяги і відпустити по домівках.

У Маяцькому повісили осавула донських козаків З.Воротова і 13 козаків, з місцевих жителів - виборного отамана Є.Субочева, а також І.Духоніна, друга Хромого, осавулів Т.Горлова і В.Маслова. У Цареборисові відрубали голову названій матері С.Разіна М.Говорусі, повісили її сина Якова і зятя І.Москаля. Не помилували навіть поранених полонених. 52 чоловіка були повішені по берегах Дінця та при дорогах.

І хоча повстання в цьому районі було придушене, невеликі загони, яким вдалося уникнути розправи, продовжували діяти в різних місцях Слобожанщини. Один з таких загонів на чолі з К.Даниловим з'явився на Торських озерах, але незабаром був розгромлений. Тому не дивно, що в квітні 1671 р. воєводі Г.Ромодановському був відданий наказ про посилку людей для "проведывания" становища на Торі, в якому вимагалось вияснити, у яких місцях і урочищах приховуються учасники повстання та чи багато їх і де нині вони можуть з'явитися17.

Після розгрому козацького повстання під керівництвом С.Разіна уряд вживає ряд заходів, спрямованих на зміцнення свого впливу на південних окраїнах. Насамперед щедро роздає землі в "Поле" не тільки представникам великих дворянських родин, але й дрібним поміщикам, особливо тим, хто знаходився тут на державній службі. Зокрема, за ізюмським полковником Ф.Шидловським і його родиною були закріплені тисячі десятин землі по обидва боки Сіверського Дінця. Разом з поширенням феодального землеволодіння насаджувалися феодальні порядки, які все більше проникали і в середовище козацтва. Козацька старшина не тільки порушувала принципи поділу державного "жалування", але й все частіше стала зловживати своєю владою, використовувати у власних інтересах працю голоти, що сприяло посиленню диференціації і соціальних протиріч серед козацтва.

Висновок

Отже, важкі умови життя в новозбудованих за розпорядженням царського уряду містах-острогах не лише робітних людей, яких царський уряд направляв на примусові роботи на соляних промислах, але й часто примусово поселених у них мешканців, зловживання воєвод не тільки викликали незадоволення й різні форми протестів (скарги на воєвод, втечі робітних людей із соляних заводів, примусово поселених мешканців із міст), але й їх активну участь у козацьких повстаннях другої половини XVII - початку XVIII ст., зокрема у заколоті І.Брюховецького, козацьких повстанннях С.Разіна та К.Булавіна. Фактично приводом до останнього була передача у відання казни соляних промислів на Бахмуті, якими до жовтня 1704 р. вільно користувалися не лише місцеві жителі, але й населення Слобожанщини та сусідніх районів Росії.

Список використаної літератури

1. Пірко В.О., Литвиновська М.В. Соляні промисли Донеччини в XVII-XVIII ст. (Історико-економічний нарис і уривки з джерел ). - Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. - 136 с.

2. Добров П.В. Людоровська Т.Ю. Історія соляної промисловості Донбасу: монографія. - Донецьк: ТОВ «ВПП «ПРОМІНЬ», 2013. - 232 с.

3. Андреева Г.А. М.В. Ломоносов и Г.-Ф.-В. Юнкер / Г.А. Андреева // Ломоносов М.В. Сб. ст. и материалов. - М.-Л., 1960. - Т. IV. - 348 с.

4. Горшков В.П., Грищенко А.В. Соль земли Донецкой / В.П. Горшков, А.В. Грищенко. В 2-х кн. - Донецк: Редакционно-издательский отдел Донецкого областного управления по печати, 1992. Ч. 1. Солеварни Донбасса. - 178 с., Ч. 2. Каменная соль Донбасса - 164 с.

5. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI - XVIII ст. / Укладач Пірко В.О. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. - 93 с.

6. Людоровська Т.Ю. Розвиток соляних промислів Донбасу в XVII-XVIII ст. / Т.Ю. Людоровська // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн.17/18 / Гол. ред. та упор. - док. іст. наук, проф. З.Г. Лихолобова. - Донецьк, ДонНУ, 2009. - С. 75-81.

7. Подов В.І., Курило В.С. Історія Донбасу / В.І. Подов, В.С. Курило. - Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2009. - 300с.

Размещено на Allbest.ru