Морфологічні варіанти неоантропів та виникнення рас

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ТА ПРАВА

Кафедра археології, давньої та середньовічної історії

Реферативна робота з історії

Первісного суспільства

Морфологічні варіанти неоантропів та виникнення рас

Миколаїв - 2013

Зміст

Вступ

1. Неоантроп

1.1 Час і місце формування неоантропа

1.2 Фізичний тип неоантропів

2. Виникнення рас

2.1 Історія людських рас

2.2 Гіпотези про походження рас

3. Морфологічні ознаки рас

3.1 Великі раси

3.2 Малі раси

Висновки

Список джерел та літератури

Додатки

Вступ

Обрана тема є актуальною вже протягом багатьох століть, велика кількість вчених та істориків звертались до досліджень саме формування і розвитку людини сучасного типу. Виникнення людей сучасного фізичного типу відбулося відносно недавно, близько 50 тис. років тому. Їх останки знайдені в Європі, Азії, Африці та Австралії. Неандертальці, кроманьйонці і сучасні люди утворюють один вид - Homo sapiens - людина розумна; цей вид сформувався не пізніше 100 - 40 тис. років тому. В еволюції велике значення мали соціальні фактори, незмірно зросла роль виховання, передачі досвіду. В еволюції людини - антропогенез - найважливіша роль належить не тільки біологічним факторам (мінливість, спадковість, відбір), але і соціальним (мова, накопичений досвід трудової діяльності і суспільної поведінки). Особливості людини, зумовлені соціальними чинниками, не фіксуються генетично і передаються не в спадщину, а в процесі виховання і навчання. На перших етапах еволюції вирішальне значення мав відбір на велику пристосованість до швидко мінливих обставин.

Однак згодом здатність передавати з покоління в покоління генетичні придбання у вигляді різноманітної науково-технічної і культурної інформації стала грати все більш важливу роль, звільняючи людину від жорсткого контролю природного відбору. Соціальні закономірності набули важливого значення в еволюції людини. Переможцями у боротьбі за існування виявлялися не обов'язково найсильніші, а ті, хто зберігав слабких: дітей - майбутнє популяцій, людей похилого віку - зберігачів інформації про способи вижити (прийоми полювання, виготовлення знарядь тощо). Перемога популяцій в боротьбі за існування забезпечувалася не тільки силою і розумом, але і здатністю жертвувати собою в ім'я сім'ї, племені. Людина - суспільна істота, відмінною рисою якого є свідомість, що сформувалася на основі колективної праці. В еволюції людини розумної соціальні відносини відіграють все більшу роль. Для людей сучасних провідними і визначальними стали суспільно-трудові відносини. У цьому якісне своєрідність еволюції людини.

На Землі вже нараховується близько 6,5 млрд. людей. Серед них не має, і не може бути двох зовсім однакових людей; навіть близнюки, що розвивалися з одного яйця, незважаючи на величезну подібність їхнього зовнішнього вигляду, і внутрішньої будови, завжди якимись дрібними рисами відрізняються один від одного. Наука, що вивчає зміни фізичного типу людини - "антропологія" ("антропос" - людина). Особливо сильно помітні тілесні розходження між територіальними групами людей, що проживають в різній природно-географічній обстановці. Розподіл виду Homo Sapiens на раси відбулося два з половиною сторіччя назад. Походження терміна "раса" точно не встановлена; можливо, що він являє собою видозміну арабського слова "рас" (голова, початок, корінь). Є також думка, що термін цей пов'язаний з італійським razza, що значить "плем'я". Слово "раса" приблизно в тому значенні, як воно вживається тепер, зустрічається вже у французького ученого Франсуа Бернье, що опублікував у 1684 р. одну з перших класифікацій людських рас.

Метою даної роботи є систематизувати і поглибити знання про людські раси та розглянути морфологічні варіанти неоантропів та іх місце формування і особливості.

Завдання роботи розглянути:

· основні гіпотези походження неоантропів;

· формування людських рас;

· систематизувати матеріал та дійти висновків щодо обранної теми.

1. Неоантроп

1.1 Час і місце формування неоантропа

Ще кілька десятиліть тому появу людини сучасного фізичного типу пов'язували з рубежем мустьє - пізнього полеоліту (35 - 40 тис. років тому), коли відбулися зміни в розвитку матеріальної і духовної культури, виникло мистецтво і ускладнилися релігійні уявлення. Саме цим часом датуються найдавніші знахідки кісткових решток первісних людей, черепи яких характеризуються високим опуклим лобом, надбрівними дугами та наявністю підборідного виступу.

Однак нові палеоантропологічні відкриття та успіхи молекулярної біології відкрили ширші можливості для розгляду цієї проблеми. Зросла кількість дослідників, які припускають раннє виокремлення сапієнтної лінії в еволюції гомінідів, початки якої пов'язують з австралопітеками, чи, принаймні з архантропами. Прихильники цієї гіпотези звертали увагу на наявність підборідного підвищення на нижній шелепі "кенійської людини", яка жила 2 млн. років тому; будову лоба; редукцію зубів мудрості в архаїчного синантропа.

Активно обговорюється питання про роль ранніх європейських гомінідів у формуванні людини сучасного фізичного типу. Більшість науковців погоджується з думкою, що саме в Європі 400 - 250 тис. років тому виокремились дві лінії - "пресапієнсів" та "неандертальців", а перші "справжні сапієнси" сформувалися приблизно 100 тис. років тому. Проте в цілому питання про час появи на землі пращурів сучасних людей - представників підвиду "Homo sapiens", куди входить підвид "Homo sapiens neanderthalensis", - ще дуже далеко від остаточного вирішення.

Де ж уперше з'явилися неоантропи? Це питання є дуже складним. З цього приводу існує чимало гіпотез, які можно поділити на дві групи: моноцентризм та поліцентризм. Перша гіпотеза, моноцентризму була викладена Я.Я. Рогинським у другій половині 1940-х років і мала багато прихильників серед радянських учених. Згідно з цією гіпотезою процес формування неоантропа відбувався в одній широкій зоні: Північно - Східна Африка, Передня Азія, Південная та Південна - Східна Європа. Звідси він розселився в інші регіони земної кулі. Я.Я. Рогинський стверджував, що саме цим можно пояснити морфологічну спорідненість людських рас, відмінності між якими зводяться до другорядних ознак, та відсутність прямого зв'язку між фізичним типом давніх і сучасних людей у багатьох регіонах. [1; С.101]

Інші варіанти моноцентризму розробили західноєвропейські та американські дослідники ( П. Єндрюс, Г. Бреєр, Л. Шотт та ін.),які дотримуються афро - європейської концепції прабатьківщини сучасних людей. Згідно з цим, пращури неоантропів - "протокроманьйонці" - вперше з'явилися на африканському континенті, звідки мігрували до Європи.

На думку Л. Шотта, африканські неоантропи характеризувались мозаїчним переплетенням архаїчних та прогресивних ознак фізичної будови. Пересилившись на територію Європи, започаткували дві морфологічні лінії - "Homo sapiens" та "Homo sapiens neanderthalensis". [1; С.102]

Схожих поглядів дотримується П. Єндрюс, який виводив родовід неоантропів лише від африканських архантропів. На його думку, під час раннього палеоліту мали місце дві хвилі міграцій африканських першолюдей в Європу. Наслідком першої було формування "класичних" неандертальців, а другої - "прогресивних" палеоантропів типу Схул - Кафзех, від яких походять неоантропи. Одним з аргументів цієї гіпотези є "тропічні" пропорції тіла "прогресивних" передньоазійських палеонтропів та найчисельнішої групи пізньопалеолітичної людності Європи кроманьйонців.

Ще більш прихильників мають гіпотези поліцентризму, одну з яких вперше обгрунтував наприкінці 1930-х років німецький вчений Ф. Вейденрейх. На основі аналізу він виділив 4 основні осередки формування неоантропів, а саме:

· Східна Азія;

· Південно-Східна Азія;

· Південна Африка;

· Передня Азія.

Основою концепції є автогенетична теорія еволюції, яка визнає внутрішню здатність організмів до цілеспрямованого розвитку.

Схожі погляди розвивав і амереканський вчений К.Кун. Він виділяв 5 центрів формування "Homo sapiens". Два з них знаходяться в Африці : на півночі і центрі континенту; на півдні. К. Кун намагався ще більше "удревніти" передків сучасних європейців та африканців, відтворюючи їх родовід від архантропів. [1; С.102]

Своє бачення, щодо походження неоантропа виклав американський антрополог А. Тома. Він виділив 3 основних осередки сапієнтації:

· Західний - європеоїдно- негроїдний;

· Східний - монголоїдний;

· Південно - східний - веддо - айноїдний.

Формування західного центру він пов'язує з міграціями африканських першолюдей на територію Європейського континенту, що відбувалися під час наступу льодовиків, коли між Африкою та Європою утворилися сухопутні переходи. Кожна наступна хвиля переселенців витискувала своїх попередників на околицю ойкумени, де вони мешкали ізольованими групами.

Поштовхом для виникнення східних центрів стали міграції західносибірських першолюдей до Центральної Азії. Тут вони змішалися з популяціями, близькими до синантропів, що спричинило появу протомонголоїдів.Згодом вони рушили на південний схід континенту, де виник ще один осередок неоантропів - веддо - австрало - айнський.

Також серед російських антропологів була розроблена концепція "децентризму", згідно з якою існувало лише 2 осередки сапієнтації - західний, або євро - африканський, та східний - азійсько - океанський. ( В.П. Алексєєв, О.О. Зубов, М.М. Чебоксаров).

Для її обгрунтування використовували морфо-фізіологічні маркери, з простою формою спадковості ( лопатоподібні різці, папілярні візерунки на пальцях, групи крові, тощо), які вказували на існування в минулому двох великих расових стовбурів - європеоїдно - негроїдного та монголоїдно - австролоїдного. Залучались також дані археології, які на думку деяких учених, дають підстави для виокремлення в межах ранньопалеолітичної ойкумени двох провінцій з певними технологічними традиціями - західної, де були поширені ручні рубила з двобічною обробкою, та східної, де переважали грубі кам'яні знаряддя невизначеної форми. Виникнення кількох незалежних центрів формування "Homo sapiens" пояснювалось роллю соціальних чинників на пізніх етапах процесу антропогенезу.

Проте більшість дослідників схиляється до поліцентризму. Але нові відкриття в галузі молекулярнї біології змушують переглянути концепції формування людини сучасного типу.

1.2 Фізичний тип неоантропів

У наш час антропологи серед європейських неоантропів виділяють 3 морфологічні варіанти неоантропів:

· Кроманьйонський;

· Грімальдійський;

· Брюнський.

Кроманьйонці,рештки яких було виявлено на території Франції, Великобританії, Італії, Росії, України, - яскраві носії сапієнтних рис.

Про це свідчить високе видовжене склепіння черепа. Йому притаманні дуже висока місткість (у людей із ментонських гротів вона варіює від 1715 до 1880 см3), відсутність надбрівного валика, наявність: чітко окресленого підборідкового виступу. Поряд із цим кроманьйонці мали ряд специфічних особливостей: дуже широке й низьке обличчя, вузький ніс, що різко виступає з його площини, сильний розвиток надбрівних дуг, а крім того, дуже високий зріст (у чоловіків, похованих у мептонських гротах, - 185 - 194см).Усім їм були властиві "тропічні"пропорції тіла, тобто відносно велика довжина передпліччя та гомілки у порівнянні з плечевою та стегновою кістками. На кістках рук та ніг сильно розвинутий м'язовий рельєф, що свідчить про фізичну силу.

Характерні риси грімальдійського типу вперше були відкриті в 1901 році на кістках із парного поховання у "Гроті дітей" поблизу Ментони. Грімальдійський тип представлений скелетами жінки 30-40 років та юнака 16 - 17 років. На відміну від попереднього, цей тип мал значно менший зріст (155 - 157 см). Деякі особливості будови черепів - наприклад, прогнатизм і широкий носовий отвір - вказували на ймовірність негроїдної домішки. Їм була характерна доліхокранія, відносно широке обличчя, а головне - досить широкий, слабо виступаючий ніс, масивна нижня щелепа з помірно розвинутим підборідним виступом і яскраво виражена прогнатність верхньої щелепи. Загалом цьому типу притаманне поєднаня кроманьйонських та негроїдних рис. У зв'язку з цим відомий російський антрополог Г.Ф. Дебець вважав, що цей тип був властивий окремим групам неоантропів - спільних пращурів сучасних європеоїдів та негроїдів. [1; С.105]

Брюнський тип антропологи виділили на підставі краніологічних матеріалів (понад 20 черепів), виявлених наприкінці минулого - початку нашого століття в Моравії поблизу міст Брно(Брюнн), Брюкса та Пржедмосця. Мають деякі специфічні особливості - досить спадистий лоб, сильно розвинуте надбрів'я (яке, однак, не утворює суцільного валика) тощо, що дещо зближують їх із неандертальцями. Архаїчні риси морфологічної будови були притаманні також деяким групам неоантропів на теренах Східної Європи, про що свідчать знахідки черепних кришок на річці Підкумка поблизу П'ятигорська, на березі річки Сходня поблизу Москви та на Хорошенському острові на Волзі.

Аналізуючи факти, вчені дійшли висновку про відсутність зв'язку між неандертальцями та добою мустьє і неоантропами та добою пізнього палеоліту. Очевидно,що перші справжні сапієнти з'явилися задовго до рубежа 40 - 35 тис. років тому,а останні палеонтропи часто долали його.

Загалом в Європі виділяють до семи морфологічних варіантів неоантропів, іноді надаючи їм рангу малих рас. Проти цього слушно заперечував В.В. Бунак. Він розвивав тезу про поліморфізм верхньопалеолітичних людей, тобто наявність у них багатьох різновидів одного й того ж самого типу, який лише згодом під впливом кліматично-географічних умов та інших чинників розпався на окремі раси. З цим можна погодитись, адже на багатьох стоянках знаходять кістяки, котрі представляють різні морфологічні варіанти. Саме така ситуація й була зафіксована в так званій Верхній печері у Чжоукоудяні поблизу Пекіна, де виявили кісткові рештки близько 10 індивідуумів. Три скелети, знайдені осторонь від інших, відзначалися доброю збереженістю. Це дало змогу з'ясувати, що один із них (№ 101) належав чоловікові зрілого віку, а два (№ 102 і № 103) - молодій і старшій жінкам. У будові їхніх черепів простежувалися різні комбінації ознак. На цій підставі Ф. Вайденрайх висунув гіпотезу про те, що у Верхній печері поховано членів однієї колективної родини, голова котрої - чоловік монголоїдної зовнішності - мав двох дружин: одній із них були властиві меланезійські, а іншій - ескімоські риси. Звісно, ці міркування є досить умоглядними, однак результати розкопок є ще одним доказом поліморфізму верхньопалеолітичних людей.На території Азії виявлені також деякі інші кісткові рештки, датовані верхнім палеолітом. Серед них - великий фрагмент лобової кістки й носового відростка зі стоянки Афонтова гора поблизу Красноярська (Сибір), будова котрих свідчить про сплощення обличчя; череп із печери Міногава (Японія), що має риси схожості із синантропом, та ін. На особливу увагу заслуговує череп молодої жінки 15-17 років із печери Ніа на півночі острова Калімантан (Індонезія) - найбільш рання знахідка кісткових решток неоантропа у світі (38-40 тисяч років тому). Відзначимо невелику місткість мозкової коробки цієї жінки, мезогнатність її обличчя з низьким переніссям тощо. За вказаними ознаками вона мала нагадувати сучасних папуасів. Що ж до черепів із Вадьяка (о. Ява), то в їхній будові - значні розміри лицевого скелета, сильний розвиток надочного рельєфу, сплощення верхньої частини обличчя, альвеолярний прогнатизм і т.д. - переважають "нейтральні" риси, що їх неможливо зв'язати з пізнішими краніологічними варіантами.Добою верхнього палеоліту датуються також окремі черепи, відкриті на території Австралії (стоянки Тальгай, Когуна, Кейлор). У них спостерігається поєднання "нейтральних" та австралоїдних ознак.Згідно з даними археології, у верхньому палеоліті люди вже освоїли територію Америки. [4; С.432]

Отже, питання про фізичний тни найдавнішої людності Американського континенту лишається відкритим.

2. Виникнення рас

2.1 Історія людських рас

Раси людини - систематичні підрозділи всередині виду Людина розумна (Homo sapiens). В основі поняття "раса" лежить біологічне, насамперед фізичне схожість людей і спільність, якими населяються території (ареалу) у минулому або сьогоденні. Раса характеризується комплексом успадкованих ознак, до яких відносяться колір шкіри, волосся, очей, форма волосся, м'яких частин обличчя, черепа, почасти зростання, пропорції тіла та ін Але оскільки більшість цих ознак у людини схильне мінливості, а між расами відбувалися і відбуваються змішання (метисація), конкретний індивід рідко володіє всім набором типових расових ознак.

Про існування рас люди знали ще до нашої ери. Тоді ж були початі і першої спроби, пояснити їхнє походження. Наприклад, у міфах древніх греків виникнення людей з чорною шкірою пояснювалося необережністю сина бога Геліоса Фаєтона, що на сонячній колісниці так наблизився до Землі, що обпік білих людей, що стояли на ній. Грецькі філософи в поясненнях причин виникнення рас велике значення додавали клімату.

Прагнення систематизувати представлення про фізичні типи народів, що населяють земну кулю, датуються XVII століттям, коли, спираючи на розходження людей у будові обличчя, кольору шкіри, волосся, окочей, а також особливості мови і культурних традицій, французький лікар Ф. Бернье вперше в 1684 році розділив людство на три раси - європеоїдну, негроїдну і монголоїдну. Подібну класифікацію пропонував К.Ліней, що, визнаючи людство як єдиний вид, виділяв додаткову (четверту) pacy - лапландську (населення північних районів Швеції і Фінляндії). У 1775 році Ж. Блюменбах розділив рід людський на п'ять рас-- кавказьку (білу), монгольську (жовту), ефіопську (чорну), американську (червону) і малайську (коричневу). В 1889 році росіянин учений І. Е. Денікер поділив людство на шість основних і більш ніж на двадцять додаткових рас. [1; С.107]

На підставі результатів вивчення антигенів крові (серологічних розходжень) У. Бойдом у 1953 році було виділено в людстві п'ять рас.

Незважаючи на наявність сучасних наукових класифікацій, у наш час дуже широко поширений підрозділ людства на європеоїдів, негроїдів, монголоїдів і австралоїдів.

Виділяють чотири етапи расоутворення (В.П.Алексєєв, 1985). На першому етапі мало місце формування первинних расоутворень (території, на яких відбувається цей процес) і основних расових стовбурів, --західного (европеоїди, негроїди й австралоїди) і східного (азіатські монголоїди і монголоїди й американоїди). Хронологічно це приходиться на епохи нижчого чи середнього палеоліту (близько 200 000 років тому), тобто збігається з виникненням людини сучасного типу. Отже, основні расові сполучення в західних і східних районах Старого Світу складалися одночасно з оформленням ознак, властивій сучасній людині, а також з переселенням частини людства в Новий Світ. На другому етапі відбувалося виділення вторинних вогнищ расоутворення і формування галузей у межах основних расових стовбурів. Хронологічно цей етап приходиться на верхній палеоліт і частково мезоліт (близько 15 000 -- 20 000 років тому).

На третьому етапі расоутворення відбувалося становлення локальних рас. За часом це переддень мезоліту і неоліту (близько 10 000 -- 12 000 років тому).

На четвертому етапі виникли четвертинні расоутворення і сформувалися популяції з заглибленою расовою диференціацією, подібною до сучасної. Це почалося в епоху бронзи і раннього заліза, тобто в IV-III тисячоріччях до нашої ери.

Вплив природних умов на розвиток людських рас, безсумнівний. Спочатку в древньому суспільстві він було, напевно, більш сильним, у процесі ж формування сучасних рас позначався слабкіше, хоча і дотепер у деяких признаках, наприклад у пігментації шкірного покриву, виявляється з достатньою ясністю. Вплив усієї складної сукупності умов життя, мабуть, мало найважливіше значення для виникнення, формування, ослаблення і навіть зникнення расових ознак.

При розселенні по Землі люди попадали в різні природні умови. Але ці умови, що настільки сильно впливають на види і підвиди тварин, не могли так само і з тією же інтенсивністю діяти на якісно відмінні від них раси людства, усе більш використовуючи природу і перетворюючи її в процесі суспільної праці.

В еволюції різних людських груп багато расових особливостей, безсумнівно, мали відоме пристосувальне значення, але пізніше значною мірою втратили його в зв'язку з наростанням ролі факторів суспільного характеру і поступовим ослабленням, і майже повним припиненням дії природного добору. Спочатку велике значення для розвитку рас мало розселення по нових областях, завдяки чому багато груп людей, потрапивши в різні природні умови, довгостроково існували окремо один від одного. Образ харчування їх відповідно диференціювався. Пізніше, однак, у міру збільшення чисельності людства, усе більш підсилювалося зіткнення расових груп, що приводило до процесу їхнього змішання один з одним. [2; С.121]

2.2 Гіпотези про походження рас

Раси людини, мабуть, з'явилися порівняно недавно. Згідно з однією зі схем, заснованої на даних молекулярної біології, поділ на два великих расових стовбура - негроїдної та європеоїдної-монголоїдної - відбулося скоріше всього близько 100 тисяч років тому, а диференціація європеоїдів і монголоїдів - близько 45-60 тисяч років тому. Великі раси в основному формувалися під впливом природних і соціально-економічних умов у ході внутрішньовидової диференціації вже сформованого людини розумної, починаючи з епохи пізнього палеоліту і мезоліту, але головним чином - у неоліті. Європеоїдну тип встановився з неоліту, хоча окремі його риси простежуються в пізньому або навіть середньому палеоліті. Фактично відсутні достовірні свідчення присутності монголоїдів в Східній Азії в донеолітіческую епоху, хоча в Північній Азії вони, можливо, існували вже в пізньому палеоліті. В Америці предки індіанців не були склалися монголоїдами. Також і Австралія заселялася ще "нейтральними" в расовому відношенні неоантропам.

Існують дві основні гіпотези походження людських рас - поліцентризму і моноцентризму.

Відповідно до теорії поліцентризму, сучасні раси людини виникли в результаті тривалої паралельної еволюції декількох філетіческіх ліній на різних материках: європеоїдна в Європі, негроїдна в Африці, монголоїдна в Центральній і Східній Азії, австралоидная в Австралії. Однак якщо еволюція расових комплексів і йшла паралельно на різних континентах, вона не могла бути повністю незалежною, оскільки стародавні протораси повинні були схрещуватися на кордонах своїх ареалів і обмінюватися генетичною інформацією. У ряді областей сформувалися проміжні малі раси, характеризуються змішанням ознак різних великих рас. Так, проміжне положення між європеоїдної і монголоїдної расами займають Южносибирская і уральська малі раси, між європеоїдної та негроїдної - ефіопська і т. д.

З позицій моноцентризму сучасні людські раси сформувалися відносно пізно, 25-35 тис. років тому, в процесі розселення неоантропів з області їх виникнення. При цьому також допускається можливість схрещування (хоча б обмеженого) неоантропів під час їхньої експансії з витісняючою популяціями палеоантропів (як процесу інтрогресивні міжвидової гібридизації) з проникненням алелів останніх у генофонди популяцій неоантропів. Це також могло сприяти расової диференціації та стійкості деяких фенотипових ознак (подібних лопатоподібним різцям монголоїдів) у центрах расообразованія.

Існують і компромісні між моно- і поліцентризмом концепції, що допускають розбіжність філетіческіх ліній, що ведуть до різних великих рас, на різних рівнях (стадіях) антропогенезу: наприклад, більш близьких один до одного європеоїдів і негроїдів вже на стадії неоантропів з початковим розвитком їх предкового стовбура в західній частині Старого Світу, тоді як ще на стадії палеоантропів могла відокремитися східна гілка - монголоїди і, може бути, австралоїди.

Великі раси людини займають великі території, що охоплюють народи, які різняться за рівнем економічного розвитку, культури, мови. Ні скільки-небудь чітких збігів понять "раса" і "етнос" (народ, нація, національність). У той же час є приклади антропологічних типів (малі, а іноді й великі раси), які відповідають одній або кільком близьким етносів, наприклад, лапаноідная раса і саами. Набагато частіше, проте, спостерігається зворотне: один антропологічний тип широко поширений серед багатьох етносів, як, наприклад, в корінному населенні Америки або у народів Північної Європи. Взагалі всі великі народи, як правило, неоднорідні в антропологічному відношенні. Немає також збігу між расами і мовними групами - останні виникали пізніше, ніж раси. Так, серед тюркомовних народів є представники як європеоїдів (азербайджанці), так і монголоїдів (якути). Термін "раси" непридатний до мовних сімей - наприклад, потрібно говорити не про "слов'янську расу", а про групу споріднених народів, які говорять на слов'янських мовах.

Раніше існувало представлення, відповідно до якого кожен індивідум несе ознаки визначеної раси. Воно одержало назву типологічної концепції раси. Ця назва пов'язана з цілком чіткою і практично лише єдиною задачею расового аналізу -- визначенням расового типу індивідума. В основі типологічної концепції раси лежала гіпотеза спадкування расових ознак, відповідно до якої вони передаються від покоління до покоління цілим комплексом. Це означає, що расові властивості спадково зчеплені, гени расових ознак розташовані в одній чи декількох близьких хромосомах і будь-якій расовій ознаці фізіологічно нерозривно пов'язаний із всіма іншими. Але фізіологічна залежність між расовими ознаками насправді або зовсім відсутня, або дуже слабка. Існує група вчених, що затверджує про незалежне спадкування расових ознак, їхній перший основний постулат - індивідум не є носієм расових властивостей. Другий постулат -- популяція і раса (як група популяцій) являє собою не суму, а сукупність індивідумів; усередині популяції і раси діють визначені закономірності мінливості. Расова мінливість - групова, а не індивідуальна, і про неї є сенс говорити, починаючи з популяційного рівня. Подібні морфологічно і генетично популяції, що утворять ту чи іншу расову спільність, пов'язані між собою не випадково, а в силу походження чи якихось інших історичних причин. Раса, будь-яка расова спільність складається з окремих історично організованих елементів, але це, однак, не індивідуми (як думали раніше), а популяції. Мозаїка расової мінливості складається з мозаїки популяційної мінливості. Кожну популяцію стали вивчати не як суму індивідумів, а як неповторне по своїй специфіці сполучення групових властивостей. Популяційна концепція спирається на досягнення популяційної генетики, новітньої біометрії, математичній теорії еволюції і т.д. [5; С.343]

3. Морфологічні ознаки рас

3.1 Великі раси

Раси сформувалися в результаті адаптації людини до давніх природних умов. Цей процес тривав декілька тисяч років і, як вважають учені, в основному завершився приблизно 15 тисяч років тому, виокремленням трьох-чотирьох основних расових груп.

Залежно від біологічної модифікації людей за кольором шкіри та іншими антропологічними ознаками виділяють чотири великі раси: негроїдну, європеоїдну, монголоїдну та австралоїдну.

Представниками цих основних рас є близько 70% населення планети. Решта належить до змішаних і перехідних рас.

Змішані та перехідні форми поширені на стику великих людських рас. Особливо інтенсивним расове змішування було в Америці, що пов'язано з історією освоєння цієї частині світу. Так, результатом змішування європейських переселенців із місцевими індіанцями-монголоїдами стало утворення нової мікрораси метиси. Змішування європейців із завезеними з Африки неграми призвело до виникнення мулатів (особливо в Бразилії та островах Карибського моря). Популяція самбо є наслідком шлюбів негрів з індіанцями.

Прикладами змішаних та перехідних рас із інших регіонів світу є малагасійці Мадаґаскару як результат змішування негрів з монголоїдами, а також ефіопський тип та змішано-перехідні форми в Судані, що виникли внаслідок змішування європеоїдів з екваторіальними расовими формами.

Слід зазначити, що в сучасному світі расова група дуже рідко співпадає з окремим народом: найчастіше в народи, особливо великі, вкраплені інші расові формації. Винятків є небагато: японці, наприклад, зберегли свій яскраво виражений антропологічний тип.

Європеоїдна раса характеризується світлою шкірою (з варіаціями від дуже світлою, головним чином у Північній Європі, до смаглявою і навіть коричневою), м'якими прямими або хвилястим волоссям, горизонтальним розрізом очей, помірно або сильно розвиненим волосяним покривом на обличчі і грудях у чоловіків, помітно виступаючим носом, прямим або кілька похилим чолом.

У представників монголоїдної раси колір шкіри варіюється від смаглявого до світлого (в основному у північноазіатський груп), волосся, як правило, темні, часто жорсткі і прямі, виступання носа звичайно невелике, очна щілина має косий розріз, значно розвинена складка верхньої повіки і, крім того, є складка (епікантус), що прикриває внутрішній кут ока; волосяний покрив слабкий.

Екваторіальна, або негро-австралоидная раса відрізняється темною пігментацією шкіри, волосся і очей, кучерявим або шіроковолністимі (австралійці) волоссям; ніс звичайно широкий, маловиступающій, нижня частина обличчя видається.

Кожна з цих рас має властиві їй особливості, на які впливає в першу чергу кліматичні умови. [3; С.271]

3.2 Малі раси

Кожна велика раса поділяється на малі раси, або антропологічні типи. Усередині європеоїдної раси розрізняють атланто-балтійську, Біломорсько-Балтійський, середньоєвропейську, балкано-кавказьку і індо-середземноморську малі раси. Нині європеоїди населяють фактично всю населену сушу, але до середини 15 століття - початку великих географічних відкриттів - основний їх ареал включав Європу, Північну Африку, Передню і Середню Азію та Індію. У сучасній Європі представлені всі малі раси, але чисельно переважає середньоєвропейський варіант (часто зустрічається у австрійців, німців, чехів, словаків, поляків, росіян, українців); в цілому ж її населення дуже змішано, особливо в містах, внаслідок переселень, метисації і припливу мігрантів з інших регіонів Землі.

Усередині монголоїдної раси зазвичай виділяють далекосхідну, південноазіатському, північноазіатський, арктичну і американську малі раси, причому остання іноді розглядається і як окрема велика раса. Монголоїди заселили всі кліматично зони (Північна, Центральна, Східна і Південно-Східна Азія, острови Тихого океану, Мадагаскар, Північна і Південна Америка). Для сучасної Азії характерна велика різноманітність антропологічних типів, але переважають за чисельністю різні монголоїдні і європеоїдні групи. Серед монголоїдів найбільш поширені далекосхідна (китайці, японці, корейці) і Південноазійська (малайці, яванци, зондци) малі раси, серед європеоїдів - індо-середземноморська. В Америці корінне населення (індіанці) становить меншість, в порівнянні з різними європеоїдну антропологічними типами та групами населення представників усіх трьох великих рас.

Рис. Схема антропологічного складу народів світу (малі раси, що виділяються всередині великих, відрізняються один від одного не настільки істотними ознаками).

Екваторіальна, або негро-австралоидная, раса включає три малі раси африканських негроїдів (негрскіх, або негроїдної, бушменську і негрілльская) і стільки ж океанійскіх австралоїдів (австралійська, або австралоидная, раса, яку в деяких класифікаціях виділяють в самостійну велику расу, а також меланезійського і веддоідная). Ареал екваторіальній раси не суцільний: він охоплює більшу частину Африки, Австралії, Меланезію, Нову Гвінею, почасти Індонезію. В Африці чисельно переважає негрскіх мала раса, на півночі і півдні континенту значна питома вага європеоїдної населення.

В Австралії корінне населення становить меншість по відношенню до мігрантів з Європи та Індії, досить численні і представники далекосхідної раси (японці, китайці). В Індонезії переважає Південноазійська раса.

Поряд з перерахованим вище існують раси з менш певним становищем, що утворилися в результаті тривалого змішання населення окремих регіонів, наприклад, лапаноідная і уральська раси, поєднують риси європеоїдів і монголоїдів, або ефіопська раса - проміжна між екваторіальній і європеоїдної расами. [5; С.343]

Висновки

Отже, можна дійти висновку,що процес формування, розвитку людини сучасного типу (неоантропа) є ще відкритим питанням і має дуже багато висновків,гіпотез серед науковців, особливо серед антропологів, які досліджують рештки людських кісток. Але в наш час є три основних морфологічних варіанти неоантропа : кроманьйонський, грімальдійський та брюнський, кожен з яких має власні ознаки та територію можливого розселення.

Раси - це історично сформовані групи (популяції) людей різної чисельності, що характеризуються подібністю морфологічних і фізіологічних властивостей, а також спільністю займаних ними територій. Розвиваючись під впливом історичних факторів і відносячись до одного виду (Homo sapiens), раса відрізняється від народу, чи етносу, що володіє визначеною територією розселення, може містити кілька расових комплексів. До однієї і тієї ж раси може належати ряд народів і носіїв багатьох мов. Більшість вчених сходяться на думці, що існує 3 великих раси, що у свою чергу розпадаються на більш дрібні. В даний час на думку різних вчених, нараховується 34-40 рас. Раси відрізняються по 30-40 елементам.

Основними ознаками, по яких раси відрізняються, один від одного є: форма волосся на голові; характер і ступінь розвитку волосяного покриву на обличчі (борода, вуси) і на тілі, третинний волосяний покрив у чоловіків буває виражений набагато сильніше, ніж у жінок; колір волосся, шкіри і зіниці ока; форма верхньої щелепи, носа і губ; довжина тіла, чи ріст. Найважливішою расовою ознакою є також пігментація.

Расові ознаки мають пристосувальне значення і не є визначальними для існування людини, тому вони ні в якій мірі не свідчать про будь-яке біологічному чи інтелектуальному перевагу або, навпаки, неповноцінності тієї або іншої раси. Всі раси знаходяться на одному і тому ж рівні еволюційного розвитку і характеризуються однаковими видовими особливостями. Тому концепції про нібито нерівноцінність людських рас у фізичному і психічному відносинах (расизм), висувають з середини 19 століття, науково неспроможні. Расизм має виразні соціальні корені і завжди використовувався як виправдання для насильницького захоплення земель та дискримінації корінних народів. Расисти зазвичай ігнорують той факт, що відмінності між досягненнями різних народів повністю пояснюються історією їхніх культур, що залежить від зовнішніх чинників, від їх історично мінливої ролі.

неоантроп людський раса поліцентризм

Список джерел та використанної літератури

1. Антропология. Хрестоматия / Под ред. В.Ю. Бахолдина, М.А. Дерягина. -Москва,1997.-121 с.

2. Георгіївський, А.Б. Дарвінізм: Учеб. посібник для студентів біол. і хім. спец. пед. ін-тів / А.Б. Георгієвський. - М.: Просвещение, 1985. - 271 с.

3. Історія первісного суспільства В.Н.Станко/ Під ред. Головко С.В. - Київ, 1999.-С. 100 - 109.

4. Йорданський, М.М. Еволюція життя: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів / М.М. Йорданський. - М.: Академія, 2001. - 432 с.

5. Яблоков, А.В. Еволюційне вчення: Учеб. посібник для студентів ун-тів / О.В.- 343 с.

Додатки

Кроманьйонець (реконструкція М.М. Герасимова)

Кроманьйонці з Сунгиря: ліворуч - дівчинка (реконструкція T. C. Сурніної); праворуч - хлопчик (реконструкція Г.В. Лебединської)

Размещено на Allbest.ru