Діяльність уряду Ю. Хмельницького в умовах загострення суспільно-політичної ситуації в Українській державі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДІЯЛЬНІСТЬ УРЯДУ Ю. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ (1659-поч.1663 рр.)

07.00.01 - історія України

САВЧУК НАДІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету

Науковий керівник - СТЕПАНКОВ ВАЛЕРІЙ СТЕПАНОВИЧ, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедрою всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету;

Офіційні опоненти: МИЦИК ЮРІЙ АНДРІЙОВИЧ, доктор історичних наук, професор кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська Академія";

КРИВОШЕЯ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України;

Провідна установа - Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра давньої та нової історії України.

Захист відбудеться 25 травня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 Інституту історії України НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул.Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м.Київ-1, вул.Грушевського,4.).

Автореферат розісланий "24" квітня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук О.І. Гуржій

Анотація

державний соціальний економічний хмельницький

Савчук Н.О. Діяльність уряду Ю. Хмельницького в умовах загострення суспільно-політичної ситуації в Українській державі (1659-поч.1663 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01- історія України - Інститут історії України НАН України. -Київ, 2001.

В дисертації досліджується еволюція державної структури козацької України, функціонування її владних інститутів. Аналізується здобутки, недоліки, прорахунки у внутрішньо- та зовнішньополітичній діяльності уряду. Вивчається вплив геополітичного фактору на загострення соціально-економічної ситуації в державі. В роботі показано прагнення сусідніх країн недопустити незалежності козацької України, перетворити її у складову частину своєї держави (Росія та Польща) чи у васально-підлеглого союзника (Кримське ханство). Їх агресивна політика та підтримка Росією частини сепаратистсько настроєної старшини, постійне ведення військових дій не давали змоги українському уряду зосередити увагу на державотворчій діяльності та зумовили територіальний розпад держави. Дисертантом з'ясовано, що в роки гетьманування Ю. Хмельницького у козацькій Україні встановлюється олігархічно-республіканська форма правління. Її утвердженню сприяли як об'єктивні фактори (обмеження гетьманських прерогатив статтями Переяславського та Чуднівського договорів, зумовило ослаблення владної вертикалі) та і суб'єктивні (молодість та відсутність політичного досвіду Ю. Хмельницького).

У внутрішній діяльності уряду слід відмітити його виважену соціально-економічну політику, спрямовану на запобігання соціальних вибухів в державі та заходи, скеровані на збереження територіальної цілісної козацької України. Не зважаючи на заборону зовнішніх зносин, уряд проводив активну діяльність по захисту державних інтересів на міжнародній арені.

Ключові слова: державна структура, органи влади, форма правління, зовнішня та внутрішня політика, геополітичний фактор.

ANNOTATION

Savchuk N.O. The Activity of Y. Khmelnitsky's Government In The Conditions of Sharpening The Social-political Situation In Ukrainian State (1659-begin.1663). -Manuscript.

The dissertation is written for competing for a scientific degree of the candidate of Historical Sciences on a specialty 07.00.01 - history of Ukraine - Institute of History of Ukraine National Academy of Sciences. -Kyiv, 2001.

In this present thesis the evolution of state structure of Сossaks Ukraine and the function of its governmental institutions are being researched. Achievements, disadvantages and errors in internal and foreign political activities of the government are being analyzed. The intentions of neighboring countries to restrict autonomous borders of Ukrainian state and to convert it into constituent of their own states (Russia and Poland) or into vassal tributary stole (the Crimean Khanate) were shown in the paper. These states' aggressive polices towards Сossak Ukraine, Russia's support of the part of separatist incited senior representatives, the waging constant war had not given the opportunity to Ukrainian government to concentrate the attention to the state creative activities and had stipulated the territorial disintegration of the state.

The author of dissertation has determined that during Y. Khmelnitsky's reign oligarchic republican form of ruling has been established in Ukrainian power. The proofs were provided by both objective factors (as the restriction of hetman prerogatives by articles of Pereyaslav and Chudnivsky treaties, the concentration of all branches of power to the bodies of local administration had caused weakening of power vertical line), and subjective factors (the youth of Y. Khmelnitsky and the lack of political experience).

Concerning internal activity of government it is worth mentioning its considered social economical policy, directed to the prevention of social outbursts in the state, and measures, coordinated to save territorial integrity of Сossaks Ukraine. In spite of that fact that foreign relations were banned, the government was conducting various activities to provide the state interests on the international arena, it was looking for allies, it was defending the interests of Ukrainian people before the governments of Russia, Rechi Pospolita and the Crimean Khanate.

Key words: state structure, bodies of power, a form of ruling, foreign policy, internal policy, geopolitical factor.

АННОТАЦИЯ

Савчук Н.А. Деятельность правительства Ю. Хмельницкого в условиях обострения общественно-политической ситуации в Украинском государстве (1659-нач.1663 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины - Институт истории Украины НАН Украины. -Киев, 2001.

В настоящее время, когда происходит процесс формирования независимого Украинского государства, большое значение уделяется исследованию периодов существования государственных образований на территории Украины. Среди них должное внимание уделяется процессу становления и функционирования Украинского государства в период Национальной революции 1648-1676 гг. Особенно важной для исследователей является проблема упадка государственности вследствие гражданской войны и территориального распада казацкой Украины (т.зв.Руины). Анализ вопросов эволюции государственной структуры, функционирования ее властных институтов в переломные периоды истории способствуют лучшему пониманию современных процессов национального государственного строительства.

При изучении темы диссертантом установлено, что в период гетманства Ю.Хмельницкого в Украинском государстве устанавливается олигархическо-республиканская форма правления. Ее утверждению способствовали объективные (ограничение гетманских прерогатив статьями Переяславского и Чудновского договоров, сосредоточение широких полномочий в руках местной администрации, вызвали ослабление властной вертикали) и субъективные (молодость, отсутствие политического опыта у Ю.Хмельницкого) факторы. Автор подчеркивает, что гетманство Ю.Хмельницкого Украинское государство сохранило формы власти и управления, рожденные Национальной революцией. Частичная выборность должностных лиц на радах, включая самого гетмана, разрешает говорить о присутствии элементов демократизма. Несомненно и то, что она имела республиканскую форму правления, поскольку власть принадлежала коллективным органам управления. Генеральные рады собирались из инициативы или рядового казацтва (на р.Росаве 1659 г. и в Корсуне 1660 г.) или русского правительства, который хотел предать законный характер заключению Переяславского договора 1659 г. в глазах украинского населения. В связи из существующим нечетко очерченным размежеванием компетенции государственных институтов, центральные правительства, в условиях ограничения гетманской власти, уступает приоритет старшинской раде.

Диссертантом анализируются достижения, просчеты и недостатки в деятельности правительства. Подчеркивается взвешенная внутренняя политика правительства, направленную на предупреждение социальных взрывов, в частности, разрешении социально-экономических вопросов. Гетман способствует росту монастырского землевладения, стремления не допустить увеличения феодального землевладения украинской шляхты и казацкой старшины. Формы “обыденного послушания” крестьян своему пану не были четко очерчены, в связи с этим большинство крестьян сохранили юридическую свободу и возможность перехода в другую прослойку общества. Правительство способствует развитию торговли и ремесел, регулирует конфликты между отдельными общественными группами.

Ю.Хмельницкий проводит мероприятия, направленные на сохранение территориальной целостности государства, стремится расширить южно-западные границы казацкой Украины и включить западно-украинские земли в состав Украинского государства. После подписания Чудновского договора гетман стремится не допустить распада государства по р.Днепр. Он принимает меры как дипломатического, так и военного (организовывал походы на Левобережную Украину) характера. Ряд внутренних (усиление междоусобной борьбы среди старшины, население левобережных полков противилось реанимации шляхетской феодально-крепостнической системы) и внешних (Россия, Речь Посполитая и Крымское ханство не были заинтересованы в существовании сильного единого Украинского государства) факторов обусловили крах объединительной политики Ю.Хмельницкого. Несмотря на запрещение внешних отношений, правительство проводит активную деятельность по обеспечению интересов государства на международной арене, ведет поиск союзников, защищает права украинского народу перед правительствами России, Речи Посполитой и Крымского ханства.

В работе изучается влияние геополитического фактора на обострение социально-политической ситуации в государстве. Диссертантом освещено желание соседних стран ограничить автономные рамки Украинского государства, превратить ее в составную часть своего государства (Россия и Польша), или у вассально-зависимого союзника (Крымское ханство). Их агрессивная политика, постоянное пребывание в состоянии войны не дала возможности украинскому правительству сосредоточить внимание на государственном строительстве. Поддержка Россией части сепаратистско настроенной старшины, которая открыто выступила против власти законного гетмана, привела к распаду государства на Правобережную и Левобережную части.

Ключевые слова: государственная структура, органы власти, форма правления, внешняя и внутренняя политика, правительство, геополитический фактор.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні державотворчі процеси, що відбуваються в Україні, супроводжуються зростанням інтересу до вітчизняної історії, прагненням всебічно пізнати і творчо осмислити історичний досвід, набутий на різних, насамперед переломних, етапах поступу суспільства. Нинішній період розвитку держави постійно вимагає відповіді на запитання: як подолати суперечності та небезпеки на цьому нелегкому шляху, які історичні уроки є особливо актуальними.

Однією з проблем, що вимагає, на наш погляд, підвищеної уваги науковців, є дослідження еволюції політичної структури в Українській державі протягом другої половини XVII-XVIII ст. в цілому, і, зокрема, за гетьманування Ю.Хмельницького (1659-поч.1663 рр.), коли все більше втрачався національний суверенітет. Тому необхідність висвітлення питань функціонування державних інституцій у зазначений період, а саме з'ясування місця та ролі Генеральної і старшинської рад, гетьманату, генеральної старшини та місцевої адміністрації відчувається особливо
гостро.

Розробка теми дисертації становить значний науковий інтерес і тому, що
гетьманування Ю.Хмельницького припадає на один із етапів Руїни - складний період в історії козацької України. Питання передумов та причин її руйнації до цих пір залишаються дискусійними. Поза увагою вчених залишився весь комплекс питань внутрішньої та зовнішньої політики уряду Ю.Хмельницького. Змальовуючи гетьмана жалюгідною постаттю, переважна більшість дослідників вдавалася до надмірних спрощень, не помічаючи його спроб розширити межі української автономії, виваженою соціально-економічною політикою запобігти соціальним вибухам в суспільстві, подолати відцентрові тенденції в державі та не допустити її територіального розколу. Відкритою залишилася і проблема впливу геополітичного фактору на розгортання процесів Руїни.

Тому виникла потреба, на основі розширення джерельної бази і шляхом заповнення існуючих фактологічних прогалин, дослідити внутрішні та зовнішні чинники, які посилили процеси занепаду держави й привели до її розпаду на два гетьманства в 1663 р.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана відповідно наукових програм з історії України у контексті досліджень, які проводяться кафедрами історії України, всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету, згідно програм досліджень Української козацької держави відділу середніх віків історії України Інституту історії України НАН України.

Об'єктом дослідження є внутрішньополітичні процеси в Українській державі та вплив на них геополітичного фактору; державна структура козацької України: функціонування її владних інституцій та еволюція форми правління.

Предметом дослідження є внутрішньо- та зовнішньополітична діяльність уряду Ю.Хмельницького.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють події з вересня 1659 р. до січня 1663 р., тобто період другого гетьманування Ю.Хмельницького. Їх обумовленість полягає в тому, що саме в ці роки утверджується олігархічно-республіканська форма правління, відбувається подальше обмеження суверенітету козацької України і загострюється політична боротьба, що привела до розколу держави; помітно погіршується її геополітичне становище.

Методологічну основу становлять принципи наукового об'єктивізму та історизму. Їх забезпечення вдалося досягнути через залучення до роботи великої кількості архівних та опублікованих документальних джерел, аналіз і узагальнення фактичного матеріалу та надбань історіографії. Написання дисертації ґрунтувалось на застосуванні проблемно-хронологічного та проблемно-історичного методів, оскільки політична система держави розглядається через призму її еволюції від початку створення до інкорпорації Російською імперією у XVIII ст. Автором був використаний і загальнонауковий структурно-системний метод (метод структурного функціоналізму), який надає змогу вивчати процеси та події, що відбувалися в зазначений період в Українській державі у контексті історичного розвитку всього регіону Східної і Південно-Східної Європи. Проблематика, охоплена дисертацією, тісно межує із сферою студій із історії держави та права, політології та соціології, визначила також потребу застосування поряд із історико-порівняльним й полідисциплінарного методу.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу архівних матеріалів, опублікованих джерел та узагальнення здобутків вітчизняної і зарубіжної історіографії дослідити внутрішньо- та зовнішньополітичну діяльність уряду Ю.Хмельницького, з'ясувати роль внутрішніх чинників та геополітичного фактору у загостренні суспільно-політичного становища в державі, зміні форми правління та територіальному розколі, висвітлити процес все більшої втрати нею самостійності.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- з'ясувати місце Генеральної та старшинської рад, інституту гетьманату, генеральної старшини та органів місцевої адміністрації в політичній структурі;

- вивчити причини загострення суспільно-політичних суперечностей у суспільстві;

- розкрити основні тенденції соціально-економічної політики Ю.Хмельницького;

- простежити заходи уряду щодо захисту державних інтересів у відносинах із іноземними державами;

- визначити основні етапи об'єднавчої політики уряду та дослідити особливості її проведення в кожному з них;

- показати роль та значення діяльності окремих історичних постатей в досліджуваних подіях;

- висвітлити політику Речі Посполитої, Росії та Кримського ханства щодо Української держави;

- вивчити вплив геополітичного фактору на внутрішньополітичні процеси в козацькій Україні.

Наукова новизна визначається тим, що автором на основі архівних та опублікованих матеріалів, аналізу наукової літератури вперше комплексно досліджується внутрішньо- і зовнішньополітична діяльність уряду Ю.Хмельницького із врахуванням суспільно-політичного становища всередині держави та впливу політики сусідніх країн. З'ясовано основні форми і тенденції еволюції політичної системи козацької України. Залучення значних масивів неопублікованих джерел, частина яких уперше запроваджується до наукового обігу, дозволило реконструювати політику щодо неї Речі Посполитої, Росії та Кримського ханства. Автор, відійшовши від історіографічних стереотипів однозначно негативної оцінки постаті Ю.Хмельницького, показує його діяльність, спрямовану на захист державних інтересів.

Практичне значення полягає у можливості її застосування для реконструкції складного процесу розгортання Руїни. Положення, висновки, конкретний матеріал дослідження можуть бути використані у створенні спеціальних та узагальнюючих праць з історії України XVII ст., а також для написання навчальних посібників і курсів лекцій з окремих проблем історії держави.

Апробація результатів. Дисертація обговорювалася на спільному засіданні кафедр всесвітньої історії та історії України Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету (К-ПДПУ), на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Хмельницького інституту регіонального управління та права (ХІРУП), на засіданні відділу середніх віків історії України Інституту історії України НАН України. Окремі положення і висновки дисертації доповідалися на звітних викладацьких науково-теоретичних конференціях ХІРУП (1996, 1997, 1998, 1999, 2000), звітній викладацькій науково-теоретичній конференції К-ПДПУ (1993), Х Подільській міжнародній краєзнавчій конференції (м.Кам'янець-Подільський, 2000).

Низку принципових положень досліджувальної теми викладено у монографії та чотирьох фахових публікаціях дисертантки.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, відповідає його меті та завданням. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які мають внутрішній поділ на параграфи, висновку, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації - 261 сторінка. Список використаних джерел та літератури складається з 701 назви на 51 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначені предмет та об'єкт дослідження, мета, завдання і хронологічні межі роботи, її наукова новизна та практичне значення.

У першому розділі - “Історіографія питання та аналіз джерел” - аналізуються література з досліджуваних проблем та джерельні матеріали, використані при написанні роботи.

В історичній науці єдина монографія, присвячена гетьмануванню Ю Хмельницького, була написана у другій половині ХІХ ст. М.Костомаровим. Вчений показав процес руйнації суспільно-політичного устрою козацької України під кутом зору внутрішніх процесів. Позитивно оцінив Жердівські статті; відзначив, що статті Переяславського договору 1659 р. обмежували права козацької України, висвітлив картину безчинств вояків іноземних підрозділів на її території. Зображений М. Костомаровим портрет Ю.Хмельницького як недолугої історичної постаті надовго став усталеним в історіографії.

Досліджуючи суспільно-політичне становище козацької України історики В.Антонович, О.Єфименко, О.Левицький, М.Грушевський наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. відзначали основними факторами занепаду держави за гетьманування Ю.Хмельницького несприятливу зовнішньополітичну ситуацію, посилення боротьби за владу й загострення соціальних протиріч.

На почату ХХ ст. в українській історіографії формується державницька школа. Визначні її представники - О.Терлецький, В.Липинський, Д.Дорошенко, І.Крип'якевич звернули увагу на з'ясування процесів виникнення, еволюції та занепаду української держави, показали прагнення Ю.Хмельницького об'єднати її під своєю булавою та припинити ескалацію громадянської війни. Маріонеткою в руках старшини зобразив Ю.Хмельницького В.Герасимчук. Вважав причинами переходу гетьмана і частини старшини до польського табору 1660 р. бажання Росії обмежити самостійність козацької України, свавілля воєвод в українських містах, вмілу діяльність польських дипломатів.

У дослідах з історії українського права Л.Окинишкевич і М.Слабченко висловили думку про занепад Генеральної ради вже у 50-х рр. ХVII ст. і висунення на чільне місце в політичній системі старшинської ради. Вчені розглянули також генезис старшини як окремого стану суспільства, відзначаючи, що вже з кінця 50-х рр. ХVII ст. із її середовища виділяється група “знатних військових товаришів”.

В 30-40 рр. ХХ ст. з'являються розвідки, присвячені окремим питанням політичної та соціально-економічної історії козацької України кінця 50-х - початку 60-х рр. ХVII ст. (М.Ткаченка, М.Марченка, М.Петровського), в яких автори підкреслюють соціальне підґрунтя внутрішніх суперечностей в державі та впливу на них політики сусідніх країн.

Із-поміж монографій 50-х-середини 80-х рр. слід відмітити праці В.Борисенка, В.Дядиченка, О.Компан, Г.Швидько, Ф.Шевченка, у яких вчені відзначають зростання тенденцій до посилення феодальної залежності селян, інтенсивної диференціації міщанства та православного духовенства на початку 60-х рр. XVII ст. Політичну історію України даного періоду досліджували О.Апанович, М.Брайчевський, В.Голубуцький, К.Стецюк. Зокрема, О.Апанович вважає, що міжусобна боротьба за владу серед старшини розпочалася вже з перших днів гетьманування Ю.Хмельницького. Розвінчуючи міф про “возз'єднання України з Росією” 1654 р., М.Брайчевський відзначив фактори, які змусили уряд прийняти фальсифіковані статті договору 1659 р.: відсутність консолідації всередині еліти та військовий тиск Москви. В.Голобуцький показав автономну діяльність запорожців від центрального уряду. Критично оцінила спроби гетьмана об'єднати дві сторони Дніпра під своєю булавою К.Стецюк, оскільки його союзники - татари, руйнували та грабували край.

Утвердження в сучасній українській історичній науці нових методологічних підходів обумовило появу в 90-х рр. низки робіт, в яких автори з'ясовують важливі проблеми вітчизняного державотворення середини і другої половини XVII ст. Першою працею, в якій було поставлене завдання комплексного дослідження періоду гетьманування Ю.Хмельницького стала робота Ю.Мицика. У створеному ним політичному портреті Ю.Хмельницького висловлюється думка, що гетьман проводив політику, яка привела до посилення влади старшини і загострення соціальних суперечностей в суспільстві. Поступове обмеження російським урядом прав Української держави у другій половині XVII ст. простежують В.Горобець, Л.Мельник, Т.Чухліб. Зокрема В.Горобець стверджує, що саме за статтями Переяславського договору 1659 р. козацька Україна перетворилася на автономну одиницю Російської держави. Прагненням Росії та Польщі утвердитися в регіоні пояснює Л.Мельник територіальний розпад козацької України. Несприятливий вплив геополітичного фактору зумовив загострення внутрішньополітичної ситуації в державі та породив проблему її цілісності на початку 60-х рр. XVIIст., підкреслює Т.Чухліб. Проблемам соціально-економічної історії України другої половини XVII ст., її кордонам, процесу творення національної еліти та функціонуванню полково-сотенного устрою присвячені роботи О.Гуржія, В.Кривошеї, В.Панашенко, В.Щербака. В.Смолій та В.Степанков типологізували національно-визвольні рухи середини - другої половини XVII ст. як національну революцію, визначили її характер, особливості, хронологічні рамки та періодизацію. Досліджуючи становлення та занепад державних інвестицій козацької України, еволюцію державної ідеї, вчені стверджують, що Ю.Хмельницький намагався зберегти незалежність внутрішньополітичного життя Української держави.

Переважно проблем російсько-українських відносин торкалися у своїх працях російські вчені С.Соловйов, М.Павліщев, О.Барсуков, які дали негативну оцінку діяльності уряду Ю.Хмельницького за його розрив з Москвою. Українське біле духовенство, стверджує В.Ейнгорн, займало проросійську позицію, а переважна більшість церковних ієрархів підтримувала Ю.Хмельницького. У дослідженні соціальної історії України XVII-XVIII ст. В.Мякотін відзначив намагання Ю.Хмельницького захистити інтереси різних станів українського суспільства перед російським урядом. Серед російських представників радянської історіографії слід відзначити працю І.Галактіонова, в якій показано прагнення Росії та Польщі поділити між собою територію козацької України на початку 60-х рр. XVII ст.. Сучасна дослідниця Т.Яковлева, вивчаючи причини Руїни, відзначила такі найголовніші з них: незакінченість державного будівництва, відсутність досвіду політичної діяльності еліти, боротьбу між старшинськими угрупуваннями.

Серед польських істориків діяльність гетьмана Ю.Хмельницького досліджував Ф.Равіта-Гавронський. У монографії “Останній Хмельниченко” вчений зображує Ю.Хмельницького негідним володарем булави, засуджує за невдалі спроби об'єднання Правобережної України із Лівобережною. Л. Кубаля звернув увагу на появу дискримінаційних тенденцій в позиції частини польської еліти щодо козацької України в 1659-1660-х рр. Щасливим роком для Польщі вважають 1660 р. історики В.Чермак, А.Хнілко, Т.Корзон коли, внаслідок Чуднівського договору, козацька Україна повернулася під владу Речі Посполитої. Невдачі Ю.Хмельницького у походах на Лівобережжя в 1661-1662 рр. пояснюють неможливістю Варшави надати гетьману суттєву допомогу. Найбільший науковий доробок у вивченні України, Польщі, Росії та Кримського ханства на початку 60-х рр. XVII ст. становлять праці З.Вуйцика. Вчений розкрив намагання королівського двору використати підтримку Ю.Хмельницького у боротьбі за “вільну елекцію”, висвітлив процес україно-кримського зближення та прагнення польського уряду дискредитувати Ю.Хмельницького в очах офіційного Бахчисараю.

Опосередковано проблем дослідження торкалися у своїх дослідженнях історики української діаспори А.Яковлів, Р.Млиновецький, Н.Полонська-Василенко, О.Субтельний, Г.Гаєцький, К.Кононенко.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що до цього часу увагу дослідників привертали лише окремі аспекти теми, зокрема, україно-російські та україно-польські стосунки, частково висвітлені спроби уряду розширити рамки автономії та запобігти територіальному розпаду держави, фрагментарно розглянуто проблеми функціонування державно-владної структури. Практично із поля зору істориків випали питання соціально-економічної політики уряду та його стосунків із Кримським ханством та Портою. Це зумовлює потребу комплексного вивчення внутрішньо- та зовнішньополітичного становища Української держави в 1659-1662 рр.

Джерельну базу дисертації складають неопубліковані архівні матеріали та археографічні публікації. Дисертантом використані і введені в науковий обіг документи із 50 фондів архівосховищ і рукописних відділів бібліотек України, Росії та Польщі. Для з'ясування еволюції державний інституцій, розробку урядом Ю. Хмельницького напрямків внутрішньої і зовнішньої політики, найбільш інформаційну цінність мають матеріали фондів ІІ 22 179-22194 Інституту рукописів Національної бібліотеки України (ІРНБУ), архіву Браницьких із Сухої, Інвентаря Новицького із Архіву Головного актів давніх у Варшаві (АГАД), фондів архівів Замойських, Рачинських, Чарторийських відділу Бібліотеки Народової у Варшаві (БНВ); фонду 300Р Гданського воєводського архіву (ГВА).

Соціально-економічну політику уряду Ю.Хмельницького дозволяють з'ясувати документи фондів І 57953-58049 - Статті Гетьманів, ХІІ 7654-7669 - Універсали Б. і Ю.Хмельницьких, ХІV, 2-59 - Універсали Гетьманів ІР НБУ; фондів 51 (Генеральна військова канцелярія), 59 (Київська Губернська канцелярія), 22 (Київська археографічна комісія) Центрального державного історичного архіву у Києві; 293 (зібрання західно-руських актів) Петербурзької Наукової Бібліотеки (ПНБ); фонду 68 (Київська Казенна Палата) Архіву Петербурзького відділення Інституту історії Росії (АПІІР). Про заходи уряду, спрямованих на збереження територіальної цілісності держави, свідчать документи фондів ІІ 15544 - Розряду різних столів, ІІ 15539-15541 - Московського столу, ІІ 15425-15487 - Кримських справ ІР НБУ; фондів 210 (Розрядний приказ), 214 (Сибірський приказ) РДАДА, справ 1065 та 83 рукописного відділу бібліотеки Польської Академії Наук у Кракові (БПАНК).

Важливе значення для висвітлення політики уряду Росії стосовно козацької України мають справи 3 опису фонду 124 (Малоросійський приказ), фонду 396 (Оружейна палата), 7 (Таємна канцелярія), 79 (Зносини Росії з Польщею), 13 (Справи про Україну) РДАДА. Значний масив важливих документів для дослідження політики польського та кримського урядів щодо Української держави містяться у фонді Оссолінських рукописного відділу Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника; 309 (Записок ЗНТШ) УДІА у Львові; фондів 3 (Архів Коронний Варшавський), 4 (Метрика Коронна) АГАД, фонду Осолінських БНВ, справи 402 рукописного відділу бібліотеки музею Чарторийських у Кракові, фондах Зібрання Русецького та Різо Краківського державного архіву; фондів Рецеси станів західнопруських (спр.150-152), 300, 53 Листи і документи ГВА у Гданському архіві; спр.5 рукописного відділу бібліотеки Ягеллонського університету.

Серед опублікованих документів найбільш цінні для розроблення зазначеної теми містяться у 5,7, 15 томах “Актов, относящихся к истории Юной и Западной России”, у 3 томі “Актов Московського государства”, у 3 і 4 томах “Памятников, издаваемых Временной Комиссией для разбора древних актов”, у 3 томі “Памятников Киевской Комиссии”, у 4 томі “Volumina Legum”, у 12 томі “Monumenta Ucrainae Historica”, у 2 томі “Pisma polityczne z czasow ponowania Jana Kazimierza Wazy (1661-1664) ...”.

Частину джерел, важливих для з'ясування мети дисертації, зібрали і опублікували Л.Кубаля, Я.Плебанський, Ф.Ключицький, Я.Піварський, А.Грабовський, Ю.Мицик.

Цінний фактичний матеріал по темі дисертації містять літописи Самовидця, С.Величка, Й.Єрлича, Ф.Софоновича, Г.Граб'янки.

Важливе значення мають також історичні праці, щоденники і мемуари, створені польськими та іншими зарубіжними авторами в 50-60-х рр. XVII ст.

Загалом, залучена джерельна база характеризується різноманітністю й дозволяє з'ясувати суть поставлених завдань. Попри це, слід відзначити, що відсутність документів Генеральної Військової канцелярії даного періоду, фрагментарність приватного листування Ю.Хмельницького та козацької старшини не дають можливості повною мірою з'ясувати стосунки уряду із Туреччиною і придунайськими князівствами, функціонування органів центральної влади і, особливо, місцевого управління, дослідити політичні позиції еліти та взаємини у її середовищі.

Розділ 2 “Українська держава у геополітичних планах Речі Посполитої, Росії, Кримського ханства” складається з трьох параграфів. У параграфі 1 - “Політика польського уряду стосовно козацької України”, відзначається, що керівні кола Речі Посполитої продовжували вважати територію козацької України історичними землями Польщі, які в результаті "козацького свавілля" вийшли з-під влади Корони. Серед польської еліти окреслюються нові тенденції: настрої лібералізму (визнання української автономії за Гадяцькими пактами) змінюються програмами радикальніших дій - "заспокоєння" чи "втихомирення" козацької України силою зброї. Агресивна спрямованість політики виразно простежується у проектах "Перестрога про Україну" А.Потоцького, "Справа безпеки Речі Посполитої" В.Лещинського та М.Радзивилла, автори яких пропонують винищити український народ "заради спокою вітчизни".

Несприйняття існування Української держави знайшло відображення у наступних кроках офіційної Варшави: 1) за умовами Чуднівського договору було відкинуто право козацької України на політичну автономію; 2) Конституція 1662 р. передбачала наступ на соціальні та національно-визвольні здобутки українського народу через заборону проживання козаків у Брацлавському і Київському воєводствах, позбавила права переходу до козацького стану селян і міщан та відновлення їхніх дореволюційних повинностей; скасування привілеїв української еліти. Сейм ліквідував право українського уряду на зовнішньополітичну діяльність та намагався контролювати його внутрішню політику.

У параграфі 2 - “Особливості української політики Росії” висвітлюється процес поширення її політичного та економічного впливу на Україну. Вона домоглася того, що гетьман втратив право міжнародних зносин, не міг розпоряджатися військовими силами, й судити старшин без царського указу. Російський уряд відмовився піти назустріч проханням української сторони розширити рамки внутрішньої автономії, що відштовхнуло від Росії частину козацької старшини. У його зовнішній політиці окреслилися нові тенденції. Якщо на початку 1660 р. він дозволив українській делегації приймати участь у переговорах із польськими комісарами, то вже у 1662 р. російсько-польські петрактації велися за спиною України. Ціною поступок Польщі частини білоруських земель та Правобережжя російський уряд намагався утримати за собою хоча б Лівобережну Україну.

Своїми земельними наданнями на Лівобережжі цар узаконив існування на його території феодального землеволодіння й сприяв зміцненню його позицій.

Підігріваючи сепаратистські настрої серед старшини Лівобережжя та запорожців, Росія домоглася обрання у червні 1663 р. на Ніжинській раді гетьмана Лівобережної України, що привело розколу козацької України на дві частини.

У 3 параграфі - “Українська держава у планах Кримського ханства” проаналізовано розвиток кримсько-українських відносин. Встановлено, що з кінця 1659 по жовтень 1660 рр. Бахчисарай намагався відірвати козацьку Україну від Росії, в якій вбачав свого головного ворога через наміри розширити владу на терени Казанського і Астраханського ханств. Після підписання українсько-польського Чуднівського договору Крим взяв курс на зближення із гетьманом. Укладений у грудні 1660 р. військово-політичний союз між обидвома сторонами передбачав надання Ю.Хмельницькому військової допомоги у боротьбі з Московією за Лівобережну Україну. Вперше у планах Бахчисараю з'явилося прагнення встановити протекцію над козацькою Україною та залучити її у сферу своєї геополітики. Заради його реалізації кримський уряд відкинув пропозиції Росії про можливе перемир'я та проявив готовність розірвати договірні стосунки з Річчю Посполитою. Він намагався також контролювати внутрішні справи Української держави.

Розділ 3 “Суспільно-політичне становище козацької України” складається з двох параграфів.

У параграфі 3.1. - “Функціонування державних інститутів та встановлення олігархічно-республіканської форми правління”, доведено, що в роки гетьманування Ю.Хмельницького Українська держава зберігала форми влади і управління, народжені Національною революцією. Часткова виборність посадових осіб на радах, включаючи самого гетьмана, дозволяє говорити про наявність у ній елементів демократизму. Безперечно і те, що вона мала республіканську форму правління, оскільки влада належала колективним органам управління. Генеральні ради збиралися з ініціативи або рядового козацтва (на р.Росаві 1659 р. та в Корсуні 1660 р.) або російського уряду, який прагнув надати укладенню Переяславського договору 1659 р. законного вигляду в очах населення України. Оскільки продовжував існувати не чітко виражений розподіл компетенції державних інститутів, центральний уряд, в умовах обмеження прерогатив гетьманської влади Переяславськими та Чуднівськими статтями, поступається пріоритетом в системі державних органів старшинській раді, яка збирається у звуженій (гетьман, генеральна старшина та полковники) і розширеній формі - старшинський з'їзд (окрім перших запрошуються полкова старшина, представники духовенства і міщанства).

Встановлюється олігархічно-республіканська форма правління, тенденції якої започаткувалися ще за гетьманування І.Виговського ("без вашої ради не буду нічого діяти"). Вважаємо, що її утвердження пройшло в 2 етапи. На першому (вересень 1659 - жовтень 1660 рр.) центральний уряд та рада старшини практично займають однакові позиції в державній структурі, проте Ю.Хмельницький проводить активну внутрішньо- і зовнішньополітичну діяльність лише за згодою генеральної старшини. На другому (листопад 1660 - кінець 1662 рр.) відбувається падіння авторитету гетьмана в ході Чуднівської кампанії та внаслідок невдач в походах на Лівобережжя. Питання державної ваги вирішуються вузьким колом еліти. В другій половині 1662 р. такі старшини як генеральний обозний Т.Носач, генеральний суддя Г.Лісницький, корсунський полковник Г.Гуляницький вже не вважали за потрібне збирати навіть старшинську раду, функції гетьмана зводяться, фактично, до листування із польським та кримським урядами та організації походів на Лівобережжя. Посилює свої політичні та економічні позиції, позбавлена контролю з боку державних центральних структур, полкова адміністрація, окремі представники якої особисто прагнуть зайняти гетьманську посаду. Яскравим проявом сепаратистських тенденцій в державі стала відмова наприкінці 1660 р. частини лівобережних полковників визнати владу законного гетьмана.

Водночас Запоріжжя претендує на роль самостійної політичної структури в державі, виступивши опозиційно до уряду Ю.Хмельницького.

У параграфі 3.2. -“Загострення соціальних суперечностей в суспільстві та соціально-економічна політика уряду Ю.Хмель-ницького” наголошується, що прихід Ю.Хмельницького відбувся у напруженій соціально-політичній ситуації. Перед новим гетьманом постали надзвичайно складні завдання: припинити громадянську війну і пом'якшити соціальну напруженість. Тому уряд Ю.Хмельницького проводив виважену соціальну політику, продовжуючи лінію Б.Хмельницького: підтримував монастирі, не надавав шляхті і старшині великих земельних володінь, а, в основному, лише підтверджував права на попередні; не посилював визиску селянства; не провів розмежування між козаками і покозаченим поспільством, намагався захистити економічні права міщанства. Після укладення Чуднівського договору затримав повернення шляхти до своїх маєтків, а наприкінці 1661 р. розпорядився усунути з маєтків державців, старост і підстарост.

В соціальній політиці Ю.Хмельницького можна умовно виділити два періоди: перший обіймає рамки від вересня 1659 р. до жовтня 1660 р. (тобто від обрання Ю.Хмельницького гетьманом до заключення ним Чуднівської угоди), другий - із жовтня 1660 до початку 1663 р. Протягом першого періоду вона базувалася на утвореній на початку Національної революції моделі соціально-економічних відносин. Провідну роль у суспільстві продовжував відігравати козацький стан, із якого починає формуватися панівний прошарок значних військових товаришів; дрібна шляхта брала активну участь у державному житті, її маєтності захищалася гетьманськими універсалами; збільшується монастирське землеволодіння; в містах українські жителі дістали змогу без перешкод національно-релігійного характеру вільно займатися торгівлею та різними промислами; селянство, в основній своїй масі, залишалося вільним. На другому етапі, після включення козацької України до складу Речі Посполитої (фактично лише Правобережжя, яке визнало владу Ю.Хмельницького), на її території почала відновлюватися, за рішенням Варшавської Конституції 1661 р., велике та середнє феодальне землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства та кріпацькі відносини; в суспільно-політичному житті на чільне місце висуваються представники шляхти, до лав якої польський уряд шляхом надання нобілітації намагався залучити козацьку старшину. На цьому ж етапі, гетьман намагався покращити становище різних прошарків українського населення.

Не зважаючи на зусилля уряду запобігти соціальному вибуху, спостерігається тенденція до подальшого загострення суспільно-політичної напруги. На Правобережжі росло невдоволення населення перебуванням жовнірів і татарських орд, напливом шляхти й урядовців, котрі поспішали зайняти свої маєтності, змушуючи селян, міщан і козаків виконувати феодальні повинності. На Лівобережжі, жителі якого також потерпали від російських військ і свавілля воєвод, соціальні суперечності мали ще й внутрішні причини: посилення визиску соціальних низів козацькою старшиною; розкол старшини на угрупування, які вели між собою боротьбу за владу і використовували демагогічні гасла для залучення до неї найбільш знедолених верств суспільства. Соціальна нестабільність негативно позначалась на політичній ситуації в козацькій Україні.

Розділ 4 “Заходи уряду по захисту державних інтересів” складається з двох параграфів. У першому (4.1. - “Зовнішньополітична діяльність”) досліджуються кроки уряду по розширенню автономних прав козацької України. Найбільш яскраво ці намагання проявилися у Жердівських статтях. Після заключення Переяславських статей (російській стороні вдалося нав'язати їх шляхом військового тиску та внаслідок відсутності єдності серед еліти) уряд відправив велике представницьке посольство до Москви, бажаючи скасувати невигідні для себе статті, яке домоглося лише незначних поступок. Зовнішньополітична діяльність українського уряду перейшла в іншу площину: втративши право на самостійний характер, вона проводилася тільки за дозволом із Москви та під контролем Посольського приказу. Правда, гетьман намагався скористатися хоч цими обмеженими правами. Так, було прийняте рішення спорядити посольство до Борисова, щоб на переговорах Росії з Польщею захищати державні інтереси. Окрім питання демаркації кордону з Польщею, посольство на чолі із В.Золотаренком мало домагатися від польської сторони вільного сповідання православної віри на території Речі Посполитої; підпорядкування київському митрополиту львівського, володимирського, перемишльського і холмського єпископств; дозволу польським і литовським купцям торгувати в Україні, а українським у Польщі; використання у зносинах польського уряду із Військом Запорозьким української мови як державної. Оскільки Борисівська комісія так і не розпочала своєї роботи, Ю.Хмельницький вислав у березні 1660 р. послів до Варшави, які підтвердили вимоги уряду перед королівським двором.

Не дивлячись на заборону зовнішніх зносин, Ю.Хмельницький намагався відновити відносини із Придунайськими князівствами, прагнучи мати в них політичних союзників. Зокрема, на початку 1660 р. були налагоджені стосунки із трансильванським князем Ракоці. Гетьман підтримав акцію повернення престолу молдавському господарю К. Щербану. За дозволом із Москви намагався встановити добрі стосунки із урядом Порти. Наприкінці літа 1660 р. до турецького двору в Єдикулі було вислане посольство на чолі із Д.Кононовим.

Статті Чуднівського договору 1660 р. позбавили український уряд прав на зовнішньополітичну діяльність. Тому з кінця 1660 р. вона проводилася в двох напрямках: 1) вживалися заходи по захисту прав і вольностей Війська Запорозького перед королівським двором; 2) проводився курс на встановлення союзу із ханським двором, щоб за допомогою Криму звільнити від польської залежності Правобережжя, а від московської - Лівобережжя. За нашими підрахунками, з кінця 1660 р. із Чигирина було направлено 12 посольств і посланців до Яна-Казимира і польських державних діячів (М.Пражмовського, Є.Любомирського та С.Потоцького) та 14 до хана Мехмед-Гірея. Яскравим свідченням спроб уряду захистити національні інтереси слугує зміст інструкцій посольствам на Варшавський сейм у травні та жовтня 1661 р., березні 1662 р., що передбачали вимоги свободу визнання православ'я та ліквідації унії; повернення православній церкві захоплених уніатами храмів; гарантій свобод і вольностей українському народу; оплачування послуг козаків у коронному війську; збільшення чисельності козацького реєстру до 70 тис. осіб; права вільного проживання козаків у королівських і шляхетських маєтках на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств; права участі у виборах короля; право старшини на нобілітацію та ін.

У другому параграфі (4.2. - “Боротьба уряду за збереження територіальної цілісності держави”) розкривається політика гетьмана, спрямована на захист державних кордонів, розширення їх меж на південному заході (Борисівська комісія). Внаслідок проведення Росією інкорпораційної політики, козацька Україна, втратила землі у Білорусі та Сіверщині. Розроблений план літньої кампанії 1660 р. проти Речі Посполитої передбачав можливість включення до її складу західноукраїнських земель, але він зазнав невдачі. Після підписання Чуднівського договору уряд робить все можливе, щоб не допустити територіального розколу України по р.Дніпро, проте ці намагання не принесли успіху.

В об'єднавчій політиці уряду можна виділити такі етапи: 1) жовтень 1659-жовтень 1660 рр.: робляться спроби розширити кордони на південному заході та заході держави; 2) листопад 1660-лютий 1661 рр.: вживаються заходи дипломатичного характеру по пошуку політичних союзників та організовуються два походи - у грудні 1660 р. та лютому 1661 р. з метою ліквідації московських форпостів на Лівобережжі; 3) березень-листопад 1661 р.: російський уряд направив на Лівобережжя потужні військові сили, при допомозі яких Я.Сомко приводить майже все населення регіону під владу царя. Гетьман зосереджує свою увагу на мобілізації армії, агітації серед лівобережних полків, отриманні допомоги від кримського хана. Похід під Переяслав у серпні 1661 р. не приніс бажаних результатів; 4) кінець 1661 р. - літо 1662 р. Ю.Хмельницький проводить активну дипломатичну кампанію, намагаючись заручитися підтримкою у новому поході на Лівобережжя урядів Криму та Польщі; листується із Я.Сомком, прагнучи безкровним шляхом повернути його під свою владу. Надіючись привернути на свою сторону Я.Сомка, зробив прикру помилку, не дочекавшись приходу татар та жовнірів, в червні 1662 р. власними силами обложив Переяслав. Переговори із дядьком, що тривали більше місяця, не дали бажаних результатів, а російські війська, які підійшли на допомогу Я.Сомку, завдали нищівного удару по правобережних полках.

На нашу думку, причин невдачі політики Ю.Хмельницького по об'єднанню козацької України було кілька. Насамперед, зовнішні: з однієї сторони, Росія надсилала на Лівобережну Україну потужні сили для відбиття наступів українських військ; постійно підігрівала прагнення лівобережної старшини отримати гетьманські клейноди, щоб не допустити її об'єднання із урядом. З другого - неможливість та небажання польського і кримського урядів вчасно надавати допомогу гетьману: Варшава була зайнята розв'язанням внутрішніх проблем; в Бахчисараї прагнули не допустити повернення Ю.Хмельницького під владу Москви. Внутрішні причини: 1) розгортання міжусобної боротьби за владу серед лівобережної старшини; 2) антипольсько настроєне населення Лівобережжя не бажало підпадати під владу короля, оскільки це вело до відновлення феодальних відносин і напливу шляхти на його землі. Дії цих чинників не дозволили Ю.Хмельницькому домогтися об'єднання Правобережної і Лівобережної України: чи то під владою польського короля (не хотіло Лівобережжя), чи російського царя (цього прагнули не допустити татари і поляки), чи кримського хана (подібний союз не був популярний серед українців і мав проти себе двох різних ворогів - Росію і Польщу). Є підстави стверджувати, що поверненню Ю.Хмельницького під владу Росії на умовах Переяславського договору перешкоджала і група правобережної старшини, яка вже “скуштувала” царської "милості" після скинення І.Виговського з гетьманства, не маючи прав обіймати державні посади під страхом смертної кари.

ВИСНОВКИ

1. Прихід І. Виговського до влади шляхом державного перевороту 1657 р. зірвав процес становлення монархічної форми правління, започаткувавши її трансформацію у олігархічно-республіканську. Остання остаточно утверджується за гетьманування Ю.Хмельницького, чому сприяла низка об'єктивних та суб'єктивних факторів. Серед перших слід назвати: переважання у національній свідомості еліти міцних республіканських традицій; формування в середовищі козацької старшини протягом 1654-1659 рр. олігархічної верхівки, яка з'єднала в своїх руках владу та приватну власність на землю; відсутність зафіксованих у правних актах повноважень ради і гетьмана; обмеження гетьманських прерогатив умовами Переяславського (звуження судової компетенції, вимога про приїзд гетьмана до Москви для затвердження царем, дозвіл усім станам українського населення безпосередньо звертатися до російського уряду, поширення на гетьмана смертної кари у разі "зради" тощо) та Чуднівського (підтвердження статті Гадяцької угоди про вибір гетьмана королем із 4-х кандидатів, позбавлення права самостійно керувати українськими військовими силами) договорів, що об'єктивно зумовлювало послаблення гетьманської влади. Серед суб'єктивних факторів першорядне значення мали відсутність політичного досвіду та якостей політичного лідера у Ю.Хмельницького, що сприяло обмеженню гетьманських прерогатив та зростанню ролі генеральної і полкової старшини у вирішенні питань державної ваги.