Історія Херсонської єпархії (1775-1918 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 2 (091) (477.72) “16/19”

ІСТОРІЯ ХЕРСОНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

(1775-1918 рр.)

07.00.01- історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Тригуб Олександр Петрович

Донецьк - 2001



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Миколаївській філії Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (м. Миколаїв)

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Багмет Михайло Олександрович, професор кафедри політології Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська Академія”

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Мицик Юрій Андрійович, завідувач кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська Академія”

кандидат історичних наук, доцент Темірова Надія Романівна, доцент кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться 9 лютого 2001 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки за адресою: 83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп. ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, вул. Університетська, 24)

Автореферат розісланий 3 січня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Крапівін



АНОТАЦІЯ

Тригуб О.П. Історія Херсонської єпархії (1775-1918 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет. Донецьк, 2001. єпархія духовенство сектантство православ'я

Дисертація присвячена дослідженню організації та діяльності Херсонської єпархії у 1775-1918 рр. У роботі розглянуті соціально-економічні та політичні передумови її створення, зміни в чисельності православного населення на Півдні України у останній третині ХVIII ст., що привело до заснування 9 вересня 1775 р. Слов'янської і Херсонської єпархії, простежено її розвиток з кінця ХVIII до початку ХХ ст., проаналізовано діяльність єпархіального духовенства у боротьбі з сектантством і розколом, утвердженні православ'я в регіоні, поширенні початкової освіти серед населення через церковно-приходські школи й школи грамотності, показана господарська діяльність монастирів, висвітлена роль вищого керівництва єпархії - архієпископів в справі визначення майбутнього церкви краю та її розвитку, звернена увага на кризові явища в православній церкві, які особливо проявились під час першої російської революції 1905-1907 рр. та української національно-демократичної революції 1917-1918 рр.

Ключові слова: православ'я, Російська Православна Церква, Херсонська єпархія, розкольники, сектантство, місіонерство, архієпископ, Південь України, православні монастирі, духовенство.



АННОТАЦИЯ

Тригуб А.П. История Херсонской епархии (1775-1918 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет. Донецк, 2001.

Диссертация посвящена исследованию организации и деятельности Херсонской епархии в 1775-1918 гг. В работе рассмотрены социально-экономические и политические предпосылки ее создания, изменения в численности православного населения на Юге Украины в последней трети ХVIII в., что привело к основанию 9 сентября 1775 г. Славянской и Херсонской епархии, прослежено ее развитие с конца ХVIII до начала ХХ вв., проанализирована деятельность епархиального духовенства в борьбе с сектантством и расколом, утверждения православия в регионе, распространении начального образования среди населения через церковно-приходские школы и школы грамоты, показана хозяйственная деятельность монастырей, освещена роль высшего руководства епархии - архиепископов в деле определения будущего церкви края и ее развития, обращено внимание на кризисные явления в православной церкви, особенно проявившиеся во время первой российской революции 1905-1907 гг. и украинской национально-демократической революции 1917-1918 гг.

Ключевые слова: православие, Русская Православная Церковь, Херсонская епархия, раскольники, сектантство, миссионерство, архиепископ, Юг Украины, православные монастыри, духовенство.



SUMMARY

Trigub O.P. The history of the Kherson eparchy (1775-1918). - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences on a specialty 07.00.01 - The history of Ukraine. - Donetsk National University. Donetsk, 2001.

The thesis is devoted to a research of a history of the origine, development and activities of Kherson eparchy of Russian orthodox church at the end of the XVIII - beginning of the ХХ centuries as one of the little investigated problems in domestic and foreign historiography. In this work the political and social preconditions of the creation of the eparchy, changes in the number of the orthodox population of Northern Prichernomorje are considered. Cossack occupation of this territory, successful Russian-Turkish war of 1768-1774 and the joining of the Crimea, the colonial policy of Russian tsarism created all the necessary conditions for the organization of the Slavic and Kherson eparchy with the center in Poltava within the Novorossisk and Azov provinces on September 9, 1775. The subsequent territorial changes, growth of the orthodox population in this territory, churches and clergymen resulted in the formation of the Kherson and Tavrija eparchy in 1837 and in 1859 - Kherson and Odessa eparchy within Kherson province.

In the second half of the ХIХ - beginning of the ХХ centuries the administrative-managerial control after the example of Russia was formed in the eparchy the material situation was improved. However, in new social conditions of the last quarter of the ХIХ century some layers of the population grew cold to orthodox church, they joined dissenters and sectarians. To struggle with these phenomena the leaders of Kherson eparchy strengthened missionary activities by the organization of orthodox brotherhoods in Odessa, Mykolaiv and Kherson.

The crisis of Russian orthodoxy became apparent during the Russian revolution of 1905-1907 yy., when under the influence of the democratic movement the idea of the “renovation” of church was spread. The influence of the revolutionary events of 1905 was reflected in autumn strike of the seminarists of Odessa theological seminary who claimed democratic changes in the educational process, in the rights and duties of seminarists. At the same time there were some positive changes in the life of church: the material well-being of clergymen was improved, elections of blagochinialy and church councils, eparchy's congresses were held. But as a whole the leadership and clergy of a Kherson eparchy remained indifferent to the ideas of reforms and focused the attention on charities. During the national-democratic

revolution of 1917-1918 the clergy of the South of Ukraine was in a hibernation and hoped to keep the united Russian orthodox church. It was an opponent to autocephaly.

In this thesis the characteristic of the main activities of Kherson eparchy is given. The main directions were both missionary and struggle with sectarianism and split. This activity didn't give essential results and after the imperial manifest about religion liberty on April 17, 1905 the transition of orthodox to sectarians increased, that weakened the positions of church in the South of Ukraine.

One of the main kinds of the activity of clergy of Kherson eparchy was the organization of church-parish schools and schools of the letter, which gave primary education to children and adult population. On the boundary of the ХIХ-ХХ centuries church schools took the first place in a Kherson province on their amount and the number of schoolboys, but by the end of the first decade of the ХХ century they had given up their place to zemstvo's schools, that was explained by an unsufficient financing, weak material base and absence of teachers.

In this thesis the economic activity of the eparchy is analyzed. The monasteries were the main economic centers, where the main attention was payed to the agricultural production. Industrial sheep-breeding, river fishery, salt and flour-milling crafts, wine-production were the main branches. In monasteries the wage labour was used.

Methods and methodological principles accepted in modern Ukrainian historiography allowed to draw a conclusion that in the last third of the XVIII century in the South of Ukraine the favorable conditions for the amplification of the influence of orthodox church were developed that induced the government of Katerina II to found here Slavic and Kherson eparchy, which by the middle of the ХIХ century had achieved a significant success in the consolidation of an orthodoxy in the region. However at the end of the ХIХ - beginning of the ХХ centuries in the life of church a crisis began. The period of the revolutions of 1905-1907 and of 1917-1918 yy. brightly showed its inability to begin the realization of radical reforms. Insignificant results of missionary activities of clergy in the eparchy in the second half of the ХIХ - beginning of the ХХ centuries showed the necessity of even though a partial modification of the doctrine to resist a sectarianism and split, but the conservatism of hierarchs did not accept even the thoughts about any changes of church doctrines.

The clergy of the eparchy achieved noticeable success in the distribution of the primary education among children and adults, that promoted the growth of the cultural and educational level of the population of the region. The main role in the economy of the territory was played by monasterial farms, which contributed a lot to a well-being of orthodox church. In the development of the eparchy the leading part belonged to its leadership - archbishops, people with a high level of education and erudition, who defined the future of church of the territory and its development. At the same time the majority of hierarchs was conservative, which didn't allow the democratization of orthodox church of the South of Ukraine, and in the beginning of the ХХ century restrained the development of national ideas among eparchy's clergy.

Key words: orthodoxy, Russian Orthodox Church, Kherson's eparchy, dissenter, sectarianism, missionary, archbishop, South of Ukraine, orthodox monasteries, clergy.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З того часу, коли Україна набула незалежності, почалися перетворення в напрямку відродження її духовності і культури. Особливу роль у процесі розбудови молодої Української держави відіграє налагодження цивілізованих відносин з церквою. І держава, і церква зацікавлені у співпраці. Церква, після гонінь, яких вона зазнавала протягом багатьох десятиліть, потребує допомоги держави, щоб відновитись і зміцнитись в історично притаманному їй статусі. Державі потрібна допомога церкви для морального оздоровлення суспільства, піднесення його духовного і культурного стану.

Упродовж останніх років в Україні зріс інтерес до релігії як до недостатньо освоєної ділянки духовної культури. Відбувається переосмислення ролі церкви та її служителів у житті суспільства і вітчизняній історії. Об'єктом конкретно-історичного дослідження все частіше стають різноманітні форми духовного життя, історія створення та головні напрями діяльності єпархій, а також окремих їх ланок: монастирів, церков, керівних установ православ'я. На противагу ще донедавна пануючим стереотипам про культурну малозначимість православно-церковної традиції нині утверджується думка про її важливість для підтримання спадкоємності розвитку української культури, для збереження миру і злагоди у суспільстві. Тому історичний аналіз створення та діяльності Херсонської єпархії видається нам актуальним.

Врахування як позитивного, так і негативного історичного досвіду сприятиме подоланню протистояння держави та церкви, яке залишилося з радянських часів, допоможе розв'язанню наболілих проблем і уникненню численних помилок при виробленні державних законодавчих актів, що покликані регулювати діяльність релігійних організацій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної проблеми “Актуальні питання історії Нижнього Подніпров'я та Побужжя”, якою займається Миколаївський регіональний центр Інституту історії України НАН України (зареєстровано в УкрІНТЕІ - РК 0100U003788 від 03.08.2000 р.).

Мета і задачі дослідження. Історія Херсонської єпархії як комплексний аспект наукових пошуків залишається у колі малодосліджених проблем. І оскільки в українській та російській історіографії тема спеціально не розглядалася, це визначає головну мету дослідження: проаналізувати та узагальнити всі відомості про історію православної церкви Півдня України, охарактеризувати головні віхи розвитку Херсонської єпархії та напрями її діяльності. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких завдань:

дати оцінку рівня наукової розробки теми;

розкрити політичні й соціальні передумови створення Херсонської єпархії та її історичний шлях;

на основі всебічного аналізу архівних та опублікованих документів, статистичних джерел, матеріалів періодики дослідити та охарактеризувати головні напрямки діяльності всіх ланок єпархіального управління;

визначити місце та роль православної церкви у Російській імперії, її взаємовідносини з державною владою;

розглянути основні види церковно-культурницької діяльності парафіяльного духовенства та з'ясувати фактори, які зумовлювали її якісний рівень;

показати роль архієпископів у розвитку православ'я Херсонської єпархії;

проаналізувати місце монастирів та приходів у становленні православної віри в південному регіоні, їх економічну роль в єпархіальному житті.

Об'єктом дослідження виступає історичний розвиток православної церкви на Півдні України кінця ХVІІІ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження є Херсонська єпархія у всіх сферах її церковного та громадського життя на протязі всього дореволюційного часу. Спеціальна увага до Херсонської єпархії зумовлена тим, що вона грала велику роль в духовному житті населення Півдня України і займала значну територію регіону.

Географічні та хронологічні рамки роботи. Дане дослідження торкається території Херсонської єпархії, яка включала в різні періоди свого існування сучасні області: Одеську, Миколаївську, Херсонську, Полтавську, Кіровоградську, Донецьку, Дніпропетровську, частину Молдавії, Крим та інші регіони.

Хронологічні рамки охоплюють період з 1775 до 1918 року. Нижня межа зумовлена тим, що саме в 1775 р. заснована перша на Півдні України церковно-територіальна одиниця, яка надалі вилилася в єпархію Херсонську та Одеську. Верхня межа визначається докорінною зміною суспільного ладу, відокремленням церкви від держави, відновленням патріаршої форми правління і початком принципово нового етапу в історії православної церкви, коли змінюється її значення та роль у суспільно-політичному житті України.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що вона є першим спеціальним комплексним дослідженням історії та діяльності Херсонської єпархії у дореволюційній та новітній історіографії, причому особлива увага звернена на її боротьбу з розкольниками та сектантами. Охарактеризована діяльність херсонських архієпископів у справі поширення духовності й освіченості на Півдні України, матеріального забезпечення церкви, у розвитку богослов'я, філософії та історії; з нової точки зору висвітлена роль православних монастирів як важливих центрів духовності, освіти; показано місце і значення церкви в організації початкової освіти в Херсонській губернії.

Здійснена спроба переосмислення негативних стереотипів щодо соціально значущої діяльності православного духовенства Херсонської єпархії, яка в радянській літературі локально не розглядалася, а в загальних працях висвітлювалася під негативним кутом зору.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її основні положення, висновки, а також введені в обіг документи і матеріали можуть бути використані при подальшій розробці тематики дослідження, написанні узагальнюючих праць, навчальних посібників, при читанні вузівських курсів з історії України, краєзнавства, релігієзнавства, української та зарубіжної культури.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в 19 авторських публікаціях (в т.ч. 9 - у фахових виданнях) та повідомленнях на 12 міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: Першій та Другій Миколаївських обласних краєзнавчих конференціях, присвячених 50-річчю Великої Перемоги й 130-річчю з дня народження М.С.Грушевського (Миколаїв, 1995, 1996), Першій та Другій обласних наукових краєзнавчих конференціях “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження” (Миколаїв, 1995, 1997), Всеукраїнській студентсько-викладацькій науково-практичній конференції “Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: проблеми національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку” (Миколаїв, 1999), на Могилянських читаннях (Миколаїв, 1999, 2000), IV історико-культурологічних слов'янознавчих читаннях “Слов'янський світ і християнство” (Миколаїв, 1999), ІХ Всеукраїнській краєзнавчій конференції (Дніпропетровськ, 1999), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток освіти і культури України в ХVІІ-ХІХ ст.” (Глухів, 1999), Міжнародній студентській науковій конференції “Історія очима молодих дослідників” (Донецьк, 1999), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми історії та культури України” 27 травня 2000 року (м.Миколаїв), а також використані автором при підготовці лекцій з релігієзнавства та історії України в Миколаївській філії Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. Дисертація пройшла обговорення на засіданнях кафедри історії та філософії Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська академія” та кафедри історії України Донецького національного університету.

Обсяг і структура дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, в додатках вміщено 2 діаграми, 2 карти, біографічні відомості про архієпископів Херсонської єпархії в хронологічних рамках дисертації. Повний обсяг дисертації складає 242 стор., в т.ч. додатки - 49 стор., список використаних джерел (335 назв) - 28 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність наукової розробки проблеми, визначається об'єкт, предмет, а також мета, завдання дослідження, визначаються хронологічні та територіальні рамки, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробація.

Перший розділ - “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” - присвячений аналізу наявної літератури і джерел по темі дисертації, а також висвітлює використані методи та принципи дослідження.

Одним з перших дослідників історичного розвитку православ'я Півдня був визначний краєзнавець Одеси М.Н.Мурзакевич, якому належить ряд цікавих та цінних творів з історії церков та монастирів єпархії, їх архієпископів. Для його робіт характерні логічний підбір фактів та документів і ретельність в їх систематизації, але значним недоліком є описовість, а також метод простого хронологічного викладу подій. Цінність становлять і публікації документів, що торкались питань історії єпархії.

Архієпископ Херсонський та Таврійський Гавриїл (Розанов) дав опис церков єпархії. В синтезуючій праці з історії Північного Причорномор'я автор стверджує, що важливими чинниками заснування Херсонської єпархії є перемога в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., ліквідація Запорозької Січі, необхідність утвердження православної віри в південному краї. Історичний розвиток єпархії у Гавриїла викладений в дусі великодержавної монархічної історичної школи.

У працях єпископа Катеринославського Феодосія (Макаревського) містяться відомості щодо ранньої історії єпархії Катеринославської та Херсонської, а також біографічні дані про її єпископів. Позитивне значення цих робіт не викликає сумніву, вони є незамінимими при дослідженні розвитку церкви Півдня України, хоча й мають ряд недоліків, характерних і для творів Гавриїла: неточність, неповнота, розгортання другорядних сюжетів тощо.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. вийшла значна кількість праць про монастирі єпархії, для яких були характерні ідеалізація їх діяльності та відсутність критичних матеріалів. В той же час створено багато нарисів з історії православних приходів та опис святинь краю.

Однією з найбільш цікавих розвідок останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. є робота Ф.Миляновського. Вона є довідником, у якому дається повний список церков Херсонської губернії та духовно-учбових закладів при них за станом на 1900 рік.

На початку книги подано короткий огляд історії єпархії та біографії архієпископів, що керували нею протягом 125 років. Але, на жаль, в історичному огляді автор обмежується відомостями про заснування єпархії та зміну її кордонів.

Значна частка робіт побудована на біографічній чи некрологічній основі. Це праці, присвячені херсонським архієпископам, в яких автори говорять про головні віхи їх життя та діяльності, внесок ієрархів у розвиток православ'я Півдня України та російської церкви взагалі. Тут же згадуються й основні твори діячів церкви із стислим описом їх змісту.

Отже, дореволюційні праці, як правило, мають довідковий характер, але вони цінні відомостями про окремі приходи та монастирі єпархії, дають списки ієрархів тощо.

Радянська історична наука практично не представлена достатньою кількістю робіт з історії православної церкви синодального періоду. Більша частина праць направлена на розкриття її ролі як антинародної та самодержавницької структури, що виконувала в більшості своїй функцію боротьби з демократичним рухом в Росії, придушувала освіту та науку; особливо підкреслювалася “контрреволюційна” суть російського та українського духовенства.

Після проголошення незалежності України різко зріс інтерес науковців до історії релігії. З'явилися дослідження, автори яких намагаються осмислити роль російської православної церкви синодального періоду у громадському житті з сучасних методологічних позицій. Більшість нинішніх наукових праць базується на нових документах, які до цього не використовувалися дослідниками. Але усі ці роботи базуються на матеріалах єпархій центральних і східних районів і не торкаються процесів релігійного життя Півдня України. Виняток складає лише дисертація Ю.А.Катуніна, яка охопила своїм дослідженням територію Криму і охарактеризувала діяльність Таврійської єпархії. Усі ж інші наукові розробки практично обходять південний регіон. Та для науковця ці роботи цінні тим, що вони розкривають загальний історичний шлях церкви на теренах України, що дає змогу зробити порівняльний аналіз розвитку православ'я у Північному Причорномор'ї та центральних губерніях.

Єдиною роботою 1990-х років, що безпосередньо стосується Півдня, є колективна монографія запорізьких істориків. Це перша сучасна спроба дослідити одну із сторін духовного життя краю - міжконфесійні відносини. Автори прослідкували ставлення російського уряду до всіх релігійних угруповань, що проживали на території Херсонської, Катеринославської та Таврійської єпархій, але, на жаль, практично випустили період др. пол. ХІХ ст.

На початку 90-х років в країні пожвавилася робота на ниві церковного краєзнавства, але більшість статей носять публіцистичний характер. Досліджується історія православних храмів регіону. Крім викладу фактичного матеріалу, автори намагаються з'ясувати роль духовенства у соціально-культурному житті краю. Відновленням історичного минулого церкви в Одесі займається ігуменя Свято-Михайлівського жіночого монастиря Серафима (Шевчик), але в більшості своїй її роботи являють собою передрук дореволюційних видань.

Підсумовуючи огляд літератури, зазначимо, що не дивлячись на помітне пожвавлення роботи сучасних дослідників з історії релігії, наукова розробка поставленої автором проблеми далека від її вирішення. По-перше, сьогодні фактично відсутні монографічні праці щодо діяльності Херсонської єпархії. По-друге, вся раніше видана література була написана з позицій конкретної ідеології - православ'я або атеїзму. Тому потрібне об'єктивне наукове вивчення обраної автором теми, основу якого повинні складати недосліджені архівні матеріали та інші документи.

Джерельна база дисертації складається з опублікованих (збірники документів, статистичні матеріали, періодична преса, мемуари, твори архієреїв Херсонської єпархії) і архівних матеріалів. З огляду на те, що тема належить до кола малодосліджених проблем вітчизняної історії, автор прагнув до вивчення та використання більшої кількості неопублікованих джерел.

За проблематикою роботи до наукового обігу вводяться документи установ православної церкви Півдня державних архівів Херсонської, Одеської, Полтавської та Миколаївської областей, всього 18 фондів.

Архівні матеріали, використані в дисертаційному дослідженні, доцільно поділити на такі групи:

законодавчі акти царського уряду та Священного Синоду, що стосуються церковного будівництва та внутрішнього життя церкви. Ця група документів характеризує головні принципи відносин держави та церкви і має високий ступінь достовірності інформації. Офіційні розпорядження розкривають процес становлення Херсонської єпархії, характеризують головні напрямки діяльності;

документи Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, Херсонського цивільного та Миколаївського військового губернаторів, Одеського та Миколаївського градоначальників, міських дум та управ, поліцейських органів. Вони дають уявлення про церкви різних конфесій, їх взаємовідносини, діяльність церковно-приходських шкіл та училищ, будівництво нових храмів. Фонди поліції містять відомості про соціальний склад та кількість старообрядців та сектантів, карні справи на них, листування із служителями культу щодо боротьби з сектантством;

матеріали Херсонського єпархіального управління, духовних правлінь та духовної консисторії. Сюди відносяться офіційні розпорядження архієпископів, рішення консисторії й правлінь. Ці документи дозволяють визначити місце та роль єпархіального керівництва, консисторії та правлінь у розбудові православної церкви в межах єпархії, розкрити та об'єктивно оцінити внутрішні конфлікти серед духовенства й переглянути ті сторони, до яких попередні дослідники відносилися явно упереджено;

справи православних храмів. Вони містять деякі статистичні відомості з економічної діяльності церков, історичні відомості про приходи, діяльність місцевого духовенства;

особисті формуляри священно- і церковнослужителів дозволяють визначити соціальний склад духовенства Херсонської єпархії, його освітній рівень, національну приналежність.

До друкованих джерел відносяться збірники документів, які стосуються місця і значення православної церкви в державній системі (Повне зібрання законів Російської імперії, статути духовних консисторій, церковних братств та інших організацій). Укази й розпорядження Катерини II та Г.Потьомкіна розкривають хід заселення Північного Причорномор'я як православним, так і населенням інших конфесій, заснування на цій території Херсонської єпархії, зміни її території та назви. Законодавча база щодо старообрядців та сектантів висвітлює ставлення самодержавства до цієї групи населення і дає змогу виявити характерні особливості їх взаємовідносин з православ'ям в межах Херсонської єпархії.

Другу групу друкованих джерел складають матеріали періодичної преси (“Херсонские епархиальные ведомости” за 1860-1917 рр., “Херсонские губернские ведомости”, “Одесский листок”, “Николаевская газета” та ін.). Зокрема, у “Херсонских епархиальных ведомостях” друкувалися царські маніфести, укази і розпорядження Св. Синоду, історико-статистичні зведення, грамоти, акти й інші документи про приходи, церкви, монастирі й духовенство, духовні училища і благодійні заклади Херсонської єпархії, біографій ієрархів і видатних священнослужителів; давалися звіти про роботу церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти у приходах; публікувалася єпархіальна хроніка. Духовне життя на місцевому рівні висвітлювали газети Одеси, Миколаєва та Херсона.

Третю групу складають твори представників тодішнього вищого єпархіального керівництва, розповіді сучасників про будівництво храмів. Ці матеріали характеризують специфічні особливості духовного життя Херсонської єпархії й дають біографічні відомості з життя вищої ієрархії.

Нарешті, важливе значення мають статистичні матеріали про фінансові справи церков і приходів, монастирів, братств і товариств, відомості про народонаселення, церковну освіту, медико-санітарне становище тощо. Їх аналіз розкриває соціально-економічну діяльність православної церкви, надходження й витрати її коштів.

Джерельна база дисертації цілком достатня для вирішення поставлених завдань висвітлення історії Херсонської єпархії.

Теоретико-методологічною основою дисертації є такі загальновідомі принципи історичної науки як історизм, об'єктивність, системність, принцип розвитку та плюралізму. Базуючись на комплексному, статистичному, історико-порівняльному, формально-логічному, хронологічному та інших методах, автор зробив спробу проаналізувати та узагальнити всі відомості про історію православної церкви Півдня України, визначити головні віхи розвитку Херсонської єпархії та напрями її діяльності у суспільстві.

У другому розділі - “Херсонська єпархія у 1775-1859 рр.” - розглядаються політичні та соціальні передумови створення єпархії, її розвиток в останній третині ХVIII - першій половині ХІХ ст. Козацьке заселення краю, колонізаторська політика російського уряду, збільшення території внаслідок російсько-турецьких воєн другої половини ХVIII ст., приєднання Криму в 1783 р., будівництво нових міст привели до зростання кількості населення і чисельності церков, які споруджувалися за рахунок державної скарбниці. Однак новозбудовані церкви підпорядковувалися різним єпархіям, знаходились на значній відстані від єпархіальної влади, що утруднювало зв'язки з місцевими приходами та керівництво ними.

З цих причин 9 вересня 1775 р. вийшов указ Катерини ІІ про заснування на території Новоросійської та Азовської губерній другокласної єпархії під назвою Слов'янська і Херсонська з центром у Полтаві. В зв'язку з адміністративно-територіальними перетвореннями назва єпархії постійно змінювалася. Указом від 28 листопада 1787 р. її було перейменовано на Катеринославську та Херсонес-Таврійську (з центром в Кременчуці), 21 грудня 1797 р. - Новоросійську та Дніпровську (з центром у Новомиргороді), 25 червня 1803 р. - Катеринославську, Херсонську і Таврійську (з центром у Катеринославі).

9 травня 1837 р. була створена єпархія Херсонська і Таврійська з центром в Одесі, а Катеринославська губернія і Таганрозьке градоначальство було відокремлено в самостійну церковно-територіальну одиницю, що пояснювалося збільшенням кількості православного населення, церков та священнослужбовців. Надалі з цих же причин, а також в зв'язку з активізацією діяльності православної церкви в Криму, необхідністю боротьби з сектантством та посиленням впливу мусульманства 16 листопада 1859 р. в межах Таврійської губернії було засновано єпархію Таврійську і Сімферопольську з центром у Сімферополі. Єпархія Херсонська дістала назву Херсонської та Одеської й територіально обмежувалася Херсонською губернією.

Третій розділ - “Херсонська єпархія у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (1859-1918 рр.)” - розкриває стан та розвиток єпархії від її поділу на Херсонську і Таврійську до української національно-демократичної революції 1917-1918 рр. В цей час сформувалася система управління нею за загальноросійським зразком, значно покращився її матеріальний стан. Проте формування робітничого класу, зростання чисельності демократично настроєної інтелігенції, поширення серед цих верств населення ідей соціалізму і атеїзму в останній чверті ХІХ ст. сприяли процесу “охолодження” до церкви, особливо в містах. Збільшилась кількість масових відмов від сповіді. Добрими парафіянами залишалися, насамперед, сільські мешканці. Почастішали випадки переходу православних до сектантів та розкольників. Це спонукало єпархіальне керівництво вдатися до заснування у 1880-1891 рр. в Одесі, Миколаєві й Херсоні Свято-Андріївського і Хрестовоздвиженського церковних братств з метою утвердження в народі істин православної церкви, начал російської народності й державності, боротьби з сектантством, організації народних читань у навчальних закладах, поширення релігійної літератури.

На початку ХХ ст. Херсонська єпархія налічувала 730 церков і 5 монастирів, мала поліграфічну базу, видаючи значну кількість релігійної літератури. Двічі на місяць, починаючи з 1860 р., виходили “Херсонские епархиальные ведомости”. Проте пануюча церква тільки з першого погляду здавалася стрункою, єдиною і сильною організацією. Пов'язана із самодержавною монархією, вона не пережила буржуазної реформації, не пристосувалася до умов капіталістичного суспільства і знаходилася в стані кризи, що й показала революція 1905-1907 рр. Під впливом демократичного руху поширилися ідеї “оновлення” церкви, які були співзвучні теоріям ліберально-буржуазної інтелігенції. Учні Одеської духовної семінарії у жовтні-листопаді 1905 р. оголосили страйк і зажадали змін у формах учбового процесу, в правах і обов'язках семінаристів.

Революційні події змусили керівництво і духовенство Херсонської єпархії, що стояло на консервативно-монархічних позиціях, активізувати свою громадсько-політичну діяльність, виступаючи з критикою ідей соціалізму, проти страйків, збройних повстань та єврейських погромів, домагалися мирного врегулювання спірних питань, не відкидаючи, проте, можливості реформування не тільки державного управління, а й церкви. Частина священнослужителів з демократичними поглядами засуджувала не революцію з її вимогами корінних реформ, а методи їх досягнення - насильство й барикади.

В той же час революція 1905-1907 рр. вплинула на внутрішнє життя церкви. Сталися зрушення у матеріальному забезпеченні духовенства та системі церковного управління. Запровадження благочинницьких зборів і рад, вибори благочинних, демократичні зміни у складі й змісті роботи єпархіальних з'їздів духовенства і мирян свідчили про певні позитивні зрушення. Разом з тим ідея демократизації парафіяльного життя не зустріла схвалення серед священників через побоювання, що надання прихожанам широких прав приведе до руйнування традиційної православної парафії. До того ж церковні реформи гальмувалися бюрократичним апаратом держави, інертністю духовенства і віруючих.

У період між революцією і Першою світовою війною активність духовенства Херсонської єпархії почала спадати. Якщо на Півночі України ідея оновлення не втратила своєї значущості, то керівництво Херсонської й Таврійської єпархій байдуже ставилися до реформування церкви, зосередивши свою увагу на посиленні благодійної діяльності.

В час національно-демократичної революції 1917-1918 рр. духовенство Півдня перебувало в стані очікування, в надії на збереження єдиної РПЦ, в ньому переважали антикефальні настрої, які підтримував і направляв митрополит Херсонський і Одеський Платон (Рождественський). Згодом в Одесі почало діяти Вище церковне управління в Україні в складі Священного Собору єпископів та Вищої церковної ради.

Проаналізувавши взаємовідносини церкви і влади, що склалися на початку ХХ ст., автор прийшов до висновку про всеохоплюючий вплив держави на різноманітні сторони церковного життя. Офіційне православ'я було поставлено на службу держави, а підлеглість керівництва єпархії місцевим органам влади дозволяла контролювати стан благодійності населення.

В четвертому розділі - “Основні напрямки діяльності єпархії” - проаналізовано головні сфери діяльності російської православної церкви на Півдні України. Одним із провідних напрямків було місіонерство та боротьба з розколом і сектантством. До найбільш розповсюджених сект на території Херсонської губернії відносились хлисти, скопці, безпоповці, поповці, духобори, молокани, іоанніти, штундисти.

Вперше із закликом до старообрядців повернутися у лоно православ'я звернувся архієпископ Никифор 16 липня 1780 р. Результат цієї дії був мізерний, бо лише частина розкольників слободи Знам'янки погодилася перейти до офіційної церкви. Російський уряд, а особливо князь Г.О.Потьомкін, на той час прихильно ставились до старообрядців, що змушувало і керівництво єпархії дотримуватися віротерпимості по відношенню до них. Однак у першій половині ХІХ ст. взаємовідносини розкольників та влади погіршились, уряд і православна церква посилили переслідування як старообрядців, так і сектантів, зокрема скопців та молоканів.

Становище змінилось у другій половині ХІХ ст., коли уряд продемонстрував збільшення терпимості по відношенню до сектантів і розкольників. В таких умовах керівництво єпархії вирішує активізувати місіонерську діяльність за допомогою місцевих церковних братств та загальноросійських місіонерських організацій. Відчутного результату ця діяльність не дала, і після видання маніфесту 17 квітня 1905 р. про дарування свободи віросповідання збільшився перехід православних до сектантства, що свідчило про втрату позицій православної церкви на Півдні України.

Одним із головних напрямків діяльності духовенства Херсонської єпархії було поширення початкової освіти серед дітей і дорослих різних верств суспільства. У 1905 р. церковні школи займали перше місце за своєю чисельністю: з 1828 шкіл Херсонської губернії 630 (34,5%) належало церкві, 532 (29,1%) - земським установам, 187 (10,2%) становили міські початкові школи, решту - школи інших відомств. Але з подальшим розвитком земської освіти, через недостатнє фінансування, відсутність вчителів, слабкість навчально-матеріальної бази кількість церковно-приходських шкіл та число учнів у них зменшується порівняно із земськими школами та школами інших відомств, які мали більші можливості для функціонування своїх навчальних закладів.

У православній церкві провідні позиції завжди займала економічна діяльність. На землях, що належали їй, церква вела своє господарство силами ченців, залежних людей і кріпаків. Головною господарською ланкою в системі церковних установ були монастирі. Економічний уклад маєтків Херсонської єпархії був таким же, як і на всій території України, локальні відмінності здебільшого стосувалися співвідношення аграрного і промислового секторів і обумовлювались якістю ґрунтів, наявністю сировинних ресурсів, віддаленістю від основних ринків збуту та місцевою ринковою кон'юнктурою. На характер церковних господарств впливали також їх забезпеченість робочою силою та динаміка соціальних негараздів.

Основна увага в церковних маєтках приділялася сільськогосподарському виробництву. Провідними галузями були промислове вівчарство, риболовство, соляний та борошномельний промисли, ґуральництво, які упродовж кінця ХVIII - ХІХ ст. зберігали дрібнотоварну форму. Найбільша винокурня діяла при Григоріє-Бізюковому монастирі, яка проіснувала до 1918 р., даючи значні прибутки Херсонському архієрейському дому. В монастирі широко використовувалася наймана праця, про що свідчить поселення монастирських робітників: у 1894 р. воно нараховувало 145 осіб, а в 1916 р. - 910.

В процесі висвітлення поставленої мети дисертант прийшов до таких висновків:

- в останній третині ХVIII ст. склалися певні політичні й соціальні передумови створення і розвитку Херсонської єпархії. Успішні російсько-турецькі війни 1768-1774 і 1787-1791 рр., приєднання Криму в 1783 р. значно розширили на південь територію Російської імперії і як результат - сферу впливу православної церкви. Цілеспрямована політика царського уряду щодо заселення цього краю, наявність тут запорозького козацтва збільшили кількість православного населення Новоросійської губернії. Це спонукало уряд упорядкувати церковні справи і створити Херсонську і Слов'янську єпархію;

- в середині ХIХ ст. Херсонська єпархія досягнула значних успіхів у розбудові православ'я на Півдні України: значно збільшилася кількість церков, покращав кількісний та якісний рівень духовенства в порівнянні з останньою чвертю ХVІІІ століття;

- наприкінці ХІХ ст., незважаючи на зовнішню велич, зростання впливу на загальнодержавні справи, удосконалення адміністративного управління, підвищення рівня матеріальної забезпеченості, в житті церкви почали проступати явні ознаки кризи. Це виявилося у відчуженні населення від православ'я і релігії взагалі, поширенні невір'я і “культу багатства”, створенні нових сект. Період революції 1905-1907 рр. яскраво засвідчив неспроможність православної церкви розпочати ґрунтовні реформи. У період національно-демократичної революції 1917-1918 рр. духовенство Херсонської губернії, не маючи такої національної самосвідомості, як в центральних єпархіях України, продовжувало вважати себе монолітною “єдиноросійською” організацією, що значно гальмувало демократизацію РПЦ навіть в роки бурхливих перетворень;

- усі місіонерські намагання православного духовенства Херсонської єпархії в кінці ХVIII - першій половині ХIХ ст. не мали практичного результату, за винятком поодиноких випадків. Наслідки місіонерської діяльності другої половини ХІХ - початку ХХ ст. показують, що православна церква Півдня України вимагала хоча б часткової перебудови свого вчення. Неприйняття православних догматів та обрядовості багатьма прошарками суспільства - інтелігенцією, військовими, невеликою частиною селянства, робітниками - свідчило про збільшення вимог до релігії і привело до народження в цьому регіоні багатьох сектантських вчень, які отримали загальноросійське розповсюдження. Тому політика та духовна робота православної церкви Херсонської єпархії мусила мати тут свої особливості і методи місіонерської роботи, але підлеглість загальноросійському керівництву, яке не розуміло всіх тонкощів духовного життя південного краю і привело до жалюгідних результатів у справі боротьби за православну духовність;

- діяльність духовенства в галузі початкового навчання сприяла зростанню культурно-освітнього рівня населення Південної України. Церковно-приходські школи давали порівняно міцні знання з основних предметів і відіграли позитивну роль в поширенні грамотності, особливо в сільській місцевості, де було дуже мало світських навчальних закладів. Однак, слід зазначити, що для системи початкового навчання Херсонської губернії були характерні значні недоліки: велика плинність кадрів, низька присутність школярів на заняттях, недостатнє фінансування;

- велику роль в економіці Херсонської єпархії грали монастирські господарства, які своєю діяльністю вносили вагомий внесок у загальний добробут православної церкви, що дало змогу єпархії утримувати керівний апарат (заштатне вікаріатство в Херсоні), будувати нові церкви та каплиці, тримати в своїх руках початкову освіту регіону, проводити на Півдні місіонерську роботу. Церкви, як правило, не використовували ту землю, яку мали в своєму розпорядженні, залишаючи її під сінокосами, а парафіяльні священики жили за рахунок державних доходів (штатного утримання) та прибутків від виконання треб. Цей факт наочно доводить, що православне духовенство південного регіону було тісніше пов'язано із самодержавним апаратом Російської імперії, ніж в інших губерніях України, де господарська діяльність традиційно залишалася одним з головних джерел його прибутків;

- у розвитку єпархії значна роль належала її керівництву, яке складали люди з високим рівнем освіти й ерудиції, іноді й талановиті. Саме архієпископи вирішували, на якому напрямі діяльності єпархії зосередити головну увагу, вони визначали майбутню долю церкви краю та її розвиток. Але в той же час, більшість з ієрархів другої половини ХIХ - початку ХХ ст. були консервативно настроєні й в деякій мірі гальмували демократизацію життя православної церкви Південної України і стримували на початку ХХ ст. розвиток національних ідей в середовищі єпархіального духовенства.

Утворення в 1775 році Херсонської єпархії сприяло бурхливому розвитку православної церкви у Північному Причорномор'ї. За її майже 150-річну дореволюційну історію в умовах нестачі кадрів, необжитості території було збудовано сотні нових храмів, відкрито сотні церковно-приходських та шкіл грамоти. Херсонська єпархія порівняно швидко розбудовувалася і грала помітну роль у всіх сферах життя населення Півдня України.



СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Історія Миколаївського Адміралтейського собору (1789-1936) // Наукові праці: збірник. - Миколаїв, Видавничий відділ МФ НаУКМА, 1998. - Т.1. - С.56-60 (0,5 друк. арк.).

2. Головні напрями діяльності Херсонської єпархії (1775-1918) // Наукові праці: збірник. - Миколаїв, Видавничий відділ МФ НаУКМА, 1999. - Т.2. - С.10-16 (0,6 друк. арк.).

3. Перші архієпископи Херсонської єпархії (1775-1800 рр.) // “Історія України. Маловідомі імена, події, факти”. (Збірник статей). - Випуск 8. - К., ”Рідний край”, 1999. - С.244-248 (0,3 друк. арк.).

4. Історія заснування єпархії Катеринославської та Херсонської (1775-1837) // Схід. - 1999. - №5. - С.53-57 (0,5 друк. арк.).

5. Взаємовідносини православної церкви і влади у Російській імперії кін. 18 - поч. 20 ст. (на прикладі Херсонської єпархії) // Вісник університету внутрішніх справ. - Випуск 7: У 3 ч. - Ч.2. - Харків, 1999. - С.175-179 (0,3 друк. арк.).

6. Миколаївське духовенство: його склад і освітній рівень (поч. ХХ ст.) // Наукові праці. збірник. - Миколаїв, Видавничий відділ МФ НаУКМА, 1999. - Т.4. - С.14-16 (0,3 друк. арк.).

7. Церковне краєзнавство на Півдні України в першій половині 90-х рр. ХХ ст. // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 2. - Херсон, Айлант, 1999. - С.161-165 (0,35 друк. арк.).

8. Революційні події 1905-1907 рр. і духовенство Херсонської єпархії // Наукові праці: збірник. - Миколаїв, Видавничий відділ МФ НаУКМА, 2000. - Т.5: Історичні науки. - С.61-66 (0,5 друк. арк.).

9. Місіонерська діяльність православної церкви на Півдні України // Наукові праці: збірник. - Миколаїв, Видавничий відділ МФ НаУКМА, 2000. - Т.8: Історичні науки. - С.45-49 (0,5 друк. арк.).

10. Строительство Николаевского Адмиралтейского собора // Тези доповідей та повідомлень Першої Миколаївської обласної краєзнавчої конференції присвяченої 50-річчю Великої Перемоги, Миколаїв, 1995. - С.83-84 (0,1 друк. арк.).

11. Роль Николаевского Адмиралтейского собора в жизни города // Тези Першої обласної наукової краєзнавчої конференції “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження”. - Миколаїв, 28-29 листопада 1995 р. - С.125-126 (0,1 друк. арк.).

12. Раскольничество в Николаеве (ХІХ в.) // ”Великий історик, державний діяч, патріот України”. Тези і матеріали доповідей і повідомлень Другої Миколаївської обласної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю з дня народження М.С.Грушевського. - Миколаїв,1996. - С.87-89 (0,1 друк. арк.).

13. Создание и деятельность Херсонской епархии (1775-1860 гг.) // Матеріали Другої Миколаївської обласної краєзнавчої конференції “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження”: В 2-х т. - Т.2 “Історія і культура”. - Миколаїв, “Возможности Киммерии”, 1997. - С.100-101 (0,1 друк. арк.).

14. Церква та народна освіта Херсонської губернії на поч. ХХ ст. (1900-1917 рр.) // Питання культури Півдня України. Наукові записки МФ КНУКіМ з проблем культурології. - Миколаїв, 1998. - С.37-39 (0,25 друк. арк.).

15. Перші монастирі Херсонської єпархії (1775-1860 рр.) // Збірник наукових праць “Південна Україна: проблеми історичних досліджень”. - У 2-х ч. - Ч.1. - Миколаїв, 1998. - С.170-174 (0,3 друк. арк.).

16. Касперівська ікона Божої Матері - культурна та духовна пам'ятка півдня України // Збірник наукових праць “Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: проблеми національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку”. - У 3-х ч. - Ч.2. - Миколаїв-Одеса, 1999. - С.60-68 (0,4 друк. арк.).

17. Церковна початкова освіта Херсонської губернії у др. пол. ХІХ століття // Матеріали науково-практичної конференції на тему: “Розвиток освіти і культури України в ХVІІ-ХІХ ст.” 22-23 листопада 1999 року. - Глухів,1999. - С.7-9 (0,3 друк. арк.).

18. Релігійно-духовне життя Миколаєва на початку ХХ ст. (архітектурно-

історичний огляд) // Четверті історико-культурологічні слов'янознавчі читання в м.Миколаєві (науково-методичний збірник). - Миколаїв, 2000. - С.121-123 (0,25 друк. арк.).

19. Відокремлення церков Таврії від Херсонської єпархії // Збірник наукових праць “Актуальні проблеми історії та культури України”. - У 2 ч. - Ч.2. - Миколаїв-Одеса, 2000. - С.36-41 (0,3 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru

...