Будинок Полтавського Губернського Земства. Південний вокзал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Київський національний університет будівництва і архітектури

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: «ПІВДЕННИЙ ВОКЗАЛ ТА БУДИНОК ПОЛТАВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЗЕМСТВА»

ВИКОНАВ: КРИВУНЬ Т.

ПЕРЕВІРИЛА: ЛАДАН Т.М.

КИЇВ 2011

ЗМІСТ

1. БУДИНОК ПОЛТАВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЗЕМСТВА

2. ПІВДЕННИЙ ВОКЗАЛ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. БУДИНОК ПОЛТАВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЗЕМСТВА

історичний полтавський південний архітектура

Кричевський, Василь Григорович (1872--1952) -- український живописець, архітектор, графік, художник театру і кіно, дослідник мистецтва, один з засновників українського архітектурного стилю, Української академії мистецтв у Києві (у 1917 р. був її професором), Миргородського художньо-промислового інституту (у 1918--1919 рр. був його директором).

У 1908 р. придбав будинок М. А. Дмитрієва, який був споруджений за його проектом. Народився в с. Ворожбі (тепер Сумської обл.). Помер у Венесуелі. Архітектурну освіту здобув самотужки, працюючи під керівництвом архітекторів С. Загоскіна і О. Бекетова та відвідуючи лекції в Харківському університеті. Побудував і художньо оформив будинок Полтавського губернського земства, будинок Лохвицького народного дому. За його проектами було споруджено комплекс земської губернської гончарної майстерні в Опішні, будинки В. Вернадського і Д. Милорадовича, Канівський музей-заповідник "Могила Т. Г. Шевченка" (у співавторстві з архітектором П. Костирком). У Києві побудував школу і вперше реставрував Київський будинок-музей Т. Г. Шевченка. В. Кричевський -- автор картин "На Дніпрі", "Ярмарок", "Сорочинський ярмарок" та ін. Як графік він оформив понад 70 українських видань, у т. ч. "Українську книгу XVI--XVIII вв.", "Бібліографічні вісті". Кричевський виконав проекти гербів, друків, грошових знаків, поштових марок, екслібрисів. У 1907--1910 рр. виготовляв декорації і костюми для театру М. Садовського та ін. У 1912--1913 рр. керував килимарнею Ханенків у с. Оленівці (тепер Київської обл.). Виконав багато проектів килимів, вишивок, вибійок, посуду, меблів, внутрішнього оформлення приміщень тощо.

Народився в сім'ї повітового земського фельдшера. Навчався в Лебединському повітовому училищі й Харківському технічному залізничному училищі. Працював креслярем, архітектором в проектному бюро Петербурзької академії мистецтв (1893--1902 pp.). Як архітектор, здобув собі ім'я проектом будинку Полтавського губернського земства (1903 p.), яким започаткував український стиль. Розробив низку проектів приватних і державних будинків у новому стилі: Народний дім у Лохвиці, будинок М.А. Дмитрієва в Яреськах, комплекс земської губернської гончарної майстерні в Опішні, Канівський музей-заповідник "Могила Т. Шевченка" (у співавторстві з П. Костирком, 1936--1938 pp.). Як художник-імпресіоніст зв'язав український локальний колір з модерним декоративним малярством. Створив велику кількість пейзажних етюдів. Як графік, належав до піонерів українського книжкового мистецтва. Починаючи із 1903p., оформив понад 70 українських видань. В роки Української національної революції виконав проекти державних гербів, паперів і печатей, грошових знаків, поштових марок. Як театральний і фільмовий декоратор, виготовив декорації і костюми для вистав київських театрів, оформив історичні й побутові фільми Одеської і Київської кіностудій. Як дослідник народного мистецтва, зібрав велику колекцію зразків народної творчості, працював у прикладному мистецтві. Як мистецтвознавець й публіцист, видрукував ряд статей і рецензій, в т.ч. "Про розуміння українського архітектурного стилю" (1914 р.), Я к педагог, виховав цілу школу своїх послідовників. Протягом 40 років В.Г. Кричевський був провідною і авторитетною постаттю в художньому житті України. В 1943 р. емігрував за кордон. Його збірки й галерея творів (роботи 1880-х --1900-х рр.) згоріли в запаленому більшовиками київському будинку М. Грушевського у 1918 р., чимало праць пропало в роки окупації.

Як художник дебютував 1897 на виставці Харків. малярів. Подорожував з В.Горленком Полтавщиною, збирав там етногр. матеріали. 1902 був чл. підготовчої комісії до 11-го Археол. з'їзду, збудував для його етногр. виставки типову сел. хату Слобідської України з усіма її деталями. 1903--06 жив у Полтаві. Підготував проект нового будинку Полтав. губернського земства, форми, пропорції, деталі й конструкції якого були виконані в дусі традицій нар. арх-ри, 1903 цей проект виграв конкурс (1908 буд-во було закінчено; нині -- Полтавський краєзнавчий музей). 1904 за його проектом був зведений Нар. дім у Лохвиці. Від 1907 почав виготовляти декорації та костюми для київ. театру М.К.Садовського. 1908 виконав проект надгробного пам'ятника М.Милорадовичу в Києві. Від 1910 оселився в домі М.Грушевського, перевіз туди свої колекції, зокрема вироби укр. нар. мист-ва та старовинні укр. килими. 1911 разом із М.Грушевським подорожував Італією. Працював над оформленням низки книжок, у т. ч. й праць М.Грушевського («Ілюстрована історія України», побачила світ 1912--13, «Культурно-національний рух на Україні в ХVI--ХVII століттях», надрукована 1912). Цього ж року познайомився і потоваришував з Д.Щербаківським, а також почав співпрацювати із школою килимарства, яку відкрила Варвара Ханенко (у дівоцтві -- Терещенко; див. Б. і В. Ханенки). Фактично до 1913 він був керівником цієї килимарні, сам зробив чимало композиційних рисунків до килимів. 1913 оформив книжку В.Винниченка «Краса і сила».

Після Лютневої революції 1917 став одним з організаторів Української академії мистецтв. Після створення академії був обраний її ректором, однак відмовився від посади, і першим ректором академії став його молодший брат Федір, а він сам керував у ній майстернею арх-ри та орнаментики. Водночас брав участь у роботі підготовчої комісії зі створення герба України, підготував свої проекти Великого і Малого Державних Гербів України. Розробив також проекти Великої та Малої держ. Печаток УНР, прапор для Богданівського полку. У січ. 1918 почав працювати над проектами паперових грошей і поштових марок Української Народної Республіки (згодом у грошовий обіг була випущена виготовлена за його проектом банкнота 2 гривні). У лют. 1918 під час наступу на Київ військ М.А.Муравйова було обстріляно будинок М.Грушевського, там почалася пожежа і тоді загинула більшість колекцій як М.Грушевського, так і К., зокрема й значна частина проектів паперових грошей і поштових марок. Під час пожежі ледь не загинули друга дружина К. -- Євгенія -- та донька, якій на той час ще не виповнилося й місяця.

За часів правління гетьмана П.Скоропадського К. перебрався до м. Миргород, керував там керамічною школою. Невдовзі створив на її базі керамічний ін-т. Його двічі арештовували, взимку 1919 він був ув'язнений, однак після втручання студентських та громад. делегацій звільнений. Влітку цього ж року повернувся до Києва і продовжив свою пед. діяльність в Акад. мист-в, проте невдовзі рад. власті закрили акад. (на її базі був створений Ін-т пластичних мист-в). Від 1922 -- проф. Архіт. ін-ту (1924 ін-т був об'єднаний з Ін-том пластичних мист-в і на їхній базі створено Київ. худож. ін-т). 1923 оформив книжку М.Грушевського «Історія української літератури». Від 1925 був консультантом кінофабрики ВУФКу в Одесі. Співпрацював там з Ю.Яновським та О.Довженком. Оформив низку істор. фільмів, зокрема, «Тарас Трясило» і «Тарас Шевченко» (обидва 1926). Був ініціатором і учасником реставрації в Києві будинку, в якому свого часу жив Т.Шевченко (нині філіал музею Т.Шевченка). 1928 оформив книжку Ю.Яновського «Майстер корабля», 1929 -- книжку В.Винниченка «Намисто», а також книжку Д.Щербаківського «Українське мистецтво». 1931 виконав проект надгробного пам'ятника М.Коцюбинському в Чернігові, 1936 -- М.Грушевському в Києві. Цього ж року завершив проект музею на могилі Т.Шевченка в Каневі (будво здійснювалося як його спільний проект з П.Костирком, проте дещо не так, як задумував К., фасад був оголений, без укр. орнаментації). 1937--38 був мистецьким консультантом кінофільмів «Назар Стодоля» та першого кольорового кінофільму в УРСР «Сорочинський ярмарок». 1939 йому присвоїли звання д-ра мистецтвознавчих наук, а 1940 -- засл. діяча мист-в УРСР. З цієї нагоди була влаштована виставка його робіт. До початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941--1945 був керівником каф-ри малярства Київ. худож. ін-ту. Його учнями стали, зокрема, А.Петрицький та В.Заболотний.

Після окупації військами вермахту укр. земель жив у Києві. Восени 1943 разом з дружиною та донькою емігрував спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, пізніше до Німеччини, згодом до Франції. У лип. 1945 з родиною оселився у свого сина від першого шлюбу Миколи, який жив у Франції ще з 1929. На поч. 1948 в 75-літньому віці переїхав до доньки Галини, яка з чоловіком мешкала у Венесуелі, в м. Каракас. Продовжував малювати, з натури -- переважно місц. природу, з пам'яті -- рідне село Ворожбу на Сумщині, дідове обійстя в Лебедині, працював над альбомом українських селянських хат. У Каракасі його твори експонувалися на трьох оглядових виставках.

Помер у м. Каракас, там був і похований. 1975 могилу К. в Каракасі відвідав митрополит УАПЦ Мстислав (Скрипник), якому доповіли, що останки К. планують перепоховати в одній із спільних могил. За розпорядженням патріарха прах К. та прах його дружини Євгенії перенесли до укр. цвинтаря св. Андрія в Бавнд-Бруку (поблизу Нью-Йорка, шт. Нью-Джерсі, США).

На думку істориків арх-ри, К. є одним з основоположників нового стилю в арх-рі -- неоукр. стилю, або укр. модерну. В різні роки його малярські твори виставлялися як на Батьківщині, так і за кордоном (зокрема у Німеччині, Франції, Бельгії, Чехії, Польщі, Великій Британії, США, Канаді). Тематичні виставки його творів організовуються й сьогодні. Найвідомішими його роботами стали: «Гребля Квітки-Основ'яненка» (1899), «На Дніпрі» (1900), «Крим» (1901), «Ярмарок» (1913), «Кам'яна баба» (1925), «Пейзаж» (1934) та ін.

Будинок Полтавського губернського земства -- пам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться на площі Конституції, 2. Будинок спорудежно у 1903--1908 роках за проектом архітектора Василя Кричевського, з використанням первісних проектів Є.І. Ширшова, М.О. Ніколаєва. Будинок Полтавського губернського земства став першим зразком нового українського архітектурного стилю (див. Український архітектурний модерн) на Полтавщині. Сьогодні використовується як Полтавський краєзнавчий музей.

Завдяки проведеним наприкінці 1902 року і на початку 1903 року нарадам з питань розвитку народних промислів Полтавщини, на яких були присутніми художники Сергій Васильківський,Опанас Сластіон, архітектор-художник Василь Кричевський та інші, народилась ідея розвитку українського народного стилю в мистецтві і в архітектурі. Зокрема, Сергій Васильківський піддав критиці проекти будинку земства, першим з яких був створений Є.І. Ширшовим і затверджений у кінці 1902 року до будівництва. Після того, як архітектор відмовився вносити зміни, яких домагалася земська управа, проект переробив київський архітектор академік В.М. Ніколаєв. Художник запропонував відхилити прийнятий до будівництва проект і почав переконувати земських діячів у необхідності розробити проект, який не мав би банального архітектурного рішення у стилі псевдоренесансу чи псевдокласицизму, що було у прийнятому проекті, а був би оригінальним і таким, в якому б відбилися народні художні уподобання. Цю ідею підтримав на сторінках газети письменник Микола Дмитрієв, що висунув як пропозицію для архітектури -- український стиль. У розгорнутій дискусії на сторінках полтавської, а потім і київської преси аргументовано виступив Опанас Сластіон, теоретично обґрунтувавши необхідність і можливість створити такий проект, а відтак і почати розвиток своєрідного архітектурного стилю.

Результатом цих дій стало проведення конкурсів проектів, першого -- 6 червня і другого -- 23 червня 1903 року. Спеціальна комісія управи в складіФедіра Лизогуба (голова), С.Б. Бразоля, Дмитра Квітки, В.І. Мезенцева, Д.М. Милорадовича, Є.М. Шейдемана, М.А. Ерістова, П.М. Бровка, О.П. Старицького, Г.А. Данковського, за участю І.В. Шамраєвського, Опанаса Сластіона, Сергія Васильківського розглянула 8 проектів, авторами яких були Є.І. Ширшов, В.М. Ніколаєв (два), І.В. Жолтовський (два), Віденський, П.Н. Волков, Василь Кричевський і прийняла рішення про присудження премії та затвердження останнього проекту. Оскільки з весни 1903 року почалося закладання фундаментів будинку, Василю Кричевському довелося терміново включитися в докорінну переробку вже здійснюваного будівництвом проекту і розробити інші робочі креслення.

Будинок перші 12 років функціонував як адміністративно-музейна споруда, у 1920 році його було віддано під Центральний пролетарський музей Полтавщини (директор Мирослав Гаврилів). Під час Великої Вітчизняної війни у 1943 році при відступі з Полтави його спалили фашисти. У 50-ті роки будинок відновили за проектом архітекторів П. Костирка, В. Крачмера, Н. Квітки та інших, загалом зберігши більшість форм, проте змінивши деякі частини даху та його колір на червоний, а також оздоблення і живопис головного залу. Сьогодні у будинку знаходиться Полтавський краєзнавчий музей.

Будинок має симетричний Ш-подібний план. У середній його частині розміщено вестибюль, центральний хол з парадно-розгорнутими сходами, великий зал засідань. Інші частини мають широкі коридори, які об'єднували ділові приміщення земської управи, розташовані на двох поверхах. На третьому поверсі, з боку двору, було влаштовано музейні приміщення, в одному з крил -- кімнати готельного призначення. Підвальний поверх відводився для господарських та архівних приміщень. З головного фасаду будинок мав два з половиною поверхи, з двору -- три з половиною.

Загальна композиція будинку була надзвичайно виразною, її визначали три виступаючі вперед об'єми і дві високі башти, що фланкували центральний виступ. Високий цоколь рожевого граніту, складений з великих грубо обколотих каменів, прорізують вікна з фігурними перемичками, над ними простягнувся міцний карниз. Основну стіну, обличковану світложовтоюкерамікою, на першому поверсі прорізують стрункі вікна з напівколовою перемичкою, вписані у трапеційні ніші, на другому поверсі вікнам надано трапеційної форми, їх перемички спираються на колонки крученої форми. Головний вхід заглиблено в лоджію трапеційної форми, таку ж форму має дверний проріз, різьблені двері ізорнаментом на тему «дерево життя». Обабіч головного входу -- спаровані вікна з гранчастим різьбленим стовпчиком, над яким на стіні півколом розгорнув свої орнаментальні віти «вазон». Над головним порталомвлаштовані потрійні вікна з крученими білосиніми колонами, над якими зображено герб Полтави в оточенні прапорів. Карнизну плиту великого виносу підтримували кронштейни у вигляді «коників», а під ними по стіні простягнувся фриз, складений розмаїтими за формою і витонченими за кольором розетками, що чергуються зі стилізованими вазами.

Широко застосовані орнаментальні прикраси: на 2-му поверсі вони скомпоновані, як арабески у вигляді «вазонів», над трапеційними вікнами розміщені досконало намальовані орнаментальні вставки на тему «дерево життя». Увінчував будинок високий дах зеленаво-блакитної, покритої поливоючерепиці, викладеної прямим мозаїчним набором так, що дах мінився кольорами неба і відблисками сонця. Загальне кольористичне вирішення фасаду: поєднання рожевого цоколю з світложовтою і золотаво-вохристою керамікою стіни, оперезаною на рівні вікон 1-го поверху широкою оранжевою смугою, поліхромні орнаментальні композиції, біло-сині кручені колонки, нарешті блакитно-зеленавий дах.

Цей стрій архітектури підкреслювали дві високі і стрункі башти, накриті наметовими дахами із заломами. Внутрішній простір у своїх головних частинах з'єднувався через широкі аркові прорізи і перетікав від вестибюля до центрального холу з його розлогими мармуровими, розгорнутими в два боки сходами, залитими через скляну стелю потоками світла. Оточували хол синьо-білі колони, помережані стилізованими орнаментами типу «вазон» і світлою балюстрадою у вигляді куманців, з яких виходило важке колосся пшениці, що схилялося в два боки од переповнюючої їх сили. Стіни на рівні сходів вкривала біла фаянсова плита із блакитно-зеленими квітками на ній, що викликали враження святкової плахти. Стіни під колонами і на фризі над залізобетонними балками також прикрашали орнаменти.

Головний зал відзначав виразно вирішений хрещатий простір, перекритий еліптичним склепінням. Стіни залу вкривали рослинні орнаменти, виконані за ескізами Миколи Самокиша, та три великі тематичні картини, написані Сергієм Васильківським за допомогою М.М. Уварова, М.А. Беркоса. На головній вісі залу була розташована картина «Вибори полтавського полковника М.Пушкаря», ліворуч на повздовжній стіні -- «Козак Голота і татарин», праворуч -- «Ромоданівський шлях». Перша картина прославляла демократичні форми вибору керівників, друга розкривала тему військової звитяги в обороні полтавського краю, третя -- торговельні зв'язки і підприємництво.

2. ПІВДЕННИЙ ВОКЗАЛ

Південний вокзал (станція «Полтава-Південна») є головним залізничним вокзалом Полтави. Через Південний вокзал здійснюється як основне приміське сполучення Полтави, так і більшість дальніх залізниних перевезень.

На привокзальній площі розташована зупинка міського транспорту, яка є кінцевою для ряду автобусних та тролейбусних маршрутів, що з'єднують Південиий вокзал з більшістю мікрорайонів Полтави.

Станція, що нині носить назву «Полтава-Південна» була відкрита 1 серпня 1870 року. Тоді у Полтавській губернії розпочала роботу перша залізна дорога, що з'єднала Полтаву та Кременчук. Через рік, 1 червня 1871 року, перші поїзди рушили у напрямку до Харкова. Так був покладений початок станції «Полтава» Харківсько-Миколаївської залізниці. В цьому ж році поряд з вокзалом були споруджені перші майстерні, які займалися ремонтом паровозів. Згодом ці майстерні стануть Полтавським тепловозоремонтним заводом -- одним із найпотужніших ремонтних підприємств сучасній Україні.

В 1928 році на площі перед вокзалом був збудований Будинок культури залізничників, а в 1937році була перебудована будівля пасажирського вокзалу «Полтава-Південна».

Під час наступу німецько-фашистських загарбників на Україну в 1941 році Південний вокзал був зруйнований. Відбудували Південний вокзал лише у 1947 році за проектом архітектора Є. Лимаря. Зовнішній вигляд нової будівлі Піденного вокзалу залишився незмінним до наших днів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 426

2. Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 255-256

3. Рябушин « Сов. Арх..»

4. Wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru