ОУН УПА в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

НТУ "ХПІ"

Кафедра політичної історії

Реферат

з політичної історії України

на тему: "ОУН-УПА в роки Другої світової війни"

Виконав:

Студент групи ЕМБ 53-б

Снєжкін В.Д.

Перевірив:

Качахідзе М.Б.

Харків 2013

Зміст

Вступ

1. Українська національна політика в 1941 році

2. Партизанська акція УПА

3. Олевська республіка

4. Україна в 1942 році. "Лисове братство"

5. Дві фази боротьби проти Гітлера

6. Переговори: "УПА - радянські партизани", "УПА - німецька влада"

7. Розкол УПА на дві групи

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

визвольний повстанський армія ідеологія

Так склалося, що українському народові майже всю його історію не вдавалося створити повноцінну довготривалу незалежну державу. Весь час наш народ боровся за проголошення своєї незалежності у власній суверенній державі. Сотні тисяч і мільйони українців гинули, прагнучи добитися цієї мети. Ми шукали допомоги інших країн, вступали в союзи з імперіями і князівствами, але все марно.

В XX ст. починається новий етап руху за самостійність. Створюються партії, організації, що починають відкриту боротьбу. Початок XX ст. знаменувався епохою великих перемін: падіння Російської імперії, Перша світова війна, Соціалістична революція в Росії. Ці події посилили боротьбу українців.

Та на жаль не так склалося, як хотілося. Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії затвердила владу більшовиків, в тому числі і на Україні. Та поразка Української національної революції не зупинила відданих своїй державі патріотів. Боротьбу продовжили люди, які були готові віддати життя за свою країну і за свій народ. Це була Організація Українських Націоналістів (ОУН) та створена згодом нею Українська Повстанська Армія (УПА).

Хоча і дотепер ОУН та УПА приписують фашистські і нацистські погляди і діяння, але це не зовсім так. Фашизм в Італії зародився для придушення анархії, німецький нацизм для возвеличення німецької раси, з приниженням інших, і для світового господства. Український націоналізм хоча і вважав за доцільне використовувати тоталітарні методи на першій стадії розвитку майбутньої держави, але лише для затвердження нового ладу, для зміни поглядів радянізованого населення України. Український націоналізм, перш за все боровся за створення власної держави, а не за якісь ідеї, він прагнув лише реалізувати споконвічну мрію українського народу.

1. Українська національна політика в 1941 році

Початок ВВВ став поштовхом до нового розвитку подій на Україні: повне завоювання українських земель німцями і досить-таки ліберальна політика окупаційної влади до населення.

Також спостерігалась активність всіх тих рухів, котрі при радянській владі працювали у підпіллю.

Та перше захоплення німцями ("хай буде сам чорт, аби лише не більшовик") змінилось більш реалістичними поглядами на новоявленого окупанта України. В зв'язку з цим виникає ситуація існування української офіціальної і неофіціальної політики, котру підтримує уряд Української Народній Республіки, ОУН, Союз Монархістів. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подій 30 червня 1941 року проголосила (прийняла) політичний акт:"Акт проголошення Української держави" і "Акт консолідації українських політичних сил".

Зміст цих документів заключався в тому, що необхідно тримати зброю в руках до тих пір, поки не буде створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спільну роботу з німцями. Цікаве те, що цю ідею створення влади під німецьким протекторатом підтримував (благословив) сам митрополит Шепетицький. На чолі виконання цього "декретом" С.Бендери було поставлено Ярослава Стецька. Але, як потім виявилось, то були несерйозні кроки, митрополита було введено в оману, та й самі німецькі власті не маючи спочатку нічого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакційні заходи щодо "Влади Стецька". На горизонті історії в той час з'являється Iван Легенда, "Лейтенант Легенда", провідник групи С.Бендери, який став міністром політичної координації у військових сил, своїми указами наробивший таких справ, що репутацію актів було сильно підмочено (наприклад, було анульовано 4-й універсал Української Центральної Ради від 22.01.1918 року).

Взагалі ці укази підлягають справедливої критиці, бо переважно - в анархії і дезорієнтації мас, у появі юридично-державного дуалізму вони зіграли головну роль.

В реальності ж основною лінією "Великої політики" української думки були наступні тези:

Суверенітет України,

Ворог України:

- Всеросійська імперія (і комунізм);

- нова Росія, якщо не відмовиться від своїх претензій на Україну як на свою, "законну" частину;

- Германія;

- Польща;

Боротьба за суверенітет лиш з принципу етнографії;

Продовжувати антиворожу пропаганду.

Але як виявилось на ділі, люди на окупованих землях відмежувалися від політичних партій. Тому проводиться політика заслання "агітаторів", "комісарів" в Центральну та Східну частину України, при цьому яскраво видно протистояння ідей ОУН крило під головою Мельника і "Бендерівців". Та агітація мала реальні наслідки (змінювались кадри державного сектора). Однак німці заборонили всякі політичні організації і "Держава" С.Бендери розпалась. Так чи інакше, Україна в цей період ,на мій погляд, не мала вибору: в любому випадку вона залишалась під владою Германії чи Радянської Росії, виникає едино вірна реакція українців - починається підпільне озброєння. А сам український антикомуністичний центр було розподілено по таким центрам :

- полісся (УНР);

- буковина (ОУН);

- львівський (С.Бендера).

2. Партизанська акція УПА

22 червня 1941 року замість Українського Національного Відродження з'явилась Українська Повстанська Армія. Військові дії ведуться в основному проти НКВС. Також проводяться акції по захопленню транспорту і трудоресурсів у більшовиків, збір зброї.

В Сарнах з'являється школа "міліціонерів" котрих готує для себе німецька армія. Як стверджує Т.Б.Боровець набір Українців був "ідеологічно" підготовано як "воїнів Поліської Сечі". Коротше кажучи це була спроба, використовуючі можливості підготовки більш військової ніж якоїсь іншої, підготувати кадри для української армії.

Перша військова акція УПА проходила на території Полісся, котра в принципі була "нічийною землею". Німці стримко пройшли це місце, залишивши за собою розрізняни частини радянських військ, яки затим стали об'єднуватись в партизанські загони. Німці не бажають признавати Поліську Січь - тіж загони міліції, якими керує і які підлегли законам УНР. Було досягнуто компромісу в тому, що це буде напіввійськова - напівміліцейська акція по очищенню від більшовицьких загонів цілого Полісся. Якщо коротко описати цей "генеральний наступ" отримуємо:

Встановлення зв'язків з Білорусією (відділ самооборони В.Родзька і М.Вітучика);

Переговори з С.Бендерою ОУН (у Львові було досягнуто позитивної (для УПА) домовленості з ОУН );

Аналогічний договір з монархістами (про участь монархістів в рядках УПА);

Тут неможливо не сказати про таку історичну особу як полковник Д'яченко, командир кавалерійського полку "Чорних Запорожців", який став командиром Поліської Січі. А сам Бульба-Боровець став головнокомандуючим УПА та окружним комендантом міліції в м. Сарни. Але трапилось так, що Д'яченко і ще декілька офіцерів були вимушені виїхати у Польщу. На щойно звільнене місце було з впевненістю призначено підполковника П.Смородського, зігравшого важливу роль в управлінні УПА. Автоматично, щоб дійсно укріпити свій авторитет керівництво УПА проголосило положення, визначивши політичну програму армії. Це ,на мій погляд, був своєчасний і правильний крок.

Коротко про цю платформу "За що бореться УПА" можна сказати, що:

це народна українська армія, її членами можуть стати всі українці;

непідлеглість жодній політичній партії, дії її підкорюються законам лише Влади Української Держави;

боротьба проти всіх захватників і окупантів України для відродження суверенної Української держави;

визнання принципів демократії, рівноправності, законів про людину, рівного признання всіх вір і релігій;

підтримка всіх форм власності, захист людини як від державного капіталізму так і від приватного капіталу;

в промисловому і сільськогосподарському відношенню Україна повинна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина - акціонер; земля - для трудівників; державне, кооперативне та приватне хліборобство, планова перебудова економіки;

вільна праця, культурні, медичні і інші питання.

Як свідчать факти, програма знайшла підтримку багатьох колах населення. Мені ж здається, що багато питань - про устрій державного апарату, якихсь механізмів законотворчої та виконавчої влади не було зачеплено або мались на увазі як закони "Уряду Української Держави" і взагалі, цю програму я також оцінюю позитивно.

Та повернімось до історичних фактів, зараз хочеться все-таки завершити розповідь про наступ Поліської Січі. 20 серпня 1941 року по всьому Поліссю, разом з військовими формуваннями Білоруської Самооборони розпочався наступ Поліської Січі. Це такі райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (Новгород-Волинський), так названа "лінія Сталіна", Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте місто Олевск, очищено від більшовицьких формувань багато областей.

Підбивши короткі підсумки можна сказати:

Ця операція мала національний, політичний і військово-стратегічний характер;

Операцію викликала "нахабно-захватницька політика комуністичної Москви по відношенню до Білорусії і України";

В операції приймало участь більш 15 тис. чоловік (10 тис. українців і 5 тис. білорусів) з обох сторін;

Вона показала переваги слабо-озброєної, погано-організованої та багатої народним духом і почуттям національної гідності спільної армії українців і білорусів над достатньо сильними червоними партизанськими загонами та формуваннями.

Помічаємо, що німецькі війська ніякої участі у військових діях не приймали, озброєнням та іншим бойовим знаряддям Поліську Січ та загони Білоруської самооборони не забезпечували а навіть, навпаки, деколи заважали й обмежували розвиток подій.

На мене справило величезне враження той факт, що до сих пір про цю бойову операцію українського і білоруського народу я не знав, а взнавши, був вражений розмахом та результатом дій, бо величезна територія Полісся була звільнена від впливу партизанських загонів більшовиків.

3. Олевська республіка

В величезному трикутнику Луцьк - Гомель - Житомир вже навіть німців не вважали за ту велику силу, що брала Київ і Смоленськ, і шла далі, на Москву. Центром республіки - а саме так стали називати лісове населення цей звільнений від окупантів шматок землі - стало невелике районне містечко Олевськ.

Дивні речі стали відбуватись зразу по приходу військ Польської Січі - Олевськ був центром воєнних дій і тепер - штабом: мешканці з радістю зустрічали визволителів, і це можна зрозуміти - цей факт існування острівців української незалежності серед німецьких окупантів. Одразу ж люди самі розпочали без сторонньої допомоги підіймати економіку - відпала потреба в колгоспах і радгоспах, почали відкриватись невеликі промислові підприємства та ін. Все це показує, що українська нація має дуже сильну віру і мрію - хоч на пожарищі та голій, але рідній землі спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль в становленні краю зіграв Петро Смородський - начальник штабу УПА. Відбулося й культурне становлення - відкриваються церкви, школи, нові й старі газети "Вісті", "Слово", "Голос", "Гайдамакі" - що стала офіційним джерелом Поліської Сечі. Виникає в історії ще одна вагома фігура - Iван Митринт, котрий очолює редакцію "Гайдамака". Він хоче створити "Українську національно - демократичну партію", має деякі "ліві" погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) і намагається посилаючись на свій та інші авторитети втягнути УПА в політичну боротьбу. Та позиція верхівки УПА нехитна - вона підкорюється лише законній владі.

Потрібно відлити те, що існування Олеської республіки навіть чисто теоретично стоїть під знаком питання. I дійсно, згодом німці почали присилати своїх інспекторів, вимагаючи бездоганного підкорення української військової одиниці - а Поліська Січь саме такою і була в той час. В керівництві УНР було піднято питання про припинення існування республіки і перехід в підпілля. На мій погляд, таке рішення було досить мудрим - це давало можливість скоротити по над 10 тисяч бойових членів Поліської Сечі, бо ж партизанські загони радянських військ було витиснено аж у брянські ліси, а от втримувати звільнену територію ставало все важче.

Так чи інакше 15 листопада 1941 року Поліська Січ УПА була само ліквідована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнізон, якій проіснував на декілька днів довше.

Отже, виконавши свій бойовий обов'язок, ця "армія без держави" - Поліська Січ припинила своє існування. Але у бійців не зникло бажання боротись проти ворогів рідної України.

4. Україна в 1942 році

Штаб бувшої Поліської Сечі розділився - одна частина людей відійшла від справ, друга оголосила підпільно-бойові акції організації УПА. °Її штаб був розташований в лісництві Людвипольського району.

На початку 1942 році Т.Бульба-Боровець зустрічається з президентом Уряду А.Левицьким. Була змальована така політична ситуація на Україні.

заборона німецькою владою прав українській нації на самостійність і незалежність;

жорстока окупація, варварство в економіці, інших областях;

знищення культурних та етнологічних цінностей ("рабам не потрібна освіта, їх справа - чорна робота");

масові облави; дії агентів НКВС, білогвардійців та інш;

внутрішня партійна міжусобиця націоналістів.

Таким чином склалась катастрофічна ситуація. I зносити все покірно від нового окупанта не можливо, і підняти нове повстання теж не можна. Домовились бити німців, але не шляхом загального повстання, а окремими "літаючими бригадами" - починаючи з часу, коли Гітлер вийде до Волги. Одним з головних осіб майбутніх дій був полковник I.Литвиненко, зв'язний Президента.

Отже, вже весною 42-го паралельно гітлерівськім "Amt" окупаційним і політичним силам, стала діяти система прихованої суверенної української влади - "Лісове царство".

Боротьба має вестися в політично-пропагандистському та військовому напрямках (війна як з цивільною адміністрацією Гітлера, так і воєнні дії на західному фронті).

Дуже цікаві, по моєму, "законі українського партизана":

це не бандит, а чесний і мужній воїн;

воюй лише за національну ідею і для високих політичних цілій;

буде боротися до побудови Самостійної України;

йому заборонено займатись грабуванням;

він підлеглий командиру, хоч і є в той же час добровольцем і революціонером;

воїн що добре справляється з своїми обов'язками.

З цього видно, що фізична дисципліна була поганою, хоч ось на моральній дисципліні й тримався весь порядок. Також заслуговують на увагу й нові аспекти партизанської тактики УПА:- організація складається з невеликих партизанських груп;

- тактика "з -під землі і під землю";

- діяти скрізь, та не попадатись;

- жорстока підлеглість командирам;

- знаходитись постійно в руху;

- нічні напади, сіючі паніку;

- розвідка й контррозвідка.

Дійсно, це ідеальна програма для невеликих загонів партизан. Хочеться відмітити, що ворогами УПА вважало нацистському і комуністичну партії (НКВС та есесівців), - розстріл останніх на мисці без суду й слідства.

I ось вже під кінець весни 42-го всі головні задачі по реорганізації армії були виконані.

В цей час на Україні проходить злодійський масовий терор гестапо. Виникає голод, багато концтаборів та інше - жити стало неможливо тяжко. I "Ліс" стає єдиним притулком для людей.

5. Дві фази боротьби проти Гітлера

16 квітня 1942 року - це початок "першої фази" цієї боротьби. П'ять летучих бригад займаються партизанською війною: йде поповнення в ряди борців з числа тих, хто втікає від гітлерівських арештів, була в наявності чудова розвідка, співробітництво з українською поліцією - німці переполошилися, вони побачили "величезну армію", а диверсії українських партизанів на шляхах не давали спокійно жити всім структурам "нової" адміністрації. Але це була війна лише і лише з адміністративними органами.

Цікаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилі "запорожці пишуть до турецького султана", в якому роз'яснювала свої дії відносно Германії і Росії. У колах українського політичного і воєнно-революційного підпілля літом 42-го не було згоди та єдності щодо поглядів на методи боротьби. Група С.Бендери (М.Лебідь) стояла на пасивному шляху без партизанських диверсій: "партизани - це агенти ..... з ними нам не по дорозі" тим самим зупиняючи зусилля УПА.

Друга фаза партизанської боротьби заключалась в тому, що зважаючи на особливо тяжкий стан літом 1942 року видається указ всім "літуючим бригадам" бити ворога на всіх пунктах воєнно-стратегічного значення а особливу увагу звернути на системі транспорту та тилового забезпечення - від Чорного моря й до Білорусії і Балтики. Можна виділити таку операцію як Шепетівська, що мала більш демонстраційний ніж диверсійний характер. Проведено її було блискуче. Крім того, були випадки визволення військовополонених шляхом нападів на ешелони. Таким чином,партизанські загони показали свою силу, з ними стали рахуватись. Настав новий рубіж, рубіж переговорів.

6. Переговори: "УПА - радянські партизани","УПА - німецька влада"

Як повідомляє Бульба-Боровець та інші, фактично в 41-42 роках на території України радянські партизани не існували як реальна сила: загони під командуванням генерала Білова, Ковпака було розбито. Але з радянської сторони була добре організована розвідка, до того ж потрібно зважити й на все зростаючу недовіру простого народу до окупантів. Єдиною силою, котра могла вести війну проти німців була УПА. Москва вирішила (в зв'язку з вдалими операціями УПА) змінити відношення й курс своєї політики у відносинах з українською армією: з радянській сторони з'являються пропозиції розпочати переговори "не дивлячись на минулу антибільшовицьку компанію і помилки з обох сторін". В червні 42-го в трикутнику Олевсько-Рокитно-Городище було закинуто радянський партизанський загін під командуванням Медведєва для охорони радянської делегації і, як виявилось згодом не лише для цього.

Пропозиція Генштабу СРСР були такі:

- припинити ворожнечу (УПА і радянські партизанські загони);

- злиття УПА з Червоною Армією і на основі цього отримати допомогу;

- припинити антирадянську пропаганду в УПА ;

- підняти загальне повстання на Україні;

- всім членам УПА гарантувалась амністія за минулі гріхи.

Відповідь УПА не затрималась: УПА - суверенна військова одиниця УНР, з чужою армією не з'єднається, може бути лиш спілка; українські військові сили, що перебувають у стані війни з СРСР з 1917 року, готові згодитись на мир і на військовий союз проти Германії, якщо СРСР признає суверенітет; загальне повстання на Україні буде підняте лише в тому випадку, коли відкриється західний фронт і у всій Європі з'являться такі ж умови для повстання, інакше заколот приречений на невдачу і загрожує винищенням всієї української нації.

Відповідь Генштабу була така, що в якості суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружніх переговорів всіляко підтримувався і було дано згоду на перемир'я й нейтралітет.

Та переговори явно затягувались зі сторони УПА (на мій погляд потрібно було б таки якось знайти компроміс і з'єднати зусилля) - керівництво ж УПА боялось, що якщо відбудеться їх злиття - то це дасть привід Радянському Союзі "в'їхати" на Україну в якості визволителя та інше.

Так чи інакше до грудня 42-го переговори ні до чого не привели. Загін Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42-43-го проголосила українських національних партизанів "бандитами".

Перші переговори з німцями відбулися 23 листопада 42-го року з шефом СД Волині і Поділля Піцом. Ці й подальші переговори також нічого конкретного не принесли. Приведу, для прикладу, де які пункти, що ставилися на них :

Німці вимагали зупинити німецько-українську ворожу, перетворити УПА в легальну напів - військову поліцейську силу в системі німецьких військ, допомогти німцям знищити всякі антинімецькі групування, за що німці будуть зобов'язані припинити всі репресивні заходи проти населення України, а про організацію Української держави згоджуються говорити, лише після війни.

Контр-позиція українців: припинити всі репресії, визнати суверенну українську республіку негайно з усіма випливаючими з цього наслідками, розпустити всю цивільну німецьку адміністрацію, зупинити грабунок економіки та інших надбань України; УПА - це підпільна суверенна армія України і влитися може лиш в регулярну Українську національну армію.

На мій погляд, не погоджуватись з німцями було правильніше, це давало свободу й віру в становлення самостійної України.

7. Розкол УПА на дві групи

Ідеологічно - програмні розбіжності й партійна нетерпимість окремий групи С.Бендери (очолював Микола Лебідь (Максим Рубан) як плідник ОУН -С.Бендері) привела до того, що ця організація відважилась на такий крок: вона признала форму боротьби УПА проти німців та більшовиків і запропонувала розпочати переговори про спільні акції всіх революційних сил на Україні в лавах УПА!

9 квітня 1943 року такі переговори почалися. Пропозиції від ОУН - С.Бендери були такі:

1. Не взнавати політичної залежності від УНР, а підкоритись УПА, політичної лінії ОУН - С.Бендери.

2. Признати акт державності від 30.6.41 як єдину конституцію України.

3. Військовий відділ ОУН - С.Бендери включити до складу УПА, зробити спільний штаб під тією ж вивіскою - УПА.

4. Відкрити в УПА інститут партійних комісарів і службу безпеки.

5. Проголосити загальне революційне повстання на Україні.

6. Очистити територію майбутнього повстання від польського населення.

I так далі. Можемо собі уявити відповідь УПА на ці монопартійні, диктаторські пропозиції ОУН - С.Бендери. Тим самим 22 травня 43-го року переговори без успіху було припинено. А сам М.Либідь зробив досить такі цікавий крок - перейменував ОУН - Бендери в УПА і очолив штаб. З'явилося дві УПА, як раніш було з двома ОУН.

Нове керівництво УПА зробило такі наступні кроки, які привели до кривавих рік весною-літом 43-го - палило польські села, проголосило мобілізацію і 3-й крок національної революції і загальне повстання українців проти німців, спровокувала всю українську поліцію, давши німцям багату поживу до тюрем , повністю дезорієнтувало їх. В зв'язку з цім в липні цього ж року отаман Тарас Бульба-Боровець перейменував свою частину УПА в "Українську Народну Революційну Армію" (УНРА).

Висновок

Розглянувши різні аспекти вивчення національно-визвольного руху на Україні в 40-50-ті роки ХХ століття ми прийшли до таких висновків. Сьогодні існують незалежно один від одного декілька напрямків дослідження проблеми. Політичне підґрунтя проблеми, що було висвітлено не дозволить отримати цілісну картину подій, спираючись тільки на концепції представників одного напрямку, що, фактично, дотепер зберігається в історичній науці сусідніх з Україною країн Росії, Польщі. Завданням національної історичної науки є створення саме цілісної картини, оскільки це є важливим у виховній діяльності у найближчому майбутньому.

На прикладі вивчення національно-визвольної боротьби українського народу в 40-50-ті роки слід будувати також єдину систему просвітницьких заходів. Такий вибір може бути виправданим, оскільки хронологічно це є найближчий до нас період історії, який має героїчне наповнення і ще живі безпосередні учасники героїчного опору.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-визвольного руху 40-50х рр. //Республіканець.- 1995.- №1-2.- С.72-77.

2. Антибільшовицький Бльок Народів: збірка документів 1941-1956рр.- Б.М.: Видання ЗЧ ОУН, 1956.

3. Балканы в конце ХІХв начале ХХв. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе.- М.: Наука, 1991.

4. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз.- К., 1994.

5. Білас І.Г. Україна в Другій світовій війні.// Дніпро.1995. - №5-6. с.2-15.

6. Білоус В., Кучер В. Встановлення советської влади в західній Україні: зворотній бік медалі.//Альманах “Гомону України”.- 1995.- С.90-104.

Размещено на Allbest.ru

...