Політизація українського жіночого руху в Галичині: 1921-1939 рр.

Висновки

1. Вивчення політизації українського жіночого руху в контексті суспільно-політичних процесів першої половини XX ст. - належить до актуальних проблем історіографії, оскільки її розв'язання сприяє визначенню реального внеску українського жіночого руху в суспільно-політичні змагання українців.

2. Упродовж 1921-1939 рр. український жіночий рух за умов Другої Речі Посполитої продемонстрував високий рівень самоорганізації, сформував чітку трьохступеневу структуру - товариство “Союзу Українок” з центром у Львові, а також повітові філії у містах та гуртки у селах. Внаслідок консолідаційних процесів “Союз Українок” створив “Всесвітній Союз Українок” - об'єднання територіальних організацій Східної Галичини, Волині та еміграційних, яке творило надбудову українського жіночого руху. Другою організацією стала Дружина Княгині Ольги, сформована на правах політичної партії. З її уконституюванням, жіночий рух здобув можливість легальної діяльності у суспільно-політичній сфері. Союз Українок та Дружина Княгині Ольги існували на взаємодоповнюючій основі, розмежувавши компетенції, у культурно-освітній, економічній та суспільно-політичній діяльності.

3. Незважаючи на державницький принцип представництва в міжнародних жіночих організаціях, “Союз Українок” демонстрував на міжнародному рівні разом з еміграційними жіночими організаціями загальноукраїнську модель, став повноправним партнером у таких організаціях, як Міжнародна жіноча рада, Міжнародна жіноча ліга миру і свободи, Міжнародний жіночий союз. Членство у цих організаціях засвідчувало рівень розвитку українського руху та давало змогу пропагувати українське питання на міжнародному рівні.

4. Український жіночий рух у Галичині опонував західному фемінізмові, конструюючи український варіант національного фемінізму. Поєднання національних і соціальних інтересів, ідея - національна та визвольного жіночого руху вказували на особливість ідеологічного становлення руху, його дуалізм. Враховуючи чітко визначений національний характер, концептуальну спорідненість із міжнародним фемінізмом, слід визнати, що певна негація в українському суспільстві до ідеї визвольного жіночого руху була спричинена зростанням кризових явищ у міжнародному жіночому русі.

5. Ідеологічний діалог поміж “Союзом Українок” і національними суспільно-політичними течіями сприяв кристалізації ідейних основ руху. Опираючись на націонал-демократичну платформу, “Союз Українок” виявляв негативний підхід до комуністичної та критичний - до соціалістичної інтерпретації завдань жінки. Він визнавав ослаблення руху через втрату популярності ідей визвольного руху серед кіл молодшої генерації, яка віддавала перевагу ідеї українського підпілля, натомість зумів відстояти ідейні принципи руху перед католицькими колами, усвідомивши необхідність підсилити ідею жіночого руху релігійним аспектом. Загалом, український жіночий рух у своїх організаційних структурах (Союз Українок, Всесвітній Союз Українок, Дружина Княгині Ольги) пройшов цілісний шлях становлення та сформував ідейно-політичні засади, які визначали норму та постулати об'єднаного жіночого руху.

6. Інтегруючись у суспільно-політичну сферу діяльності “Союз Українок” перетворився на громадсько-політичну організацію, яка сприяла формуванню нового типу жінки-громадянки. Провід товариства, не тільки розробляв конкретні реформи політичного характеру, але й виступав каталізатором суспільно-політичного життя краю, спрямовував своїх членів до здобуття належного становища жінки в суспільстві, що було типово і для суфражистської течії.

7. У програмних документах найбільш впливових політичних партій було визнано й зафіксовано рівноправне становище жінки у всіх ділянках суспільного життя. Принципи надпартійності організації, індивідуальна належність до партій членів жіночого товариства, відмова від практики створення окремих секцій при партіях сприяли інтеграції жіночого руху у суспільно-політичну сферу. Оскільки політична орієнтація членів руху була неоднорідною, а “Союз Українок” не допускав перетворення організації у прибудівлю будь-якої партії, то з часом на терені жіночого руху відбулася політична диференціація. Одним із діючих елементів українського політичного життя виступала Дружина Княгині Ольги, яка брала участь в інституалізованій політиці легітимним шляхом, однак не виявила свого партійного обличчя, залишившись політичною організацією, що об'єднувала жінок різної політичної орієнтації.

8. Участь “Союзу Українок” у виборчих кампаніях полягала у формуванні політичної та правової культури українок, стимулюванні їх соціальної активності. З отриманням права голосу жіноча організація навчала жінку користати з виборчого права, що в українському контексті означало передусім орієнтацію на національно-політичний табір. У період виборів партійні угруповання здійснювали конкретні кроки у напрямку опанування жіночими організаційними структурами. Розвиток українського жіночого руху в правовому полі сприяв політичній самореалізації жінок не тільки біля виборчих урн, а й у великій політиці.

9. Присутність учасниць жіночого руху у парламентському представництві у найбільш результативні - 1928-1935 рр. підвищувала престиж і популярність жіночого руху в суспільстві та забезпечила визнання з боку міжнародних жіночих організацій. Це давало змогу “Союзу Українок” відстоювати свої позиції, разом з Українською Парламентарною Репрезентацією включатися у спільні політичні акції у Другій Речі Посполитій та на міжнародній арені. Парламентська діяльність використовувалася українськими жінками-політиками для протистояння асиміляційній політиці уряду, впливу на законодавчі процеси під час впровадження реформ освіти, виховання, суспільної опіки.

10. У період консолідаційних процесів жіноцтво демонструвало максимум снаги та оригінальності у конкретизації своїх домагань, що знайшло своє виявлення на Українському жіночому конгресі та під час підготовки Всеукраїнського національного конгресу. Маючи своє представництво в Контактному комітеті жіноцтво послідовно утверджувало консолідаційні тенденції на шляху реалізації державницьких прагнень.

11. На терені міжнародних жіночих організацій представниці українського жіночого руху настирливо відстоювали право українського народу на державне самовизначення, привертали увагу світової громадськості на порушення громадських прав українців у Радянському Союзі, Польщі та Румунії.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

1. Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи: Збірник документів і матеріалів / Упоряд. Мирослава Дядюк. Львів, 1998. 844 с.

2. Дівчина-хорунжий // Старожитності. Двотижневик. К.: “Пам'ятки України”, 1993. Ч. 11-12. С. 22-23.

3. Ольга Басараб-Левицька: трагедія 1924 року // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 7: Збірник на пошану професора Юрія Сливки. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2000. С. 320-334.

4. Документи і матеріали до історії та теорії пресознавства // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. Вип. 7. Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, Науково-дослідний центр періодики, 2000. С. 446-514.

5. Борис Монкевич. Організація регулярної армії Української держави 1918 р. / Підгот. М. Дядюк // Україна в минулому. Вип. 7. Київ-Львів: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, Львівське відділення, 1995. С. 67-112.

6. Харевич Луція, Генрика, Марія // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Випуск перший (XIX ст. - 1930-ті рр.). К: Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 1999. С. 334-335.

7. Участь жінок у діяльности Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (Хронікально-біо-бібліографічний аспект) // З історії Наукового товариства ім. Шевченка: Зб. доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. Львів, 1998. С. 101-150.

8. Жіночий рух на Гуцульщині: суспільно-політичний аспект // Історія Гуцульщини. Львів: Логос, 2000. С. 107-134.

9. Сфрагістичні пам'ятки українського жіночого руху // Шоста наукова геральдична конференція (Львів, 27-29 березня 1997 року): Матеріали. Львів, 1997. С. 29-31.

Анотація

Дядюк М. С. Політизація українського жіночого руху в Галичині: 1921-1939 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01. - Історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Національної академії наук України. - Львів, 2002.

У контексті суспільно-політичних процесів Галичини 1921-1939 р. в умовах Другої Речі Посполитої досліджена політизація українського жіночого руху. Визначено основні етапи організаційного становлення інституційної основи руху - товариства “Союз Українок”, поширення його мережі і чисельності учасників руху. Простежено впровадження нових структурних ланок і зміни, викликані їх уконституюванням та форми представництва в рамках міжнародних жіночих організацій. Відтворено ідейно-політичні засади жіночого руху, їхню еволюцію та вплив на ці процеси українського суспільно-політичного середовища. Проаналізовано інтеграцію жіночого руху в суспільно-політичну сферу, вплив українських політичних партій на його політизацію, простежено формування і впровадження механізмів участі жіночих організацій у політичних акціях, розкрита їхня взаємодія з європейськими суспільно-політичними процесами першої половини XX ст. Висвітлено основні аспекти діяльності представництв українського жіночого руху Галичини в польському парламенті, у період політичної консолідації і міжнародній арені жіночих організацій.

Ключові слова: український жіночий рух, політизація, консолідація, національно-визвольні змагання, суспільно-політичні процеси.

Аннотация

Дядюк М. С. Политизация украинского женского движения в Галиции: 1921-1939 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича Национальной академии наук Украины. - Львов, 2002.

В контексте общественно-политических процессов Галиции 1921-1939 г. в условиях Второй Речи Посполитой исследуется политизация украинского женского движения. Определены основные этапы организационного становления институционной основы движения - общества “Союз Украинок”, распространения его сети и численности участников движения. Изучены внедрение новых структурных звеньев и изменения, вызванные их развитием и формы представительства в рамках международных женских организаций. Воспроизведены идейно-политические основы женского движения, их эволюция и влияние на эти процессы украинской общественно-политической среды. Проанализирована интеграция женского движения в общественно-политическую сферу, влияние украинских политических партий на его политизацию, рассмотрены процессы формирования и внедрения механизмов участия в выборных кампаниях и политических акциях, раскрыто взаимодействие с европейскими общественно-политическими процессами первой половины XX ст. Освещены основные аспекты деятельности представительств украинского женского движения Галиции в польском парламенте, в период политической консолидации и на международной арене женских организаций.

Ключевые слова: украинское женское движение, политизация, консолидация, национально-освободительное движение, общественно-политические процессы.

Annotation

Diadiuk, Myroslava. Politicization of the Ukrainian women's movement in Galicia, 1921-1939. - Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of historical studies, specialization 07.00.01. - History of Ukraine. - Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the Ukrainian Academy of Science. - L'viv, 2002.

This study focuses, within the context of socio-political developments in Galicia 1921 through 1939, on the politicization of the Ukrainian women's movement. At the same time the author analyzes the organizational bases of the women's movement, the theoretical and political principles upon which it developed, and the integration of the women's movement into the socio-political sphere. The participation of women in political activities, cooperation among the various women's organizations, as well as the contributions women's organizations made to the national liberation and political movements of the first half of the twentieth century are among the major topics presented in this work.

During the interwar period, Ukrainian women within the political confines of the Second Polish Republic demonstrated a high degree of community organization. The women created a three-level structure - the Union of Ukrainian Women, with its center in L'viv, regional organizations in districts, and branches in villages. As a result of growing need for consolidation, the Union established a World Union of Ukrainian Women, composed of women from Eastern Galician territories, from Volyn and from countries where there was a Ukrainian йmigrй community. Another consolidating organization was the Corps of Princess Olha which was established as a political party. The creation of a political party made it possible for the Ukrainian women's movement to take a direct, legal, and active part in the social and political life of the area. Both organizations - the Union of Ukrainian Women and the Corps of Princess Olha - complemented each other dividing political, economic and cultural activities.

Despite the fact that the Union of Ukrainian Women could not remain a full-fledged member of international women's organizations, since most of those accepted only representatives of sovereign states, the Union of Ukrainian Women with the help of various йmigrй organizations was able to participate in the work of such major organizations as the International Council of Women, the League of Women for Peace and Freedom, and the International Suffrage Alliance. This participation, which included some degree of formal accreditation, enabled Ukrainian women to raise various aspects of the Ukrainian question on an international forum.

The Ukrainian women's movement in Galicia evidenced some opposition to Western feminism, attempting to construct a Ukrainian variant of national feminism. Ukrainian women tried to fuse national and social aspects of the liberation movement, a dualism that characterized the movement throughout the period. Hence, although the Ukrainian women's movement was clearly linked in its basic framework with general Western feminism, the Ukrainian community as such was highly skeptical about the actual goals of Western feminism. This negative attitude increased as the ideological crisis within the Western women's movement became increasingly evident in the 1930s.

Ideological discussions between the Union of Women and the national socio-political camps contributed toward the crystallization of the ideological bases of the women's movement. The Union of Women, grounded in a national-democratic ideology, openly opposed the Communist movement and was quite critical of the socialist interpretation of the role of women. While losing popularity among the younger generation of women, who for the most part opted support of direct political action, open or clandestine, the Union was able to defend itself from attacks from the right, drawing on the support of the Ukrainian Catholic clergy. On the whole, the Ukrainian women's movement as manifested in its organizations, the Union of Ukrainian Women, the World Union of Ukrainian Women, and the Corps of Princess Olha, articulated the ideo-political norms that came to characterize the Ukrainian women's movement.

The Union of Ukrainian women was able to transform itself from a social organization into a community-action political structure that promoted the development of an ideal of a woman-citizen. The leadership of the organization developed concrete political platforms, served as a catalyst for socio-political development in the land, and at the same time promoted standard feminist goals.

The programs of the organizations stressed legal and political equality of women, but avoided identification with any political organization. Rather, the Union encouraged its members to take an active part in political parties of their choice. The Union of Ukrainian Women opposed the creation of women's sections of the various political parties, arguing that women cannot become an addendum to any singly party but should take part in all aspects of the life of the parties. The unwillingness of the Union to come out for one specific political orientation led eventually to a differentiation in the views of the members. The Corps of Princess Olha opted for legal participation in political life, but remained unwilling to identify itself with any single political party.

Women actively promoted social and political involvement. The Union held workshops on election rights and procedures and discussions on the political platforms of the parties. The Union was particularly active during election campaigns. The growth in visibility of Ukrainian women on the political home-front helped them in their quest for international recognition.

The presence of the women's movement activists in parliament during the critical 1928-1935 period raised the prestige and popularity of the women's movement in society and assured its recognition in the international women's organizations. This enabled the Union of Ukrainian Women both to promote its own issues, and work within the Ukrainian caucus in the Sejm on political activities in the Second Polish Republic, as well as on international forums. Ukrainian women-politicians used their parliamentary activities to forestall the government's policy of assimilation of non-Polish inhabitants, to influence legislative processes during the introduction of education and social welfare reforms.

During the consolidation processes Ukrainian women demonstrated great eloquence and originality in stating their priorities, which culminated in the Ukrainian Women's Congress and in the preparation for the All-Ukrainian National Congress. Through their representatives in the Contact Committee Ukrainian women determinedly emphasized consolidating tendencies on the road to statehood.

At international women's forums, Ukrainian women's movement representatives promoted the idea of Ukrainian self-determination, Ukrainian desire for independence, and focused the attention of the international community to violation of human rights of Ukrainians in the Soviet Union, in Poland and in Romania.

Key words: Ukrainian women's movement, politicization, national liberation struggle, social and political processes.

Размещено на Allbest.ru