Українська наука 18 - початку 19 століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська наука 18 - початок 19 ст

Суперечливим і складним був розвиток науки в Україні. Ні Росія, ані Австро-Угорщина не були зацікавлені у проведенні наукових досліджень в Україні, з підозрою сприймали прогресивні ідеї. Проте українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток науки. Розвитку науки в Україні сприяли численні наукові товариства, що виникли в 70-90-х роках: дослідників природи (у Харкові, Києві та Одесі), математичні (у Харкові), фізико-математичні (у Києві), історико-філологічні при Харківському, Новоросійському університетах, історичне - Нестора-літописця, наукове - ім. Т. Шевченка у Львові та ін. Розвиток науки в Україні був тісно пов'язаний з вищими навчальними закладами, переважно з університетами. Тут формувалися наукові школи. У Харківському університеті кафедру механіки очолював О. Ляпунов, який створив загальну теорію стійкості руху. Київський математик М. Ващенко-Захарченко уклав ряд підручників, за якими навчалося багато поколінь. Кафедру фізики Київського університету очолював М. Авенаріус - основоположник однієї з перших у Росії наукових шкіл молекулярної фізики. Один із засновників рентгенографії та рентгенології в Росії М. Рильчіков з 1880 по 1902 рр. працював у Харкові.

Розвиток хімічної науки пов'язаний з ім'ям М. Бекетова, який з 1855 по 1887 рр. очолював кафедру в Харківському університеті і заклав основи нової наукової галузі, металотермія, і нового напрямку - фізичної хімії.

Геологічна наука зобов'язана своїм розвитком діяльності К. Феофілактова, який заснував Київську школу геології. Основоположником палеоботаніки став І. Шмальгаузен. Плідну діяльність в області біологічної науки в Новоросійському університеті розгорнув видатний учений І. Мечников, який разом з М. Гамала відкрив в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. У цьому ж університеті у 1871-1876 рр. засновник російської фізіологічної школи І. Сєчєнов очолював фізіологічну лабораторію.

У золотий фонд медицини увійшли праці талановитого київського хірурга Ю. Шимановського, основоположника гістофізіологіі Н. Хржонщевского, засновника вітчизняної експериментальної гігієни В. Суботіна. наука культура бекетов потебня

Гостра ідейна боротьба супроводжувала розвиток гуманітарних наук. Ідеї розвитку економіки, науки, освіти, необхідності морального вдосконалення суспільства обстоювали Я. Ковельський, І. Котляревський, В. Каразін, П. Грабовський.

Історична наука збагатилася рядом творів М. Костомарова. З-під його пера вийшли книги «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та ін.

Лазаревський видав свої дослідження історії Лівобережної України, В. Іконников - фундаментальну працю «Досвід російської історіографії». Численні праці з історії, археології, етнографії написав В. Антонович, зокрема «Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1768 рр.», «Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії».

Незважаючи на жорстокі переслідування української мови, велику роботу з дослідження, а також дослідження літератури і фольклору виконували П. Житецький, О. Потебня, М. Петров. Великий внесок у дослідження історії та теорії української літератури зробив І. Франко. Фольклористика та етнографія поповнилися працями М. Сумцова, П. Чубинського, М. Драгоманова, Б. Грінченка та ін.

Дуже багато українських вчених працювали в університетах, духових академіях, політехнікумах, технічних інститутах та інших високих школах, в Російській Академії Наук, у Воєнній Академії. Викладали, за умовою часу, польською, німецькою, російською мовами, і завойовували славу тим державам де працювали. Софія Ковалевська, народжена Круковська, була професором Стокгольмського університету. Мало хто знає, що вона родом із Полтавщини, родичка Косачів. З Харківщини походив її чоловік, М. Ковалевський, світової слави соціолог. Великої слави здобув математик М. Остроградський, родом із Полтавщини, іменем якого названо деякі математичні формули. Українцями були -- К. Ушинський, славетний педагог; історик літератури Д. Овсянико-Куликовський; академіки Російської (Всесоюзної) Академії Наук: Д. Петрушевський, історик; І. Грабар, унук А. Добрянського; історик мистецтва, професор А. Ясинський -- славіст; філософ П. Юркевич, академік Російської, Чеської, Паризької та Української Академій Наук; основоположник геохімії та біогеохімії, іменем якого названо мінерал -- вернадіт -- В. Вернадський.

Не наводячи довгого реєстру українських вчених, яких зараховується до російської культури, згадаю філософа В. Соловйова: за нього йде суперечка між двома таборами -- російським і українським, хоч не викликає сумніву походження його від роду Сковороди по матері і походив він з українського роду й по батьківській лінії. Але це невідомо російським авторам, і С А. Левицький пише «Три разговора" В. Соловйова, наряду з „Легендою о Великом Инквизиторе" Достоевского -- безсмертные памятники пророческого духа русской литературы. «Три разговора” -- это русский Апокалипис».

Величезне число українських митців зараховано до російської культури: Флавицький, Трутовський, Ге, Репін, Савченко-Бєльський, Врубель, Маковський, М'ясоєдови -- Г. Г. та І. Г. і ряд інших збільшували славу російського малярства. Доля П. Чайковського, славетного композитора, дуже показова: українські історики музики вважають ТІ. Чайковського за росіянина, а в Московській консерваторії вважали за чужинця, бо в його творах не знаходили елементів російської музики. Багато українців прикрашали ї прикрашають російські театри: краса російської драми, М. Савина, походила з Ізюма, М. Доліна, І. Алчевський, Л.Собінов, І.Козловськийта багато інших. Були українці.

Трагедія ХІХ ст. полягала в тому, що, на відміну від XVIII ст., у тому столітті почали вважати за росіян («русских») усіх, що працювали в російських установах, розмовляли російською мовою, друкували твори в російських часописах і т. д. Здійснилося побажання Катерини II, щоб сама назва Гетьманщини зникла; у XIX ст. стала зникати сама назва України, яку офіційно замінила спочатку «Малороссия», а далі «Юго-Западный Край» та «Южнорусские губернии».

Проте -- не все втратила Україна. Залишилося те, чого не можна було знищити: спогади про волю, про Державу. І оці спогади лякали російський уряд.

Список літератури

1. Авдієв В.И. Історія Древнього Сходу. М.: Госполитиздат, 1953. 758 с.

2. Антична Греція. В 2-х тт. М.: Наука, 1983.

3. Асеєв Ю.С. Джерела. Містецтво Киiвськоi Русi. ДО.:Мистецтво, 1979. 216 з.

4. Барг М.А. Епохи і ідеї. Становлення історизму. М.: Думка, 1987. 348 з.

5. Белiчко Ю.В. Українське радянське мистецтво перiоду громадянської вiйни. ДО.:Мистецтво, 1982. 183 з.

6. Бiлецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII столiття. ДО.:Мистецтво, 1981. 159 з.

7. Богомолов А. С. Антична філософія. М.: изд-у МГУ, 1985. 368 з.

8. Віннічук Л. Люди, вдачі і звичаї Древньої Греції і Ріма. М.: Вища школа, 1988. 496 з.

9. Воропай Про. Звичаї українського народу. ДО.:Оберiг, 1993. 590 з.

Размещено на Allbest.ru