Національно-визвольна війна 1917 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Українське державотворення 1917-1920 рр. становить серцевину історії Української революції. Політичне становище в Україні після повалення царизму. Українська Центральна Рада та її відносини з Тимчасовим Урядом Росії.

Російський царизм не витримав випробувань Першої світової війни. Загострення суперечностей привзело до лютневої 1917р. демократичної революції. Самодержавство було знищене. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду й Рад робітничих і солдатських депутатів. Активними в петроградських подіях були і українці - солдати Волинського полку. Згодом у Петрограді на початку березня 1917р. утворився Тимчасовий український революційний комітет

Повідомлення з північної столиці в Україні сприймалося по-різному. Позбувшись шоку, поступово починають включатися в політичне життя різні групи й партії, які формують нові революційні органи. Серед перших була Рада об'єднаних громадських організацій (голова М.Страдомський).

На периферії створюються губернські і повітові комісаріати. Обираються Ради робітничих та селянських депутатів на чолі з меншовиками й есерами.

Не залишились осторонь і представники українських політичних партій. Вони, за ініціативою Товариства українських поступовців, створюють у Києві Центральну Раду.

1. Революція 1917 р. та діяльність Центральної Ради

1.1 Революція 1917 р.

Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. У період 1917-1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська держава, ЗУНР), але державну незалежність втримати не змогла. Отже, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком несконсолідованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, розбіжностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами. Однак, не досягши своєї цілі, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації, відродила традицію державності.

Передумовами до української революції стали:

- Залежне становище України та великодержавницька політика щодо неї з боку Російської імперії.

- Важке соціальне становище більшої частини населення (невирішеність аграрного і робітничого питання тощо).

- Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій унаслідку Першої світової війни.

- Лютнева демократична революція 1917 року в Росії.

- Піднесення українського національно-визвольного руху.

- Формування національних органів влади.

Ідейні засади українського національного руху:

- Формування в Україні відбудеться формування двох центів національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію - автономістів та самостійників.

Автономісти - це частина українського суспільства та національних політичних сил, що виступала за автономію України у складі Росії. До автономістів входили такі партії як, УПСР (укр. партія соц.-революціонерів (українські есери)), УСДРП (укр. соц.-демокр. робітнича партія (українські есдеки)), УПСФ (укр. партія соц.-федералістів (колишня ТУП, українські есфери)).

Самостійники - це частина українського суспільства й національних політичних сил, які виступали за незалежність України. До самостійників входили такі партії, як УДХП (укр. демокр-хліборобська партія (партія великих землевласників)), УПСС (укр. партія соц.-самостійників (колишня УНП)).

- Переважання на першому етапі української революції ідеї автономної України у складі Росії.

1.2 Утворення та діяльність Центральної Ради

Україмнська Центрамльна Рада (УЦР), також Центральна Рада -- спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу -- революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 -- 28 квітня 1918.

З ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови -- Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Резиденція УЦР - Педагогічний музей у Києві .

Мета: розв'язання національного питання.



Рис. 1

6-8 (19-21) квітня 1917 р. УЦР скликала Український національний конгрес у Києві, на якому були вирішені такі питання:

- Курс на національно-територіальну автономію у складі федеративної демократичної республіки Росії;

- Визнання УЦР представницьким законодавчим органом України, розширення її складу;

- Обрання комітету для ведення роботи між сесіями УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.

У результаті конгрес засвідчив прагнення лідерів ЦР забезпечити легітимність керівного органу українського руху, став першим реальним кроком творення української держави, відіграв важливу роль у справі піднесення авторитету ЦР, перетворення її у верховний орган, центр українського політичного життя та національного визвольного руху. Українським національним конгресом закінчився прогрес формування ЦР і розпочався другий період її діяльності - боротьба за автономію України.

Головні документи, які ухвалила Центральна Рада в період української революції це чотири універсали.

I Універсал Центральної Ради - 10 (23) червня 1917 р.

Основні положення:

- Надання автономії Україні у складі Росії;

- Центральна рада - вищий державний орган в Україні;

- Створення української скарбниці шляхом оподаткування населення;

- Необхідність скликання українських установчих зборів;

- Надання прав національним меншинствам України;

Наслідки:

- Фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;

- Створення першого українського уряду - Генерального Секретаріату;

II Універсал Центральної Ради - 3 (16) липня 1917р.

Основні положення:

- Визнання Тимчасовим урядом Генерального Секретаріату вищим крайовим органом в Україні;

- ЦР зобов'язана: ввести до свого складу російських кадетів (м), ЕСЕРів; відмовитися від самостійного введення автономії та зачекати до установчих зборів;

- Формування української армії під контролем російського командування;

Наслідки:

- Досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом;

- Липнева криза Тимчасового уряду;

- 4-9 (17-22) липня 1917 р. - виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений військами УЦР, поглибив розкол в українському національному русі).

III Універсал Центральної Ради - 7 (20) листопада 1917р.

Основні положення:

- Проголошення Української Національної Республіки, яка дорівнює 9 губерніям;

- Україна не відокремлюється від Росії, але влада належить лише УЦР;

- Ліквідація власності на землі і передача її народу без викупу;

- 8-часовий робочій день;

- Державний контроль;

- Свобода слова, друку, зборів;

- Вибори до українських установчих зборів на 27 грудня 1917 р., а їх скликання на 9 січня 1918 р.;

Наслідки:

- Закладення основ демократичного устрою Української держави;

- Неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в Універсалі заходів;

- Наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою Росії, з іншого - УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії;

IV Універсал Центральної Ради - 9 (22) січня 1918р.

Основні положення:

- Проголошення суверенної держави УНР, влада належить народу;

- Встановлення мирних відносин з Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною;

- Підтвердження свободи слова та друку;

- Передбачення створення міцної відновленої промисловості та проведення земельних реформ в інтересах селян;

Наслідки:

- Створення самостійної української держави - втілення мрій і боротьби багатьох поколінь;

- Можливість вирішувати нагальні соціально-економічні питання, не очікуючи на новий демократичний ;

Заключення Брестського мирного договору між УНР та Центральними державам. Основні умови договору:

- Завершення стану війни між сторонами;

- Відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій;

- Налагодження економічних взаємовідносин;

- Поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною (за окремою секретною домовленістю - обіцянка створити зі Східної Галичини й Буковини один «коронний край» із широкою автономією);

- Зобов'язання з боку України надати країнам Четвертного союзу 1 млн. т збіжжя тощо.

Значення укладення Брестського договору:

- Визнання України на міжнародній арені;

- Можливість продовжити процес українського державотворення;

- Відновлення влади УЦР;

- Залежність від німецької сторони, яка використала скрутне становище України для вирішення власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз'єднання українських етнічних територій у складі України;

- Створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четвертного союзу.

29 квітня 1918 року було прийнято УЦР Конституцію Української Народної Республіки, яка складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділах.

У квітні 1918 р. - створення у Києві УНР громади, яка розпочала переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту. А вже 29 квітня 1918 року владу було передано Всеукраїнським з'їздом землевласників генералу П. Скоропадському.

2. Директорія, її внутрішня та зовнішня політика

Директорія УНР -- найвищий орган державної влади відродженої УНР, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

До складу Директорії входили 5 осіб: Вінниченко, Петлюра, Швець, Макаренко, Андрієвський.

Початок боротьби проти гетьманського режиму та його повали. Страйки залізничників, селянські повстання на Київщині інспіровані більшовиками, заклики до збройної боротьби тощо.

Заключення Варшавської угоди 19-20 квітня 1919 р. С. Петлюрою з метою подальшого продовження війни між Директорією та Гетьманщиною.

Під час громадянської війни в Україні виникає таке явище, як отаманщина та махновщина - засилля збройних формувань в умовах відсутності реальної державної влади.

2.1 Внутрішня політика

У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, попри ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

2.2 Зовнішня політика

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися, і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків, але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії, і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

Причини поразки Директорії:

- Не створення стабільного політичного режиму;

- Заглублення соціального опору;

- Відсутність єдності серед національних демократичних сил;

- Не сприятливі зовнішні та політичні осьавини.

3. Радянська Україна у 1920-ті роки та встановлення тоталітарного режиму

В попередньому питанні, розповідаючи про проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки, довелось говорити про першу експансію більшовиків в Україну, створення Народного секретаріату та проголошення радянської влади в УНР. Як відомо, тоді, на початку 1918 р., більшовицька влада втрималась в Україні лише протягом кількох тижнів, була вона невиразною і нагадувала швидше набіг голодних грабіжників, яких стрімко вигнали з України німецькі та австрійські війська.

Відступивши з України весною 1918 р. під тиском німецьких військ, більшовики не могли примиритися з незалежністю України. В Україні була зосереджена значна частина енергетичних ресурсів, металургійної та машинобудівної промисловості, а головне - левова частка продовольчих ресурсів.

Вдруге більшовики прийшли в Україну на початку 1919 р. Цього разу більшовицька армія виглядала значно організованішою, а комуністичний режим набув певної концептуальної завершеності.

Ідейно-теоретичні основи комуністичного режиму:

- Лад суспільної організації, в якому суспільство або держава є власниками усього майна і в якому держава планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду.

- Концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації, що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва і може розглядатися як відгалуження.

- Жорстока централізація економіки; створення для управління господарським життям Української ради народного господарства (УРНГ), яка діяла під безпосереднім контролем Вищої ради народного господарства (ВРНГ).

- Встановлення державного контролю над виробництвом.

- Спроба побудувати державу-фабрику з тотальним плануванням розподілу матеріальних благ.

- Уведення загальної трудової повинності.

- Мілітаризація праці.

- Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників, карткова система постачання міського населення, перехід до прямого товарообігу, заборона вільної торгівлі, спроба ліквідувати товарно-грошові відносини.

У травні 1918 року ВЦВК Декретами ввели продовольчу диктатуру - насильницьке вилучення продовольства у селян. Початок продрозкладки (1918-1921 рр)

Червоний терор набирав жахливих обертів. Це були заходи які здійснювали більшовики проти широких соціальних груп, що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.

Весна-літо 1919 р. - розгортання боротьби за оволодіння Україною між трьома силами - білогвардійськими військами, Червоною армією та армією УНР.

Після усіх бойових дій за територію України переможцем з сутески вийшли більшовики. Почалось відновлення радянської влади та формальне визнання радянською Росією незалежності УСРР.

Росія намагалася створити в Україні міцні органи державної влади. 11 грудня 1919 р. - передача верховної законодавчої та виконавчої влади в Україні Всеукрревкому - Всеукраїнському революційному комітету.

З початку 1920 р. Україною прокотилася чергова хвиля націоналізації та відновлення політики «воєнного комунізму».

Основні заходи політика «воєнного комунізму»:

На початку року була створена Українська трудова армія, в якій нараховувалося 30 тис. бійців. На її чолі стояла Українська Рада трудової армії, яка підлягала Раді праці та оборони РСФРР, їй також підпорядковувалися всі економічні наркомати України. Компетенція РНК УСРР була зведена до мінімуму.

Х .Раковський вирішив створити паралельні радам комітети незаможних селян (КНС, комнезами) і наділити їх часткою повноважень, відібраних у рад. У квітні 1920 р. був опублікований декрет ВУЦВК про КНС. Вони одержували право здійснювати земельну реформи визначати продрозкладку, розподіляти серед бідноти частину зібраних продовольчих ресурсів. Завдяки комнезамам в Україні було зібрано у 1920 р. 71,5 млн. пуд. хліба.

Подібна політика мала два наслідки. Вона підривала основи економіки, посилювала продовольчу катастрофу. Голод вже у 1920 р. дав відчути себе в Росії, в Україні його вибух прийшовся на 1921-1922 рр. Другим наслідком стало посилення селянського опору політиці та практиці влади. Вже в травні 1920 р. повстанський антикомуністичний рух набув загрозливого розмаху. Для боротьби з ним в Україну прибув Ф.Дзержинський. Влітку 1920 р. в Україні діяло до 250 повстанських загонів. Серед них виділялось і способом дії, і масштабом повстанська армія батька Н.Махна.

Влітку 1920 р. махновці зробили по Лівобережній Україні три рейди загальною довжиною 1400 верст. Повстанський рух був іманентною частиною громадянської війни в Україні, він існував доти, доки більшовики не відмовилися від політики "воєнного комунізму", визиску села, спроб насильно змінити соціально-економічний уклад життя селянства. Сталося це в Україні лише восени 1921 р. після запровадження нової економічної політики, яка передбачала повернення до товарно-грошових відносин. НЕП став компромісом між селянством і більшовицьким режимом. На ноті цього компромісу завершилася доба революції та громадянської війни.

Висновки

Причини поразки української революції. Чому ж зазнала поразки українська революція? Що підточило її сили? Чи в цьому винні зовнішні сили, чи сам український народ і його еліта та провідники? Можна стверджувати, що основними причинами були:

- порівняно низька національна свідомість народних мас, на яких негативно позначилась більше, ніж двохсотлітня московська неволя;

- недостатня відданість ідеї державності з боку революційних лідерів, їх соціалістична і переважно проросійська орієнтація;

- відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б з'єднала окремі політичні потоки в єдине державне річище;

- слабкість соціальної бази Української Народної Республіки, переважна опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників;

- відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею;

- надмірна молодість, як керівників, так і всього українського руху, відсутність певного досвіду в питаннях державницьких справ, зовнішньої політики, фінансів, армії та й навіть взаємовідносин між собою;

Важливим залишається зовнішній фактор. Українській Народній Республіці так і не вдалося здобути визнання на міжнародній арені, отримати реальну матеріальну й моральну допомогу інших країн. Зрештою, Україна зазнала прямої агресії з боку сусідів, у першу чергу - більшовицької Росії.

Усе це призвело до ліквідації Української Народної Республіки, насадження більшовицького правління на більшості українських земель. Але разом з тим, слід зазначити, що без Української Народної Республіки не було б Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), проголошеної більшовиками у січні 1919 р. Українці, принаймні формально, отримали право жити у складі власної автономної держави.

революція універсал директорія тоталітарний

Список використаних джерел

1. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К., «Наукова думка», 1992, 544 с.

2. Крип'якевич І.П. Велика історія України. - т. 2. - К., Глобус. - 1993, 400 с.

3. Земерова Т.Ю. Історія України - Х., «Видавничий дім Весна» 2012, 826 с.

4. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. Навчальний посібник. - К., Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008, 586 с.

5. Політична історія України. / За ред. Танцюри В. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001, 488 с.

6. Турченко Ф.Г. Історія України: 11 кл.: підруч. для загальноосвіт. навч. закл. - К.:Генеза. - 2011, 400с.

Размещено на Allbest.ru

...