Започаткування авіації України. Київський інститут інженерів авіації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з теми:

Започаткування авіації України. Київський інститут інженерів авіації

Виконав студент: 545гр. Дорош І.С.

Харків 2014

З польоту американських братів О. і В. Райт 17 грудня 1903 р. почалася світова авіація. Цей епохальний успіх піонерів авіації сприяв розвитку авіації в усіх країнах світу. В Україні ідею повітроплавання пропагували відомі вчені Є. Жуковський, М. Артем'єв, М. Делоне, О. Кудашов, Г. Проскура та ін. Українськими центрами планеризму і авіації стали Київ, Харків та Одеса.

У березні 1908 р. організовано перший в Росії «Одеський аероклуб», а в 8 (21) жовтня 1909 р. - Київське товариство повітроплавання на чолі з професором КПІ М. Делоне. У Харкові в квітні 1909 р. при Харківському відділенні Російського технологічному товаристві було відкрито повітроплавальний відділ, а у вересні 1910 р. професор Г. Проскура організував «Аеросекцію» при студентському технічному товаристві. В Західній Україні також створювалися авіаоб'єднання. У Львові 1909 р. було створено на громадських засадах 2 товариства: Авіаційно-технічний союз і Авіаційний союз студентів Львівського політехнічного інституту.

21 березня 1910 р. в Одеса М. Ефімов на літаку «Форман - 4» здійснив перший публічний політ в Російській імперії, а потім встановив кілька світових рекордів. Невдовзі в Одесі провів низку успішних польотів С. Точків.

Історичною подією став політ у Київі на Сирецкому іподромі (тепер територія ім. Довженка) 23 травня 1910 р. члена Київського повітроплавального товариства О. Кудашева. Це був перший в Росії політ на аероплані вітчизняної конструкції, який започаткував авару в Україні.

В Україні працювало чимало уславлених авіаконструкторів. З Київського товариства повітроплавання вийшла найбільша в Росії кількість авіаконструкторів: Г. Адлер, Ф. Билінкен, Д. Григорович, В. Іордан, О Карпека, брати Касяненки, О. Свєшніков та ін. За період 1909 по 1912 рік київськими ентузіастами створено майже 40 різних типів літаків, названих їхніми іменами.Певних 6 типів літаків І. Сікорського від «БІС-1» до «С-6» було побудовано в Києві. Деякі авіаконструктори водночас із розробкою нових типів літаків займалися конструюванням аіодвигунів,як наприклад, брати Касяненки. Повітряні гвинти «Бр. Касяненко» були досконаліші від французьких.

В Одесі авіабудуванням займалися С. Уточкін, В. Хіоні, С. Чернявський, Т. Товмач та ін. Ентузіасти літакобудування були і в інших містах України, у тому числі і в західноукраїнських. Так, з 1893 р. по 1914 р. у Галичині 38 конструкторів й інженерів спроектували 35 літальних апаратів, з яких 19 було збудовано (13 літаків і 6 планерів).

У 1910-1911 рр. авіація остаточно набула військового характеру і розвивалася під впливом військових вимог. Восени 1911 р. авіація вперше взяла участь у військових маневрах російської армії. Було створено авіаційні школи у Києві, Севастополі, Одесі та інших містах. Якщо спочатку літаки використовували, як розвідники-корегувальники артилерійського вогню, то з часом авіацію почали поділяти на бомбардувальну, винищувальну та морську. Морська авіація Російської імперії мала свої бази в Одесі і Севастополі. На початку 1917 р. авіація Чорноморського флоту налічувала 152 літаки.

Значним був внесок українських інженерів, винахідників, конструкторів, учених, у 20-30 рр., у розвиток світової, ракетної, аерокосмічної, авіаційної науки та техніки. Найбільш відомими у цій галузі стали О. Засядьмо, Ю. Кондратюк, (О. Шаргай), С. Корольов, В. Глушко, В Челомей, А. Люлька, І. Сікорський, К. Калінін та ін. Концепцію Ю. Кондратюка було використана через десятки років американцями при посадці на місяць.

Після закінчення громадянської війни набирає розвиток цивільна авіація.

1 травня 1921 р. було організовано авіалінію Москва - Харків. У травні 1924 р. започатковані Державні авіамайстерні % 7 (ДАМ % 7) конструкторський відділ який створив перший серійний літак «Коник-горбунець».

12 березня 1923 р. в Харкові було засновано Товариство авіації та повітроплавання України та Криму.

У квітні створено акціонерне товариство «Укрповітрошлях». У квітні - травні відбулися пробні польоти,з 25 травня почалися регулярні рейси на лініях Харків - Полтава - Київ та Харків - Кіровоград - Одеса загальної протяжності 1090 км.

У 1928 - 1929 рр. на повітряних лініях України та СРСР іноземні машини замінили літаки К - 4,К - 5,збудованими під керівництвом визначного авіаконструктора К. Калініна.

У 30-ті роки два вищі навчальні заклади починають готувати спеціалістів для цивільної авіації зокрема і для авіації загалом.17 квітня 1930 р. було створено Харківський авіаційний інститут (ХАІ),а 25 серпня 1933 р. - Київський авіаційний інститут ЦПФ (КАІ ЦПФ, нині Національний авіаційний університет). До початки Другої світової війни ці два інститути підготували майже 2000 спеціалістів. Крім того, готували спеціалістів для потреб цивільного повітряного флоту Харківський (1930), Валківський Краснокутський Харківської області (1931), Київський авіатехнікуми (1933). Широко застосовувався ЦПФ в народному господарстві України.

КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНЖЕНЕРІВ АВІАЦІЇ У 60-Х РОКАХ

авіація дослідження штучний космос

Розширення учбових комплексів.

В історії інститут 60-х років відмічено великим обсягом будівельних робіт, розширенням його матеріальної бази. Було повністю введено головний учбовий комплекс інституту, в якому розмістились багато кафедр, учбові та наукові лабораторії, учбова частина, бібліотека, Науково-дослідницький відділ, їдальня та інші служби. Біля головного корпусу були зведені радіополегони, науково-дослідницькі лабораторії, кафедри аеродинаміки й динаміки польотів, гараж та авто школа. Інститутський учбовий аеродром та станція випробувань двигунів знаходиться у аеропорті Жуляни.

У 1965 р. було введено учбово-лабораторний корпус 2, в якому розмістились кафедри:економіки повітряного транспорту; практичної механіки; теорії механізмів та машин; технології ремонту й побудови летальних апаратів й авіаційних двигунів; авіаційне матеріалознавство; теорія авіаційних двигунів, а також учбові майстерні та лаборатоії.

Темпи зростання інституту зростали з кожним роком. У 1967-1968 рр. впроваджений в роботу учбовий корпус 3, у якому розмістився деканат та сім кафедр радіотехнічного факультету, вісім кафедр другого факультету, поточні та групові аудиторії, кімнати для дипломного проектування.

У 60-х р. продовжувалось проектування корпусів для електротехнічних факультетів, факультет автоматики та обчислювальної техніки. Вони увійшли у єдиний комплекс з будинком радіотехнічного факультету.

Велику увагу приділили удосконаленню бита й відпочинку студентів. До 1964 р. інститут мав три гуртожитки, які розміщувались на вулицях Полевій, Металістів й Гарматній, на 1400 пасажирів. А з 1969-1970 рр. гуртожитки розширились до 3300 місць. Водночас почалось будівництво висотного корпусу, блока аудеторії, Палаца культури й бібліотеки, корпуса конструкції й міцності летальних апаратів, проектування аеродинамічного корпуса. До того ж, контингент студентів збільшувався в більше ніж вдвоє.

Якщо у 1962 р. по формам навчання налічувалося 6000 студентів, то в 1965 - 8600, а в 1970 р. число студентів налічувалось 12 7000, з них 7441 людини навчалось заочно. До 1970 р. інститут мав три філії - Московський, Ростовський, Іркутський й вісім учбово-консультаціоних пунктів.

Особливістю студентського колективу інституту було його багато національність. До початку 60-х р. в інституті навчалось українці,росіяни, казахи, киргизи, узбеки, якути, комі, евенки, чуваші, татари, таджики, грузини, аджарці, а також громадяни Угорщини, Болгарії, Чехословатчини, В'єтнаму, Гвінеї, Індонезії, Іраку, Судана та інших держав. За 60-ті роки іноземних студентів збільшилось майже в 10 раз - з 32 в 1960 до 300 людини в 1970 року.

З року в рік ріс випуск інженерних кадрів громодянськой авіації. Якщо за 18 останніх років інститутом було підготовлено 3600 спеціалістів, то тільки в 1965 - 1970 рр. їх число зросло до 6074.

У 60-х роках число факультетів зросло від двох до шести. В вересні 1962 р електротехнічний факультет був поділин на два факультети: електротехнічний та радіотехнічний ; у січні 1965 р. був відкритий четвертий факультет - автоматики та обчислювальної техніки. Реконструкція аеропортів, підвищення їх технічної оснащування, широке введення засобів механізації і автоматизації потребували підготовки в великих масштабах кваліфікаційних інженерів по експлуатації засобів механізації та автоматизації аеропортів. 1 вересня 1970 р. було відкрито інженерно-економічний факультет. Якщо на початку 60-х в інституті було 25 кафедр, в 1965 - 30, то в 1970 р. їх кількість зросла до 52.

У 1963 р. кафедра теорії механізмів та машин, деталей машин та теоретичної механіки була поділена на кафедри теорії механізмів і машин і теоретичної механіки й деталей машин, а в 1964 р. на їх базі засновані кафедри теоретичної та прикладної механіки і теорії механізмів і деталей машин. В цьому році була також збудована кафедра по техніці безпеки і протипожежній техніці. У 1965 р. збудована кафедра авіаційних приборів й автоматів, післядіяння розділившись на два: теорія автоматичні регулювання та бортових систем управління і автопілотів. В цьому році на основі кафедри обчислювальної техніки з'являеться кафедра електронних модулюючіх машин електронних обчислювальних машин. У 1967 р. створюються кафедри обчислювальної математики і програмування та технічної експлуатації електро- та приладооброблювання літальних апаратів, в 1969 році - кафедра аеронортів, а в 1970 році - кафедри автоматизації і механізації аеропортів і будівель і споруд аеропортів.

Професорський склад інституту.

Разом із створенням і вдосконаленням учбовий-лабораторної бази керівництво інституту приділяла велика увага якісному і кількісному зростанню професорський-викладацького складу. Тільки за 1966-1970 роки число викладачів, що мають вчені звання і ступені, збільшилися з 134 до 262 чоловік, а число докторів наук - з 12 до 38. У 1970 році з 589 викладачів 262 мали вчені ступені і звання. У ці роки в інституті працювали такі видні учені, як Т. М. Башта, В.І. Блохін, Н.І. Богомолов, А.Л. Грохольский, В.Г. Денисов, Л.Я. Ільницкій, А.В. Карлашов, А.И. Кухтенко та інші.

Зростання наукової і педагогічної кваліфікації професорський-викладацького складу, поповнення його висококваліфікованими фахівцями сприяли подальшому вдосконаленню учбового процесу, впровадженню нових форм і методів навчання.

У ці роки учені інституту написали підручники і навчальні посібники по ряду дисциплін. Загальне число видань навчально-методичної літератури в 1965 році склало 322, а в 1969 році досягло 465 найменувань.

У учбовий процес інтенсивно упроваджувалися технічні засоби, була створена кінотека (завідувач В.А. Муравський), що налічувала понад 60 учбових фільмів по спеціальних курсах.

Особлива увага приділялася програмованому навчанню. Першими почали активно упроваджувати в учбовий процес метод програмованого навчання на радіотехнічному факультеті і на кафедрі іноземних мов доценти Л.А. Рахманов і В.Е. Коваленко. Їх ініціативу підхопили викладачі кафедри російської мови. Поступово програмоване навчання упроваджувалося на інші кафедри.

В кінці 60-х років машинні методи контролю знань студентів застосовувалися на кафедрах фізики, теоретичної електротехніки, авіаційних приладів і автоматів, теорії автоматичного регулювання, опору матеріалів, теорії механізмів і машин і деталей машин, конструкції і міцності авіаційних двигунів, теоретичної механіки.

Тільки у 1969 році в інституті було підготовлено 17 навчально-методичної допомоги, розроблено і використано 87 контролюючий пристроїв різних типів, складено 123 програми контролю.

Студенти першого курсу, починаючи з 1964 року, проходили практику в учбових майстернях інституту, а студенти третього курсу - заводську, виробничу, технологічну і ремонтну на промислових підприємствах. Студенти п'ятого курсу проходили практику в лабораторіях, на учбовому аеродромі і радіополігонні інституту, а ремонтний-експлуатаційну - на заводах цивільної авіації і в авіа підрозділах. Після цього вони прямували на шестимісячну виробничу роботу в ті підрозділи і підприємства цивільної авіації, де їм належало працювати після закінчення інституту.

Найбільш підготовлені студенти брали участь в раціоналізаторській роботі і надавали технічну допомогу підприємствам. Так, на Воронежськім авіазаводі студенти механічного факультету В.С. Федоров, В.П. Дружин, Б.І. Череванів запропонували уточнити і змінити деякі пункти існуючої технології виробів, що випускалися, що дозволило спростити і поліпшити її. Під час виробничої практики частина студентів працювала на посадах інженерів, інженерів-дублерів, техніків, механіків.

У 1970 році 29,4 відсотка дипломних робіт отримали оцінку "відмінно" і 48,7 відсотка - "добре".

Наукові роботи і дослідження.

У 60-і роки помітно активізувалася науково-дослідна робота учених інституту, які зосередили свої силі на рішенні теоретичних і експлуатаційних проблем Аерофлоту, авіаційної промисловості і інших галузей народного господарства. Головні зусилля учених були зосереджені на таких основних напрямах, як підвищення надійності термінів служби літаків; дослідження експлуатаційної надійності гнучких трубопроводів; автоматизація контролю і реєстрації явищ в елементах двигуна; оптимальне планування в Аерофлоті; теорія математичного регулювання; застосування телебачення в тренажернобудуванні ; підвищення експлуатаційної надійності радіозасобів та інші. Відповідно до цих напрямів проводилася робота кафедр і лабораторій науково - дослідницького сектора.

Якщо у в 1961 році в інституті розроблялося 59 тим, а в 1965 році - 94, то в 1970 році - 123. У ці роки на кафедрі аеромеханіки і динаміки польоту вперше були проведені теоретичні дослідження, створена нова теорія напіворганічних струменів, розроблений віхреакустичний метод управління прикордонним шаром, проведені дослідження по розробці нових систем захисту від обмерзання і електризації при польотах в хмарах і зонах грозової діяльності. Спільно з відділом акустики і вібрації ГОСНИИ ГА вперше було вирішено завдання вибору оптимального по шуму управління літаком з мінімальним шумом на місцевості. результаті дослідження акустичних характеристик систем кондіціонюваннія повітря літака Ту-154 були прийняті рекомендації для конструювання малогаласливих розподільників повітря.

Кафедрою конструкції і міцності літальних апаратів досліджена робота паливних систем і проведені льотні випробування літаків Ту-104, Мул-18, Ту-114, Ан-10, в умовах низьких температур.

Один з найважливіших напрямів наукових досліджень пов'язаний з вивченням процесів деформації і руйнування матеріалів і авіаційних конструкцій з урахуванням ряду технологічних, конструктивних і експлуатаційних чинників.

На кафедрі хімії були проведені дослідження в області корозієстійких гальванічних покриттів, з 1968 року - паливно-мастильних матеріалів із застосуванням хромографії.

Кафедра теоретичної радіотехніки проводила роботи по підвищенню перешкодостійкості радіоелектронних пристроїв, займалася розробкою вимірювання і контролю параметрів літакових станцій радіолокації, теоретичним обгрунтуванням і екстремальною перевіркою методів автоматизованого контролю літакового радіонавігаційного устаткування.

Позитивну оцінку отримала виконана інженером А.В. Зеленько модифікація газового пересувного підігрівача, який в 1963 році був рекомендований для серійного виготовлення. У 1965 році в практику служб радіолокації і радіонавігації Міністерства цивільної авіації був введений розроблений в інституті регламент технічного обслуговування наземного радіомаяка РСБІ-20 (керівник доцент В.В. Казімірчак).

Лабораторія міцності спільно з іншими організаціями провела комплекс робіт по збільшенню термінів служби літаків конструкції О.К. Антонова. Результати досліджень дозволили продовжити терміни служби літаків Ан-2 з 7 тисяч до 10-12 тисяч льотних годин.

Лабораторія авіаційних тренажерів проводила наукове дослідження по розробці принципів побудови авіаційних тренажерів КТС Ан-24, створенню і впровадженню їх в підрозділах цивільної авіації. У серпні 1965 року ця робота була завершена.

Успіхи в розробці авіаційних тренажерів і матеріальна база інституту, що окріпнула, дозволили розширити об'єм науково-дослідних робіт. У 1961 році була створена лабораторія автоматизації управлінь науково-дослідної роботи. У лабораторії були дослідження напівавтоматичних і автоматичних систем управління повітряним рухом. Основна увага приділялася аналізу вітчизняних і зарубіжних систем управління повітряної установки, визначенню об'єма і форм представлення інформації диспетчерові.

Ученими і інженерами Київського інституту інженерів цивільної авіації і Інституту кібернетики АН України в 1970 році був створений електронний трьохмашинний комплекс системи "Абонент", який здатний одночасно стежити за літаками, що знаходяться в повітрі, фіксувати на екрані радіолокатора їх параметри, давати вказівки про зміну курсу. Ідея створення системи "Абонент" належала академікові АН УССР В.М. Глушкову і академікові АН УРСР, професорові А.И. Кухтенко. Обчислювальний комплекс "Абонент" об'єднав машини "Дніпро-1", "Мінськ-2", встановлені КИІГА, і швидкодіючу машину БЕСМ-6, яка знаходилася в Інституті кибірнетіки АН УРСР. Для зв'язку між ними використовувалася телефонна лінія.

За наслідками наукових досліджень в 1964 році ученими інституту було опубліковано 123 роботи, в 1965 році - 180, в 1969 році - 290. Найбільш великими з них були: "Машинобудівна гідравліка" Т.М. Башти.

Запуск першого штучного пристрою у космос.

Роботи учених інституту видавалися за кордоном. Результати наукових досліджень знайшли також віддзеркалення в докторських дисертаціях викладацького складу. Якщо в 1960 році захистили дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук 33 викладачі інституту, то в 1966-1970 роках було захищено 117 кандидатських дисертацій.

Своїми дослідженнями учені КИІГА вносили значний внесок до розвитку науки і техніки. Почесне звання заслуженого діяча УРСР було привласнене докторові технічних наук, професорові, лауреатові Державної премії Т.М. Баште. Доктор технічних наук, професор А.И. Кухтенко був вибраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР, а потім академіком АН УРСР, завідувач кафедрою обчислювальної техніки Г.Е. Пухов - академіком АН УРСР.

4 жовтня 1957 року в СРСР був запущений перший штучний супутник Землі. Це поклало початок космічної ери в історії людства. У грудні того ж року С.П. Королев прийшов до висновку про можливість польотів за межі навколоземного простору. У СРСР і США починає здійснювати великий комплекс робіт по запуску на Місяць штучного небесного тіла.

В кінці 1960 років в СРСР виконувалась державна програма по створенню космічного апарату для пілотованого польоту радянського екіпажа до Місяця і висадки на її поверхню людини з подальшим поверненням на Землю. Кістяк колективу склали талановиті учені та організатори: М.М. Цвєтков, В.С. Бабенко, Н.А. Кирсенко, С.Г. Унгурян, В.А. Муравський, Р.А. Шевченко, В.М. Больбух та інші.

Колективу учених належало вирішити важкі завдання. Їх складність полягала в тому, що інституту не маючи своєї дослідницької і виробничої бази, був відповідальним за важливий комплекс робіт - від розробки теоретичних питань до виготовленням конкретної техніки на заводах і ОКБ Києва, Москви, Ленінграда, Львова. Необхідно було створити напівнатуральний моделюючий комплекс, що дозволяє вирішувати видачі динаміки польоту і посадки місячного модуля як в автоматичному, так і в ручному режимах управління в реальному часі.

Поставлені завдання були успішно вирішені. Тренажер посадочного модуля космічного корабля-місячника "Сіріус" був побудований. Після смерті С.П. Королева програма польоту на Місяць була переорентовано на її дослідження автоматичними станціями.

Участь інституту в розробці тренажера "Сіріус" дозволило вченим інституту успішно вирішувати ряд завдань розвитку авіаційної і космічної техніки, вдосконалення тренажерно-моделюючої бази Центру підготовки космонавтів. Ленчики - космонавти П.Р. Попович, В.Ф. Биковський, Г.В. Сарафанів, та інші стали частими і бажаними гостями в колективі інституту.

Весною 1965 року в інституті проводилася Всесоюзна конференція із застосування електронних математичних машин в будівельній механіці, машинобудуванні і будівельному виробництві; у травні 1969 року Всесоюзна конференція з прикладної аеродинаміки; у травні 1966 року - Всесоюзна конфернеция під головуванням академіка АН СРСР, Героя Соціалістичного Труда Л.И. Седова. У роботі конференції брали участь видні учені, Генеральні конструктори О.К. Антонов, А.А. Тупольов та інші. Кафедрою гідравліки і гідроприводів літальних апаратів були організовані і проведені п'ять всесоюзних конференцій. Учені інституту брали участь у всіх всесоюзних і республіканських наукових конференціях.

Раціоналізатори і винахідники інституту внесли певний внесок до рішення проблем малої механізації на підприємствах Аерофлоту, комплексній автоматизації і дистанційному керуванню на об'єктах посадки літаків, автоматизації приводних радіостанцій і приводних маяків, роботи командно-діспечерських пунктів, контейнерних ліній для ремонту літакових приладів, радіоелектроустаткування.

Важливим напрямом раціоналізаторської роботи в інституті було оснащення учбових, науково-дослідних лабораторій і кабінетів кафедр новим устаткуванням, удосконалення і створення нових методів технологічних процесів, а також створення пристосувань загального і спеціального призначення.

У подальші роки авторські свідоцтва отримали А.Д. Галушко, за луговий електроліт для електролітичного цинкування, Ф.С. Едігарян за машину для випробування підшипникових матеріалів тертя і кочення, С.Н. Шкіряників (у співавторстві) за врівноважуючий пристрій для верстатів холодного плющення та інші.

Значних успіхів в раціоналізаторській роботі добилися кафедри технології ремонту і виробництва літальних апаратів і авіадвигунів, теорії механізмів і деталей машин. Винахід Ф.С. Едігаряна експонувалися на виставці в народному господарстві УРСР, патенти на винахід С.Н. Кожевникова придбані Францією, ФРН, США. За прилад для вимірювання концентрації іонів в потоках газу нагороджені срібною медаллю співробітники кафедри аеродинаміки і динаміки польоту Е.П. Ударів і Л.И. Протасов.

Кількість раціоналізаторських пропозицій співробітників інституту зростала. Якщо в 1962 році їх біло подане 34, в 1964 - 76, то в 1970 - понад 100.

Загальний підйом науково-дослідної роботи, зростання числа раціоналізаторів надали благотворний вплив на розвиток наукової роботи студентів. У інституті активно працювало студентське науково-технічне суспільство, розширювалася тематика студентських робіт.

У міському огляді-конкурсі технічної творчості вузів "Рік Києва" (1970) інститут зайняв перше місце і був нагороджений грамотою за кращу постановку студентської науково-дослідної роботи.

Науково-дослідна робота студентів в 60-х роках була важливим засобом підготовки висококваліфікованих фахівців, виховання резерву наукових і педадогичеських кадрів, підвищення технічної і загальної культури студентів, навчання їх прийомам методам самостійного наукового дослідження. Вона отримала справжній розмах в подальший період.

Размещено на Аllbest.ru