Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування агроекології та землеустрою

Кафедра історії

Реферат на тему

Держава Богдана Хмельницького та його соціально-економічна політика

Виконав: Студент І курсу ЕКО-11

Павлюк Дмитро Петрович

Перевірив:

Клинова-Дацюк Галина Дмитрівна

Рівне 2014

План

• Вступ
• 1. Соціально-економічні причини революції
• 2. Утворення Української гетьманської держави
• Висновки
• Перелік використаних джерел

Вступ

Тема цього реферату була обрана з-поміж багатьох інших завдяки великій зацікавленості автора питаннями національної ідеї українського народу та можливостями відродження українського етносу як одного з найпотужніших народів Європи. Думаю, що, дослідивши історію українського козацтва, ми зможемо відродити свою віру в себе, нашу країну, в найкраще багате і цікаве майбутнє.

До написання реферату автора спонукала зацікавленість національним українським характером. Якщо бути стислим, то українська етнопсихiка характеризується взаємодiєю двох складових, двох типiв української культури. Це:

"хліборобська культура", для якої властиві м'якість, лагідність, толерантність, чуйність, душевна теплота, вибачливість, мрійливість, милосердя;

"лицарська (козацька) культура", для якої властиві діловитість, рішучість, наполегливість, вірність слову, точність, практичність, конкретність, справедливість.

Цей реферат - частина матеріалу, який розкриває сутність лицарської (козацької) культури. Обраний період - українська національна революція XVII ст.

Однією із визначних рис лицарської складової українського характеру є здатність швидко вирішувати важкі проблеми. Проаналізуємо, як ця особливість української психіки виявилася у вирішенні соціально-економічних проблем у контексті розбудови української державності та української національної ідеї.

Для збереження послідовності викладу розглянемо спочатку проблеми у соціально-економічній сфері, які спричинили розгортання української революції під проводом Богдана Хмельницького. Після цього проаналізуємо кроки, здійснені козацьким керівництвом для розв'язання гострих питань розвитку Української держави.

1. Соціально-економічні причини революції

На середину XVII ст. у різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі суперечності з наявним статусом України у складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.

У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Основний польський порт Гданськ від 1583 до 1648 р. у 2,5 раза збільшив відвантаження зерна. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринок, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони активно перетворюються на фільварки (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засноване на щотижневій панщині та чітко зорієнтоване на ринок). В основі цієї трансформації лежали два взаємопов'язані процеси - зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва.

Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, посилювали експлуатацію селян. Саме тому помітно зростає панщина, особливо у районах, сполучених із зовнішнім ринком. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки.

Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких тоді були у багатьох галузях промисловості, заважала вона й формуванню єдиного ринку в Україні.

У складних умовах опинилося і міщанство, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки - чинш, церковну десятину та ін. Феодальна знать досить потужно конкурувала із міщанами у торгівельно-промисловій сфері, користуючись правом безмитного вивезення своїх товарів та монопольним становищем у виробництві певних видів продукції.

Незадоволене своїм станом було і заможне реєстрове козацтво, яке було проміжним станом між шляхтою і селянством. Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких повстань у січні 1638 р. прийняв „ординацію Війска Запорозького реєстрового”, яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість козацького гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

Відсутність власної держави, поступова втрата національної еліти, церковний розкол, зростання закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII століття суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени.

Хоча за рівнем розвитку промисловості і торгівлі Україна відставала від Німеччини, Англії та Нідерландів, все ж на цей час вже окреслився процес розкладу цехового ремесла і в багатьох промислах відбувалося зародження початкових форм мануфактурного виробництва. Особливо виразно ці зміни проявлялися, на відміну від Нідерландів та Німеччини, не в промисловості та торгівлі, а в сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства - за суттю фермерського. Протиріччя між ним і наступом фільварково-панщинного господарства, яке ґрунтувалося на праці закріпаченого селянина, стало однією із головних причин вибуху 1648 р. По-друге, козацтво виробило такі принципи соціальної організації, які докорінно відрізнялися від наявних середньовічних суспільних відносин і вступали у суперечність з ними. Курс польського уряду на ліквідацію козацького стану не міг не викликати його збройного спротиву. По-третє, надзвичайно швидкими темпами відбувалося зростання соціально-економічного визиску селян і міщан та закріпачення ще відносно вільного населення Південного і Східного регіонів.

Отже, український народ був змушений проявляти свої лицарські якості і боротися за власний добробут.

2. Утворення Української гетьманської держави

хмельницький гетьманський держава посполита

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648-1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української соціально-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

· право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

· незалежність і соборність Української держави;

· генетичний зв'язок козацької державності із Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації, гостро постало питання про власну національну державність. Необхідно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України.

Засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних факторів: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, та складного геополітичного становища, яке зумовило постійну ситуацію надзвичайного стану у державі. Обидва фактори надали напіввійськового характеру українській державності. Саме у цьому контексті слід сприймати назву козацької держави - Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося у запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: у 1649 р. їх було 16, а в 1650 р. - 20.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади, яка фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона діяла не постійно. Богдан Хмельницький часто скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандувачем, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати обов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні - генеральний, полковий, сотенний. Реальна найвища влада в державі належала генеральному урядові, до якого належали гетьман та генеральна старшина. Повноваження генерального уряду поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих - отаманами.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювалося із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.

Гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорізької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале селянство та міське населення. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність досягала 100 - 150 тис. осіб.

Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою у протиріччя, - демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, та коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії, під впливом Богдана Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та урялу Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

Невигідні умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651 р.) договорів тимчасово загальмували розвиток прогресивних тенденцій та змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч. Лише після перемоги у битві під Батогом (1652 р.) на території Української держави були остаточно ліквідовані фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти.

На економічну політику Б. Хмельницького в аграрній сфері активно впливала козацька старшина, яка сама хотіла захопити зачні землі і стати великим землевласником. Проте, гетьман розумів, що основною масовою рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, і тому намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і боровся зі зростанням великого землеволодіння.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям, Швецією та іншими державами.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти, перш за все Богдана Хмельницького, відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилилися тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.

Висновки

Богдан Хмельницький був політиком, який зумів не лише очолити боротбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об'єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом'якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені сприятливі умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль гетьмана у становленні державного апарату та налагодженні його функціонування.

Незважаючи на деякі непослідовність і суперечливість у діях, певні тактичні прорахунки, Хмельницький першим із політичних діячів не лише висунув завдання створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти всі етнічно українські землі, а й зробив усе можливе для його розв'язання.

Хоч багато істориків мають суперечливі думки щодо діяльності Богдана Хмельницького, є всі підстави стверджувати, що він зумів піднестися над становими прагненнями й діяти в загальнонаціональних інтересах. Його сила як політика полягає у врахуванні політичного устрою Української держави та специфіки суспільних відносин, що склалися внаслідок Селянської війни, зокрема він пішов на визнання основних соціально-економічних завоювань селянства.

За гетьманування Богдана Хмельницького не території Української козацької держави були ліквідовані магнатське та шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства, кріпосницькі відносини, що зумовило грандіозний соціально-економічний переворот. Переважна більшість селян отримали особисту волю, право спадкоємного володіння землею та сільськогосподарськими угіддями, а також можливостями вступати до козацького стану. Таким чином, було зроблено важливий крок на шляху до утвердження в Україні селянської власності на землю. Крім того, тоді виникли сприятливі умови для еволюції козацького господарства у господарство фермерського типу.

Отже, ми переконалися, що особливості української психіки зіграли одну з визначних ролей у бороьтбі українського народу за власну незалежність. Звичайно, у цьому рефераті розглянуто лише незначний аспект вмілого використання принципу організованих зусиль, спрямованих на досягнення конкретної мети, але зібрана інформація - багатий матеріал для подальших досліджень у сфері української історії та етнопсихології.

Перелік використаних джерел

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр „Академія”, 1999. 569 с. (Гаудеамус).

2. Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке / Відп. ред. О. Митанич. К.: ТОВ „Видавництво „Обереги”, 1999. 216 с. Бібліогр.: с. 187 - 196.

3. Михайло Грушевський. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 року. Київ - Львів, 1992.

4. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін; під ред. В.А. Смолія. К., Альтернативи, 1997. 416 с.

5. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). К.: Либідь, 1993. 504 с.

6. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків / Пер. з рос. І.І. Сварника; Упоряд. іл. О.М. Апанатович; Худож. В.М. Дозорець. - Львів: Світ, 1990. 319 с.: іл. Бібліогр. в підрядк. приміт.

7. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: У 2-х томах. Том II. (від половини XVII століття.). К.: Глобус, 1992. 349 с. С. 8 - 50.

8. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. 3-тє вид. К.: Либідь, 1995. 608 с.

9. http://www.perehid.kiev.ua.

Размещено на Allbest.ru