Перебудова і розпад СРСР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Ліцей інформаційних технологій

Олександрійської міської ради

РЕФЕРАТ

Перебудова і розпад СРСР

Роботу виконала:

Ткаченко Наталія Вікторівна,

Вчитель:

Кривошей Тетяна Станіславівна

Олександрія 2013

ЗМІСТ

Вступ

Причини перебудови

Перебудова: її мета

Політичний розвиток та зміни

Перебудова та розвиток економічних відносин

Нові відносини у зовнішній політиці

Підсумки перебудови

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Поняття “перебудова” дуже спірно: кожний має на увазі під ним щось, що відповідає його політичним поглядам. Я розумію під словом “перебудова” як сукупність суспільно-політичних процесів у період 1985-1991 років.

Необхідність проведення подібних перетворень була викликана найглибшою кризою радянської системи, що склалася наприкінці 70-х - початку 80-х років, а також падінням авторитету СРСР в очах світової громадськості, і, насамперед, у країнах Східної Європи, у так званому “соціалістичному таборі”. У цих країнах, як, утім, і в Радянському Союзі, складається демократична суспільна думка, формується дисидентський рух, що вимагав реальних особистих і політичних прав, відмовлення від методів тоталітаризму.

Зміни в СРСР у 1985-1991 рр. здійснювалися в ході так званої «перебудови» - революційної радикальної форми перетворення суспільства. Як політичний термін вона протистоїть таким поняттям, як «удосконалювання», характерне для іншого, еволюційного типу розвитку. Що краще, сказати складно, але, у всякому разі, події показали, що «перебудова», у тому вигляді, якою вона представлена Горбачов і К⁰, не виправдалася і цілком провалилася.

В середині 80-х років керівництво СРСР прийшло до висновку про необхідність покінчити з п'ятнадцятирічним “застоєм” через прискорення соціально-економічного розвитку країни. Необхідність прискорення обумовлювалася чотирма факторами: по-перше, гострими, невирішеними соціальними завданнями (продовольчої, житлової, ширвжитку, охорони здоров'я, екологічної); по-друге, погрозою перелому воєнно-стратегічного паритету; по-третє, необхідністю відновлення економічної незалежності країни насамперед по стратегічних постачаннях; нарешті, погрозою економічної кризи. Новий курс внутрішньої політики, вперше заявлений на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС, був схвалений ХХVІІ з'їздом партії і втілений у планах XII п'ятирічки.

Почалася радикальна перебудова економічної системи. Однак її успіх багато в чому залежав від політичної системи. Її треба було перетворити таким чином, щоб вона забезпечила необоротність соціально-економічного перевороту. На думку економічних радників М.Горбачова саме недемократичність політичної системи прирекла на поразку НЕП, економічні перетворення 50-х років і економічну реформу 1965 року.

перебудова ліквідація радянський союз

ПРИЧИНИ ПЕРЕБУДОВИ

Друга половина 80-х років для Радянського Союзу ознаменувалася корінними змінами. Ця епоха ввійшла в історію під назвою “перебудова”. Основною метою проведених реформ стає створення правової соціалістичної держави, демократизація існуючого режиму.

До середини 80-х років необхідність змін, що назрівала, була зрозуміла у багатьох країнах. Тому запропонована в тих умовах М.С. Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного механізму прискорення соціально-економічного розвитку суспільства; всебічний розвиток демократії зміцнення дисципліни і порядку повага до цінності і гідності особистості; відмовлення від командування й адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки, з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато чого іншого.

Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою мету вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до демократії, що своєрідно розуміється.

Перебудова, яка розпочалася у 1985 року виявила неготовність державних структур влади, її лідерів, до ефективного вирішення основних проблем, поставлених життям.

Завдяки високим темпам соціально-економічного розвитку в 50-і і 60-і роки наша країна домоглася високих успіхів. Але, починаючи з 70-х років динаміка економічного розвитку, стала погіршуватися. Це знайшло своє відображення в помітному зниженні темпів нашого розвитку за всіма показниками - і економічним, і соціальним. Показник росту національного доходу впав з 41% у VIII п'ятирічці до 16,5% у XI. Уповільнення темпів розвитку і зниження норми нагромадження в національному доході знизили приріст капіталовкладень у народне господарство: у IX п'ятирічці він складав 42%, у X - 28, у XI п'ятирічці - 17%. Відповідно скоротився і приріст виробничих фондів. Якщо врахувати приховане підвищення цін, то реального приросту національного доходу і капітальних вкладень на рубежі 70-80-х років не було, країна ввійшла в смугу стагнації економіки, став знижуватися рівень життя народу

ПЕРЕБУДОВА: ЇЇ МЕТА

До середини 80-х років необхідність змін, які назрівали, була зрозуміла багатьом у країні. Тому запропонована в тих умовах М.С.Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного механізму прискорення соціально-економічного розвитку суспільства; всебічний розвиток демократії; зміцнення дисципліни і порядку; повага до цінностей і гідності особистості; відмова від командування й адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки, з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато іншого.

Демократизація - початок і суть перебудови, найбільш істотна її характеристика в той час.

Демократизація пронизує всі сфери суспільства. У сфері політики вона пропонує зміну самого механізму влади, перехід від ієрархічного управління суспільством «для трудящих» через порівняно вузький правлячий шар до самоуправління трудящих. У сфері економіки демократизація спрямована на рішучу зміну механізму реалізації суспільної й особистої власності, для того, щоб трудові колективи і всі трудящі одержали реальні прерогативи хазяїв суспільного виробництва і можливість виявляти індивідуальну трудову ініціативу. У соціальній сфері суть демократизації полягає в подоланні «залишкового принципу» виділення засобів на соціальний розвиток, докорінну зміну механізму розподілу національного доходу, усунення з цього механізму елітарно-технократичних елементів. У культурі демократизація передбачає відновлення і розвиток свободи творчості й інформації. У моральній сфері демократизація спрямована на відновлення поваги до соціалістичної особистості, до соціальної справедливості.

Таким чином, демократизація є гігантським суспільним процесом, що реалізує основну стратегічну мету перебудови - звільнення і реалізація творчої енергії і творчої ініціативи трудящих мас, кожного трудівника для прискорення соціально-економічного розвитку країни і досягнення нової якості життя.

Навесні 1985 року здавалося, що країна вступає в новий цикл модернізації суспільних відносин, спрямованих на формування політичної демократії, демонополізацію економіки, звільнення приватної ініціативи, появу трудової мотивації. Мета цих перетворень - підвищити рівень соціального добробуту, і створити соціально-економічний і політичний комфорт для розкриття духовного, творчого, морального потенціалу особистості. Державі при цьому приділялася роль гаранта збереження того соціального стану населення і тих прав людини, які були досягнуті на попередній стадії розвитку.

Однак чекання ці не виправдалися. Декларативний характер програм перебудови став переважним. Відсутність конкретного механізму реалізації проголошених завдань призвело до зворотного результату.

ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ЗМІНИ

У країні стали досить помітно проявлятися сумніви у доцільності «перебудови» і в здатності партійно-державного керівництва країни переломити хід подій: воно виявилося нездатним активно впливати на поліпшення процесу. Сам же генсек Горбачов неохоче зустрічався з громадянами власної країни і все частіше робив поїздки за кордон. Лавина грошових премій, почесних звань, золотих медалей, спеціальних випусків телепередач, радісне населення «цивілізованих» країн і похмурі обличчя співвітчизників визначили напрямок політичного дрейфу Генсека-Президента. Напевно, саме в цей час Горбачов поставив перед собою ту мету, про яку говорилося вище. Створювалося враження, що Генеральний Секретар ЦК КПРС прагне змінити суспільно-політичний лад у країні, пустивши почате на самоплив.

Ставало очевидним, що в країні почалися не реформи, а нищівна робота зі знищення науково-технічної могутності, виробничого потенціалу, агропромислового комплексу, інтелектуального запасу, моральних підвалин.

Отже, на політичному Олімпі під прикриттям реформ розгорнулася запекла боротьба за владу. Її результати виявилися жалюгідними.

Одним із кроків до демократії в період перебудови було створення багатопартійної системи в Радянському Союзі. Можна з повною впевненістю стверджувати, що це стало однією з причин краху соціалістичного режиму. Багатопартійність усе виразніше стає природним атрибутом суспільного розвитку СРСР, що з'являються і ростуть нові партії прагнуть до встановлення в державі демократичного режиму, призводять до підриву авторитету і значимості Комуністичної партії, яка з 1918 року безроздільно панувала в країні.

Шлях до створення подібної системи в СРСР був досить нелегкий. Простежимо еволюцію її створення. Вперше численні політичні партії з'являються наприкінці XIX - початку XX століть. Партії створювалися нелегально, піддавалися гонінням, що, до речі, відбувалося й у радянській державі. Лише після підписання Миколою II Маніфесту 17 жовтня 1905 року був даний офіційний дозвіл створювати політичні партії. Однак уже через кілька років демократичний процес у царській Росії був заморожений: монархія починає наступ на демократичні права і волі, Державна Дума розпускається, діяльність партій не робить особливого впливу на державну політику.

Лише після лютневої революції 1917 року знову на сцену виходять десятки партій. У жовтні 1985 року Головою Ради Міністрів СРСР був призначений М.І.Рижков. У грудні 1985 року секретарем московського міського комітету партії став Б.М.Єльцин. Міністром закордонних справ замість Громико став Е.А.Шеварднадзе. У вищу партійну ієрархію висунулися: О.М.Яковлев, А.І.Лук'янов. Фактично 90% старого брежнєвського апарату було замінено новими кадрами. Змінився практично весь склад Президії Ради Міністрів СРСР. На короткий час країна стає вільною і демократичною країною. Але після приходу до влади більшовиків поступово партії-опоненти були просто заборонені, і установилася однопартійна система, що спочатку проводила лінію революційного пролетаріату, а потім переродилася в панування партійної бюрократичної верхівки. Усе суспільство поступово було поставлено під контроль, всяка опозиція жорстоко придушувалася, офіційно була дозволена лише комуністична ідеологія.

Коли лібералізація політичного режиму стала досить відчутною, усюди стали виникати самодіяльні колективи, кружки, фонди, комітети суспільного самоврядування. Цікавий склад цих суспільних рухів - це не ті, хто виступав за демократію в 70-і роки, а здебільшого це люди, які відгукнулися на ініціативу Горбачова по розвитку гласності і демократизації суспільства. Усі ці об'єднання відстоювали саме ті гуманістичні і демократичні принципи, що дисиденти послідовно відстоювали ще в роки брежнєвського правління.

Два роки політики гласності приводять до втрати головної монополії влади - монополії на інформацію. Це був ще один крок до краху режиму. Об'єктом критики журналістів, політологів, соціологів стає не тільки історія, але й основи існуючого державного устрою. Це дозволило опозиції залучити на свій бік громадськість. Людям дали реальну оцінку режиму. У газетах з'явилися вимоги створити в країні багатопартійну систему.

Завершальним етапом у сфері реформ політичної системи можна назвати III з'їзд народних депутатів СРСР, на якому Горбачов був обраний президентом СРСР, а також внесені деякі виправлення в Конституцію (скасована 6-я стаття).

До початку 90-х років виявилася майже цілком зруйнована індустріальна економіка, доведена до такого стану, коли вона позбавилася здібності адаптуватися до нових умов відтворення. До цього часу була також дискредитована творча праця і соціальний статус самого працівника. І, нарешті, як не сумно, була дезорганізована система управління економікою. Корпоративні інтереси чиновників призвели до створення замкнутих структур, що підмінювали народногосподарські цілі корисливими планами нових груп, що стрімко опановували всім тим, чим до політики «перебудови» вони тільки керували. Став досить відчутний розрив між тим, що намагалося реалізувати партійно-державне керівництво, і реальною обстановкою, що склалася в ці роки в країні.

Ситуація почала складатися таким чином, що до початку 90-х років політична номенклатура (апарат КПРС, ради народних депутатів усіх рівнів і ін. органи) стала втрачати своє безроздільне панування, одночасно підсилювалися позиції адміністративно-господарської номенклатури. Ця обставина викликала відповідну протидію з боку партійних лідерів.

ПЕРЕБУДОВА ТА РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

XXVIII з'їзд КПРС виробляє програму виходу зі сформованої в країні кризи. У програмі передбачається демократизація суспільства - воля і добробут людини, ефективна економіка, цивільне суспільство і правова держава, визнання принципу поділу влади в державі, демократизація партії і т.п. Але те, що було написано в програмі, далеко не повністю було реалізовано на практиці.

Партія вважає за необхідне створити умови для формування і розвитку різноманітних і рівноправних форм власності, їхньої інтеграції і вільного суперництва:

державну власність (загальносоюзну, республіканську) перетворити в суспільну власність, керовану самими трудящими на основі діючого законодавства; надати право колективам трудящих орендувати державні підприємства і майно, здобувати об'єкти промисловості, торгівлі, сфери послуг; використовувати акціонерну форму організації підприємств;

· розвивати різні види кооперативної власності, власності громадських організацій, а також змішаних форм власності;

· КПРС проти тотальної денаціоналізації, а також проти нав'язування будь-яких форм власності

Альтернативою, яка вижила себе, адміністративно-командній системі управлінням народним господарством є ринкова економіка, КПРС вважала за необхідне:

· надати підприємствам, усім товаровиробникам незалежно від форм власності самостійність, волю підприємництва, сприяти розвитку здорової і чесної конкуренції між ними;

· здійснити демонополізацію виробництва, банківської і страхової справи, торгівлі, наукових розробок; надати підтримку мережі малих і середніх підприємств;

· зберегти державне управління магістральним транспортом, зв'язком, енергетикою і підприємствами оборонного комплексу;

· у системі планування перейти до розробки стратегічних перспектив економічного розвитку;

· забезпечити перехід до конвертованості карбованця, відкритість економіки світовому ринку, створити умови для залучення іноземного капіталу.

НОВІ ВІДНОСИНИ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

В ході зустрічі М.С.Горбачова з президентом США Рональдом Рейганом у листопаді 1985 року сторони визнали необхідність поліпшення радянсько-американських відносин і оздоровлення міжнародної обстановки в цілому. Укладено договори СНВ-1,2. Заявою від 15 січня 1986 року М.С. Горбачов висунув ряд великих зовнішньополітичних ініціатив:

· Повна ліквідація ядерної і хімічної зброї до 2000 року.

· Жорсткий контроль при збереженні ядерної зброї і знищенні її на місцях ліквідації.

Під час візиту Михайла Сергійовича в Індію була підписана Делійська декларація про принципи вільного від ядерного озброєння і ненасильницького світу.

Для того, щоб показати подальшу прихильність Радянського Союзу йти далі по шляху діалогу і продемонструвати прихильність втілення нового політичного мислення в східній політиці країни, 28 липня 1986 року М.С.Горбачов виступив зі знаменитою промовою у Владивостоці.

Радянський лідер заявив, що стара схема підходу СРСР до східної політики повинна бути замінена на нову. Була позначена позиція Радянського Союзу у відношенні КНР і Японії, пролунали слова й у відношенні Афганістану.

Головні пропозиції радянської сторони в Азії полягали в наступному:

· По-перше, Радянський Союз виразив свою рішучість у регіональному врегулюванні в Афганістані, Південно-Східній Азії і Кампучії. Але відзначив, що багато залежить від нормалізації китайсько-в'єтнамських відносин.

· По-друге, СРСР виступив за припинення поширення і нарощування ядерної зброї в Азії і на Тихому океані.

· По-третє, Горбачов заявив, що радянська сторона виступає за початок переговорів про скорочення військових флотів і за поновлення переговорів по перетворенню Індійського океану в зону миру. Так само було запропоновано Сполученим Штатам відмовитися від військової присутності на Філіппінах в обмін на поступки Радянського Союзу.

· По-четверте, Радянський Союз був за скорочення збройних сил і звичайних озброєнь в Азії до меж розумної достатності.

· По-п'яте, радянський лідер заявив, що прийшов час провести переговори по обговоренню заходів довіри і незастосування сили в регіоні.

У вересні 1988 року у Красноярську пролунали нові пропозиції радянської сторони. Тоді СРСР відмовився від нарощування ядерної зброї в АТР і призвав піти по такому ж прикладу США й ін. ядерним державам. Радянський Союз пропонував провести консультації між основними військово-морськими державами про ненарощування тут військово-морських сил і обговорити на багатобічній основі питання про зниження військового протистояння в районі, де зближаються узбережжя СРСР, КНР, Японії, КНДР і Південної Кореї. Знову пролунала пропозиція про те, що якщо США відмовиться від своїх військових баз на Філіппінах, то СРСР - від бази в бухті Комрань. Радянський керівник виступив за безпеку морських комунікацій і запропонував не пізніше 1990 року провести міжнародну конференцію про перетворення Індійського океану в зону миру. У висновку своєї промови в Красноярську М.С.Горбачов повідомив, що Радянський Союз готовий на будь-якому рівні, у будь-якому складі обговорити питання про створення переговорного механізму для розгляду пропозицій, що стосуються безпеки в АТР.

У цей час почалася загальна демократизація життя в країні. Припинилися політичні переслідування. Ослабнув гніт цензури. З в'язниць і заслання поверталися такі видні люди, як: Цукрів, Марченко і т.п.. Політика гласності, яка почалася новим радянським керівництвом, різко змінила духовне життя людей. Зріс інтерес до друкованих видань, радіо, телебачення. Тільки за 1986 рік газети і журнали придбали більш 14 млн. нових читачів. Політика гласності підготувала ґрунт для справжньої волі слова, друку, думки, що стало можливим тільки після катастрофи комуністичного режиму.

ПІДСУМКИ ПЕРЕБУДОВИ

В результаті "перебудова" перетворилася в символ глибинного відновлення й одночасно зміни всієї соціалістичної системи і її положення у світі.

Період поступового якісного перетворення соціалістичної системи на основі далеко їдучих планів і розпливчастих представлень про фундаментальну перебудову і міцну стабілізацію радянського соціалізму, покликаного стати зразком для всього людства, тривав неповні чотири роки, приблизно з початку 1987 до середини 1990 року. Зрозуміло, такого терміну було свідомо недостатньо для створення дійсно обновленої системи. Питання в тому, чи могла подібна система бути сформована і функціонувати, залишається й очевидно ще довго буде залишатися предметом ідеологічних суперечок. Серед багатьох обвинувачень, що пред'являли Горбачову, навряд чи не саме головне - нерішучість. Але якщо порівняти епохальні масштаби здійсненого ним прориву і більш ніж скромний відрізок часу перебування у влади. 5 років і 5 місяців, якщо вважати закінченням терміну не 25 грудня 1991 року, а драматичне повернення з Фороса в Москву, коли влада вже належала Єльцину. От тільки деякі віхи епохи Горбачова:

· Руйнування “залізної завіси”, припинення холодної війни.

· Закінчення ядерного протистояння

· Вивід військ з Афганістану

· Ліквідація монополії на владу КПРС

· Проведення перших в історії радянських країн вільних змагальних виборів

· Гласність

ВИСНОВОК

Кульмінацією протиборства представників двох влад (Президента СРСР М. Горбачова, обраного 15 березня 1990 року на союзному з'їзді народних депутатів, проти Президента Росії Б.Єльцина, обраного 12 червня 1991 року всенародним голосуванням) стали події 19-21 серпня 1991 року, відомі як серпневий путч ДКНС. Російське керівництво, яке очолило боротьбу проти путчистів, що діяли, цілком ймовірно, з мовчазного схвалення Горбачова, розтрощило не тільки ДКНС, але і забезпечило тим самим перемогу Росії, і її верховних органів над союзним Центром. З осені 1991 року Конституція і закони РРФСР, з'їзд народних депутатів і Верховна Рада РРФСР, Президент РРФСР одержали повне верховенство на території Росії. Незалежність Російської Федерації стала реальною.

І сьогодні після ліквідації Радянського Союзу, продовжують зберігатися і діяти фактори, що зв'язували колишні радянські народи, і, насамперед - морально-психологічні, а саме: глибоко усвідомлене почуття приналежності до єдиної великої країни. Тому можна зрозуміти і якось пояснити ті складні відносини, що виникли між народами колишнього СРСР в умовах утворення СНД: багатьом важко змиритися з тією ситуацією, у якій вони виявилися сьогодні. Справді, виникло досить аморфне, не відоме світовій практиці, державне утворення. Із самого початку було невідомо, як воно себе поведе при вирішенні багатьох проблем, як внутрішнього, так і міжнародного характеру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ш.М. Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма - Инфра М, 1999.

2. «Перебудова і сучасний світ», відп. ред. Т.Т.Тімофєєв; М: Міжнародні відносини, 1989.

3. Дж. Боффа «Історія Радянського Союзу»; М: Міжнародні відносини, 1994.

4. Бутенко В. «Откуда и куда идем», Лениздат, 1990.

5. «Московський комсомолець», вибірково 1990-1991

6. «Аргументы и факты», вибірково 1990-1991

7. Абалкин Л. Невикористаний шанс. - М.: Политиздат, 1991.

8. Валовий Д. Таємниці овального залу Кремля. - М.: Правда, 1991.

Размещено на Allbest.ru