Перші вітчизняні університети

Размещено на http://www.allbest.ru/

На початку XIX ст. в Наддніпрянській Україні єдиним вищим навчальним закладом лишалася Києво-Могилянська академія. Вона не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом відомий український вчений-економіст, винахідник, просвітник і громадський діяч Василь Назарович Каразін (9.02.1773-6.11.1842) домігся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові, організував серед дворянства збір коштів на його утримання, написав проект першого статуту.

17 січня 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. До нього було зараховано 33 казеннокоштних та 23 своєкоштних студенти. Усього ж протягом першої половини XIX ст. цей заклад закінчило 2800 чоловік. Університет одержав широку автономію на зразок тодішніх західноєвропейських університетів. Структура його зазнавала численних реорганізацій і лише в 50-х роках усталилася. Навчання проводилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному.

В. Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті кращими науковими та педагогічними силами. Йому самому належать наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником парового опалення, сушильних апаратів, печі для сухої перегонки дерева, технології видобування селітри, конструктором сільськогосподарських машин. Сучасники слушно прозвали його «українським Ломоносовим».

В університеті працювали два відомі професори математики - Тимофій Федорович Осиповський (1765-1832) та його учень, академік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій Михайло Васильович Остроградський (24.09.1801-1.01.1861). У 1813 р. Т.Ф.Осиповський став ректором університету. Виданий ним у Петербурзі тритомний «Курс математики» протягом кількох десятиліть служив вітчизняним підручником з цієї важливої галузі.

В університеті були викладачами: відомий письменник Петро Гулак-Артемовський (1790-1865), історики Микола Іванович Костомаров (1817-1885) та з 1882 р. - Дмитро Іванович Багалій (1857-1932).

З Харківським університетом пов'язане й ім'я відомого філолога-славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812-1880). Крім педагогічної, І.Срезневський займався науковою роботою, В 1833-1838 pp. він видавав у Харкові «Запорожскую старину» - фольклорну й історико-літературну збірку, яка була дуже популярною на той час. Всього вийшло 6 книг. Тут вміщено історичні пісні й думи XVI-XVIII ст., уривки козацьких літописів, переказів, уривки з «Історії Русів». Крім того, І. Срезневський включив до збірки і свої статті й стилізації під фольклор. Він же першим виступив в 1834 р. у пресі за якнайширше використання української мови, висловивши тверде переконання в тому, що її чекає літературна слава.

Український фольклор, зібраний І. Срезневським, зацікавив Миколу Васильовича Гоголя (1809-1852), який мріяв тоді написати історію України. Високо цінував публікації молодого вченого Михайло Олександрович Максимович (1804-1873), який постійно з ним листувався. Своє захоплення збірником «Запорожская старина» висловив в листі до П.Корольова 22.05.1842 р. Т.Г.Шевченко: «Лежу п'яту добу і читаю «Старину», добра книга, дякую вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробити, якщо здоровий буду, там багато такого, від чого навіть облизуєшся, дякую вам».

Російський Харківський університет став не просто науково-освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й провідником, колискою нової української романтичної культури, одним з перших осередків українського національно-культурного відродження XIX - початку XX ст. При університеті була заснована друкарня та книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. У Харкові з 1816 до 1819 р. випускався перший в Україні літературно-художній, науковий і громадсько-політичний журнал «Украинский вестник», який проголосив своїм девізом: «Сприяти всебічному піднесенню науки й літератури». Часопис першим започаткував друкування українською мовою. Він радив широко її використовувати на сторінках друкованих видань, публікувати нею друковані праці вчених, які, «можливо, змагатимуться з найосвіченішими народами Європи». В січні 1816 р. почав виходити перший в Україні журнал сатири і гумору «Харьковский Демокрит».

Заснування першого у Східній Україні університету, видання перших українських журналів, діяльність найвизначніших культурних сил того часу сприяли тому, що на початку XIX ст. Харків став найбільшим культурним центром в Україні.

У Києві єдиним вищим навчальним закладом до 1834 р. була духовна академія, відкрита в 1819 р. у Братському монастирі, де до 1817 р. існувала Києво-Могилянська академія. Київська духовна академія проіснувала 100 років. На початку 1920 р. зі встановленням радянської влади вона була ліквідована. Багато її випускників не залишалися на церковній службі, а влаштовувалися працювати до світських установ. Деякі з них стали відомими діячами української культури: письменник І.С. Нечуй-Левицький (1838-1918), композитор П.Є. Козицький (1893-1960), хоровий диригент і композитор О.А. Кошиць (1875-1944), академік ВУАН К.Г. Воблий (1876-1947), академік УАН М.І. Петров (1840-1921).

Справа заснування університету в Києві затягнулася на декілька десятиліть. Цьому протидіяли польські сили, які не бажали втрачати свої традиційні впливи на Правобережній Україні. Лише після придушення польського повстання 1830 р. відбулося відкриття в «Південно-Західному краї» російського університету. Це набуло великого політичного звучання. Київський університет було відкрито 15 липня 1834 р. замість польського ліцею, переведеного з Кременця, під офіційною назвою «Університет св. Володимира». За сподіваннями уряду, він мав остаточно «придушити дух окремої польської національності і злити її з загальним російським духом» і, таким чином, виконував функції форпосту для поширення російської освітньої системи в західних губерніях. Про українців уже ніхто не згадував. Але незважаючи на це, університет долучився до справи українського національно-культурного відродження.

Спочатку університет мав у своєму складі два факультети - філософський і юридичний, на яких вчилися чотири роки. Філософський факультет ділився на історико-філологічне і фізико-математичне відділення, які в 1835 р. виділилися у самостійні факультети. В 1841 р. було відкрито медичний факультет. Студентський контингент в університеті протягом 1834-1841 pp. збільшився з 62 до 651 чоловік. До 1861 р. з нього вийшло 1500 вихованців. У 1860 р. при університеті засновано дворічні педагогічні курси для підготовки вчителів.

До 1842 р. університет, не маючи власного приміщення, містився на Печорську в кількох приватних будинках. В 1842 р. він був переведений у нове приміщення, побудоване в стилі російського класицизму за проектом і під керівництвом архітектора, академіка Вікентія Івановича Беретті (1781-1842).

Першим ректором Київського університету став професор М.О. Максимович - вчений-енциклопедист, природознавець, історик, фольклорист і літературознавець, друг М.В. Гоголя і Т.Г. Шевченка.

До Киева М. Максимович працював професором кафедри ботаніки в Московському університеті. Відома його двотомна книга «Основи ботаніки». Крім того, М. Максимович був пристрасним шанувальником історії та культури українського народу. Він стояв біля витоків української фольклористики, яку, по суті, започаткував своїми фольклористичними працями («Малоросійські пісні», 1827 p.; «Українські народні пісні», 1834 p.; «Збірник українських пісень», 1849 p.).

М. Максимович був ректором всього рік - в 1834-1835 pp., потім - деканом філософського факультету. В 1845 р. він пішов у відставку і жив у себе на хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівка під Каневом.

На Півдні України центром освіти став Рішельєвський ліцей, заснований 1 травня 1817 р. в Одесі і названий в честь герцога А.Е. Рішельє дю Плессі - градоначальника Одеси і генерал-губернатора Новоросійського краю (1803-1814). До 1820 р. викладання в ліцеї велось французькою мовою.

Стан пореформеної країни гостро потребував створення на Півдні України вищого навчального закладу. Крім фінансових проблем, існували й інші. Одна з них була висловлена міністром освіти: «...Далекоглядність уряду вимагає ні в якому разі не створювати нових університетів у великих містах, де будь-який нагляд за студентами незрівнянно важчий і де вони перебувають під впливом дуже ненадійної частини населення». Лише в 1864 р. було прийняте рішення про заснування в Одесі Новоросійського університету, який було відкрито 1 травня 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. У 1875 р. засновано університет -у Чернівцях.

4 серпня 1820 р. Гімназію вищих наук було засновано в Ніжині. Кошти на це виділив російський державний діяч, виходець з України, сенатор, граф Ілля Безбородько (27.02.1756-15.06.1815). Першим і другим директорами цього навчального закладу стали українські вчені, вихідці із Закарпаття, які виїхали до Росії, - Василь Григорович Кукольник та Іван Семенович Орлай, які були директорами: перший - п'ять місяців, другий - п'ять років. За час їхнього керівництва кількість учнів Гімназії зросла з 25 до 250. В 1828 р. Гімназію закінчив М.В.Гоголь. Крім нього, в ній здобув освіту інший письменник - Є.П. Гребінка.

Особливо теплими й зворушливими були стосунки І. Орлая з М. Гоголем, який про свого директора часто писав батькам. З останніми І. Орлай був особисто знайомий, листувався з ними. Останні три роки свого життя І.Орлай був директором Рішельєвського ліцею. Помер він у лютому 1829 р.

За статутом Ніжинська гімназія мала дев'ять класів, які ділилися на три цикли. Учні старшого циклу називалися студентами і по закінченні одержували 14-й клас «табелі», як і після університету. У 1875 р. гімназія була реорганізована в історико-філологічний інститут імені князя Безбородька. В 1920 р. відбулося перетворення історико-філологічного інституту в педагогічний, а в 1939 р. йому присвоєно ім'я М.В. Гоголя.

Єдину в Росії школу бджільництва заснував у 1828 р. в с Пальчики Конотопського повіту на Чернігівщині учитель Петро Іванович Прокопович (10.07 1775-3.04.1850), яку і очолював до кінця свого життя. П.І. Прокопович увійшов в історію як геній світового пасічництва. Він першим у світі створив його наукові підвалини. Цей український вчений-бджоляр є винахідником рамкового («втулкового») вулика, автором наукових праць з бджільництва. Крім головного предмета - бджільництва, в школі викладалися квітникарство, садівництво, шовківництво, загальноосвітні предмети: читання, письмо і арифметика в обсязі початкової школи.

У другій половині XIX ст. в Україні почала розвиватися вища технічна освіта. В 1885 р. відкрито перший в Україні Південноросійський технологічний інститут у Харкові, в 1898 р. Київський політехнічний інститут, в 1899 р. - Катеринославське вище гірниче училище (за статусом вуз). Крім того, в 1873 р. почав діяти Харківський ветеринарний інститут.

У відкритті політехнічного інституту в Києві взяли участь цукрозаводчики, які 18 лютого 1880 р. «вирішили за передплатою зібрати необхідний капітал для спорудження технічного навчального закладу. Рішення тут же було виконане, причому за передплатою було зібрано 20800 карбованців...».

Одним з найстаріших навчальних закладів України є Коростишівське педагогічне училище імені Івана Франка. 22 жовтня 1869 р. в Києві засновано вчительську семінарію Південно-Західного краю. В серпні 1873 р. її переведено до Коростишева, для чого було збудовано двоповерховий будинок. Засновником та першим директором семінарії став видатний український педагог і прогресивний діяч, колишній член Кирило-Мефодіївського братства Іван Якович Посяда.

З-поміж більш ніж двадцяти тисяч вихованців училища виділяється постать українського письменника Степана Васильченка (Панасенка), який приїхав навчатися до цього «єдиного малесенького огника для бідних здібних селянських дітей» з Ічні на Чернігівщині. Відлуння років навчання знайшло відтворення в його «Записках учителя» та оповіданні «Оксана».

В XIX ст. поборники ідеї української самостійності ніяк не могли знайти легального ґрунту для своєї роботи в Росії. Урядова політика зводилась до того, щоб не допускати ніякого українства - ні радикального, ні поміркованого, ні клерикального, проводячи традиційний курс асиміляції українського населення в напрямку його русифікації. Власті ретельно слідкували за тим, щоб не розвивалися будь-які елементи української культури. Це особливо стало помітним після придушення польського повстання 1830 р. Якраз у цей час зникли залишки українських національних елементів у місцевому самоврядуванні. Було розформовано київську міську міліцію у кількості 2000 чол. Вони за традицією носили козацьку форму.

У цій тяжкій ситуації в Україні залишалася одна сила, що рятувала український народ від денаціоналізації. Цією силою була національна свідомість. Цю ідею успадкувати українські діячі XIX ст. Це позитивно вплинуло на українську культуру, сприяло її розвитку і в XX ст.

Формуванню національної самосвідомості українського народу, поширенню просвіти, видавничої справи та шкільництва сприяла діяльність Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847). Щодо культурно-історичного процесу, то тут братство визнавало рівні права всіх народів на національну самобутність, державну та політичну самостійність, вільний розвиток мови та національної культури. Братству належала думка про особливі риси українського народу та його культури: волелюбність та природний демократизм, поетичність та віротерпимість.

Відкриття Московського Університету в 1755 році стало можливим завдяки активній діяльності видатного вченого, першого в Росії академіка - Михайла Ломоносова. Ця установа вважається найстарішим в країні вищим навчальним закладом. Ім'я Ломоносова було присвоєно у 1940 році, коли установі виповнилося 185 років.

університет гімназія технічний

На базі Академії наук у Петербурзі ще в 1724 р. були створені гімназія та університет. У їх завдання входила підготовка наукових кадрів Росії. Однак ці установи зі своїми функціями не справлялися. Ломоносовим неодноразово пропонувалося створення Московського Університету. Сформульовані в листі до Шувалову, пропозиції вченого були взяті за основу проекту навчального закладу. Як відомо, Шувалов був у фаворитах у імператриці Єлизавети, він підтримував розвиток російської культури і науки, протегував багатьом починанням Михайла Ломоносова.

Ознайомившись з представленим проектом нової установи освіти, Єлизаветою Петрівною 25 січня 1755 був підписаний указ про його заснування. Відкриття Московського Університету відбулося 7 травня 1755. У цей же день Єлизавета святкувала річницю своєї коронації. З того часу ці дні міцно увійшли в історію навчального закладу. Відкриття Московського Університету відзначається студентськими святкуваннями. Дні наукового студентської творчості і щорічна конференція «Ломоносовський читання» також приурочені до цієї події.

Згідно з планом його творця, відкриття МДУ починалося з освіти трьох факультетів: медичного, юридичного та філософського. Стартувало навчання для всіх студентів на філософському факультеті. Вони отримували основну підготовку з гуманітарних та природничих наук. Далі молоді люди могли продовжити освіту, спеціалізуючись на тому ж м факультеті або перейшовши на юридичний або медичний. У Московському Університеті не було передбачено богословського факультету, на відміну від європейських університетів. Це обумовлено застосовувалася в Росії особливою підготовчої системи православних служителів, яка передбачала читання лекцій, як на латині, так і російською мовою.

МДУ відрізнявся демократичним студентським та професорським складом. Даний факт багато в чому сприяв широкому поширенню серед них передових ідей в галузі науки і суспільства. В університет міг вчинити виходець з будь-якого, крім кріпаків, стани. У даному випадку система освіти будувалася за прикладом західноєвропейських навчальних закладів, в яких з принципом становості було покінчено давно.

Відкриття Московського Університету вимагало певних витрат. Державні асигнування покривали витрати лише частково. Крім того, на початку розвитку установи зі студентів плата не стягувалася, а в подальшому від неї позбавляли незаможних учнів. Керівництво було змушене шукати різні джерела додаткового доходу, вдаючись навіть до занять комерційною діяльністю. Великий внесок у розвиток Університету вносили меценати (Строганова, Демидови, Дашкова). Вони передавали для потреб установи придбані прилади, книги, колекції, оголошували студентські стипендії. В Університеті встановилася традиція, за якою професора заповідали свої особисті зібрання бібліотеці.

Московський Університет займав провідну позицію у популяризації та поширенні наукових знань. Лекції викладачів та диспути студентів були відкриті для публіки. У наступний після заснування установи рік на його базі було відкрито книжкова крамниця і друкарня. Таким чином, почалося вітчизняне книговидання. В цей же час побачила світ перша неурядова газета «Московські відомості». З січня 1760 почав випускатися літературний журнал (перший в столиці) «Корисне розваги».

Размещено на Allbest.ru