Царство Шумеру і Аккаду ( ІІІ династія Ура)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені П. Тичини

Історичний факультет

Кафедра всесвітньої історії та правознавства

ІНДЗ:

Історія стародавнього світу

Царство Шумеру і Аккаду ( ІІІ династія Ура)

Вступ

Темою моєї роботи є царство Шумеру і Аккаду (ІІІ династія Ура). Шумери - народ, що заселяв Південну Месопотамію (межиріччя Євфрату й Тигру на півдні сучасного Іраку) на зорі історичного періоду. Самоназва народу саггиг - чорноголові. Вони перші з народів, що мешкали на території Древньої Вавілонії (сучасний Ірак), досягли рівня цивілізації. Шумери осушили болота, навчилися регулювати розливи рік і освоїли землеробство. З розвитком торгівлі з Іраном, Еламом, Ассирією, Індією й районами Середземноморського узбережжя шумерські поселення перетворилися в процвітаючі міста-держави, які до 3500 до н.е. створили зрілу цивілізацію урбаністичного типу з розвиненою металооброб- кою, текстильним ремеслом, монументальною архітектурою й системою писемності. Перші шумерські поселення виникли близько 4000 до н.е. Це були окремі міста-держави, що постійно воювали один з одним. Кожне місто мало свого правителя й своє божество. Але їх поєднували мова, культура, і, можливо, етнічна приналежність. Мистецтво Шумерського народу, що розташовувався на території древньої Передньої Азії, на перший погляд може здатися складним і загадковим: сюжети, прийоми зображення людей або подій, відображення часових-просторово-тимчасових відносин -- усе це ґрунтувалося на специфічних поданнях і віруваннях древніх людей. Будь-яке зображення містить у собі додатковий зміст, що виходить за рамки сюжету. За кожним персонажем стінного розпису або скульптури виступає система абстрактних понять -- добро й зло, життя й смерть і т.п. Для вираження цих понять художники прибігали до мови символів, розібратися в якому сучасній людині не так просто. У сказаннях і поемах часто розповідається про фантастичних істот - напівлюдей, напівтварин, що постійно супроводжують, богів, героїв і звичайних людей. Шумери - древній народ, що створив, нарівні з жителями Аккаду неповторний історичний і культурний вигляд Межиріччя IV-III тисячоріч до н.е. Про походження шумерів немає точних даних. Відомо, що вони з'явилися в Південній Месопотамії не пізніше IV тис. до н.е. Вони були самостійною державою, що мала свого правителя й армію.

Для розкриття теми мною була використана велика кількість літератури, що дало змогу висвітлити тему з точки зору істориків, правознавців, культурологів, наших співвітчизників і вчених інших держав.Метою моєї роботи є поглиблене вивчення історії стародавньої держави Шумер - найзагадковішої держави стародавньої Месопотамії.

Хто вони - шумери

Час стер пам'ять про шумерів з аналогів історії. Про них нічого не говориться в папірусах Єгипту часів Стародавнього Царства, вік яких налічує більше чотирьох тисяч років. І вже тим більше немає нічого в літописах Стародавньої Греції та Риму, культура яких набагато молодша. Біблія згадує про давнє місто Ур, але ні слова не говорить про загадковий шумерський народ. Говорячи про вогнище цивілізації, яка виникла в долинах річок Тигр і Євфрат, вчені мали на увазі, перш за все, вавилоно - ассірійську культурну спільність людей. І тільки в середині 19 століття сенсаційні розкопки вчених довели, що на території Дворіччя існували більш давні держави, вік яких налічує близько шести тисяч років. Так вперше стало відомо про великої цивілізації шумерів. Саме від них Вавилон і Ассирія успадкували свою мудрість. Судіть самі...

Колиска цивілізації - Месопотамія

Колиска цивілізації. Так називають Месопотамію - рівнинну територію, розташовану між середньою частиною і гирлом річок Тигр і Євфрат. Саме тут, в низовинах Євфрату, приблизно п'ять з половиною тисяч років тому, з'явився таємничий народ - шумери. Загадка їх походження не з'ясована вченими досі. Вони виникли, немов з нізвідки. Шумерські письмена говорять про гористий острів в морі і морський шлях, що привів їх у пониззя Євфрату. Цей острів вони називають не тільки своєю батьківщиною, але й місцем зародження людської цивілізації. Але де цей містичний острів ? Відомо лише, що з'явилися вони вже як цілком сформована спільність, зі своєю мовою, культурою, писемністю. Мова шумерів унікальна. Вона не має аналогів, спільних коренів ні з однією із стародавніх і сучасних мов. Спроби вчених підібрати їй « рідню » до цих пір не увінчалися успіхом. « Чорноголові » - називали себе шумери, підкреслюючи відміну від корінних мешканців земель Месопотамії.

Соціальна структура Царства Шумеру і Аккаду (III династія Ура)

Державу, в якій володарювала III династія Ура, називають Царством Щумеру і Аккаду. Проіснувала вона недовго, трохи більше 100 років, але дослідників вражає не її короткий вік, а навпаки, ЇЇ довголіття. Розвалитися вона мала, на думку істориків, раніше, адже являла собою взірцевий "колос на глиняних ногах".

Царі ІІІ династії Ура породили безприкладного в історії Месопотамії бюрократичного монстра -- "високо централізовану, майже тоталітарну державу". Колишні самоврядні міські общини стали намісництвами й контролювалися царськими чиновниками. Царі користувалися всією повнотою влади, їх ще за життя обожнювали. Економіку країни було повністю одержавлено. Вся земля, в тому числі храмова, стала неподільною власністю держави. Купувати й продавати землю категорично заборонялося, як і вести будь-які комерційні операції. В країні створювалися великі державні господарства, тваринницькі ферми, царські майстерні. Контролювали функціонування єдиного царсько-храмового господарського комплексу полчища чиновників. Повсюдно вівся найприскіпливіший бухгалтерський облік.

Якою вимальовується з джерел соціальна структура Царства Шумеру та Аккаду?

Майже все трудове населення країни стало підневільними робітниками і робітницями (гурушами та нгеме) уніфікованого царсько-храмового господарства. Гуруші і нгеме об'єднувались у робочі загони, жили, точніше -- животіли, в трудових таборах, працювали без вихідних і, здається, не мали права заводити сім'ю на період виконання примусових робіт. Характерно, що тривалість примусової праці для гурушів і нгеме строго регламентувалася кількома місяцями на рік; робітникам, яких адміністрація затримувала в трудових таборах понад встановлений строк, платили як найманим.

Історики по-різному оцінюють соціальний статус гурушів і нгеме. Одні вважають їх фактичними рабами і рабинями, інші ж не бачать для цього ніяких підстав, адже, наголошують вони, в Царстві Шумеру й Аккаду ні тих, ні інших офіційно рабами не називали, навіть протиставляли їх рабам-урду (аккадською --вардум).

Рабська праця в шумеро-аккадському суспільстві наприкінці ПІ тис. до н. е., як і раніше, відігравала незначну роль у системі суспільного виробництва, особливо в державному секторі. Проте сама кількість рабів, головно приватних, помітно зросла. Рабів іноді тримали пастухи, ковалі, музиканти та інший незаможний люд. У рабство потрапляли боржники, діти, продані своїми батьками, тощо. У країні велася й торгівля рабами. Жилося приватним рабам усе ж краще, аніж гурушам і нгеме. Вони навіть користувалися певними громадянськими правами (могли, зокрема, поскаржитися на свого власника до суду), їм дозволялося мати сім'ю, самим тримати рабів.

У Царстві Шумеру і Аккаду рабовласницька знать остаточно злилася з державним апаратом. Чиновники вели власні господарства, займалися підпільно лихварством та земельною спекуляцією. Майнове та соціальне розшарування зайшло в суспільстві так далеко, що царська влада мусила втручатись у делікатну сферу суспільних відносин, щоб запобігти соціальним конфліктам, про що свідчать закони Шульги (раніше їх неправильно приписували Ур-Намму), законодавство міста-держави Ешнунна тощо, зорієнтовані на врегулювання домашнього рабства та захист приватної власності.

На міжнародній арені царі III династії Ура, особливо син Ур-Намму Шульга, намагалися проводити активну політику. Шульга водив своїх вояків у Вавилон, в Елам, у гори Загроса, в Східну Анатолію, у верхів'я Тігру. Проте могутність його забюрократизованої держави була більше показною, аніж реальною.

У XXI ст. до н. е., за останнього царя III династії Ура -- Іббі-Суена, із сірійського степу в Месопотамію забрели зі своїми вівцями пастушачі племена семітів-амореїв (аморитів), яких погнала в мандри засуха. Вони зручно розташувалися на родючих месопотамських землях, але, не маючи ні бажання, ані вміння управлятися зі складним дворовим господарством, швидко зруйнували його. Скориставшись моментом, на Месопотамію вчинили спустошливий набіг еламці. Іббі-Суен потрапив до них у полон і, напевно, розпрощався з життям. На руїнах Шумеро-Аккадського царства виник ряд дрібних князівств, де володарювали аморитські вожді та намісники еламського царя. Через кілька століть, коли на історичній карті з'явилося Вавилонське царство, шумери спробували відродити свою державність, проте обидва їхні повстання потопив у крові вавилонський цар. Надалі шумери остаточно семітизувалися, їхня мова повсюдно вийшла з ужитку. Характерно, що про трагічну загибель Шумеро-Аккалського царства зберегла інформацію не стародавня хроніка, а народна пісня-плач. У цьому зв'язку на пам'ять приходять байронівські рядки: Таков удел деяний прежних лет, Когда гранит и летопись безмолвны, Простая песнь их сохраняет след.

Шумеро-аккадська міфологія

У III тис. до н. е. у шумеро-аккадців склалася багата міфологія, коріння якої беруть початок у міфологічному світогляді дорелігійної епохи.

У шумерів виникли космогонічні міфи. За цими міфами, створення світу відбувалося так: спочатку існував первісний океан, водний хаос, що мав вигляд велетенської жінки. У ній зародилася твердь у вигляді гори, на вершині якої був бог неба Ан (аккадці звали його Ану), а з підніжжя гори утворилась богиня землі Кі. Це було шлюбне подружжя, яке між собою породило бога повітря Енліля. Енліль швидко виріс і вирішив звільнитись - ножем він розкраяв гору, бог Ан опинився на небі, мати-богиня Кі стала землею, а Енліль заповнив увесь простір і породив усіх богів. Першим з дітей Енліля був бог Місяця Зуен, який, у свою чергу, народив бога Сонця Уту (у аккадці в - Шамані) і богиню зірки Венери Інанну (у аккадців - Іштар), яка виконувала також функції богині родючості і кохання. Відзначимо, що у шумерів Зуен був старший від Уту, тому доба у них починалася звечора. Згодом це успадкували багато народів, зокрема іудеї, тому у них святковий день субота починається ввечері у п'ятницю.

Безумовно, шумерська космогонія породжує безліч питань, але, без сумніву, перед нами - перша в історії людської думки спроба пояснити появу існуючого навколо нас світу.

Шумери створили досить розвинену міфологію, яка потім була успадкована іншими релігіями. Серед них - міф про бога, що вмирає і воскресає. Це міф про Таммуза (Думузі) та Іштар (Інанну). Іштар чомусь забажала побувати в підземному царстві. Та, коли вона спустилась туди, судді того царства умертвили її. Вавилонський бог Енкі повернув її до життя. Але замість Іштар до підземного царства мусив піти хтось інший. Така місія випала на долю чоловіка Іштар бога рослинності Таммуза. Коли він помер, у країні почався занепад. Це перелякало добрих богів, які піклувалися про людський добробут. Іштар знову йде до підземного царства, воскрешає свого чоловіка і повертає його на землю. В країні поновлюється життя.

Релігія в Стародавній Месопотамії

Зовнішній вигляд та побут шумерів

Про антропологічному типі шумерів можна певною мірою судити з кістковим залишках: вони належали до середземноморської малої раси європеоїдної раси великий. Шумерська тип і по цю пору зустрічається в Іраку: це смагляві люди невисокого зросту, з прямим носом, кучерявим волоссям і рясною рослинністю на обличчі і на тілі. Волосся і рослинність ретельно збривали, щоб оберегти себе від вошей, - тому в шумерських статуетках і рельєфах настільки багато зображень бритоголових і безбородих людей. Голитися необхідно було і в культових цілях - зокрема, голеними завжди ходили жерці. На тих же зображеннях - великі очі і великі вуха, але це всього лише стилізація (великі очі і вуха як вмістилища мудрості).

Ні чоловіки, ні жінки Шумера не носили нижньої білизни. Зате до кінця днів своїх вони не знімали з талії надітого на голе тіло магічного подвійного шнурка, оберігати життя і здоров'я. Основним одягом чоловіка були сорочка-безрукавка (туніка) з овечої вовни, довжиною значно вище колін, і пов'язка на стегнах у вигляді вовняного полотнища з бахромою на одній стороні. Бахромчастий край міг прикладатися до юридичних документів замість печатки, якщо людина була недостатньо освічена і особистої печатки не мала. У дуже спекотну погоду чоловік міг з'являтися на люди в одній тільки пов'язці, а нерідко і повністю голим.

Жіночий одяг порівняно мало відрізнявся від чоловічого, але жінки ніколи не ходили без туніки і не з'являлися в одній туніці, без іншого одягу. Жіноча туніка могла доходити до колін і нижче, інший раз мала розрізи збоку. Була відома і спідниця, пошита з декількох горизонтальних полотнищ, причому верхнє загорталося в джгут-пояс. Традиційним одягом знатних людей (як чоловіків, так і жінок), крім туніки й пов'язки, була «загортання» з полотнища, покритого нашитими прапорцями. Прапорці ці, ймовірно, не що інше, як бахрома з кольорової пряжі або тканини. Ніякого покривала, яке закривало б обличчя жінки, в Шумері не було. З головних уборів знали круглі шапки, капелюхи і ковпаки. Із взуття - сандалі і чоботи, але в храм завжди приходили босими. Коли наступали холодні дні пізньої осені, шумери загорталися в плащ-накидку - прямокутне полотнище, у верхній частині яке з обох сторін було прикріплено по одній або по дві лямки, зав'язувалося вузлом на грудях. Але холодних днів бувало небагато.

Шумери дуже любили ювелірні прикраси. Багаті і знатні жінки носили тісний «комір» з приляглих один до одного ниток бус, від підборіддя до вирізу туніки. Дорогі намиста виготовлялися з сердоліку і лазуриту, дешевші - з кольорового скла (хуррітскіе), найдешевші - з кераміки, раковин і кісток. І чоловіки і жінки носили на шиї шнур з великим срібним або бронзовим кільцями-пектораллю і металеві обручі на руках і ногах.

Мило ще не було винайдено, тому для обмивання і для прання застосовували рослини, золу і пісок. Чиста прісна вода без мулу була у великій ціні - її носили з колодязів, викопаних в кількох місцях міста (часто на високих пагорбах). Тому її берегли і витрачали найчастіше для обмивання рук після жертовної трапези. Знали

шумери і пахощі. Смоли хвойних рослин для виготовлення пахощів ввозилися з Сирії. Жінки підводили очі чорно-зеленим сурм'яним порошком, який захищав від яскравого сонячного світла.

Якби не була чиста прісна вода міських колодязів, то питної води не було б, очисних споруд тоді ще не придумали. Тим більше неможливо було пити воду річок і каналів. Залишалося ячмінне пиво - напій простолюдинів, фінікове пиво - для людей багатших і виноградне вино - вже для самих знатних. Їжа шумерів, на наш сучасний смак, була досить бідною. В основному це коржі з ячменю, пшениці, фініки, молочні продукти (молоко, масло, вершки, сметана, сир) і різні сорти риби. М'ясо їли тільки по великих святах, доїдаючи залишки від жертви. Солодощі готували з борошна та фінікової патоки.

Винаходи шумерів

гончарний круг

колесо

випалена цегла

архітектура

лиття металів

металевий леміш

система зрошення

десяткова система рахунку

місячний календар

годинникове коло

поділ кола на 360 °

писемність

система адміністрування

право

архівна справа

математика

астрологія

література

шкільна система навчання

Освіченою вважався людина, яка повністю володіла письмом, вміла співати, володіла музичними інструментами, приймала розумні і законні рішення, знала жертовні ритуали.

Культура Шумер і Аккад. Архітектура

У Межиріччя мало дерев і каменю, тому першим будівельним матеріалом були сирцеві цеглини із суміші глини, піску й соломи, -- у силу цього архітектурних пам'ятників цього періоду збереглося вкрай мало.

Основу архітектури Межиріччя становлять світські (палаци) і релігійні монументальні будівлі й будинки. З будівель, що дожили до наших днів (частково), найбільш значними вважаються Білий храм і Червоний будинок в Уруку (3200--3000 р. до н.е.). Ці потужні культові вежі, що звуться зіккуратами (ziggurat-- свята гора), були квадратними й нагадували східчасту піраміду. Щаблі з'єднувалися сходами, а по краю стіни йшли пандуси, що вели до храму. Стіни фарбувалися в чорний (асфальт), білий (вапно) і червоний (цегла) кольори. Конструктивною особливістю монументальної архітектури було застосування штучно зведених платформ, що брало свій початок від 4 тисячоріччя до н.е. Цей момент пояснюється, можливо, необхідністю ізолювати будинок від вогкості ґрунту, що зволожується розливами, і разом із тим, імовірно, бажанням зробити будинок видимим з усіх боків. Іншою характерною рисою, заснованої на настільки ж древній традиції, була ламана лінія стіни, утворена виступами. Храм, що панував над житловою частиною міста, нагадував про нерозривний зв'язок Неба й Землі. Будівля являла собою низький прямокутний будинок із плоским дахом, товстими стінами й без вікон. Вікна, коли вони робилися, містилися у верхній частині стіни, і мали вигляд вузьких щілин. Освітлювався храм за допомогою прорізів під дахом, а також через високі входи, оформлені у вигляді арок. Покриття в основному були плоскі, але відомий був і похилий дах.

Виявлені розкопками на півдні Шумеру житлові будинки мали внутрішній відкритий двір, навколо якого групувалися криті приміщення; на одній стороні двору якого стояла статуя божества, на іншій - стіл для жертвоприносин. Перекриття, звичайно, опиралися на балки, але застосовувалися також зводи й куполи. По такому ж принципу будувалися також палаци й звичайні житлові будинки. Це планування, що відповідало кліматичним умовам країни, лягло в основу й палацового будівництва південного Межиріччя. У північній частині Шумеру виявлені будинки, які замість відкритого двору мали центральну кімнату з перекриттям. Типовий будинок середнього городянина був одноповерховим, побудова- ним з цегли-сирцю. Кімнати в ньому розташовувалися навколо відкритого внутрішньо- го дворика - місця принесення жертв предкам, а ще раніше і місця їх поховання. Заможний шумерська будинок був на поверх вище. Археологи налічують в ньому до 12 кімнат. Внизу знаходилися вітальня, кухня, туалет, людська і окреме приміщення, в якому розташовувався домашній вівтар. У верхньому поверсі розміщалися особисті покої господарів будинку, включаючи спальню. Вікон не було. У багатих будинках зустрічаються стільці з високою спинкою, очеретяні мати і шерстяні килимки на підлозі, в спальнях - великі ліжка з різьбленими дерев'яними спинками. Бідні задовольнялися в якості сидіння зв'язками тростини і спали на циновках. Майно зберігали в глиняних, кам'яних, мідних або бронзових судинах, куди потрапляли навіть таблички домашнього господарського архіву. Шаф, очевидно, не було, зате відомі туалетні столики в хазяйських покоях і великі столи, за якими приймали їжу. Це важлива деталь: в шумерському будинку господарі і гості за трапезою не сиділи на підлозі.

Скульптура

До нашого часу збереглися прекрасні зразки шумерської скульптури, створені на початку III тисячоріччя до н.е. Досить розповсюдженим типом скульптури був так званий адорант - статуя людини, що молиться, зі складеними на грудях руками, що сидить або стоїть. Адорантів, звичайно, дарували храму. Особливо виділяються величезні очі адорантів, найчастіше скульптори їх інкрустували. Характерна риса шумерської скульптури - в умовності зображення. У предметах, знайдених у храмі Тиль Барсиба (сучасний Тель Асмар, Ірак) і зберігаються в Іракському музеї й Чиказькому університеті, підкреслюються об'єми, уписані в циліндри й трикутники, як, наприклад, у спідницях, які являють собою плоскі конуси, або в торсах, подібних до трикутників, з передпліччями, що теж мають конічну форму. Навіть деталі голови (ніс, рот, вуха й волосся) зводяться до трикутних форм.

Стиль скульптурних майстерень у Марі нагадує витончене ліплення з м'якої глини. Типовим прикладом може служити статуя сановника Ебих-Іля з Марі. Особа сановника осяяна м'якою посмішкою, величезні очі дивляться уважно й напружено, підборіддя чітко відділене від грудей. Із великою старанністю виконані всі деталі, особливо в одязі, що являє собою спідницю овечої вовни з вирізаними поштучно пасмами або жмути бороди з кучерявими кінчиками. Руки вирізані м'яко, мускулатура схована. У цілому форми втратили твердість, і демонструють виразну тенденцію до округлості.

Стіни шумерських храмів прикрашалися рельєфами, що оповідали як про історичні події, що відбувалися в житті міста (таких як військові походи, закладка храмів і т.п.), так і про повсякденні справи (господарські роботи та ін.). Рельєф ділився на кілька ярусів, що послідовно відбивали чергу подій. Усі персонажі були однакового росту, однак правителів, звичайно, зображували крупніше.

Потреба в ознаменуванні перемоги в постійній боротьбі за владу між містами обумовила появу нового типу рельєфу меморіального характеру. Мова йде про стели - кам'яні плити різних розмірів, що мають закруглену верхню частину й зображення з історичною або релігійною тематикою. Однією з найефектніших стел є Стела царя Еаннатума (Стела шулік), від якої збереглися деякі фрагменти. Стела присвячена перемозі Еаннатума, шумерського князя Лагаша, над містом Уммой. На обох сторонах стели зображені сцени, розділені на смуги. Рельєф відрізняється оповідальною строгістю. На одному із фрагментів зворотної сторони стели загін воїнів, озброєних списами й щитами, марширує по трупах своїх ворогів. Зображений більш крупно вождь одягнений у шкіру тварини. Зачувши мертвечину, над полем бою кружляє зграя шулік. У нижній секції колісниця князя їде на чолі групи піших воїнів. На лицьовій стороні стели два фрагменти розповідають глядачеві про причину настільки блискучої перемоги. Верхній фрагмент цілком займає величезна фігура бога Нінгирсу, що піймав мережею безліч ворогів царя Еаннатума.

Особливе місце в шумерській культурній спадщині належить гліптиці -- різьбленню по дорогоцінному або напівкоштовному камінню.

Збереглося безліч шумерських різьблених печаток у формі циліндра. Печатку прокочували по глиняній поверхні, і одержували відбиток - мініатюрний рельєф із більшим числом персонажів і ясною, ретельно вибудуваною композицією. Для жителів В Межиріччі печатка була не просто знаком власності, а предметом, що володіла магічною силою. Печатки зберігали, як талісмани, дарували храмам, поміщали в поховання. На шумерських гравюрах найбільш частими мотивами були ритуальні бенкети із сидячими за їжею й питвом фігурами. Інші мотиви становили легендарні герої Гильгамеш і його друг Енкиду, що борються із чудовиськами, а також антропоморфні фігури людини-бика. У найдавніші часи ця казкова істота з головою й тулубом людини, бичачими ногами й хвостом шанувалося скотарями як захисник черід від хвороб і нападу хижаків. Імовірно, тому його часто зображували тримаючим пару перевернутих донизу голів леопардів або левів. Пізніше йому стали приписувати роль стража володінь різних богів. Не виключено також, що під видом людини-бика зображували Енкиду, що, маючи людський вигляд, прожив частину свого життя в лісі, звичками й поводженням не відрізняючись від тварини. Із часом цей стиль поступився місцем безперервному фризу із зображенням тварин, що б'ються, рослин або квітів.

Писемність

На території Стародавнього Близького Сходу задовго до появи клинопису, навіть задовго до появи шумерів існував спосіб зберігання й передачі інформації.

Найдавнішою відомою письмовою системою є шумерська писемність, що надалі розвилася в клинопис. Клинопис - це система листа, при якій знаки видавлюються очеретяною паличкою (стилом) на табличці із сирої глини. Клинопис поширився на все Межиріччя й став основною писемністю древніх держав Близького Сходу.

Розвиток системи керування державою, нагромадження багатств правителями, знаттю й храмами вимагало обліку майна. Система глиняних кульок, де кожний елемент позначав один об'єкт (корову, барана й т.п.), служила для цих цілей уже в 9-му тисячолітті до н.е. Починаючи приблизно з 5 тис. до н.е. з метою кращого зберігання, фішки стали поміщати в спеціальні контейнери - булли (порожні глиняні кулі діаметром 10 м). В 3300 р. до н.е. на поверхні булли з'являється короткий опис його вмісту, і необхідність розбивати контейнер при кожній перевірці відпадає. Фішки виявилися непотрібними, і зникли, а контейнер став плоским. Так виникли перші глиняні таблички із числами: кружечками й куточками, видавленими в глині, форма й розмір яких вказували на об'єкт, що позначався, і його кількість.

Перші символи писемності мали форму товарів і були піктограмами, які відображали загальний зміст повідомлення у вигляді одного або послідовних малюнків. До 3000 р. до н.е. піктограми й ідеограми стали використовувати фонетично, становлячи із цих символів слова, які часом навіть не мали прямого відношення до зображених предметів.

Разом з тим змінювався й стиль писемності. Для спрощення запису, усі символи були розкладені на короткі відрізки, які вже не потрібно було вирізати в глині, а можна було просто наносити за допомогою спеціальної палички із загостреним кінцем. Починаючи з II тисячоріччя до н.е. клинопис поширюється по всьому Близькому Сході. І хоча винахід писемності відбувся як кульмінація тривалого процесу розвитку відміток на глині, що відбувався на всій території Древнього Близького Сходу, саме шумерам вдалося, використовуючи систему фішок, перейти безпосередньо до писемності. Завдяки цьому ми одержали масу відомостей про шумерські закони, релігію, міфи й т.д.

Учені вважають найбільш древній винахід писемності самим істотним внеском шумерів в історію світової культури.

Література

У Шумерів були створені перші поеми, що містили древні перекази й розповіді про героїв. Писемність дозволила донести їх до нашого часу. Так народилася література.

Шумерська поема про Гильгамеша оповідає про героя, що наважився кинути виклик богам. Гильгамеш був царем міста Урук. Він похвалявся перед богами своєю могутніс- тю, і боги розгнівалися на гордія. Вони створили Енкида - напівлюдину-напівзвіра, що володів величезною силою, і послали його поборотися з Гильгамешем. Однак боги прорахувалися. Сили Гильгамеша й Енкида виявилися рівними. Недавні вороги пере -творилися в друзів. Вони відправилися в подорож і пережили безліч пригод. Разом вони перемогли страшного велетня, що охороняв кедровий ліс, і зробили чимало інших подвигів. Але розгнівався на Енкида бог сонця й прирік його на смерть. Гильгамеш безутішно оплакував смерть друга. Зрозумів Гильгамеш, що не зможе перемогти смерть. Відправився Гильгамеш шукати безсмертя. На дні моря він знайшов траву вічного життя. Але як тільки герой заснув на березі, зла змія з'їла чарівну траву. Так і не зміг здійснити Гильгамеш свою мрію. Але створена людьми поема про нього зробила його образ безсмертним.

У літературі шумерів ми зустрічаємо виклад міфу про потоп. Люди перестали коритися богам і своєму поводженню викликали їхній гнів. І боги вирішили погубити рід людський. Але серед людей була людина на ім'я Утнапиштим, що у всьому слухався богів і вів праведне життя. Бог води Еа зглянувся над ним і попередив про потоп, що насувається. Утнапиштим побудував корабель, занурив на нього своє сімейство, свійських тварин і майно. Шість днів і ночей носився його корабель по хвилях, що бушували. На сьомий день буря затихла. Тоді Утнапнштим випустив ворона. І ворон не повернувся до нього. Зрозумів Утнапиштим, що ворон побачив землю. То була вершина гори, до якої й пристав корабель Утнапиштима. Тут він приніс жертву богам. Боги простили людей. Утнапнштиму боги дарували безсмертя. Води потопу відступили. З тих пор знову став множитися рід людський, освоюючи нові землі.

Міф про потоп існував у багатьох народів стародавності. Він увійшов у Біблію. Навіть древні жителі Центральної Америки, відірвані від цивілізацій Древнього Сходу, теж створили сказання про Всесвітній потоп.

Знання

Шумери навчилися спостерігати за Сонцем, Місяцем, зірками. Вони обчислили їхній шлях по небу, визначили багато сузір'їв і дали їм імена. Шумерам здавалося, що зірки, їхній рух і розташування визначають долі людей і держав. Вони відкрили пояс Зодіаку -- 12 сузір'їв, що утворюють велике коло, по якому Сонце робить свій шлях протягом року. Учені жерці становили календарі, обчислювали строки місячних затьмарень. У Шумері був покладений початок однієї з найдавніших наук - астрономії.

Шумери вміли рахувати по десяткам. Але особливо почитали числа 12 (дюжина) і 60 (п'ять дюжин). Ми дотепер користуємося спадщиною шумерів, коли ділимо годину на 60 хвилин, хвилину -- на 60 секунд, рік -- на 12 місяців, а окружність -- на 360 градусів.

У містах Древнього Шумеру були створені перші школи. Училися в них тільки хлопчики, дівчинкам давали домашнє виховання. Хлопчики відправлялися на заняття зі сходом сонця. Школи були організовані при храмах. Учителями були жерці. Заняття тривали цілий день. Вивчитися писати клинописом, рахувати, розповідати сказання про богів і героїв було нелегко. За погані знання й порушення дисципліни строго карали. Той, хто успішно закінчував школу, міг одержати місце переписувача, чиновника або стати жерцем. Це давало можливість жити, не знаючи бідності.

Незважаючи на суворість дисципліни, школу в Шумері вподібнювали родині. Учителя називали «батьком», а учнів - «синами школи». І в ті далекі часи діти залишалися дітьми. Вони любили пограти й пошаліти. Археологи знайшли ігри й іграшки, якими бавилися діти. Молодші грали так само, як і сучасні малята. Вони возили за собою іграшки на коліщатах. Цікаво, що найбільший винахід - колесо - було відразу застосоване в іграшках.

Військове мистецтво

На початковій стадії розвитку військового мистецтва значну роль зіграли держави древнього Межиріччя - басейну рік Тигру і Євфрату. Тут, так само як і в Єгипті, виникло іригаційне землеробство, поряд з яким розвивалося скотарське господарство. Одним із наслідків розвитку скотарства була поява в Межиріччі бойових колісниць, що визначило особливість структури війська держав древнього Межиріччя.

У першій чверті III тисячоріччя до н.е. у південному Межиріччі, відомому в історії під ім'ям Шумер, існував ряд рабовласницьких держав-міст. Внаслідок розпадання первіснообщинного ладу племен Шумеру там виділилася общинна знать, що, очолюючи іригаційні роботи, закріплювала за собою володіння землею й худобою. Велику роль в економіці Шумеру грали храми, у яких було велике власне господарство. У середині III тисячоріччя до н.е. жерці узурпували політичну владу.

Жерці - правителі окремих шумерських міст-держав - мали своїх військові дружини. Озброєння шумерських воїнів складалося з короткого списа з мідним наконечником і мідною сокиркою на довгій рукоятці. Крім того, у них були мідні кинджали й кам'яні булави. Усе це була зброя ударної дії. Як захисне озброєння шумерський воїн мав мідний шолом, вовняний одяг із нашитими на неї мідними пластинками й шкіряною, окутою міддю щит. Дружинам Шумеру був уже відомий стрій. Перша шеренга строю несла більші щити, кожний щит прикривав кілька людей.

Для ведення бою застосовувалися чотирьохколісні бойові колісниці, запряжені чотирма мулами. Екіпаж колісниці складався із двох чоловік - візника й воїна; останній був збройний метальними списами, запас яким містився в сагайдаці, прикріпленому до переду колісниці.

Іригаційні канали Шумеру були не тільки засобом зрошення полів, але й зручними шляхами сполучення, що сприяло об'єднанню країни. Оволодіння шляхами сполучення сприяло централізації політичної влади в країні. Одному із правителів, опираючись на племінну знать, удалося перебороти опір жрецтва й затвердити деспотію, підкоривши собі значну частину племен Шумеру. Наслідком політичної централізації стало виникнення централізованої збройної організації. Воїн одержував земельний наділ, за користування яким він зобов'язаний був виступати в похід із відповідною зброєю. Крім цих воїнів, було невелике постійне військо, що озброювалося за рахунок правителя, що об'єднав племена Шумеру.

Висновки

Цивілізація Стародавніх шумерів вважається однією з найперших цивілізацій на Землі. Це була цивілізація дуже і дуже схожа на сучасну : мали широкі пізнання в різних сферах. Мали приватну власність, суди, зачатки демократії, парламент. Володіли знаннями в області лікування, хірургії, астрономії, хімії, сільському господарстві, математики і т.д. шумери першими винайшли мило, почали варити пиво ( а не єгиптяни, як думають багато хто). Не забували стародавні шумери і про прекрасне. На численних глиняних табличках знайдені притчі, життєві прислів'я, повчання, любовна поезія, вірші про жіночу красу, пригодницькі твори і т.д. Шумерсая культура розширювалася за допомогою міст-держав, в центрі яких обов'язково знаходилися храми - зіккурати. Після багатьох століть після розквіту Шумеру єгиптяни відкрили для себе цю країну. Шумерські жерці познайомили їх з основами ведення ефективного сільського господарства, дали пізнання у математиці, астрономії, медицині і т.д.

Але детальне вивчення написів, численні розкопки не дають повною мірою зрозуміти - звідки ж прийшли загадкові шумери ? Давні тексти свідчать, що цей народ прибув з якоюсь гори після Потопу. Що цікаво, дуже багато древніх народів розповідали в своїх міфах про те, що їхні предки прийшли з гір і пагорбів після великого повені. Навіть самі ізольовані племена зберігають відомості про такий собі піднятті вод. Шумерська цивілізація і раніше залишається найбільш загадковою, їх мова, культура і пізнання в різних наукових областях унікальні і не схожі на інші. Вчені відзначають, що світогляд древніх шумерів чимось схожі на вірування цивілізації Інду, але ці народи зі своїх земель нікуди не переселялися. Так що загадка виникнення шумерів досі залишається відкритою.

шумер міфологія релігія культура

Список використаної літератури

Авдиев В.И. История Древнего Востока. - М., 1970. - С.45

Древние Цивилизации / Под ред. Г. Бонгард - Левина. - М., 1989.

Дьяконов И. Люди города Ура. - М., 1990.

Ионов И. Теории цивилизаций: этапы становления и развития // Новая и новейшая исторя. - 1994. - № 4 - 5. - С. 33 - 50.

История Древнего Востока /под ред. Кузищина А.В. - М., 2001.

История Древнего Мира. Древний Восток: Египет, Шумер, Вавилон, Западная Азия. - Минск, 2000

Источниковедение истории Древнего Востока / Под ред. В. Кузищина. - М., 1984

Історія світової культури. - К., 1994

Крамер С. История начинается в Шумере. - М., 1991.

Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу. - К., 1996

Ламберг - Карловски К. Древние цивилизации. Ближний Восток и Мезоамерика. - М., 1992.

Липс Ю. История древних цивилизаций. - СПб., 1999

Матвеев К. Земля Древнего Двуречья. - М., 1986.

Немировский А. Мифы и легенды Древнего Востока. - М., 1994.

Прокофьева М. Аккад и Шумер // Юный художник. - 2002. - № 6. - С. 10 - 12.

Редер Д.Г., Черкасова Е.А. История древнего мира. - М., 1979

Шилюк Н.Ф. История Древнего мира: древний Восток. - Свердловск, 1991

Матеріали сайтів: http://secretplanet.pp.ua/tainstvennaya-civilizaciya-shumery.html

Размещено на Allbest.ru