Історична наука в Київському інституті народної освіти в 1920–1933 роках: напрями і тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та

спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Історична наука

в Київському інституті народної освіти в

1920 - 1933 роках: напрями і тенденції розвитку

Ляпіна Олена Валеріївна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Росії

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КАЗЬМИРЧУК Григорій Дмитрович,

завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ВОЙЦЕХІВСЬКА Ірина Нінелівна

професор кафедри архівознавства та спеціальних

галузей історичної науки

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент

КАПЕЛЮШНИЙ Валерій Петрович

декан юридичного факультету

Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ української історіографії

Захист відбудеться 25 березня 2002 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 21 лютого 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент БОЖКО О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг 200 сторінок. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку джерел і літератури (25 сторінок, 289 позицій).

Вступ. Актуальність дослідження. Сучасній історичній науці властиві розширення дослідницької проблематики, перегляд концептуальних положень попередньої історіографії, утвердження єдності гуманітарного й природничонаукового знання. Підвищення інтересу до культури стимулює активізацію досліджень проблем історіографії, джерелознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Перебіг розвитку історіографії в Україні актуалізує потребу в узагальненні та критичному аналізі попереднього спадку в цій важливій сфері науки і культури. Сьогоднішній стан розвитку історичної науки пов'язаний з її минулим, ґрунтується на критичному використанні історичного досвіду, що засвідчує актуальність проблеми вивчення еволюції змісту історіографічних студій і форм вищої освіти.

Актуальність вивчення розвитку історичної науки в Київському інституті народної освіти (далі - Київський ІНО) зумовлюється наступними чинниками: історіографічним (потреба визначення ролі і внеску викладачів-істориків у розвиток науково-теоретичних досліджень в українській історіографії), джерелознавчим (введення до наукового обігу комплексу джерел щодо умов розвитку історичної науки в Україні, творчого спадку вчених). Актуальність теми посилюється недостатнім вивченням історії розвитку історичної науки, формування внутрішньої структури Київського ІНО в період 1920 - початку 1930-х років. Тоді проводилися чисельні реорганізації навчального закладу. Оскільки у той період відбувалися постійні зміни у назві вузу в роботі вживається єдиний, традиційний її варіант - Київський інститут народної освіти.

Історія розвитку історичної науки в Київському ІНО досі не була предметом спеціального дослідження. Доцільність вивчення зумовлена необхідністю заповнення наукової прогалини, переоцінки здобутків істориків Київського ІНО, їхнього впливу на розвиток вітчизняної історіографії.

Об'єктом дослідження є історична наука у Київському ІНО, а саме: концептуально-теоретичний та науково-практичний доробок дослідників у різних галузях історичної науки; науково-навчальні та періодичні видання, комплекс історіографічних та історичних джерел, пов'язаних з історією історичної науки й освіти; структурні підрозділи інституту, в рамках яких досліджувалась і викладалась історія.

Предмет дослідження склали процес розвитку історичної науки в 1920 - на початку 1930-х рр. в Київському ІНО, форми і напрями підготовки кадрів істориків.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період першої третини ХХ століття. За точку відліку беремо час реорганізації Київського університету на заклад вищої освіти педагогічного характеру - Київський ІНО (1920 р.). Вибір верхньої межі - 1933 р. - зумовлений поверненням до традиційної університетської системи.

Мета дисертаційного дослідження полягає у науковому осмисленні та відтворенні напрямів і тенденцій розвитку історичної науки в Київському ІНО в 1920 - 1933 рр., аналізі загальних рис і специфічних особливостей цього процесу, встановленні спадкоємності традицій української історичної науки.

Завдання визначені відповідно до поставленої мети:

- проаналізувати стан дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, виявити та класифікувати історичні джерела, встановити їх повноту й достовірність, залучити до наукового обігу нові відомості з історії Київського ІНО; історичний наука інститут освіта

- виявити основні напрями історичних досліджень, проаналізувати підходи до історії історичної науки у вказаний період, дослідити здобутки наукової роботи у Київському ІНО;

- оцінити персональний внесок істориків - викладачів інституту народної освіти.

Методологічну основу дисертації склала сукупність основоположних принципів історизму, об'єктивності, всебічності. В роботі використані методи історичного джерелознавства (наукової евристики, класифікації й критики джерел), а також порівняльний і проблемно-хронологічний. Системний підхід до розвитку суспільних процесів і соціальних структур, універсальні методи наукового аналізу та синтезу, ретроспективний уможливили виділення характерних рис і тенденцій розвитку історичної науки в Київському ІНО у досліджуваний період.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній історико-педагогічна спадщина вчених Київського ІНО 1920 - 1933 років вперше в історіографії вивчається комплексно, як самостійна наукова проблема. У дисертації запропоновано авторське бачення стану розробки історичних проблем дослідниками, наголошено на спадковості поглядів “старшого” та “молодшого” покоління українських істориків, наявності “зламів” у їх науковій творчості.

На основі виявленого й опрацьованого масиву документальних матеріалів, історіографічних праць комплексно відтворено процес розвитку історичної науки у вузі протягом 1920 - 1933 років. Встановлено провідні тенденції розвитку, напрями наукової й навчальної роботи в інституті. По-новому інтерпретовано особливості організації наукових студій у навчальному закладі. Значну увагу приділено з'ясуванню персонального внеску видатних діячів історичної науки.

Теоретичне й практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані результати збагачують знання з української історіографії 1920 - початку 1930-х років. Висновки і матеріали дисертації можуть бути використані при складанні підручників, курсів лекцій з історії вищої освіти та культури України, в біографічних студіях.

Апробація роботи. Результати та частина матеріалів дослідження були оприлюднені на конференціях: “Декабристські читання: Міжнародна ювілейна науково-теоретична конференція, присвячена 175 річниці з дня виступу декабристів” (Київ, 2000 р.); “Декабристські читання: Міжнародна науково-теоретична конференція, присвячена 180-річчю заснування Південного товариства”(Київ, 2001 р.); “Науково-теоретична конференція, присвячена 165-річчю Київського університету (Київ, 1999 р.); “Архівознавчі читання”, присвячені 55-літтю кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету (Київ, 1999 р.), а також обговорювалися на засіданні кафедри історії Росії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати були висвітлені в 3 публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ роботи - “Джерельна база та історіографія дослідження” присвячений огляду літератури та аналізу джерел з проблеми.

Стан наукової розробки проблеми. Період другої половини 20-х років - 30-х років ХХ ст. визначається як перший етап у дослідженні творчого доробку викладачів КІНО. Погляди вчених на історичний процес в Україні аналізуються рецензентами їх праць, опонентами, колегами (П.Кияниця, Кияниця П. Національно-буржуазна легенда про декабристів // Україна. - 1932. - № 1-2. - С. 73-92. В.Пархоменко, Пархоменко В. Проф. Павло Смирнов. Волзький шлях і стародавні руси. (Нариси з руської історії VI-IX вв.). [рецензія] // Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України. - Ф. Х. - Спр. 17904-17905. - Арк. 1-3. М.Ткаченко, Ткаченко М. Проф. Оглоблин Очерки истории украинской фабрики. Мануфактура в Гетманщине. К., 1925; Його ж. Предкапиталистическая фабрика. К., 1925 // Україна. - 1928. - № 1. - С. 147-155. М.Слабченко, Слабченко М. Проф. А.П.Оглоблин. Очерки истории украинской фабрики. Предкапиталистическая фабрика. ГИУ. 1925. // Записки Історично-філологічного відділу УАН. (Далі - ЗІВФ УАН). - 1926. - Кн. VII-VIII. - С. 557-560. М.Яворський, Яворский М. Современные антимарксистские течения в украинской исторической науке // Труды Первой Всесоюзной конференции Историков-марксистов. - Т.1. - М., 1930. - С. 426-435. М.Нєчкіна Нечкина М. Украинская юбилейная литература о декабристах // Историк-марксист. - 1927. - Т.3. - С. 187-195. та ін.). Вони акцентували увагу на розширенні джерельної бази наукових досліджень у даний період, на розробці нових напрямків наукових студій, наголошували на потребі більш критичного ставлення до архівних матеріалів, висвітлення актуальних проблем української історії з позицій марксизму. Працям названих авторів притаманні зайва емоційність, перебільшення здобутків радянської влади в галузі культури й науки.

В той час з'явилися і перші узагальнюючі студії історіографічного доробку вчених, створені О.Гермайзе, Гермайзе О. Українська історична наука за останнє десятиліття // Студії з історії України Науково-дослідчої катедри історії України в Київі. - К., 1929. - Т.2. - С. ХІІ - ХХ. Л.Добровольським, Добровольський Л.П. Decembriana. (До підсумків юбілейної літератури про південний декабризм) // Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія. - К., 1927. - Т.1. - С. 901-921. в яких особлива увага приділялась аналізу комплексного розвитку української історичної науки.

Розвиток нових напрямків історичних досліджень відображений на сторінках науково-популярних, наукових видань Всеукраїнської Академії наук: журнал “Україна”, “Записки Історично-Філологічного Відділу УАН”. Організаційні питання навчального процесу КІНО висвітлювали “Записки Київського Інституту Народної освіти”, “Бюлетень методичного консультативного бюро при КІНО”, “Бюлетень Народного Комісаріату освіти”. Перебіг суспільного життя, впровадження нової ідеології в культурній, освітній сферах прослідковуються за журналами “Більшовик України”, “Життя і революція”. На сторінках цих періодичних видань висвітлювались питання історії, теорії, практики викладання історичних наук у Київському університеті, історія цього навчального закладу в 1920 - початку 1930-х років, публікувались рецензії на новітню літературу, бібліографічні огляди. Зокрема, в статтях Г.Іваниці, Іваниця Г. Зміст та принципи будування курсів методик на факультеті професійної освіти ІНО // Записки КІНО. - 1927. - Кн.2. - С. 177-186. Б.Манжоса Манжос Б.С. Новітні корективи до лабораторного плану // Бюлетень Методичного Консультативного бюро при КІНО. - 1927. - № 3. - С. 18-23. містились методичні розробки організації педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а в працях Л.Добровольського, Добровольський Л.П. Що читати про рев. рух на Україні та Заході // Бюлетень Методичного Консультативного бюро при КІНО. - 1927. - № 2. - С. 65-66; його ж. Що читати з археології // Там само. - С. 66. М.Левченка, Левченко М. Леонид Миколайович Беркут // ЗІФВ УАН. - 1928. - Кн. XVI. - С. 280-283. В.Базилевича В.Б. Пам'яті Л.П.Добровольського // Декабристи на Україні. - К., 1930. - Т.2. - С. 181-184. - біобібліографічні нариси. Публікації 1920-1930-х рр. питання розвитку історичної науки в Київському університеті відобразили лише на оглядовому рівні. Вони репрезентували досвід будівництва системи вищої освіти в УСРР, інформували про здобутки української історіографії. Призупинення видавничої діяльності наукових установ республіки у другій половині 1930-х рр., ідеологізація суспільного життя зумовили формування загальної негативної оцінки доробку українських істориків, зокрема, в статтях, присвячених процесу Спілки Визволення України (СВУ). Українська контрреволюція перед пролетарським судом // Більшовик України. - 1930. - № 5-6. - С. 3-12; Скрипник М. Спілка визволення України // Більшовик України. - 1930. - № 8. - С. 11-24.

Другий етап - 1940 - 1970-х рр. - позначений негативною оцінкою історіографії 1920 - початку 1930-х рр. в Україні, шельмуванням представників старої школи, частковим ігноруванням їхнього наукового доробку.

В узагальнюючих оглядах спадку істориків СРСР, Очерки истории исторической науки в СССР: В 5 т. - М., 1966. - Т.IV. - 854 с.; Вища школа Української РСР за 50 років. - К., 1967; Розвиток історичної науки на Україні за роки радянської влади. - К., 1973; Котов В.Н. Историография истории СССР (1917-1934). - К., 1966. в ювілейних виданнях, присвячених річницям відкриття Київського університету Історія Київського університету (1834-1959). - К., 1959. - С. 521; Київський університет за 50 років радянської влади. - К., 1967. - С. 67-71. критично проаналізовано науковий доробок істориків 1920-х років, оцінено праці викладачів Київського ІНО. Підкреслювалось, що головна увага в ті роки приділялась організації викладання історичних дисциплін з метою масової підготовки вчителів-істориків для середньої школи, наголошувалось на проведенні в досліджуваний період підготовчої роботи для написання монографічних досліджень. Певні напрямки наукових інтересів науковців КІНО, зокрема, декабристознавчі студії, розглядалися М.Нечкіною, Нечкина М.В. Движение декабристов: В 2-х т. - М., 1955. - Т.І. - С. 36. Г.Сергієнком, Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів 1826 - 1850. - К., 1971. М.Лисенком, Лисенко М. Декабристський рух на Україні. - К., 1954. Г.Казьмирчуком. Казьмирчук Г.Д. Деякі питання історіографії питання Чернігівського полку в дослідженнях істориків України (1918-1976 рр.) // Вісник Київського університету. Історія. - 1977. - Вип. 19. - С. 90-97. Дослідники критично підійшли до робіт своїх попередників: акцентували увагу на антинауковості концепції “українського декабризму”, яка була розроблена в 1925-1926 роках, проте визнавали, що декабристознавці 1920 - 30-х років звертали увагу на малодосліджені або дискусійні сторони питання, будували свої дослідження на новознайдених архівних матеріалах, що було значним кроком вперед у вивченні проблеми.

Питання соціально-економічного і культурного розвитку УСРР у пореволюційну добу відображені в низці праць третього періоду - 1970 - 1980-х років. Становище української інтелігенції в 1920 - 1930-і роки, процес формування вищої школи Української СРР в працях Н.Комаренко, Комаренко Н.В. Установи історичної науки в Українській РСР. (1917 - 1937) - К., 1973. Л.Ткачової Ткачова Л.І. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму. - К., 1985. та нарисі історії Київського університету за 150 років показані у тісному зв'язку з рішеннями комуністичного керівництва країни, що автоматично викликало їх позитивне сприйняття. Киевский университет. - К., 1984. Спроба об'єктивної оцінки нормативних актів щодо реформи вищої освіти досліджуваного періоду була здійснена харківськими вченими в огляді історії Харківського державного університету. Харьковский государственный университет. 1805 - 1980. Исторический очерк. - Х., 1980.

Пожвавлення інтересу до замовчуваного періоду розвитку історичної науки в Київському ІНО 1920 - 1933 рр. пов'язане з відновленням Україною незалежності, коли розпочався четвертий етап вивчення наукового спадку істориків тих років. Українська історіографія першої половини 1990-х рр. характеризується появою праць, присвячених розвитку гуманітарних галузей знань у довоєнний період. Аналіз монографій, дисертаційних досліджень, окремих публікацій цього періоду показує, що проблеми розвитку історичної науки й освіти в Київському ІНО 1920 - початку 1930-х рр. знайшли висвітлення в працях: а) із загальних питань розвитку України Історія України / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.; Під ред. В.А.Смолія. - К., 1997. - С. 275-276; Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993.; Долженков О.О. Утвердження тоталітаризму в Україні: нариси політичної історії. - Луганськ, 1997. - С. 24-25; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). Джерелознавчі дослідження. - К., 1999.; та ін. та вітчизняної історіографії ХХ ст. Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (В.Б.Антонович, М.В.Довнар-Запольский и их ученики). - М., Брянск, 1997.; Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII - початок ХХ століття). - К., 2000.; Стельмах С.П. Історична думка в Україні ХІХ - початку ХХ століття. - К., 1997.; Його ж. Парадигми історичної думки у ХХ столітті // Політична думка. - 1997. - № 4. - С. 153-169; Таран Л.В. Провідні тенденції світової історіографії в ХХ ст. та проблеми кризи сучасної української історичної науки // Український історичний журнал. - 1998. - № 5. - С. 30-35.; б) з історії взаємовідносин держави і української інтелігенції Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.): У 3-х кн. - К., 1994. - Кн. 1. - 138 с.; Кн. 2. - 172 с.; Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х років: соціальний портрет та історична доля. - К., 1992.; Білокінь С. Нариси історії української інтелігенції першої половини ХХ століття. - К., 1994. - С. 84-88, 118-119; Гусєв В. “Застосувати як одну з репресивних мір проти професури вислання за межі федерації” // Віче. - 1994. - № 10. - С. 119-128; Очеретянко В.І. Переслідування української інтелігенції в першій половині 20-х років (за матеріалами фондів “Російського зарубіжного архіву” Державного архіву Російської Федерації) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - № 1-2. - С. 241 - 261; Пристайко В., Пшенніков О., Шаповал Ю. Шлях на Соловки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - № 1-2 (4-5). - С. 45-79; ; в) з історії вищої освіти Майборода В. Особливості розвитку вищої педагогічної освіти в 1917-1941 рр. // Український історичний журнал. - 1990. - № 11. - С. 58-64; Сасімов А.А. Вища школа радянської України (1928 - 1939 рр.). Автореф. дис. ... канд.іст.наук. - К., 1998.; Колпакова О.В. Національна вища школа в Україні (1917 - 1921 рр.) // Україна ХХ століття: культура, ідеологія, політика. Зб.ст. - К., 1996. - Вип. 2. - С. 11-22.; г) біографічного характеру Скляренко Є. У сфабрикованій справі “СВУ” (Й.Ю.Гермайзе) // Репресоване краєзнавство (20 - 30-і роки). - К., 1991. - С. 129-133; Водотика С.Г., Кондрашов В.Ф. О.Ю.Гермайзе // Український історичний журнал. - 1992. - № 12. - С. 80-90; Пиріг Р. “Рідний брат Олександра Грушевського” // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1994. - № 1. - С. 89-93; Мага І. Діяльність В.О.Романовського в галузі архівної справи та архівознавства (1921-1931) // Студії з архівної справи та документознавства. - 1998. - Т.3. - С. 135-137; Верба І. Олександр Оглоблин: життя і праця в Україні. - К., 1999.; Казьмирчук Г., Вербовий О. Василь Митрофанович Базилевич: життя й наукова діяльність // Спеціальні галузі історичної науки. Збірник на пошану М.Я.Варшавчика. - К., 1999. - С. 138-145; Казьмирчук Г. Віктор Олександрович Романовський: життя та праця вченого. - К., 2000. - 38 с.; Матяш І. “Він ніколи не був ні шовіністом, ні націоналістом, а тільки українцем...” Життєва драма О.Грушевського // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2000. - № 2-4(13-15). - С. 252-264.; д) науково-довідкових. Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник. - Вип.І. - К., 1998. - (Українські історики); Українські архівісти: Біобібліографічний довідник: У 3-х вип. - Вип.І: ХІХ - 1930-ті роки. - К., 1999.

Історіографічний аналіз спеціальної літератури показує, що висвітлення наукових досягнень у галузі історії 1920 - початку 1930-х рр. має фрагментарний характер, а фундаментальні проблеми не знайшли повного й глибокого відображення. Проте публікації у сукупності відобразили певною мірою структурні компоненти теми.

Осмислення наукового доробку та діяльності істориків Київського ІНО 1920 - 1933 років можливе за умови ретельного дослідження джерельної бази, що становить собою сукупність друкованих матеріалів та архівних документів. Згідно з прийнятими в сучасному історичному джерелознавстві критеріями, можна виокремити такі групи писемних джерел до вивчення історії історичної науки в Київському ІНО: законодавчі акти стосовно освіти, нормативні документи органів управління освітянськими закладами, які зосереджені у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОВУ), фондах Головного Архівного управління при раді Міністрів УРСР (ф.14), Народного Комісаріату Освіти УРСР (ф.166); Центральному державному архіві громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО), у фонді Центрального комітету Комуністичної партії України (ф.1); Інституті рукопису Національної бібліотеки України НАН України ім. В.І.Вернадського (далі - ІР НБУ ім. В.І.Вернадського) у фонді Данилевича В.Є. (ф.29); Державному архіві м. Києва у фондах Київського університету (ф.16), Вищого інституту народної освіти (ФР-346). Ці матеріали дають уявлення про державну політику в галузі вищої освіти, ставлення викладацького складу вузу до реформи вищої школи. Інформативна цінність цих джерел є доволі високою, але, зважаючи на їх офіційний характер, слід співставляти їх дані з іншими видами джерел, зокрема, зі спогадами сучасників.

Періодика, творчі матеріали (повідомлення, замітки, огляди, статті), які зберігаються в ЦДАВОВУ України - ф.166, в особовому фонді проф. О.П.Оглоблина, доктора історії української культури (ф.3561); ІР НБУ ім. В.І.Вернадського у фондах Національної Академії Наук України (ф.10), Полонської-Василенко Н.Д. (ф.42), ф. 29, архіві Василенка М.П. (ф.40); мемуари, спогади, щоденники, листування істориків, громадських діячів дають змогу прослідкувати провідні тенденції наукових пошуків київських вчених 1920 - початку 1930-х рр., ілюструють настрої української інтелігенції досліджуваної доби. Слідчі матеріали репресованих вчених зберігаються в Державному архіві СБУ (67098 ФП - справи учасників “СВУ”, ф. 55435 - справа “Київського Обласного Центру Дій”), ЦДАГО України у фонді справ репресованих (ф.263). Ці документи є частково відкритими. Матеріали, що містяться у справах, а саме, анкети та особисті документи звинувачених, протоколи допитів, характеристики, листи, щоденники є суттєвими для відтворення картини суспільного життя і умов праці вчених-істориків України першої третини ХХ ст. В силу своєї специфіки ці джерела потребують зіставлення, уточнення даних.

Ретельне дослідження, джерелознавчий аналіз і синтез цих документів дають можливість прослідкувати етапи, напрями і тенденції розвитку історичних досліджень у Київському ІНО, виважено оцінити персональний внесок вчених.

Другий розділ - “Вчені інституту в роки становлення тоталітарної радянської системи” - присвячений з'ясуванню умов праці істориків вузу, ставлення радянської влади до наукової інтелігенції республіки в 1920 - початку 30-х років.

Становлення радянської влади на терені України в 1920 році тісно пов'язане з реформами в усіх галузях суспільного життя, в тому числі і в системі освіти. Зміни, що відбувалися протягом 1919 - початку 1930-х рр., суттєво вплинули на розвиток науки у вищих навчальних закладах України, на формування нової наукової еліти, на напрями й методи наукових досліджень. У ті роки університети як осередки науково-дослідної роботи номінально перестали існувати, однак викладачі, які працювали в них, намагалися продовжувати традиції фахової підготовки істориків.

Радянська система, яка вирізнялася тоталітарним характером, визначала долі вищих навчальних закладів і окремих вчених у 1920 - 1930-х рр. та в подальші періоди функціонування СРСР. Цій державній тоталітарній системі, як типу політичного режиму, був внутрішньо притаманний всеохопний (тотальний) контроль з боку влади над суспільством і особою. При цьому увага акцентувалася на ролі ідеології, яку правляча еліта, як правило, нав'язувала населенню як “єдино правильне вчення”, а також - на репресіях або загрозі їх застосування, що й робило можливим панування влади над індивідом, над суспільством. Українська державність у ХХ столітті. Історико-політологічний аналіз. - К., 1996. - С. 306. Причини змін у системі освіти країни мали цілком прагматичне обґрунтування - потреби народного господарства: відновлення зруйнованого війною й революцією господарства країни потребувало великої кількості кваліфікованих робітників-техніків. Природно, що зміни ціннісних орієнтирів у молодого покоління необхідно було розпочинати саме в системі вищої освіти, у конкретних вузах.

Будівництво нового, комуністичного суспільства означало ліквідацію старої наукової еліти, спочатку шляхом залучення її до співпраці або вислання за кордон, а згодом шляхом репресій і фізичного знищення. Прорахунки радянського керівництва, зокрема, в економіці кінця 1920-х рр., трактувалися як “контрреволюційна діяльність” ворогів держави - інтелігенції старого ґатунку. Показові політичні процеси 1920 - 1930-х рр. мали метою остаточну ліквідацію радянською владою ідейної опозиції, а також “радянизацію” наукових установ і культурно-освітніх закладів. В той же час вони знищили дореволюційне поняття професорської корпорації - людей, яких вирізняли високий рівень кваліфікації, наукових досліджень, самостійність наукового мислення, прагнення до створення нових наукових напрямів, шкіл. Мета, поставлена ЦК КП(б)У на початку 1920-х рр. - замінити старі викладацькі кадри “червоною професурою”, до середини 1930-х рр. була виконана. Молоді викладачі не завжди відповідали високим нормам академічної освіти, що в результаті призвело до загального зниження рівня освіти в країні.

Ліквідація університетів, введення замість лекційної форми навчання лабораторних методів, тобто таких, де головна увага зосереджувалася на самостійній роботі студентів, зміна форм контролю студентства (відміна іспитів й, інколи, заліків), приділення в освітньому процесі головної уваги практичній роботі, постійні зміни учбових планів, недостатня кількість навчальних посібників, які були дозволені для використання, політизація вузів - все це призвело врешті-решт до катастрофічної ситуації в науці, виходом з якої стало відновлення Київського університету в 1933 р.

У третьому розділі "Дослідження історії України вченими Київського ІНО" висвітлюється розуміння вузлових питань вітчизняної історії, окреслено основні напрямки педагогічної роботи та наукових студій, проаналізовано концепції етапів суспільно-політичного розвитку України в працях викладачів Київського ІНО.

Наукова розробка питань історії України в Київському ІНО в 1920 - 1933 роках проводилась активно, як на лекційних і семінарських заняттях основних курсів, так і додатково на засіданнях семінару вищого типу, яким у різні роки керували О.Оглоблин і О.Гермайзе. Робота семінару сприяла формуванню нової генерації українських істориків за умов недостатньої уваги до науково-дослідної роботи у вузі.

Основним напрямком історичних досліджень була проблематика XVIII - ХІХ століття. Зосереджувалася увага також на питаннях політичної історії Київської Русі (В.Пархоменко), економічному розвиткові українських міст литовсько-польської доби (О.Грушевський), соціально-економічного поступу козацької держави другої половини XVII ст. (О.Грушевський, О.Оглоблин), історії громадських рухів в України (О.Гермайзе, Л.Добровольський, В.Базилевич). У ті роки була створена оригінальна концепція давньої історії східних слов'ян, теорія українського декабризму, застосовувались нові методологічні підходи до вирішення соціально-економічних проблем. Більшість дослідників, які працювали в Київському ІНО, займалися традиційними студіями, активно залучаючи нові архівні матеріали. Молоді вчені, наприклад, О.Гермайзе, прагнули створити нові схеми розвитку громадсько-політичного руху в Україні. Так, “теорія українського декабризму”, одним з авторів якої був викладач КІНО, набула популярності в 1920-і рр., але в майбутньому радянські дослідники відкинули її, оскільки ця концепція давала підстави сумніватися в існуванні єдиного всеросійського опозиційного руху.

Підкреслено, що в другій половині 1920-х рр. відбувався перехід до вивчення суто політичної історії України. Значну увагу історики приділяли перебігу подій другої половини XVII - першої половини XVIII ст., доводили прагнення частини української старшини зберегти рештки автономії Гетьманщини. Ці роки позначені спробами створення загальної концепції історії України з особливим наголосом на історії класової боротьби.

У четвертому розділі "Проблеми всесвітньої історії у працях істориків інституту" аналізуються дослідження з історії західноєвропейських країн, висвітлюються основні напрямки досліджень і змін у викладанні російської історії.

Наголошено, що міжнародні ускладнення, перша світова війна 1914 - 1918 рр., революційні події в Україні та Росії 1917 - 1920-го рр. суттєво гальмували вивчення історії іноземних країн. Унаслідок зміни зовнішньополітичного курсу держави суттєво обмежились наукові зв'язки між українськими і європейськими вченими, було ускладнено можливість наукових відряджень за кордон. Обмежувався доступ до наукової літератури, документальних матеріалів. Усе це спричинило, по-перше, розвиток тих тем, якими історики займалися в дореволюційні часи, по-друге, використання застарілих матеріалів, розвиток переважно історії середньовічної доби Західної Європи й Росії.

Вивчення проблем всесвітньої історії не набуло систематичного характеру. Історії Великобританії, Франції досліджувалися окремими вченими відповідно особистих уподобань. Висвітленню розвитку історії сусідніх слов'янських країн, державних утворень Сходу, Північної й Південної Америки, африканського континенту не надавалося належної уваги. Певною мірою цьому сприяв процес “українізації”, коли розвиткові української культури й науки надавалася першочергова увага.

Значно більше досліджень того періоду присвячено актуальним проблемам історії Росії. Інтерес до них також не був постійним, посилюючись напередодні визначних ювілейних дат, як це відбувалося протягом 1925-1927 рр., коли святкувалася 100-а річниця виступу декабристів.

Зазначено, що в працях з історії України подавались короткі нариси з певних проблем зарубіжних, переважно західноєвропейських країн. Це давало змогу порівняти розвиток України й інших країн, виділити й пояснити особливості політичного, економічного, суспільного розвитку Росії.

П'ятий розділ “Проблеми спеціальних історичних дисциплін у дослідженнях істориків Київського ІНО” висвітлює внесок учених в археологію, архівознавство, бібліографію, історіографію, краєзнавство, джерелознавство України. Автором підкреслено, що повноцінний розвиток наукових студій з вітчизняної історії досліджуваного періоду історики не уявляли без використання надбань спеціальних історичних дисциплін.

Зроблено акцент на тому, що в 1920 - на початку 1930-х рр. археологія вважалася здебільшого допоміжною наукою. Дуже часто дослідники використовували матеріали археологічних й етнографічних експедицій як вступ до основної частини праць із давньої історії краю. У зв'язку з тим, що після революційних подій 1917 р. дослідники дістали змогу активно використовувати архівний матеріал щодо економічного, політичного й культурного розвитку України в XVIII - XIX ст., інші напрямки історичних студій відійшли на певний час на другий план.

Розвиток спеціальних історичних дисциплін у Київському ІНО характеризувався підвищеним інтересом до питань персоніфікованої історіографії та джерелознавства вітчизняної історії та посереднім інтересом до проблем бібліографії, геральдики, нумізматики та інших. Історіографія, джерелознавство, історична географія, краєзнавство, палеографія, архівознавство вважалися за допоміжні науки і вивчалися або як частина загального курсу з історії України, або факультативно, на семінарах підвищеного типу.

Вклад дослідників у спеціальні галузі історичного знання досить значний. В 1920 - на початку 1930-х років були розроблені програми з окремих спеціальних курсів, як-то, палеографії, нумізматики, історіографії, створювалися курси лекцій. Саме в той період було створено перший підручник з історії та теорії архівознавства, матеріали якого використовуються дослідниками і нині. Романовський В. Нариси з архівознавства. Історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах. - Х., 1927. - 170 с.

Вчені Київського ІНО зробили значний вклад у розвиток вітчизняної історіографії. Історики 1920 - початку 1930-х рр. розробляли переважно персоніфікований напрям історіографічних студій, визначили напрямки творчих пошуків наступних поколінь учених, зокрема, дослідження історії наукових установ України. Попри те, що їм не вдалося створити єдиної узагальненої історіографічної праці, їх здобутки зберігають актуальність.

У висновках дисертації підведені головні підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- Стан наукової розробки досліджуваної тематики є фрагментарним, оскільки в науковій літературі відображено лише окремі аспекти розвитку історичної науки в Київському університеті, до останнього часу не було створено цілісного дослідження наукової роботи у вузі. Наявна джерельна база дала можливість комплексно відтворити розвиток історичної науки в Київському ІНО 1920 - 1933 років;

- Це був складний, суперечливий процес, який мав як певні здобутки, так і суттєві недоліки. Політична ситуація, що склалася в Україні на початку 1920-х рр., призвела до суттєвих змін у системі освіти. Реформа вищої школи України означала ліквідацію старої наукової еліти спочатку шляхом залучення її до співпраці або вислання за кордон, а згодом шляхом репресій і фізичного знищення, спричинила створення нового покоління дослідників. Молоді викладачі не завжди відповідали високим нормам академічної освіти, що в результаті призвело до загального зниження рівня освіти в країні. Ці процеси мали своїм наслідком суттєві недоліки в розвитку історичних досліджень;

- Досягнення істориків-викладачів Київського ІНО - залучення до наукового обігу великої кількості архівних джерел, особливо, з історії України XVIII - ХІХ ст. (В.Базилевич, О.Гермайзе, Д.Добровольський, О.Оглоблин), розробка нових напрямів наукових досліджень: соціально-економічного розвитку краю (О.Грушевський), історії окремих галузей народного господарства (О.Гермайзе), зокрема, української фабрики (О.Оглоблин); історії громадських рухів (О.Гермайзе). Було створено оригінальну концепцію давньої історії східних слов'ян (В.Пархоменко, П.Смирнов), обґрунтовано теорію українського декабризму (О.Гермайзе). Історики застосовували нові методологічні підходи до вирішення соціально-економічних проблем. Проте, слід підкреслити, що вивчення проблем всесвітньої історії не набуло загального, систематичного характеру. Висвітленню розвитку історії країн Північної й Південної Америки, країн Сходу не надавалося належної уваги. Значно більше досліджень цього періоду присвячено вивченню актуальних проблем історії Росії (В.Данилевич, В.Кордт, Б.Курц, П.Смирнов). Інтерес до них також не був постійним, посилюючись напередодні визначних ювілейних дат. В 1920 - на початку 1930-х років були розроблені програми з окремих спеціальних курсів, як-то, палеографії, нумізматики, історіографії, створювалися курси лекцій. Саме в цей період було створено перший підручник з історії та теорії архівознавства (В.Романовський), який використовується дослідниками і нині. Вчені Київського університету зробили значний вклад у розвиток вітчизняної історіографії (О.Оглоблин, В.Романовський), переважно її персоніфікованого напряму (О.Гермайзе, Л.Добровольський), визначили напрямки творчих пошуків наступних поколінь учених, зокрема, дослідження історії наукових установ України (О.Гермайзе).

Виходячи з цього, пропонуються такі практичні рекомендації, використання яких може сприяти об'єктивній реконструкції розвитку історичної науки й освіти в Україні першої половини ХХ ст.: створити окремі дослідження становлення і діяльності вищих навчальних закладів та науково-дослідних інституцій Києва, налагодити контакти між істориками центру та периферії республіки, з іноземними дослідниками, надати ширших можливостей для вчених працювати з усіма історичними джерелами, зокрема, архівними; визнати доцільності перевидання й розширення збірників документів з історії Київського університету, в яких висвітлювались етапи реорганізації вищої школи України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Репресії радянської влади проти істориків Київського університету (1918-1935) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 1999. - Вип. 42. - С. 8-13. (Співавтор Казьмирчук Г.Д.)

Історія Києва у висвітленні дослідників 20-30-х рр. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2000. - Вип. 49. - С. 49-52;

Вивчення вченими Київського університету спеціальних історичних дисциплін (1920 - 1930-ті рр.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий науковий збірник. - Вип. ІІ: Архівознавчі читання. - К.: ЦЛМРД ЦДА України, 2000. - С. 204-210.

Вивчення проблем історії України вченими Київського університету (20 - 30-ті роки) // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури. Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету. Гуманітарні науки. - К., 1999. - Ч.1. - С. 58-60;

Історія декабристського руху в працях вчених Київського університету (20 - 30-ті рр.): історіографічний огляд // Декабристські читання: Зб.ст. Міжнародної ювілейної науково-теоретичної конференції, присвяченої 180-річчю заснування Південного товариства. - К., 2001. - С. 94 - 99.

Декабристи в України чи українські декабристи: історіографія проблеми // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип. ІІІ. - К.: Ін-т історії України НАН України., 2001. - С. 99-104.

АНОТАЦІЇ

Ляпіна О.В. Історична наука в Київському інституті народної освіти в 1920 - 1933 роках: Напрями і тенденції розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню розвитку історичної науки в Київському інституті народної освіти 1920 - 1933 років. Простежено етапи реорганізації вищої школи України з акцентом на процесах, які відбувалися в київському вузі. Окреслено умови праці дослідників, реконструйовано стан історичних досліджень зазначеного періоду в інституті: розкрито бачення вузлових проблем історичного процесу України й світу, досліджено погляди на роль і місце спеціальних історичних дисциплін в історичній науці. Розглянуто особливості творчих пошуків викладачів Київського ІНО в 1920 - 1933 роках. Виявлено джерела з організації вищої історичної освіти УСРР, наукових шукань дослідників. Наголошено на дискусійних проблемах творчості істориків-викладачів Київського ІНО. Визначено шляхи використання теоретичної спадщини вчених сучасною українською історіографією.

Ключові слова: Київський інститут народної освіти, Київський університет, вища школа, репресії, історіографія, історія науки, всесвітня історія, спеціальні історичні дисципліни.

Ляпина Е.В. Историческая наука в Киевском институте народного образования в 1920 - 1933 годах: Направления и тенденции развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В диссертации, посвященной исследованию развития исторической науки в Киевском институте народного образования (далее - Киевский ИНО) 1920 - 1933 годов, прослежены этапы реорганизации высшей школы Украины на примере киевского вуза. Утверждение советской власти на территории Украины вызвало коренные изменения во всех сферах жизни общества, в том числе и в области образования. Новой власти требовались огромные силы для преодоления политического и социально-экономического кризиса, охватившего страну, поэтому огромное внимание уделялось той сфере, которая была призвана создать новое поколение советских людей. В первую очередь пострадали университеты как воплощение старого режима. В Украине они были ликвидированы в 1920 г., на их основе создавались институты народного образования (ИНО). Главной задачей новых учебных заведений стала подготовка квалифицированных педагогических сил для дошкольного и школьного образования. Преподавательские кадры оказались в тяжелом моральном и материальном положении, которое начало улучшаться только с введением новой экономической политики. В это же время началось активное давление на старую профессуру в виде показательных судебных процессов. Наиболее известными из тех, участниками которых стали преподаватели Киевского ИНО, были процессы “Киевского областного центра действий” и “Союза освобождения Украины”. Репрессии против украинской научной элиты продолжались и в 1930-х гг., результатом чего стала насильственная замена старого поколения преподавателей новым, часто менее квалифицированным.

Условия научной работы исследователей осложнялись постоянным контролем власти над творческим процессом, ограничением доступа ученых к архивным и зарубежным материалам, особенно по новейшей истории, выборочной публикацией результатов исследовательской работы. Это привело к тому, что активно развивались темы, связанные с историей Украины XVIII - XIX столетий, создавались новые концепции исторических событий, например, так называемая “концепция украинского декабризма”. Обоснованая в 1925-1926 гг. группой украинских историков - С.Ефремов, Д.Багалей, О.Гермайзе - в дальнейшем она была раскритикована советскими декабристоведами. Возвращение к ней произошло только в 1990-х гг.

В 1920 - начале 1930-х гг. в Киевском ИНО развивалось новое направление изучения истории родного края - исследование экономической истории Украины. А.Оглоблин, занимавшийся этой проблематикой, пришел к выводу о колониальном положении юго-западного края в составе Российской империи, приоритете политических соображений при формировании экономической стратегии государства.

Большое внимание уделяли историки Киевского ИНО развитию специальных исторических дисциплин. В исследуемый период был создан первый украинский учебник по архивоведению известным архивистом, историком Украины В.Романовским, активно разрабатывались программы преподавания историографии, источниковедения, палеографии, нумизматики, геральдики. Отдельным направлением стало развитие персональной историографии, изучавшей вклад известных украинских ученых в различные области исторической науки.

Исторические реконструкции важнейших событий мировой истории, главным образом, западноевропейской, отошли в указанный период на второй план. Причиной этого стала недостаточность документальных материалов и новейшей литературы по проблемам. Преподаватели Киевского ИНО по преимуществу занимались разработкой старых тем, источники для которых были собраны ими ещё в дореволюционный период во время заграничных научных командировок. В то же время, некоторые ученые в своих изысканиях проводили сравнения и параллели, выясняли особенности исторического процесса Украины, России и западноевропейских стран. В диссертации указано на довольно фрагментарную разработку проблематики общей истории.

По мнению автора, историческая наука в Киевском ИНО в 1920 - 1933 гг. стояла на высоком теоретическом уровне, что нашло отображение в практических исторических и педагогических разработках. В работе также определены пути использования теоретического наследия ученых изучаемого периода современной украинской историографией.

Ключевые слова: Киевский институт народного образования, Киевский университет, высшая школа, репрессии, историография, история науки, всемирная история, специальные исторические дисциплины.

Lyapina E.V. The Нistory in the Kyiv institute of people's education in 1920 - 1933: directions and tendencies of development. - Manuscript.

Thesis for a Candidate's degree by speciality 07.00.06 - Historiography, source studies and special historical disciplines. - The Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2001.

The dissertation is devoted to the research of development of History in the Kyiv institute of people's education during the period from 1920's till the beginning of 30's. Stages of the reorganization of the Ukrainian high school are observed in manuscript at the example of the Kyiv institute of people's education (Kyiv University in 1920 - 1933), where the scientist's conditions of work are analyzed. The standard of historical researches in the Institute is reconstructed for that period. Author investigated the peculiarities of the creative search by Kyiv institute's teachers 1920 - in the beginning of 30's, accentuated the debatable problems of their scientific work, uncovered the understanding of main questions of the Ukrainian and world historical process by Kyiv researches. It was determined the ways of using scientist's theoretical heritage by the modern Ukrainian historiography. The sources for organization of the high historical education in the USRR, historian's scientific searching were exposed.

Key words: Kyiv institute of people's education, Kyiv University, historiography, high school, repressions, history of science, world history, special historical sciences.Размещено на Allbest.ru