Системна криза тоталітарного режиму в Угорщині (1949-1956 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

УДК 94(439): 323.2

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Чернега Петро Макарович Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, завідувач кафедри історії слов'ян і народознавства

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Троян Сергій Станіславович, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства

кандидат історичних наук, доцент Мотрук Світлана Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії слов'ян, доцент

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин

Захист відбудеться “ 31 “ жовтня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська,4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної академії наук України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська,4).

Автореферат розісланий “ 28 “ вересня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

Актуальність дослідження. Від Угорської революції 1956 р. нас відділяє майже півстоліття. Тоді волелюбний угорський народ виступив проти тоталітаризму і сталінської деспотії, прагнучи широкої демократизації і корінних змін. Однак іноземне втручання зупинило розгортання національно-визвольного руху в Угорщині, втопивши його в крові тисяч борців за справжню незалежність.

Трагічні події осені 1956 р. стали одним з перших проявів кризи тоталітарних режимів в Центрально-Східній Європі, яка невдовзі мала призвести до краху всієї комуністичної системи. Наприкінці 1980-х років країни Центрально-Східної Європи таки отримали шанс на здобуття справжньої незалежності і обрання демократичного шляху розвитку після краху комуністичних режимів. Зважаючи на те, що саме Угорська революція 1956 р. стала першим кроком до звільнення Європи від тоталітаризму і об'єктивно була однією з передумов “оксамитових революцій” кінця 1980-х років, дослідження комплексу проблем Угорської революції 1956 р. та її причин є актуальним. Саме цим, на думку автора, обумовлена актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною планів наукових досліджень кафедри історії слов'ян і народознавства Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

Мета дослідження визначена з урахуванням стану наукової розробки та актуальності дисертаційної роботи. Враховуючи, що на сучасному етапі в українській історіографії проблема Угорської революції 1956 р. та її передумов майже не розроблена, що не існують монографічні дослідження означеної теми, метою дослідження передбачено комплексне дослідження складних суспільно-політичних і економічних процесів в УНР у 1949-1956 рр. та їх внутрішньо- і зовнішньополітичних чинників в контексті системної кризи тоталітарного режиму в Угорщині. У відповідності з визначеною метою в дисертації вирішуються наступні наукові завдання:

вивчити стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

висвітлити особливості процесів сталінізації та радянізації в Угорщині наприкінці 1940-х - на початку 1950-х років;

розкрити роль “зовнішнього фактору” у розвитку подій в Угорщині в період 1949-1956 рр.;

розкрити особливості процесів десталінізації та демократизації в Угорщині в 1953-1956 рр., які, після ініціації партійним керівництвом СРСР і започаткування “новим курсом” І. Надя, охопили всі сфери суспільно-політичного, а також економічного життя країни;

всебічно висвітлити діяльність І. Надя під час перебування на посаді голови Ради Міністрів середина 1953 - початок 1955 рр. та кінець жовтня - початок листопада 1956 р.;

проаналізувати процеси зародження та становлення демократичної опозиції існуючому тоталітарному режиму М. Ракоші;

детально розкрити процес загострення системної кризи тоталітарного режиму в Угорщині в 1949-1956 рр., апогеєм якої стала Угорська революція 1956 р.

встановити причинний зв'язок між соціально-економічною політикою режиму М. Ракоші та Угорською революцією 1956 р.;

здійснити систематичний та детальний аналіз причин, що призвели до вибуху народного невдоволення в жовтні 1956 р.;

детально реконструювати перебіг подій в жовтні - листопаді 1956 р.;

дослідити процес переростання мирної демонстрації 23 жовтня 1956 р. в збройне повстання проти існуючої тоталітарної системи;

всебічно висвітлити військову інтервенцію радянських військ 4 листопада 1956 р. проти УНР.

Об'єктом дослідження є суспільно-політична та економічна ситуація в Угорській Народній Республіці в 1949-1956 рр.

Предмет дослідження становить системна криза тоталітарного режиму в Угорщині в 1949-1956 рр., апогеєм якої стала Угорська революція 1956 р.

Методологічною основою дисертації є закони діалектики та логіки суспільного розвитку, принцип конкретно-історичного і системного аналізу явищ та подій. Автор дотримувався принципів історизму і об'єктивності, які передбачають з'ясування умов виникнення, розвитку та наслідків подій, а також розуміння їх причинно-наслідкового зв'язку. В роботі застосовується проблемно-хронологічний метод дослідження, який передбачає комплексний аналіз проблеми в інтересах якісного виконання поставлених завдань та досягнення наміченої мети, а також порівняльний метод, метод логічного аналізу та узагальнення.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в сучасній вітчизняній історіографії вона є першим дослідженням, в якому на основі широкої джерельної та історіографічної бази комплексно досліджуються суспільно-політичні та економічні процеси в УНР у 1949-1956 рр., їх внутрішньо- і зовнішньополітичні чинники.

Автором здійснено комплексний і системний конкретно-історичний аналіз процесу загострення суспільно-політичної, економічної та духовної кризи в Угорщині в 1949-1956 рр., як прояву системної кризи тоталітарного режиму М. Ракоші, що сприятиме розвитку історичної хунгарології в Україні; встановлено причинний зв'язок між політикою тоталітарного режиму М. Ракоші в соціально-економічній сфері і загостренням суспільно-політичної ситуації в Угорщині в середині 1956 р.; об'єктивно проаналізовано причини, які призвели до вибуху народного невдоволення 23 жовтня 1956 р.; значну увагу приділено всебічному аналізу діяльності І. Надя на посаді голови Ради міністрів в середині 1953 р. - на початку 1955 р. та в кінці жовтня - на початку листопада 1956 р.; проаналізовано процеси зародження та становлення демократичної опозиції існуючому тоталітарному режиму М. Ракоші; детально відтворено перебіг подій впродовж Угорської революції 1956 р. в жовтні-листопаді 1956 р.;

Переважна частина документів та матеріалів, що були використані під час підготовки роботи, вперше вводяться до наукового обігу у вітчизняній історіографії.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані в підготовці узагальнюючих робіт з історії Угорщини, держав Центрально-Східної Європи, історії міжнародних відносин. Ключові положення дисертації можуть теоретично і фактично збагатити підручники, навчальні посібники з новітньої історії. Крім цього дисертант вбачає практичне значення роботи у тому, що зроблені в ній висновки розширюють та поглиблюють теоретичні знання про взаємозв'язок економічної та соціальної політики керівництва країни і суспільно-політичним становищем в країні.

Апробація дисертаційного матеріалу та результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі історії слов'ян і народознавства історичного факультету НПУ ім. М.П. Драгоманова. Обговорення концептуальних положень дисертації та її структури відбувалося також в центрі русистики інституту історії Будапештського університету ім. Л. Етвеша, інституті політики Будапештського університету ім. Л. Етвеша, інституті історії 1956 року в м. Будапешті під час стажування в столиці Угорщини на початку 2001 р. Концептуальні положення та висновки дисертації доповідались на ряді наукових конференцій, в т.ч. міжнародних наукових конференціях “Слов'янські народи в другій світовій війні” (4-6 травня 2000 р., м. Київ), “Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми історії і політології” (16-18 травня 2002 р., м. Київ), а також на щорічних звітних науково-практичних конференціях викладачів та студентів історичного факультету НПУ ім. М.П. Драгоманова за 1999, 2000, 2001 роки. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у п'яти наукових публікаціях.

Структура дисертації відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (десять параграфів), висновків, списку джерел і літератури. Обсяг тексту дисертації становить 228 с. Перелік джерел і літератури складає 21 с. (292 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ роботи - “Огляд історіографії та джерельної бази дослідження” - присвячений характеристиці основної історичної літератури, присвяченої тематиці дисертаційного дослідження, та аналізу джерельної бази дослідження.

Суспільно-політична історія УНР 1949-1956 рр., в тому числі проблема Угорської революції 1956 р., є предметом досліджень насамперед угорських істориків. Тому угорськомовна література складає найбільший масив в історіографічній базі дисертаційного дослідження. З початку 1990-х років почали з'являтися об'єктивні дослідження представників російської історичної науки. На жаль, проблеми, що розглядаються у дисертації, в українській історіографії досліджені вкрай недостатньо. В зв'язку з цим вважаємо доцільним запропонувати групування робіт, що складають історіографію питання. На думку автора, історіографічну базу дисертаційного дослідження можна поділити на шість умовних груп: 1) наукові праці, написані науковцями радянської доби; 2) праці, які з'явилися після розвалу СРСР і отримання Україною незалежності 24 серпня 1991 р.; 3) роботи російських дослідників, що з'явилися протягом останнього десятиліття; 4) праці дослідників Угорщини, написані за часів комуністичного режиму; 5) наукові праці угорських дослідників, які вийшли після краху комуністичного режиму та зміни політичної системи в Угорщині в 1989 р; 6) наукові праці емігрантських угорських та західних дослідників. Першу групу складають праці, написані науковцями радянської доби. Події в Угорщині в 1956 р. та попередніх років розглядалися в площині пропаганди та ідеології. Тому роботи цієї групи переважно надзвичайно заідеологізовані і характеризуються упередженим підходом до розгляду проблеми. Такий підхід можна зустріти у фундаментальних працях дослідників радянської доби. Прикладом таких праць є також роботи П.П. Бєзушко, Л.Н. Нєжинского, Е. Холлоша і В. Лайтаї, Д.Немеша, в яких підкреслюється контрреволюційний характер подій осені 1956 р., “показується” першорядна роль “агресивних кіл США” та “ревізіоністської групи І. Надя” в організації “контрреволюційного заколоту”.

Разом з тим, серед праць, виданих до 1991 р., слід виділити праці Ф. Фейто та Л. Дюрко. Зокрема, Ф. Фейто у своїй монографії доводить, що саме хибна суспільно-політична і соціально-економічна політика тоталітарного режиму М. Ракоші стала причиною трагічних подій 1956 р. Робота Л. Дюрко є однією з перших спроб прагматичного, неупередженого аналізу перебігу подій 12 днів повстання.

Другу групу робіт складають дослідження представників української історичної науки. Серед узагальнюючих робіт українських істориків, в яких досліджується історія Угорщини перших десяти післявоєнних років, слід виділити монографію В.І. Ярового та колективну працю українських дослідників під редакцією Л. Зашкільняка. На особливу увагу заслуговує робота І.Ф. Короля, яка, незважаючи на дещо науково-популярний характер, є по суті першою спробою дослідити складний комплекс подій 1956 р. На жаль, вчений не достатньо використав у своїй роботі дослідження угорських та російських істориків, через що поза увагою дослідника залишилося чимало аспектів досліджуваної автором дисертації проблематики. Незважаючи на це поява дослідження І. Ф. Короля є важливою подією у вітчизняній хунгарології. З-поміж робіт, в яких досліджуються події 1956 р. в Угорщині, слід виділити статті Р.І. Пилявця, І. Ліхтея, московського вченого В.А. Пронько. Третю групу становлять праці представників російської історичної науки, з-поміж яких особливо слід виділити монографію В. Алєксєєва. В ній автор зробив доволі вдалу спробу комплексного дослідження проблем Угорської революції 1956 р. та її передумов, враховуючи при цьому міжнародний фон угорської кризи, її зв'язок з суспільним піднесенням в СРСР на хвилі ХХ з'їзду КПРС, з подіями в Польщі в 1956 р. Однак дослідник через об'єктивні причини не зміг скористатися новітніми архівними матеріалами, що, в певній мірі, позначилося на результатах його роботи. Подіям 1956 р. присвячено частину монографії російського дослідника В. Мусатова, показано їх зв'язок з політичними кризами в інших країнах Східної Європи. Культурологічний аспект досліджуваної проблематики розкривається в монографії А. Стикаліна.

Важливим компонентом історіографічної бази дисертаційної роботи є низка збірок, які містять статті С. Ю. Булаха, Б. Й. Желіцкі, М. Карпіченко, А. Кирова, В. Мусатова, А.І. Пушкаша, В.Т. Середи, А. Стикаліна. Автор скористався також низкою статей російських і угорських істориків в журналах “Новая и новейшая история”, “Вопросы истории”, “Венгерское обозрение”, “Венгерский меридиан”.

До четвертої групи робіт відносяться праці угорських дослідників, написані за часів комуністичного режиму в Угорщині, коли угорська історична наука перебувала під потужним ідеологічним пресом. Праці цієї групи характеризуються узгодженістю пропагандистських трактувань з радянською історіографією. Серед них монографії Х. Ваша, Е. Холлоша, Я. Береца. Економічна історія Угорщини досліджена в монографіях Д. Ранкі, Т.І. Беренда, спільних працях Т.І. Беренда та Д. Ранкі, І. Петьо та Ш. Сакача, які містять важливі статистичні дані, різнопланову інформацію щодо розвитку всіх галузей народного господарства Угорщини.

П'яту групу становлять роботи, що вийшли після краху комуністичного режиму та зміни політичної системи в Угорщині в 1989 р., коли з'явилася можливість об'єктивного і безстороннього вивчення історії УНР. При написанні дисертації автор використав загальні праці з історії Угорщини І. Ромшіча, Є. Гергелі та Л. Іжака, дослідження економічної історії Угорщини під редакцією Я. Хонварі. Глибиною дослідження характеризуються праці П. Унвіна, Л.Варги. Зокрема, П. Унвін та Л. Варга у своїх монографіях охоплюють період від становлення тоталітарного режиму в Угорщини і до придушення революції, завдяки чому, на основі широкої історіографічної і джерельної бази, їм вдалося здійснити наукові розвідки високого рівня. У колективному дослідженні угорських істориків під редакцією Д. Літвана зроблено одну з перших спроб комплексного дослідження проблем Угорської революції 1956 р. та її передумов.

Численні наукові доробки дослідників Угорщини присвячені висвітленню окремих аспектів досліджуваної проблеми. Життєвий шлях окремих історичних постатей, їх політична діяльність та роль в подіях 1956 р. досліджується в монографіях Я. Райнера, Д. Кьовера. Ш. Рейвейса та ін. Зокрема, Я. Райнер, розкриваючи політичні погляди І. Надя і їх еволюцію, доводить, що цей процес відбувався під впливом оточення прем'єр-міністра. Крім цього Я. Райнер показує внутрішню суперечливість І. Надя. Д. Кьовер доводить визначну роль одного з соратників І. Надя Г. Лошонці у подіях 1956 р. Діяльність репресивного апарату, систему каральних закладів досліджено в працях Ф. Кахлера та Ш. Кішша, І. Фехерварі. У двохтомному дослідженні Ф. Кахлера подано факти розстрілів частинами УДБ та військами СРСР мирного населення, приводяться важливі дані про кількість загиблих під час трагічних подій осені 1956 р. Важливий аспект проблеми - роль письменників і журналістів в подіях 1956 р., досліджується в монографії Є. Штандейскі. Проблемі зовнішньої політики Угорщини в ХХ ст. присвячена праця М. Фюльопа і П. Шіклоша. Суто військовому аспекту проблеми присвячена збірка статей під редакцією Є. Дьоркеї та М. Хорвата.

Важливим компонентом історіографічної бази є широке коло статей, вміщених в журналах “Хішторіа”, “Рубікон”, “Таршадалмі Семле”, “Мултунк”, “Сазадвейг”, і матеріали наукових конференцій, присвячених досліджуваній проблематиці.

Шосту групу робіт складають дослідження емігрантських угорських та західних дослідників. До емігрантської літератури належать, зокрема, праці Т. Ацела та Т. Мераї, Т. Мераї, П. Гостоні, Ш. Фекете (відомий під псевдонімом Хунгарікуш), М. Молнара. Автор використав роботи на угорській мові, більшість з яких є перевиданнями в Угорщині праць, виданих за кордоном. Автор скористався також перевиданням інституту історії 1956 р. в Будапешті статей офіційного журналу брюсельського інституту І. Надя “Семле”. З-поміж робіт західних істориків слід відзначити монографію Б. Ломакса. Автори вищеназваних праць здебільшого об'єктивно висвітлюють національно-визвольний рух в Угорщині. Виключення становить робота Ш. Фекете, в якій дослідник часто дає упереджені, суб'єктивні трактовки тих чи інших подій, висловлює занадто категоричні судження, які не мають під собою ніяких підстав.

Джерельну базу дисертаційного дослідження можна умовно поділити на чотири групи: 1) опубліковані акти, архівні документи та матеріали; 2) матеріали періодичної преси, збірки, які містять репринтні відтиски газет та матеріали радіомовлення; 3) збірки статистичних матеріалів; 4) щоденники та спогади учасників подій.

Перша група джерел, яку складають опубліковані акти, архівні документи та матеріали, є найбільш важливою та об'ємною групою джерел дисертаційного дослідження. Найбільший інтерес становлять збірки документів, що містять документи та матеріали російських і угорських архівів, серед яких архів президента Російської Федерації, архів зовнішньої політики Російської Федерації, Центр зберігання сучасної документації (російські абревіатури АПРФ, АВПРФ, ЦХСД), Угорський Державний архів, архів Міністерства іноземних справ (угорські абревіатури МOL, KЬM Irattбr). Серед документів, представлених в збірках, переважну більшість складають протоколи засідань Президії ЦК КПРС та їх постанови, протоколи засідань Політбюро ЦК УПТ та угорського уряду, листи членів партійного керівництва Угорщини до ЦК УПТ, рішення різного роду суспільних організацій, донесення радянських дипломатів з Угорщини, телеграми та телефонограми радянських емісарів М. Суслова, А. Мікояна та І. Сєрова, повідомлення та доповідні записки міністерств оборони та внутрішніх справ, рапорти столичних і регіональних відділів поліції, зведення Центрального управління поліції, документи про діяльність політичних партій в Угорщині впродовж жовтня-листопада 1956 р. Важливими є також публікації матеріалів інших іноземних архівів, видання дипломатичних документів.

Окремо слід виділити першу збірку документів з досліджуваної проблематики в українській історіографії під редакцією С.Ю. Страшнюка і Є.П. Пугача. Незважаючи на те, що документи вміщені в дану збірку вже були введені до наукового обігу в угорській і російській історіографії, їх введення до вітчизняного наукового обігу є вагомим внеском у збагачення джерельної бази української історичної хунгарології. На увагу дослідника заслуговує також збірка документів під редакцією Д. Дупки та Ш. Хорвата.

Документальну базу даного дисертаційного дослідження розширюють публікації документів в російських та угорських журналах.

До другої групи джерел відносяться матеріали періодичної преси, збірки, які містять репринтні відтиски газет та матеріали радіомовлення. Радянські газети тих днів, зокрема, “Правда”, містять матеріали про події осені 1956 р., які, однак, слугували лише для ідеологічного обгрунтування можливої військової інтервенції радянських військ проти Угорщини. Угорська періодична преса, зокрема, “Сабад Неп”, “Непсава”, “Мадьяр Немзет”, “Сабад Іфьюшаг”, на відміну від радянської, робить спробу звільнитися від ідеологічних штампів і більш об'єктивно висвітлює перебіг подій осені 1956 р. При підготовці дисертації автор використав також низку збірок публіцистичних матеріалів та матеріалів радіомовлення.

Третю групу джерел складають збірки статистичних матеріалів, які містять важливі статистичні дані, на основі яких дослідник має можливість проаналізувати стан економіки Угорщини за досліджуваний період, прослідкувати розвиток окремих галузей угорської економіки.

Четверту групу джерел складають спогади та щоденники відомих політичних діячів, членів партійно-урядового керівництва СРСР та Угорщини, безпосередніх учасників подій 1956 р., які, незважаючи на деякий суб'єктивізм її авторів, дають важливий фактичний матеріал для наукового аналізу. При підготовці дисертаційного дослідження автор використовував спогади членів радянського та угорського партійно-урядового керівництва, радянських військових - учасників подій осені 1956 р., серед яких М.С. Хрущов, М. Ракоші, Я. Кадар, І. Добі, Д. Марошан, Є. Малашенко. В цих спогадах одностороннє та суб'єктивно висвітлюються досліджувані події. На окрему увагу дослідника заслуговують лише мемуари А. Хегедюша.

Найбільший інтерес становлять спогади тих учасників подій, які були на боці революції або були свідками подій 1956 р. Для цих мемуарів характерна докладність викладення досліджуваних дисертантом подій. Серед них слід виділити спогади Ф. Доната, В. Мічуновіча, щоденники Гая Турбета-Делофа і В. Ворошильського, спогади членів керівництва політичних партій, керівництва робітничих рад, учасників збройного опору радянським військам.

Таким чином, історіографічна та джерельна база дисертації є достатньо широкою для створення комплексного дослідження суспільно-політичної історії Угорщини кінця 1940-х - початку 1950-х років.

У розділі другому - “ Формування тоталітарного режиму в Угорщині 1949-1953 рр.” - проаналізовано процес становлення тоталітарного режиму М. Ракоші у зазначений період, аналізується політика комуністичної влади в політичній, суспільній, економічній, культурній та ідеологічній сферах.

На початку 1949 р. в політичному житті Угорщини остаточно окреслилася перевага УПТ на чолі з генсеком М. Ракоші. УПТ контролювала близько 70% депутатських голосів парламенту та більшість посад в уряді і, таким чином, суттєво впливала на законотворчі процеси, державну політику в усіх сферах життя країни. За таких умов УПТ ініціювала низку заходів, які ознаменували початок інтенсивної сталінізації та радянізації Угорщини. У лютому 1949 р. було розпочато витіснення опозиційних партій з політичного життя країни шляхом реорганізації Угорського народного фронту незалежності (УНФН), до якого увійшли лише УПТ та її політичні союзники - НСП, ПДСГ, а також профспілки. Завершили цей процес вибори до Державних зборів Угорщини у травні 1949 р., у яких приймали участь виключно партії УНФН. За відсутності альтернативи 95,6% громадян віддали свої голоси за кандидатів УНФН. Через тиск з боку комуністів до кінця 1949 р. опозиційні партії і колишні союзники УПТ зникли з політичної арени Угорщини. Крім цього були ліквідовані суспільні організації, які не вписувалися в ідеологічну концепцію угорських комуністів. В серпні 1949 р. Держзбори затвердили Конституцію, згідно з якою Угорщину було проголошено народною республікою. За зразком СРСР в Угорщині було реформовано систему державного управління і органів місцевої влади, судову систему, силові структури і армію, систему освіти і виховання, встановлено гегемонію однієї ідеології та витіснено носіїв інших світоглядів.

Встановлення в Угорщині тоталітарної системи викликало приховану політичну напругу. Намагаючись зміцнити свою владу, М. Ракоші, наслідуючи приклад Й. Сталіна, вдався до репресивних методів у розв'язанні зростаючої політичної та соціальної напруги. Результатом діяльності підконтрольного М. Ракоші Управління державної безпеки (УДБ) Угорщини протягом 1949 - першої половини 1953 рр. стали судові процеси, які умовно можна класифікувати на дві великі групи - “концепційні” та “масові”. Основою концепційних процесів були певні, розроблені слідчими УДБ, концепції. Яскравим прикладом концепційних процесів є процес Л Райка - колишнього міністра внутрішніх справ, члена Політбюро. Початок індустріалізації та колективізації дав поштовх другій великій групі процесів - “масовим” процесам, в результаті яких близько 1,5 млн. чол. постало перед ракошистськими судами.

Політика терору проти власного народу на деякий час укріпила тоталітарний режим М. Ракоші, над країною було встановлено цілковитий контроль. Однак іншою стороною такої політики була глибока криза, яка охопила всі сфери життя країни; наростало глухе обурення населення комуністичним режимом.

Після встановлення тоталітарного режиму М. Ракоші в Угорщині остаточно утвердився концептуальний шлях економічного розвитку країни, основою якого була планова економіка і жорстка централізація. Результати скороченого трирічного плану, який закінчився в грудні 1949 р., накреслили низку проблем, що вимагали негайного вирішення: ліквідація відставання темпів зростання легкої промисловості від інших галузей промисловості, забезпечення швидкого і пропорційного розвитку сільського господарства, ліквідація диспропорції між розвитком сільського господарства та промисловістю, перегляд системи обов'язкових державних поставок сільськогосподарської продукції, покращення механізації аграрної сфери тощо.

Однак проголошення початку форсованої індустріалізації, яка набула всіх ознак індустріалізації СРСР 1930-х років і не відповідала вимогам внутрішньо-економічної ситуації в Угорщині, перекреслило можливість ліквідації протиріч в економічному розвитку країни. Економічний розвиток Угорщини, за зразком СРСР, почав регламентуватися п'ятирічними планами, що не враховували історико-економічних традицій і особливостей країни. Перший п'ятирічний план (1950-1954 рр.) передбачав виділення 50,9 млрд. форінтів капіталовкладень в народне господарство. Важка індустрія посіла пріоритетне місце: на її потреби з 21,3 млрд. фор., спрямованих на розвиток промисловості, виділялося 18,3 млрд. фор., на розвиток легкої промисловості - лише 3 млрд. фор. Головною метою п'ятирічного плану були прискорена індустріалізація і колективізація. Одним з завдань п'ятирічки було укріплення армії та підвищення обороноздатності шляхом створення потужного військово-промислового комплексу. До кінця 1954 р. керівництво УПТ планувало перетворити Угорщину з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну.

Впродовж першого року п'ятирічки (1950 р.) проявилися протиріччя в економічному розвитку Угорщини, які загострилися впродовж наступних років і були наслідком хибної економічної політики тоталітарного режиму М. Ракоші. Нераціональне планування призвело до диспропорційного розвитку як економіки в цілому, так і окремих галузей промисловості. З проголошенням форсованої індустріалізації на потреби промисловості - пріоритетного напряму економічного розвитку країни, виділялися значні кошти, в той час як фінансування сільського господарства, транспортної галузі, розвитку торгівлі, будівельної промисловості, зокрема, житлобудівництва, було вкрай недостатнім. Односторонній підхід до розвитку промисловості призвів до обмеженого фінансування легкої промисловості, яка виявилася неспроможною забезпечити в достатній мірі країну своєю продукцією. На фоні нестачі коштів суттєво зріс фонд незакінчених капіталовкладень, значних розмірів набули перевитрати під час будівництва гігантських промислових об'єктів.

Високі темпи розвитку важкої промисловості, за відсутності відповідної сировинної бази, диктували підвищений попит на імпорт сировини та палива. Зростаючий імпорт компенсувався за рахунок збільшення експорту продукції сільського господарства, що призвело до її гострої нестачі на внутрішньому ринку, особливо в неврожайні роки, як наприклад у 1952 р.

Ускладнення міжнародного становища наприкінці 1950 - на початку 1951 рр. в зв'язку з війною в Кореї спонукало керівництво УПТ до перегляду планових завдань, головним чином промисловості, в бік їх суттєвого підвищення з метою зміцнення обороноздатності країни. Пріоритетне місце промисловості підкріплювалося виділенням на її розвиток близько 50% з 85 млрд. фор. капіталовкладень. Такі заходи керівництва УПТ призвели до подальшого загострення протиріч в економічному розвитку Угорщини, що були ознакою економічної кризи і ускладнення внутрішньо-економічної ситуації в країні.

У третьому розділ праці - “Суспільно-політичне становище в Угорщині 1953 - жовтень 1956 рр.” - проаналізовано еволюцію тоталітарного режиму у зазначений період під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, висвітлено загострення суспільно-політичної кризи в Угорщині.

Після зміни партійного та урядового керівництва і перегляду основних принципів соціально-економічної політики в СРСР в 1953 р. лідери КПРС ініціювали запровадження нового політичного курсу в Угорщині, спрямованого на покращення соціально-економічного клімату в країні. За задумами керівництва СРСР керманичем ліберального курсу в Угорщині мав стати І. Надь, який у якості прем'єр-міністра 4 липня 1953 р. виступив у Держзборах Угорщини з програмною промовою. “Новий курс” І. Надя передбачав перегляд народногосподарського плану в бік скорочення удільної ваги важкої індустрії в економіці країни, збільшення капіталовкладень в сільське господарство, легку та харчову промисловість, збільшення асигнувань в соціальну сферу та послідовне підвищення життєвого рівня населення, збільшення об'ємів житлобудівництва, ослаблення тиску на селян шляхом уповільнення колективізації і зменшення обсягів обов'язкових поставок. Окремим пунктом урядової програми І. Надя було відновлення законності та реабілітація репресованих.

Завдяки частковій реалізації програми “нового курсу” І. Надя вдалося суттєво підвищити життєвий рівень населення Угорщини, значно покращити постачання продуктами харчування та промисловими товарами і паралельно знизити ціни, збільшити будівництво житла. Були зроблені також важливі кроки по відновленню законності в роботі органів правопорядку та місцевої влади, реформуванню судової системи, зрушено з місця розгляд справ незаконно засуджених, здійснено спробу демократизації суспільно-політичного життя Угорщини. Однак втілення урядових реформ ускладнювалося протидією з боку М. Ракоші і його оточення, які, незважаючи на рішення партійних пленумів про підтримку “нового курсу” І. Надя, мобілізувалися на створення перепон урядовим реформам.

Погіршення економічної ситуації в країні через низьку врожайність 1954 р. і руйнівні наслідки паводку дало привід ракошистам виступити з гострою критикою “нового курсу”. Внутрішньополітична боротьба між М. Ракоші та І. Надем, за умов втрати останнім підтримки керівництва СРСР, закінчилася поразкою прем'єр-міністра Угорщини в березні 1955 р. Угорщина повернулася до ракошистського політичного курсу: було призупинено процеси демократизації і згорнуто демократичні реформи, започатковані “новим курсом”.

Згортання демократизації суспільно-політичного і соціально-економічного життя призвело до активізації демократичного руху у колах творчої інтелігенції восени 1955 р., вершиною якої став меморандум творчої інтелігенції до ЦК УПТ з вимогами повернення до політичного курсу, проголошеного в липні 1953 р.

На початку жовтня 1956 р., після тривалого тиску демократичної опозиції на керівництво країни, було проведено перепоховання праху Л. Райка та інших жертв ракошистського терору. Перепоховання спричинило політичну активізацію студентства, що перебрало на себе роль головної рушійної сили демократизації. Інтелігенція, яка відігравала провідну роль в попередні роки і підготувала суспільство до корінних змін в суспільно-політичному житті країни, поступилася лідерством, хоча й залишила за собою функції своєрідного рупора демократизації. В середині жовтня було створено Союз угорських університетських та інститутських об'єднань (угор. МЕФЕС), до якого приєдналися усі вищі учбові заклади Угорщини. Студентський союз висунув широкі демократичні вимоги, які радикалізувалися з кожним днем. Найбільшу популярність отримали вимоги студентської організації Технічного університету м. Будапешта, так звані “14 пунктів”. Союз письменників та гурток ім. Петефі також проголосили свої програми, складені у більш поміркованих тонах, через що й не набули популярності. Ввечері 22 жовтня на засіданні студентської організації Технічного університету м. Будапешта було прийнято рішення про проведення на наступний день демонстрації солідарності з народом Польщі, яке підтримали всі громадські організації та учбові заклади столиці.

Четвертий розділ праці - “Угорська революція 1956 р.” - присвячений розгляду перебігу подій в Угорщині впродовж 23 жовтня - 12 листопада 1956 р., аналізу заходів уряду І. Надя, спрямованих на опанування ситуацією в країні, і еволюції поглядів І. Надя у бік визнання національно-визвольного руху.

23 жовтня 1956 р. в Будапешті відбулася багатотисячна демонстрація, яка стала початком Угорської революції 1956 р. Учасники демонстрації висунули широкі демократичні вимоги, вимагали демократизації і корінних змін в усіх сферах життя країни. Чітко організована на початку демонстрація солідарності через кілька годин вийшла з-під контролю організаторів. Учасники демонстрації, порушивши заздалегідь складений план проведення заходу, розділилися на кілька частин і одночасно рушили до Парламенту, радіокомітету ім. Кошута і пам'ятника Сталіну. Суперечливі і непослідовні рішення керівництва УПТ, виступ першого секретаря ЦК УПТ Е. Герьо по радіо з промовою - прикладом звичної комуністичної риторики з погрозами на адресу учасників демонстрації, застосування зброї проти демонстрантів призвели до переростання мирної демонстрації у збройне повстання, яке стало кульмінацією системної кризи тоталітарного режиму в Угорщині. Переломним моментом в подіях 23 жовтня 1956 р. стала збройна сутичка біля радіокомітету ім. Кошута між демонстрантами і захисниками радіокомітету.

Вранці 24 жовтня на прохання угорського керівництва до Будапешта було введено радянські військові підрозділи, дислоковані на території Угорщини. Відповіддю на втручання іноземних військ було створення повстанських загонів, які, застосовуючи партизанські методи боротьби, повели збройну боротьбу проти військових підрозділів СРСР та військ УДБ Угорщини. До перелому в розвитку подій в Угорщині в жовтні 1956 р. призвів розстріл демонстрації на площі перед Парламентом 25 жовтня. З Будапешта повстання поширилося по всій країні. На бік повсталого населення перейшла більшість військових підрозділів УНА. У ході революції шляхом спонтанної самоорганізації була створена власна система управління країною. Виникли нові місцеві органи влади - національні та революційні ради і комітети, на підприємствах - робітничі ради.

В ніч на 24 жовтня 1956 р. на засіданні ЦК УПТ, в умовах загострення суспільно-політичної ситуації в країні, І. Надя було обрано Головою Ради Міністрів УНР. Основним завданням уряду І. Надя на початковому етапі було опанування ситуацією в країні, чого, однак, не вдалося досягти через втрату підтримки населення країни, що було наслідком рішень керівництва країни про звернення по допомогу до радянських військ, введення надзвичайного стану і оприлюднення заяви від імені Ради Міністрів, у якій повсталих було названо фашистами.

тоталітарний угорський радянізація опозиція

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підведено підсумки дослідження, які виносяться на захист:

В 1949 р. в Угорщині, за підтримки СРСР, відбувалося становлення тоталітарного режиму М. Ракоші. Задля встановлення цілковитого контролю над угорським суспільством тоталітарний режим М. Ракоші вдався до політики репресій проти політичних опонентів і широких прошарків населення, що стало головним інструментарієм режиму в боротьбі проти зростаючої політичної і соціальної напруги. Паралельно в умовах тоталітарного комуністичного режиму Угорщина піддавалася інтенсивній сталінізації і радянізації, наслідком якої, за зразком сталінського СРСР, було встановлення гегемонії однієї ідеології та витіснення носіїв інших світоглядів, реформування системи державного управління, судової системи, силових структур і армії, системи освіти і виховання без врахування національних особливостей і традицій. Наслідком інтенсивної сталінізації Угорщини було те, що розвиток економіки країни, за зразком сталінського СРСР, почав регламентуватися п'ятирічними планами, що не враховували історико-економічних традицій і особливостей країни. Через це в економічному розвитку Угорщини проявилися гострі протиріччя, які загострилися впродовж наступних років і були наслідком хибної економічної політики режиму М. Ракоші.

Усунення шляхом репресій політичних опонентів від участі у політичному житті країни і знищення інодумців призвело до того, що всередині УПТ не було демократичних важелів впливу на партійне керівництво, завдяки яким можна було б впливати на політику партії у всіх сферах життя країни. За таких умов тоталітарний режим М. Ракоші міг на власний розсуд визначати форми державного управління, суспільно-політичного і культурного життя та політику економічного розвитку Угорщини. Копіювання сталінських методів державного та партійного управління, репресивна політика режиму по відношенню до власного народу, утвердження культу особи М. Ракоші, хибна догматична суспільно-політична і соціально-економічна політика тоталітарного режиму М. Ракоші призвели до загострення кризи в усіх сферах життя країни, а саме політичній, соціальній, економічній, духовній, ідеологічній, тобто криза набула системного характеру.

Ініціатором десталінізації, яка згодом охопила всі сфери життя Угорщини, стало керівництво СРСР, яке ініціювало персональні зміни в угорському партійно-урядовому керівництві і перегляд соціально-економічної політики влітку 1953 р. В 1953 р. І. Надь у якості прем'єр-міністра УНР, до якого пізніше приєдналися прогресивні комуністи-реформатори, зробив спробу десталінізації та демократизації угорського суспільно-політичного та економічного життя. “Новий курс” І. Надя, співзвучний з новим політичним курсом радянського керівництва, намітив корінний поворот в політиці партії в усіх сферах життя країни і став однією з можливостей зупинити загострення суспільно-політичної та економічної кризи, що була проявом системної кризи тоталітарного режиму М. Ракоші. Подальшій реалізації програми “нового курсу” І. Надя завадила протидія з боку лідера УПТ М. Ракоші і його оточення. Після ускладнення міжнародного становища і загострення протиріч між капіталістичним та соціалістичним блоками наприкінці 1954 р., політична лінія керівництва КПРС зазнала змін. Проведення ліберального курсу в Угорщині не відповідало інтересам СРСР. За таких умов внутрішньопартійна боротьба між М. Ракоші та І. Надем, за умов втрати останнім підтримки керівництва СРСР, закінчилася поразкою прем'єр-міністра Угорщини в березні 1955 р.

Згортання демократизації суспільно-політичного і соціально-економічного життя Угорщини викликало невдоволення прогресивних суспільних кіл і призвело до активізації восени 1955 р. демократичного руху в колах творчої інтелігенції, результатом якого став меморандум представників творчої інтелігенції до керівництва УПТ з вимогами повернення до політичного курсу, проголошеного І. Надем в Держзборах Угорщини в липні 1953 р. Відправною точкою якісних змін в суспільно-політичному житті Угорщини мали стати рішення ХХ з'їзду КПРС, який спричинив активізацію критики ракошистської політичної лінії представниками творчої інтелігенції і призвів до формування демократичної опозиції навколо І. Надя. Метою демократичної опозиції була демократизація суспільно-політичного і соціально-економічного життя країни, реформування і демократизація соціалістичного устрою, оновлення УПТ та всього комуністичного руху. Зміна “інституціальної системи” в Угорщині не була завданням демократичної опозиції. Діяльність демократичної опозиції, в умовах тоталітарного режиму, була обмеженою і знайшла своє відображення в низці критичних статей, дискусіях в рамках гуртка ім. Петефі, роз'яснювальній роботі серед населення країни.

Однією з можливостей виведення країни з кризи напередодні трагічних подій осені 1956 р. був липневий пленум ЦК УПТ 1956 р. Однак непослідовні, половинчасті рішення партійного пленуму не змогли вирішити головних протиріч, а тільки відсунули кризу на деякий час.

На початку серпня 1956 р. демократична опозиція відновила критику ракошистської політичної лінії та керівництва країни. З вересня 1956 р. демократична опозиція активізувала свою діяльність. В низці угорських газет публікуються гострі критичні статті і матеріали з широкого кола актуальних проблем. З'їзд Союзу письменників у вересні 1956 р. намітив низку питань, які потребували негайного вирішення керівництвом УПТ. Затягування керівництвом країни виконання вимог творчої інтелігенції, що знайшли підтримку прогресивних суспільних кіл, призвело до загострення суспільно-політичної ситуації в Угорщині на початку жовтня 1956 р. Проведене за таких умов перепоховання праху Л. Райка та жертв ракошистських репресій спричинило політичну активізацію студентства, яке перебрало на себе роль головної рушійної сили демократизації і виступило з ініціативою проведення в Будапешті 23 жовтня 1956 р. демонстрації солідарності, що знайшло підтримку прогресивних суспільних кіл. Інтелігенція, яка відігравала провідну роль в попередні роки і підготувала суспільство до корінних змін в суспільно-політичному житті країни, поступилася лідерством, хоча й залишила за собою функції своєрідного рупора демократизації.

Початком Угорської революції 1956 р. стала демонстрація солідарності 23 жовтня 1956 р. в Будапешті, організована студентством та інтелігенцією. Внаслідок недалекоглядних та неадекватних кроків партійно-урядового керівництва мирна демонстрація впродовж доби переросла у збройне повстання проти тоталітарного комуністичного режиму, яке стало кульмінацією системної кризи тоталітарного режиму в Угорщині. Переломним моментом в подіях 23 жовтня 1956 р. стала збройна сутичка біля радіокомітету ім. Кошута між демонстрантами і захисниками радіокомітету. Введення до Будапешта вранці 24 жовтня радянських військових підрозділів призвело до загострення становища в країні: в столиці виникли повстанські загони, які повели збройну боротьбу проти втручання іноземних військ. У ході революції шляхом спонтанної самоорганізації була створена власна система управління країною. Виникли нові місцеві органи влади - національні та революційні ради і комітети, на підприємствах створені робітничі ради як органи самоврядування.

В умовах ускладнення суспільно-політичної ситуації в країні в ніч на 24 жовтня 1956 р. І. Надя вдруге за чотири роки було обрано прем'єр-міністром УНР. Діяльність уряду І. Надя була ускладнена втратою підтримки населення країни, через що перші спроби І. Надя нормалізувати ситуацію в країні, застосовуючи традиційні заходи, виявилися невдалими. Впродовж революції відбувалася еволюція поглядів І. Надя, паралельно з якою зазнав докорінної еволюції очолюваний ним уряд, набравши врешті коаліційного характеру Прискорив еволюцію поглядів прем'єр-міністра інцидент біля Парламенту 25 жовтня 1956 р., який призвів до перелому в розвитку подій в Угорщині в жовтні 1956 р.: з Будапешта повстання блискавично поширилося по всій країні. Врешті-решт 28 жовтня 1956 р. Національний уряд І. Надя офіційно став на бік революції, виступивши з декларацією, в якій було визнано демократичний характер народного руху і визнано мотиви, що спонукали угорський народ до радикальних дій. Кульмінацією еволюції поглядів І. Надя стала ліквідація однопартійної системи через встановлення влади коаліційних партій 1945 р., і визнання новоутворених органів місцевого самоврядування. Рішення Національного уряду про денонсацію Варшавського договору і прийняття Угорщиною статусу нейтральної держави було відповіддю на несанкціоновані дії радянського керівництва, а саме введення додаткових радянських військових підрозділів на територію Угорщини, яке побачило в рішеннях уряду І.

Головною метою військової операції радянських військ під кодовою назвою “Вихор”, яку було розпочато вранці 4 листопада 1956 р., було придушення Угорської революції, повалення легітимного Національного уряду на чолі з І. Надем та встановлення прорадянського комуністичного режиму Я. Кадара. Підготовка до військової операції “Вихор” тривала з кінця жовтня 1956 р. за умов нормалізації ситуації в Угорщині, що свідчить про заздалегідь агресивні наміри керівництва СРСР щодо шляхів вирішення конфлікту. Проведенню операції військами СРСР проти суверенної нейтральної держави сприяла міжнародна обстановка. За умов позиції невтручання провідних держав світу і кількісної та якісної переваги військових підрозділів СРСР над повстанськими загонами Угорська революція 1956 р. завершилася поразкою національно-визвольних сил. Угорська революція 1956 р. - безпрецедентне явище в історії країн Центрально-Східної Європи. Угорська революція стала апогеєм системної кризи тоталітарного режиму в Угорщині в 1949-1956 рр. і була першим проявом кризи тоталітарних режимів у Східній Європі, яка невдовзі мала призвести до розвалу всього комуністичного блоку.