Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя 1953-1964 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя 1953-1964 рр.

07.00.01 - Історія України

Сергійчук Олена Миколаївна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Шевчук Василь Петрович, професор кафедри історії Київського славістичного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Горбул Олександр Дмитрович, завідувач кафедри українознавства Національного університету харчових технологій

кандидат історичних наук, доцент Терес Наталія Володимирівна, доцент кафедри історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії культури українського народу

Захист відбудеться "21"жовтня 2002 року о "10" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий "21" вересня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко

АНОТАЦІЯ

Сергійчук О.М. Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя 1953 1964 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню становища та розвитку вищої школи України в умовах лібералізації суспільного життя. В дослідженні розглядається процес реформування вузів, набору та підготовки студентства, забезпечення вищих навчальних закладів науково-педагогічними кадрами, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення. З'ясовується характер та наслідки політизації та русифікації навчального та виховного процесів в вищих навчальних закладах. Висвітлюється вплив на навчальний процес Закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР" (1959 р.), який значно послабив позицію української мови в Україні та привів до посилення й поширення руху української інтелігенції на її захист.

Ключові слова: Українська РСР, Україна, вища освіта, наука, науково-педагогічні кадри, студентство, навчальний процес, партійно-державне керівництво, русифікація, буржуазний націоналізм, М.С. Хрущов.

АННОТАЦИЯ

Сергийчук Е.Н. Высшая школа Украины в условиях либерализации общественной жизни 1953 - 1964 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию развития высшего образования на Украине в период либерализации общественной жизни. На основании источников освещается влияние процесса периода хрущевской "оттепели" на положение и развитие высшего образования в Украине.

В исследовании рассматриваются реформирование вузов, наборы и подготовка студентов, подготовка и повышение квалификации научно-педагогическими кадрами, политизация и русификация учебно-воспитательного процесса, влияние цензуры на подготовку учебной литературы, сотрудничество ученых Украины с их зарубежными коллегами. Анализируется материально-техническое и финансовое обеспечение вузов.

В условиях либерализации осуществлено первые шаги к децентрализации управления высшей школой. В декабре 1954 г. произошла реорганизация Министерства высшего образования СРСР в союзно-республиканское, благодаря этому организовалось Министерство высшего образования УРСР в начале 1955 г. Принимались меры по улучшению регионального размещения вузов, происходила реорганизация высших учебных заведений в связи с изменением профиля подготовки ими специалистов. В тоже время, учитывая потребности в специалистах, открывались новые высшие учебные заведения и факультеты.

Главным источником пополнения количества научных кадров было студенчество. В вузы республики принимали с 1958 г. на основании характеристик, выдаваемых партийными, комсомольскими и другими общественными организациями. С целью привлечения молодежи к обучению в высшие учебные заведения на предприятиях, заводах организовывались подготовительные курсы, которые способствовали их подготовки. При зачислении в вузы предоставлялись преимущества лицам, имеющим стаж практической работы. В период хрущевской "оттепели" не оправдала надежды подготовка специалистов на вечерних и заочных формах обучения. Главной причиной этого явления неудовлетворительная организация подготовки в межсессионный период.

Либерализация общественной жизни открыла путь к сбережению украинского языка как государственного и расширения отрасли его использования. В республике усиливался протест против русификации образовательной и культурной сфер. В период либерализации существовал контроль за деятельностью преподавателей и студентов. Особенно преследовались те, кто исповедовал украинскую национальную идею, кто брал под сомнение утверждение партийно-государственной системы.

Соответственно к общесоюзным потребностям строилась стратегия подготовки и использования национальных кадров. Плановым развитием образования, которое диктовалось из Москвы, украинская нация была поставлена в худшее положение в деле увеличения количества своих научно-национальных кадров. Высшая аттестационная комиссия по присуждению ученых степеней и званий состояла при Министерстве высшего образования СССР, которая контролировала работу советов вузов по присуждению ученых степеней и званий.

Материально-финансовое обеспечение республиканских вузов отставало от потребностей высшей школы. Не выполнялись планы введения новых помещений высших учебных заведений. Недостаточно принимались решения по обеспечению вузов научным оборудованием и приборами. Ограниченное финансирование не давало достаточной возможности реализовать планы по улучшению материально-бытовых условий жизни студентов.

В период хрущевской "оттепели", сотрудничая со своими зарубежными коллегами, Украина не могла самостоятельно устанавливать внешние контакты потому, что являлась частью Советского Союза. Основными формами работы научно-технического сотрудничества с зарубежными странами в этот период был обмен по подготовке студентов и научно-технической документацией. Сотрудничество научно-педагогических кадров, студентов и аспирантов Украины с их зарубежными коллегами было в значительной степени ограничено. Идеологические противоречия препятствовали цивилизованному изучению и осмыслению достижений ученых капиталистических стран, поскольку многие из этих достижений однозначно провозглашались "буржуазными фальсификациями". Поэтому украинские студенты, научно-педагогические кадры, ученые сотрудничали в основном со своими коллегами из стран так называемого "социалистического лагеря".

Ключевые слова: Украинская СССР, Украина, высшее образование, высшая школа, наука, научно-педагогические кадры, студентство, учебный процесс, партийно-государственное управление, русификация, буржуазный национализм, Н.С. Хрущов.

ANNOTATION

Serhiychuk O. M. The Higher School of Ukraine in the Conditions of Liberalized Social Life 1953 - 1964. - Manuscript.

The dissertation for the degree of the Candidate of History, specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - The Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2002.

The author of dissertation investigates the state and development of the higher school in Ukraine in the conations of liberalized social life. The fasts dive a doll idea of admission and training students, of provider's institutions of higher educations with teaching and researching staff and of politicizing the educational frozen. The investigations elucidates the influence of the russification and censorship on the educational process and researches activities of the teaching stout reveals the effect of the Law abut relationship between school and life, which under preface of position of the Ukrainian language in Ukraine and Dave rise to the movement of Ukrainian intellectuals in its defense. A special affection is fail to the analysis of material resources of educational inflictions and treacle's living conations.

Key words: Ukraine, the Ukrainian SSR, higher education, science, students teaching and researching staff, the educational proceed, N.S. Khrushchev.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 229 сторінок. Робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (26 сторінок, 250 назв) та 17 додатків на 16 сторінках.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Визначальною передумовою прогресу країни виступає освіченість народу, його інтелект, творчий потенціал особистості. Розвиток освітянської сфери залежить від загального стану суспільства, віддзеркалює його і вирішальною мірою його визначає. З цього погляду важливе місце в українській історії посідають 1953 - 1964 роки. Під впливом хрущовських реформ в Україні проходили суттєві зміни: відбулася часткова лібералізація та демократизація суспільного життя, спостерігалося національно-духовне пробудження різних верств суспільства. В межах тогочасної адміністративно-командної системи проводилося реформування народної освіти. Об'єктивне висвітлення тогочасних процесів має важливе значення для відновлення історичної правди, з'ясування впливу лібералізації суспільного життя на функціонування вищих навчальних закладів республіки.

Всебічне висвітлення становища вищої школи у період хрущовської “відлиги” допоможе уникнути помилок, краще осмислити шляхи розвитку вищої освіти України на сучасному етапі.

Актуальність дослідження посилюється також через відсутність узагальнюючої праці з історії становища та розвитку вищої школи України в 1953 - 1964 рр., яка б розглядала її в контексті тогочасного суспільного життя країни. Дане дослідження розширює матеріал з історії України вказаного періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має зв'язок з науковою темою “Київська філософська школа в українському державотворенні та культурі: друга половина ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0100U003739), яка включена до тематичного плану Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Об'єктом дослідження є вищі навчальні заклади України.

Предметом дослідження є функціонування вищих навчальних закладів України в умовах тогочасної лібералізації суспільного життя, їх матеріально-навчальна база, підготовка спеціалістів, діяльність науково-педагогічних працівників, соціально-побутові умови студентів.

Метою дослідження є об'єктивно і комплексно проаналізувати становище та діяльність вищої школи республіки в умовах хрущовської "відлиги", розкрити характер партійно-державної політики щодо діяльності вищих навчальних закладів, розглянути вплив лібералізації суспільного життя на вищу школу України.

Досягнення цієї мети вимагає постановки та вирішення таких основних завдань:

проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки історії вищої школи України 1953 - 1964 рр.;

висвітлити політику партійно-радянської влади щодо вищої школи в період хрущовської “відлиги”, з'ясувати суть лібералізації суспільного життя та її вплив на розвиток вищої школи та реформування вищих навчальних закладів республіки;

визначити кількісний та якісний склад науково-педагогічних працівників вищої школи України, розкрити особливості їх підготовки в умовах децентралізації управління вузами;

виявити особливості формування складу студентів вузів, простежити їх національне та соціальне походження;

з'ясувати вплив лібералізації суспільних процесів на проведення навчального процесу, виявити підходи партійних та громадських організацій до виховання студентства;

проаналізувати матеріально-технічне забезпечення вищої школи республіки, її фінансування, висвітлити житлово-побутові умови студентів;

прослідкувати міжнародні зв'язки вищих навчальних закладів республіки з вузами інших країн світу, встановити їх характер та результативність.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1953 - 1964 роки. Вони характеризуються суттєвими змінами у житті радянського суспільства, пов'язаними з приходом до влади в 1953 р. реформатора М.С.Хрущова та до часу згортання хрущовської “відлиги” в кінці 1964 р. В ці роки розпочалася лібералізація політичного та суспільного життя, здійснено кроки до розширення прав союзних республік.

Територіальні межі дослідження визначаються кордонами Української РСР за станом на 1953 - 1964 рр.

Методологічну основу дослідження складають принцип історизму, на основі якого факти та події розглядалися з врахуванням тогочасних суспільно-політичних процесів, та принцип об'єктивності, що передбачає неупередженість при вивченні та висвітленні основних процесів у вищій школі. При дослідженні теми використовувались такі методи: порівняльний, проблемно-хронологічний, метод логічного та статистичного аналізу, метод узагальнення.

Наукова новизна дисертації зумовлена сукупністю поставлених завдань та наслідками їх розв'язання. Поглиблено вивчено і узагальнено становище вищої освіти України в умовах хрущовської “відлиги”. Обґрунтовано ступінь висвітлення обраної теми дослідження в історіографії. Вперше визначено періоди накопичення історичних знань з обраної проблеми. Уточнено напрямки реформування вищої школи України. Розширено відомості про характер та наслідки політизації та русифікації навчально-виховного процесу в закладах освіти. Розкрито адміністративно-партійний контроль за діяльністю науково-педагогічних працівників та за ідейними поглядами студентства. Удосконалено дані про міжнародні зв'язки вузів України з вузами зарубіжних країн. Дістало подальший розвиток уявлення про матеріально-технічне забезпечення вузів та житлово-побутові умови студентів.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення та фактичний матеріал можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, навчальних посібників з історії освіти. Викладені матеріали доповнюють історичні знання про вищі навчальні заклади України періоду хрущовської “відлиги”.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі доповідей на ІV та V Всеукраїнських наукових конференціях “Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури” (Переяслав-Хмельницький, 5 жовтня 1999р., 17-18 жовтня 2001р.), на міжнародному симпозіумі “Україна та Фінляндія: західні та східні впливи на історичний та культурний розвиток” (Київ, 19-20 травня 2000р.), на міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)” (Київ, 18 травня 2001р.). Основні результати дисертації викладені у семи наукових публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується історична література з обраної теми та характеризуються джерела, які використані автором для виконання поставлених завдань.

Стан наукової розробки проблеми. На сучасний момент накопичено значний історіографічний потенціал про вищу школу України, нагромадження якого проходило три періоди. Перший - з другої половини 1950-х до початку 1970-х років. Тематика праць цього періоду носила суто політизований та ідеологізований характер. Науковий аналіз реального становища вищої освіти підмінювався возвеличенням партійно-державного керівництва, переоцінювалося значення багатьох їх постанов. В другий період з середини 1970-х до кінця 1980-х років дослідники доводили переваги радянської системи освіти над капіталістичною системою. Третій період розпочинається з кінця 1980-х років і охоплює 1990-ті роки. Праці цього періоду стали виділятися більшою об'єктивністю та неупередженістю, оскільки дослідникам стали доступні значні архівні документи, а демократизація суспільства, наявність плюралізму думок сприяла переосмисленню минулої історії.

Дослідники першого періоду дотримувалися встановлених тогочасних доктрин, їх дослідження були позбавлені критичності і констатували “вирішальну роль комуністичної партії”, “успіхи науково-технічного прогресу” і “культурної революції”.

Становище вищої школи України, як складової загальносоюзного механізму, розглядається в працях В.Пітова, Ю.Курносова та А.Бондар. В них показана мережа вузів республіки, аналізувалися кількісні зміни студентства, однак замовчувалася надмірна заідеологізованість діяльності вузів, рівень забезпечення студентів навчально-дослідною базою, не йшлося про русифікацію вищої школи України.

Розвиток освіти в Україні висвітлювався науковцями української діаспори. І.Коляска та Д.Соловей у своїх дослідженнях зосереджувалися на дискримінації та русифікації освіти в Україні.

Висловлюючи позицію дисидентів І.Дзюба приходить до висновку, що українська мова в 1950 - 1960-х роках посідала другорядне місце в республіці. Наслідки русифікації вузів України знайшли висвітлення в праці В.Чорновола.

Найбільш помітний розмах в дослідженні вищої школи України припадає на 1970 - 1980 рр., коли офіційна влада змушувала дослідників доводити "переваги соціалізму", а зусилля науковців зосереджувалися на позитивних сюжетах. У висвітленні проблем культури, освіти акцент робився на абсолютизації класового чинника, принципу партійності, безмежної ролі комуністичної партії у розвитку вищої школи.

В кінці 1980-х років та в роки незалежності України переосмислюється багато фактів та подій минулого, вводяться в науковий обіг раніше недоступні документи. Важливі узагальнення містяться у працях Б.Кравченка та А.Русначенка, зокрема, йдеться про національний склад студентів вузів, назрівання протесту громадськості проти русифікації культурно-освітянської сфери. У монографії "Україна: друга половина ХХ століття..." показано, як у республіці обмежувалося використання української мови в навчальних закладах. Мовну ситуацію у вузах аналізує також І.Рибалка, розглядає позицію партійно-державних структур влади щодо підготовки та видання навчальної літератури. Г.Касьянов аналізує протести студентів, викладачів, науковців з приводу порушення прав людини, русифікації суспільного життя в республіці.

Праця В.Лизанчука розкриває руйнівну, антинаціональну суть русифікації в Україні. Автор недостатньо приділяє уваги русифікації навчально-виховного процесу у вузах, не розглядає тиск цензури на вузівські видавництва. До наслідків політики “обміну спеціалістами” звертався Ю.Бадзьо, стверджуючи, що державна партія справу обміну кадрами між республіками піднесла на висоту програмового принципу, замінивши цим “колишню політику націоналізації кадрів”.

Окремі напрямки діяльності вищої школи України розглянуті в дисертаціях Ю.Легуна, К.Мельник, Т.Сидорчук. Однак дослідники не розглядали такі важливі аспекти, як політизація навчально-виховного процесу, переслідування в роки “відлиги” інакомислячих студентів та викладачів, місце цензури в підготовці навчальної літератури.

Тема дослідження вивчалася фрагментарно, не у всіх головних її напрямках та аспектах, зокрема, це стосується розвитку вузів України в умовах лібералізації суспільного життя 1953 - 1964 рр., характеру та наслідків реформування вищої школи, її впливу на підготовку науково-педагогічних працівників, впливу політизації та русифікації на проведення навчально-виховного процесу, житлово-побутового становища студентів вузів, співпраці вузів України з вузами зарубіжних країн. Відкриття доступу до нового масиву документальних джерел створило умови для заповнення цих упущень.

Джерельну базу дослідження становлять документи та матеріали архівів України. Використано документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Опрацьовано матеріали, що зберігаються у фонді ЦК КП(б)У (Ф.1), зокрема, доповідні записки відділу науки і культури ЦК КПУ, в яких відображена суспільно-політична атмосфера вузів в оцінці офіційної влади, інформація вузів про результати набору студентів та аспірантів, розподіл випускників; матеріали обласних та міських управлінь освіти про науково-дослідну роботу вищих навчальних закладів, виробничу практику студентів. Проаналізовано звіти вузів про підвищення кваліфікації їх співробітниками, фінансування та навчально-матеріальне забезпечення. Зібрані зведення та доповіді місцевих органів влади про становище вищої школи республіки містять достатньо об'єктивну інформацію про реальну ситуацію, в якій перебувала вища школа України.

Документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО України) сприяли поглибленому вивченню становища вищої школи в досліджуваний період,

зокрема, фонди Міністерства вищої освіти УРСР (Ф. 4621), Міністерства культури України (Ф.5116) та фонди Головного управління навчальних закладів Міністерства культури УРСР (Ф.4849). Інформація та звіти про діяльність вузів республіки дали можливість з'ясувати кількісний склад студентів та аспірантів, їх національне та соціальне походження, визначити забезпечення навчального процесу програмами та підручниками. Річні звіти про житлове будівництво дали змогу прослідкувати реальний стан забезпечення студентів гуртожитками. В своїй більшості, вони містять суб'єктивну оцінку розвитку освіти в республіці, але в комплексі з іншими джерелами дозволяють висвітлити тему дослідження.

В Київському міському державному архіві проаналізовано документи Київського державного університету (Ф. 1246), зокрема, звіти кафедр та факультетів про свою роботу, а також статистичні дані про склад професорсько-викладацького персоналу, кількість студентів та аспірантів, їх матеріально-технічне забезпечення. Ці документи містять достовірну інформацію щодо функціонування та розвитку Київського державного університету.

Значні матеріали залучені із збірників державної статистики. В них подається кількість вищих навчальних закладів республіки, прийом та випуск студентів і аспірантів, чисельність науково-педагогічних працівників тощо. Цінність таких довідників в тому, що вони вміщують фактологічний матеріал, який доповнює загальну картину розвитку вищої школи.

Важливе значення мають також збірники документів. Збірник, упорядкований Тарасом Гунчаком та Романом Сольчаником, розширює інформаційну сферу з мовної ситуації на Україні. Збірник за редакцією С.Клапчука та В.Остафійчука, містить значну кількість документальних джерел, що висвітлюють діяльність цензури щодо вузівських видавництв. Ці збірники суттєво розширюють інформаційну сферу дослідження з історії української освіти та культури.

Джерельну базу дослідження становлять також матеріали періодичних видань, в яких висвітлюється підготовка вищих навчальних закладів України до навчального процесу. Однак специфіка цих джерел потребує зіставлення та уточнення даних.

Отже, можна стверджувати, що джерельна база є достатньою для різнобічного розкриття запропонованої теми дисертації. Використання всіх зазначених документальних матеріалів з критичною їх оцінкою та узагальнене осмислення доробку попередників дали змогу авторові вирішити завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Реформування вищої школи України в умовах лібералізації суспільного життя” встановлено, що в період хрущовської “відлиги” реформування вузів мало на меті поліпшити використання наукового потенціалу навчальних закладів, посилити ефективність підготовки спеціалістів, зміцнити зв'язки вузів з виробництвом. В грудні 1954 р. Міністерство вищої освіти СРСР із загальносоюзного було перетворено в союзно-республіканське. Створеному Міністерству вищої освіти УРСР під безпосереднє керівництво передано із 134 вузів лише 58 вищих навчальних закладів; функції Міністерства республіки були обмежені, воно мало право здійснювати тільки контроль за навчально-методичною та науковою роботою вузів.

Протягом 1953 - 1964 рр. змінювались місця розташування вузів. З столиці України в місто Рівне переведено Український інститут водного господарства, з Харкова в Донецьк - Інститут радянської торгівлі. На базі Київського сільськогосподарського та лісогосподарського інститутів у 1954 р. було створено Українську сільськогосподарську академію. Поряд з цим відкривались нові вузи. В цілому зростало число студентів у вищих навчальних закладах республіки, скорочувалася їх кількість у вузівських центрах, збільшувався прийом до вузів, розміщених в регіонах. Незважаючи на ці заходи, кількість вищих навчальних закладів і контингент студентів в Києві, Харкові, Одесі, Львові залишався найбільшим. В цих містах в 1954 р. працювало понад 50 відсотків вузів республіки (70 із 144), а число студентів становило 59% від їх загальної кількості.

Проводилося розукрупнення спеціальностей і спеціалізацій, об'єднання малочисельних кафедр та створення нових. Відбувалися зміни в організації вечірньої та заочної форм навчання. З лютого 1956 р. в республіці створювались заочні філіали вищих навчальних закладів, навчально-консультативні пункти. Однак більшість заочних факультетів та відділень не забезпечувались висококваліфікованим професорсько-викладацьким персоналом. У Київському політехнічному інституті з 383 професорів на заочному відділенні працювало лише 5, а з 180 кандидатів наук - лише 65 чоловік. В багатьох вищих навчальних закладах штати адміністративного персоналу заочних відділень були обмежені і не могли забезпечити належну організацію навчального процесу. В числі студентів-заочників в багатьох вузах було мало вихідців із села, зокрема тому, що багато сільських шкіл не давали молоді достатніх знань для вступу до вузу.

На основі урядової постанови виробничі колективи на початку 1960-х років відряджали на навчання до вузів кращих виробничників, зобов'язуючись їх фінансувати. Це мало на меті розширити підготовку спеціалістів, зміцнити колективи за рахунок осіб з вищою освітою, а також збільшити партійний та комсомольський прошарок серед студентів. Вже у 1960 р. в 45 вузах республіки виробничі стипендіати складали понад четверту частину першокурсників. З метою підготовки працюючої молоді до вступу у вузи з 1958 р. організовувались 8-ми і 10-ти місячні підготовчі курси, які працювали як при вузах, так і безпосередньо на підприємствах та в колгоспах. В 1958/59 навч. році на таких курсах навчалось більше 22 тис. чол., в 1963/64 навч. році - понад 38 тис. осіб.

Вступ до вузів республіки був пов'язаний з великим конкурсом, число бажаючих навчатись зростало значно швидше, ніж виділялися планові місця. Особливо великі конкурси при вступі були до Київського державного університету, Київського політехнічного інституту, Львівського державного університету. В 1954 р. зараховано на навчання до вузів республіки 74,2 тис. чол., в 1959 році - 88,4 тис., а в 1964 році було прийнято 144,9 тис. чоловік.

Починаючи з 1954 р. знання української мови, на противагу російської, перестало бути обов'язковою вимогою при вступі до вузів республіки. Так, в 1955 р. на перший курс медичних та фармацевтичних вузів України із загального числа абітурієнтів було зараховано проживаючих на території республіки - 29,2%, з РСФСР - 26,8% і проживаючих в інших союзних республіках - до 47,7 % абітурієнтів. З тих, хто вступив до Одеського політехнічного інституту в 1964 р., українці складали лише 43%. В зв'язку з тим, що більшість вступних іспитів проводилося російською мовою, вступники з Російської Федерації мали значно більші шанси витримати їх, ніж молодь, чия рідна мова була українська.

Відкриття нових вузів, розширення вечірньої та заочної форм навчання, збільшення плану набору кількості студентів - створювало можливості для більш широкого залучення молоді до отримання вищої освіти. Однак Держплан України був обмежений в правах, він планував підготовку спеціалістів лише в тих вузах, які були підпорядковані республіканським міністерствам і відомствам.

У третьому розділі “Вплив децентралізації управління вузами на підготовку науково-педагогічних працівників” простежується динаміка забезпечення вищих навчальних закладів науково-педагогічними кадрами. В 1953 р. в багатьох вузах республіки працювало замало спеціалістів з науковими ступенями, в ряді вищих навчальних закладів взагалі їх не було. Мав місце нерівномірний розподіл їх між окремими вузами, спеціалісти вищої кваліфікації працювали переважно в вузах, розташованих у великих містах. В 1953/54 навч. році з 15347 чол. професорсько-викладацького складу вузів України лише 783 чол. мали вчену ступінь доктора наук і 5010 чол. кандидата наук. Близько 60% педагогічного персоналу вищої школи республіки не мали наукових ступенів і звань.

Важливою ланкою в забезпеченні вузів науково-педагогічними кадрами стало поєднання

творчих зусиль вищої школи з вченими АН УРСР. Ця взаємодія здійснювалась на основі творчих угод академічних інститутів з факультетами та кафедрами вузів. У 1954 р. за сумісництвом у вузах республіки працювало 128 наукових співробітників з системи АН України.

Значна кількість працівників вузів перебувала в пенсійному та передпенсійному віці, а нове поповнення молодими вченими було незначним. Захист докторських дисертацій науковими співробітниками відбувався нерідко у 55-60 річному віці. У 1958 р. на Україні тільки четверта частина загального складу науково-педагогічних працівників мали вчений ступінь доктора або кандидата наук (13548 чол.), однак тільки біля 66% із них працювали у вищих навчальних закладах.

Особливого значення набула підготовка науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. У 1955 р. їх підготовку в республіці проводили 85 вузів і 101 науково-дослідний заклад, інститут удосконалення лікарів та інститут підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук. Найбільша кількість спеціалістів через аспірантуру готувалась з технічних та природничих наук (28%), педагогічних (14,3%) та сільськогосподарських (10,8%).

Хрущовська “відлига” сприяла налагодженню науково-освітнього співробітництва вузів України з вузами зарубіжних країн. Однак виїзди за кордон викладачів та студентів були обмеженими, суворо регламентувалися та контролювалися різними відомствами. Співробітництво проводилося переважно з вузами країн Азії і Африки та з навчальними закладами країн, що належали до соціалістичного табору. В 1960 р. МВССО України рекомендувало 600 своїх спеціалістів на виїзд за кордон, однак центральні відомства Союзу переглянули плани “відібраних” і дали згоду лише на 234 особи. Характер міжнародних зв'язків вузів далеко не відповідав потенційним можливостям України.

Незважаючи на зростання кількості науково-педагогічних працівників в вищих навчальних закладах республіки, (в 1954 р. в вузах працювало 19218 науково-педагогічних працівників, а в 1959 р. - 23280 чол.) чисельність осіб з вченими ступенями та званнями не забезпечувала повністю потреби вищих навчальних закладів. Розподіл науково-педагогічного потенціалу за регіонами та групами вузів характеризувався нерівномірністю. Співпраця вузів і АН УРСР партійно-державним керівництвом належним чином не була підтримана, ліміти були обмеженими. Спостерігалася тенденція старіння кадрового потенціалу, що виявилося в збільшенні питомої ваги викладачів пенсійного та передпенсійного віку.

У четвертому розділі “Навчальний процес та політико-адміністративний тиск на студентство” йдеться про те, що ліберально-демократичні зрушення в країні позитивно вплинули

на якість підготовки спеціалістів, формування їх соціальної активності. З реформуванням вищої освіти внесено зміни до програм та навчальних планів вузів. Стало більше уваги звертатись на самостійну роботу студентів, зменшено кількість заліків та екзаменів, які виносились на екзаменаційну сесію. Ряду вузам республіки дозволено мати індивідуальні навчальні плани, які розроблялися безпосередньо вищими навчальними закладами.

Починаючи з 1958 р., державні органи почали більшу увагу звертати на забезпечення студентів новими підручниками та посібниками. Поряд з цим проводилась ретельна перевірка бібліотечних книжкових фондів. Ця акція проходила на основі постанови ЦК КП України від 4 квітня 1953 р. “Про перевірку книжкових фондів бібліотек республіки”. В бібліотеках львівських вузів вилучено 597 примірників “політично шкідливої літератури”. В Київському педагогічному інституті знято з полиць 1629 екземплярів літератури, яку цензори вважали шкідливою.

Поряд з розширенням прав вузів посилився партійно-державний контроль за діяльністю видавництв, за підготовкою навчальної літератури. В 1957 р. була прийнята партійна постанова “Про роботу Головліту УРСР”. Зросли цензорські втручання у видання літератури: в 1957 р. вони склали 489 (у 1956 році - 309). Закон про зв'язок школи з життям під виглядом демократизації значно послабив позицію української мови в республіці. В вузах навчальний процес здійснювався переважно російською мовою. В Київському медичному інституті з 50 кафедр на 45 викладачі користувалися тільки російською мовою. В Українській сільськогосподарській академії навчальний процес проводився російською мовою, незважаючи на те, що більшість студентів були із українських сіл. Представники української національно-свідомої інтелігенції відкрито висловлювали занепокоєння мовною проблемою, вимагали поширення української мови в усіх сферах суспільного і державного життя. Зокрема, така вимога прозвучала на науковій конференції вчених, викладачів вузів, письменників та учителів, що відбулася в лютому 1963 р. в Києві, яка обговорювала проблеми культури української мови.

В перші роки лібералізації влада уникала застосовувати репресивні дії проти студентів та викладачів вузів. Перевага надавалась громадським заходам - організовувався моральний тиск на тих, які вважалися відступниками від офіційної партійно-державної політики. За рекомендаціями партійних та адміністративних органів переслідували письменників, митців, учених, науково-педагогічних працівників, студентів за “відхід від партійної лінії” у національному питанні, а також запідозрених в "націоналізмі" чи в зв'язках із інакомислячими. Звертатися до національної політики для науково-педагогічних працівників ставало навіть небезпечно, бо віталися тільки розробки, присвячені дружбі народів і "благотворному впливові російського народу".

У вузах республіки були відсутні альтернативні підходи до навчального процесу, наукова критика була вкрай обмежена. Ідейно-виховна робота з студентами проводилася за планами, регулярно читалися лекції і доповіді з питань поточної політики партії і уряду, теорії марксизму-ленінізму. Звернення до кращих національних традицій, прищеплення молоді національної ідеології не допускалося і вважалося "буржуазним націоналізмом". В Харківському державному університеті було заарештовано групу студентів, які за висновками правоохоронних органів "пропагували контрреволюційні погляди і стояли на ворожих позиціях". З Київського державного університету було виключено групу студентів, що навчалися на факультеті журналістики, з тієї самої причини. Звільненню з роботи підлягали і викладачі вузів, якщо вони виступали проти політичних арештів та русифікації навчальних закладів України.

У п'ятому розділі “Матеріально-технічне забезпечення вузів та соціально-побутові умови студентів” дисертант розкриває такі питання як будівництво нових навчальних корпусів та гуртожитків, насичення вузів обладнанням та приладами, створення мережі лабораторій, приміщень для практикумів, забезпечення вузів їдальнями, медпунктами, розширення гуртожитків. У 1964 р. у вузах республіки навчалося 576,8 тис. студентів, або на 209,6 тис. більше ніж в 1958 році. Збільшення контингенту студентів вимагало перегляду структури окремих вузів, будівництва нових корпусів та гуртожитків.

З 1954 р. розпочалось капітальне будівництво в 47 вузах України. Найбільший обсяг будівництва припадав на вищі навчальні заклади Київської, Харківської, Дніпропетровської, Львівської областей. Капітальне будівництво 1955 р. ускладнювалось тим, що 15 вузів зовсім не мали коштів для оплати за виконану роботу. У вузах не вистачало аудиторій і кабінетів, лабораторій і приміщень для практикумів. Ряд вузів працювали у дві-три зміни. Жоден вищий навчальний заклад Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти України не мав навчальної площі, відповідної встановленим нормам.

Матеріально та фінансово краще забезпечувалися вищі навчальні заклади, які безпосередньо підлягали Міністерству вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Матеріальна база вузів не забезпечувала нормальні умови роботи в лабораторіях і кабінетах хімічних і фізичних факультетів, обладнання в яких відставало від потреб науково-дослідної роботи. Відчутну допомогу в створенні лабораторно-експериментальної бази вузам надавали промислові підприємства.

Гуртожитки для студентів протягом 1953 - 1964 рр. були перевантажені. В 1959 р. житлова площа для студентів у 21 вузі становила менше 3 кв. м. на одного іногороднього студента (при нормі 10 кв. м.). У п'яти вищих навчальних закладах (Харківському економічному, Київському фінансово-економічному, Запорізькому машинобудівному, Харківському юридичному, Одеському кредитно-економічному інститутах) взагалі не було студентських гуртожитків.

Потреба в їдальнях та буфетах не була вирішена, 72 вузи і надалі знаходились без їдалень. В Харківському сільськогосподарському інституті, де навчалось більше 2300 чоловік - їдальня працювала на 64 посадочні місця; в Одеському державному університеті навчалося більше 2 тисяч чоловік, а в їдальні було 104 посадочні місця.

В вузах існували різні підходи призначення стипендії: в одних вона призначалася всім академічно-встигаючим студентам (сільськогосподарські, металургійні, політехнічні вузи), а в інших (педагогічних, будівельних та промислових інститутах) - лише тим, які навчались на “добре” та “відмінно”.

Таким чином, матеріально-технічне та фінансове забезпечення республіканських вузів відставало від тогочасних потреб вищої освіти.

ВИСНОВКИ

- Проблеми вищої школи України вивчалися, однак становище та розвиток вищої школи України 1953 - 1964 рр. в історичній літературі висвітлено неповно. Джерельна база є достовірною і достатньою для створення комплексного дослідження про вищу школу України в хрущовський період;

- Реформування освіти, започатковане хрущовським керівництвом під гаслом “посилення зв'язків освіти з виробництвом” мало суперечливий характер. З однієї сторони, було створено Міністерство вищої освіти України (1955 р.), що свідчило про наміри нового керівництва децентралізувати управління освітою. Однак новостворене Міністерство мало обмежені права: воно здійснювало тільки контроль за навчально-методичною та науковою роботою переданих під його підпорядкування вузів. В вищих навчальних закладах республіки використовувалися уніфіковані навчальні програми, а підручники, посібники, методична література, як правило, видавалася в Росії і поширювалася в українських навчальних закладах. Вузи республіки були позбавлені права самостійно вводити нові спеціалізації, цим обмежувалися їх можливості гнучко реагувати на потреби виробництва;

- В роки “відлиги” зріс кадровий потенціал вищої школи. Збільшилась питома вага викладачів із вченими ступенями і званнями, зміцніла система підвищення їх кваліфікації. Разом з тим, мала місце тенденція “старіння” та відсутність ефективних механізмів оновлення кадрового потенціалу. Бракувало викладачів із вченими ступенями та званнями, особливо з нових напрямків науки. З огляду на це, з другої половини 1950-х років відчутного поширення набула практика сумісництва, що давало змогу залучати до науково-педагогічної роботи в вузах вчених, провідних спеціалістів з інститутів АН УРСР;

- Протягом досліджуваного періоду суттєво зріс контингент студентів. Цьому сприяло створення нових вузів, розширення вечірньої та заочної форм навчання, збільшення кількості студентів. З прийняттям в 1959 р. Закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР" створились більші можливості для вступу до українських вузів представників російської національності, цьому сприяла русифікація навчальних закладів республіки. Переважна більшість молоді - вихідців із сімей колгоспників не мала можливості вступити до вищих навчальних закладів, тому що сільські школи не давали належних знань для вступу;

- Навчально-виховний процес у вузах проводився під постійним контролем партійно-державних структур, цензури, що не давало змоги розширити видавничу базу вузівських видавництв та надати вільні можливості українській молоді навчатися на українській мові та користуватися українською літературою. Прийняття Закону (1959р.), стримувало обговорення мовного статусу в вузах України. В республіці зростав протест громадськості проти русифікації освітянського та культурного процесів;

- Приділялася увага розширенню навчальної бази, однак матеріально-технічне забезпечення вузів відставало від тогочасних потреб розвитку виробництва. Капітальне будівництво хоча і розвивалось поступово, але досить повільно. Намітилась тенденція зменшення реальних коштів, призначених на її розвиток. Не достатньо вирішувалось питання забезпечення вищих навчальних закладів їдальнями, студентів та викладачів навчальними та житловими площами, що негативно впливало на перебіг навчального та наукового процесу;

- Суспільно-політична “відлига” сприяла налагодженню міжнародних зв'язків вищої школи України з країнами соціалістичної співдружності та слаборозвиненими країнами Азії, Африки і Латинської Америки. Однак цей обмін був суттєво обмежений, він далеко не відповідав потенційним можливостям вузів України. Для відрядження за кордон склад представників українських вузів остаточно затверджувався в центральному державно-партійному керівництві, за їх діяльністю здійснювався адміністративний та ідеологічний контроль.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

навчальний заклад політизація педагогічний

1. Деякі питання розвитку вищої школи України (1953 - 1959 рр.). // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 1999. - Вип. VІ. - С. 145 - 150.

2. Матеріально-побутові умови життя студентів України (1953 - 1965 рр.). // Там же. - Переяслав-Хмельницький, 1999. - Вип. ІХ. - С. 141 - 144.

3. Навчально-матеріальна база вузів України (1953 - 1965 рр.). // Вісник Київського університету. - Серія Історія. - Вип. 50. - К., 2000. - С. 27 - 30.

4. Мовна ситуація у вищих навчальних закладах України (1955 - 1965 рр.). // Етнічна історія народів Європи: збірник наукових праць. - Вип. 6. - К.: УНІСЕРВ, 2000. - С. 4 - 7.

5. Вища школа України другої половини 50-х-першої половини 60-х років ХХ століття. Історіографічний аналіз. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник. - Випуск. 2. - К.: “Видавничий курс” ТОВ, 2001. - С. 233 - 238.

6. Підготовка та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів вищої школи України в 1953 - 1964 рр.: прорахунки і недоліки. // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2001. - Вип. 12. - С. 423 - 431.

7. Протест українців проти зросіщення культурно-освітньої сфери в роки хрущовської “відлиги”. // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - Вип. 12. - К.: УНІСЕРВ, 2001. - С. 25 - 29.

Размещено на Allbest.ru