"Тайванська проблема" в зовнішній політиці США в 1990-і роки

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет

імені тараса шевченка

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

“Тайванська проблема” в зовнішній політиці США в 1990-і роки

Таран Макар Анатолійович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Гончар Борис Михайлович, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Коппель Олена Арнольдівна,

професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

Нікішенко Сергій Олександрович,

старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Захист відбудеться 27 травня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 26 квітня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

загальна характеристика дисертації

Структура дисертації обумовлена змістом проблеми та методами її дослідження. Її загальний обсяг 210 сторінок. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та переліку посилань (32 сторінки, 422 назви).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Протягом більш ніж півстоліття ситуація в регіоні Тайванської протоки привертає увагу вчених. Воєнне протистояння і складний комплекс політико-ідеологічних, історичних, правових суперечок між урядами в Пекіні та Тайбеї (столиця Тайваню), за підтримки Вашингтоном останнього, давно перетворилися на одне з потенційно найнебезпечніших джерел військового конфлікту. “Тайванська проблема” залишається найбільш гострим спірним питанням у відносинах між такими найпотужнішими в політичному та воєнному відношеннях державами Східної Азії як США та КНР.

В період “холодної війни” острів Тайвань займав особливе місце в політиці США в регіоні Східної Азії. Воєнно-політичний союз між Вашингтоном і Тайбеєм був найголовнішим фактором, який перешкоджав нормалізації відносин між Сполученими Штатами і найбільшою державою в Азії, - КНР. В нових історичних умовах 1990-х років фахівці з “тайванської проблеми” постали перед необхідністю внесення певних коректив та доповнень до визначень щодо місця та ролі Тайваню в американській зовнішньополітичній стратегії. Американо-китайські відносини в 1990-і роки перебували під впливом низки якісно нових зовнішньо- та внутрішньополітичних чинників, що в свою чергу сприяло формуванню якісно інших характеристик змісту “тайванської проблеми”. Політика США щодо Тайваню в 90-і роки проливає світло на пріоритети американської дипломатичної стратегії в Східній Азії і у відносинах з КНР. Окрім того, саме в останнє десятиліття ХХ ст. визначення змісту “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США мусить бути доповненим з урахуванням змін у стратегії відносин Вашингтона з КНР та в політиці у Східній Азії. Аналіз місця та ролі “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США в 1990-і роки необхідний для розуміння основних концептуальних засад американської зовнішньополітичної стратегії в Східній Азії після завершення “холодної війни”.

Актуальність теми дисертації посилюється й тим, що “тайванська проблема” в зовнішній політиці США в зазначений період ще не була предметом спеціального узагальнюючого дослідження як в українській, так і в зарубіжній історіографії.

Об'єктом дослідження є “тайванська проблема”, як комплекс геополітичних, історичних та міжнародно-правових суперечностей у відносинах між КНР з одного боку, та США і Тайванем - з іншого.

Предметом дисертаційної роботи є політика США щодо Тайваню в 1990-і роки в контексті змін у американській зовнішньополітичній стратегії в Східній Азії та у відносинах з КНР.

Мета дослідження полягає в здійсненні всебічного та критичного аналізу “тайванської проблеми” в регіональній політиці США в Східній Азії та в контексті відносин з КНР зокрема. Досягнення мети дослідження передбачає розв`язання наступних завдань:

проаналізувати стан дослідження проблеми, розглянути джерельну базу роботи та дати критичну оцінку документальній основі дисертації, визначити повноту та інформаційну наповненість використаних документальних джерел;

дати визначення сутності “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США;

з`ясувати вплив нових міжнародно-політичних обставин 1990-х рр. на місце Тайваню в американській політиці в Східній Азії;

визначити основні відмінності у підходах щодо “тайванської” політики між законодавчою та виконавчою гілками влади в США;

проаналізувати і дати визначення характеру американо-тайванських відносин у 1990-і роки;

розкрити вплив “тайванської проблеми” на американо-китайські відносини у 1990-і рр.;

дослідити позицію Вашингтона щодо проблеми членства Тайваню в ООН та інших міжнародних організаціях;

проаналізувати стратегічні завдання американської дипломатії та роль Вашингтона в процесі розв`язання суперечностей між КНР і Тайванем.

Географічні межі дисертаційного дослідження охоплюють регіон Східної Азії (ареал Тайванської протоки, території КНР, Тайваню, Японії), а також США.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1989-2000 рр. Основну увагу дослідження сконцентровано на останньому десятилітті ХХ сторіччя, як окремому етапі американської політики в Східній Азії. В цей час, під впливом нової міжнародної ситуації, внаслідок завершення “холодної війни” та відповідних геополітичних змін, почалося формування нового механізму відносин США з КНР, в рамках якого проблеми, пов`язані з політикою Вашингтона відносно Тайваню отримали новий політичний зміст. Нижньою межею цього періоду є 1989 рік, початок діяльності адміністрації президента Дж.Буша-старшого (1989-1992), за якої, під впливом дезінтеграції СРСР та змін у КНР, почалося формування системи базових установок та пріоритетів у американській політиці щодо Китаю та проблем, пов`язаних з Тайванем. Верхньою межею визначено 2000 рік, заключний рік другої адміністрації Б.Клінтона (1993-2000), коли можна говорити про оформлення основних принципів політики США щодо Тайваню, а також нового змісту “тайванської проблеми” у зовнішній політиці Сполучених Штатів. Однак, оскільки витоки “тайванської проблеми” пов`язані з розвитком подій в Китаї та на Далекому Сході наприкінці 1949 - поч. 1950 р., в роботі зроблено огляд еволюції політики США щодо Тайваню в період “холодної війни”.

Методологічна основа дослідження. Із загальнонаукових пізнавальних засобів використовувалися принципи системності та аналізу. Дисертант дотримувався наступних принципів вивчення історичних фактів: історизму, об'єктивності та альтернативності. До використаних у дисертаційному дослідженні методів належать: порівняльно-історичний, порівняльно-аналітичний, проблемно-хронологічний та конкретно-історичний. Застосування методу контент-аналізу в роботі з документальними джерелами передбачало врахування політичних орієнтацій та ставлення до проблеми авторів документу. Використання цих методів дозволило якомога повніше забезпечити науковість та достовірність у розкритті та розв'язанні завдань дослідження “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США в Східній Азії в 1990-і рр.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській історіографії науковим дослідженням, присвяченим “тайванській проблемі” в зовнішній політиці США в 1990-і рр. В роботі по-новому висвітлено основні етапи формування “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США в період “холодної війни”, вперше здійснено спробу розгляду “тайванської проблеми” насамперед як результату реалізації Вашингтоном відповідних глобальних та регіональних зовнішньополітичних стратегій у конкретний період розвитку міжнародно-політичної системи, дістав подальший розвиток аналіз змісту “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США з урахуванням нових внутрішньо- та зовнішньополітичних тенденцій в КНР та на Тайвані. Дисертант удосконалив та доповнив визначення ролі Сполучених Штатів у вирішенні “тайванської проблеми” як міжнародно-правової суперечки між урядами КНР та Тайваню, а також вперше обгрунтував характерність для відносин між США, КНР і Тайванем у 1990-і рр. своєрідної трикутникової дипломатичної конфігурації, - взаємопов'язаного комплексу взаємодій та протиріч. Значна кількість джерел ще не була в достатній мірі проаналізована в науковій літературі. Ще частина введена в науковий обіг вперше.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукове осмислення “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США в 1990-і роки дає можливість глибше та більш об'єктивно, з урахуванням нових міжнародно-політичних реалій, без ідеологічних та політичних упереджень, зрозуміти сутність та значення проблеми. Розробка теми сприяє глибшому розумінню характеру зовнішньої політики США в 1990-і рр., зокрема її азійського вектора. Накопичений фактичний матеріал, окремі положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих наукових праць з історії зовнішньої політики США та міжнародних відносин в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, у викладанні відповідних курсів і спецкурсів у вузах. Дослідження різних аспектів ситуації навколо Тайваню є актуальним і для української зовнішньої політики. Розбудовуючи взаємовигідні відносини з КНР, потрібно враховувати складність “тайванської проблеми” та ставлення до відносин з Тайбеєм з боку офіційного Пекіна. Прикладне значення дисертації для української дипломатії також визначається потребою розуміння перспектив розвитку міжнародних відносин на Далекому Сході та зовнішньополітичних стратегій основних суб`єктів міжнародного життя.

Апробація результатів дисертації. Положення та матеріали дослідження викладені та представлені в доповідях на науково-практичній конференції “Сходознавство в Україні”, яка відбулася в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в 1998 році та міжнародній науковій конференції “V Сходознавчі читання А.Кримського” (10-12 жовтня 2001 року), організованій Інститутом сходознавства ім. А.Кримського НАН України. Дисертаційний матеріал склав основу спецкурсу “Основні проблеми відносин між США та КНР (1949-1990-і рр.)”, що читався для студентів історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі - “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження“ - здобувач розкрив стан наукової розробки проблеми та здійснив аналіз джерел з даної теми.

Стан наукової розробки проблеми. Загальний стан історіографії дослідження характеризується відсутністю цілісних робіт, присвячених аналізові впливу геополітичних змін у 1990-і роки на значення Тайваню як об`єкта регіональної політики Вашингтона.

В історичних дослідженнях радянських вчених у 1950-і рр. тема Тайваню розроблялася в контексті проведення Сполученими Штатами політики “стримування та ізоляції” КНР в Азії (зокрема в роботах Б.Бухарова та Л.Лещенка). Бухаров Б.И. Политика США в отношении КНР (1949-1953). - М., - 1958. - 238 с.; Лещенко Л.О. Провал американської політики ізоляції Китаю. - К., - 1959. - 136 с. В роботах періоду 1960-70 рр. американо-тайванське військово-політичне союзництво фігурує в якості основної дипломатичної перепони нормалізації відносин між США й КНР. З узагальнюючих монографій кінця 70-х - 80-х років виділимо роботу В.Кременюка, в якій трактування тайванської проблеми здійснювалося під нетрадиційним для радянської історіографії кутом зору, перш за все як проблеми “балансу сил” в регіоні. Заслуговує на увагу праця Д.Капустіна, який розкриває еволюцію характеру політики США стосовно “малих” далекосхідних партнерів ( в тому числі й Тайваню). Кременюк В.А. США и конфликты в странах Азии. (70-е годы ХХ в.). - М.,-1979.-222с.; Капустин Д.Т. Тайвань и Южная Корея в китайско-американских отношениях (1969-1979).- М., - 1980.-197 с. У більшості робіт кінця 1980 - початку 1990-х вже без впливу ідеологічної та політичної кон`юнктури розкривалися питання перспектив діалогу між Пекіном і Тайбеєм та характер впливу на нього з боку Вашингтона. Бажанов Е.П. Китай и внешний мир. - М., 1990.-351 с.; Новое в изучении Китая. Часть 5. Китай в системе международных отношений. - М, 1990. - 233 с. Загалом, не зважаючи на підпорядкованість радянської історичної науки офіційній ідеології, науковий доробок радянських вчених включає значний фактичний матеріал і охоплює широкий спектр проблем, пов'язаних з місцем та роллю Тайваню в зовнішній політиці США.

Розробка тайванської проблематики українськими вченими репрезентована лише в роботах вже вище згадуваного Л.Лещенка та С.Нікішенка. Нікішенко С.О. Тайвань в системі міжнародних відносин // Сходознавство. - 1997. - №1. - С.14-29. тайванський проблема американський політика

До спроб переоцінки в сучасній російській історіографії усталених стереотипів трактування проблем, пов'язаних з Тайванем належать монографія Ю.Циганова та колективна робота “Современный Тайвань” (зокрема стаття З.Каткової), в яких розкривається значення “проблеми Тайваню” в системі відносин у Східній Азії. Цыганов Ю.В. Тайвань в структуре региональной безопасности Восточной Азии. - М., 1999. - 152 с.; Каткова З.Д. Международные отношения Тайваня: история и современность // Современный Тайвань. Иркутск, 1994. - С.145-172. Основні проблеми китайсько-тайванських відносин стали об`єктом дискусій на російсько-китайській науковій конференції в Москві у квітні 1997 р. Опыт разделенных государств и отношения между двумя берегами Тайваньского пролива. (Материалы конференции). Центр по изучения Тайваня И-та востоковедения РАН. И-т по изучению коммунистического Китая. Тайбэй). - М., 1997. - 151 с.;

Галенович Ю.М. США-Китай: за фасадом сотрудничества // США: Экономика.Политика.Идеология.-1998.- №9.- С.32-44.

Для робіт американських (Д.Мен, Д.Хікі та ін.) і тайванських (Е.Чінь) дослідників у 1990-і рр. характерним був вплив концепції неореалізму, згідно з якою тенденція розвитку стратегічних відносин між США та КНР не впливала на заходи Вашингтона зі сприяння Тайваню, як складової системи балансу сил у Східній Азії та Тайванській протоці. Sino-American Relations at a Time of Change. Wash., 1994. - 274 р.; Mann J. About Face. A History of America`s curious relationship with China, from Nixon to Clinton.- New York. 2000.-437 p.; Hickey D. United States - Taiwan Security Ties. From Cold War to Beyond containment. - London. - 1994. - 197 p. Доцільність продовження підтримки Сполученими Штатами Тайваню обгрунтовувалася визначеннями зовнішньої політики КНР як такої, яка несе в собі загрозу американським інтересам (Р.Скалапіно, Р.Бернстейн та Р.Манро). Scalapino R. The foreign policy of the People`s Republic of China. - Berkely, 1963. - 321 p.; Bernstein R., Munro R. The Coming conflict with China. - N.Y., 1997. - 245 p. Накопичення Китаєм військового потенціалу, на думку Д.Лілей, має спонукати американське керівництво до продовження підтримки безпеки Тайваню, як неофіційного союзника та дружньої країни. Lilley J. Freedom Through Trade // Foreign Policy. - 1994, №94.- P.37-42.

У роботах В. де Сентіса, Ч.Вана, Д.Чана та ін. досліджуються особливості місця та ролі Тайваню в американській регіональній стратегії в 1970-1990-і рр. De Santis V. Carter`s Policy of Two Chinas // Forum on the Security of the Western Pacific. Vol. II. 1980.- Taipei.- P.49-58.; Wang C. US - Republic of China Relations and the Security of the Western Pacific in the 1980-s // Forum on the Security of the Western Pacific. Vol. I. 1980.- Taipei.- P.65-73.; Chang J. How Clinton Bashed Taiwan - and Why? // Orbis.-1995.-Vol.39., №4.- Р.567-582. М. Ласатер та М.Оксенберг торкалися теми ідеологічної важливості Тайваню, як прихильника ринкової демократії, прав людини, а також своєрідного тесту на дієвість американських зобов'язань в Азії. Lasater M. The Changing of the Guard. President Clinton and the Security of Taiwan. - Boulder, 1995. - 270 p.; Oksenberg M. Taiwan, Tibet and Hong Kong in Sino-American relations // Living with China. - N.Y.-London, 1997. - P.53-96.

1991 р. на Тайвані побачило світ комплексне дослідження американських і тайванських вчених, в якому досліджувалися різні аспекти відносин між США та Тайванем. Деякі автори, зокрема, підкреслюють залежність безпеки в Тайванській протоці від послідовності Вашингтона у забезпеченні безпеки Тайваню. Republic of China - U.S.A. Relations, 1979 - 1989. - Institute of American Culture, Academia Sinica. Taipei, 1991.-535 p. В іншій колективній праці низки вчених як істориків, так і юристів, розглядалися проблеми міжнародного статусу Тайваню, входження Тайваню до міжнародних організацій і ООН, відносин з Китаєм тощо, з урахуванням різних підходів та напрямків шкіл міжнародного права. The International Status of Taiwan in the New World Order. Legal and Political Considerations. - London. UK.,1996.- 337 p.

З числа дослідників проблеми продажу американської зброї Тайваню у взаємовідносинах між Вашингтоном, Пекіном і Тайбеєм виділимо Д.Макларена та Ч.Ліня. McClaran J. U.S. Arms Sales to Taiwan // Asian Survey.- 2000.-Vol.50, №4.-Р.622-640; Lin C. Taiwan`s Security Strategies in the Post-Cold War Era // Issues and Studies. - 1995.-Vol.31, №4. - Р.79-97. Така політика Сполучених Штатів, як одна з основ військово-стратегічної стабільності в Тайванській протоці, досліджувалася, зокрема, в статті тайванських вчених Ц.Су та Ц.Лінь. В ній особливий акцент робився на наслідках для безпеки Тайваню посилення воєнного потенціалу КНР. Лінь Ц. Су Ц. 2010 нянь Тайвань чжанлюе цюші чжун де Мейгуо іньсу: цюньші чженьчжісюе туцін де феньсі (Фактор США у тенденції морської стратегії Тайваню до 2010s року: метод військово-політичного аналізу) // Цзюньші шехуей кехюе сюелі (Журнал військово-суспільної науки). Тайбей.-1999.-№5.-С.1-23. М.Ласатер, Д.Коппер, Р.Клаф та Е.Натан, доводячи доцільність продовження продажу зброї Тайваню, як стримуючого для Пекіна чинника, рекомендують американському уряду одночасно працювати і над стимулюванням переговорного процесу між обома сторонами Тайванської протоки. Copper J. Taiwan Approaches New Millenium.-Lanham, 1999.-187 p.; Clough R. Cooperation or Conflict in the Taiwan Strait? - Lanham, 1999. - 154 p.; Nathan A. What`s Wrong with American Taiwan Policy // The Washington Quarterly. - 2000.-Vol.23, №2.- P.93-

106.; Lasater M. Policy in Evolution. The U.S. Role in China`s Reunification. - Boulder & London. - 1989. - 206 p. Пекінські ж спеціалісти, зокрема Ц.Чень з шанхайського інституту міжнародних досліджень, пов'язують стабільність у відносинах між Вашингтоном, Пекіном і Тайбеєм насамперед із дотриманням всіма сторонами принципу “одного Китаю”, тобто визнання уряду в Пекіні, як такого, який має виключну легітимність у представленні інтересів китайського народу на міжнародній арені, що заперечувало би претензії Тайваню на статус держави. Chen Q. The Taiwan Strait Crisis. Its Crux and Solutions // Asian Survey. - 1996. - Vol.36, №11.-P.1054-1066.

Міжнародно-політичні наслідки активізації у 1990-і рр. Тайванем зусиль із підвищення свого міжнародного статусу та аналіз причин і наслідків міні-криз у Тайванській протоці 1995-96 рр. знайшли відображення в статтях Ч.Фрімена, В. ван Кеменейда, Д.Чжоу та ін. Freeman C. Preventing War in the Taiwan Strait // Foreign Affairs.-1998.- Vol.77, №4.- P.6-11.; Van Kemenade W. Taiwan, Voting for Trouble? // The Washington Quarterly. - 2000. Vol.23, №2.- P.135-151.; Chou D. Cross-Strait Relations and U.S. Roles in the Taiwan Straits Crisis // Tendencies of Regionalism in Contemporary China. Institute of International Relations. Taipei. 1997.- P.278-300.

Огляд літератури засвідчує, що, не зважаючи на значну кількість праць, присвячених окремим аспектам “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США в 1990-і рр., ця проблема ще не була предметом комплексного спеціального наукового дослідження.

Джерельну базу дисертації складає комплекс документальних публікацій, мемуарної літератури та періодичних видань.

Найчисельніша група документів складається з офіційних публікацій законодавчої та виконавчої гілок влади США. До першої категорії належать: документальні публікації Конгресу (“Congressional Records” та “Congressional Quarterly”), в яких в максимально повній формі представлено законотворчу активність членів Палати представників та Сенату США у вигляді законів, резолюцій, документів, законопроектів, поправок до законів тощо. В них відображено ставлення американських законодавців до таких проблем політики США щодо Тайваню, як: безпека острова, продаж зброї, рівень політичних відносин, членство Тайбею в міжнародних організаціях і т. ін. В цілому можна констатувати більшу схильність Конгресу США до підтримки офіційної позиції тайваньського уряду з низки питань. Друга категорія джерел, яка відображає ставлення до проблем “тайванської” політики з боку виконавчої влади Сполучених Штатів, представлена збірниками документів та коментарів, що містяться у випусках бюлетеня держдепартаменту США (U.S. Department of State Dispatch). В цих документах проглядається більш конструктивна, порівняно із позицією палат Конгресу, налаштованість президентської адміністрації США до відносин з офіційним Пекіном. Загалом, у цій групі документів міститься достатня кількість фактичного та аналітичного матеріалу для розуміння процесу розробки та прийняття зовнішньополітичних рішень у Вашингтоні на “китайському” і “тайванському” напрямках.

До числа документів, у яких викладено стратегічні пріоритети політики США, належать: “Закон про відносини з Тайванем”, підписаний президентом Дж.Картером у квітні 1979 і доповіді міністерства оборони США “Американська стратегія безпеки регіону Східної Азії та Тихого океану” та “Ситуація з безпеки в Тайванській протоці” від 1 лютого 1999 року. Taiwan Relations Act. 1979 // United States Code. 1988 ed. Vol. Nine. Title 22. Foreign relations and intercourse. - Washington: GPO. - 1989.- 1764 p.- P.792-799.

The United States Security Strategy for the East Asia-Pacific Region. Report. U.S. Department of Defense // American Asian Review. - 1999. - Vol.17, №3. - P.102-166: The Security Situation in the Taiwan Strait. Report to Congress // http://www.csis.org/burke/mb/asia_neal_dod_taiwan_1999.pdf Останні два документи, поруч із проектом “Закону щодо посилення безпеки Тайваню” за 1999 рік, вперше введено в науковий обіг. Проаналізовано комплекс обставин, які вплинули на їхній зміст.

Опубліковані збірники документів містять матеріали зустрічей на вищому рівні, тексти договорів, стенограми слухань у Конгресі, присвячених Тайваню, низку дипломатичних документів, датованих періодом 1950-1980-х років China and U.S. Foreign Policy. Second edition. Congressional Quarterly. Wash., 1973.-103p.; The Crucial Decade in Sino-American Relations. - Taipei, 1987. - 179 p.. В них чітко простежується еволюція підходів офіційного Вашингтона щодо місця та ролі Тайваню в зовнішній політиці США.

Автором опрацьовано зібрання публікацій та документів Американського Інституту на Тайвані, представництва уряду Сполучених Штатів, - під назвою “Issues Files” за період 1990-2000 рр. Ця група джерел дає достатню кількість матеріалу з різних аспектів американо-тайванських відносин: політичних, економічних, воєнних, культурних, наукових тощо, а також демонструє підходи Вашингтона до проблем безпеки Тайваню, його міжнародного статусу та характеру відносин з ним.

Важливими джерелами, в яких викладено базові засади позиції Пекіна з “тайванської проблеми”, є підбірка промов Голови КНР Цзян Цземіня, прем`єр-міністра КНР Лі Пена, матеріали XV з'їзду КПК (вересень 1997 року) тощо Цзян Цзэминь. Ли Пэн. Выступления по тайваньской проблеме. - Пекин, 1996. - 77 с.; XV Всекитайский съезд КПК - торжественное событие на пороге нового века. - Пекин, 1997. - 97 с.; Цзян Цземін. Гаоцю ден сяопін лілунь… (Високо тримати прапор теорії Ден Сяопіна…) // Женьмінь жібао. 22.09.1997.. Підходи тайванського уряду до відносин з Китаєм та до проблеми членства в міжнародних організаціях містяться, зокрема, в брошурах, виданих Урядовим інформаційним бюро Тайваню, виступах тайванських президентів, а також документальних матеріалах, опублікованих у офіційних щорічниках “China Yearbook” Концепция “одного Китая” и воссоединение Китая. М.,1997.; Целесообразность пересмотра Резолюции Генеральной Ассамблеи ООН 2758. М., 1997.-18 с. Чен Шуй-бянь. Тайвань чжанцілай. Іньціе сяншан тхішен де сіньшідай. (Тайвань постає. На зустріч новій ері, яка надходить) // Чжунгуо шібао. 21.05.2000. - Тайбей. - С.3.. Порівняння та аналіз офіційних точок зору урядів у Пекіні й Тайбеї дали можливість глибше та об`єктивніше зрозуміти витоки та сутність “тайванської проблеми”, а також унеможливити вплив тих стереотипів сприйняття проблеми, які кожна сторона прагне нав`язати зовнішньому світові.

В мемуарах учасників і очевидців подій міститься значна кількість фактичного матеріалу, який дає важливу інформацію стосовно прийняття ключових зовнішньополітичних рішень у США, КНР, і на Тайвані. Щоправда, в роботі з цією групою джерел необхідно враховувати суб`єктивність коментарів їхніми авторами тієї чи іншої події. До цього розряду джерел належать книги колишнього помічника держсекретаря Дж.Холдріджа, посла Китайської Республіки (на Тайвані) Д.Шеня, колишнього міністра закордонних справ Тайваню Ф.Чіна та ін. Holdridge J. Crossing the Divide. An Insider`s Account of Normalisation of U.S. - China Relations., Lanham, 1997.-307 p.; Shen J. The view from twin oaks. Washington.-

1978.-180 p.; Chien F. Opportunity and Challenge. Arizona State University, 1995. - 271 p.; Brzezinski Z. Power and Principle. - N.Y., 1983.-587 p.; Буш Дж. Глядя в будущее. Автобиография. - М., 1989.-215 с.; Чэнь Шуйбянь. Сын Тайваня.-М., 2001.-272 с.; Дэн Сяопин. Основные вопросы современного Китая. - М.,1989.-256 с

В роботі над дисертацією було використано велику кількість американської, британської, тайванської та китайської наукової періодики й преси. В них зафіксовано події та явища, міститься значна кількість інформації, коментарів з боку політиків та вчених, відносно конфлікту в районі Тайванської протоки. В наявних у розпорядженні дисертанта джерелах широко представлено погляди та аргументи всіх трьох сторін, залучених до “тайванської проблеми”: США, КНР і Тайваню. Це, на нашу думку, дає можливість максимально об'єктивно розкрити поставлену в дисертації проблему.

У другому розділі - “Проблема Тайваню” в зовнішній політиці США періоду “холодної війни” (1949-кінець 1980-х років)” - в історичній ретроспективі розглянуто еволюцію значення Тайваню в американській зовнішній політиці у Східній Азії та вузлові моменти “тайванської проблеми” як комплексу суперечностей у відносинах між США й КНР у період “холодної війни”.

Вступ у Корейську війну в жовтні 1950 р. військ КНР підштовхнув американське керівництво до пошуку партнерів у проведенні політики “стримування й ізоляції” КНР та комунізму на Далекому Сході. “Договір про спільну оборону”, укладений 2 грудня 1954 року між урядами США та Китайської Республіки, поруч із прийняттям 25 січня 1955 року американським Конгресом “Формозької резолюції”, яка надавала президенту США право особисто приймати рішення щодо застосування американських військ в районі Тайваню, мали за мету збереження останнього у сфері впливу Вашингтона. В період адміністрацій Дж.Кеннеді (1960-63) та Л.Джонсона (1963-68) Тайвань став 6-им за обсягом суб`єктом військової підтримки з боку США та займав 15 місце в списку одержувачів економічної допомоги. З переглядом у Вашингтоні значення КНР у зовнішньополітичній стратегії починаючи з періоду адміністрації Р.Ніксона (1969-74) Пекін перетворюється в партнера у глобальній політиці США.

Після підписання “Шанхайського комюніке” 27 лютого 1972 р., в результаті першого офіційного візиту американського президента Р.Ніксона до КНР, американо-китайські відносини розвивалися на основі визнання Вашингтоном уряду КНР єдиним легітимним урядом усього Китаю та спробах американських політиків, декларуючи зацікавлення в мирному вирішенні суперечностей між КНР і Тайванем, домогтися від Пекіна гарантій незастосування військової сили проти острова.

Занепокоєння в Конгресі тим, що такі політичні кроки можуть зашкодити безпеці свого довготривалого військово-політичного союзника, вилилися в прийняття “Закону про відносини з Тайванем”, підписаному президентом США 10 квітня 1979 р. Він стає основним документом політики США стосовно Тайваню після завершення нормалізації відносин з КНР”, окреслюючи основні контури відносин між США і Тайванем після розриву дипломатичних відносин між країнами. Сприяння безпеці Тайваню, стабільність його соціальної, економічної та політичної систем, проголошувалися одними з основних пріоритетів США у Східній Азії. Закон заклав правове підгрунтя під збереження права США на забезпечення Тайваню зброєю оборонного характеру та продемонстрував зацікавлення Вашингтона в продовженні представництва Тайваню в міжнародних організаціях.

Положення міжурядового “серпневого” комюніке 1982 року виявили наміри Вашингтона добитися від Пекіна гарантій щодо незастосування сили проти острова. В цей же час для подолання своєрідного глухого кута в розв`язанні проблеми об'днання Китаю лідер КНР Ден Сяопін запропонував принцип “одна країна - дві системи”. Згідно цієї схеми тайванський уряд позбавляється прав та зовнішньополітичну діяльність, отримавши в обмін гарантії недоторканості економічної та соціальної системи. Проте ця формула не зустріла схвалення насамперед на самому Тайвані.

У третьому розділі дисертації - “Тайвань у стратегії США в Східній Азії в 1990-і рр.” - досліджуються концептуальні засади місця та ролі Тайваню в американській зовнішній політиці в 1990-і роки та їх практична реалізація, зокрема в площині відносин з КНР.

На думку американських політиків стратегія “всезагального залучення” Китаю (comprehensive engagement) у світову систему відносин мала сприяти зменшенню антиамериканських елементів у настроях пекінського керівництва і позитивно позначитися на регіональній та глобальній безпеці взагалі. Проте для політичного світогляду значної кількості американських політиків та науковців притаманним було сприйняття КНР як геополітичного конкурента. Прихильники теорії “китайської загрози” пов`язували збільшення політичної, військової та економічної впливовості Китаю в Східній Азії із можливими збитками американським інтересам. За цих умов ролі Тайваню в американській стратегії в Східній Азії властиве нове змістовне наповнення.

У 1990-і роки тайванський уряд активізував зусилля на подолання дипломатичної ізоляції та підвищення міжнародного статусу країни. Конгрес США в цілому підтримував право Тайваню бути повноцінним міжнародно-правовим суб`єктом: мати дипломатичні відносини з будь-якою країною, стати членом ООН та інших міжнародних організацій, тощо. Офіційні ж особи адміністрацій Б.Клінтона, обстоюючи пріоритетність стратегічних відносин з Пекіном, перш за все намагалися виключити вплив проблеми міжнародного статусу Тайваню на перебіг діалогу з урядом КНР.

Пекін розглядав будь-які візити тайванських офіційних осіб до США як порушення принципу “одного Китаю”, - визнання уряду КНР як єдиного законного уряду усього Китаю. Найрезонанснішою подією став візит тайванського президента Лі Денхуея до Сполучених Штатів у травні 1995 р. внаслідок активного лобіювання з боку Конгресу. У відповідь Пекін застосовує метод військово-дипломатичного залякування. У липні та серпні 1995 р. на північ від Тайваню ВМС КНР проводили навчання з ракетними стрільбами.

Вибори президента Тайваню в 1996 р. і 2000 рр. було розцінено в Пекіні як порушення принципу “одного Китаю”, яким передбачено статус Тайваню як провінції Китаю. У березні 1996 р. у відповідь на масштабні навчання ВМС Китаю поблизу Тайванської протоки туди було спрямовано групу воєнних кораблів США з метою недопущення ескалації напруженості між Пекіном і Тайбеєм. Воєнні та політичні жести Вашингтона мали означати неприпустимість будь-яких силових акцій не лише проти острова, а й проти “тайванської демократії”, що свідчило про ідеологічну важливість Тайваню як ідеологічної альтернативи КНР.

Проблема безпеки Тайваню в 1990-і продовжувала залишатися важливою концептуальною складовою в американській зовнішній політиці. Офіційний Пекін обстоює “право” на застосування сили у відповідь на проголошення Тайванем незалежності. Будь-яка ворожа військова акція проти Тайваню для Сполучених Штатів означатиме насамперед загрозу системі балансу сил у Східній Азії. Крім того, необхідність реакції США обумовлена потребою підтвердження дієвості військових та політичних зобов`язань щодо своїх партнерів у цьому регіоні. Події 1995-96 рр. стимулювали обговорення в Палаті представників Конгресу США “Закону щодо посилення безпеки Тайваню”. Стурбованість розвитком китайського ракетно-ядерного потенціалу дала поштовх до обговорення включення Тайваню до системи протиракетної оборони в Східній Азії, ініційованої Вашингтоном.

Продаж американської зброї острову традиційно був одним із головних засобів регулювання балансу сил між КНР та Тайванем та забезпечення безпеки Тайваню. Обсяг придбаної у США зброї в період 1989-98 рр. у чотири рази перевищував продаж Сполученими Штатами озброєнь до Тайваню протягом усієї “холодної війни”. Це пояснювалося міркуваннями збереження Тайваню як своєрідної противаги китайському воєнному потенціалу. У пошуках нейтралізуючих засобів проти такої політики Пекін у 1990-і рр. все частіше звертався до політики прив`язки проблеми продажу зброї Тайваню до дотримання своїх зобов`язань щодо режиму контролю над ракетними технологіями.

Політичний інтерес Вашингтона до Тайваню посилювався вагомістю економічного партнерства з ним. 1999 р. Тайвань був сьомим за значенням експортним ринком США. Порівняно з КНР Тайвань купував вдвічі більше американських товарів.

У четвертому розділі - “Міжнародні аспекти “тайванської проблеми” і політика США” розглядається роль Сполучених Штатів у розв`язанні проблеми політичного об`єднання між КНР і Тайванем, а також ставлення у Вашингтоні до прагнення тайванського уряду підвищити свій міжнародний статус шляхом входження в ООН та інших міжнародних організацій. “Тайванська проблема” в цьому контексті висвітлюється як міжнародно-правова, політична суперечка між урядами КНР та Тайваню щодо права на управління островом Тайвань.

Після втрати в жовтні 1971 р. місця в ООН питання членства в міжнародних організаціях для тайванських політиків починає пов`язуватися з проблемою підвищення рівня своєї безпеки та примноження економічного потенціалу. Проте підтримка в цьому питанні з боку Конгреса не відповідала намірам адміністрації Б.Клінтона, для якої такий поворот означав би загострення військової ситуації в Тайванській протоці та втрату керованості у відносинах з Пекіном.

У 1990-х роках уряд Тайваню активно реалізує стратегію “прагматичної дипломатії”, покликану сприяти входженню країни до ООН, інших авторитетних міжнародних організацій, розширенню відносин з країнами, включаючи пошуки можливостей встановлення дипломатичних відносин. Застосовуючи принцип обміну економічної допомоги на дипломатичне визнання наприкінці 1990-х років більш ніж тридцять країн мали свої посольства в Тайбеї. Проте китайський уряд вважав міжнародно-політичну активність Тайваню порушенням виключного права КНР представляти в міжнародних відносинах китайських народ що й призводило до застосування засобів військово-політичного тиску у вигляді навчань та стрільб ракет у 1995-96 рр та погроз застосування сили в лютому 2000 року.

В останнє десятиріччя ХХ ст. активізувався діалог з вирішення проблеми об`єднання Китаю. Для уряду Тайваню та президента країни Лі Денхуея (1988-2000) основною передумовою переговорів з Пекіном було визнання тайванського уряду як рівноправного суб`єкта відносин. Згідно офіційної точки зору уряду КНР уряд у Пекіні є єдиним законним урядом усього Китаю, а Тайвань його частиною. Проте оголошення в травні 1995 р. Вашингтоном про надання в`їзної візи до США президентові Тайваню Лі Денхуею китайський уряд розцінив як порушення принципу “одного Китаю” з боку Сполучених Штатів і анулював наступний раунд двосторонніх переговорів. Офіційний Вашингтон висловлював зацікавлення у пом`якшенні воєнного конфлікту між КНР і Тайванем, стримуючи і Пекін і Тайбей від військових дій та намагався перенести вирішення розбіжностей між ними в дипломатичну площину.

Коли членство Тайваню в міжнародних неурядових організаціях не викликає заперечень ні у Вашингтоні, ні в Пекіні, то отримання місця в міжнародних інституціях, суб`єктами яких можуть бути лише уряди країн наштовхується на сильну протидію з боку КНР. Все ж шанси Тайбею отримати членство в тих організаціях, в яких Вашингтон має значний вплив (скажімо, Світова Організація Торгівлі) розцінювалися як досить значні.

У висновках підсумовуються наступні основні положення, що виносяться на захист:

- Стан наукової розробки теми дисертації характеризується відсутністю цілісних наукових робіт, в яких би аналіз змісту “тайванської проблеми” в зовнішній політиці США проводився: по-перше, - з урахуванням нових міжнародно-політичних реалій і внутрішніх змін в країнах, втягнених в конфлікт в Тайванській протоці (США, КНР і Тайваню) в 1990-і роки, а по-друге, - із якомога широким залученням джерел та документів, в яких представлені аргументи усіх трьох сторін (Вашингтона, Пекіна і Тайбею). Джерела та документи, використані дисертантом, містять достатню кількість інформації та фактів для вирішення поставлених у роботі завдань;

- Сутність “тайванської проблеми” в американській зовнішній політиці наприкінці ХХ ст. полягала в прагненні Вашингтона до зміцнення безпеки Тайваню, підтримці його політичної, соціально-економічної стабільності, в умовах комбінованого політичного та воєнно-дипломатичного тиску КНР як на уряд в Тайбеї, так і американську сторону. Специфіка конфлікту навколо Тайваню полягає в поєднанні чинників громадянської війни в Китаї та “холодної війни”. У 1990-і роки конфлікт продовжувався в формі протистояння між двома різними державно-ідеологічними системами: КНР та Китайської Республіки на Тайвані і перебував під значним впливом з боку Сполучених Штатів внаслідок особливої ролі Вашингтона в ньому;

- Сприйняття Вашингтоном КНР як стратегічного партнера і водночас як можливого геополітичного конкурента обумовили зацікавленість Сполучених Штатів у збереженні Тайваню в якості вагомого чинника регіональної системи балансу сил, насамперед як силової та ідеологічної противаги збільшенню воєнної та політичної ваги Пекіна в регіоні в 1990-і роки;

- Аналіз поглядів законодавчої та виконавчої влади США на політику щодо Тайваню та міжнародний статус тайванського уряду зокрема виявив значні розбіжності. Якщо активність Конгресу спрямовувалася на підвищення міжнародного статусу Тайваню та гарантій його безпеки, то президентська адміністрація, насамперед, намагалася убезпечити такі дії від негативного впливу на стабільність відносин США з урядом КНР;

- Відносини між США і Тайванем у 1990-і рр. можна охарактеризувати як неформальне військово-стратегічне партнерство з метою нейтралізації регіонального воєнного фактора КНР. Американські гарантії безпеки Тайваню в 1990-і роки продовжують грунтуватися на двох компонентах: дотриманні букви положень “Закону про відносини з Тайванем” 1979 р. та продажу зброї Тайбею;

- Американська дипломатія, стимулюючи діалог між Пекіном і Тайбеєм, прагнула, таким чином, зменшити вплив “тайванської проблеми” на відносини з Китаєм. Сполучені Штати були зацікавлені в зниженні рівня військової напруженості в Тайванській протоці та домагалися від обох конфліктуючих сторін відмови від дій, які могли б спровокувати військовий конфлікт;

- Представництво Тайваню в ООН та усіх інших міжнародних організаціях знаходило схвалення більшості Конгресу США. Ця підтримка базувалася на поєднанні історичних, ідеологічних та економічних чинників: в політичній свідомості американських законодавців Тайвань залишався як дружня країна, яка сповідує американські цінності та ідеали, як довготривалий не лише політичний але й вигідний економічний партнер. В цей же час виконавча влада була категорично проти внесення в порядок денний питання членства Тайваню в ООН та міжнародних організаціях урядового рівня, що могло призвести до руйнування політичної основи стратегічних відносин з КНР;

- Важливим результатом “тайванської” політики Вашингтона стало створення в Тайванській протоці порівняно стабільної системи силової противаги та політичного співробітництва, в основі якої лежить військово-стратегічний баланс сил між Пекіном і Тайбеєм, урівноваженого певною мірою військовою силою США, та, хоча й обережне, але продовження політичного діалогу між ними. Політика США щодо посилення безпеки Тайваню одночасно з продовженням розвитку стратегічної взаємодії з КНР у 1990-і роки свідчить, що для вашингтонських політиків безпека та стабільність у Східній Азії пов`язані з існуванням широкої політичної взаємодії з урядами всіх країн, за збереження ефективності військово-стратегічного партнерства з колишніми союзниками в “холодній війні”, зокрема з Тайванем.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Вплив демократизації на Тайвані на зовнішню політику США в Східній Азії в 1990-і рр. - К.: Т-во “Знання” України, 2002. - 40 с.

Американо-китайські відносини та фактор безпеки Тайваню в 1990-і роки (сприйняття Вашингтоном деяких конфліктних аспектів) // Сходознавство. - 2001. - №13-14. - С.38-49.

Тайвань у військово-стратегічних планах США і проблема об`єднання Китаю // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2000. - Вип. 46. - С.33-36. (Співавтор Гончар Ю.Б.).

Один з азійський “тигрів” // Політика і час. - 2001.- №12. - С.76-83.

Проблема политического объединения Китая: позиции вовлеченных сторон // Сборник, посвященный памяти Гиви Кигурадзе. Кафедра новой и новейшей истории стран Европы и Америки Тбилисского государственного университета имени И.Джавахишвили. Кафедра новой и новейшей истории Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Тбилиси, 1998. - С.40-50.

США, КНР і Тайвань: трикутник взаємодії і суперечностей в 90-і роки XX ст. // Наукові записки Академії наук вищої школи України. - Вип.2. - К., 1999. - С.22-31. (Співавтор Гончар Б.М.).

Проблема впливу визначення терміна “один Китай” на перспективи об`єднання між КНР та Тайванем // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сходознавство. - 2001. - Вип. 6. - С.73-79.

Президентські вибори на Тайвані в березні 2000 року: внутрішньополітичні тенденції та міжнародні обставини // Тези Міжнародної наукової конф. “V Сходознавчі читання А.Кримського”, присвяченої 10-ій річниці Інституту сходознавства ім.А.Кримського. - К., 2001. - С.172-174.

Анотації

Таран М.А. “Тайванська проблема” в зовнішній політиці США в 1990-і роки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001.

У дисертації досліджується політика США щодо Тайваню в 1990-і роки в контексті змін у американській зовнішньополітичній стратегії в Східній Азії та формування нових підходів у відносинах з КНР. Розкрито основні напрямки стратегії Вашингтона на забезпечення безпеки Тайваню в 1990-і роки. Приділено увагу відмінностям у поглядах на зовнішньополітичний курс щодо Тайваню та Китаю між президентськими адміністраціями Б.Клінтона (1993-2000) та американського Конгресу. Проаналізовано роль Вашингтона в конфлікті між урядами в Пекіні та Тайбеї щодо належності острова Тайвань та статусу уряду на Тайвані.

Ключові слова: США, КНР, Тайвань, Східна Азія, “тайванська проблема”, зовнішня політика, відносини між США й КНР, проблема об`єднання Китаю.

Таран М.А. “Тайваньская проблема” во внешней политике США в 1990-е годы”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всеобщая история. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, 2001.

В диссертации исследуется политика США в отношении Тайваня в 1990-е годы в контексте изменений в американской внешнеполитической стратегии в Восточной Азии и формирования новых подходов в отношениях с КНР. Раскрываются основные направления стратегии Вашингтона по обеспечению безопасности Тайваня в 1990-е годы. Уделяется внимание различиям во взглядах относительно внешнеполитического курса по отношению к Тайваню и Китаю между президентскими администрациями Б.Клинтона (1993-2000) и американского Конгресса. Анализируется роль Вашингтона в конфликте между правительствами в Пекине и Тайбэе относительно права на управления островом Тайвань и вокруг статуса правительства Тайваня.

Ключевые слова: США, КНР, Тайвань, Восточная Азия, “тайваньская проблема”, внешняя политика, отношения между США и КНР, проблема объединения Китая.

Taran M.A. The Taiwan issue in U.S. foreign policy in 1990-ies. - Manuscript.

Thesis for the Degree of Candidate of Science (History). Speciality 07.00.02 - World History. - Taras Shevchenko Kyiv National University, 2001.

Thesis is devoted to the analyze of the aspects of US foreign policy toward Taiwan in 1990-ies taking into consideration the evolution of US strategy in East Asia in 1990-ies.

The formation of Taiwan issue is investigated.. During the “Cold War” period US has been intended to support Taiwan as one of the key point in realization of the strategy of “containment and isolation of People's Republic of China (PRC) and communism” in Asia. In period after the “Cold War” the Americans have viewed Taiwan as the important part of system of regional balance of power. In the 90-ies the US government has been concentrated on the stability of strategic relations with PRC government. At the same time Congress has been attempted to arise the status relations with Taiwan. However, the presidential administration dropped the legislation believing that it would damage the American China policy. The Officials of B.Clinton`s administrations persisted in theirs opinion of developing relations with Beijing according to the strategy of "comprehensive enlargement“

The Taiwan's political transformation to multi-party democracy and the raise of “China threat” problem paid steady attention to Taiwan. Taiwanese government fulfilling “the pragmatic diplomacy” strategy tried to enlarge the relations with as many countries as it could be possible to increase the level of own political and economic security. The author proves that the main goal of US policy towards Taiwan is the security. The Relations between USA and Taiwan can be definite as the informal military-strategic partnership for the purpose of neutralizing of the factor of China military potential. The American assistance to Taiwan consisted of developing its defense possibilities by means of the weapon sales and the protection of Taipei from Chinese military and diplomatic pressure. China accused U.S. of forcing of Taiwan independence and threatened to use force against island. The factor of security of Taiwan was the main stumbling-block in USA dealing with China. The U.S. policy of backing for Taiwan was the main reason of appearing of USA and China relations on the brink of a cold war. The actions of USA during mini-crisis's in Taiwan strait of 1995-96 and 2000 showed the effectiveness of American commitments to Taiwan. At the same time the official Washington took a hint that the military conflict would be the worst scenario for all three sides.

The major problem over Taiwan separating USA and PRC is the rights of Taiwan to decide its future by itself. The intentions of Taiwan leader to improve the country's international status provoked military tensions in Taiwan strait in 1995-96. The peace in Taiwan strait and the prospects of solution of the “one China ” question depends on the US ability to restrain both PRC and Taiwan from military confrontation and also on the possibilities of concession both in Beijing and in Taipei during the talks on the China unification.

Key words: USA, PRC, Taiwan, Taiwan issue, foreign policy, USA - China relations, “China unification” problem.

Размещено на Allbest.ru