Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.01 - Історія України

Партизанський та підпільний рух у Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни (серпень 1941 - вересень 1943 рр.)

Бровар Олександр Віталійович

Донецьк 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор заслужений працівник освіти України Добров Петро Васильович, завідувач кафедри історії України Донецького національного університету

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Лисенко Олександр Євгенович, завідувач відділу історії Другої світової війни Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, професор Кравченко Володимир Іванович, професор кафедри історії України та філософії права Донецького інституту внутрішніх справ МВС України

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України кафедра історії України (м. Харків)

Захист відбудеться “17” квітня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою:83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, 2 корпус, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “14” березня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

1. Загальна характеристика роботи

партизанський донбас війна підпілля

Актуальність теми дослідження обумовлена нагальною потребою вивчення історії на засадах нових концептуально-методологічних підходів. Сучасний період національно-державного відродження України супроводжується зростанням зацікавленості широких громадських кіл до історичного минулого свого народу. Серед багатьох проблем вітчизняної історії з погляду сьогодення певного уточнення та доповнення заслуговують деякі аспекти, пов'язані з Великою Вітчизняною війною.

Незважаючи на те, що за півроку після початку війни майже вся територія України була окупована, прагнення народу до волі та незалежності не були зломлені. На захоплених ворогом українських землях розгорнулася боротьба проти загарбників, яка поступово набула характеру всенародної.

Тому серед найважливіших проблем вітчизняної історіографії не втрачають своєї актуальності питання стосовно антифашистської боротьби в різних регіонах України. Необхідність наукового аналізу цієї проблеми зумовлена тим, що сьогодні, коли Україна стала суверенною державою, потрібен новий, неупереджений та дійсно об'єктивний підхід до проблеми боротьби українського народу за свою незалежність на різних історичних етапах, що допоможе більш повніше розкрити його духовні можливості та дозволить, завдяки новим фактам, деталізувати події того часу та дійти більш аргументованих висновків, посприяє патріотичному вихованню, формуванню національної гідності та історичної свідомості сучасної молоді.

Останнім часом воєнне минуле нашого народу розглядається та оцінюється вже зовсім не так однобічно, а тому - більш уважніше і прискіпливіше. Врахування позитивного та негативного досвіду становлення партизанського та підпільного руху, визначення ролі людського чинника в екстремальних умовах війни мають допомогти зрозуміти та осмислити проблеми сьогодення.

Тож, на думку автора, науково обґрунтований та виважений аналіз сутності розгортання руху Опору в Донбасі є гостро актуальним, оскільки підіймає широке коло питань теоретичного і практичного характеру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах держбюджетної теми Донецького національного університету “Актуальні проблеми історії України” (номер державної реєстрації - 0101U005383).

Об'єктом дослідження виступає партизанський та підпільний рух на території Донбасу під час окупації регіону, як складова частина загальноукраїнської антифашистської боротьби в роки Великої Вітчизняної війни.

Предметом дослідження обрано різноманітні види, форми, методи і засоби, а також функції та масштаби народної боротьби проти загарбників з боку партизанських загонів, підпілля, патріотичних груп та окремих громадян.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку серпня 1941 року до початку вересня 1943 року - час з моменту створення партизанських загонів та формування підпілля до остаточного визволення Донбасу.

Географічні рамки праці об'єктивно зумовлені і передбачають охоплення території Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей, які правомірно аналізувати як цілісну регіональну одиницю - Донбас.

Мета дослідження. Враховуючи науково-практичну, політичну та громадську важливість теми, її актуальність, спираючись на досягнення історичної науки у висвітленні цієї проблеми та зважаючи на недостатню її вивченість, автор ставить за мету на засадах сучасних методологічних підходів комплексно проаналізувати і всебічно дослідити питання щодо підготовки, організації, розгортання, масштабів та наслідків діяльності антифашистських об'єднань та окремих громадян у Донбасі.

Задля реалізації поставленої мети визначено наступні завдання:

- здійснити огляд літератури з проблеми та з'ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх дослідженнях, охарактеризувати історичні джерела;

- проаналізувати і систематизовано подати цілісну картину антифашистської боротьби у Донбасі з урахуванням діяльності всіх патріотичних сил і різних верств населення;

- визначити основні етапи розгортання партизанського і підпільного руху та їх особливості;

- з'ясувати види, форми, методи і засоби боротьби та її масштабність;

- дати історичну оцінку здобутків, недоліків та прорахунків, допущених під час формування підпілля та партизанських загонів;

- узагальнити підсумки бойової діяльності партизанських загонів, підпільних та патріотичних груп Донбасу та визначити їх роль у загальноукраїнській народній боротьбі.

Методи дослідження. Для досягнення окресленої мети та вирішення дисертаційних завдань використовувалися як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи дослідження. Значну роль відіграли порівняльно-історичний, описовий, типологічний, системний, хронологічний та інші методи. Поєднання вказаних методів дозволило комплексно та системно дослідити головні напрямки розгортання партизанського та підпільного руху у зазначений період.

Наукова новизна дисертації визначається новим підходом до аналізу діяльності партизанів та підпільників на території Донбасу під час окупації в роки Великої Вітчизняної війни. Уперше пропонується характеристика подій тих часів у масштабах не окремої області, а всього регіону взагалі. Зокрема:

- простежується динаміка та спрямованість боротьби партизанських загонів, що активно діяли на вказаній місцевості, на кожному етапі їх діяльності;

- розкривається такий недостатньо досліджений аспект, як діяльність патріотичних підпільних груп та організацій, що стихійно виникли на території регіону під час окупації;

- дається нова оцінка діяльності партизанів та підпільників Донбасу, з'ясовується її значення в загальноукраїнському антифашистському русі;

- до наукового обігу вводиться велика кількість документів, що тривалий час перебували під грифом “таємно”;

- обґрунтовується висновок щодо ефективності взаємодії партизанів та підпільників регіону з частинами Червоної Армії під час оборонних боїв та наступальних операцій;

- виявляються помилки та недоліки, допущені під час формування підпілля та організації партизанських загонів, які суттєво вплинули на їх подальшу бойову діяльність;

- досліджуються дієвість і масштаби, різні форми та методи боротьби, нові тактичні прийоми, які стали передумовами успішної бойової діяльності партизанів та підпільників і водночас мали великий пропагандистсько-агітаційний ефект;

- вперше у вітчизняній історіографії подається цілісна картина антифашистського радянського підпілля та підпілля українських націоналістів Донбасу;

- наводиться умовна періодизація партизанського та підпільного руху в регіоні, граничною межею якої визначено момент утворення Українського штабу партизанського руху.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його результати, фактичний матеріал, узагальнення та висновки можуть бути використані фахівцями для написання комплексних праць з історії Другої світової війни, навчально-методичних посібників, лекційних курсів та семінарських занять з історії України, у краєзнавчій літературі і, зокрема, у підготовці першого видання “Енциклопедії Донбасу”.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету. Загальна концепція проблеми та її окремі аспекти були викладені дисертантом у доповіді на Міжнародній науковій конференції “Велика Вітчизняна війна очима молодих дослідників” (Донецьк, 2000), на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету (1999, 2001).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 6 наукових статтях загальним обсягом 2,7 др. арк.

Структура дисертації обумовлена змістом і сутністю проблеми, а також

специфікою поставленої мети і конкретними завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, приміток, списку використаних джерел та літератури (282 назв), додатків (6). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 235с., основна частина - 190 с.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі, аргументовано наукову новизну, практичне значення та представлено апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” оцінюється стан наукової розробки теми, подається характеристика історіографічної та джерельної бази, визначаються методологічні засади дисертаційного дослідження.

Історіографію проблеми автор умовно розділив на чотири періоди. Перший період - від початку війни до середини 50-х років, другий - з другої половини 50-х років до початку 70-х років, третій - від початку 70-х років до 1991 року, четвертий - з 1991 року і до цього часу.

Історіографія проблеми першого періоду характеризується наявністю невеликої кількості праць. У цей час відбувається процес накопичення документів, пов'язаних з діяльністю підпільних та партизанських груп, здійснюється обробка та узагальнення фактичного матеріалу.

Другий період у розвитку історіографії відзначається посиленням зацікавленості до вказаної проблеми та зростанням кількості наукових розробок, насичених багатим фактичним матеріалом, але з дещо однобічним висвітленням сутності проблеми.

Упродовж третього періоду історіографія антифашистської боротьби у Донбасі поповнилася доробками, що значно розширили тематику проблеми. У дослідженнях стала все частіше акцентуватися увага як на загальних аспектах всенародної боротьби, так і на окремих напрямах діяльності партизанів та підпільників.

Для четвертого періоду характерне поглиблення у вивченні тих чи інших питань зазначеної проблеми, формування нових, неупереджених поглядів на історичні події, взагалі, та на історію партизанського та підпільного руху - зокрема. З'являються комплексні дослідження, що ґрунтуються на цікавих архівних та документальних джерелах.

Перші публікації, які так чи інакше стосувалися питань партизанської та підпільної боротьби, побачили світ під час Великої Вітчизняної війни та у перші повоєнні роки, в яких зокрема, вперше наводилися, щоправда, досить розпорошені дані про кількість знищених ворожих гарнізонів, складів, залізничних мостів, військових ешелонів тощо. Однак вони, здебільшого, носили не науковий, а скоріше агітаційно - публіцистичний характер.

Водночас з'являються перші наукові статті, що засвідчують намагання узагальнити досвід партизанської війни. Проте, з огляду на ці публікації необхідно враховувати, що під час їх підготовки бракувало вірогідної інформації, тому деякі факти в них викладені необ'єктивно, інші навмисне замовчувалися або ігнорувалися. Та все ж публікації воєнного часу дозволяють відтворити загальну картину та дух народної боротьби за лінією фронту.

З середини 50-х років у розвитку радянської історіографії, пов'язаної з антифашистською боротьбою, стали позначатися певні зміни. Історики отримали ширший доступ до документальних джерел, що стимулювало перехід до більш високого рівня у дослідженні проблеми. Серед ґрунтовних робіт другої половини 50-х років особливе місце належить колективній монографії В.І. Клокова, І.Т. Кулика, І.І.Слинька та праці І.Я.Омельяненка. У них на тлі загальнонародної боротьби проти окупантів в Україні дається огляд діяльності партизанських загонів та підпілля Донецької і Луганської областей.

У 1967 році вийшла монографія К. Дубини, в якій узагальнюються найбільш важливі аспекти історії України періоду війни. Відмітною рисою книги є те, що автор особливої уваги надає всенародній боротьбі в тилу ворога, зокрема, у Донбасі. Ця та інші праці зазначеного періоду відчутно поповнили історіографію теми.

Наприкінці 60-х років розпочалася підготовка та видання багатотомної

“Історії міст і сіл Української РСР”. У томах, присвячених історії Донецької та Луганської областей, автори, використовуючи величезний джерельний матеріал, висвітлюють бойові дії партизанів та підпільників Донбасу.

Найбільш фундаментальним дослідженням цього періоду була шеститомна історія Великої Вітчизняної війни, в ній розглянуто партизанський та підпільний рух Донбасу у контексті всього руху Опору на окупованій території СРСР. Серед узагальнюючих праць треба виділити тритомне видання “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр.”

У працях з історії партійних та комсомольських організацій Донецької та Луганської областей подавалися уточнені дані стосовно розгортання партизанського та підпільного руху в Донбасі.

Загальний огляд діяльності партійного підпілля здійснено у роботі Д. Григоровича, П. Денисенка, В. Немятого. У дослідженні висвітлено також і роботу партійних підпільних організацій Донбасу. Однак, як нам здається, автори, досліджуючи проблему партійного керівництва, надзвичайно актуальну на той час, деякі важливі факти залишили поза увагою.

У колективній монографії В.М. Андріянова, В.Є.Бистрова, М.Л.Гутія досліджені актуальні питання того часу. У статті В.Є. Бистрова “Борьба в населенных пунктах” висвітлена діяльність підпільників, зокрема молодіжної організації “Молода гвардія” м. Краснодона Луганської області, та боротьба міського населення, спрямована на зрив політичних та економічних заходів окупантів.

Проблему взаємодії партизанських загонів та бойових груп підпілля Донбасу з регулярними частинами Червоної Армії під час проведення наступальних операцій проаналізовано Н.О.Білоконем, Ю.І.Зінченком та І.Я. Омельяненком.

Багато праць присвячено вивченню ролі робітничого класу Донбасу в боротьбі проти окупантів. Зокрема, у роботах П.С. Душлевського, М.Ф.Хорошайлова, М.А.Буцька, М.А. Мартишевського, Л.Г. Мельникова, П.В. Доброва та інших робітникам Донбасу відведено особливе місце у зриві грабіжницької економічної окупаційної політики.

Питання стосовно організації та керівництва партизанським підпільним рухом та аналізу різноманіття методів та форм боротьби на окупованій території знайшли своє відображення у дослідженнях 80-х років. Найбільш визначною працею цього періоду стала двотомна колективна монографія “Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944 гг.” У цій узагальнюючій науковій роботі комплексно досліджуються основні форми боротьби у тилу ворога, оперативні дії збройних партизанських формувань, багатопланова діяльність осередків партійного та комсомольського підпілля. Проте недоліком цього дослідження є те, що залишилися поза увагою помилки, допущені при формуванні підпілля та створенні партизанських загонів, діяльність партійного керівництва не містить критичного аналізу й оцінюється як цілком позитивна.

У роботі А.В. Кентія та І.Ф. Кураса показано процес взаємодії Українського штабу партизанського руху з партизанськими загонами, що діяли на Донеччині.

Різні аспекти народної боротьби проти фашистських загарбників також розкриті у монографіях місцевих дослідників, що займаються вивченням історії Донбасу періоду Великої Вітчизняної війни.

Якісні зміни в дослідженні вказаної проблеми сталися на початку 90 - х років.

Так, у монографіях П.В. Доброва з історії створення та бойової діяльності народного ополчення і винищувальних батальйонів України в роки Великої Вітчизняної війни наведено багато раніше невідомих фактів щодо участі бійців народного ополчення в партизанському русі.

Недосліджені питання щодо існування та діяльності підпільних осередків ОУН у Донбасі розробляють В.М. Нікольський та Я.Гомза.

У роботах відомого дослідника періоду Другої світової війни В.М.Коваля аналізуються становлення і розвиток партизансько-підпільного руху в Україні, критично оцінюються ті недоліки та прорахунки, що призвели до загибелі більшості низових ланок підпілля на початку війни. Ці та інші аспекти проблеми вивчає також В. Шевченко.

Серед сучасних вітчизняних робіт з даної проблематики треба відзначити ґрунтовне дослідження І.Т. Мутковського та О.Є. Лисенка “Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни”, а також колективну фундаментальну працю підсумкового тому Книги Пам'яті України “Безсмертя”.

У монографіях А.М. Міхненка відтворено на основі архівних та інших матеріалів бойовий шлях партизанських загонів та підпільних патріотичних організацій.

У науково-довідковому виданні “Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941- 1945 рр.)” підготовленому на базі архівних документів із фондів партизанського руху Центрального державного архіву громадських об'єднань України, авторами-упорядниками В.С. Лозицьким, О.В. Бажаном, А.В.Кентієм, О.С.Ткачем розкриваються питання організації та основні напрямки діяльності УШПР, нелегального ЦК КП(б)У, обласних штабів партизанського руху.

У дисертаційних дослідженнях останнього часу з історії Великої Вітчизняної війни, тематично пов'язаних з партизанським та підпільним рухом у Донбасі, досить об'єктивно висвітлюються окремі аспекти, що безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми.

Здійснивши історіографічний аналіз наукової літератури з даної теми, дисертант дійшов висновку, що вітчизняним історикам вдалося накопичити значний фактологічний матеріал та зробити певні узагальнення. Найбільш слушні, з нашої точки зору, думки та найпоказовіші факти, введені до наукового обігу попередниками, взяті автором до уваги при написанні дисертації.

Історіографічний аналіз наявної літератури з даної проблеми та мета дослідження зумовили вибір джерельної бази дисертації. Весь комплекс використаних архівних, опублікованих джерел за функціональним призначенням та характером інформації можна умовно розділити на три групи.

Першу групу складають опубліковані документи. Це - збірки документів і матеріалів органів партійно-державної влади СРСР, України, різноманітні збірки документів тощо. Оприлюднені законодавчі та нормативні акти всіх рівнів влади надзвичайно важливі у контексті вивчення проблеми організації партизанського та підпільного руху. Найважливіші з них вміщені у збірниках ”КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК” та “Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК”.

Тематичні збірники документів, присвячені подіям 1941 - 1943 років, охоплюють широке коло питань з досліджуваної проблеми. Матеріали, що увійшли до першого та другого томів збірника “Радянська Україна в роки Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945рр.”, висвітлюють заходи партійно-радянського керівництва з організації та подальшого розгортання народної боротьби в тилу ворога. У збірках “Донецька область в роки Великої Вітчизняної війни” та “Луганщина в роки Великої Вітчизняної війни ”

оприлюднено багато документальних матеріалів, що відображають участь населення Донбасу в антифашистській боротьбі.

Про злочинні наміри загарбників щодо України, методи їх реалізації свідчать документи збірників “Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні “ та “Цілком таємно! Тільки для командування! Стратегія фашистської Німеччини у війні проти СРСР. Документи та матеріали.” У збірнику “Україна в Другій світовій війні у документах: збірник німецьких архівних матеріалів” наводиться багато важливих, раніше невідомих документів, деякі з них безпосередньо стосуються подій у Донбасі. Наявні опубліковані документи допомагають уявити загальну картину всенародної боротьби проти загарбників у Донбасі в жовтні 1941 - вересні1943 років. Однак вважати її цілісною без звернення до архівних джерел не можна. Тому потреба у вивченні архівних матеріалів є безперечною.

Саме тому до другої групи джерел нами віднесені неопубліковані архівні документи, що зберігаються у центральних та місцевих державних архівах України. У фондах 1, 109 Центрального державного архіву громадських об'єднань України знаходяться дислокаційні списки партизанських загонів та груп, які діяли в регіоні, довідки груп ЦК КП (б)У, організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У, Сталінського обкому КП(б)У про роботу партійних організацій у 1941 - 1942 роках, бойові та диверсійні дії підпільних осередків та партизанських загонів, накази Українського штабу партизанського руху. Документи цих фондів дають можливість дослідити організаційні заходи керівних органів республіки, спрямованих на допомогу партизанам та підпільникам Донбасу. У фондах 3670, 5111, 3206 Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України зосереджуються документи, в яких містяться дані стосовно поширення партизанського руху, економічного стану та настроїв населення на окупованій території.

У фонді 5000 Державного архіву Донецької області та фонді 1790 Державного архіву Луганської області зберігаються звіти та рапорти командирів окремих партизанських загонів, керівників підпільних та патріотичних груп, копії нагородних листів, донесення, листи-звернення до місцевого населення, господарча документація, листівки. Ці документи надзвичайно важливі: більшість з них складена відразу після проведення бойових операцій, виконання спеціальних завдань, повернення з рейдів до тилу ворога і сповнена фактами та подробицями, які потім вже ніколи не згадувалися. Недоліком цих джерел є те, що викладена у них інформація при подальшій перевірці підлягала уточненню. У фондах Державного архіву Управління Служби безпеки України у Донецькій області знаходяться матеріали 4-го управління НКВС у Сталінській області, а саме: інструкції, розпорядження, доповіді керівництва НКВС стосовно формування розвідувально-диверсійних груп.

Третю групу джерел становлять матеріали періодичної преси досліджуваного часу та мемуари учасників подій. Ці матеріали, як джерело, становлять особливий інтерес для дослідників, проте специфіка цих публікацій полягає в тому, що їх не можна вважати цілком об'єктивними. Періодичні видання воєнного часу відзначаються агітаційно-пропагандистським характером, а мемуарам притаманні суб'єктивні оцінки авторів, тому необхідно критично підходити до інформації, поданої в них.

У цілому ж, увесь комплекс опрацьованих у ході дослідження джерел стали авторові у нагоді при реалізації поставленої мети та виконанні завдань дисертаційної роботи.

Методологічну основу дисертації складає система наукових принципів та методів пізнання, спрямованих на всебічне висвітлення суспільних явищ, фактів та подій, об'єктивне відтворення й аналіз історичних реалій на підґрунті цивілізаційного і формаційного підходів.

Праця базується на принципах історизму, що вимагають критичного використання максимальної кількості історичних фактів, розгляду їх у взаємозв'язку і причинній обумовленості з позицій загального розвитку і наукової об'єктивності.

При відтворенні цілісної картини партизансько-підпільного руху автор звертався також до спеціальних історичних методів дослідження: синхронний метод дозволив проаналізувати за певний часовий проміжок події та факти, пов'язані з діяльністю партизанських загонів та підпільних організацій; хронологічний метод зробив можливим показ подій і явищ у їх розвитку, часовій послідовності, в русі та змінах.

Застосування загальнонаукових методів дослідження, зокрема структурно-системного, дало можливість водночас розглядати партизанський та підпільний рух, з одного боку, у процесі вирішення його найбільш специфічних завдань, а з іншого - як складову загальнонародної боротьби.

Статистичний метод виявився доцільним при наведенні кількісних показників стосовно бойової діяльності партизанських загонів та підпільників, змін у їх особовому складі, відносно динаміки зростання їх активності тощо. Для висвітлення ставлення населення до діяльності партизанів та підпільників використовувався метод історико-соціологічного аналізу.

Згідно з метою та основними завданнями дисертаційного дослідження важливого значення набув метод контекст-аналізу, за допомогою якого здійснена систематизація публікацій та поглиблене вивчення вказаної проблеми.

Комплексне застосування методологічних засад та усіх перелічених методів дозволило більш ширше та повніше охопити всю сукупність наявних джерел, виконати завдання дослідження задля досягнення поставленої мети.

Другий розділ “Партизанський рух у Донбасі” присвячено діяльності органів державної влади та управління, місцевого партійно-радянського керівництва, органів НКВС щодо створення партизанських формувань, мережі партійного підпілля, розвитку партизанського та підпільного руху. У першій частині розділу розглядається період із серпня 1941року до кінця червня 1942 року. Скрутне становище на фронтах і загроза окупації значної частини України вимагали негайного створення розгалуженої мережі підпільних організацій та партизанських загонів. Складні умови, за яких доводилося вести цю роботу, непідготовленість матеріальної бази призвели до того, що більшості важливих питань не надавалося належної уваги. Відсутність єдиного керівництва не дозволила узгодити дії всіх відповідальних за цю справу партійних, радянських і військових органів. Як наслідок, досить багато створених партизанських загонів так і не змогли розпочати своєї діяльності. Вже на початковому етапі виявилося, що однією з помилок, які значно ускладнювали дії партизанських загонів в умовах Донбасу, була орієнтація на створення великих формувань, що змусило проводити їх реорганізацію безпосередньо під час бойових дій. Слід відзначити, досвід організації партизанських загонів у Сталінській області був врахований при створенні партизанських формувань Ворошиловградської області, що допомогло уникнути деяких помилок і запобігти втратам.

Все це дає підстави для висновку, що перший період діяльності партизанських загонів Донбасу носив організаційний характер: формувалися загони, поступово зростав їх кількісний склад, вдосконалювалася структура підрозділів, набувався бойовий досвід.

Найбільш активно і ефективно в окреслений проміжок часу діяли партизанські загони М.Карнаухова, В.Зінченка, В.Підгорного, Б.Смолянова, М.Цимбала; підпільно-диверсійні групи під керівництвом М.Коваля, П.Целіка, Ф.Горбаткова. Таким чином, вже протягом першого року війни партизанські формування регіону Донбасу стали вагомою силою, що завдавала нищівних ударів ворогові.

У другій частині розділу охарактеризовано період з кінця червня 1942 до початку вересня 1943 року, який доцільно вважати якісно новим етапом у розвитку партизанського руху Донбасу.

Велике значення для подальшого розвитку партизанської боротьби в тилу ворога мало створення на початку літа 1942 року Центрального та Українського штабів партизанського руху. Це дало змогу поліпшити зв'язок військового командування з партизанськими формуваннями, налагодити оперативне керівництво ними, збільшити постачання засобів зв'язку, зброї, боєприпасів. Все це сприяло організаційному укріпленню партизанського руху в Донбасі і підвищенню ефективності діяльності партизанів.

З'явилася реальна можливість такого планування бойових операцій партизанів, при якому їх головні сили вже не відволікалися тільки на боротьбу проти каральних загонів та гарнізонів ворога, а використовувалися для нанесення ефективних ударів по найважливіших об'єктах ворожого тилу. Одним з найбільш вразливих об'єктів була мережа залізничних комунікацій, яка забезпечувала армію ворога живою силою та військовою технікою. Головним засобом призупинення військових перевезень ворога стали підриви ворожих ешелонів. Бійцями партизанських загонів та груп Донбасу в період із жовтня 1941 року до вересня 1943 року було знищено 14 ешелонів з живою силою та технікою ворога, 260 вагонів, 21 міст на шосейних та ґрунтових дорогах, 29 разів підривалася залізнична колія.

Тоді ж уперше на території регіону було створене партизанське об'єднання, що дозволило не тільки скоординувати дії окремих загонів, але й провести кілька успішних бойових операцій. Новою формою партизанської боротьби стали рейди у тилові райони ворога, до яких неодноразово вдавалися наприкінці 1942 року загони Я.І.Сиворонова та М.І.Карнаухова.

Під час боїв за визволення Донбасу партизанські загони, диверсійні групи, які діяли в зоні оборони ворога, надавали відчутної допомоги радянським військам, що перейшли в наступ. При цьому, якщо в оборонних боях за Донбас восени 1941 р. - влітку 1942р. вона була переважно оперативно-тактичною, то в 1943 р. відзначалася вже стратегічним характером. Особливо це виявилося у момент прориву “Міус - фронта”, коли бойові операції партизанських загонів скоординувалися з діями частин регулярної армії, що наступали, проводилися одночасно в декількох місцях і певної мірою вплинули на визволення території регіону. Збройна боротьба партизанів Донбасу в цей період набула виняткової активності. 3 липня 1942 р. до вересня 1943 р. бійцями 41 партизанського загону, що діяли у межах регіону, було знищено близько 9 тисяч ворожих солдатів та офіцерів, а під час проведення Ворошиловградської та Донбаської наступальних операцій партизани брали активну участь у визволенні багатьох населених пунктів.

Таким чином, партизанський рух на тимчасово окупованій території Донбасу відзначався поступовим посиленням бойової активності, ефективним використанням різноманітних форм і методів боротьби, а за своєю масштабністю набув всенародного характеру.

Третій розділ “Боротьба підпільних організацій Донбасу (жовтень 1941р.- вересень 1943р.)” присвячений дослідженню питання створення та діяльності різноманітних підпільних організацій. Визначено, що партійно-радянське керівництво надавало особливої уваги розгортанню визвольної боротьби серед населення в промислових районах, містах, селищах, сільських населених пунктах окупованої території. Вимоги, поставлені перед партійними та радянськими керівниками, були, перш за все, націлені на утворення партійного підпілля, яке мало стати основою всього підпільного руху. Напередодні окупації у регіоні була сформована досить розгалужена мережа підпілля: Ворошиловградський та Сталінський обкоми КП (б)У, 74 міськкоми та райкоми, 137 нелегальних партійних осередків; усього для підпільної роботи в тилу ворога було залишено 1275 комуністів. Але з перших днів окупації в роботі партійного підпілля виникли труднощі, пов'язані насамперед з тим, що при формуванні підпільної мережі мали місце численні недоліки та помилки, що призвело до розгрому частини підпільних організацій і загибелі їх керівників. Тому робота щодо відновлення та розширення нелегальних партійних організацій стала одним з головних напрямків діяльності ЦК КП(б)У, підпільного ЦК КП(б)У та УШПР, які з жовтня 1942 року значно посилили практичну допомогу підпіллю.

У Донбасі активно боролися проти гітлерівських окупантів представники різних верств населення - робітники, селяни, інтелігенція. Більшість з них стала на шлях боротьби з ворогом не за вказівкою партійних органів, а з патріотичних почуттів, рішуче протестуючи проти окупаційного режиму. Якщо заздалегідь залишені партійні та комсомольські організації почали діяти практично відразу після окупації, то патріотично налаштовані групи утворювалися поступово. Їх боротьба виявлялася у різноманітних формах та методах. Найбільш масовим був саботаж на підприємствах вугільної, машинобудівної промисловості, транспорті, сільському господарстві. Показово, що внаслідок активної діяльності підпільників окупантам не вдалося скористатися промисловим потенціалом Донбасу. У той час, як окупаційна влада мала на меті видобувати у Донбасі не менш 300 тис. тонн вугілля щомісячно, фактичний видобуток становив лише 62 269 тонн, або 22,5% від потрібного. У Маріуполі та Сталіно окупантам так і не вдалося налагодити металургійне виробництво та відновити енергетичне постачання заводів.

У розділі також підкреслено, що вагомий внесок у боротьбу проти загарбників зробило населення сільських районів Донбасу. Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, селяни активно протистояли аграрній політиці окупантів. Залежно від конкретних обставин ця боротьба набувала різних форм і видів. Найбільш поширеними серед них були саботування робіт, псування сільськогосподарської техніки, переховування зібраного врожаю тощо.

Характерною рисою широкомасштабної боротьби, що розгорнулася на окупованій території України, було одночасне існування двох ідеологічно протилежних напрямків: комуністичного і націоналістичного. Керівництво ОУН у будь-який спосіб намагалося поширити ідеї українського націоналізму на землях Східної України. Задля досягнення цієї мети вже на початку війни до Донбасу були відправлені спеціальні похідні групи для утворення мережі осередків українського націоналістичного підпілля.

Первинні осередки ОУН з'явилися у кількох містах Донбасу; їх керівниками стали переважно представники місцевої інтелігенції та люди, що зазнали утисків з боку радянської влади. Одним з основних напрямків діяльності ОУН було створення легальних місцевих організацій ”Просвіти” і активна робота в них. Саме через “Просвіту” оунівці найбільш ефективно проводили свою вербувальну та пропагандистську роботу. Використання місцевої окупаційної преси з метою ведення прихованої націоналістичної пропаганди, збір економічної, політичної, військової та соціальної інформації про становище в регіоні теж належали до важливих напрямків роботи членів ОУН. Взагалі, діяльність місцевих осередків ОУН у Донбасі обмежувалася пропагуванням націоналістичних ідей, залученням до організації нових людей. Збройна боротьба не велася зовсім. Загальний кількісний склад оунівців Донбасу був порівняно невеликим і не міг реально впливати на антифашистську боротьбу в регіоні.

Висновки

Розв'язуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов певних висновків, які й виносяться на захист:

- при формуванні партизанських загонів та створенні мережі підпілля напередодні окупації Сталінської та Ворошиловградської областей відсутність достатнього досвіду в діях партійних органів, НКВС, військового командування призвели до помилок, які негативно вплинули на подальшу бойову діяльність партизанських загонів і підпільних організацій;

- основним недоліком під час формування партизанських загонів було створення великих підрозділів, які за умов степової місцевості регіону легко викривались ворогом та втрачали свою боєздатність;

- партизанські загони тривалий час не мали єдиного керівництва, що створювало серйозні труднощі в розвитку партизанського руху та позначалося на його ефективності;

- незважаючи на явні недоліки в організації партизанських загонів та підпілля, Сталінським та Ворошиловградським обкомами КП(б)У, радянськими органами та військовим командуванням в складних умовах за короткий час була проведена велика робота зі створення значної кількості партизанських загонів і мережі підпілля в усіх містах та сільських населених пунктах Донбасу;

- протягом першого періоду своєї діяльності (жовтень 1941-червень 1942рр.) партизанські загони діяли на відносно невеликій території, переважно проводили бойові операції в тісній взаємодії з регулярними військовими частинами;

- важливу роль в організації партизанських загонів відіграли бійці та командири Червоної Армії, які вийшовши з оточення, приєднувалися до партизанів - саме на їх бойовому досвіді розвинулась партизанська тактика;

- проміжок часу з кінця липня 1942р. до 14 вересня 1943р. є другим етапом у розвитку партизанського руху в Донбасі. У цей час значно розширюється зона дій партизанських загонів, бойові операції переносяться цілком у ворожий тил, головним чином, на північ Донбасу, де зосереджувалися важливі комунікації ворога;

- створення Українського штабу партизанського руху позитивно позначилося на діяльності партизанських сил Донбасу. Почався процес формування координаційних центрів та партизанських об'єднань;

- вдосконалювалася партизанська тактика. Одним з основним тактичних прийомів стали рейди партизанських загонів по ворожих тилах. Рейди, проведені партизанськими загонами Донбасу, довели, що навіть за складних умов малолісистої, степової місцевості постійне маневрування, рухливість, разом з використанням зручних моментів для раптового нападу на досить великі військові об'єкти спроможні забезпечити значну дезорганізацію ворожого тилу;

- зростання кількості партизанських загонів та бойових груп відбувалося за рахунок їх створення місцевими патріотами. Такі загони формувалися переважно в населених пунктах, залежно від конкретних обставин називалися бойовими групами, загонами сприяння Червоній Армії та групами самооборони ;

- поступово змінюється характер взаємодії партизанських загонів регіону з регулярними військами. Така взаємодія була особливо тісною під час підготовки і проведення наступальних стратегічних операцій з визволення Донбасу і мала вже, порівняно з 1941-1942 рр., не оперативно - тактичний, а стратегічний масштаб;

- партійно-комсомольське підпілля, створене ще до початку окупації, внаслідок помилок, допущених при його формуванні, зазнало значних втрат відразу після захоплення Донбасу. Тому підпільні організації та групи, що діяли в регіоні, в більшості своїй виникли вже під час окупації;

- залежно від місцевих умов та конкретних завдань у різних регіонах Донбасу переважного розвитку набули ті чи інші форми боротьби або їх співвідношення. Партизанські загони широко використовували методи підпільної роботи. У свою чергу підпілля, коли цього вимагали обставини, переходило до відкритої збройної боротьби. Дії партизанів та підпільників доповнювалися масовим саботажем з боку населення заходів окупантів у промисловості, сільському господарстві та на транспорті;

- одним з пріоритетних напрямків діяльності партизанів і підпільників була пропагандистсько-організаційна робота, що обумовлювалося наявністю потужного та розгалуженого пропагандистського апарату окупаційної влади. За цих умов пропагандистська та контрпропагандистська робота набувала першорядного значення;

- однією із складових руху Опору в Донбасі стало підпілля Організації Українських Націоналістів, створене представниками похідних груп ОУН. Діяльність підпілля ОУН, в основному, обмежувалася пропагандою й агітацією, активна збройна боротьба не велася. Націоналістичний рух не набув широкого розвитку в Донбасі;

- всенародна боротьба, яка розгорнулася в Донбасі під час окупації, складалася з бойової діяльності партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп, осередків самооборони та сприяння Червоній Армії; роботи підпільних організацій, а також з особистих дій окремих патріотів.

Тож, факти, викладені вище, є свідченням того, що рух Опору в регіоні відзначався масовим характером і став вагомим внеском у визволення Донбасу і всієї України в цілому від німецько-фашистських загарбників та їх союзників.

Список публікацій автора за темою дисертації

1. О.В.Бровар. Формування та бойова діяльність партизанських загонів Донецької області у період з жовтня 1941 по липень 1942рр. // Історичні та політологічні дослідження / Ред. кол.: П.В. Добров (голов. ред.), В.М. Нікольський (відпов. секр.), М.Є. Безпалов, Г.П. Єрхов, О.В. Крапівін, З.Г. Лихолобова, Р.Д. Лях, В.О. Пірко, А.П. Розкошний.- Донецьк: Дон НУ, 2001.- №1 (5) - С.114-121. (0,5 др. арк.)

2. П.В. Добров, О.В. Бровар. Партизанський рух на території Луганської області (липень 1942 - лютий 1943рр.) // Історичні та політологічні дослідження / - Донецьк: Дон НУ, 2001. № 4(8) - С.105-113. ( 0,5 др. арк.)

3. О.В. Бровар. Партизанський та підпільний рух у Донецькій області у липні 1942 - вересні 1943 років. // Історичні та політологічні дослідження /- Донецьк : Дон НУ, 2002.- № 2 (10) - С.132-138. (0,4 др. арк.)

4. О.В. Бровар. Діяльність міських партизанських загонів Донбасу в жовтні 1941 - вересні 1943 років // Наукові праці : Науково-методичний журнал. Вип. 4. Історичні науки / - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002.Т. 17. - С.119-123. ( 0,6 др. арк.)

5. О.В. Бровар. Боротьба населення сільських районів Донбасу проти грабіжницької аграрної політики окупантів ( жовтень 1941 - 1943 років)// Історичні та політологічні дослідження /- Донецьк : Дон НУ, 2002.- № 3/4(11/ 12) - С.131-135. (0,4 др. арк.)

6. П.В. Добров, О.В.Бровар. Евакуація промисловості Донбасу у початковий період війни // Історичні та політологічні дослідження / - Донецьк: Дон ДУ, 2000.- № 1(3) - С. 68-71 (0,3 др. арк.)

Анотація

Бровар О. В. Партизанський та підпільний рух у Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни (серпень 1941р-вересень 1943р).- Рукопис.

Дисертація, висунута на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2003 р.

Дисертацію присвячено проблемі організації та розвитку партизанського і підпільного руху у Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни, вивченню його особливостей на території регіону. На основі всебічного аналізу відповідних законодавчих і нормативних актів, архівних і опублікованих документів та матеріалів розглядається діяльність органів державної влади та управління, партійного керівництва, військового командування щодо формування партизанських загонів та створення мережі підпілля, висвітлюються найважливіші факти у межах окресленої проблеми, дається критична оцінка вказаних подій. Досліджена бойова діяльність партизанських загонів, підпільних організацій та патріотичних груп, деталізовані форми та методи протистояння окупаційній владі. Узагальнено значення антифашистської боротьби населення Донбасу в загальноукраїнському русі Опору.

Ключові слова: партизанські загони, підпільні організації, саботаж, диверсії, патріотичні групи, пропагандистська діяльність, окупація, Український штаб партизанського руху, економічна політика.

Аннотация

Броварь А.В. Партизанское и подпольное движение в Донбассе в годы Великой Отечественной войны (август 1941г. - сентябрь 1943г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Донецкий национальный университет, Донецк, 2003 г.

Диссертация посвящена проблеме организации и развития партизанского и подпольного движения в Донбассе в годы Великой Отечественной войны, изучению его особенностей на территории региона. На основе всестороннего анализа соответствующих законодательных и нормативных актов, архивных и опубликованных документов рассматривается деятельность органов государственной власти и управления, партийного руководства, военного командования по созданию партизанских отрядов и формированию сети партийно-комсомольских подпольных организаций накануне оккупации Донецкой и Луганской областей. В работе исследуется структура и количественный состав создаваемых формирований и групп, система управления ими, организация обеспечения вооружением и снаряжением.

Делается вывод, что в результате деятельности партийного и государственного руководства, военного командования в августе - сентябре 1941года на территории региона было организовано значительное количество партизанских формирований различной численности и сформирована разветвлённая сеть подпольных организаций. Ряд ошибок и недочетов, допущенных при организации подполья и партизанских отрядов, привёл к тому, что большинство из них не смогли начать свою деятельность в условиях начавшейся оккупации.

Автор выделяет два периода в развитии партизанского движения в Донбассе: с октября 1941г. по июль1942г., с июля 1942 г. и до начала сентября 1943г. Стабилизация фронта на северо-востоке Донецкой области способствовала организации тесного взаимодействия партизанских отрядов с регулярными частями Красной Армии, ведущими оборонительные бои. Боевые операции в этот период носили вспомогательный характер и были направлены на ведение разведки в ближнем тылу противника, освобождение небольших населённых пунктов деблокирование подразделений Красной Армии оказавшихся в окружении. Отмечено, что взаимодействие партизанских отрядов с регулярными войсками в значительной мере способствовало приобретению боевого опыта. Констатируется, что в этот период боевая деятельность партизанских отрядов могла быть более эффективной, если бы в довоенный период были бы разработаны основные вопросы организации партизанского движения, в том числе такие важные, как централизация руководства партизанской борьбой, определение наиболее оптимальных форм и методов применения партизанских сил, организация материально-технического обеспечения.

Во втором периоде значительно увеличивается зона действия партизанских отрядов, растёт их количество, совершенствуется тактика ведения боевых действий. Создание Украинского штаба партизанского движения, который стал единый руководящим органом партизанским движением, способствовало улучшению координации действий партизанских отрядов. Летом 1942 г. создаётся крупное партизанское формирование, которое проводит активные боевые операции против гарнизонов врага. Новым тактическим приёмом проведение рейдов отдельных партизанских отрядов, которые дезорганизовали тыл противника.

В зависимости от условий и задач борьбы в различных районах Донбасса преимущественное развитие приобрели те или иные формы борьбы, то или иное их соотношение. Но всегда они находились в неразрывном единстве, дополняли и усиливали друг друга. Партизанские отряды широко использовали методы подпольной борьбы, а подполье в свою очередь, когда этого требовали обстоятельства, переходило к открытой вооружённой борьбе. Действия партизан и подпольщиков дополнялись массовым саботажем со стороны населения и мероприятий оккупантов в промышленности, сельском хозяйстве и транспорте.

Значительное место в работе отводится изучению боевого взаимодействия партизан и подпольщиков в период проведения наступательных операций по освобождению Донбасса. На основе документальных материалов автор утверждает, что теперь оно осуществлялось в стратегическом масштабе. Кроме сбора разведывательной информации и диверсий на коммуникациях врага, партизанские отряды и боевые группы подпольщиков проводили самостоятельные боевые операции по освобождению населённых пунктов, чем в значительной мере способствовали освобождению Донбасса.

Ключевые слова: партизанские отряды, подпольные организации, саботаж, диверсии, патриотические группы, пропагандистская деятельность, оккупация, Украинский штаб партизанского движения, экономическая политика.

Summary

Brovar Alexander Vitaliyevich. Partisan and secret movement in Donbass during the Great Patriotic War (August 1941 - September 1943 ) - Manuscript.

This is for competition of candidate of historic sciences scientific degree on speciality 07.00.01- History of Ukraine - Donetsk National University, Donetsk, 2003.

Thesis is devoted to the problem of organization and development of Partisan. Movement in Donbass during the Great Patriotic War, studying this process peculiarities on the territory of the region.

The activities of state government bodies and management, party leaders, military headquarters are regarded on the analize of corresponding legislative and normative acts, archives and published documents. The main facts of the organization of partisan detachments and creation of secret activity are given and the corresponding actions are estimated.

Partisan detachments' battle activities, secret organizations and patriotic groups were investigated. Different methods of fighting were examined in details. The conclusion about the significance anti-fascist fighting of Donbass population in all-Ukrainian Resistance Movement is made.

Key words: partisan detachments, secret organizations, sabotage, diversions, patriotic groups, propagandistic activities, occupation, Ukrainian staff of partisan movement, economic policy.

Размещено на Allbest.ru

...